| 1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 44
Тема 1 Зміст і структура управлінської діяльності. Розвиток науки управління Чим більше керівник має намір гасити пожежу,
тим частіше система даватиме йому можливість робити це.
Г. Добров Менеджмент як система скоординованого управління. Організаційне управління (менеджмент) включає: а) управління фінансами, матеріальними активами (знаряддями виробництва, матеріалами) і б) управління виконавцями – робочою силою.
У переважній більшості люди діють та, зокрема, працюють спільно. Це зумовлено тим, що homo sapiens – колективна істота. Життєдіяльність людей проходить у соціумі. Досягнення особистих цілей індивідуума найчастіше пов’язане з досягненням групових цілей. Зазначимо, що ті та інші цілі не завжди збігаються. Але, що б не було, навіть у стадних тварин генетично закладено «розуміння» вигод від злагоджених дій. Проте спільна діяльність ускладнюється індивідуальними цілями й амбіціями. У принципі, кожний член якоїсь групи може запропонувати своє рішення загальногрупових цілей. У таких умовах тільки більш-менш централізоване управління може привести до консенсусу й ухвалення кінцевого рішення. З метою виконання прийнятого рішення група повинна підкорятися управлінцям–менеджерам, яким надано владні повноваження та які виробляють правила і плани спільної діяльності.
Властиві людям потреба і здатність працювати разом, взаємодіючи одна з одною, вимагають координації індивідуальних дій, їх узгодження, кооперації, інакше кажучи, управління спільною діяльністю. Усі досягнення цивілізації були б просто неможливі без ієрархічного та скоординованого управління.
Оформлення теорії управління відбулося 1911 року, коли Ф. Тейлор, котрого вважають засновником наукового управління, опублікував книгу «Принципи наукового управління».
1.1 Основні школи науки управління Школа наукового управління (1885-1920). Її найвідоміші представники: Ф. Тейлор, Л. Гілберт, Р. Гант, Г. Эмерсон та ін. Згідно з їх поглядами, загальна мета підприємства – підвищення продуктивності праці – може бути досягнута трьома основними шляхами:
за допомогою вивчення самого змісту виконання праці – його операцій, умов, режиму, а також раціоналізації робочих рухів; на основі ефективної системи контролю і стимулювання трудового процесу; оптимальна система управління, що заснована на системі регламентованої відповідальності.
Організація праці та управліюння – це додатковий і збагачений можливостями резерв ефективності виробництва та збільшення прибутку.
«Загальні принципи управління працею» Ф. Тейлора полягають у наступному:
науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; науковий підхід до підбору, навчання та тренування робітників; кооперація менеджерів з робітниками; розділення відповідальності на результати успішні й неуспішні між менеджерами і робітниками.
Адміністративна («класична») школа в управлінні (1920-1950). Основоположник цієї школи А. Файоль, якого вважають «батьком» сучасного менеджменту. Згідно з А. Файолем, це – наступні принципи1:
Розподіл праці. Його метою є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю при тих самих зусиллях. Повноваження і відповідальність. Дисципліна. Вона забезпечує виконання як менеджерами, так і робітниками досягнутих між ними угод. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати наказ тільки від одного безпосереднього начальника. Єдність напряму. Кожна група повинна бути об’єднана тільки однією метою і одним планом. Підлеглість особистих інтересів загальним. Організаційні інтереси в цілому повинні мати пріоритет над індивідуальними. Винагорода персоналу. Ефективна організація повинна передбачати справедливу заробітну платню працівників. Централізація. Як і розподіл праці, централізація є природною річчю. Проте відповідний ступінь централізації повинен варіюватися залежно від конкретних умов. Скалярний ланцюг. Інакшекажучи, це– принципієрархіїв керівництві. Порядок. Місце для всього, і все на своєму місці. Справедливість як поєднання доброти і правосуддя. Стабільність робочого місця для персоналу. Ініціатива. Корпоративний дух. Союз – це сила. А вона є результатом гармонії персоналу.
Школа «людських відносин» (1930-1950); підхід з погляду науки про поведінку (1950 р. – до сьогодні). Головною метою цієї школи стає підвищення ефективності організацій наосновілюдського чинника. Вважається, що основний внесок у розвиток цієї школи належить Л. Лайкерту, Д. МакГрегору, А. Маслоу, Ф. Герцбергу та ін. Вони досліджували мотивацію, характер влади та авторитету, особливості лідерства, підтримку комунікацій, суб’єктивне сприйняття людиною своєї праці і місця в організації.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 44
скачати
|