Ім'я файлу: Данилевський. Захворювання СОПР.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7020кб.
Дата: 22.09.2022
скачати
ПАІ-1, ПАІ-2). Для одержання штучно іонізованого повітря можна користуватися апаратом Мікуліна — іонізатором ІМ-5, який слугує джерелом переважно легких негативних іонів.Розширення: pdf
Розмір: 7020кб.
Дата: 22.09.2022
скачати
У стоматологічній практиці найчастіше застосовують аеро- зольний інгалятор типу АІ-1, за допомогою якого можна прово- дити тепловологі, олійні та лужні інгаляції. Для рівномірного розсіювання й осідання лікарських частинок на поверхні СОПР
рекомендується підзарядка аерозолів. її проводять за допомогою апарата «Електрозоль-1», який працює у комплексі з АІ-1, що робить можливою генерацію негативно і позитивно заряджених частинок лікарських речовин. Застосовують також універсальний інгалятор (У1-І2) для інгаляції аерозолів рідких і
порошкоподібних речовин, паровий інгалятор (ІП-2).
Аерозольний портативний генератор «Аерозоль П-2» призначений для одержання та інгаляції високодисперсних та низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів рідких лікарських речовин."
Універсальний інгалятор аерозолів «Аерозоль-У-1» розрахований на проведення тепловологої інгаляції та інгаляції розчинів, а також по- рошкоподібних речовин; «Аерозоль-У-2» — для генерації високодис- персних і низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів. «Аерозоль-К.-
1» — стаціонарна установка, яка дає можливість здійснювати всі види
Інгаляцій одночасно 6 пацієнтам.
Для інгаляцій СОПР застосовують крупнодисперсні аерозолі
(5—10 мкм). Тепловологі інгаляції проводять при температурі
38—40 °С протягом 5—10 хв.
Призначаючи аерозольтерапію, лікар повинен поінформу- вати хворого, що аерозольтерапію можна приймати через 1—1,5 год
390
після вживання їжі. Після Інгаляції хворий має відпочити 15—
20 хв, потім 1—2 год не рекомендується гучно розмовляти.
Залежно від природи патологічного процесу і фази запальної
реакції з допомогою аерозолю можна вводити протизапальні,
некролізуючі, протикандидозні, гормональні, кератопластичні,
вітамінні, противірусні препарати, антибіотики тощо.
Кріотерапія — лікування за допомогою низьких і над- низьких температур. Проводять її методом аплікацій, обдувань та зрошень речовинами, що мають низькі та наднизькі темпера- тури (вугільна кислота, рідкий азот), або контактної
кріодеструкції, гіпотермії з допомогою приладів, що дають ве- ликий діапазон температурного впливу і створені на основі дро- сельної мікрокріогенної системи замкнутого циклу.
Залежно від ступеня охолодження (гіпотермія, кріодеструк- ція) в тканинах відбуваються складні процеси фізичного,
хімічного й біологічного характеру: знижуються больова чутли- вість, набряк тканин, сповільнюються розпад білка і швидкість всмоктування продуктів розпаду тканин та мікроорганізмів,
снижуються гіпоксія і ацидоз, утворення, виділення і всмокту- вання медіаторів запалення, підвищується фагоцитарна актив- ність лейкоцитів, стимулюється репаративний процес або ж унаслідок внутрішньоклітинного утворення льоду відбуваються розрив клітинних оболонок, денатурація клітинних білків, а відтак загибель клітин і тканини.
Найпростіший метод застосування холоду — аплікації на осередок ураження тампонів, змочених у рідкому азоті. Проте ця методика незручна, бо неможливо точно дозувати вплив хо- лодового агента. Кріообдування проводять за допомогою апа- ратів, що працюють на рідкому хладагенті за принципом розпи- лення парорідинного струменя (кріозрошувачі КР-1, КР-4,
КАС-01). Методика*роботи з ними проста: балон кріоапарата заповнюють хладагентом (рідкий азот), на канюлі кріозонда фіксують робочу голку, вільний кінець якої підводять до осе- редку ураження, і з відстані 2—4 мм натисканням на клапан приладу подають через неї парорідинний струмінь хладагента,
забезпечуючи за.чороження. Експозиція 10—30 с. На патоло- гічно змінених тканинах утворюється льодовий конгломерат.
Після відтанєння, яке відбувається протягом 1—2 год, у цій ділянці з'являється набряк. Через 5—10 діб після відторгнення некротизованих тканин відбувається регенерація СОПР.
Швидша і глибша кріодеструкція й гіпотермія настають при контактному способі (застосування кріотерапевтичноі установки автономної стоматологічної — КУАС-01_МТ — з температур- ним діапазоном 0 ... —165 °С).
Для місцевої гіпотермії використовують апарат «Електроніка
ТП-01» з модифікованими аплікаторами на базі комплекту гіпотермічної апаратури «Ятрань». Сеанс гіпотермії проводять після рясного зрошення ротової порожнини розчинами анти-
391
септичних засобів і проведення симптоматичної терапії. Ос- кільки гіпотермія змінює судинну проникність і всмоктувальну здатність CO, то в осередку ураження гіпотермію поєднують із застосуванням медикаментозних засобів. Для цього аплікатор,
що за формою і розміром відповідає осередку ураження, покри- вають марлевою серветкою, змоченою в розчині протизапаль- ного, антисептичного засобу, ферменту з антибіотиком тощо, і
накладають на 10—15 хв на осередок ураження. Режим роботи:
+5 °С ... +10 °С. Гіпотермію проводять один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів. Таке лікування забезпечує протиза- пальний ефект. Окрім цього, охолодженням тканин у по- мірному режимі досягається бактеріостатичний і десенси- білізуючий ефект (О.Е.Малевич, 1990).
Місцева гіпо-гіперт ермія — використання контраст- них температур (діапазон +5 ... +15 °С — +38 ... +42 °С). Кон- трастні температури впливають на компоненти мікроциркуляторного русла, стимулюють тонус судин (звужен- ня-розширення). Активна гіперемія І реактивне потепління в тканинах розвиваються й утримуються до 10 год, що сприяє
нормалізації функції судин і нервових структур, поліпшенню репаративних процесів і трофіки тканин тощо. Як і при гіпотермії, після процедури посилюється процес всмоктування лікарських речовин, чим підвищується ефективність медика- ментозного лікування і прискорюється одужання.
Місцеву гіпо-гіпертермію проводять з допомогою апарата
«Електроніка ТП-01» циклами по 3—5 хв при температурі +5,
+ 15, +38, +42 °С. Сеанс скаладається з 3—4 таких циклів і про- водиться один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів.
Кріодеструкція — метод впливу наднизькими темпера- турами на патологічні утворення тканин з метою їх зруйнування в суворо контрольованих межах. Безумовно, метод локального заморожування має досить великі переваги перед звичайним хірургічним втручанням. Кріодеструкція — безкровний, щадний метод лікування. її легко переносять хворі навіть похилого віку,
вона відбувається практично безболісно в умовах гемостазу, з повною іммобілізацією клітин. Великі судини стійкі до кріо- впливу, а капіляри швидко громбуються. Внаслідок кріо- деструкцІЇ стимулюються імунні реакції організму, акти- візуються регенеративні процеси, прискорюються епітелізація і
рубцювання уражених осередків СОПР. Після кріодеструкції
рана загоюється дещо довше, ніж при застосуванні суто хірургічних методів, але утворюється менше рубцевої тканини,
вона ніжніша, колагенові волокна мають правильну орієнтацію.
Проводять кріодеструкцію з допомогою кріохірургічних апаратів
(кріозрошувачі КР-1, КР-4, кріорозпилювач КАС-01, кріогенна установка автономна стоматологічна КУАС-01-МТ).
Тканина, що зазнає локального кріовпливу, перетворюється на щільний льодовий конгломерат, вкритий шаром інею. Після
392
кріовпливу відбувається швидке відтанення тканини І на по- верхні CO з'являються крапельки вологи. За 1,5—2 год розви- ваються гіперемія із синюшним відтінком і набряк тканин,
який утримується 2—3 доби. Через 1 добу в осередку кріовпливу розвивається типовий некротичний процес. Зона некрозу чітко відмежована від прилеглої здорової CO. Відторгнення некро- тичних мас починається з 5—6-ї доби, переходячи в епітелі- зацію, яка закінчується на 12— 16-й день.
При застосуванні з метою кріодеструкції контактних кріоапаратів потрібні спеціальні насадки, які відповідають то- пографо-анатомічним особливостям СОПР. Робочі поверхні їх за формою мають наближитися до розмірів і форми патологічно змінених тканин і бути нахиленими під кутом, зручним для контакту з різноманітними зонами СОПР. Догляд за осередком кріонекрозу проводять з урахуванням перебігу і стадійності
кріонекротичного процесу. У перші 24—48 год (некроз кріодеструктованих тканин) хворий має здійснювати особливо ретельний гігієнічний догляд за ротовою порожниною і зубами.
Лікар у цей час дотримується тактики, розробленої для терапії
виразково-некротичних процесів СОПР: некролізуючі засоби,
антибіотики широкого спектра дії; старанне хірургічне оброб- ляння та антимікробна терапія препаратами, що пригнічують анаеробну мікрофлору; гіпертонічні полоскання, засоби, що підтримують імунобіологічні властивості СОПР (лізоцим). У пе- ріод дегідратації вживають заходів щодо посилення метабо- лічних процесів і регенерації (метацил, натрію мефенамінат,
тубус-кварц, дія магнітного поля, лазерна терапія).
У клініці захворювань СОПР кріотерапію застосовують при деяких формах лейкоплакії, ЧПЛ, папіломах, фібромах, геман- гіомах, ретенційних кістах, хронічному фісуральному хейліті,
хейліті Манганотті та інших доброякісних і злоякісних ново- утвореннях. Кріодеструкція інколи потребує місцевого знеболю- вання. Більшості хворих достатньо аплікаційної (аерозольної)
анестезії 2—3% розчином дикаїну, 4% розчином прополісу, 10%
розчином лідокаїну (аерозоль). При глибокій кріодеструкції не- обхідна інфільтраційна анестезія відповідної зони.
Терапію лейкоплакії проводять методом послідовного замо- рожування вогнища ураження СОПР парорідинним струменем азоту протягом 35—60 с (за 1 сеанс обробляють поверхню пато- логічного вогнища, площа якого не перевищує 2 см
2
). Зруч- нішим і точнішим є кріохірургічне лікування контактним ло- кальним заморожуванням з допомогою кріогенної стоматоло- гічної установки. Для цього добирають кріонасадку, близьку за формою і розмірами до осередку ураження, фіксують її на кріоінструменті і при режимній роботі установки прикладають її
робочу поверхню до осередку лейкоплакії. При плоскій формі
експозиція здійснюється двічі по 20—25 с, при верукозній та ерозивній формах — по 45—60 с.
393
що за формою і розміром відповідає осередку ураження, покри- вають марлевою серветкою, змоченою в розчині протизапаль- ного, антисептичного засобу, ферменту з антибіотиком тощо, і
накладають на 10—15 хв на осередок ураження. Режим роботи:
+5 °С ... +10 °С. Гіпотермію проводять один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів. Таке лікування забезпечує протиза- пальний ефект. Окрім цього, охолодженням тканин у по- мірному режимі досягається бактеріостатичний і десенси- білізуючий ефект (О.Е.Малевич, 1990).
Місцева гіпо-гіперт ермія — використання контраст- них температур (діапазон +5 ... +15 °С — +38 ... +42 °С). Кон- трастні температури впливають на компоненти мікроциркуляторного русла, стимулюють тонус судин (звужен- ня-розширення). Активна гіперемія І реактивне потепління в тканинах розвиваються й утримуються до 10 год, що сприяє
нормалізації функції судин і нервових структур, поліпшенню репаративних процесів і трофіки тканин тощо. Як і при гіпотермії, після процедури посилюється процес всмоктування лікарських речовин, чим підвищується ефективність медика- ментозного лікування і прискорюється одужання.
Місцеву гіпо-гіпертермію проводять з допомогою апарата
«Електроніка ТП-01» циклами по 3—5 хв при температурі +5,
+ 15, +38, +42 °С. Сеанс скаладається з 3—4 таких циклів і про- водиться один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів.
Кріодеструкція — метод впливу наднизькими темпера- турами на патологічні утворення тканин з метою їх зруйнування в суворо контрольованих межах. Безумовно, метод локального заморожування має досить великі переваги перед звичайним хірургічним втручанням. Кріодеструкція — безкровний, щадний метод лікування. її легко переносять хворі навіть похилого віку,
вона відбувається практично безболісно в умовах гемостазу, з повною іммобілізацією клітин. Великі судини стійкі до кріо- впливу, а капіляри швидко громбуються. Внаслідок кріо- деструкцІЇ стимулюються імунні реакції організму, акти- візуються регенеративні процеси, прискорюються епітелізація і
рубцювання уражених осередків СОПР. Після кріодеструкції
рана загоюється дещо довше, ніж при застосуванні суто хірургічних методів, але утворюється менше рубцевої тканини,
вона ніжніша, колагенові волокна мають правильну орієнтацію.
Проводять кріодеструкцію з допомогою кріохірургічних апаратів
(кріозрошувачі КР-1, КР-4, кріорозпилювач КАС-01, кріогенна установка автономна стоматологічна КУАС-01-МТ).
Тканина, що зазнає локального кріовпливу, перетворюється на щільний льодовий конгломерат, вкритий шаром інею. Після
392
кріовпливу відбувається швидке відтанення тканини І на по- верхні CO з'являються крапельки вологи. За 1,5—2 год розви- ваються гіперемія із синюшним відтінком і набряк тканин,
який утримується 2—3 доби. Через 1 добу в осередку кріовпливу розвивається типовий некротичний процес. Зона некрозу чітко відмежована від прилеглої здорової CO. Відторгнення некро- тичних мас починається з 5—6-ї доби, переходячи в епітелі- зацію, яка закінчується на 12— 16-й день.
При застосуванні з метою кріодеструкції контактних кріоапаратів потрібні спеціальні насадки, які відповідають то- пографо-анатомічним особливостям СОПР. Робочі поверхні їх за формою мають наближитися до розмірів і форми патологічно змінених тканин і бути нахиленими під кутом, зручним для контакту з різноманітними зонами СОПР. Догляд за осередком кріонекрозу проводять з урахуванням перебігу і стадійності
кріонекротичного процесу. У перші 24—48 год (некроз кріодеструктованих тканин) хворий має здійснювати особливо ретельний гігієнічний догляд за ротовою порожниною і зубами.
Лікар у цей час дотримується тактики, розробленої для терапії
виразково-некротичних процесів СОПР: некролізуючі засоби,
антибіотики широкого спектра дії; старанне хірургічне оброб- ляння та антимікробна терапія препаратами, що пригнічують анаеробну мікрофлору; гіпертонічні полоскання, засоби, що підтримують імунобіологічні властивості СОПР (лізоцим). У пе- ріод дегідратації вживають заходів щодо посилення метабо- лічних процесів і регенерації (метацил, натрію мефенамінат,
тубус-кварц, дія магнітного поля, лазерна терапія).
У клініці захворювань СОПР кріотерапію застосовують при деяких формах лейкоплакії, ЧПЛ, папіломах, фібромах, геман- гіомах, ретенційних кістах, хронічному фісуральному хейліті,
хейліті Манганотті та інших доброякісних і злоякісних ново- утвореннях. Кріодеструкція інколи потребує місцевого знеболю- вання. Більшості хворих достатньо аплікаційної (аерозольної)
анестезії 2—3% розчином дикаїну, 4% розчином прополісу, 10%
розчином лідокаїну (аерозоль). При глибокій кріодеструкції не- обхідна інфільтраційна анестезія відповідної зони.
Терапію лейкоплакії проводять методом послідовного замо- рожування вогнища ураження СОПР парорідинним струменем азоту протягом 35—60 с (за 1 сеанс обробляють поверхню пато- логічного вогнища, площа якого не перевищує 2 см
2
). Зруч- нішим і точнішим є кріохірургічне лікування контактним ло- кальним заморожуванням з допомогою кріогенної стоматоло- гічної установки. Для цього добирають кріонасадку, близьку за формою і розмірами до осередку ураження, фіксують її на кріоінструменті і при режимній роботі установки прикладають її
робочу поверхню до осередку лейкоплакії. При плоскій формі
експозиція здійснюється двічі по 20—25 с, при верукозній та ерозивній формах — по 45—60 с.
393
ЧПЛ (ерозивно-виразкова та бульозна форми) добре піддається терапії парорідинним зрошенням струменем азоту та аплікаційним кріовпливом на вогнища ЧПЛ робочими насадка- ми стоматологічної кріоустановки. Перед цим проводять ап- лікаційне знеболювання 3—5% розчином дикаїну чи рідиною
ПДД. Експозиція кріовпливу становить 25—45 с, площа по- верхні одноразової деструкції — 2—3 см
2
При ХРАС кріовплив здійснюють кріонасадкою з плоско- круглою чи плоско-овальною робочою поверхнею, плоша якої
відповідає величині афти. Експозиція кріовпливу 15—20 с,
здійснюють його двоцикловим методом. Через 3—4 доби некро- тичний наліт зникає, поверхня починає епітелізуватися. Пози- тивна динаміка в перебігу захворювання пов'язана з певними змінами в імунологічному стані організму.
При кріотерапії декубітальних виразок експозиція кріо- впливу становить 20—30 с. Якщо виразка глибока, то проводять двоциклову кріодеструкцію з періодом відтанення 2—3 хв.
При кріодеструкції пухлин застосовують метод 2—3- циклового кріовпливу з експозицією заморожування 15 с — 3 хв у кожному циклі. Тривалість впливу низької температури зале- жить від розміру новоутворення- Заморожування припиняють,
коли льодова зона охоплює всю пухлину і 2—3 мм здорової тка- нини. Щоб дістати широку зону кріодеструкції, застосовують методику кріовпливу зі сповільненим відтаненням та інтервалом між циклами 5—10 хв. Проводять від 1 до 10 сеансів кріовпливу.
Інтервал між такими сеансами становить 2 тиж. Кількість по- вторних сеансів залежить від характеру пухлини, її поширення,
а також чутливості новоутворення до низької температури.
При лікуванні папіломатозу сеанси кріодеструкції проводять один раз на 7—10 діб. Курс лікування — 2—5 сеансів. Опти- мальна експозиція кріодесгрукції становить 45—60 с за двоцик- ловою системою. Кількість зон аплікацій за один сеанс — 4—8
(залежно від поширення процесу).
Кріотерапія фісурального хейліту та хейліту Манганотті: при глибоких тріщинах експозиція становить 25—30 с, двоциклова.
При хейліті Манганотті — 45—60 с, 2—3-циклова експозиція з періодом відтанення 2/3 хв.
Магнітотерапія — метод лікування, що, грунтується на застосуванні постійного або низькочастотного магнітного поля.
Постійне магнітне поле впливає на тканини прогизапально,
спазмолітично, болезаспокійливо; прискорює репаративні про- цеси тощо. Як генератори магнітних полів використовують апа- рати «Полюс-1», «Полюс-101», «Ум-6», "Олимп-1" «Зірка-3».
«Полюс-1» призначений для місцевого впливу однонаправленим,
пульсуючим і низькочастотним змінним магнітним полем. Має 3 види
індукторів: з П-подібним, прямим сердечниками та порожнинний
індуктор- Лікування проводять з допомогою одно- чи двозмінних
394
індукторів, установлених впоперек чи уздовж. Інтенсивність маг- нітного поля регулюють 4 ступенями. Магнітне поле швидко згасає і
на відстані 5—6 см від індуктора майже відсутнє. Магнітотерапію про- водять у неперервному і перерваному режимах. Для цього індукто- тримачами установлюють індуктори в будь-якому положенні відносно пацієнта; при контактній методиці робочі поверхні Індукторів установ- люють безпосередньо на тілі пацієнта. Тривалість сеансу 15—30 хв.
Сеанси проводять щодня або через день. Курс — 20—25 сеансів.
Досить ефективними є також електрофорез, лазерна терапія в поєднанні з магнітотерапією, а також зрошення, аплікації,
полоскання, ротові ванночки, для яких застосовують поперед- ньо намагнічені лікарські препарати.
Теплолікування. Як фізичні фактори використовують грязі (мул, торф), парафін, озокерит, нафталан. Механізм дії
цих факторів нервово-рефлекторний, зумовлений температур- ним впливом, теплопровідністю, малою теплоємністю, компре- сійною дією. Хімічна дія — всмоктування крізь шкіру і CO
газів, летких речовин (сірководень, аміак), мікроелементів, що сприяє поліпшенню мікроциркуляції та обмінних процесів.
Методика. Нагріту та простерилізовану лікувальну грязь темпера- тури +45 °С шпателем наносять на марлеві смужки розміром 5 x 3 см,
які укладають на осередок ураження. Тривалість процедури 10—15 хв.
Можна використовувати грязьові екстракти (ФіБС, гумізоль) методом електрофорезу. На курс лікування — 10—12 процедур. Парафіно- озокеритовї аплікації (температура плавлення 50—54 °С) температурою
48—50 °С наносять пензликом на осередок ураження або марлеві сер- ветки (8—10 шарів) просочують парафін-озокеритом і укладають на осередок ураження на 15—20 хв.
Теплолікування застосовують при келоїдних рубцях,
лімфедемі, тріщинах губ та ін.
Гідротерапія. Цей метод лікування грунтується на ком- плексній дії температурних, механічних та хімічних впливів на уражену СОПР. З цією метою використовують лужні, сульфатні
мінеральні води або води, насичені розчинами кисню, вугле- кислоти та відварами чи настоями лікарських рослин (нагідки,
чистотіл, арніка тощо).
При гідротерапії численні рецептори ротової порожнини,
велика кількість нервових сплетень, кровоносних судин сприя- ють ефективному впливу хімічних факторів на СОПР та орга- нізм у цілому. При механічному впливі з порожнини рота вида- ляються клітини злущеного епітелію, патогенної мікрофлори та некротичної тканини. При гострих запаленнях СОПР практи- кують зрошення порожнини рота розчином температури до
+38 °С під мінімальним тиском. При підгострих та хронічних запаленнях тиск підвищують, одночасно знижуючи температуру
395
до +28 °С. Сеанс триває 10 хв. Курс лікування — 10—12 сеансів.
Сульфатні води (мацеста, П'ятигорськ та ін.) — стимулюють кровообіг, поліпшують обмінні процеси. Вени показані при лікуванні дерматостоматитїв та кератозів порожнини рота, от- руєння солями важких металів.
Киснева терапія (КТ) — оксигенотерапія. Застосуван- ня кисню з лікувальною метою проводять при загальній та місцевій гіпоксії для боротьби з рановою інфекцією, по- ліпшення репаративних процесів і трофіки тканин. Фізіологічна дія КТ багатогранна, але вирішальне значення має поповнення кисню в тканинах при гіпоксії. Під впливом інгаляції кисню підвищується його напруження в плазмі крові, зростає концен- трація оксигемоглобіну в артеріальній крові, знижується мета- болічний ацидоз.
Показаннями до КТ є дихальна недостатність, зумовлена па- тологією серцево-судинної системи, ціаноз, рО
2
крові нижче від
70 мм рт.ст. Показання до місцевої КТ: рани, заражені анае- робною інфекцією, млявий перебіг запальних процесів, ло- кальні трофічні порушення.
Гіпоксія тканин СОПР призводить до зменшення запасів ас- корбінової кислоти, підвищення судинної проникності, накопи- чення недоокиснених продуктів обміну. Місцеве введення кис- ню в тканини — один із методів патогенетичного лікування запальних і дистрофічних уражень СОПР, хоча він використо- вується не дуже широко. Існують дуже прості методики оксиге- нації тканин — її можна проводити з допомогою аплікацій ват- них тампонів, насичених перекисом водню, калію перманганату, іригацій CO та аерозольних зрошень цими сами- ми розчинами. Отже, найпоширенішими способами КТ є такі:
інгаляційний та неінгаляційний (підшкірний, внутрішньо- порожнинний, нашкірний — загальні й місцеві ванни). Окре- мим видом КТ є гіпербарична оксигенація. Введення кисню че- рез ін'єкційну голку не дуже поширене в лікуванні захворювань
СОПР.
Кисневі ванни застосовують з метою місцевої КТ, а також для загального неспецифічного впливу на організм. Найпоши- ренішим (до того ж фізіологічним) є метод інгаляцій кисню та кисневих сумішей з концентрацією кисню 40—60%, які про- водять за допомогою киснево-дихальної апаратури неперер- вно або сеансами по 30—60 хв. Найефективнішим є застосу- вання аерозольних інгаляторів, що забезпечують при вдиханні
газової суміші вдихання зважених частинок, випаровування яких у дихальних шляхах насичує газ (кисень) водяною парою до 100%.
У випадках, коли КТ при нормальному атмосферному тиску не дає бажаного лікувального ефекту, застосовують гіперба- ричну оксигенацію (ГО) — лікування киснем при підвищеному тиску в спеціальних камерах. ГО усуває гіпоксію тканин, нор-
396
малізує процеси обміну та трофіки в рані, поліпшує репаративні
процеси, бактеріостатично діє на мікрофлору.
Методика ГО. Перед початком лікування в барокамері хворому проводять обстежений легень, перевіряють прохідність слухових труб,
знімають мазеві пов'язки. Барокамеру заповнюють повітрям і в неї по- міщають хворого. Підвищення тиску в камері до 2,02 • 10 2
кПа здійснюється за 12—15 хв. На висоті тиску хворий одержує інгаляції
чистого зволоженого кисню. Такий режим забезпечує високе насичен- ня тканин киснем, запобігаючи токсичній дії.
Клінічний результат з'являється через 4—5 сеансів. Зменшу- ються інтоксикація, гарячка, нормалізуються показники крові.
Прискорюється відторгнення некротичних тканин.
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32
скачати
Сульфатні води (мацеста, П'ятигорськ та ін.) — стимулюють кровообіг, поліпшують обмінні процеси. Вени показані при лікуванні дерматостоматитїв та кератозів порожнини рота, от- руєння солями важких металів.
Киснева терапія (КТ) — оксигенотерапія. Застосуван- ня кисню з лікувальною метою проводять при загальній та місцевій гіпоксії для боротьби з рановою інфекцією, по- ліпшення репаративних процесів і трофіки тканин. Фізіологічна дія КТ багатогранна, але вирішальне значення має поповнення кисню в тканинах при гіпоксії. Під впливом інгаляції кисню підвищується його напруження в плазмі крові, зростає концен- трація оксигемоглобіну в артеріальній крові, знижується мета- болічний ацидоз.
Показаннями до КТ є дихальна недостатність, зумовлена па- тологією серцево-судинної системи, ціаноз, рО
2
крові нижче від
70 мм рт.ст. Показання до місцевої КТ: рани, заражені анае- робною інфекцією, млявий перебіг запальних процесів, ло- кальні трофічні порушення.
Гіпоксія тканин СОПР призводить до зменшення запасів ас- корбінової кислоти, підвищення судинної проникності, накопи- чення недоокиснених продуктів обміну. Місцеве введення кис- ню в тканини — один із методів патогенетичного лікування запальних і дистрофічних уражень СОПР, хоча він використо- вується не дуже широко. Існують дуже прості методики оксиге- нації тканин — її можна проводити з допомогою аплікацій ват- них тампонів, насичених перекисом водню, калію перманганату, іригацій CO та аерозольних зрошень цими сами- ми розчинами. Отже, найпоширенішими способами КТ є такі:
інгаляційний та неінгаляційний (підшкірний, внутрішньо- порожнинний, нашкірний — загальні й місцеві ванни). Окре- мим видом КТ є гіпербарична оксигенація. Введення кисню че- рез ін'єкційну голку не дуже поширене в лікуванні захворювань
СОПР.
Кисневі ванни застосовують з метою місцевої КТ, а також для загального неспецифічного впливу на організм. Найпоши- ренішим (до того ж фізіологічним) є метод інгаляцій кисню та кисневих сумішей з концентрацією кисню 40—60%, які про- водять за допомогою киснево-дихальної апаратури неперер- вно або сеансами по 30—60 хв. Найефективнішим є застосу- вання аерозольних інгаляторів, що забезпечують при вдиханні
газової суміші вдихання зважених частинок, випаровування яких у дихальних шляхах насичує газ (кисень) водяною парою до 100%.
У випадках, коли КТ при нормальному атмосферному тиску не дає бажаного лікувального ефекту, застосовують гіперба- ричну оксигенацію (ГО) — лікування киснем при підвищеному тиску в спеціальних камерах. ГО усуває гіпоксію тканин, нор-
396
малізує процеси обміну та трофіки в рані, поліпшує репаративні
процеси, бактеріостатично діє на мікрофлору.
Методика ГО. Перед початком лікування в барокамері хворому проводять обстежений легень, перевіряють прохідність слухових труб,
знімають мазеві пов'язки. Барокамеру заповнюють повітрям і в неї по- міщають хворого. Підвищення тиску в камері до 2,02 • 10 2
кПа здійснюється за 12—15 хв. На висоті тиску хворий одержує інгаляції
чистого зволоженого кисню. Такий режим забезпечує високе насичен- ня тканин киснем, запобігаючи токсичній дії.
Клінічний результат з'являється через 4—5 сеансів. Зменшу- ються інтоксикація, гарячка, нормалізуються показники крові.
Прискорюється відторгнення некротичних тканин.
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32