Пушкін на Україну

План Причина мого звернення до теми "Пушкін ан Україна". Пушкін - наш друг і вчитель. Коли сформувався А.С Пушкін як особистість і поет? У Петербурзі. Причина посилання Пушкіна на південь. Приїзд до Катеринослава. Миле сімейство Раєвських. Повернення до Інзова після подорожі. В гостях у Давидових у Кам'янці. Таємна поїздка до Тульчина, до Пестеля. Вірші і музика нерозлучні. Їх об'єднала Україну. З досвіду роботи "Пушкін на Україні". Вивчаючи біографію Пушкіна (безпосередньо "Південна посилання") я велику увагу, приділяю темою "Пушкін на Україні".

Здавна український і російський народи були пов'язані міцною дружбою. Ще в 1653 році за Богдана Мельницька, було закріплено "Навіки разом". Йшли роки, і дружба двох братніх народів зростала і міцніла. У концертних залах, зі сцен Омів культури звучали слова:

Україна "мовос", російської мови "слово",

Вами Батьківщина горда.

Україна і Росія поріднилися назавжди.

Здавалося, цій дружбі не буде кінця. Але тепер коли радянський Союз розпався, республіки пішли кожна своєю дорогою, потрібно нагадувати учням про той шлях, яким йшли рука об руку два великі слов'янські народи, про ті труднощі і радощі, які ділили спільно.

А.С. Пушкін у свій час зробив великий внесок у духовну скарбницю України та її народу. Багато місця в Києві, Дніпропетровську, Кам'янці, Тульчині та інших населених пунктах пов'язані з його ім'ям.

Ось перед нами стольний Київ-град ...

Біля могили Іскри і Кочубея варто Пушкін. Здається, він бачить перед очима жахливі знаряддя страти, дзвін мечів, боротьбу і підступність, зраду і любов. У Лаврі стояв не той Пушкін, радісний, дзвінкоголосий, пустотливий і веселий, зухвалий і лукавий, яким він був у Кишиневі і Кам'янці, а Пушкін - історик Україна з її світлими і радісними, темними і трагічними сторонами.

Численні вірші, написані Пушкіним, пов'язані з Україною, її людьми, прекрасною природою. ось тому творчість великого російського поета має, як і раніше, служити сполучною ланкою, своєрідним містком, який би об'єднував два слов'янські народи.

А.С. Пушкін був великим життєлюбом, гуманістом, умів знаходити спільну мову з дворянином і простолюдином. з людиною будь-якої національності.

Він запросто входив до циганські шатри, слухав пісні цього вільного племені, танцював разом з ними. Він не підіймав себе ні перед ким.

І, пам'ятаючи про це, ми повинні вчити дітей поважати інші народи, будувати свої взаємини на принципах любові, злагоди, дружби і взаєморозуміння.

Є імена, відомі всьому світу. Вони звучать крізь століття, як великий гімн великого народу, великої землі. Ці імена володіють даром безсмертя.

А.С. Пушкін ... Напевно, важко знайти людину, яка б не знала цього імені. Поет входить у наше життя в дитинстві і залишається в ній до кінця.

Для всіх нас А.С. Пушкін - символ правди, непідкупності, безстрашності, чесності: "І непідкупний голос мій був відлунням мого народу". Великий російський поет - це криниця з чистою джерельною водою, яка тамує духовну спрагу. Для кого-то Пушкін - вчитель, що допомагає йти по нелегкій дорозі життя. Хтось бачить у ньому друга, який ніколи не відштовхне, завжди допоможе, дасть пораду або скаже кілька добрих слів.

Кожен вік має свого Пушкіна. У дитинстві ми зачитувалися його казками.

Ось чаклунка веде в лісову глушину царівну. Ми переживаємо, хочемо крикнути: "Не йди, повернися до палацу".

А як обурювалися, бачачи жадібність старої, її прагнення над усіма панувати. Ми сердилися на покірного старого, що виконує всі її забаганки, набридає золоту рибку.

Прийшла юність, і ми зачитувалися віршами Пушкіна.

Я вас любив: любов ще, можливо,

В душі моїй згасла не зовсім;

Але нехай вона вас більше не турбує,

Я не хочу засмучувати вас нічим.

Я вас любив безмовно, безнадійно,

Те боязкістю, то ревнощами Томім,

Я вас любив так щиро, так ніжно,

Як дай вам Бог коханої бути іншим.

Коротко, стисло і лаконічно написано цей вірш.

У ньому висловлено чисте людське почуття. Кожне слово повно сенсу і поетичності. У поета немає егоїзму. Хоча почуття його не розділене, він бажає улюбленої тільки добра, хоче, щоб вона була щаслива зі своїм обранцем.

Чудові поеми, проза Пушкіна, а роман "Євгеній Онєгін" - енциклопедія російського життя.

Напевно, немає дівчат, які б не прагнули наслідувати Тетяні, не знали б її листи до Онєгіна напам'ять.

Яким же був поет, який зумів завоювати серця багатьох поколінь, як сформувався його характер?

Як особистість і як поет А.С. Пушкін сформувався на початку XIX століття. Після Вітчизняної війни 1812 року російська зброя, російський народ принесли свободу народам Європи. Сам же російський народ так і залишився закріпаченим. Селянин змушений був лягати під різки пана, якого він на руках виносив з поля бою.

У Росії з'явилося покоління молодих, енергійних, волелюбних людей, які поставили собі за мету змінити самодержавно-кріпосницькі порядки у своїй країні, бо вважали їх варварськими.

А.С. Пушкін належав саме до цього покоління. Він вважав кріпацтво ганебної рисою російської дійсності.

Ідеалом суспільного устрою для Пушкіна, як і для майбутніх декабристів, була конституційна монархія, верховенство справедливого закону над народом і над царем. Особиста свобода кожного невіддільна від свободи народу: "Свободною душею закон обожнювати ..."

У вірші "Лицинию" поет попереджає царя: "Свободою Рим зріс, а рабством погублений".

Голос поета, вважав Пушкін, повинен звучати на захист простої людини, її честі та гідності, вказувати на те, що головна причина суспільного лиха - кріпосне право, "панство дике". Поет вражений видовищем рабства, беззаконня і несправедливості, які панували в селі.

А.С. Пушкін, звичайно, не закликав до революції, до негайного повалення царського самодержавства.

Говорячи про свою ненависть до тиранів, поет вірить, що царі можуть звільнити народ:

Схиліться першим главою

Під покров надійну закону,

І стануть вічної вартою трону

Народу вільність і спокій.

Може бути, царі не знають, що відбувається у них в державі, а придворні підлабузники приховують від них істину, не говорять про тих беззаконня, які творяться за стінами їхніх палаців?

Адже царі - теж люди, здатні любити, страждати ...

А.С. Пушкін був глибоко переконаний, що насильство може породити ще більше тиранство. Значно пізніше поет скаже: "Не приведи, Боже, побачити російський бунт, безглуздий і нещадний".

Поет пише цілий ряд віршів, які не були надруковані, але їх багато читали і обговорювали, вірили в те, що мрії про свободу скоро збудуться.

Пройшли ліцейські роки, і з ними закінчилася юність Пушкіна. Він вступив в нову добу свого життя повним творчих задумів.

Йому пророкували поетичну славу видатні поети і літератори: Жуковський, Карамзін, Батюшков, В'яземський. Пушкін відчув повноту життя, насолоджувався молодістю, здоров'ям, надлишком душевних сил. Він зблизився з самими передовими людьми свого часу, увійшов у коло вольномислящей молоді, яка мріяла про обмеження влади царя конституцією, знищення кріпосного права.

Безрадісна російська дійсність знайшла гідного противника в особі Пушкіна.

В оді "Вільність" поет, піднявши свій голос проти тиранів, що зневажають закон, вигукує:

Хочу оспівати свободу миру,

На тронах вразити порок.

У вірші "Село", використовуючи антитезу, Пушкін протиставляє російської природі сувору правду життя. Поет таврує селянське право, яке "без почуття, без закону присвоїло собі насильницької лозою і праця, і власність, і час хлібороба". Політичні вірші доповнюються епіграмами на Аракчеєва, князя Голіцина, Олександра I, архімандрита Фотія.

Про Аракчеєва він пише:

Всій Росії гнобитель,

Губернаторів мучитель,

І Ради він учитель,

А цареві він - друг і брат.

Полон злоби, сповнений помсти,

Без розуму, без почуттів, без честі ...

У вірші "Казки" Пушкін висміює царя Олександра I, який створив "Священний союз" з Австрією і Пруссією для придушення революційного руху в Європі, і не думав здійснювати обіцяні ним реформи. Всі ці обіцянки - казки для дітей.

Для архімандрита Фотія поетом написана така епіграма:

Чеснотна дружина

Душею чоловікові віддана,

А грішною плоттю

Архімандриту Фотію.

Як свідчать сучасники поета, його вірші переписувались олівцем на клаптиках паперу і, як іскри, розліталися в усі кінці Петербурга. До царя та уряду дійшли вірші та епіграми Пушкіна. Олександр I дорікав директора ліцею Енгельгардта в тому, що колишній ліцеїст наповнив Росію обурливими віршами. Цар хотів заслати Пушкіна в Сибір чи на Соловки, і лише втручання впливових друзів полегшило долю поета. Він був направлений у південні губернії під начальство генерала І.М. Інзова.

6 травня 1820 А.С. Пушкін виїхав до місця заслання. Про себе і засланні поет сказав так:

Від суєти столиці святковим,

Від холодних принад Неви,

Від шкідливої ​​пліткарки поговору,

Від нудьги, настільки різноманітною,

Мене звуть пагорби, луки,

Тінисті клени городу,

Пустельної річки берега,

І сільська свобода.

П.А. Вяземському Пушкін писав: "Петербург душен для поета, я прагну країв чужих; авось полуденну повітря пожвавить мою душу". А далі продовжив: "Що не кажи, вік наш не вік поетів".

По дорозі до Катеринослава, поет уявляв собі свого майбутнього начальника злим, буркотливим старим, який буде до нього з приводу прискіпуватися, шукати причини для всіляких стягнень.

У середині травня 1820 А.С. Пушкін прибув до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), який Потьомкін задумав як столицю Новоросії. Місто більше скидався на село. Над ним височів пишний палац, готовий от-от розвалитися. Від палацу на 70 верст було видно всі вигини Дніпра. З пагорба до самої річки збігав тінистий сад.

У мальовничому безладді розкидані єврейські халупи на околиці міста.

В одній з таких халуп оселився Пушкін, він же новий чиновник генерала Інзова, головного попечителя про поселенців південної Росії.

Те місце, де оселився Пушкін, називався Циганський кут (кут). Неподалік були розкидані намети циган.

Поет любив покататися на човні, викупатися в Дніпрі. Іноді він стояв на "крутіше", милувався Дніпром і думав про свою долю, про своє майбутнє життя, в його душі тіснилися різні почуття: тривога і цікавість, смуток і звільнення, відчуття спокою і спрага нових вражень.

Люди, їх говірка, пісні, гордий характер - все це приваблювало поета, будило в ньому інтерес до їхнього життя, прагнення більше дізнатися про них. Він любив слухати пісні циган, спостерігати за їх іскрометними танцями, коли в сутінках горіли їх багаття.

Пушкін був дуже молодий, трохи старше наших теперішніх одинадцятикласників, але це вже був відомий поет. Це йому, коли він у 1820 році написав поему "Руслан і Людмила", В.А. Жуковський подарував свій портрет зі знаменитим написом "Переможцю учню від переможеного вчителя".

До речі, побоювання Пушкіна щодо Інзова не виправдалися. Іван Микитович був доброї душі людина. Він полюбив Пушкіна за світлий розум, відкритість людям, чесність, прямоту і благородство. Генерал міг зрозуміти пориви юності.

Іноді він урезонювати поета, коли той був готовий до нової витівки або дуелі. Інзов не обтяжував поета службою, по-батьківськи ставився до молодого, запальному юнакові. Пушкін говорив, що Інзов - завершений добряк і філософ.

Чого варто турбота, з якою він відпустив свого піднаглядного на Кавказ з сімейством генерала Раєвського. Його сина Олександра і дочку Катерину Пушкін знав ще по Петербургу.

Коли Пушкін, скупавшись у Дніпрі, захворів, в його халупу несподівано зайшов з молодшим сином Миколою генерал Раєвський. Це його оспівав В.А. Жуковський:

Раєвський - слава наших днів,

Хвала! Перед рядами -

Він перший, груди проти мечів,

З відважними синами.

У цьому корпусному командира відвага і благородство як би відпочивали в дні спокою. Він був добрий широкої, простий добротою сильної людини, справедливо відноситься до людей. Як батько він був суворий, вимогливий, але це не заважало дітям глибоко любити і поважати його.

Яка гарна була поїздка на Кавказ з милим сімейством Раєвських! Роса, прохолода, ночі під зірками. Ось звідки в подальшому народилися рядки:

Тиха українська ніч.

Прозоро небо. Зірки блищать ...

У шляху поет вслухався в довгі незнайомі пісні чумаків:

Ой, полети, галко, ой, полети, чорна,

Та на Дон рибу iсті,

Ой, принеси, галко, ой, принеси, чорна,

Та від кошового вісті.

Поки Пушкін подорожував, набирався сил і нових вражень, Інзова перевели до Кишинева, і поет, сповнений творчих задумів, їде до нового місця служби. У нього вже народжується задум написати поеми "Кавказький полонений" і "Бахчисарайський фонтан".

Радісно зустрів найдобріший Іван Микитович засмаглого, веселого і життєрадісного поета. Від Інзова Пушкін дізнався, що командиром дивізії був призначений Михайло Федорович Орлов, його знайомий по Петербургу. Це був молодий генерал, строгий, вимогливий і справедливий. Від командирів Орлов вимагав шанобливого ставлення до солдатів, турботи про них. "Я прошу панів офіцерів міцно зайнятися своєю справою, бути часто з солдатами, вселяти їм, солдатам, чесноти і порушувати любов до Батьківщини", - писав він у наказі по корпусу.

Ось з Михайлом Орловим і подружився Пушкін. Він говорив про це генерала: "Це чистої води людина, як бувають діаманти чистої води". Брати Давидові приїхали до Кишинева кликати Орлова в Кам'янку на іменини Катерини Миколаївни, родоначальниці спочатку Раєвських, а пізніше Давидових. Орлов дав згоду і запросив Пушкіна. Найдобріший Іван Микитович сказав: "з генералом Раєвським я тебе відпустив з Катеринослава і до генерала Раєвського знову відпускаю. Тільки тоді ти був хворий, а тепер стережися - не захворів. У Кам'янці клімат небезпечний ".

І ось нова подорож. Знову лягала земля під колеса, повз пробігали дерева, кружляли поля. Пушкін побачив, як котить свої води Тясмин, то ховаючись у високих вербах, то знову виблискуючи на просторі. Пушкін знає, що в Кам'янці буде миле сімейство Раєвських, прекрасні дочки генерала, які дуже подобаються, кожна по-своєму, поетові. Пушкін, заздалегідь, ревнує Катерину до 26-річному генералу Михайлу Орлову, який їде свататися. З родини Раєвських випурхували найкрасивіша пташка. Пушкіну було сумно.

За цими роздумами Пушкін і не помітив, як під'їхали до будинку Давидових.

Багатство старої Давидової було настільки велике, що одного разу, бавлячись, другий її чоловік Лев Денисович Давидов з одних початкових літер належали їй маєтків склав фразу: "Лев любить Катерину" тепер її внучку Катю приїхав сватати молодий генерал Михайло Орлов.

У Давидових Пушкіна й Орлова зустріли привітно. гостей було більше ста людей. Дванадцять священиків служили молебень. Катерина Миколаївна, улюблена племінниця блискучого князя Потьомкіна, виступала з тією пишнотою, яка подобала їй. Вона вміла підтримувати славу своєї державної тезки, матінки Катерини II.

Під враженням багатства у феодальній садибі Пушкін, пародіюючи десятий заповідь, не знаходячи в собі заздрості до цих земних благ, написав згодом:

Образити одного не бажаю,

І не хочу його села,

Не треба мені його вола,

На все спокійно я бачу ...

На іменинах Давидової війнуло тим століттям, що відійшов, як їй самій здавалося, в недалеке минуле.

А тут, за столами, сидять молоді офіцери. люди іншого століття, і говорять про звільнення селян від кріпосної залежності, про державний устрій. Пушкін уважно прислухався до їхніх розмов. Його до глибини душі зворушив вчинок Якушкіна, який дав вільну своїм кріпаком музикантам, талановитим людям.

Граф Каменський, бажаючи купити їх, давав за кожного по дві тисячі рублів, але Іван Дмитрович відповів: "Я людьми не торгую". Тут же при ньому, видав їм вільну.

Але навіщо в Кам'янці стільки офіцерів? Пушкіну ясно, що зібралися вони не тільки потім, щоб привітати Давидову з сімдесятиріччя. Не знає Пушкін, що в грудні 1825 року ці молоді офіцери вийдуть на Сенатську площу. Але це ще попереду, а зараз Пушкін - гарячий, захоплений, мріє увійти в таємне товариство. Яке ж було розчарування поета, яка образа, коли він зрозумів, що друзі приховують від нього сам факт існування таємного товариства.

Дійсно, Пушкін багато чого не знав. Не тільки свататися їхав до Кам'янки Михайло Орлов. Він нещодавно був у Тульчині, у П.І. Пестеля, вступив у таємне товариство. Він не знав, що через Якушина Орлов отримав запрошення на з'їзд у Москву.

Нам відомо, що майбутні декабристи так вчинили, бажаючи зберегти поета для Росії. Але те, що пережив тоді Пушкін, важко уявити. Якушкін згадував: "Пушкіін, побачивши, що з цього вийшла тільки жарт, встав, зашарівшись, і сказав зі сльозами на очах:" Я ніколи не був так нещасливий, як тепер. Я вже життя мета мою облагороджену і високу мету перед собою, і все це був тільки жарт ... "

Але дружба з молодими поетами сприяла духовному зростанню поета, впливала на широту його ідейних і політичних інтересів. Друзі розуміли, що Пушкін охоче б вступив у таємне товариство. Свої переконання він висловлював щиро і гаряче, різко, прямо і цілком відкрито. Це якраз і було небезпечно. Він був у Кишиневі на положенні полуссильного і піднаглядного. Отже, поет був на очах у поліцейських агентів.

Але час - великий лікар. Роз'їхалися гості від Давидових. У Пушкіна часу було багато, і він його не гаяв.

Годинами рився поет у чудовій бібліотеці Давидових, в якій було багато книжок з історії, лежали стосами різні документи, чотири томи Татіщева, великий звід літописів.

У них поминається і про Тясмині. Пушкін знайшов не відомі йому до того подробиці про полон князя Ігоря у половців і про його втечу з полону. Він думає про написання "Розбійників". Ще живучи у Катеринославі, поет бачив, як два брати-колодники кинулися до Дніпра і поплили. Вони бігли з місцевого острогу і врятувалися, діставшись до острівця. У нього ще тоді народилася думка написати про це. Тепер він цю думку почав здійснювати. Працює поет і над "Кавказький бранець".

У нього він думає ввести вірші, пов'язані з Марією Раєвської. Тут, у Кам'янці, коли Раєвські приїхали сюди з Києва, Пушкін прочитав Марії такі вірші:

Тане хмар летюча гряда.

Зірка сумна, вечірня зірка!

Там колись в горах серцевої думи повний

Над морем я жив задумливу лінь,

Коли на хатини сходила ночі тінь -

І діва юна в імлі тебе шукала

І іменем своїм подругам називала.

"Не можна це друкувати, останні рядки", - глухувато сказала Марія.

Ця дівчина залишила в житті поета незгладимий слід. "Вона була справді гарна - тієї внутрішньої красою, яка, світися всередині, перетворює особа. Глибокі чорні очі її дивилися на Пушкіна з такою прямотою і чесністю, що ними не можна було просто так милуватися. Вони говорили про великий і значному, часом як би передрікаючи дівчинці цієї долю, сповнену гіркоти і випробувань ", - писав Я. Волков.

Напевно, Марію представляв Пушкін, коли такі рядки лягали на папір у 1828 році:

І те сказати: у Полтаві немає

Красуні, Марії рівною.

Вона свіжа, як весняний цвіт,

Викоханий в тіні дібровної -

Як тополя київських висот,

Вона струнка ...

Думки про Раєвських не покидали Пушкіна. Генерал Раєвський, їдучи з Кам'янки додому, запросив Пушкіна до Києва. Поет мріяв побувати в цьому славному місті, яке він оспівав у "Руслані і Людмилі". Поїздка буде, а поки поет іде гуляти вечорами по Тясмину, згадує море, Марію, думає про свою теперішнього та майбутнього життя. Запашні троянди, сонце і день - все це нагадувало йому ім'я "Катерини", сестри Марії.

Одного разу Василь Львович, увійшовши до Пушкіна, сказав: "Їдемо в стольний град Київ, мати міст руських - в твій" золотоверхий град ". Пушкін радів зустрічі з Раєвським і тому, що ось нарешті побачить оспіваний їм місто.

В дорозі він почув пісню, яка глибоко запала в душу молодого поета. Цю пісню співав ямщик, зовсім молодий хлопчина. Була ця пісня така сумна, так проникала в душу, що мимоволі на очі набігали сльози:

З-за гори сніжок летить,

А в долині козак лежить.

Накривши очi китайкою,

А нiженькі нагайкою.

Що в головах ворон кряче,

А в нiженьках конику скачи.

Чи не стiй, коню, надiя мною,

Чи не бий землi нiд собою,

Бо ти землi НЕ доб'ешся,

З моря води не нап'ешся.

Біжи, кінь, до батька й матері,

віднеси їм сумну звістку про

сина, про те, що їм його вже

ніколи не дочекатися

Не плач, мати, не журіся,

Бо вже твiй син оженівся,

Узяв собi паняночку ...

У чістiм полi земляночки ...

Нема пiску, нема сходу,

Нема сина iз походу ...

Ще довго мелодія реяла в повітрі, а Пушкін думав про себе, про свою долю. він на чужині, молодий, повний сил і енергії, але що чекає його в майбутньому?

На зорі подорожні побачили Київ, золоті куполи церков. З биттям серця переступив поет поріг будинку Раєвських. Катерина Миколаївна виходить заміж за Михайла Орлова. Пушкін не знаходить собі місця. На папір лягають рядки:

Я пережив свої бажання,

Я розлюбив свої мрії.

Залишилися мені одні страждання,

Плоди серцевої порожнечі.

Київ полонив Пушкіна своєю красою, могутнім Дніпром, закутим міцним кригою, віковими дубами, високими і стрункими тополями.

Сам час було відлито в соборах і дзвіницях Києва: давня Русь, витоки витоків.

Молодий Микола Раєвський знав добре Київ і супроводжував Пушкіна в його прогулянках по місту. Поет відвідав Лавру, побував на могилі Кочубея та Іскри. Вони були порубав тут, в Києві, 17 липня, 1708 року. І не казку задумав Пушкін про історію України, а поему про Україну, страшну і прекрасне життя. Поет відвідав Софійський собор, задумав "Гавриліади", яку розпочав у Києві, а закінчив у Петербурзі.

Денисом Давидовим поет побував в театрі, де грав Щепкін, будучи ще кріпаком. У день від'їзду з Києва Пушкін вийшов попрощатися з містом. Побував на Хрещатику, Перунового горбі, Чортовому бореміще. А ось і Боричів ввезення, за яким князь Ігор повертався з полону "до святої Богородиці Пирогощої". У печерах - прах Нестора-літописця. Поетові пригадався будинок Мазепи. Пушкін чув, що від будинку був підземний хід до Дніпра. На Подолі стоїть скромний будиночок, де зупинявся Петро I - господар землі Руської.

Напевно, тут зародилася у поета думка написати "Пісня про віщого Олега".

Попрощавшись з Києвом, Пушкін поїхав до Кам'янки, де його на якийсь час охопили туга й самотність.

Він твердить вірші про себе:

Один на гілці оголеною

Тріпоче запізнілий лист ...

Але ось поет береться за рукопис "Кавказького бранця". Могутній, легкий, впевнений, він напружено працював. Замість туги народжується свіжа, чудова радість. Рукопис закінчено. Пушкін попрощався з господарями, які так гостинно приймали його у Кам'янці. У квітні 1821 року поет постав перед Інзова в Кишиневі. Генерал змусив молодої людини говіти. Жартівливі вірші написав Пушкін з цього приводу:

Я став розумний, я лицеміри -

Я пощу, молюся і твердо вірю,

Що Бог простить мої гріхи,

Як государ мої вірші.

У Кишиневі приїхав Т.І. Пестель, бачився з Пушкіним. розмовляв з ним.

9 квітня 1821 поет записав у своєму щоденнику: "Ранок провів я з Пестелем; розумна людина у властивому значенні цього слова ... Він один з найоригінальніших вмий, яких я знаю".

Пушкін жваво цікавився політичними подіями. В цей час хвиля революційних виступів прокотилася на Заході. Поет дізнався про революційні події в Іспанії, в Італії. Коли Олександр I відвідав Тульчин, на обіді царя подали листа про арешт Рієго. Цар прочитав і тут же повідомив про це присутніх. М.С. Воронцов сказав: "Яке щаслива звістка, ваша величність". Багато втратив тоді граф у громадській думці. На цей епізод Пушкін відповів уїдливими віршами "Сказали раз цареві".

В останніх рядках він пише:

Підлабузники, підлабузники! Намагайтеся зберегти

І в підлості поставу благородства.

Поетові хотілося побувати в Тульчині, де була розташована грізна військова сила. Там знаходилися головне командування і штаб. Начальником штабу був Павло Дмитрович Кисельов, у руках якого було все управління армією, хоча командувачем армією був фельдмаршал Петро Християнович Вітгейншетейн.

Городок Тульчин повністю належав графу Потоцькому. Його прекрасна садиба була розташована в мальовничому місці. Кисельов був одружений на дочці Потоцького.

Одного разу поручик Таушев їхав до Тульчина. Він запропонував Пушкіну з'їздити з ним у це містечко. Поетові дуже хотілося зустрітися з Пестелем, ближче з ним познайомитися.

Не попередивши Інзова, Пушкін відправився в подорож.

У Тульчині поета прийняли радо. Навіть були від нього у захваті. Потоцькі його одягли і взули. Павло Дмитрович Кисельов дуже ласкаво і мило поставився до поета, хоча в 1819 році, влітку, пушкін не зовсім схвально відгукнувся про нього в наступних рядках:

На генерала Кисельова

Не поставлю я своїх надій

Він дуже милий, про те ні слова,

Він ворог підступності і невігласів.

За гучним, повільним обідом

Я радий сидіти його сусідом,

До ночі слухати радий його.

Але він придворний: обіцянки

Йому не коштують нічого.

У Тульчині зустрів Пушкін Сергія Олександровича Волконського. Заговорили про Раєвських. Поет помітив хвилювання, з яким Волконський говорив про Марію, молодшої дочки генерала Раєвського. не думав тоді Пушкін, що Марія стане дружиною Волконського, поїде за ним до Сибіру і лише через тридцять років повернеться із заслання разом з чоловіком.

Пушкіну ніяк не вдається поговорити з Пестелем. Адже заради нього задумана вся ця поїздка. Поет зауважив, що тут, в Тульчині, всі військові дуже шанобливо ставляться до полковника Пестеля, що він - центр, а навколо нього як би коло, а товариші його - дотичні до його колі.

Пестель сам прийшов до Пушкіна рано вранці, дуже рано, як би відчуваючи, що поет не спить. Полковника Пестеля дуже цікавило питання, не запропонував чи Волконський Пушкіну вступити в таємне товариство. Переконавшись, що Пушкін нічого про суспільство не знає, що йому і натяку про це зроблено не було, Пестель заспокоївся.

Говорили про Михайла Федоровича Орлові, який скасував у себе тілесні покарання для солдат. Пестель натякнув поетові, що йому Пушкіну, треба зберегти себе на благо Вітчизни, що його талант - великий дар ...

Говорячи про благородство, Пестель сказав: "Так і дуелі суть дії благородні, та який же в них розум?" Пушкін чудово зрозумів, чому саме про дуелі заговорив молодий полковник. Розмовляючи з ним, Пушкін фізично відчув на собі тиск цього розуму, схожого на величезну брилу, складену з кристалів.

Поет і не підозрював про те, що за дванадцять кілометрів від Тульчина, в Кирнасівці, є місцева сторожка. Тут збиралися члени таємного товариства, яким керував П.І. Пестель. Недалеко від сторожки - величезний камінь, як відшліфований, шматок граніту. Він і зараз називається "камінь Пестеля". За переказами, на ньому любив сидіти Пестель. Напевно, молодий офіцер роздумував про майбутнє, будував плани, яким так і не судилося здійснитися.

У п'яти кілометрах від сторожки за селом, на узвишші, буде ним же зарита "Руська правда", в якій записано все, про що мріяли члени південного таємного товариства, яке політичний устрій в Росії вони хотіли б бачити. Після повстання декабристів, після допитів, ймовірно, з пристрастю, Пестель вкаже місце, де лежить "Руська правда". Він хотів, щоб нащадки знали, за що боролися члени таємного суспільства.

Це все буде значно пізніше. А поки, слухаючи Пестеля, Пушкін зрозумів, що не даремно він, потайки від генерала Інзова, приїхав до Тульчина.

Але пора і повертатися до Кишинева. Пушкін вирішив заїхати до Кам'янки, побачити Давидових, а, можливо, зустріти там Раєвських.

Він їхав тим шляхом, яким йшли колись дружини Олега і Святослава. Навколо були степи, широкі й рівні, як сама вічність. Він думав про Пестеля, про розмову з ним.

Заїхавши в Кам'янку, не заставши там господарів, Пушкін посидів на березі Тасміна і поїхав до Кишинева, до Івана Микитовича Інзова.

Колись Петро Ілліч Чайковський сказав: "Смерть не є смерть, якщо пам'ять живе серед живих". Про це ж значно раніше А.С. Пушкін написав у вірші "Пам'ятник":

І довго буду тим люб'язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу

І милість до переможених закликав.

У кам'янку приїжджав і Петро Ілліч Чайківка: там жили його племінники і племінниці.

Його сестра Ганна вийшла заміж за молодшого сина Давидових, того, що народився в Сибіру, ​​коли його мати Олександра Іванівна поїхала на каторгу за своїм чоловіком і була оголошена державною злочинницею.

Приїжджаючи до Кам'янки, великий композитор поселявся у тому будиночку, де колись жив Пушкін. Тут поет замислив свого "Онєгіна", а Чайковський писав оперу "Євгеній Онєгін".

Композитор Чайковський, як і Пушкін, був у Києві, стояв біля могил Іскри і Кочубея в Лаврі. Він прийшов помолитися, відпочити душею у святих місцях.

Але замість тиші в душу знову проникало занепокоєння. Йому, як і Пушкіну, вже ввижалися жахливі знаряддя страти, дзвін мечів, боротьба і підступність, зраду і любов.

Пушкін - не той радісний, зухвалий і лукавий, яким він був у Кам'янці, а Пушкін - історик Україна з її світлими, радісними і темними, трагічними сторінками, яким він був під час створення поеми "Полтава", тепер був з ним.

"О, Марія, Марія" ... Саме з цієї сцени - визнання в любові старого гетьмана Мазепи юної дочки Кочубея почав Чайковський створювати оперу "Мазепа".

У гроті, в саду, де (за легендами) любив сидіти Пушкін, працюючи над своїм "Євгеній Онєгін", тепер Чайковський писав свою оперу "Євгеній Онєгін". Вірші Пушкіна вільно лягали на музику. Тут Чайковський писав свої Українські симфонії, який тріумфально прозвучали в Росії; блискуче пройшла опера "Євгеній Онєгін". Вірші і музика близькі один одному.

Ф. Глінка якось звернувся до Пушкіна з такими словами:

О, Пушкін, Пушкін! Хто тебе

Вчив полонити у віршах чудесних?

Який з жителів небесних,

Тебе немовлям Люби,

Плекав, баял в колисці? ..

Великий внесок у духовну скарбницю України внесли Пушкін, Чайковський, Пестель. Український народ вшановує їх пам'ять.

Школа № 3 в місті Тульчині носить ім'я А.С. Пушкіна. У центрі міста - пам'ятник великому поету Росії. Його вірші і прозу люблять на Україну.

У Кірпасовке є середня школа ім. П.І. Пестеля. Перед школою - бюст цієї великої людини, а в школі найбільший, світлий клас на першому поверсі відведена під музей П.І. Пестеля, де зібрані матеріали про його життя. У Тульчині, на околиці міста, до цих пір зберігся будиночок, в якому жив Пестель. Це - будинок-музей. Зараз він старенький, поруч з ним, незважаючи на фінансові труднощі, будується великий цегляний будинок, копія старого будинку Пестеля.

Пушкіна, Чайковського, Пестеля об'єднала Україну. Як колись котить свої води Тясмин і Південний Буг, шелестять біля будинків старі клени, і сумні верби схиляють свої гілки до самої води. Солов'ї, свідки історії, знову заливаються дзвінкими голосами.

У своїх піснях вони несуть розповідь про синів Росії, які зуміли побачити і зрозуміти Україні, щоб прославити її у віках.

З досвіду роботи над вивченням теми "Пушкін на Україні" я можу повідомити наступне.

Половина моєї педагогічної діяльності пройшла на Україну, половина - в Росії. Вивчаючи творчість Пушкіна на Україну, в Кірпасовке Тульчинського району, я зазвичай проводила інтегроване позакласне захід "Чари сопiлкі" або "Люби і знай творчість Пушкіна". У селі є музична школа, музей П.І. Пестеля. У 12-ти кілометрах від Кірпасовкі - Тульчині, де теж музей. Ще до проведення заходу проводиться велика робота вчителями історії, музики, літератури: екскурсії до музеїв, до місця поховання "Руської правди", розучування творів Чайковського. Літератори готують доповіді, допомагають хлопцям в розучуванні віршів, інсценівок.

Тепер, працюючи в російській школі, я будую уроки та позакласні заходи трохи по-іншому.

До 200-річчя від дня народження А.С. Пушкіна було підготовлено позакласний захід "Ми любимо Пушкіна". У ньому взяли участь діти з різних класів. Одні розучували вірші, інші - народні пісні на вірші А.С. Пушкіна. Діти розучили "Зимовий вечір", "В'язень".

У підготовці цього позакласного заходу велику допомогу надали вчителі музики, праці, малювання.

Задовго до проведення позакласного заходу був на видному місці прикріплений кросворд "А.С. Пушкін ".

Хлопці читали зазначені в ньому твори, відповідали на запитання. Захід "Ми любимо Пушкіна" пройшло жваво та цікаво.

Уроки за творчістю А.С. Пушкіна, особливо "Південна посилання", теж можна проводити інтегровано, спільно з учителем історії.

Але все це в міру, без перегинів. Головне, я вважаю, робочі уроки, де вчитель наодинці з учнями, де йде жива робота з вивчення творів, де в міру потреби, а не постійно, включається програвач. Вчитель літератури повинен сам мати гарний даром мови, чудово читати вірші і по очах учнів бачити, як вони сприймають те чи інше слово.

Література В.П. Авенаріус "отрочні роки Пушкіна". Біографічна повість. Москва. 1993 Всеволод Воєводін "Повість про Пушкіна". Ленінград. 1955 Лахостскій К.П. "Пушкін в школі". М.А. Тархова. Пушкінські місця. Крим, Україна, Молдова. Лахостскій Кір. Павл. "А.С. Пушкін. Біографія ". Новіков І.О. Пушкін у вигнанні. Журнали "Російська мова та література в середніх навчальних закладах УРСР" (зараз не видається). А.С. Пушкін. Вибрані твори. Москва. 1990 Журнали "Література в школі". 1998 - 1999 г. Слонімський "Чернігівці".