251. Протипокази до оперативного лікування пострезекційних та постваготомних синдромів.
Протипоказаннями до здійснення оперативного лікування є: малігнізація виразки (навіть припущення про наявність цього ускладнення); резекція шлунка понад 2/3 об'єму, що може спричинити виникненнясиндрому малого шлунка з подальшими моторно-евакуаторними розладами; хронічний панкреатит з гіпертензивним синдромом у спільній жовчній протоці і протоці підшлункової залози; хронічне порушення прохідності й дивертикульоз шлунка; ураження м'яза—замикача воротаря, що унеможливлює його збереження.
252.Ускладнення оперативних втручань на пострезекційних та постваготомних синдромів.
Ускладнення: пошкодження елементів печінково-дванадцятипалої зв'язки; пошкодження селезінки; перфорація стравоходу; кровотеча.
Група ускладнень, пов'язаних з наркозом, операційною травмою, лапаротомією з супровідними захворюваннями: шок; ателектаз легень; пневмонія; тромбоемболія; інфаркт міокарда; спайкова кишкова непрохідність; інфільтрати і абсцеси черевної порожнини; нагноєння рани; евентерація.
253.Принципи ведення післяопераційного періоду після операцій у хворих з пострезекційними та постваготомними синдромами.
Принципи ведення післяопераційного періоду
1. Відновлення ОЦК (контроль ОЦК, ЧСС, АТ, ЦВТ).
2. Профілактика тромбоемболічних ускладнень.
3. Профілактика легеневих ускладнень.
4. Антибактеріальна терапія (за вибором).
5. Корекція водно-електролітної, білкової рівноваги, парентеральне харчування (індивідуально).
6. Декомпресія шлунка (привідної петлі) фракційним чи постійним методом.
7. Ентеральне харчування з 2-3-ї доби.
254. Класифікація геморою. Симптоматика геморою.
Класифікація:
За етіологією: вроджений (спадковий), набутий: первинний або вторинний (симптоматичний).
За клінічним перебігом: гострий, хронічний
За локалізацією: зовнішній (підшкірний), внутрішній (підслизовий)
Ступені тяжкості внутрішнього гемороя:
Перший ступінь — виявляються набряклі та, можливо, кровоточиві гемороїдальні вузли
Другий ступінь — вузли випадають та можуть вправлятися самостійно
Третій ступінь — вузли, що випали, можна вправити тільки інструментально або за допомогою маніпуляцій руками
Четвертий ступінь — вузли неможливо вправити.
Симптоматика
Для геморою традиційно характерні два основних симптоми — кровотеча і випадання вузлів з анального каналу. При цьому захворюванні також відзначаються такі симптоми, як анальний свербіж, відчуття дискомфорту в анальному каналі, виділення слизу.
Геморой протікає двома шляхами: гостро і хронічно, але по суті це фази одного і того ж процесу. При хронічному геморої відбувається виділення яскраво-червоної крові під час дефекації, випадання гемороїдальних вузлів, тупий безперервний біль в задньому проході, свербіння.Гострий геморой (аноректальний тромбоз, тромбофлебіт гемороїдальних вен) характеризується гострим порушенням кровопостачання гемороїдальних вузлів (тромбозом). Клінічна картина проявляється такими симптомами: болі в ділянці анального каналу, випаданням набрякового гемороїдального вузла, який не вправляється в просвіт анального каналу, запальні явища в ньому.
255. Консервативне та хірургічне лікування геморою.
Консервативне лікування хронічного та гострого геморою передбачає дотримання дієти, туалет періанальної ділянки, місцеве застосування флеботропних препаратів, анти коагуляторів, а також антисептичних, гемо статичних, знеболювальних і інших препаратів у вигляді мікроклізм, свічок, мазей тощо.Найбільш поширеними в клінічній практиці єтакі групи препаратів: флеботропні; місцеві гемо статичні; місцеві знеболювальні і комбіновані препарати у вигляді свічок чи мазей; препарати, які містять антикоагулянти та водорозчинні мазі; комбіновані місцеводіючі антикоагулянтної та протизапальної дії препарати.
Хірургічне лікування.
У випадку недієвості консервативного лікування і простих операцій використовують низку хірургічних прийомів: ексцизійна гемороїдектомія — це хірургічне видалення геморою, що здійснюється лише у деяких випадках; Метод Лонго; Гемороїдектомія: закрита, відкрита та підслизова; доплерівська трансанальна гемороїдальна деартеріалізація — мінімально інвазивне лікування за допомогою ультразвукового доплера для точного розташування потоку артеріальної крові; степлерна гемороїдопексія, — це процедура видалення збільшеної гемороїдальної тканини і повернення залишку гемороїдальної тканини у нормальне анатомічне положення. Загалом ця операція менш болісна і пов'язана з меншим періодом загоєння у порівнянні з повним видаленням геморою.Однак відновлення симптоматичного геморою більш ймовірне, ніж при звичайній гемороїдектомії,тому цю операцію рекомендують на 2-й чи 3-й стадії хвороби.
256. Етіологія парапроктиту.
Гострий парапроктит.
Збудником гострого парапроктиту є змішана мікрофлора. Найчастіше виявляють стафілококи та стрептококи, кишкові палички.Фактори, що сприяють розвитку: травми прямої кишки; послаблення загального та місцевого імунітету внаслідок виснаження, алкоголізму, перенесених інфекцій (сепсису, грипу, ангіни); судинні зміни кровообігу при цукровому діабеті, атеросклерозі; функціональні розлади кишечнику;інші проктологічні хвороби (геморой, анальна тріщина, папіліт тощо).
Хронічний парапроктит.Причиною утворення фістули є невилікуваний гострий парапроктит. Це відбувається, якщо існує внутрішній отвір, що веде з прямої кишки в простір гнійника. При цьому внутрішній отвір нориці відкривається в пряму кишку, а зовнішній — на шкіру промежини. У фістулу з прямої кишки потрапляють гази та кал, і це підтримує хронічність протікання хвороби. Причинами переходу парапроктиту від гострої форми у хронічну можуть бути або запізне звернення до лікарів після самостійного розкриття абсцесу, або оперативне розкриття гнійника без ліквідації зв'язку з отвором кишки.
257. Класифікація та симптоматика парапроктиту.
Класифікація:
За етіологією: банальний, специфічний та посттравматичний
За активністю: гострий, рецидивуючий, хронічний
За локалізацією: підшкіровий, підслизовий, сіднично-прямокишковий (або ішіоректальний) та тазово-прямокишковий (або пельвіоректальний)
За розташуванням внутрішнього отвору нориці: передній, задній, бічний
За відношенням ходу нориці до волокон сфінктра: інтра-, транс-, екстрасфінктерний
За наявінстю отворів нориці: повний, неповний
Симптоматика.
Гострий парапроктит: захворювання починається гостро. Продромальний період характеризується підвищенням температури, загальною слабкістю. Потім з'являються біль у області прямої кишки та промежині. Ступінь виразності симптомів залежить від локалізації та поширення запального процесу.
Хронічний парапроктит: поява отвору в промежині, з якого виділяються гній, кров; іноді ці виділення є дуже рясними, спричинюючи подразнення шкіри, свербіж. Можливий несильний біль в області заднього проходу, який посилюється при дефекації.Перебіг фістули прямої кишки — хвилеподібний.За симптомами воно буде схожим на гострий парапроктит (підвищується температура, з'являється біль в області анального отвору), може виникнути абсцес. Хронічний запальний процес існує тривалий час, це відбивається на загальному стані хворого — з'являються головний біль, загальна слабкість, порушення психіки, сну, зниження працездатності.
258. Диференціальна діагностика гострого парапроктиту.
Гострий парапроктит в основному доводиться диференціювати від нагноившейся тератоми околопрямокишечной клітковини, пухлин прямої кишки і оточуючих її тканин, абсцесу дугласова простору. Необхідність виробляти додаткові дослідження для диференціювання парапроктіта від інших захворювань зазвичай виникає у разі високого розташування гнійника (в малому тазу або клубово-прямокишково ямці).
259. Лікування гнійного парапроктиту.
Основним методом лікування гнійного(гострого) парапроктиту є раннє хірургічне лікування із забезпеченням адекватного дренування гнійника. Операція проводиться під наркозом. Положення хворого на операційному столі – на спині із зігнутими в колінних суглобах ногами, укладеними на підставки. Таз виведений на край стола.
При підшкірному парапроктиті проводять дугоподібний розріз над гнійником з наступною ревізією гнійника та дренування рани.
При сіднично-прямокишковому і тазово-прямокишковому гнійниках проводять широкий дугоподібний розріз у місці розм’якшення інфільтрату.
При тазово-прямокишковому парапроктиті, коли процес не поширюється на підшкірну клітковину , гнійник розкривають через пряму кишку в місці його розм’якшення. Операція аналогічна розкриттю абсцесу дугласового простору.
260. Лікування анаеробного парапроктиту.
Хворі з анаеробним парапроктитом госпіталізуються в спеціальні палати для проведення інтенсивної терапії або реанімаційне відділення. У всіх випадках, навіть при підозрі на анаеробний парапроктит, в ранні терміни вводять лікувальну дозу протигангренозної сироватки.
Основою лікування анаеробного парапроктиту є раннє оперативне втручання, що полягає у виробництві широких резервів, максимальному висічення некротичних тканин, ретельному, неодноразовому промиванні рани розчинами окислювачів. Після розтину парапроктиту рани дренують кольоровими трубками, через які проводять постійне або фракційне промивання розчинами перекису водню, марганцевокислого калію, одночасно через окрему трубку - зрошення рани киснем. В цьому відношенні більш ефективним є застосування гіпербаричної оксигенації, яка повинна застосовуватися в ранні терміни. У клінічних умовах ГБО (2-3 атм) на анаероби впливає бактеріостатично, стимулює захисні сили організму.
За позитивного результату захворювання по очищенню рани накладають вторинні шви на циркулярні рани навколо заднього проходу, які значно скорочують рановий дефект і найголовніше - попереджають грубе рубцювання, що неминуче при самостійному загоєнні рани. Навіть при частковому розходженні цих швів розміри рани значно зменшуються. При інших формах ран і неможливості накладення швів виконують аутодермопластику.
261. Класифікація та лікування нориць прямої кишки.
Залежно від розташування свищевого ходу по відношенню до зовнішнього сфінктера заднього проходу виділяють інтра-, транс-і екстрасфінктерні нориці прямої кишки.
Найпростіші нориці - це інтрасфінктерні. Їх називають також підшкірно-підслизовими, крайовими. Норицевий хід, як правило, буває прямим, рубцевий процес не виражений, давність захворювання зазвичай невелика. Зовнішній отвір найчастіше локалізується поблизу від ануса, внутрішній може бути в будь-якій з крипт.
Екстрасфінктерні нориці, при яких хід розташовується високо, як би огинаючи зовнішній сфінктер, але внутрішній отвір знаходиться в області крипт, тобто нижче. Такі нориціі утворюються внаслідок гострого ішіо-, пельвіо-і ретроректального парапроктиту. Для них характерна наявність довгого звивистого ходу, де часто виявляють гній , рубці.
Екстрасфінктерні нориці класифікуються за ступенем складності. При першому ступені складності екстрасфінктерної нориці внутрішній отвір вузький ,без рубців навколо нього, немає гнійників та інфільтратів в клітковині, хід досить прямий. При другому ступені складності в області внутрішнього отвору є рубці, але немає запальних змін у клітковині. При третьому ступені екстрасфінктерні нориці характеризує вузьке внутрішній отвір без рубцевого процесу навколо, але в клітковині є гнійно-запальний процес. При четвертому ступені складності у них широкий внутрішній отвір, оточений рубцями, із запальними інфільтратами або гнійними порожнинами в клітковинних просторах.
ЛІКУВАННЯ
Єдиним радикальним методом лікування нориць прямої кишки є хірургічний. В клінічній практиці застосовують різні методи хірургічного лікування нориці прямої кишки.
Лігатурний метод. Використовується при, через або позасфінктерних норицях. Через норицю проводиться лігатура, якою перев’язують і перетискають м’які тканини. В міру послаблення лігатури її затягують і таким чином поетапно розсікають м’язові волокна. Останні не розходяться, що забезпечує відновлення функції сфінктера.
Розсічення нориці. Використовується при підшкірно-слизових, черезсфінктерних парапроктитах. Проводять розсічення нориці на проведеному через неї зонді( операція Гебріеля). Після розсічення норицевий хід видаляють. Шкіру над ним висікають у вигляді трикутника, вершина якого охоплює внутрішній отвір. Рану не зашивають.
Висічення нориці разом із внутрішній отвором і глибоким швом рани. Використовується при через і позасфінктерних норицях. При цьому відновлюється цілісність сфінктера.
Висічення нориці – операція Амінєва – із закриттям внутрішнього отвору шляхом низ ведення слизової і ушиванням рани застосовується при позасфінктерних норицях.
У післяопераційному періоді протягом тижня проводять знеболення анальгетиками та наркотичними препаратами. Введення в кишку тампонів та турунд припиняють з третього дня. Протягом п’яти днів призначають антибіотики.
262. Етіологія та класифікація неспецифічного виразкового коліту.
Етіологія не зясована, хоча доведено що є багато факторів які впивають на виникнення захворювання з генетичною схильністю.
Також важливе значення має харчування( менше їсти тверді жири та технологічно перероблену їжу) та куріння
За харектором кланічного перебігу: гострий, гострий блискавичний, хронічний рецидивний, хронічний безперервний.
За ступенем важкості: легкий, середньоі важкості, важкий.
За поширеністю процесу: проктит, проктосигмоїдит, лівобічний коліт, тотальний коліт.
263. Симптоматологія неспецифічного виразкового коліту
Виділення крові з прямої кишки, лівобічний коліт або панколіт, часте випорожненя в невеликому об’ємі, відчуття неповного звільнення кишечника. Переймоподібний біль у животі.
| 264. Діагностика неспецифічного виразкового коліту. | |
Ендоскопія з прицільною біопсією.
Набряк, гіперемія, слизової, поява грануляцій. Відсутність судинного малюнка. Кровоточивість.
Мікробіологічне дослідження для диференціальної діагностики. УЗД для виявлення поширеності процесу.
265. Диференціальна діагностика неспецифічного виразкового коліту.
Диференціальна діагностика. Проводиться перш за все з хворобою Крона (гранулематозний коліт), дизентерією, псевдомембранозним ентероколітом, ішемічним колітом, туберкульозним колітом, раком товстої кишки. Особливості клінічної картини хвороби Крона викладені у відповідних розділах.
Диф.діагностика з ХК: для ХК, на відмінну від НВК характерний біль, нерідко досить тривалий і помірний, ураження анальної ділянки(Часто :нориці, інфільтрати, стенози), Сегментарне ураження, будь-якого відділу шлунково-кишкового тракту, наявність ускладнень( стенози, дилатації, інфільтрати). Також при НВК частота випорожнень складає 10-12 разів за добу а при ХК 2-5 разів.
Діагноз дизентерії підтверджується бактеріологічними і серологічними дослідженнями. Псевдомембранозний ентероколіт розвивається в результатідисбактеріозу через застосування великих доз антибіотиків. Провідну роль відіграє стафілококова інфекція, яка виявляється нечутливою до антибактеріальних препаратів. Це захворювання характеризується тяжким загальним станом, проносами з домішкою крові, гною і мембранозних плівок як результат некрозу слизової товстої кишки. Ішемічний коліт розвивається внаслідок ураження вісцеральних артерій (зокрема тих, що беруть участь у формуванні дуг Ріолана) атеросклеротичним процесом або при неспецифічному аортоартериїті. При амебіазі відсутні інтоксикація, анемія, а при колоноскопії визначаються глибокі виразки з підритими краями на фоні малозміненої слизистої оболонки, відсутні псевдополіпи. Про туберкульозне ураження товстої кишки свідчать наявність активного туберкульозного процесу в легенях або вказівка на нього в анамнезі; при колоноскопії виразки мають підриті краї без тенденції до злиття; рентгенологічно виявляється важкий стеноз кишки, що нагадує ракову пухлину. Прогресування туберкульозу кишечника може призвести до йогонепрохідності. Диференціальна діагностика з раком товстої кишки грунтується на результатах спеціальних методів дослідження.
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15