Ім'я файлу: 10 семінарских.docx
Розширення: docx
Розмір: 337кб.
Дата: 30.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Використання новітніх технологій в Україні у сфері документообіг
Екологія Практична робота.docx
laba--cilochislove-programuvannya_l3hogcte.3l3.pdf
ЕЧСП – 1.docx
Бази данних завдання.docx
Тема: Теорія та практика політичної демократіїРозширення: docx
Розмір: 337кб.
Дата: 30.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Використання новітніх технологій в Україні у сфері документообіг
Екологія Практична робота.docx
laba--cilochislove-programuvannya_l3hogcte.3l3.pdf
ЕЧСП – 1.docx
Бази данних завдання.docx
План:
Історичні типи демократії.
Слово демократія має давньогрецьке походження і буквально перекладається як “народовладдя”. Зараз демократія як політичне явище означає політичний режим, де народ є джерелом влади на засадах рівності, свободи і солідарності, та відповідні характеристики політичних відносин, політичної культури, політичного лідерства тощо.
Слово демократія має давньогрецьке походження і буквально перекладається як “народовладдя”. Зараз демократія як політичне явище означає політичний режим, де народ є джерелом влади на засадах рівності, свободи і солідарності, та відповідні характеристики політичних відносин, політичної культури, політичного лідерства тощо.
Відомі два головних історичних типа демократії – безпосередня і представницька. В безпосередній демократії вищим законодавчим органом є народне зібрання. Втім, управлінські функції тут здійснюють не всі разом, а окремі люди, безпосередньо обрані народом. В представницькій вищим законодавчим органом стає представницький орган – зібрання обраних народом представників, – який вже призначає функціонерів державного управління.
Первісна військова демократія відома у багатьох племен ще з часів переходу від родо-племінного до державного устрою. Першими історичними формами демократії були античні держави. Зокрема, в Афінах (V-ІV ст. до н.е.) майже повною мірою був реалізований принцип самоврядування, коли публічна державна влада ще не настільки відчужена від народу, щоб набути самодостатнього значення. Але філософи того часу дорікали цій демократії за некомпетентність, неслушний принцип відбору посадових осіб, схильність демосу до тиранічного панування. Демократичні інститути влади, що побудовані на принципах безпосередньої демократії та місцевого самоврядування, мали розвиток також у феодальних республіках Пскова і Новгорода, де вищим органом влади були народні збори – віче (відоме як один з органів влади і в Київській Русі). Окремою формою демократії слід вважати комунальне самоврядування міст середньовічної Європи. Ця система під назвою “Магдебурзьке право” існувала у XV-XVІІ ст. також у містах України – Києві, Львові, Кам’янці та ін. Крім того, в історії України велику роль відігравала військово-республіканська організація Запорізької Січі, яка створила своєрідні демократичні механізми. Сучасна західна, або ліберальна демократія як особлива історічна форма базується на ідеях, що були висунуті та розроблені європейськими мислителями XVІІ – XІX ст.
Основні концепції демократії.
Головна суперечність демократії — цесуперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902—1994) вважав демократію не тільки неможливою, а й недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Більше того, таке народоправство недоцільне й з точки зору ефективності державної влади, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспільством. До того ж правляча більшість, як і народ у цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноособовий деспот.
Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія, яка найповнішою мірою грунтується на перелічених вище принципах демократії. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Забезпечення громадянської свободи грунтується на реалізації передусім особистих прав і свобод індивіда: права на життя й недоторканність особи, права на свободу і на спротив насильству, права на власність і вільну економічну діяльність, свобод приватного життя — недоторканності житла, таємниці листування, свободи пересування й вибору місця проживання тощо. А наявність в індивіда політичних прав і свобод надає йому можливість брати участь у здійсненні державної влади, впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних інтересів і потреб.
Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, яка дає змогу найповнішою мірою поєднати ідеал демократії та можливості його практичного здійснення. Відповідно, демократію розуміють як відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність. Основними елементами представницької демократії визначаються конституційність та обмеження політичного панування. Тому ліберальну демократію називають іще конституційною демократією, за якої воля народу проявляється не повною мірою і прямо, безпосередньо, а делегується представникам, котрі в процесі прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність.
Сутність ліберальної демократії в концентрованому вигляді знайшла своє відображення у запропонованій президентом США Авраамом Лінкольном формулі: government of the people, by the people, for the people (правління народу, обране народом і для народу).
Лібералізм виник і розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія грунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Прийняття органами влади тих чи інших рішень в таких умовах є результатом взаємодії і конкуренції різних політичних сил, насамперед політичних партій та багатоманітних груп інтересів.
У концепції плюралістичної демократії політична система суспільства розглядається як механізм, що забезпечує баланс інтересів класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних, релігійних і подібних груп та їх організацій. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не займає монопольного становища. Відбувається дрібнення політичної влади між державними і громадськими інститутами. Різноманітні соціальні інтереси, в тому числі інтереси трудящих, таким чином якнайповніше враховуються. Якщо ж яка-небудь соціальна група вважає, що здійснювана політика не відповідає її інтересам, то вона має можливість домагатися відкритого обговорення відповідних проблем і прийняття необхідних політичних рішень.
Концепція плюралістичної демократії була найвпливові-шою і поділялась більшістю політологів у 60-ті — на початку 70-х років XX ст. На перший погляд, плюралістична демократія — це демократія для всіх. Проте вона не позбавлена низки недоліків. Одним із них є те, що для задоволення інтересів і потреб певних суспільних груп, наприклад молоді, жінок чи найбідніших верств населення, створення реальних рівних можливостей для їх участі у здійсненні державної влади цим групам необхідно надавати певні пільги і привілеї. Але закріплення будь-яких привілеїв і пільг для тих чи інших соціальних груп суперечить одному з основних принципів демократії — рівності всіх громадян перед законом. Розширення фактичної рівності ставить під загрозу і такий основоположний принцип демократії, як свобода.
Крім того, концепція плюралістичної демократії абсолютизує можливості політичного представництва соціальних інтересів через політичні партії і різноманітні організації як групи інтересів. Рядові члени партій і громадських організацій реально відіграють у них другорядну роль, а основні рішення приймаються їх керівниками, причому не завжди в інтересах тих же рядових членів.
Нарешті, нереальна сама установка концепції плюралістичної демократії на те, що все населення буде представлене в партіях і групах інтересів, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом. Найбільший вплив на політику в країнах з розвиненою ринковою економікою справляють різноманітні підприємницькі структури, особливо загальнонаціональні, галузеві та міжгалузеві об'єднання підприємців. Саме вони мають найширші матеріальні й фінансові можливості для впливу на органи влади. Відчутний вплив на політику мають і профспілки, які є най масовішими організаціями найманих працівників.
Зростання політичного впливу об'єднань підприємців і профспілок спричинило появу концепції корпоративної демократії. Корпорація (від лат. corporatio — об'єднання) — це сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів. У країнах Заходу корпораціями називають, зокрема, акціонерні товариства, профспілкові об'єднання та організації місцевої влади (муніципалітети). Згідно з концепцією корпоративної демократії політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій, передусім об'єднань підприємців і профспілок як виразників інтересів широких верств населення. Така політика дістала назву політики соціального партнерства, або трипартизму. В багатьох країнах Заходу створені засновані на представництві підприємців, профспілок і держави спеціальні трипартист-ські органи, які визначають основні параметри соціально-економічної стратегії держави.
За своїм змістом концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії. Основна відмінність між ними полягає в тому, що плюралістична демократія передбачає політичне представництво всієї багатоманітності соціальних інтересів, а корпоративна демократія обмежує це представництво лише найвпливовішими об'єднаннями. Якщо прихильники плюралістичної демократії вважають, що найоптимальніший вплив на державну політику справляють багатоманітні конкуруючі між собою групи інтересів, то прихильники корпоративної демократії визнають такий вплив лише за обмеженою кількістю організацій, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави. За таких умов корпоративні об'єднання набувають монопольного права на політичне представництво інтересів не тільки членів цих об'єднань, а й інших верств населення. Якщо врахувати, що в країнах Заходу більше половини найманих працівників не є членами профспілок, то це означає, що вони не мають власного політичного представництва в системі корпоративної демократії.
Обмеженість концепцій ліберальної, плюралістичної та корпоративної демократії спонукає політологів шукати інші теоретичні моделі демократичного здійснення державної влади. Однією з них є концепція партисипітарної демократії (від франц. participer — брати участь). Партисипітарна демократія — це демократія участі. Якщо ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, то партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.
Всупереч досить поширеним уявленням про недемократичні настрої мас, здатних сприяти встановленню тиранічного правління, прихильники партисипітарної демократії стверджують, що антидемократична позиція мас — це не іманентно притаманна їм риса, а результат їхньої недостатньої освіченості, низької матеріальної забезпеченості, відсутності можливостей реально впливати на політику. У зв'язку з цим ставиться завдання підвищення матеріального, освітнього й загального культурного рівня населення, особливо його нижчих прошарків, залучення їх до вирішення суспільних і державних справ. А утвердженню недемократичного державного правління повинні запобігати не відлучення неосвічених мас від політики, а інституціональні перешкоди. Освічена й добре інформована громадськість здатна здійснювати демократичний контроль через загальні вибори і представницький уряд.
Концепція партисипітарної демократії передбачає, що широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадський, контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності і свободи, як найважливіших засад демократії. Зважаючи на неможливість переходу до прямої демократії, прихильники партисипітарної демократії пропонують змішану форму політичної організації, в якій би поєднувались елементи прямої і представницької демократії. На їхню думку, демократія участі — це пірамідальна система з прямою демократією в основі та представницькою демократією вище від неї.
Головною особливістю марксистського розуміння демократії є розгляд її в нерозривному зв'язку з матеріальними умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. В умовах експлуататорського ладу — рабовласницького, феодального і буржуазного — інститути демократії слугували і слугують тим класам, в руках яких перебували й перебувають засоби виробництва: рабовласникам, феодалам і буржуазії.
Марксизм водночас вважає, що буржуазна демократія є найрозвиненішим історичним типом демократії експлуататорського суспільства вже тому, що покінчила з абсолютизмом і формально проголосила найважливіші права і свободи особи.
Вищим типом політичної демократії марксизм визнає соціалістичну, або пролетарську, демократію. Головна відмінність соціалістичної демократії від буржуазної вбачається в тому, що вона є владою більшості суспільства — трудящих (диктатурою пролетаріату), спрямованою проти його експлуататорської меншості, тоді як буржуазна демократія є владою незначної меншості — власників засобів виробництва. Соціалістична демократія базується на суспільній власності на засоби виробництва, яка виступає економічною основою утвердження соціальної рівності людей та їх справжньої свободи як звільнення від капіталістичної експлуатації. Вважається, що на відміну від буржуазної демократії соціалістична демократія не тільки проголошує політичні свободи й соціально-економічні права, а й надійно їх гарантує. Поряд з представницькою демократією за соціалізму використовуються різні форми безпосередньої демократії, що знаходить вияв у діяльності громадських організацій, в системі народного контролю, у практиці всенародного обговорення проектів найважливіших законів тощо.
Реально ж за соціалізму встановлюється не повновладдя народу, а всевладдя однієї політичної партії, яке внаслідок недемократичної побудови самої партії переростає у всевладдя партійного керівництва. Соціалістична демократія заперечує поділ влади. Представницькі органи влади хоча й обираються населенням, але перебувають під жорстким партійним контролем. Вибори мають формальний характер вже хоча б тому, що проводяться за наявності лише однієї кандидатури на виборну посаду. Громадські організації також діють під жорстким партійним керівництвом і використовуються насамперед як засоби партійного впливу на маси. Це ж стосується і засобів масової інформації, які перебувають у державній власності і контролюються комуністичною партією.
Окрім зазначених, у теорії демократії існують також інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін. Окрему групу складають концепції елітарної демократії як намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт. Такі концепції розглядаються нижче в контексті теорії політичних еліт.
Численність концепцій демократії свідчить про те, що вона є багатоманітним суспільним явищем, той чи інший аспект якого розкриває кожна з них. Але попри всю багатоманітність концептуальних підходів до розуміння демократії суть її залишається незмінною і полягає в участі народу у здійсненні державної влади. Ступінь цієї участі визначає ступінь демократизму політичного режиму. Причому наявність демократичних інститутів — виборчого права, представницьких органів влади, політичних партій, груп інтересів, незалежних засобів масової інформації тощо — і формальна реалізація принципів демократії ще не означають реального народовладдя. Демократичні форми здійснення влади далеко не завжди наповнюються відповідним змістом. Так, у багатьох молодих незалежних державах, які виникли на теренах колишнього СРСР, поряд із формальним визнанням принципів демократії утвердились авторитарні політичні режими й навіть відверто олігархічне панування. Демократичні ідеї і гасла взагалі нерідко використовуються для прикриття фактично олігархічного правління.
Є. Вятр запропонував визначати демократизм політичного режиму за такими трьома основними характеристиками. Перша — чесні, змагальні й регулярні вибори. Змагальність виборів передбачає свободу висування кандидатур. Вибори не будуть змагальними, якщо одні групи чи індивіди мають можливість брати участь у виборах, а інші її позбавлені. Вибори вважаються чесними, якщо немає махінацій і діє спеціальний механізм чесної гри. Вибори бувають нечесними, коли бюрократична машина належить одній політичній партії, навіть якщо ця партія терпимо ставиться до інших партій під час виборів. Використовуючи монополію на засоби масової інформації, правляча партія може впливати на громадську думку такою мірою, що вибори вже не можна назвати чесними.
Друга характеристика демократичного політичного режиму полягає в тому, що уряд (державне правління) створюється на основі виборів. Для демократії недостатньо регулярного проведення їх, треба, щоб демократія спиралася на виборний уряд. Необхідною умовою демократії є зміна уряду в результаті виборів, а не за бажанням окремих осіб.
Третя характеристика демократичного політичного режиму як сформованої в результаті виборів влади більшості — це захист прав меншості. Думка більшості, виражена демократичним шляхом під час виборів, є необхідною, але не достатньою умовою демократії. Лише поєднання уряду більшості й захист прав меншості складають демократію.
Якщо до меншості застосовуються дискримінаційні заходи, то режим стає недемократичним незалежно від регулярності й чесності виборів та зміни законно обраного уряду".
Таким чином, «влада більшості, яка поважає права меншості» — це ще одна важлива формула демократії. Але повернемося до першої характеристики демократичного політичного режиму — чесних, змагальних і регулярних виборів. Щодо регулярності та змагальності особливих проблем немає. У більшості країн вибори проводяться, як правило, регулярно й супроводжуються гострою конкурентною боротьбою. А от чесність виборів перебуває під зростаючою загрозою. І не лише тому, що суб'єкти виборчого процесу зазвичай перебувають у нерівних умовах і мають неоднакові можливості для ведення передвиборної боротьби. Річ у тому, що сучасні виборчі технології, особливо ті, що називаються «чорними» або «брудними» й реалізуються за допомогою засобів масової інформації, дозволяють як завгодно маніпулювати громадською думкою. По суті справи, за таких умов відбувається зомбування виборця в інтересах тих чи інших груп або осіб, що виключає його вільне волевиявлення, без якого немає власне виборів, а значить, і демократії. Демократія - передбачає, що громадяни мають змогу впливати на політику, можновладці діють в інтересах народу.
Основні принципи та механізми функціонування.
Демократія базується на ряді принципів: поділу влади, вибору основних органів державної влади, плюралізму, гласності, незалежного контролю, більшості, тощо.
Принцип поділу влади. Згідно з ним державну владу слід розділяти на декілька сфер або гілок, кожна з яких володіє власними специфічними функціями – законодавча, виконавча і судова гілки влади. Голова держави, парламент, уряд, судова влада мають строго окреслені права і повноваження. Водночас вони постійно взаємодіють між собою у процесі формування та здійснення державної політики. Умовою ефективної діяльності є встановлення оптимальних взаємовідносин між різними гілками і органами влади. При цьому ні одна гілка влади не повинна бути не обмеженою або переважати над іншими гілками. Такий поділ влади фактично відсутній при тоталітарних і авторитарних режимах, де, по суті, і законодавча, і виконавча, і судова влада зосереджені в руках монарха, узурповані вузькою групою правлячої еліти або ж перебувають під контролем правлячої партії.
Принцип виборності основних органів державної влади. Демократія передбачає, що всі особи які контролюють політичні владні структури, повинні бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично через чітко встановлений час переобиратись. Переобрання відбувається шляхом проведення вільних, конкурентних виборів.
Принцип плюралізму. Суспільство розподілено за багатьма лініями і параметрами, і суть демократії полягає у визнанні законності різних соціально-політичних сил, кожна з яких переслідує свої власні політичні інтереси. Цей принцип виключає монополію на владу зі сторони якої не будь однієї особи, соціальної групи, партії, тощо. Проголошуються ідеї самого широкого вибору в усіх сферах суспільного життя. Так економічний плюралізм проголошує ідеї приватної власності, вільного підприємництва, безперешкодної конкуренції, тощо. В політичній сфері це багатопартійність, яка функціонує за умови, коли всі політичні партії мають рівні правові можливості боротися за виборців і за своє представництво в органах державної влади. Наявністю опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, а це є необхідна умова вироблення оптимальних рішень.
Принцип гласності. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій. Через вільні і незалежні від цензури засоби масової інформації громадськість може отримувати широку інформацію про діяльність міністерств, відомств, політичних партій, громадсько-політичних організацій тощо.
Принцип рівності. Перша стаття Загальної декларації прав людини проголошує: “Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності і правах”. Сучасне тлумачення принципу рівності виходить з того, що за демократії можлива соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища.
Принцип більшості. У відповідності з ним рішення приймається на основі думки більшості. Проте цей принцип не можна абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується принцип “згоди не погоджуватись” з думками і позиціями інших членів або груп суспільства. Там де панує принцип однодумства не має і не може бути демократії. Заперечується вольове нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. З даної точки зору, суттєвою ознакою демократії є дотримання інтересів і прав меншості. Це виражається в наявності лояльної і конструктивної опозиції в якості законного партнера.
Принцип незалежного контролю. Здійснюється громадськими об’єднаннями, самими громадянами самостійно або разом з органами державного контролю за діяльністю державних структур. Основним методом контролю є перевірка діяльності та виконання ухвалених рішень, дотримання вимог чинного законодавства. За результатами перевірок громадськість та відповідні державні органи інформуються про виявлені порушення, пропонуються пропозиції щодо притягнення правопорушників до відповідальності.
Серед головних критеріїв демократичності суспільства є наявність фундаментальних прав і свобод людини. Розуміння людини як абсолютної цінності, пріоритет прав та інтересів людини над будь-якими іншими (класовими, партійними, національними та ін) правами.
Надзвичайно важливим для розвитку демократії є впровадження механізмів самоврядування, яке є частиною системи державного управління і проявом функціонування громадянського суспільства. В зв’язку з цим, особливої ваги набуває потреба підвищення статусу і розширення повноважень місцевих органів влади.
Демократія не є ідеальною формою правління. Багато мислителів минулого, не будучи противниками демократії застерігали від прихованих в ній недоліків та загрозах. Платон вважав демократію найбільш корумпованою після тиранії формою правління. Аристотель називав демократію найнижчою із всіх законних форм правління, що в найбільшій мірі може переродитьсь в тиранію. Звичайно, що розуміння сутності демократії в античні часи суттєво відрізняється від сучасного. Проте, достатньо відмітити, що досвід ХХ ст. підтвердив правоту А. де Токвіля, який попереджав про приховані в демократії небезпеки для людської свободи, можливостях “тиранії більшості”, яка може бути не менш, якщо не більш, жорсткою, ніж тиранія не багатьох або одного.
Звичайно немає і не може бути ідеальної демократії. Але не дивлячись на її недоліки, вона найкраща і найбільш гуманна форма правління з усіх існуючих. У. Черчілль говорив: “Демократія жахлива форма правління, якщо не рахувати усіх інших”. При всіх своїх недоліках, демократія є найефективнішою формою правління, що відповідає волі більшості суспільства.
Слід також зазначити, що в реальному житті ніколи не існувало і не існує “чистого” народного устрою. “Чиста демократія” – це скоріше за все певний ідеал для наслідування, шкала певних цінностей розвитку суспільства і держави.
Права, свободи та політичний плюралізм.
Плюралізм - принцип організації суспільства, заснований на визнанні різноманіття існуючих інтересів і їх конкуренций. Політичний плюралізм є умовою й ознакою демократичного режиму, вона визнає, створює необхідні умови для реалізації, заохочує різноманіття політичних організацій і інтересів, що конкурують між собою.
Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Виникла після 2-ї світової війни.
Даний різновид демократії регулюється шляхом суперництва різних спілок, асоціацій, федерацій, які представляють усю багатоманітність соціальних інтересів. Це суперництво видається за гарантію збереження демократії.
Хоча, по великому рахунку, політична влада досить зібрана, хоч і здійснюється по різних каналах (влада держави, вплив політичних партій, діяльність союзів підприємців, церкви тощо).
Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.
Політична партія - організація, група об'єднуюча активних прихильників тих чи інших цілей, ідей, лідерів, що служить для боротьби за політичну владу.
Ознаки партії:
Наявність програми, цілей, стратегії.
Наявність статуту, де говориться про норми внутріпартійного життя.
Фіксоване членство
Розгалужена мережа первинних місцевих організацій.
Функції політичних партій:
Політична - оволодіння владою для здійсненню своєї програми.
Соціального представництво - виражає інтереси якого-небудь соціального чи шару намагається створити собі міцну опору в суспільстві
Соціальна інтеграція - примирення інтересів різних соціальних груп, досягнення консенсусу в суспільстві.
Політичне рекрутування - підготовка і впровадження кадрів для різних політичних організацій.
Ідеологічна - розробка партійної ідеології і програми.
Електоратна - організація й участь у виборчій програмі.
Набору нових членів у партію і їхнє політичне виховання.
При тоталітарному й авторитарному режимі у влади як правило знаходиться тільки одна партія.
Багатопартійність - одна з ознак демократичного режиму. При цьому реальна в здійсненні влади можуть брати участь тільки дві партії (Республіканська і демократична в С.Ш.А., консервативна і лейбористська у Великобританії). Такі системи називають двухпартійні, що не виключає вільного функціонування й участі в політичному житті інших партій. Демократія – це не безладдя, багатопартійність – це не вовтуження різних політичних сил за ласий шматок, при умові що і перше і друге розвивається цивілізованим шляхом. Це – нормальний розвиток суспільства, який випробуваний уже не одною державою Західного світу. Тільки таким шляхом українське суспільство може прийти до цивілізованого життя, як політичного, так і соціально-економічного.
У конституції України визнаються політичне різноманіття і багатопартійність. Адже багатопартійність дає змогу проявитись демократичним процесам в суспільстві. Різні партії – різні ідеології, багатопартійний склад у Верховній Раді – це можливість відстоювати різні політичні та економічні позиції, що так чи інакше відносяться до різних соціальний класів суспільства. Оскільки народні депутати – народні обранці, то вони мають проголошувати і відстоювати позиції своїх виборців, що дає змогу розгорнутися цивілізованій демократичній боротьбі за інтереси певної суспільної групи. Сучасні вибори – яскравий прояв демократичних процесів в Україні.
Усі суспільні об'єднання рівноправні. В даний час у нашій країні діють десятки політичних партій, але говорити про стабільність партійної системи поки не приходиться. У багатьох партій відсутня реальна соціальна база, немає розгалуженої мережі первинних організацій, украй не велика чисельність. З іншої сторони інтереси соціальних груп представлені в партійній системі не повною мірою .
Види політичних партій при наявності політичного плюралізму
| Прикмета класифікації | Існуючі види |
| 1) По способу організації життєдіяльності партії | Кадрові - не численні, аморфні і які складаються з авторитетних політичних діячів організацій, у них відсутній інститут фіксування членства, членські внески, механізм прийому. Їхній центр - парламентська фракція. 2) Масові - складна організаційна структура, численні, джерело фінансування членські внески, керує ними центральний орган, що не збігається з парламентськими фракціями. |
| 2) По степені участі в політичній владі | Правлячі 2) Опозиційні, можуть бути легальними - дозволеними і нелегальними - забороненими |
| 3) По стійкості існування. | Стабільні 2) Нестабільні |
| 4) По характеру членства | Відкриті - вільне членство представників різних соціальних шарів. 2) Закриті - з великою кількістю формальних вимог до кандидатів у члени партії і складним механізмом прийому. |
| 5) По характеру цілей | Революційні - корінне перетворення суспільства Реформістські - поступові зміни суспільства. Консервативні - збереження суспільства в колишньому виді 4) Реакційні - відновлення минулого життя суспільства |
| 6) По місцю в політичному секторі | Ліві - ціль створення основ соціалістичного суспільства (комуністи, соціалісти, соціал-демократи) Праві - за буржуазний порядок, сильну державну владу 3) Центристські - намагаються примірити крайні інтереси до політики |
Тобто партія - один з найважливіших інститутів цивільного суспільства, що здійснює зв'язок між ним і державою.
Демократизація і сучасна демократія по своїй суті є з'єднання всіх можливих і так чи інакше випробуваних форм політичного опосередкування дій і форм організації.
Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.
Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.
Поняття демократії поширюється на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, насамперед, як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.
Семінар №3
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15