Зміст
Введення
1. Поняття просторіччя
2. Просторіччя як форма російської мови
3. Просторіччя-1
4. Просторіччя-2
Висновок
Список літератури
Введення
Просторіччя - специфічне явище російської мови, повсюдно в ньому поширене. Але, тим не менш, суворого визначення даного явища на даний момент немає. Останнім часом його елементи потрапляють в мову різних верств суспільства. Виникає необхідність більш чітко сформулювати уявлення про просторіччі. Повноцінне сприйняття його може бути здійснено при розгляді його не як анорматівного факту або порушення загальних норм, а з точки зору структурно-функціонального підходу. У цій роботі здійснено спробу дати об'єктивну характеристику просторіччя, виявити, яка роль його в російській мові.
1. Поняття просторіччя
Що ж таке просторіччя? На думку більшості дослідників просторіччям прийнято називати усне мовлення, яка властива малоосвіченим міському населенню. Дане явище в нашій мові досить специфічно. У будь-якому іншому національному мовою складно знайти що-небудь схоже на російське просторіччя. Воно не обмежено певною місцевістю, що характеризує відмінність просторіччя з територіальними діалектами. Відмінність з літературною мовою в основі своїй полягає у невизначеному характері використовуваних мовних засобів, некодіфіцірованності, недотриманні нормативності.
Поле реалізації просторіччя - усне мовлення. У художній літературі воно знаходить своє відображення у вигляді приватного листування носіїв просторіччя. Загалом, використання обмежується побутовими і сімейними ситуаціями. [См. Лук'янова Н.А. "Проблеми семантики"]
2. Просторіччя як форма російської мови
На сьогоднішній день просторіччям вважається специфічна російська мова, яку використовують малоосвічені громадські маси. Дане визначення занадто коротко, і в недостатній мірі глибоко характеризує людей - носіїв просторіччя. Більш повну характеристику терміна "просторіччя" можна дати, точніше визначивши категорії населення, що вживають дану форму усного мовлення.
У соціології, в кінці ХХ століття використовувався термін "проста людина", що характеризує суспільні маси з низьким рівнем освіти і зайнятих низькокваліфікованим, нізкопрофессіональним працею. Такі люди, в першу чергу, є носіями просторіччя, активно використовують його у своїй повсякденній мові. У більшості своїй професії цієї групи населення: водій, чорнороб, торговець, будівельник, менеджер низького ланки тощо. Співробітники міліції та інших силових відомств - це теж у більшості носії цієї форми мови. В армії просторіччя широко поширене, і кількість носіїв змінюється обернено пропорційно почесність звання. Як зауваження, варто відзначити, що в повсякденному побутовому спілкуванні в армії використовується, так зване, солдатське арго, яке є ні чим іншим, як просторіччям з використанням невеликого обсягу лексики арготического характеру. [Див Войлова І.К. "Живі форми мови як стилеобразующий фактор художнього тексту"]
Фонетична система просторіччя, як така, по більшій частині збігається з фонетичною системою літературної мови. Відмінності будуть полягати в акцентуаціонних нормах (буряків `а, д` обмова та ін.) Шукати невідповідності не має сенсу, в іншому система фонем в обох випадках буде однією і тією ж. Але якщо розглянути інтонаційні та акустичні характеристики просторіччя, справа приймає інший оборот, в них і проявляється фонетична унікальність цієї форми мови. Найчастіше, ці особливості використовують різні театральні діячі, при зображенні стандартного "простої людини".
На сьогоднішній день багато дослідників поділяють просторіччя на два тимчасових підвиду - один, який використовує стандартні, традиційні засоби, походження яких пов'язане з діалектами, і другий, який використовує нові засоби, джерелом яких з'явилися соціальні жаргони. Ці підвиди іменуються відповідно, як просторіччя-1 і просторіччя-2. [См.Л.І. Скворцов "Літературна норма і просторіччя"]
3. Просторіччя-1
Як вважають багато дослідників, наприклад Л.І. Скворцов, для просторіччя-1 носіїв характеризують: належність до міського населення, похилий вік, малоосвіченості, невисокий культурний рівень. Носіїв просторіччя-2 - це молоде покоління і люди середнього віку, з низьким рівнем освіти і таким же культурним рівнем. Розділяють носіїв просторіччя так само за статтю: просторіччя-1 характерно в більшості своїй літнім жінкам, а просторіччя-2 використовується, в основному, чоловіками. Відмінності цих підвидів простежуються в усьому. [См.Л.І. Скворцов "Літературна норма і просторіччя"]
Набір фонем для просторіччя-1 в цілому такий же, що і в літературній мові. Але те, як вони реалізовані в мові і поєднуються між собою, створює певну фонетичну специфічність для даного явища. Розглянемо наступні приклади:
Недоречне пом'якшення приголосних: ко [н `ф`] ета замість ко [нф `] ета, ко [н` в `] ЕРТ замість ко [нв`] ЕРТ, про [т `в`] етіть замість про [тв `] етіть, ла [п `до`] і замість ла [пк `] і.
Пропуск голосних: [закном] за вікном, [арадром] аеродром, [пр `ІБР` мулу] придбала, [н `укаво] ні в кого.
Звуки [j] або [в] між голосними: [радий `верба] - радіо, [п` іjан `ина] - піаніно, [какава] - какао.
Вставка голосного: [руб `їв '] рубль, [жиз` ін `] життя, [с'марод` ина] смородина.
Спрощення структури слів, в хащі іншомовних: [м `ін` істрат'р] адміністратор, [в `іт` Інар] ветеринар, [м'тафон] магнітофон.
Непроізношеніе приголосних у кінці слова: [н'пачтам `е] на поштамті, [інфарк] інфаркт, [сп` іктак] спектакль.
Використання голосних сусідніх складів: [в `мул` ідол] валідол, [Карас `ін] гас, [п` ір `їм` іда] піраміда.
Дисиміляція приголосних: [с'ькл'ітар '] секретар, [к'нб'ікорм] комбікорм, [транваі] трамвай, [к'л'ідор] коридор.
Асиміляція приголосних: [кіт 'іс'і] котишся, [баіс'і] боїшся, [воз'іс'і] возишся.
Перейдемо до морфології. Просторіччя-1 має наступний набір характерних рис:
При зміні слова за відмінками або особам виникає вирівнювання слів: хочу - хочут, хочем, хочете; вимагати - вимагав, вимагати, вимагати; хочемо, хочете - хотішь, хотіт; печу - пекешь, пекет, пекем; рот - у роту, ротом; їздити - ездію, ездіішь, ездіім, ездіют і пр.
Невідповідність роду в присудків або невірне відмінювання: цей рушників, кислий яблук, свіжа м'яса, густа повидла або хвороби, мислячи, церква, простирадло і пр.
Вживання форми місцевого відмінка на "-у" для іменників чоловічого роду з основою, що закінчується на приголосний: на газу, на пляжу, в складу і пр.
Вживання форм називного множини на "-и / я": торти, шофери, інженери, в тому числі від низки іменників жіночого роду: площадя, по чер, матюкаючи, скатертини, місцевості і пр.
Вживання замість родового давального відмінка і навпаки у іменників жіночого роду: від мами - до мами, у сестрі - до сестри і пр.
Флексія "-ів, - єв" у іменників у родовому відмінку множини середнього та чоловічого роду: местов, ділов, п'ять рубльов, від сусідів, і пр.
Схиляння невідмінюваних іменників: їхати на метрі, йшли з кіна, без пальта пр.
Нелитературная словотворча структура в кінці слова (суфікс + флексія): хуліганнічать, учітельша, спадщині (ця хвороба у спадок передається), чувствие (без почуттів) і пр.
Лексичної особливістю є наявність значної кількості слів, здебільшого призначених для побутових ситуацій, і, що не є літературними словами: шитво, сердився, пущай, шпарко, недавно, харчі, черга, акурат, нещодавно і ін Багато з них за походженням є діалектизмами .
Відзначимо інші особливості в області лексики, характерні для просторіччя-1, наприклад:
Використання слова в значенні, відмінному від значення в літературній мові:
Поважати в значенні "любити": "Я огірки не поважаю".
Визнати в значенні "дізнатися": "А я тебе і не визнала, думала, хто чужий".
Чумний у значенні божевільний, неврівноважений: "Ось чумний! Куди втечу-то?"
Обставітьcя - "обзавестися меблями".
Гуляти в значенні "мати близькі стосунки": "Вона півроку з ним гуляла".
У просторіччі-1 є специфіка переносити назва чого-небудь з загального поняття на конкретний об'єкт. Наприклад, називати людину хворіє діабетом словом "діабет": "Це все діабет без черги йдуть". Аналогічно, рентген в значенні не апарату, а рентгеноскопії: "Мені сьогодні зробили рентген".
Метонімічний перенос для просторіччя-1 може поширюватися і на слова, що вживаються в літературній мові тільки в значенні певної сукупності, якогось безлічі і не вживаються в значенні елемента цієї множини. Наприклад:
"Вона вийшла заміж за контингенту" - таке можна почути в мові медсестри, для розуміння необхідно усвідомлювати ситуацію, що відбувається. Люди, які обслуговуються спеціальним лікувальним закладом, серед його персоналу іменуються "контингентом". Тобто, людина належить контингенту хворих. Це слово, в результаті метонимическое перенесення, набуло значення один з безлічі, і виявилося таким чином в розряді одушевлених іменників.
Відзначається така особливість, характерна просторечию, як відсутність різних значень слова, що є у нього в літературній мові. Слово "партія" втрачає значення "кількість товару", "один раунд гри", означає лише "політичну організацію"; "дисципліна" не вживається в значенні "навчальний предмет", використовується у значенні "порядок"; "мотив" зберігає тільки значення " мелодія ", не вживається в значенні" причина ".
Для просторіччя-1 властива особливість полягає в тенденції до заміни одних слів іншими, близькими за значенням. У результаті слова набувають специфічні значення: "їсти" замість слова "є", "відпочивати" замість "спати", "дружина" в значенні дружини мовця. Так само все ще проявляється така вже застаріле явище, як вживання займенника "вони" і дієслів у відповідних формах щодо єдиного об'єкта. У даному випадку об'єкт сприймається мають більш високий соціальний статус. Наприклад: "Де лікар? - Вони обідати пішли".
Відзначимо синтаксичні особливості характеризують специфіку просторіччя-1:
Вживання пасивних дієприкметників і коротких прикметників у повній формі: "Двері була закрита"; "Обід вже приготовлений"; "Пол вимитий"; "А вона чим хвора?"; "Я згодна".
Вживання дієприслівників закінчуються на "-воші" або "-мші" (причому остання - форма виключно просторечная): "Всі квіти Повалій" (всі квіти повалилися); "я не мивші другий тиждень" (не мився більше тижня); "Він був випімші "(п'яний) і пр.
Вживання займенника ніхто, при сказуемом у формі множини (при местоимении може і не бути іменника): "Гості ніхто не приїхали". "А у неї з цеху ніхто не були?".
Вживання іменників в орудному відмінку з метою висловити таким чином причину чого-небудь: "осліп катарактою" (тобто від катаракти), "помер голодом".
Нестандартне управління при словах, що збігаються за значенням зі словами літературної мови: "що тобі болить?" (Що в тебе болить); "до мене це не стосується" (мене не стосується); ніким не потребувати (ні в кому не потребуватиме); "вона хоче бути лікар" (хоче бути лікарем) і пр.
Невідповідне вживання прийменників: "стріляють з автоматів", "прийшов з магазину", "повернулися з відпустки" і пр.
4. Просторіччя-2
Дослідники не виділяють в просторіччі-2 такого безлічі специфічних мовних характеристик, як у просторіччя-1. Причиною цьому служить молодість просторіччя-2 як особливого підвиду просторіччя. На відміну від просторіччя-1, яке є середнім між літературною мовою та територіальними діалектами, просторіччя-2 більше схиляється до жаргону (соціальному та професійному) та літературної мови, займає проміжне положення між ними. [См.Л.І. Скворцов "Літературна норма і просторіччя"]
Таким чином, просторіччя-2 є тією сполучною ланкою, що дозволяє потрапляти різноманітним позасистемні елементам (професіоналізми, жаргон, арго) у літературну мову. Причину такої взаємодії можна знайти і в структурі мовної системи, і в нашому суспільстві. Безліч носіїв просторіччя-2 характеризується своєю неоднорідністю по різних соціальних критеріям: вихідці сільській місцевості, тимчасово або на постійній основі проживають у місті; міське населення, які характеризуються діалектної середовищем оточення; населення великих міст, з низьким рівнем освіти і займаються некваліфікованою працею. Носії просторіччя-2 - це люди різного роду професій: продавці, прибиральниці, вантажники, залізничні провідники, перукарі, офіціанти, та ін [См.Л.І. Скворцов "Літературна норма і просторіччя"]
Так як просторіччя, як вже було зазначено, не відрізняється якою-небудь нормативністю і, отже, не має нормативних засобів, подібно літературної мови, які б обмежували в просторіччі вживання коштів, інших мовних підсистем. Внаслідок цього різні риси мови, властивого жителям певної місцевості або людям будь-яких професій, якої-небудь середовища, що відрізняється своєю специфікою мови, здатні безперешкодно перекочувати до просторіччя.
І насправді, нескладно переконатися, що безліч елементів мови, які мали в певний час приналежність до слововживання, обмеженому рамками соціального чи професійного характеру, потрапляють в літературну мову не безпосередньо, а за допомогою просторіччя-2. Так, наприклад, слова, що входять в даний час до складу активно використовується лексики, що прийшли з жаргонної середовища: "прокол" - невдача "виникати" - заявляти свою думку, при небажанні оточуючих; "відтягнутися" - відпочити, розважитися; "бєспрєдєл" - неприпустимі дії, що виходять за рамки дозволеного; "відморозок" - особа, що не визнає ніякої нормативності у своїх діях, і пр. [Див Войлова І.К. "Живі форми мови як стилеобразующий фактор художнього тексту"]
Фонетичні та морфологічні особливості просторіччя-2 не мають такої специфіки, як просторіччя-1: вони мають невизначений характер і часто реалізовані в окремих мовних засобах. Для просторіччя-1 реалізація розглянутих вище фонетичних і морфологічних властивостей відбувається певним чином, а в просторіччі-2, навпаки, вони представлені без будь-якої закономірності, з обмеженнями, а деякі з них відсутні зовсім. Причиною цьому служить прагнення, просторіччя-2 як розвивається підвиду міської мови, - до зменшення яскравості набору мовних засобів вираження, до їх об'єднання з мовними засобами, властивими розмовної мови і кодифікованою літературної мови.
Для наочності, дисиміляція приголосних у просторіччі-2 реалізована словоформами типу "транвай". Навпаки, у словах типу "директор", "коридор", де членування приголосних виражено в більш яскравою, помітною формі, цього не відбувається. Словоформи типу [саше] замість [шасе] або [шосе] теж не властиві просторечіію-2. Вставка звуків [j] або [в] ([какава], [п `іjан` ина]), одне з найбільш виразних явищ просторіччя-1, - у просторіччі-2 практично не використовується. Розбіжності з літературною мовою в значеннях роду певних іменників відбувається менш виражено, у словах типу: толь, шампунь, тюль, вони схиляються як іменники у формі жіночого роду, а мозоль, навпаки, як іменник чоловічого роду. Наприклад: "замучився з цим мозолем", "покрили дах толью", "вимила голову нової шампунь", "стояли в черзі за тюлью"). На відміну від просторіччя-1, слова середнього роду кіно, м'ясо і подібні до них не вживаються як іменники у формі жіночого роду.
Відмінювання іншомовних іменників відбувається, як правило, в тоді, коли можливо невизначений розуміння несклоняемое форми. Наприклад: "їхали метром", але "вийшов з метро". [См. Лук'янова Н.А. "Проблеми семантики"]
Просторечию-2 також властиве використання в словах з зменшувально-пестливих суфіксів. Наприклад: "номерок", "документики", "огірочок" Існують форми, які освічені незвичайним чином, і не поширені в літературній мові. Наприклад: "мяско".
Просторечию-2 властиво вживання фразеологізми, специфічні йому, при використанні вказують на просторічні характер розмови. Поступово вони потрапляють в розмовну мову. Для наочності:
Використання виразу "за нахабу": "Прийшли тут по нахабу".
Порівняння, при використанні виразу "як цей": "Проходьте вперед! Встав, як цей". "Іди до нас. Ні, сидить, як цей".
"Треба ж!", Використовується для вираження вигуки, здивування. "У нас вже третій місяць немає опалення. - Треба ж!".
Вживання виразу "не має значення": "Мені це не має значення".
Серед різновидів етикету мовлення, які характерні для просторіччя-2, слід виділити види звернень, які позначають родинні відносини або положення в суспільстві: "мужик", "шеф", "хлопець", "начальник", "друг", "командир", "господар", "татусь", "матуся", "батько", "мати", "дід", "дідусь", "бабуля". Такі способи звернення розділені за віком, статтю говорять; професія в певних випадках накладає певні обмеження вживання, у відношенні говорить і сприймає інформацію. Таким чином, звернення типу "дідусь", "бабуля" або "жінка", "дама", "чоловік" притаманні промови молодих жінок; звернення "друг", "мужик", "хлопець", "начальник", "шеф", "дід", "батько", "татусь", "мати", "матуся" характерні для чоловіків середнього або молодого віку; "господар", "господиня" - таким чином звертаються роботодавцю або до будь-якій іншій особі, щодо якої мовець здійснює обслуговування.
У результаті поширення просторіччя на побутовому рівні комунікативної взаємодії, воно найчастіше застосовують і найкраще це виходить у розмові, що має своєю метою запевненням, навіюванню осуду, зі звинуваченням, прохання та ін Хоча і часто носії просторіччя вживають його внаслідок малоосвіченості і нездатності повноцінно використовувати інші форми мови.
Висновок
Просторіччя характерно міської мови, використовується часто для надання мови специфічного відтінку. Використання просторіччя може відбуватися і з усвідомленням його анорматівності для вираження більш глибокої чуттєвої забарвлення мови мовця. У цьому випадку його вживання не тягне за собою нічого негативного. Але при використанні його малоосвіченим населенням ролі нормованої мови, в результаті нездатності використовувати стилізовану мова, веде до розшарування національної мови, його деградації. Просторіччя може бути доречно в певних випадках, ноне більш ніж стилістичний прийом, використання його в якості повсякденної мови може мати лише негативну оцінку.
Список літератури
Войлова І.К. Живі форми мови як стилеобразующий фактор художнього тексту. / / Мова, як система. - Єкатеринбург. 1998. С.134-142.
Лук'янова Н.А. Проблеми семантики. / / Експресивна лексика розмовного вживання. - Новосибірськ. 1986. С.253-257.
Скворцов Л.І. Літературна норма і просторіччя. / / Літературна мова і просторіччя. - М.: Наука. 1977.