2.3 Типологія влади

1. 
   Влада примусу. Вона заснована на тому, що керівник має можливість карати виконувачів, перешкоджати досягненню небажаних для нього цілей та потреб. Виконувачі, у свою чергу, це усвідомлюють та змушені підкорятися. До числа основних недоліків цієї форми влади відносять її дороговизну – вона потребує розгалуженої та громіздкої системи контролю. Крім того, примус створює небажані ефекти – скутість, помсту, відчуження. Але «влада страху» виноситься на перше місце в будь-якому переліку форм влади та залишається поки що незамінною. У зв’язку з цим у теорії управління існує поняття організаційних страхів.
   

• 
  страх втратити роботу. Для керівної діяльності він трансформується у страх втратити посаду;
  
• 
  страх не впоратися з роботою;
  
• 
  страх допустити помилку.
  

2. 
   Влада винагороди.
   
3. 
   Харизматична влада.
   
4. 
   Законна, або традиційна, влада. Вона заснована на тому, що керівник має систему правових виробничих важелів впливу на підлеглих, які законодавчо закріплені в його статусі та посадових обов'язках. Виконавці реалізують вказівки керівників тому, що традиція вчить: підкорення веде до задоволення їх потреб.
   
5. 
   Влада авторитету керівника. Вона проявляється у тому, що люди підкоряються не тільки «кріслу та портфелю», але й через повагу до гідності керівника.
   

1. 
   Охарактеризуйте адміністративні методи техніки управління людьми.
   
2. 
   Охарактеризуйте прийоми психологічного зараження.
   
3. 
   У чому полягає сенс навіювання? Які його особливості?
   
4. 
   Обґрунтуйте переваги переконання. Які умови необхідні для його досягнення?
   
5. 
   На яких психологічних чинниках засновані соціально-психологічні методи управління?
   
6. 
   Які існують основні форми влади?
   
7. 
   Охарактеризуйте переваги та недоліки влади примусу.
   
8. 
   Поясніть термін „баланс влад”.
   

Тема 3 Поняття мотивації як основоположного принципу управління

3.1 Поняття мотиву та фундаментальних потреб

• 
  люди першої групи дуже мотивовані як загрозою покарання, невдачі, так і волею до досягнення, перемоги, лідерства;
  
• 
  люди другої групи з різних причин (частіше – лінощів) налаштовані на уникнення неприємностей та більше реагують на погрози „батога”, ніж на обіцянки „пряника”.
  

• 
  винагорода повинна носити конкретний характер, тобто за виконання доручення, завдання, за дії чи вчинки, а не за досягнення усім концерном позитивних показників;
  
• 
  винагорода повинна бути безвідкладною. Відкладені на півроку (а тим паче на рік) премії „з’їдає” інфляція;
  
• 
  винагороджувати необхідно навіть незначні, найменші успіхи, а не лише „видатні здобутки у праці”.
  

• 
  реакція на вчинок підлеглого повинна бути миттєвою;
  
• 
  покарання за небажану поведінку повинне бути для усіх винних, а не лише для „призвідників”;
  
• 
  караючи, не слід забувати докладно пояснювати підлеглому бажаний зразок поведінки;
  
• 
  деякі джерела стверджують, що 86 % усіх відхилень від нормальної роботи відбувається внаслідок певних обставин і лише 14 % з вини людей.
  

• 
  підлеглий знаходиться у стані підпорядкування:
  

• 
  формального (документально зафіксовані трудові відносини, партійні, суспільно-групові типи асоціацій і товариств, аматорських спортивних товариств та команд тощо);
  
• 
  неформального (релігійні спілки, гуртки та групи за інтересами; дружні компанії; кримінальні угрупування тощо);
  

• 
  підлеглий демонструє відмову виконувати накази керівника.
  При цьому можливі наступні причини:
  

• 
  не згоден з метою завдання;
  
• 
  згоден з метою, але не має особистої зацікавленості;
  
• 
  згоден з метою завдання, має особисту зацікавленість у досягненні певних результатів, але: