Ім'я файлу: відповіді на теми.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
Розширення: docx
Розмір: 206кб.
Дата: 31.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Lab.2_Тертична_Юлія_ПД-44.docx
Ділові переговори.docx
21. Поняття, ознаки і судові процедури банкрутства.
Банкрутство — процес, у якому індивід чи організація, нездатна розрахуватися із кредиторами, позбавляється майна за рішенням суду і після цього розподіляється між кредиторами відповідно до встановленої законом черговості виплати боргів кредиторам. ,таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. Процес може бути ініційований або особою-боржником (добровільне банкрутство), або будь-ким з кредиторів, якому боржник не може виплатити борг (вимушене банкрутство). Доти, доки банкрут не розрахується з боргами, його фінансова діяльність жорстко обмежена.
При банкрутстві існують такі пріоритети погашення боргів:
•Невиплачена заробітна плата звільнених працівників
•Невиплачена заробітна плата працівників
•Борги перед державним бюджетом (податки) та державними фондами (пенсійний, соцстрах, зайнятості, «нещасні випадки»)
•Борги перед кредиторами, які про себе заявили в установлені строки
Залишок активів розподіляється між власниками юридичної особи (засновниками чи акціонерами).
Підстава для порушення справи про банкрутство — письмова заява будь-кого з кредиторів чи боржника до господарського суду.
Поняття "банкрутство" чинне законодавство визначає як визнану судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Таким чином, економічним аспектом банкрутства є неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності (а також підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх з переліку таких об’єктів (п.4 ст.5) задовольнити в повному обсязі визнані судом вимоги кредиторів.
Юридичним аспектом, який є необхідною складовою банкрутства, є визнання факту неспроможності боржника господарським судом.
Ознаки банкрутства:
1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності
(тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких функціонування з метою отримання прибутку);
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.
Учасники провадження у справі про банкрутство.
Участь у справі про банкрутство беруть:
А) сторони в справі про банкрутство — боржник (банкрут) і кредитори;
Б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керуючий
(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові
зобов'язання перед кредиторами, які сукупно складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена
господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами
банкрутства не можуть бути:
- відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення
тощо);
- казенні підприємства;
- комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління
згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;
- в частині санації та ліквідації - державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.
Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окремих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не
раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).
Законом також передбачені особливості банкрутства містоутворюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підприємств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страховиків (ст. 45), професійних учасників ринку цінних паперів (ст. 46), індивідуальних підприємців (статті 47-49), селянського (фермерського) господарства (ст. 50), боржника, що ліквідується власником (ст. 51), відсутнього боржника (ст. 52).
Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені
документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:
- кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
- кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх
припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання, відповідно до Закону
вважаються погашеними.
За ознакою часу виникнення вимог до боржника і відповідно за особливостями правового
становища розрізняють конкурсних кредиторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не забезпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами) господарському суду повинні, як правило, бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржникові, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).
Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.
Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:
- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична
особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;
- Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства - у разі
порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;
- представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-
боржників;
- представник працівників боржника.
22. Господарсько-правова відповідальність: поняття, сутність, види, форми.
Господарсько-правова відповідальність - це економічні за змістом і юридичні за формою
методи впливу на економічні інтереси суб'єкта господарювання — правопорушника.
Перша черга:
-вимоги, забезпечені заставою;
-виплата вихідної допомоги звільненим працівника банкрута, в тому числу відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
-витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії (державне мито, публікація інформації, витрати арбітражного керуючого,проведення аудиту, оплата праці арбітражних керуючих тощо).
Друга черга:
-зобов'язання перед працівниками банкрута (крім внесків достатутного фонду);
-зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
-вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).
Третя черга:
-вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Четверта черга:
-вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
П'ята черга:
-повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
Шоста черга:
інші вимоги.
Господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання
господарських та інших зобов'язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (у господарських відносинах).
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України принципами господарсько-правової відповідальності є:
•потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
•передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
•сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не
звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
•у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження
відповідальності виробника (продавця) продукції.
Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.
• До родових ознак слід віднести:
• юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);
• фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;
• зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);
• можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.
Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах
проявляються специфічно.
Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише
закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з
дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як
установчий документ.
Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:
-сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або
господарсько-організаційні);
-юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;
-фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;
-презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що мова йтиме далі);
-суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин(суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);
-спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу
порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та
примусова ліквідація);
-змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової
(відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;
-порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності:
а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223 ГК України),
б) безпосередньокредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України),
в) спеціальний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).
23. Господарсько-торговельна діяльність. Перевезення вантажів.
Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
Перевезення вантажів — господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням вантажів, є транспортна експедиція.
24. Комерційне посередництво у сфері господарювання.
Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.
2. Комерційним агентом може бути суб’єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
3. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.
4. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.
5. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.
25. Оренда майна та лізинг у сфері господарювання.
1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
2. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
3. Об’єктом оренди можуть бути:
державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.
4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства.
5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об’єктом оренди.
6. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
26. Фінанси і фінансова діяльності суб'єктів господарювання.
Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.
3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.
5. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13