266. Ускладнення неспецифічного виразкового коліту.
перфорація ободової кишки належить до найчастіших ускладнень неспецифічного виразкового коліту. Вона зустрічається приблизно у 3 % хворих. Діагностика її не представляє особливих труднощів, оскільки розвиваються характерні ознаки. Перш за все на фоні наявного болю в животі з’являється більш виражений біль, який локалізується в клубових ділянках і супроводжується напругою м’язів передньої черевної стінки. Діагноз підтверджується за наявності серпоподібної смужки повітря в піддіафрагмальному просторі під час рентгенологічного дослідження.
Масивні кровотечі як ускладнення неспецифічного виразкового коліту зустрічаються рідко. Зазвичай вони вимагають переливання великої кількості крові (1-2 л і більше) і хірургічного лікування.
Синдром гострої токсичної дилатації товстої кишки Клінічна картина характеризується розлитим або локалізованим болем в животі і асиметричним його здуттям. Перистальтичні шуми різко ослаблені або не прослуховуються. Спостерігаються симптоми вираженої інтоксикації. Температура тіла підвищується до 39-40°С. Діагноз уточнюється рентгенологічним дослідженням, під час якого виявляються різко розширені відділи ободової кишки. На рентгенограмах визначаються переповнені газом і рідиною ділянки кишки, найчастіше поперечною ободовою.
ПсевдополіпозЧастіше він уражає сигмоподібну кишку. Псевдополіпи – це ділянки слизової оболонки, що збереглася. На відміну від істинних (аденоматозних) вони мають різну форму і величину.
Рак не є частим ускладненням неспецифічного виразкового коліту, проте можливість його розвитку на цьому фоні завжди існує. Особливістю його є наявність фіброзного звуження без чітких контурів, що нагадують стриктуру кишки запального генезу.
Неспецифічному виразковому коліту властивий розвиток системних ускладнень, клінічні ознаки яких можуть виявлятися раніше основного захворювання. До них належить ураження суглобів, очей (ірит, іридоцикліт), шкіри (вузлувата еритема, піодермія), печінки (жирова дистрофія, некрози, абсцеси), серцево-судинної системи.
267. Симптоматика кровотечі при неспецифічному виразковому коліті.
Розвивається блідість шкірних покривів, частішає пульс. Хворого починає мучити загальна слабкість організму, головокружіння. рім загальних проявів, кишкові кровотечі можуть давати такі симптоми: стілець з домішками крові, відчуття печіння в області кишечника, запори, проноси, слизовий кал.При кров'яному стільці так само можуть бути свербіж або печіння у ділянці анального отвору, прямий кишки. Слизова оболонка кишки легко ранима, кровоточить. Виразки на фоні запально зміненої оболонки покриті фібрином, гнійним ексудатом. Кровоточивість в подальшому стає дифузною, по краях виразки формуються запальні поліпи.Судинний малюнок зникає, втрачається гаустрація кишки.Розвиваються запальні стриктури, стенози. Численні виразки,значна кровоточивість харктрні для тяжкого перебугу захворювання.
268. Вибір методу оперативного лікування на неспецифічний виразковий коліт.
У даний час пріоритетною і стандартною стала операція колпроктектомія з формуванням S-, W-, J- подібного ілеоанального резервуара, що значно поліпшує загальне самопочуття хворих. Найбільш поширеним є J- подібний резервуар. Істотним недоліком операції формування флеоанального резервуара є її ускладнення( стенози анастомозів, абсцеси, нориці, кишкова непрохідність, часті випорожнення).Головною перевагою операції є відсутність стоми.
Операція колектомія з ілеоректостомією не забезпечує повного виліковування хворих через загрозу рецидиву НВК у куксі прямої кишки, карциноми(0.5-1%).При незначних змінах у прямій кишці,вимозі хворих зазначена операція можлива.
269. Ускладнення після операції з приводу неспецифічного виразкового коліту.
Післяопераційна смертність при хірургічному лікуванні неспецифічного виразкового коліту після планових операцій не перевищує 2%, при хірургічних втручаннях за строковими показаннями 4-5%, у випадках токсичного мегаколона летальні результати спостерігаються в 17% спостережень. Гнійні ускладнення є основними в лікуванні цієї категорії хворих, часто розвивається нагноєння операційних ран і внутрішньочеревні ускладнення. Найчастішим ускладненням колпроктектоміі з ілеостомою по Бруку, що утримує ілеостомою по Коку, ілеоанального анастомозі є кишкова непрохідність, яка спостерігається у 10% хворих. У пацієнтів може спостерігатися уповільнене загоєння ран, статева дисфункція, сечокам'яна хвороба. Пізнім ускладненням після операції з формуванням ілеоанального анастомозу зі створенням тазового резервуара є його дисфункція, яка виявляється у 10-50% хворих оперованих з приводу неспецифічного виразкового коліту. Це ускладнення включає частий стілець водянистого характеру, імперативні позиви, лихоманку і вивчено ще недостатньо.
270. Симптоматика та діагностика хвороби Крона.
Кишкові симптоми: больовий синдром (болі в животі нагадують за локалізацією та інтенсивністю гострий апендицит або ієрсінійозний коліт); діарея; кишкові кровотечі; анальні свищі
Позакишкові симптоми: лихоманка „невіддомого генезу”; зниження маси тіла; відставання у фізичному розвитку (у дітей); артралгії; жовчнокам’яна хвороба; нефролітіаз; остеопороз; ураження очей; вузловата ерітема; системний амілоїдоз
Діагностика
Обов’язкові методи діагностики: загальний аналіз крові (визначення ШОЕ, числа еритроцитів та гемоглобіну, лейкоцитів, тромбоцитів); біохімічний аналіз крові (загальний білок та його фракції, електроліти, глюкоза крові, креатинін, білірубін); група крові та резус-фактор – одноразово; копрограма — двічі; повторні посіви калу на патогенну мікрофлору та яйця глист (для виключення інфекційної або паразитарної природи); загальний аналіз сечі; ЕГДС; рентгенологічне дослідження стравоходу, шлунка; ультразвукове дослідження печінки, жовчного міхура, підшлункової залози; ЕКГ;рентгеноскопія органів грудної клітини; ректороманоскопія; колоноскопія з біопсією; морфологічне дослідженнябіоптатів, ірігографія.
Додаткові методи діагностики: КТ або МРТ показані для виключення кишечних конгломератів та міжкишкових абсцесів, а також при періанальних ураженнях – одноразово. Відеоколоноскопія з прицільною біопсією, капсульна ендоскопія.
Лабораторні
Заг. ан. крові: анемія, нейтрофільний лейкоцитоз, підвищення ШОЕ.
Біохім. ан. крові: гіпоальбумінемія, підвищення ά2- і γ-глобулінів, гіпокальціемія, гіпокаліемія, гіпопротромбінемія, гіпохлоремія.
Копрограма: стеаторея, еритроцити, слиз
Дослідження біоптатів тонкої кишки: лімфоїдно-клітинна інфільтрація; саркоїдоподібне гранульоматозне запалення з виявленням клітин Ланхганса
Інструментальні
Рентгенологічне дослідження кишківника: сегментарність ураження кишківника; нерівний контур кишки; повздовжні виразки; рельєф слизової нагадує „булижну мостову”; звуження уражених ділянок кишки у вигляді шнура
Ендоскопічні ознаки при колоноскопії та ректороманоскопії: ерозії-афти, оточені білуватими грануляціями на фоні незміненої слизової оболонки; утворення глибоких щілиноподібних виразок-тріщин з рівними повздовжніми виразками-тріщинами („булижна мостова”); рубцеві звуження просвіту кишки; свищі.
краями, котрі проникають крізь усі шари вздовж та впоперек вісі кишки; набряклі ділянки слизової
кишкової стінки, розміщуючись між
271 Консервативне лікування хвороби Крона.
Хвороба Крона у фазі загострення, легкий перебіг: дієтичне харчування № 4, 4б; при ілеїтах, ілеоколітах, колітах - сульфасалазин 4-6 г/добу, салофальк 3,5-4,5 г/добу; при проктиті і дистальному коліті – сульфасалазин або месалазин 2-3 рази/добу (А), клізми з аміносаліциловою кислотою (В); при ілеїтах і правосторонніх колітах - будесонід (буденофальк) 9 мг/добу; ілеоколітах, тотальних і лівосторонніх колітах - будесонід (буденофальк) 18 мг/добу; для пацієнтів, що не відповідають на терапію сульфасалазином – метронідазол 10-20 мг/кг/добу (неефективний при ілеїтах), ципрофлоксацин 1 г/добу; при хворобі Крона стравоходу, шлунка, єюноілеїтах – блокатори протонової помпи (омепразол, пантопразол, рабепразол, езомепразол). Крім базових препартів використовують: ферментні препарати; антибактеріальні препарати; препарати, які стимулюють імунітет; вітаміни та їх аналоги (в/в крапельно, в/м); мікроклізми з каротоліном або рекутаном, або колларголом; антигістамінні препарати
Хвороба Крона у фазі загострення, перебіг середнього ступеня важкості: дієтичне харчування № 4, 4б; салофальк 6-8 г/добу, після досягнення клінічної ремісії 2-4 г/добу; будесонід (буденофальк) 9-18 мг/добу – 8 тижнів, потім 2 тижні – 3 мг/добу), системні глюкокортикостероїди (0,5-0,7 мг/кг/добу преднізолону) перорально до зникнення симптомів (7-28 днів). Після досягнення клінічної ремісії доза знижується на 5-10 мг/тиждень до 20 мг, потім на 2,5-5 мг/тиждень до повного припинення лікування. Комбіноване лікування месалазином та системнимиГКС недоцільне. Пацієнтам, що не відповідають на терапію системними стероїдами, показане призначення імуносупресорів: Азатіоприн (А). Азатіоприн 2-2,5 мг/кг/добу тривалістю 3-4 роки з наступним зниженням дози протягом 1-2 років. Пацієнтам, що не відповідають на терапію імуносупресорами – біологічні препарати. Інфліксимаб (химеричні моноклональні антитіла IgI проти ФНП-альфа. Біологічний препарат Інфліксимаб на відміну від імуносупресорів, індукує потенційну протизапальну і локальну імуномодулюючу активність, але не системну імуносупресію. Показане одноразове внутрішньовенне введення Інфліксимабу 5мг/кг. Клінічний ефект через 3-7 днів. Крім базових препартів використовують: ферментні препарати; антибактеріальні препарати; препарати, які стимулюють імунітет; вітаміни та їх аналоги (в/в крапельно, в/м); мікроклізми з каротоліном або ротоканом, або рекутаном, або колларголом; антигістамінні препарати
Хвороба Крона у фазі загострення, перебіг тяжкого ступеня важкості: дієтичне харчування № 4, 4б; повинна проводитися за консультації хірургів. Повинні бути виключені хірургічні ускладнення. Пацієнти переводяться на аліментарне харчування, а за наявності блювоти – на парантеральне харчування, як мінімум на 5-7 днів. Системні ГКС внутрішньовенно вводять у дозі еквівалентній 1-1,5 мг/кг/добу преднізолону. При непереносимості стероїдів або наявності протипоказань призначають циклоспорин А або Інфліксимаб. При запальних абдомінальних інфільтратах призначають антибіотики широкого спектру дії. Відсутність терапевтичної відповіді є показами до хірургічного лікування. Крім базових препартів використовують: ферментні препарати; антибактеріальні препарати; препарати, які стимулюють імунітет; вітаміни та їх аналоги (в/в крапельно, в/м); мікроклізми з каротоліном або ротоканом, або рекутаном, або колларголом; антигістамінні препарати.
У фазї ремісії застосовують підтримуючі дози сульфосалазину або азатіоприну (А) (2-2,5 мг/кг/добу). Азатіоприн найкраще застосовувати при ремісії, викликаній стероїдами, а месалазин при лікуванні гострої атаки месалазином чи будесонідом. Системні стероїди для підтримуючої терапії не повинні застосовуватись. При дистальному коліті через декілька років можна припинити медикаменти, якщо у гістологічному дослідженіі ознак запалення не виявлено.
272. Показання до оперативного лікування хвороби Крона та вибір методів операції.
Хірургічне лікування – резекція уражених відділів кишечника, стриктуропластика, дренування абсцесів, висічення фістул. Показання до оперативного лікування: постійне або фіксоване звуження кишки або її непрохідність; кровотеча; утворення свищів у сечовий міхур, піхву або шкіру; незагоюючі анальні тріщини або абсцеси; внутрішньочеревні абсцеси, токсична дотація або перфорація кишки; рефрактерні форми.
273. Симптоматологія тріщин прямої кишки.
Захворювання зустрічається в будь-якому віці. Основною його ознакою є щонайгостріший пекучий біль в анальній ділянціякий виникає, як правило, у момент акту дефекації і продовжуються від декількох хвилин до декількох годин або діб. Через страх їх виникнення хворіпрагнуть затримати випорожнення, внаслідок чого в прямій кишці скупчуються щільні калові маси, евакуація яких супроводжується новими пошкодженнями тканин в ділянці тріщини. Частим симптомом є кровотечі, при цьому кров знаходиться на калі у вигляді смуг або з’являється краплями в кінці акту дефекації. Проте ці кровотечі не такі інтенсивні, як при геморої. Нерідко хворих турбує анальне свербіння. При розповсюдженні інфекції в навколишні тканини може розвинутися гострий або хронічний парапроктит.
274. Консервативне і хірургічне лікування тріщин прямої кишки.
При свіжих тріщинах успішними виявляються консервативні заходи. Рекомендується виключити алкогольні напої, гострі і солоні страви. Призначаються послаблювальні препарати, мікроклізми, свічки із знеболювальними і антиспастичними засобами. Перед актом дефекація ставлять клізму, а після неї необхідно прийняти сидячу ванну з розчином калія перманганату. Крім того, під тріщину застосовуються ін’єкції спирт-новокаїнового розчину за А.М. Аміневим, масляноанестезуючі розчини за А.Я. Шнєєм, проводиться примусове розтягування сфінктера під місцевою анестезією за Ракамьє.
При хронічних тріщинах із змозолілими краями, гіпертрофією сторожового горбка, вираженому пектенозі (звуження заднього проходу внаслідок ригідності сфінктера) показана операція. Суть її полягає в достатньо широкому висіченні тріщини разом з рубцево-зміненими краями, дном і сторожовим горбком. Рана не зашивається.
275. Лікувальна тактика при абсцедуванні епітеліального куприкового ходу.
Лікування проводиться у два етапи: перший - розтин і дренування абсцесу, другий (після регресування запалення) – радикальне висікання ЕКХ. У тих же випадках, коли розміри інфільтрату невеликі, можливим є виконання радикального втручання негайно.
Післяопераційне лікування включає курс антибактеріальної терапії (антибіотики широкого спектру дії протягом 5-7 днів), а також фізіотерапевтичні методики, що сприяють швидкому загоєнню рани.
В якості профілактики післяопераційних рецидивів проводять видалення волосся навколо рани, а потім і навколо рубця.
276. Етіологія та лікування гострокінцевих кондилом перианальної ділянки
Гострокінцеві кондиломи – захворювання, спричинене папіломавірусом. Передається статевим шляхом. Зазвичай локалізуються в перианальній ділянці, анальному каналі, статевих органах.
Етіопатогенез. Збудники цього захворювання належать до родини паповавірусів (Papovaviridae). Родина паповавірусів налічує близько 40 збудників різноманітних захворювань. Віруси типів 6 та 11 відповідальні за розвиток кінчастих кондилом.
Зараження відбувається при статевому контакті за наявності мікропошкоджень шкірних покривів. Реплікація вірусних частинок відбувається лише в клітинах базального шару епітелію, в інших шарах вони лише персистують. Це означає, що всі методи лікування, спрямовані на видалення лише поверхневих шарів епітелію, не є радикальними та супроводжуватимуться рецидивами захворювання.
Лікування.
Для лікування гострокінцевих кондилом застосовуються консервативні заходи (видалення кондилом за допомогою медикаментозних засобів – кондилін, подофілін, колломак, та ін.), видалення кондилом за допомогою лазера та хірургічне висічення ураженої шкіри. При наявності у хворого кондилом великих розмірів або при стійкому рецидивуванні захворювання проводять комбіновану терапію - хірургічне видалення поєднують з противірусними препаратами (лаферон, ацикловір) або аутовакцинацією.
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15