А, й ти іноді страждаєш, що думка не пішла в слова. Це благородне страждання, мій друг, і дається лише обраним.
Ф. М. Достоєвський. «Підліток»
Любов Горького до слова добре відома. Горький закликав молодих літераторів «чути і бачити мова», глибоко продумувати свої твори, з тим щоб уникати «мотлоху квапливих і непродуманих слів». Звичайно, кажучи про слово, Горький мав на увазі не тільки самі слова, але також словосполучення, пропозиції і взагалі мова.
Як можна зрозуміти Горького «чути і бачити мова»? Спробуємо відповісти на це питання, аналізуючи ранні оповідання письменника.
Я думаю, що перш за все Горький хотів цим сказати, що літературний твір має спиратися на мова народу. Сам Горький у своїх творах дуже широко користується оборотами і виразами народної мови. Створюючи образ того чи іншого героя, Горький велику увагу приділяє тому, як цей герой повинен говорити, і тому в його творах мова старого цигана Макара Чудра відрізняється від промови молодого татарина в оповіданні «Хан і його син» або від мови ув'язнених в оповіданні «Зазубрина ».
Так, наприклад, Макар Чудра по циганської традиції перебиває свою розповідь зверненням до співрозмовника, називаючи його соколом: «- Еге! Було, сокіл ...», «- Он він який був, сокіл !..»,« - Ось вона яка була Радда, сокіл !..», «Так-то, сокіл! ..»
У зверненні «сокіл» ми бачимо образ, близький циганського духу, образ вільної та сміливої птиці. Чудра вільно переробляє деякі географічні назви тих місць, за якими кочували цигани: «Галичина» - замість Галичина, «Славонія» - замість Словаччина. У його оповіданні часто повторюється слово «степ», так як степ був основним місцем життя циган: «Плаче дівчина, проводжаючи молодця! Добрий молодець кличе дівчину в степ ...», «Ніч світла, місяць сріблом весь степ залила ...»,« На весь степ гаркнув Лойко ... »та ін
В оповіданні «Хан і його син» молодий татарин, ханський син Амалла, по східній традиції, показуючи повагу до батька, звертається: «Повелитель батько ...»
Мусульманська віра хана і його сина виражається в тому, що вони весь час звертаються до Аллаха. «І мені таке ж тверде серце дай, про Аллах!» Але у висловлювань Горького про необхідність «чути і бачити мова» є й інша сторона. Літератор повинен так писати, щоб, читаючи або слухаючи його, можна було хіба що чути звуки реального світу, бачити реальні образи навколишньої дійсності. Саме в цьому і полягає для Горького майстерність письменника. Така об'ємистій мови досягається її образністю і точністю визначень.
Оповідання «Макар Чудра» сповнений образних порівнянь, точно передають картини світу, почуття і настрої людей: «Усмішка - це ціле сонце», «Лойко стоїть у вогні багаття, як в крові», «Сказала, точно в нас кинула», «Захитався , як зламане дерево ... »
Точні визначення Горького дійсно дозволяють побачити живий образ. Описуючи Нонка, Горький каже, що на її обличчі завмерла «гордовитість цариці», і ми відразу бачимо неприступну циганську красуню. Коли ми читаємо, що очі Лойко «темніше ... дивляться », ми відразу розуміємо, що відбувається в душі героя. Особливий інтерес представляє використання Горьким дієслів зі значенням дії по відношенню до неживих предметів. Горький як би одушевляє їх і тим самим зображує природу живою, що знаходиться в русі.
Особливо виразно це проявляється в його романтичних оповіданнях. Оповідання «Макар Чудра» починається з опису природи.
Ми бачимо і чуємо, як «осіння імла ночі здригається і, лякливо відсуваючись, відкриває безмежну степ», «темрява степу мертво мовчить», «море шепочеться з берегом, і вітер носить його шепіт по степу».
У «Старій Ізергіль» як живий описаний темний і страшний ліс, через який повинні були йти люди: «там стояли велетні-дерева, щільно обнявши один одного могутніми гілками, опустивши вузлуваті коріння глибоко в мул болота ...»,« коли вітер бив по верхівках дерев, ліс глухо гув, точно погрожував і співав похоронну пісню, а коли грянула гроза, дерева глухо і грізно зашепотіли ... »
В оповіданні «Челкаш»: «Спекотне сонце дивиться у зелене море», «суду глибоко зітхають», «хвилі б'ються і нарікають».
Наведені приклади показують, як можна «чути мову». Розповіді Горького наповнені звуками. І якщо в оповіданні «Макар Чудра» ми чуємо «мертво мовчав темряву степу», то в оповіданні «Челкаш», навпаки, з самого початку на нас обрушується лавина найрізноманітніших звуків. Всі вступ до розповіді присвячено звукам, шуму. Звуки, що видаються предметами, звуки людської мови як би починають панувати над людьми. «Створене ними, - пише Горький, - зневолило і знеособила їх».
Звуки природи, які отримали своєрідне втілення у мові письменника, нагадують про ще одну рису ранніх творів Горького - їх музикальності. Музика ніби є фоном для розвитку розповіді. Музика супроводжує весь розповідь «Макар Чудра» про долю Лойко і Радди.
Перед тим як стара Ізергіль починає розповідати свої легенди, ми чуємо мелодійні пісні. «Хтось грав на скрипці ... дівчина співала м'яким контральто ... »Як тільки стара закінчила свою розповідь про Ларрі, знову зазвучала музика. Цікаво, як Горький описує цю музику, він змушує не тільки почути, а й побачити її, досягаючи за допомогою слів ефекту звучання.
«Кожен голос жінок звучав зовсім окремо, всі вони здавалися різнобарвними струмками і, точно скочуючись звідкись зверху по уступах, стрибаючи й брязкаючи, вливаючись в густу хвилю чоловічих голосів, плавно що лилася догори, тонули в ній, виривалися з неї, заглушали її і знову один за одним злітали, чисті і сильні, високо вгору ». Горький вважає, що музика має навіть більшою виразністю, ніж слово, і іноді, малюючи образ героя, ніби віддає перевагу музиці.
«Про неї, цієї Радде, словами і не скажеш нічого. Може бути, її красу можна б на скрипці зіграти, та й то тому, хто цю скрипку як свою душу знає ».
Краса Радди - це прекрасна музика, але зовсім іншу пісню ми чуємо в оповіданні «Двадцять шість і одна», це протяжне спів, «жалібно-ласкавий мотив якого завжди полегшує тягар на душі співаючого», «і в будь-який момент може згаснути і затихнути під важким стелею підвалу »,« але коли її підхоплює кілька голосів, вона здатна розсунути сірі стіни тюрми »,« вона б'ється об каміння, стогне, плаче й оживлює серце, тихо лоскоче болем, ятрить в ньому старі рани і будить тугу ».
Незвичайним є побудова деяких оповідань. Це стосується в першу чергу до початку розповіді «Макар Чудра». Початок розповіді побудовано у формі діалогу, але в цьому діалозі чується голос однієї людини, і лише з реплік цього одного мовця ми здогадуємося про реакцію і можливо відповідних репліках його співрозмовника.
«- Вчитися і вчити, кажеш ти?» - Запитує Макар Чудра автора у відповідь на якусь його репліку, про яку ми можемо тільки здогадуватися. Таку форму діалогу я не зустрічала в інших письменників. І ці своєрідні форми фраз привертають увагу.
Але не всі мовні звороти, вибрані Горьким, здаються мені такими ж цікавими та вдалими. У тому ж оповіданні «Макар Чудра» мене вразила велика кількість метафор і порівнянь, але далеко не всі вони є знахідкою автора. Деякі з них банальні і затерті, наприклад: «шабля виблискує, як блискавка», «скакав так, що земля тремтіла», «пил здійнялася хмарою», «мудрий, як старий», «гойдається, як ковила під вітром».
Такі порівняння зустрічаються часто, і не тільки в художніх творах, але і в звичайному розмовної мови.
Не зовсім вдало словосполучення «аквамаринова» вода моря, в оповіданні «На солі», так як аквамарин і є колір морської води (аква - вода, марина - морська).
Здається нав'язливим вираз «вирвати з грудей серце», яке ми зустрічаємо і в «Макарі Чудра», і в «Старій Ізергіль», і в «Матері».
Дивують деякі повтори як форми, так і змісту, тобто майже однакові фрагменти в текстах різних творів.
Так, початок оповідання «На солі», дуже нагадує початок оповідання «Омелян Піля»:
«Рибалка ... сплюнув убік, подивився в блакитну далечінь моря і меланхолійно замугикав в бороду собі якусь пісню »(« На солі »).
«Омелян Піля ... зітхнув, сплюнув і, повернувшись на спину, посвистуючи, почав дивитися на безхмарне, дихали спекою небо »(« Емільян Піля »).
Щоправда, можна припустити, що це - особливий художній прийом, яким Горький пов'язує в єдине ціле два оповідання, близьких за змістом (обидва оповідання написані в одному році).