Підвідомчість цивільно-правових та інших спорів господарським судам
У ст. 41 Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі - ГПК) міститься вказівка на обидва критерії підвідомчості справ господарському суду: характер спірних правовідносин і їх суб'єктний склад. Тут також присутній приблизний перелік спорів економічного характеру, що виникають з цивільних правовідносин та інших справ, пов'язаних із здійсненням підприємницької або іншої господарської (економічної) діяльності, які в силу загальних правил підвідомчі господарському суду. По суті, в даній нормі мова йде про підвідомчість господарським судам найпоширенішою категорії економічних спорів та інших справ.
Характер спірного правовідносини як критерій підвідомчості справ господарському суду розкривається у ст. 41 ГПК через формулу: господарський суд вирішує виникають із цивільних та інших правовідносин господарські (економічні) спори.
При цьому не можна сприймати буквально і вузько термін "з цивільних правовідносин" як відносин, що регулюються тільки Цивільним кодексом Республіки Білорусь (далі - ЦК). Характер правовідносини є оціночною категорією, і з'ясування його змісту пов'язане з оцінкою певного кола фактичних обставин. Місцезнаходження правових норм (наявність їх у конкретному законодавчому акті) - тільки зовнішня ознака їх галузевої приналежності. Нерідко сучасні джерела права включають в себе міжгалузеві правові норми. Окремі джерела права взагалі не мають чітко сформульованої галузевою належністю або є комплексними. Наприклад, багато законодавчих актів, що регулюють банківську та інвестиційну діяльність, діяльність господарських товариств, відносини з обігу цінних паперів та інші, носять міжгалузевий характер і містять в собі норми як цивільного, так і господарського, адміністративного, фінансового, процесуального та інших галузей права. Тому для визначення характеру спірних правовідносин слід виходити з аналізу складових частин спірного правовідносини і таким шляхом встановлювати його галузеву приналежність.
Слова "та з інших правовідносин" означають, що господарському суду підвідомчі також спори, що виникають з банківських, валютних, водних, інвестиційних, земельних, лісових, податкових, фінансових і багатьох інших правовідносин. Отже, економічний характер спору відображає зміст спірних правовідносин і характеризує сутність взаємовідносин сторін спору - суперечка виникла через підприємницької або іншої економічної діяльності.
Стаття 41. Господарський суд, якщо інше не встановлено законодавчими актами, дозволяє у порядку наказного або позовного провадження виникають із цивільних та інших правовідносин господарські (економічні) спори і розглядає інші справи, пов'язані із здійсненням підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності юридичними особами та індивідуальними підприємцями, а у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, - організаціями, які не є юридичними особами, та громадянами.
До господарських (економічних) спорів, які вирішуються господарським судом, відносяться спори про (про):
розбіжності, що виникли при укладенні договору, обов'язок укладення якого передбачена законодавством;
розбіжності, що виникли при укладенні договору, передача яких на розгляд господарського суду узгоджена сторонами договору;
зміну або розірвання договору;
невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань;
визнання права, в тому числі права власності;
витребування власником або іншим законним власником майна з чужого незаконного володіння;
порушення прав власника чи іншого законного власника, не пов'язаних з позбавленням володіння;
відшкодування збитків.
Законодавчими актами до підвідомчості господарського суду можуть бути віднесені й інші справи.
Для визначення підвідомчості спорів має велике значення і правовий статус учасників цивільних правовідносин. З наявністю або відсутністю обумовленого статусу - юридичної особи або індивідуального підприємця - цивільне законодавство пов'язує можливість здійснення підприємницької діяльності (ст. 1 ЦК).
Однак учасниками цивільних правовідносин можуть бути також громадяни, що не мають статусу індивідуального підприємця (наприклад, учасники інших господарських товариств і товариств; фізичні особи, які мають намір набути статусу індивідуального підприємця і оскаржить відмову в цьому), а також організації, які не є юридичними особами, наприклад Республіка Білорусь і її адміністративно-територіальні одиниці (п. 3 ст. 1 і ст. 124 ЦК). Тому суперечки і інші справи, пов'язані із здійсненням зазначеними особами та організаціями господарської та іншої економічної діяльності, розглядаються в господарських судах у випадках, передбачених ГПК та іншими законодавчими актами.
Так, господарському суду підвідомчі виникають з цивільних правовідносин спори та інші справи незалежно від складу учасників цих правовідносин у випадках, передбачених ст. 47 ГПК. І навпаки, якщо ні ГПК, ні іншими законодавчими актами не передбачені такі винятки, то ці суперечки господарським судам будуть не підвідомчі.
Приклад
Обласний комітет природних ресурсів і охорони навколишнього середовища звернувся до суду з позовом до структурного підрозділу "Б" райспоживспілки про стягнення боргу. Господарський суд Вітебської області, встановивши, що позов пред'явлений до структурного підрозділу юридичної особи, що не володіє процесуальною правоздатністю, припинив виробництво у справі, вказавши в постанові, що в даний час чинним законодавством не передбачено розгляд справ за участю як сторони структурних підрозділів юридичних осіб 1 .
Суперечки про розбіжності, що виникли при укладенні договору, обов'язок укладення якого передбачена законодавством, а також передача яких на розгляд господарського суду узгоджена сторонами договору, на практиці називають переддоговірних.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь "Про застосування норм Цивільного кодексу Республіки Білорусь, що регулюють укладення, зміна і розірвання договорів" від 16.12.1999 № 16 в редакції постанови від 06.04.2005 № 7 (далі - постанова ВГС № 16), укладення договору обов'язково у випадках:
- Укладення публічного договору (ст. 396 ЦК). Сюди можна додати і ст. 774 ЦК, а також ст. 199 Банківського кодексу Республіки Білорусь - стосовно обов'язку банків укласти договір поточного (розрахункового) банківського рахунку;
- Укладення основного договору, передбаченого попереднім договором (ст. 399 ЦК);
- Укладання договору з особою, що виграв торги (ст. 417, 418 ЦК);
- Укладання договору поставки товарів для державних потреб (п. 2 ст. 497 і ст. 499 ЦК);
- В інших випадках, передбачених законодавством. Наприклад, відповідно до ст. 6 Закону Республіки Білорусь "Про природні монополії" від 16.12.2002 № 162-З суб'єкти природних монополій у певних випадках не має права відмовлятися від укладання договорів з окремими споживачами. Користувачі надр, провідні підземні гірничі роботи, згідно зі ст. 47 Кодексу Республіки Білорусь про надра повинні обслуговуватися професійними гірничорятувальними службами, а провідні бурові роботи при розвідці та розробці нафтових і газових родовищ - професійними службами щодо попередження та ліквідації відкритих нафтових і газових фонтанів на основі договорів, укладених користувачем надр з такими службами.
Різновидом позовів про спонукання до укладення договору є позови про переведення на позивача прав і обов'язків будь-якої зі сторін за укладеним з порушенням його переважного права договором (п. 3 ст. 253, п. 1 ст. 592 ЦК).
У тих випадках, коли укладення договору не є в силу закону обов'язковим, переддоговірної спір може бути переданий на вирішення господарського суду за угодою сторін, яке викладається в умовах оферти, на яку отримано відповідь, або в складеному сторонами окремому документі. Угода вважається досягнутим, якщо умова про передачу розбіжностей на вирішення господарського суду включено однієї зі сторін до проекту договору, а друга сторона (контрагент) у протоколі розбіжностей не висловлює зауважень за відповідним умовою проекту.
Якщо позивач в позовній заяві вказав, що з відповідачем досягнуто усну угоду про передачу розбіжностей за договором у господарський суд, суддя приймає заяву до виробництва, однак при ненаданні у судове засідання письмової угоди справа підлягає припиненню.
Законодавство передбачає різні випадки судового розгляду переддоговірних розбіжностей. Але всі вони зводяться до перерахованих двом категоріям спорів:
- Про спонукання укласти договір;
- Про розбіжності за умовами договору, що укладається.
За цією ж схемою сформульовані і відповідні процесуальні норми - ст. 41 і 196 ГПК. Зокрема, у ст. 196 ГПК розмежовуються суперечки про спонукання укласти договір і суперечки про умови договору, що укладається, а також вказуються особливості змісту резолютивної частини судового рішення: у спорах, що виникли при укладенні або зміні договору, в резолютивній частині рішення зазначається висновок господарського суду з кожного спірного умові договору, а по спору про спонукання укласти договір вказуються умови, на яких сторони зобов'язані його укласти.
Господарським судам підвідомчі і суперечки, пов'язані зі зміною умов або розірванням різних господарських договорів (оренди, перевезення, поставки, будівельного підряду та ін) незалежно від порядку їх укладення, сторін, умов та інших обставин. Такі спори ініціюються, як правило, однією зі сторін господарського договору.
Вимога однієї зі сторін договору про його розірвання не є угодою, оскільки для припинення виникли з договору прав і обов'язків потрібно не згода іншої сторони, а рішення суду після дотримання процедури досудового врегулювання (абзац 1 п. 2 ст. 420, п. 2 ст. 422 ЦК). Досудове врегулювання полягає в тому, що одна сторона договору до звернення до господарського суду зобов'язана направити іншій стороні свою пропозицію про розірвання договору. Після отримання відмови іншої сторони або неотримання відповіді у визначений строк (термін для відповіді може бути зазначений у самому реченні або встановлений законодавством або передбачений договором, а при його відсутності - в тридцятиденний термін) зацікавлена сторона вправі звернутися до господарського суду з вимогою про розірвання договору. При цьому тридцятиденний строк обчислюється після закінчення нормально необхідного часу для отримання іншою стороною пропозиції змінити або розірвати договір.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові ВГС № 16, неподання позивачем доказів дотримання зазначеного порядку щодо вжиття заходів до досудового врегулювання спору з відповідачем тягне залишення позовної заяви без руху, про що господарський суд виносить ухвалу із зазначенням строку для усунення причин, які послужили залишенню позовної заяви без руху. У разі невиконання ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху в термін, встановлений господарським судом, позовну заяву підлягає поверненню.
Якщо при розгляді справи про зміну, розірвання договору господарський суд визначить, що договір не укладено, розірваний за згодою сторін або внаслідок реалізації однієї із сторін у випадках, встановлених актами законодавства або договором, права на односторонню відмову від договору або договір припинений внаслідок закінчення терміну його дії, господарський суд виносить рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про зміну або розірвання договору.
Приклад
Господарський суд Гомельської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ЧТУП "А" до індивідуального підприємця "І" про внесення змін до договору, встановив наступне.
Згідно з п. 1.10 Указу Президента Республіки Білорусь від 24.03.2005 № 148 "Про невідкладні заходи щодо підтримки підприємництва" спори між індивідуальними підприємцями та орендодавцями торгових місць з питань, пов'язаних з орендною платою та іншими платежами, вирішуються господарським судом після їх обов'язкового попереднього розгляду головою облвиконкому за участю ради індивідуальних підприємців.
Представником позивача не пред'явлені докази, що підтверджують досудове врегулювання спору з відповідачем. У зв'язку з цим господарський суд залишив позовну заяву без розгляду на підставі абзацу 5 ст. 151 ГПК, оскільки позивачем не дотримано досудовий порядок врегулювання спору з відповідачем, як це встановлено законодавчими актами для даної категорії спорів. Одночасно позивачу роз'яснено, що після усунення обставин, що стали підставою для залишення позовної заяви без розгляду, він має право знову звернутися до господарського суду з позовом у порядку, встановленому ГПК 2.
На вимогу однієї із сторін господарського договору він може бути змінений або розірваний за рішенням суду і тільки при наявності (настання) умов, передбачених законодавством або самим договором. За відсутності названих умов договір не можна розірвати і в судовому порядку.
Норма п. 2 ст. 420 ЦК викладено не імперативно: договір може бути розірваний судом, а не розривається. Іншими словами, вирішення питання про розірвання договору на вимогу однієї з сторін залежить від розсуду суду, а не від волі сторін.
Відповідно до п. 3 ст. 423 ГК договірні зобов'язання вважаються припиненими з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.
Першою умовою судового порядку зміни або розірвання господарського договору п. 2 ст. 420 ЦК вказує істотне порушення господарського договору другою стороною. Відповідь на питання, чи є суттєвим конкретне порушення, повинен дати господарський суд при розгляді справи. Законодавець, зокрема в ЦК, поняття суттєвості порушення пов'язує, насамперед, з можливими матеріальними витратами (збитком), які несе одна сторона договору через його порушення іншою стороною (ч. 2 п. 2 ст. 420 ЦК). Такий збиток виражається в тому, що сторона договору, яка вважає себе потерпілою, значною мірою позбавляється того, на що мала право розраховувати при укладенні договору. Сторона, яка заявила вимогу про зміну або припинення договору, повинна довести, що при продовженні дії договору вона може зазнати збитків у формі упущеної вигоди і тих витрат, які виникли в процесі виконання договору.
Дана норма ГК практично відтворює аналогічне положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, м. Відень. Значною мірою втрати доходу згідно Принципам міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) визнається втрата 50% можливого доходу і більше.
Однак у законодавстві є і прямі вказівки на істотні порушення господарського договору. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 493 ГК порушення договору поставки постачальником є істотним, по-перше, при поставці товарів неналежної якості з недоліками, які не можуть бути усунені у прийнятний для покупця строк, і, по-друге, при неодноразовому порушенні термінів постачання. У свою чергу, порушення договору поставки покупцем передбачається істотним у разі неодноразового порушення строків оплати товарів, а також при неодноразової невибірку товарів.
Судове зміна або розірвання господарського договору відповідно до п. 2 ст. 420 ЦК можливо на підставах, прямо передбачених ЦК, іншим законодавством або договором. Такими підставами, зокрема, виступають діяння (дії або бездіяльність) сторони господарського договору, які створюють передумови для заподіяння шкоди іншій стороні, хоча вони прямо не пов'язані з порушенням договірного зобов'язання, наприклад формулювання однією стороною умов договору приєднання на шкоду інтересам іншої сторони (п . 2 ст. 398 ЦК).
Крім того, необхідно відзначити, що суд має право змінити договір і тоді, коли визнає недійсними окремі положення та умови договору відповідно до ст. 181 ГК. Відповідно до цієї норми недійсність частини угоди не тягне недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що операція була би вчинений і без включення недійсної її частини, тобто якщо недійсна частина не відноситься до істотних умов.
У даній категорії справ, найбільш часто розглянутих господарськими судами, зустрічаються суперечки по всіляких видами зобов'язань: оренди, в тому числі лізингу, купівлі-продажу, в тому числі контрактації, кредитування, підряду, перевезення, поруки, факторингу, франчайзингу та ін Це можуть бути зобов'язання договірні і позадоговірні - з заподіяння шкоди (деліктні), безпідставного збагачення, дії в чужому інтересі, публічного конкурсу, публічної обіцянки нагороди. За суб'єктним складом вони також різні: з участю резидентів і нерезидентів, державних і недержавних суб'єктів господарювання, юридичних осіб, індивідуальних підприємців і громадян.
Приклад
Господарський суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора в інтересах ВАТ "А" до ТДВ "Б" про стягнення вартості кредиту за договором поруки, встановив наступне.
У відповідності з договором, укладеним між ВАТ "А" та ТОВ "В", останньому було надано кредит, який в строк не повернуто. Господарським судом задоволено позов прокурора про стягнення з ТДВ "В" на користь ВАТ "А" заборгованості за кредитним договором. У відношенні ТДВ "В" порушено виконавче провадження, за яким ніяких виконавчих дій не скоєно через відсутність у нього коштів.
В забезпечення виконання зобов'язань з повернення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, боржником було надано заставу майна (товари в обороті). Однак боржник порушив умову договору застави про збереження заставленого майна. Залишок товарів, переданих в заставу, не покриває всієї заборгованості. Інших джерел погашення заборгованості за рахунок майна боржника немає.
У зв'язку з незабезпеченням схоронності закладеного майна і відсутністю іншого майна у боржника на вимогу кредитора боржником був наданий інший спосіб забезпечення - порука юридичної особи - ТДВ "Б", з яким було укладено договір поруки. Відповідно до цього договору поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за невиконання умов кредитного договору солідарно з боржником. За таких обставин суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення частини неповерненого кредиту з поручителя правомірно і підлягає задоволенню у відповідності зі ст. 290-291, 343, 762 ЦК 3.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мінськ «Білорусь».
2. Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь. 11 січня 1999 № 238-З. Прийнятий Палатою представників 10 грудня 1998 року. Схвалений Радою Республіки 18 грудня 1998 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 17.03.1999, № 18-19, реєстр. № 2 / 13 від 15.01.1999). (З урахуванням змін, внесених Законами Республіки Білорусь від 09.07.1999 № 285-З; 31.12.1999 № 349-З; 11.05.2000 № 375-З; 24.07.2002 № 134-З; 30.12.2002 № 171-З; 04.01.2003 № 183-З, реєстр. N 2 / 932 від 10.01.2003; 26.06.2003 № 212-З, реєстр. № 2 / 961 від 27.06.2003; 05.11.2003 № 246-З, реєстр. № 2 / 995 від 26.11.2003; 19.07.2005 № 37-З, реєстр. № 2 / 1 134 від 21.07.2005).
3. Господарський процесуальний кодекс Республіки Білорусь. - Мн.: Національний центр правової інформації Республіки Білорусь, 1999 - 159с.
4. Закон Республіки Білорусь від 6 серпня 2004 р. № 314-З «Про внесення змін і доповнень до господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь». Прийнятий Палатою представників 22 червня 2004 року. Схвалений Радою республіки 30 червня 2004 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 06.09.2004, № 138-139, реєстр. № 2 / 1 064 від 13.08.2004).
5. Каменков В. С., Жандаров В. В. Господарський процес у Республіці Білорусь. - Мн.: Амалфея, 2000 - 224с.
6. Практикум з господарського процесу: Навчальний методичний посібник / В. С. Каменков, С. В. Луньов, В. В. Жандаров, А. А. Гаріовскій: За заг. ред. В. С. Каменкова. - Мн.: Амалфея, 2000. - 208 с.