Сутність витрат та їх класифікація у бухгалтерському управлінському у

· З відображення виробничих процесів у кількісному вимірі з метою управління ними та визначення прибутку;
· Вибору в якості об'єктів обліку господарських процесів і пов'язаних з ними витрат;
· Обмеження суб'єкта обліку рамками підприємства;
· Системного використання елементів методу (планування, нормування, вимірювання, реєстрація, оцінка, групування, аналіз, контроль) у відображенні ходу виробничого процесу в нерозривному зв'язку з процесом наростання витрат;
· Класифікація витрат відповідно до цілей їх управління для визначення собівартості продукції і отриманого прибутку, прийняття рішень та планування, здійснення процесу контролю і регулювання;
· Формування внутрішньої звітності за рівнями управління виробничим процесами, використовуючи при цьому принципи управління, прийняті на підприємстві, і необхідність перетворення показників внутрішньої звітності в показники зовнішньої звітності.
Проблема розробки і використання в практиці обліку нових підходів до ефективного управління витратами підприємства широко обговорюється у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі. Загальноприйняте визначення сутності обліку витрат - це "облік витрат є сукупність свідомих дій, спрямованих на відображення відбуваються на підприємстві протягом певного тимчасового періоду процесів постачання, виробництва та реалізації продуктів його праці за допомогою їх (процесів) кількісного виміру (у натуральних і вартісних показниках), реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість готової продукції. Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для того, щоб керувати підприємством (або об'єднанням підприємств) і оцінювати його діяльність шляхом виведення фінансових результатів ".
Однак такий підхід в умовах початку розвитку управлінського обліку і розвиненою теорії виробничого обліку обмежений за напрямами використання. Визначення сутності обліку витрат на виробництво крім технічної сторони має охоплювати різноманітність способів підходу до організації управлінського обліку виробничої діяльності або трансформації обліку витрат на виробництво. Таким чином, визначення змісту обліку витрат створить реальні передумови моделювання його організації на підприємствах. Саме облік як інформаційний потік, зворотний процесу управління, буде не тільки відображати дійсність, а й готувати інформацію для моделювання економіки підприємства в майбутньому.
Якщо розглядати облік витрат на виробництво як процес відображення використання витрат і результатів минулої, теперішнього та майбутнього виробничої діяльності, відповідної моделі управління, орієнтованої на виконання основної мети підприємства, то така система обліку буде відповідати основним завданням управління собівартістю.
До основних завдань обліку витрат на виробництво щодо конкретного підприємства відносять:
1) інформаційне забезпечення адміністрації підприємства для прийняття управлінських рішень з урахуванням їх економічних наслідків;
2) спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат у зіставленні з їх нормативами і плановими розмірами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;
3) обчислення собівартості продуктів, що випускаються для оцінки готової продукції та розрахунку фінансових результатів;
4) виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;
5) систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності для прийняття рішень, що мають довгостроковий характер - окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортименту продукції, що реалізовується на внутрішньому і зовнішньому ринках, ефективність капітальних вкладень в основні фонди і виробничі запаси і т.п.
Закінчуючи характеристику сутності обліку витрат на виробництво, ще раз підкреслимо його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю і керування витратами на її здійснення.

Глава 2. Класифікація і групування витрат
2.1 Види класифікації витрат у системі управлінського обліку
Цільові класифікації витрат, які використовуються на підприємствах, є обов'язковим елементом системи управлінського обліку. З численних підстав для навчальних цілей виділено такі групи:
· По цілям управління;
· Для цінових рішень;
· За видами діяльності;
· По відношенню до часу виникнення і закінчення виробничих процесів.
Класифікація витрат за цілями управління призначена для достовірного вимірювання та обліку: раніше понесених витрат на загальний обсяг виробництва конкретного продукту і одиницю випущеної продукції; повного забезпечення інформацією всього циклу прийняття управлінських рішень, починаючи т вибору мети і закінчуючи контролем і регулюванням заданого курсу дій, а також оперативного збору, обробки та надання даних для планування, узагальнення та оцінки діяльності підрозділів і підприємства в цілому.
Управлінські рішення стосуються таких проблем, як: вибір видів продукції для скорочення, збільшення, підтримання в постійному обсязі; збільшення або скорочення обсягу виробництва і продажів по підприємству в цілому; зміна структури витрат при збільшенні (зменшенні) покупних напівфабрикатів у загальній сумі виробничих витрат. В основу прийняття рішень про вкладення у виробництво нових продуктів, у НДДКР, про реконструкцію підприємства, вдосконалення технології та організації виробництва покладена собівартість одиниці продукції. Без обчислення цього показника неможливо обчислити прибуток підприємства, прибутковість продажів, дати оцінку реалізованої продукції і запасів. Така інформація не лише корисна, але й необхідна керівництву для здійснення функцій управління, що і послужило підставою для виділення групи витрат, що відображають процес формування собівартості. Зазвичай обмежуються трьома елементами витрат: матеріальними, витратами на працю і накладними виробничими витратами. У деяких випадках (що залежить від прийнятого методу оцінки готової продукції) використовується стаття "Управлінські (загальновиробничі) витрати". При цьому головним принципом збору "історичних" витрат виступає їх порівняння з доходами:
Витрати ------------> Випуск -----> Доходи
Процес прийняття управлінських рішень менеджмент поділяє на три стадії, кожна з яких потребує збору і обробки економічної інформації про витрати: на підготовку рішення, прийняття рішення, реалізацію рішення.
На стадії підготовки управлінського рішення проводяться збір і угрупування інформації про витрати, а також виявляються і формуються додаткові витрати, що виникають при ухваленні рішення.
На стадії ухвалення рішення розробляються можливі варіанти дій. По кожному варіанту розраховуються витрати на базі минулих, нинішніх і майбутніх даних. Ці витрати називаються альтернативними, оскільки вони мають конкретне відношення тільки до одного з альтернативних варіантів рішень і підкоряються принципу:
Доходи ------------> Витрати -----> Прибуток
Вивчення альтернативних витрат призвело не тільки до їх розподілу за стадіями прийняття рішення, але і до виділення із загальної величини чотирьох рівнів фактичного формування:
витрати на фінансування діяльності підприємства;
витрати на управління підприємством, виконання ним функцій маркетингу, досліджень, розробки тощо;
витрати на виробництво, пов'язані з випуском певних видів продукції, конкретної технологією, рівнем якості і т.д.;
витрати на здійснення певних видів діяльності, обраних відповідно до тактики підприємства.
Альтернативні витрати мають свою відмінну характеристику - вони суб'єктивні, придатні тільки для короткострокових рішень (тактики організації), не враховують раніше зроблених витрат, не пов'язаних з даним варіантом рішення, ігнорують постійні накладні витрати.
Оскільки основне призначення управлінського обліку полягає у спостереженні та аналізі використання витрат і результатів минулої, теперішньої та майбутньої діяльності підприємства, цілі управління визначають склад і деталізацію виробничих витрат.
Для здійснення контролю і регулювання виробничі витрати диференціюють щодо обсягу (рівня) виробництва. При цьому інформація повинна бути зібрана і оброблена в такій послідовності:
Витрати ------------> Обсяг виробництва -------> Прибуток
Тут витрати можуть бути представлені у вигляді планової (нормативної) або фактичної величини в безпосередньому зв'язку з натуральною основою виробництва і внеском кожного підрозділу, сегментованому в загальні результати діяльності підприємства. Підставою для системи контролю в цьому випадку будуть якісь граничні витрати щодо: продукту, виробничого підрозділу або конкретного періоду.
У будь-якому випадку під граничними витратами розуміють певний перелік таких змінних витрат, які зростають пропорційно збільшенню обсягу виробництва. При цьому не всі граничні витрати будуть мати пряме відношення до продукту і повинні бути розраховані на одиницю виробів, робіт, послуг. У такому випадку система контролю на основі "покриття витрат доходами" повинна бути побудована на базі розрахунку граничних нормативних витрат.
Система контролю за витратами, що базується на принципі їх погашення, повинна відображати взаємозв'язок між ступенем використання ресурсів і кінцевими результатами діяльності, причинно-наслідковий зв'язок між продуктом і витратами усередині провадження за його підрозділам. Головним інструментом цієї сторони управлінського обліку виступають норми та кошторису.
Управлінський облік формує інформацію про очікувані витратах, відповідну концепції їх управління та контролю. Важливим моментом у системі контролю виступає положення, при якому велика частина витрат закріплена за відповідальними особами. З усього складу витрат вибирають контрольовані статті по кожному центру відповідальності, які будуть характеризувати можливості впливу на їх величину менеджерів структурних підрозділів.
Процедурами управлінського обліку передбачається перерахунок очікуваних (планових або нормативних) витрат на фактичний випуск продукції. Підставами для перерахунку служать особлива класифікація витрат і вплив на змінні витрати зміни обсягу виробництва. Оскільки обсяг виробництва не контролюється центрами виникнення витрат, то це дозволяє розрахувати неконтрольовані менеджером витрати і вивести їх зі складу сукупних витрат конкретного підрозділу. У звітах про виконання кошторисів повинні міститися дані зіставлення фактичних витрат з граничними, а також про результати діяльності по підконтрольних показниками.
Отже, система управлінського обліку за допомогою особливої ​​угруповання витрат, що відповідає вимогам контролю, інформує апарат управління про хід виробничого процесу, динаміці витрат і результати.
Угруповання витрат для цінових рішень відрізняється своєрідністю підходу до організації обліку не тільки складу витрат, але і обсягів продажів, часу використання ресурсів, способу оцінки споживчих властивостей продукції та її якості. Оскільки цінові рішення пов'язані з визначенням обсягу випуску продукції і залежать від впливу стратегічних і тактичних чинників і реального стану підприємства на ринку, воно змушене збирати велику інформацію про ціни на свою продукцію, визначати своє місце на ринку, виробляти стратегію і політику витрат. Щодо останніх, можна відзначити, що численні підстави класифікації витрат для ціноутворення дозволяють зробити оптимальний набір статей, відповідний стратегії підприємництва. У зв'язку з цим підприємства розробляють методологію збору і обробки інформації про витрати, використовуючи різні методи оцінки самих витрат і виробів.
Наступною підставою для класифікації витрат виступає їх угруповання за видами діяльності. Кожен вид діяльності підприємства супроводжується певними витратами, повна класифікація яких буде наведена нижче. Одним з можливих підстав класифікації можна запропонувати розподіл витрат на прямі (пов'язані з певним видом діяльності) і непрямі (що мають спільний для підприємства характер). Непрямі витрати в машинобудуванні, як і в багатьох галузях промисловості, можуть доходити до 90% загальної суми витрат.
Принцип розподілу витрат по перерахованих підстав не є новим щодо виробів, але в даному випадку пропонується застосувати його до процесів діяльності - від початку постачальницько-заготівельних процесів до останніх операцій організаційної діяльності підприємства. Розмежування витрат дозволяє проводити їх узагальнення по продуктах всередині видів діяльності і групувати непрямі витрати за місцями їх виникнення.
Важливим моментом у такому підході до класифікації витрат виступає вибір для кожного "споживача" одиниць вимірювання непрямих витрат, які варіюють залежно від джерел їх виникнення, організаційної та виробничої структури підприємства, а також від системи оцінки продукції і незавершеного виробництва. Принцип "в кожному виді діяльності - свої витрати" створює можливість визначити суму фіксованих витрат підприємства. Вони повинні бути як фактичними, так і планованими. У цьому сенсі угруповання дозволяє розкривати "споживачів" витрат, нераціональні та непродуктивні витрати, а також не передбачені кошторисами непрямі витрати.
Аргументуючи необхідність різних типів класифікацій виробничих витрат, слід особливо зупинитися на систематизації витрат з урахуванням часу, для якого розробляється управлінське рішення. У залежності від термінів прийнятих до виконання проектів управлінських рішень витрати можуть стосуватися короткого або тривалого періоду. Проте класифікація витрат на основі тимчасової концепції вимагає іншого підходу, ніж угрупування по цілям управління, хоча вона також враховує часовий чинник.
Стимулюючи інтерес до класифікації витрат на основі концепції тимчасової визначеності, слід по-іншому підходити до розмежування витрат, вибираючи для цього такі критерії, як: середовище і терміни виникнення; час (міра) використання виробничих потужностей; час виникнення коливань витрат і терміни планування. Дана класифікація необхідна для осмислення наслідків впливу часу виникнення витрат на отримання доходу після закінчення виробничих процесів з метою достовірного обчислення собівартості всієї продукції та її окремих видів і аналізу конкурентної ситуації, цін з урахуванням зовнішніх витрат в стратегічному і тактичному плануванні собівартості і прибутковості окремих видів продукції, робіт, послуг.
Відмінністю однієї тимчасової класифікації від іншої служать: коло прийнятих рішень, ступінь впливу на очікувані результати зовнішнього середовища і загальна оцінка реальної економічної ситуації.
Розглядаючи різні види угруповань витрат, можна зробити висновок про те, що управлінський облік оперує не тільки бухгалтерськими витратами, які знаходять відображення у звітах про прибутки і збитки, а й економічними.
2.2 Класифікація витрат для калькулювання і оцінки виробленої продукції
Підприємства, що працюють в умовах ринкової економіки, не можуть обмежитися угрупованням витрат за елементами, передбаченої фінансовим обліком. Реорганізація роботи бухгалтерських підрозділів повинна відбуватися шляхом виділення з фінансової бухгалтерії групи осіб, що займаються обліком за методом "витрати - випуск". Проведена з цих позицій угруповання витрат є важливим елементом управлінського обліку.
У даному напрямі врахування витрати за видами групують таким чином: основні і накладні, прямі та непрямі, вхідні і минулі, звітного періоду і включаються до собівартості.
Під основними в управлінському обліку розуміють матеріальні витрати на робочу силу і витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування. До накладних належать витрати з обслуговування та управління виробництвом, управління підприємством та ін До їх складу включають досить широкий перелік витрат, керуючись ступенем трудомісткості обліку і відношенню до продуктів. Це - комплексні витрати, що складаються з декількох економічно неоднорідних витрат, які розподіляють два етапи: по місцях виникнення витрат і конкретним носіям витрат. Угруповання по складу фактичних витрат містять скорочену номенклатуру калькуляційних статей, що дозволяє концентрувати увагу адміністрації на основних і накладних витрат.
Традиційно прямими вважають витрати, пов'язані з виробництвом конкретних видів продуктів. Підприємства встановлюють для кожного підрозділу такий перелік прямих витрат, який буде безпосередньо пов'язаний з напрямком обліку. Основна мета класифікації для оцінки продукції вважається досягнутою, якщо в підрозділі прямі витрати становлять 70% (за даними досліджень на підприємствах машинобудування). Постановка обліку виробничих витрат за прямим ознакою приналежності до носіїв у межах організаційних підрозділів також важлива і для контролю витрат.
Під непрямими розуміють витрати, які носять загальний для виробництва декількох видів продукції характер і включаються до їх собівартість за допомогою ставок, відсотків, коефіцієнтів і ін. Основні витрати на практиці частіше усього виступають у вигляді прямих, а накладні - у вигляді непрямих, але обидві групи не є тотожними. Угруповання витрат на прямі і непрямі необхідна при організації роздільних систем оцінки продукції за повним і обмеженим витратам на виробництво.
У системі калькулювання і оцінки готової продукції виникає необхідність у розподілі витрат за певний період між запасами на кінець звітної дати і реалізованою продукцією. Цей аспект угруповання передбачає розподіл витрат на вхідні і минулі.
Виробничі витрати, пов'язані із забезпеченням необхідного наявності запасів незавершеного виробництва і готової продукції, називають вхідними. Вони відображаються як активи підприємства і від них очікується дохід (виручка від реалізації продукції) в майбутньому (наприклад, витрати на придбання матеріалів, що знаходяться на складах підприємства або в цехових коморах і на робочих місцях, а також матеріальні витрати у складі собівартості незавершеною і готової продукції ).
Витрати, що входять у собівартість реалізованої продукції називаються закінченими. Вони принесли дохід у цьому і втратили здатність приносити його в майбутньому. Тільки часовий період використання ресурсів і отримання доходу є критерієм розмежування витрат. Поступово входять витрати переходять у категорію минулих.
Економічний зміст вхідних і минулих витрат важливо для оцінки активів підприємства та обчислення розміру прибутку. Вхідні витрати характеризують потенційні можливості підприємства в отриманні прибутку.
У собівартість випущеної продукції повинні включатися виробничі витрати поточного періоду, які мають до неї пряме відношення. З цих позицій їх поділяють на витрати звітного періоду і витрати, що включаються до собівартості. До витрат звітного періоду відносять ті, які не враховані при оцінці запасів (готової продукції, незавершеного виробництва тощо). Такого роду витрати розглядають як витрати того звітного періоду, коли вони виникли. У собівартість продукції включаються витрати, пов'язані з виробництвом готової продукції та незавершеним виробництвом до моменту реалізації.
Розглянуте підрозділ витрат може бути корисним при розрахунку постійних і тимчасових різниць, під якими розуміються витрати, що впливають на обліковий прибуток звітного періоду та виключаються з розрахунку податкової бази по податку на прибуток як поточного, так і наступних звітних періодів (Положення з бухгалтерського обліку "Облік розрахунків з податку на прибуток "ПБУ 18/02).

2.3 Класифікація витрат для здійснення процесів контролю і регулювання
Управління витратами вимагає інших підходів до вибору угруповання витрат, що дозволяють організувати систему спостереження та своєчасно реагувати на негативні моменти зростання витрат. У цих цілях застосовується наступна класифікація витрат: регульовані і нерегульовані; ефективні і неефективні; в межах норм (кошторису) та відхилень від норм; контрольовані і неконтрольовані.
Регульовані - це витрати, зареєстровані за центрами відповідальності, розмір яких залежить від ступеня впливу на них менеджера. Загалом на підприємстві всі витрати регульовані, але не на всі з них можуть впливати на нижчих рівнях управління. Наприклад, адміністрація підприємства має право регулювати придбання виробничих запасів, наймати людей на роботу, організовувати окремі виробничі ділянки, цехи і т. д., у той же час на такі витрати не впливає керівник нижчої ланки управління.
Регульовані витрати слід розглядати у трьох аспектах: повністю регульовані; частково регульовані (довільні); слабо регульовані (задані). Критеріями окремих категорій витрат є часовий період виникнення і сегменти діяльності підприємства.
Повністю регульовані витрати виникають у процесі виробництва і в сфері збутової діяльності. До них належать матеріальні і трудові витрати, спожиті в технологічних операціях з виробництва та реалізації конкретної продукції. Зазвичай це прямі витрати, які супроводжують продукт від першої виробничої операції (вхід) до моменту реалізації (вихід), тобто протягом всього внутрішнього циклу.
Частково регульовані витрати або виникають, або відсутні в ході виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, у ході маркетингу продукції та виконання послуг з обслуговування клієнта. Крім того, вони можуть бути викликані нестандартними технологічними операціями, носити імовірнісний характер, мати тривалий період формування.
Слабо регульовані, або встановлені, витрати виникають у всіх сферах внутрішньої діяльності підприємства, так як функціями керування встановлена ​​обов'язковість виконання планування, диспетчирування, нормування і т. д. Вони пов'язані з використанням основних засобів, капітальними вкладеннями і з іншими довгостроковими активами. Такого роду витрати мають найтриваліший період обороту.
Класифікація витрат за ступенем регульованості передбачає загальний підхід до виявлення динаміки витрат і впливу на них специфіки організації управління. Витрати, на які не впливає менеджер даного центру відповідальності, називають нерегульованими. Так, майстер заготівельного ділянки не може впливати на витрати з оплати праці конструкторського відділу. Розподіл витрат на регульовані і нерегульовані передбачено у звітах про виконання кошторису за центрами відповідальності, що дозволяє виділити сферу відповідальності кожного менеджера і оцінити його роботу по здійсненню контролю за витратами підрозділи підприємства.
Оцінка управлінської діяльності будується на класифікації витрат на ефективні та неефективні.
Ефективні - витрати, у результаті яких отримують доходи від реалізації тих видів продукції, на випуск яких були зроблені ці витрати. Неефективні - витрати непродуктивного характеру, в результаті яких не будуть отримані доходи, оскільки не буде зроблений продукт. Неефективні витрати - це втрати у виробництві. До них відносять втрати від браку, простоїв, нестачі незавершеного виробництва і матеріальних цінностей на загальнозаводських складах і в цехових коморах, псування матеріалів та ін Обов'язковість виділення неефективних витрат диктується тим, щоб у майбутньому вони не увійшли в норми і кошторису.
Розподіл витрат на витрати у межах норм (кошторису) та відхилень від норм застосовують в поточному обліку для визначення ефективності роботи підрозділів шляхом оцінки відповідності фактичних витрат нормативним (плановим) або фактичної собівартості її нормативному (плановому) рівня.
Для забезпечення дієвості системи контролю за витратами їх групують на контрольовані і неконтрольовані. До контрольованих відносять витрати, які можна перевірити з боку суб'єктів управління. Особливо важливо виділення контрольованих витрат на підприємствах з многоцеховой організаційною структурою. За своїм складом вони відрізняються від регульованих, так як мають цільовий характер і можуть бути обмежені якимись окремими витратами. Наприклад, по підприємству необхідно проконтролювати витрату запасних частин для ремонту обладнання, що знаходиться у всіх підрозділах підприємства.
Неконтрольовані витрати - це витрати, які не залежать від діяльності суб'єктів управління (наприклад, переоцінка основних фондів, яка спричинила за собою збільшення сум амортизаційних відрахувань, зміни цін на паливно-енергетичні ресурси та ін.)
В аспекті контролю велике значення має розподіл витрат на нормовані і ненормовані. Нормативи витрат відображають майбутні витрати і тому більш кращі для оперативного контролю, ніж порівняння фактичних витрат з кошторисними. Застосування нормативних витрат доцільно при встановленні цін, прийняття управлінських рішень, контролі за використанням ресурсів.
Слід звернути увагу на той факт, що якщо норми встановлені на основі витрат минулих періодів, то вони не повинні включати неефективні витрати, які мали місце у практиці підприємства, в іншому випадку такі нормативні витрати стають неконтрольованими. Склад кожної з груп витрат встановлюється адміністрацією при плануванні і розрахунку бюджетів. У будь-якому випадку повинна бути виконана основна задача класифікації - забезпечення інформацією системи контролю і регулювання витрат на виробництво.
2.4 Групування витрат на виробництво в залежності від цілей управління
Класифікація витрат і методика їх збору та узагальнення в бухгалтерському управлінському обліку поступово стає необхідним інструментом виконання менеджерами функцій управління: планування; нормування; контролю; координації; оцінки роботи підлеглих; компенсації за працю; вдосконалення роботи підлеглих; обміну інформацією між менеджерами різних рівнів управління, між підрозділами в умовах як формальних, так і неформальних відносин; організаційної діяльності, спрямованої на підняття престижу фірми; мотивації персоналу, що дозволяє ставити чіткі цілі перед кожним менеджером і компенсувати його праця на основі особистих успіхів.
Принципи, покладені в основу даного угруповання, служать для оцінки і розвитку існуючої практики обліку та можливого виявлення нового підходу до обліку виробничих витрат. Для організації обліку фактичних витрат на виробництво, що відповідає цілям управління, доцільно виділити наступні угруповання витрат:
· Витрати, що становлять собівартість виробленої продукції, необхідні для калькулювання та оцінки продукції (робіт, послуг);
· Витрати, сукупність яких є підставою для прийняття рішень і планування;
· Витрати, номенклатура яких дозволяє здійснити управління витратами.
Кожна основа для групування витрат характеризується своєю номенклатурою і вимагає організації окремого напрямку обліку. Під напрямом обліку витрат розуміється та область виробництва, де необхідний окремий цілеспрямований облік витрат. Споживачі внутрішньої інформації визначають такий напрям обліку, яке їм потрібно для забезпечення інформацією з даної проблеми шляхом постановки конкретних завдань.
Напрями обліку виробничих витрат та принципи їх класифікації представлені в табл.1
Табл.1.

Незалежно від того, який напрямок обліку вибрано, класифікація повинна відповідати переліченим приватним принципам і вимогам. Як правило, ним же відповідає номенклатура статей калькуляції. Основним критерієм виділення витрат в окрему статтю прийнята належність використаних виробничих ресурсів до певних носіїв.
З числа численних вимог, яким повинен задовольняти управлінський облік, стосовно до напрямів обліку виробничих витрат можна вибрати три основних:
· Достовірного вимірювання та обліку раніше понесених витрат на загальний обсяг виробництва конкретного продукту і одиницю випущеної продукції;
· Повного забезпечення інформацією всього циклу прийняття управлінських рішень, починаючи від вибору мети і закінчуючи контролем і регулюванням здійснення заданого курсу дій;
· Збору, обробки та надання даних для планування, контролю, регулювання та оцінки діяльності підрозділів і підприємства в цілому.
2.5 Групування виробничих витрат для прийняття рішень та планування
Розуміння особливостей складу інформації для прийняття рішень та планування в системі управлінського обліку дозволяє класифікувати витрати з таких підстав:
· З поведінки витрат щодо обсягу виробничої діяльності та обсягу продажів;
· Еластичності;
· По відношенню до тимчасового періоду прийняття управлінських рішень.
Ділова активність, виражена різними обсягами випуску і продажів, вимагає різних за обсягом і структурою витрат. У цілому категорія витрат уже не розглядається як якесь єдине ціле, придатне для прийняття різних управлінських рішень. Окремі структурні елементи витрат не підкоряються тим же законам динаміки, що і ціле. Для визначення поведінки витрат у залежності від обсягів виробництва і продажів їх необхідно розмежувати на постійні та змінні. Це один з найважливіших видів класифікації витрат, що застосовуються в ринковій економіці.
Постійними називають витрати, абсолютна величина яких не залежить від обсягу випуску продукції (витрати на утримання будівель, амортизація, заробітна плата працівників управління). Ці витрати на одиницю продукції зменшуються (збільшуються) при збільшенні (зменшенні) обсягу виробництва. Вони характеризують динаміку витрат в залежності від коливань обсягу виробництва і використовуються для складання кошторисів на майбутній період.
За своєю економічною природою постійні витрати є витратами на створення умов діяльності підприємства. Вони змінюються з плином часу і під впливом інших тимчасових факторів. Однак на практиці сукупні постійні витрати змінюються східчасто. Вони можуть змінюватися під впливом інфляції - зміни цін, переоцінки основних фондів та ін