Методи планування та прогнозування інвестиційної діяльності на промисловому підприємстві

Анотація

Дипломна робота складається з 126 аркушів пояснювальної записки, що включає 7 рисунків, 14 таблиць, а також з - плакатів роздаткового матеріалу, виконаних в - прим.

Перший розділ роботи містить теоретичні відомості з наступних питань: інвестиційний процес в сучасних умовах, види інвестицій, способи та етапи здійснення інвестиційних рішень, джерела інвестування на сучасних підприємствах України.

У другому розділі розглянуті існуючі методики оцінки інвестиційних проектів, врахування впливу інфляції, ризиків і податкової політики держави на ефективність проекту. Наведені приклади розрахунку.

Результати аналізу показують, що найбільш ефективним методом оцінки інвестиційних проектів є метод чистого приведеного доходу. В умовах прагнення інвестора до максимізації майна він дозволяє вибрати проект за сумарним наведеному доходу за термін здійснення проекту.

У третьому розділі визначено основні напрямки розвитку практики планування та прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства.

Як один з напрямів вдосконалення оцінки інвестиційних рішень запропоновано оптимізація існуючих методів та їх модифікація. В основу проведеного в даному розділі аналізу покладено зміна щорічних фінансових потоків, сума дисконтованих значень яких еквівалентна сумарному чистого наведеного доходу кожного з порівнюваних проектів.

Застосування запропонованих в роботі методик забезпечить підвищення ефективності планування та прогнозування інвестиційної діяльності.

За результатами дослідження та оптимізації в роботі зроблені висновки.

Зміст

Введення

1 Поняття інвестицій в сучасних умовах

1.1 Поняття інвестицій в сучасних умовах

1.2 Інвестиційна діяльність

1.3 Основні форми інвестицій

1.4 Джерела інвестування в сучасних умовах

2 Методичні основи планування інвестиційної діяльності

2.1 Планування здійснення капітальних вкладень

2.2 Фінансове планування інвестицій

2.2.1 Способи, засновані на бухгалтерському обліку

2.2.2 Економічні та фінансові підходи

2.3 Облік оподаткування

2.4 Облік інфляції

2.5 Ризики і необхідна норми прибутку

2.5.1 Визначення RRR через вартість залучення капіталу: середньозважена вартість капіталу

2.5.2 Облік ризику при визначенні RRR: цінова модель фондового ринку

2.5.3 Визначення "підходящої''необхідної норми прибутку

2.5.4 Спрощений підхід до визначення RRR з урахуванням ризику

2.5.5 Альтернативні підходи до оцінки рівня ризику капітальних вкладень

3 Оцінка і оптимальне прогнозне планування інвестиційної діяльності

3.1 Рекомендації з планування та прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства

3.2 Методологічні підходи до прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства

4 Охорона праці

4.1 Аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.2 Вимоги до висвітлення робочого місця

4.3 Аналіз фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Вимоги до організації робочого місця і режиму роботи оператора

Висновок

Перелік посилань

Введення

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпають самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро-і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш дієвих механізмів соціально-економічних перетворень.

Актуальним у даний час є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро-і макрорівнях. Важливою проблемою виступає теоретичне обгрунтування критеріїв ефективності інвестиційних витрат, взаємозв'язку і взаємозумовленості капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів у галузевій структурі інвестицій, а також усередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (власне виробництва), виробничої і соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування інвестиційних ресурсів в сучасних умовах перехідної економіки в Україні.

Що склалася нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, органічно поєднує форми приватного та державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, які регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії або галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

Дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому.

Ефективна діяльність підприємства в довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів їх розвитку та підвищення конкурентоспроможності в умовах нестабільної економіки значною мірою визначаються рівнем їхньої інвестиційної активності і діапазоном інвестиційної діяльності. У зв'язку з цим актуальним стає ретельне планування і прогнозування інвестиційного процесу на підприємствах. Дуже важливим є вивчення зарубіжного досвіду в галузі інвестування, регулювання інвестиційної діяльності та визначення ефективності інвестицій. Крім того, необхідно знайти найбільш прийнятні способи застосування цього досвіду в умовах сучасної України.

Мета дипломної роботи - вивчення методів планування та прогнозування інвестиційної діяльності на промисловому підприємстві.

Мета досягається шляхом розгляду наступних важливих питань:

а) поняття інвестиційного процесу в сучасних умовах, види інвестицій, способи та етапи здійснення інвестиційних рішень, джерела інвестування на сучасних підприємствах України;

б) існуючі методи оцінки інвестиційних проектів, у тому числі бухгалтерські, економічні та альтернативні; облік впливу таких важливих факторів, як інфляція, ризики і податкова політика держави, при визначенні внутрішньої норми прибутку і на ефективність проекту;

в) современниен підходи до прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства.

Дипломна робота містить приклади розрахунків, пояснювальні таблиці, схеми та графіки.

1. Поняття інвестицій в сучасних умовах

1.1 Поняття інвестицій в сучасних умовах

У сучасному світі з його складною і заплутаною системою економічних взаємозв'язків загострюється проблема вкладення заощаджень. Багатьом суб'єктам підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки, яка розвивається, все частіше доводиться приймати серйозні і добре зважені рішення щодо накопичення та інвестування. З метою збереження та примноження заощаджень доводиться відмовлятися від старих способів накопичення і переходити до принципово відрізняється від них способів вкладення коштів - інвестування [2].

Перш за все, необхідно привести необхідні визначення основних понять, пов'язаних з інвестуванням. Найбільш простим визначенням інвестицій є їх характеристика як вкладень у капітал. Під інвестиціями на мікрорівні слід розуміти вкладення у розвиток продуктивних сил і економічних відносин (передусім, економічної власності). Інвестиції на макрорівні - це вкладення у розвиток економічної системи, яку, крім цих двох сторін суспільного способу виробництва, становлять ще техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм [3].

Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. було визначено, що інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. До таких цінностей відносяться: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме і нерухоме майно; майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом або іншими видами інтелектуальних цінностей; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідного для організації тої чи іншої діяльності в сфері виробництва, але не запатентованої (ноу-хау), права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права . Інвестиції на оновлення основних фондів також здійснюються у формі капітальних вкладень [1].

1.2 Інвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Вона може здійснюватися у формах: інвестувань, здійснюваних громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями та компаніями, а також громадськими і релігійними організаціями та іншими юридичними особами, що існують на основі колективної власності; державного інвестування; іноземного інвестування; спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав [4].

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктом інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни, а також держави в особі їхніх урядів. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого з учасників інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні, і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхнім невід'ємним правом, яке охороняється законом. Учасники інвестиційної діяльності-громадяни та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на основі доручень інвестора [5].

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності, виняток становлять лише питання їх компетенції [4].

Інвестиційний цикл - комплекс методів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальній стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень . Він складається з трьох основних періодів: передінвестиційної фази; фази інвестицій - власних витрат, вкладення коштів; експлуатаційної фази - відшкодування витрачених коштів [7].

Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, які повторюються. Останнім часом в Україні значно збільшилася кількість активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації відбилося на різновидах і складності його, перш за все на його розширення і появі різних фінансових посередників [6].

Інвестиційним комплексом називається система підприємств і організацій, які виконують у виробництві функцію створення необхідних основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій всіх галузей народного господарства. До його складу входять: інвестори - вкладники капіталу; підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форми власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи; проектні підприємства й архітектурні організації; промисловість будівельних матеріалів, конструкцій і виробів; хімічна, металургійна, лісова і деревообробна промисловість у сфері поставок предметів для інвестиційного комплексу; машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів та для будівництва виробництва; виробничі управлінські структури: інвестиційні банки; ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу; органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі [7].

1.3 Основні форми інвестицій

Основними формами інвестицій є валові та чисті. До складу валових інвестицій включають амортизаційні відрахування (їх називають інвестиціями оновлення) і чисті інвестиції, які направляються на розширення виробництва. Валові інвестиції з точки зору структури капіталу йдуть на відтворення і зростання основного капіталу та запасів (або на відтворення і зростання оборотного капіталу, зумовленого змінами основного капіталу). Таким чином, до валових і чистим інвестиціям належить вся сума витрат на заміщення зношених виробничих фондів і приріст інвестицій в поточному році.

За формою власності інвестиції можуть бути приватні, колективні, державні, іноземні, змішані; по періоду інвестування-короткострокові і довгострокові [8].

З теоретичної точки зору, інвестиції поділяються на внутрішні і зовнішні (іноземні). У процесі перетворення форм власності і методів господарювання стає виправданим поділ кожного з них на реальні та фінансові інвестиції. Реальні спрямовані на збільшення реального капіталу і сприяють розширенню матеріального виробництва. Фінансові - це вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на покупку цінних паперів.

На практиці розрізняють три типи інвесторів: портфельні, фінансові і стратегічні. Портфельні займаються покупкою невеликих пакетів акцій (1-5% статутного фонду підприємства) з метою перепродажу та отримання прибутку. Фінансові інвестори, на відміну від портфельних, орієнтуються на покупку значних пакетів акцій - від 10 до 40% статутного фонду. Вони в основному займаються перепродажем акцій стратегічним партнерам, і докладають зусиль, щоб досягти максимального зростання акцій протягом трьох-чотирьох років. Для цього необхідні прямі інвестиції в розвиток виробництва. Тут, очевидно, співпадають інтереси підприємств та інвесторів. Стратегічні інвестори, як показує світовий досвід, переважно це компанії, які працюють не у фінансовій, а в промисловій сфері. Головна мета стратегічних інвесторів - отримання прибутку від виробничої діяльності, а не від зростання курсової вартості акцій. Стратегічні інвестори, як правило, прагнуть набути контрольний пакет акцій тих підприємств, які цікавлять їх у виробничому плані. Це необхідно їм для ефективного оперативного управління підприємством [7].

1.4 Джерела інвестування в сучасних умовах

Важливим аспектом інвестиційної діяльності є фінансування. Зараз існують такі джерела інвестицій:

а) власні фінансові ресурси, які включають прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів і ін;

б) залучені фінансові ресурси, до яких належать кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних і юридичних осіб, венчурний капітал;

в) позикові фінансові кошти, до складу яких входять кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів;

г) бюджетні асигнування [9].

У складних умовах функціонування економіки України залучення коштів позабюджетних фондів, а особливо коштів державного бюджету, для всіх форм підприємств значно обмежилися. Що стосується власних фінансових коштів підприємств, до яких відноситься грошова частина внесків власників підприємств, а також накопичення, які утворилися в результаті господарської діяльності, то необхідно зауважити, що їх частка в інвестиційній діяльності теж незначна, на що впливає низка причин. Основною причиною є низька економічна ефективність діяльності підприємств із-за недостатньої матеріально-технічної забезпеченості і т.д. Все активніше починають діяти форми залучення інвестицій, отриманих у результаті продажу акцій, пайових та інших внесків [10].

У процесі переходу до ринкових відносин слід приділяти більше уваги залученню позикових фінансових коштів, які широко використовуються в міжнародній практиці. До таких засобів належать банківські кредити, облігації, позики юридичних засобів під довгострокові зобов'язання, а також лізинг [9].

Процесу накопичення інвестицій на рівні підприємств перешкоджають наступні фактори:

а) Зростаючий криза неплатежів. Так, наприкінці 1998 р. загальна сума дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств склала відповідно близько 90 і 122 млрд. грн. (Остання перевищує обсяг ВВП), з яких на підприємства припадає близько 95%. Внаслідок цього зростають обсяги бартерних операцій (у 1998 р. вони склали близько 42%), посилюється процес виманювання оборотних коштів підприємств.

б) непомірний податковий прес на підприємства. У 1999 р. підприємства України повинні були виплачувати близько 35 видів податків (у тому числі понад 10 місцевих податків і зборів). Найбільш значними серед них були податок на заробітну плату (51%), податок на прибуток підприємств (30%) та податок на додану вартість (20%). Хоч податок на прибуток є невисоким, він, тим не менш, повинен бути диференційований стосовно дрібним і великим підприємствам, а також з урахуванням характеру діяльності - виробничої або посередницької. Крім того, необхідно знижувати податки для підприємств, що здійснюють інвестиційне оновлення виробництва [37].

в) Надмірно висока ціна за кредити. Останні, як відомо, становлять 70% джерел фінансування (за умови надання недорогих кредитів). У багатьох розвинених країнах світу в період криз комерційні банки під впливом центрального банку направляють близько 35% своїх коштів у пріоритетні галузі, перш за все з невеликим робочим періодом, а отже, з швидкою окупністю (наприклад, у виробництво продуктів харчування, житлове будівництво). При цьому в окремих країнах центральний банк зменшував для таких комерційних банків облікову ставку [13].

г) Незначні обсяги амортизаційного фонду і часто їх нецільове використання. В Україні, наприклад в 1998 р., за офіційними даними рівень фізичного зносу основних фондів у промисловості становив близько 50%, хоча їх дійсний рівень досяг майже 70%. Ще більш високий цей показник стосовно активної частини основних фондів. У країні в 90-ті роки не здійснюється навіть просте відтворення основних виробничих фондів. Незважаючи на це, уряд в окремі роки вилучало частина амортизаційних відрахувань до державного бюджету [37].

Так, з 1 січня 1999 р. підприємства всіх форм власності змушені перераховувати до державного бюджету 10% амортизаційних відрахувань незалежно від фінансового стану. Якщо таке рішення економічно не обгрунтоване для всіх підприємств, то для приватних воно позбавлене навіть юридичних підстав. Крім того, річні нори амортизаційних відрахувань для основної маси основних фондів збільшені в середньому в 3-4 рази, що означає перехід до прискореного методу амортизації.

Це рішення уряду ще більше ускладнило процес поповнення інвестиційних ресурсів на підприємстві. Воно негативно позначається, насамперед, на тих підприємствах, які проіндексували свої виробничі фонди (індексація в 1995-1996 рр.. Не була обов'язковою), підсилює відтік капіталу зі сфери матеріального виробництва в ті сфери і галузі, де питома вага основних фондів нижче, а оборот капіталу здійснюється швидше, а також за кордон та в тіньовий сектор економіки. Крім того, прискорений метод амортизації є вигідним лише для рентабельних підприємств, оскільки вони отримують пільги з податку на прибуток у перші роки використання нових засобів праці. Однак він не може застосовуватися для об'єктів з нормативним терміном експлуатації менше 7 років, для тих елементів ОПФ, для яких на 1 січня 1999 р. міг використовуватися метод прискореної амортизації, і т.д.

д) Процес виманювання грошей з оборотних коштів підприємств, здійснюваний за допомогою помилковою монетаристської політики НБУ. Так, за період 1991-1997 рр.. виробництво ВВП знизилося в два рази, а грошова маса - більш ніж в чотири рази. Згідно з даними статистики, питома вага грошей в оборотних коштах підприємств промисловості склав на початку 1998 р. 1,4%, а сільського господарства лише 0,6%. Це, у свою чергу, посилює процес бартеризації в торгівлі, натуралізацію в оплаті робочої сили, а отже, зниження платоспроможного попиту населення, реалізації вироблених підприємствами товарів та послуг. Крім того, в Україні в наслідок усіх цих причин спостерігалися надмірно високі норми запасів матеріальних оборотних коштів (у 1996 р. вони перевищували 14% обсягів ВВП, тоді як у розвинених країнах Заходу - не більше 1,5% ВВП).

е) Надмірно низький рівень реальної заробітної плати, внаслідок чого вона не виконує свої функції, відтворення робочої сили не здійснюється на якісно необхідному рівні, значно звужується життєва сфера економіки, а значить, і процес накопичення капіталу. Негативно позначається і несвоєчасна виплата заробітної плати або її виплата в натуральній формі, як правило, за завищеними цінами. Як відомо, в Україні в 1998 р. понад 75% отриманої заробітної плати витрачалося на придбання товарів та послуг першої необхідності, але майже 70% працюючих не отримували вчасно заробітну плату.

ж) Зросла диференціація в доходах вузької купки новоявлених нуворишів і переважної частини населення країни. Якщо в кінці 80-х років їх співвідношення становило приблизно 1: 4,5, то в кінці 90-х років - 1: 50, а за деякими даними - 1: 100. У країні налічується близько 150 тис. чол., Чий річний дохід перевищує 1 млн. грн. Така диференціація поряд з низькою заробітною платою основної маси працюючих підриває стимули до праці, породжує соціальну напруженість у суспільстві.

з) Переважання торгового капіталу над промисловим, що відповідає періоду первісного нагромадження капіталу і виражається в перевазі торгових посередників між різними виробниками, з одного боку, виробниками та споживачами - з іншого. Внаслідок цього роздувають ціни на товари і послуги, присвоюється зросла частина додаткового і навіть необхідного продукту, створеного виробниками та іншими працівниками. Сам процес первісного накопичення капіталу відбувається посредствам спекулятивної торгівлі, фінансових спекуляцій (у тому числі створення фінансових пірамід), незаконного використання банками значних бюджетних коштів, розкрадання державної власності директорським корпусом і державними чиновниками методами, властивими тіньовій економіці, і ін

і) Відсутність сприятливих умов для розвитку дрібного і середнього підприємництва, зокрема раціональної податкової політики, державної підтримки, належного правового поля.

Названі причини в певній мірі стосуються і макроекономіки (зокрема, відсутність науково обгрунтованої кредитної політики). На чисто макроекономічному рівні накопичення інвестицій перешкоджають диктат МВФ при проведенні внутрішньої і зовнішньої економічної політики, в тому числі інвестиційної, майже повна втрата внаслідок цього внутрішнього ринку, відсутність зовнішньої конвертованості гривні, штучне введення внутрішньої конвертованості і т.д. [13].

У сучасних умовах становлення нових економічних відносин особливу актуальність набуває проблема накопичення інвестиційних ресурсів та управління ними. Розробляється теорія інвестування включає нижній рівень - інформаційну систему про стан та потенційні можливості підприємств, верхній - регулювання внутрішніх умов, формування кількісних значень факторів, що забезпечують певний рівень інвестиційного потенціалу.

Чинниками, що підвищують інвестиційний потенціал, є висока частка ринку у підприємства та її позитивна динаміка; розроблена стратегія інвестиційної діяльності; наявність джерел фінансування інвестицій і використання механізмів їх мобілізації [12].

Підприємства України мають особливості, що визначаються стадією післяприватизаційного розвитку, життєвого циклу, повної господарської відособленості і самофінансування. Ці особливості, у свою чергу, визначають інвестиційні можливості.

Багато відбуваються процеси в економіці держави та регіону ускладнюють внутрішні умови виробничо-господарської діяльності підприємств, забезпечують формування таких умов, в яких економічні та фінансові показники занижуються самими підприємствами або не можуть бути вище сформованого рівня, але тільки на даному етапі. Як показують багато досліджень, низький рівень інвестування пов'язаний з несприятливими об'єктивними зовнішніми причинами.

Для України необхідність більшого різноманіття інвестиційних інструментів визначається цілою низкою специфічних обставин, серед яких:

а) неефективна система оподаткування, фіскальні ставки якого обмежують можливість розширеного відтворення підприємств за рахунок власних коштів;

б) орієнтованість процентних ставок за кредитами на прибутковість від фінансових операцій, а не від виробничої діяльності, внаслідок чого кредит недоступний значного числа підприємств-виробників.

Аналіз джерел формування інвестиційних ресурсів, проведений по підприємствах Донецького регіону, показує, що найбільш доступними в даний час є внутрішні джерела резервування - їх використовують більше 70% підприємств, тоді як із зовнішніх джерел на цілі інвестування залучаються кошти лише одним з 9 підприємств-суб'єктів бізнесу .

Отримані дані показують, що в якості інвестиційних ресурсів переважно виступають доходи від власної діяльності; друге місце займає такий внутрішній джерело, як особисті кошти засновників (21,4%); на третьому місці - банківський кредит (17,8%); інші джерела використовують близько 10-15% підприємств [11].

Основними чинниками, стримуючими інвестиційну діяльність, є:

а) недолік власних оборотних коштів (75% підприємств);

б) високі податкові ставки (більше 60% підприємств);

в) неприйнятні умови інвестування та кредитування (25% підприємств).

У Донецькому регіоні близько 32% від загального числа підприємств, які отримали кошти від іноземних інвесторів (14,6% від загального обсягу іноземних інвестицій), займаються торгово-посередницькою діяльністю.

У характерному сьогодні процесі економічної стабілізації підприємства шукають можливості капіталовкладень, щоб розширити сферу ринку і збільшити доходи. Цілі інвестиційних процесів, як показує аналіз по підприємствах Донбасу, відображають сучасні умови господарювання і підпорядковані нарощування обсягів виробництва, підвищенню якості продукції, розширенню внутрішнього ринку збуту, розширенню зовнішнього ринку, диверсифікації виробничої діяльності, ресурсозбереження, поліпшення екологічної обстановки. Інвестиційні проекти передбачають реконструкцію виробництв, будівництво, заміну технологічного обладнання, освоєння нових технологій. Підприємства, як правило, згодні на залучення іноземних інвестицій на «давальницьких умовах», тобто іноземний інвестор надає грошові кошти, а взамін отримує готову продукцію. Однак навряд чи справжній інвестор - майбутній співвласник підприємства - відмовиться від реальних важелів управління підприємством. Фірми-лідери виробництва технологічного обладнання на Заході зайняті пошуком і ретельним відбором підприємств України, на яких можна ефективно організувати конкурентоспроможне виробництво.

Другий варіант залучення іноземних інвестицій передбачає створення в Україні спільних підприємств з іноземним капіталом з метою отримання податкових та інших пільг. Однак якщо виробництво не є ефективним і не створює прибутку, то тільки одні організаційні заходи без залучення передових технологій ситуацію докорінно не змінять.

Слід враховувати, однак, що іноземні інвестиції найбільш активно і стабільно надходять не туди, де найбільш гостро не вистачає капіталу, а туди, де вже інтенсивно здійснюються капіталовкладення, тобто іноземні інвестиції притягуються інвестиціями внутрішніми, перспективами зростання прибутків. За допомогою іноземних інвестицій можна досягти значних успіхів у модернізації та динамізації розвитку окремих підприємств, виробництв і навіть галузей економіки країни, у розвитку експортного потенціалу, однак неможливо досягти стабільності і якісного зростання економіки в цілому, особливо у найбільш сучасних високотехнологічних секторах [15].

Недолік джерел самофінансування у підприємств визначається на рівні узагальнюючих показників і даних звітів. Істотні внутрішні інвестиційні можливості можна виявити, лише вивчаючи процеси і зв'язку за допомогою системи методів. Підприємство оцінює свій інвестиційний потенціал і визначає інвестиційну стратегію, тобто:

а) періодичність проведення переозброєння або реконструкції, обумовлена ​​темпами фізичного і морального зносу основних засобів;

б) можливі терміни початку і завершення робіт, що залежать від ресурсної забезпеченості;

в) необхідний обсяг коштів для різних варіантів стратегії оновлення;

г) перспективні точки росту (проекти), що забезпечують високий рівень конкурентоспроможності підприємства з максимальним ефектом [16].

2. Методичні основи планування інвестиційної діяльності

2.1 Планування здійснення капітальних вкладень

Капітальні вкладення (капітальне інвестування) мають на увазі прийняття рішень про довгострокове, ризиковому вкладенні коштів в активи підприємства. Ці рішення приймаються у внутрішній соціальному середовищі фірми і впливають на всі аспекти життєдіяльності підприємства (включаючи співробітників компанії). Незалежно від того, які активи купуються або який інвестиційний проект обговорюється, кінцевий результат буде залежати від правильного рішення про капітальні інвестиції. Рішення, що приймаються з приводу капіталовкладень, мають два рівні значимості:

а) для майбутнього положення фірми, яка здійснює капіталовкладення;

б) для економіки країни в цілому.

На першому рівні рішення про довгострокові інвестиції найчастіше пов'язані з придбанням або модернізацією заводу, фабрики і устаткування, використовуваного в процесі виробництва. Таким чином, собівартість, асортимент, якість, новизна і привабливість продукції залежать від капіталовкладень. Отже, майбутня конкурентоспроможність фірми (особливо у високотехнологічних галузях) визначається і формується сьогоднішніми інвестиційними рішеннями [17].

Капітальні інвестиції не можуть розглядатися в повній ізоляції від діяльності підприємства в цілому. Капітальні вкладення визначають багато функцій і рішення (і самі визначаються цими функціями та рішеннями), які становлять підприємство. Крім того, капітальні інвестиції повинні співвідноситися з процесами, що відбуваються у зовнішньому середовищі підприємства.

Існує взаємозв'язок інвестиційних рішень і всіх інших сторін діяльності фірми, з урахуванням безперервно мінливою внутрішньої соціального середовища підприємства, яка в свою чергу схильна до впливу зовнішньої (екзогенної) середовища. Відносини між інвестиційними та фінансовими рішеннями поєднують в собі вибір напрямку інвестицій і вибір джерел їх фінансування. Дослідження та розвиток, виробничий та інформаційний менеджмент - все це в тій чи іншій мірі мають відношення до довгострокових вкладень коштів, і тому пов'язані з інвестиційними рішеннями. Фінансовий аналіз і звітність повинні займатися способами оцінки капіталовкладень, віддача від яких виникне лише в майбутньому (не плутати з бухгалтерською звітністю) [18].

Маркетинг має не настільки очевидний зв'язок з капітальними інвестиціями. Але в той же час маркетингові дослідження, реклама і створення дилерської мережі мають на увазі значні фінансові витрати з розрахунком на деякі вигоди в майбутньому. Маркетинг, таким чином, сам по собі може розглядатися як область капіталовкладення, що вимагає особливих інвестиційних рішень.

Стратегічне планування, як діяльність, спрямована на майбутнє підприємства, має саме безпосереднє відношення до прийняття інвестиційних рішень, оскільки повинна забезпечити узгодження довгострокових цілей фірми і використання ресурсів, які не повинні суперечити цим цілям. Ось чому процес прийняття інвестиційних рішень часто розуміється як невід'ємна частина стратегічного планування [17].

Вплив капіталовкладень на трудові ресурси підприємства розглядається рідко, незважаючи на те, що існують протиріччя між методами оцінки інвестиційних проектів і методами оцінки ефективності використання трудових ресурсів, про які потрібно пам'ятати, кажучи про капіталовкладення. Трудові ресурси підприємства відіграють важливу роль у системі відносин між інвестиційними рішеннями і іншими сторонами діяльності фірми [18].

Процес здійснення інвестицій зазвичай розуміється як певна впорядковане явище. Існує чимало моделей прийняття та здійснення інвестиційних рішень. Наведемо одну з них:

Рисунок 2.1 - Модель інвестиційного процесу

Можна виділити наступні стадії процесу здійснення капітальних вкладень:

а) Пошук потенційних проектів;

б) Формулювання, первинна оцінка та відбір проектів;

в) Аналіз і остаточний вибір проекту;

г) Здійснення проекту;

д) післяінвестиційного контроль.

Розглянемо їх:

а) Пошук потенційних інвестиційних можливостей - це відправна точка інвестиційного процесу. Проте складно описати ті заходи, які необхідні для створення сприятливих умов для пошуку потенційних інвестиційних проектів в організації. Можливо саме головне - це створити таку атмосферу, при якій співробітники підприємства можуть вільно висловлювати і розвивати свої інвестиційні ідеї. Цього можна домогтися, дозволивши висувати "сирі", недопрацьовані ідеї і надаючи кошти на подальше дослідження і розробку тих проектів, які виглядають найбільш перспективними [23].

б) Формулювання, первинна оцінка та відбір проектів.

При завершенні стадії пошуку інвестиційних ідей, організація отримує в своє розпорядження ці самі ідеї. Перетворення цих ідей в чітко сформульовані потенційні капітальні вкладення - ось мета стадії "формулювання і первинний відбір проектів".

Даний етап розбивається на дві частини. Спершу формулюється достатню кількість деталей, що дозволяє при первинному відсів визначити, чи варто дана ідея подальших досліджень. Потім, якщо отримано "добро", виділяються кошти на остаточне формулювання проекту, після якої на наступному етапі він піддається детальному фінансового аналізу.

в) Інформація, створена на стадії формулювання проектів, може вплинути на подальший розвиток проекту більше, ніж всі наступні аналізи. Тому до цього етапу слід підходити як до дуже важливої ​​частини інвестиційного процесу, і як можна більше людей повинні внести свою лепту в процес остаточного відточування проекту.

Первинний відбір інвестиційних пропозицій на даному етапі в основному базується на якісній оцінці основних питань, що стосуються життєздатності проекту. Наприклад, пропозиція, яку абсолютно нерентабельно, фізично нездійсненно або не узгоджується зі стратегічними цілями організації, швидше за все буде відкинуто перш, ніж будуть витрачені додаткові кошти на його подальшу формулювання або фінансову оцінку. Таким же чином "політично неприйнятні" проекти не пройдуть через сито первинної оцінки і відсіву [21].

Після того, як інвестиційна пропозиція було досить добре сформульовано і відповідає вимогам життєздатності та здійсненності, воно піддається більш суворої перевірки на наступному етапі інвестиційного процесу.

г) Аналіз і остаточний відбір.

Модель прийняття та здійснення інвестиційних рішень припускає, що саме на цій стадії формується остаточне рішення про те, чи будуть вкладені гроші в проект, заснований на результатах фінансового аналізу. Розглянемо стадії фінансового аналізу та остаточного вибору. Цей етап може бути розбитий на сім послідовних кроків:

1) заповнення і передача на розгляд стандартної фінансової документації, тобто надання інвестиційному пропозицією офіційної форми. У багатьох фірмах склалася стандартна процедура представлення інвестиційних проектів;

2) класифікація проектів по "типами". Класифікація виділяє ті проекти, які повинні бути просто схвалені з фінансової точки зору, і ті, які повинні забезпечувати певну норму прибутку для того, щоб вважатися прийнятними;

3) здійснення фінансового аналізу наданої інформації. Тут оцінюються фінансові результати впровадження того чи іншого капіталовкладення;

4) зіставлення результатів фінансового аналізу з попередньо встановленими критеріями відбору. Щоб бути прийнятим, проект повинен задовольняти або навіть перевищувати ці фінансові критерії;

5) розгляд проекту з точки зору бюджету на поточний або майбутній звітний період. Питання, чи є в наявності достатні кошти для фінансування капіталовкладень, має бути вирішене до того, як буде прийнято остаточне рішення;

6) рішення схвалити або відкинути інвестиційний проект. Тут вирішується, чи буде організація здійснювати витрати для реалізації проекту;

7) якщо проект схвалений, то розробляється система моніторингу за ходом реалізації проекту, яка дозволяє коригувати процес здійснення капіталовкладень.

У різних ситуаціях кожному з перерахованих вище кроків може надаватися більше чи менше значення, хоча й загальновизнано, що всі вони є необхідними компонентами процесу прийняття інвестиційних рішень. Розглянемо кожен крок більш докладно.

1) Офіційне (формальне) інвестиційну пропозицію.

Інформація, необхідна для фінансового аналізу, повинна бути більш детальної, ніж та, яка використовувалася при первинному відсів. Крім того, вона повинна бути перевірена і підкріплена необхідними фактами і доказами. У багатьох організаціях розроблені стандартні форми, які необхідно заповнити кожному, хто висуває інвестиційну пропозицію. Зазвичай ініціатору необхідно розглянути можливі варіанти свого проекту, виділяючи ті, які здаються найбільш переважними після первинної оцінки. Також на цій стадії корисно виділити "ключові змінні" проекту, щоб модель можна було піддати аналізу чутливості по цих факторах, і на основі яких буде здійснюватися моніторинг, якщо проект буде схвалений.

Часто організації встановлюють терміни, в межах яких пропозиції приймаються до розгляду. Ці терміни можуть бути прив'язані до строків складання щорічного бюджету, коли фінансовий відділ організації визначає, які капітальні витрати слід включити до бюджету наближається періоду. Але це не обов'язково. Організації можуть розглядати і приймати пропозиції протягом усього року (наприклад, щомісяця), виділяючи в бюджеті більше можливостей для фінансування несподівано виникають інвестиційних проектів. При цьому ті проекти, які були надані до часу складання кошторису, можуть розраховувати на першочергове фінансування.

2) Класифікація проектів.

Інвестиційні проекти часто діляться за типами так, щоб до різних категорій капіталовкладень застосовувалися різні критерії прийнятності. Подібні класифікації можуть відрізнятися в різних організаціях, але в цілому можна виділити наступні групи:

- Заміна існуючих основних фондів;

- Розширення виробничих операцій;

- Стратегічні витрати на освоєння нових видів продукції або технологій, можлива зміна позиції на ринку чи необхідність слідувати змін у внутрішньому середовищі підприємства;

- Витрати, не пов'язані зі зміною фінансових результатів діяльності підприємства, наприклад, безпека, екологічні чи інші витрати, необхідні законом (проекти в основному пов'язані з мінімізацією витрат). Альтернативне класифікування проектів може робити наголос на тому, наскільки необхідні ті чи інші витрати, або на їх обсязі. Але в будь-якому випадку класифікація інвестиційних проектів за типами виправдана. Це пояснюється тим, що методи і зміст фінансового аналізу того чи іншого інвестиційного пропозиції визначаються тим, до якої з перерахованих вище категорій належить проект.

3) Фінансовий аналіз.

Більшість фірм мають усталені вимоги до фінансового аналізу, що застосовується до кожної з категорій. І оскільки діяльність більшості фірм спрямована на отримання грошей (або, принаймні, не на їх втрату), то фінансовий аналіз - це важливий елемент інвестиційного процесу.

Іноді на цій стадії виникає потреба в додатковій інформації, або проект може бути відправлений на переформулювання. Співробітники, що виробляють фінансовий аналіз, повинні бути задоволені кількістю і якістю інформації, яка їм буде потрібно при аналізі проекту. Звичайно, до деяких проектів (наприклад, пов'язаних з безпекою) пред'являються менш суворі вимоги, оскільки результат аналізу для таких проектів має менший вплив на кінцеве рішення.

Фінансовий аналіз може приймати різні форми і здійснюватися різними групами людей. Деякі фірми покладаються на ініціатора, даючи йому в допомогу бухгалтера і доручаючи оцінити передбачувані витрати і фінансові результати від інвестицій. Інші тримають у своєму штаті спеціальних співробітників, на чию завдання входить оцінка і порівняння всіх інвестиційних проектів.

Види фінансового аналізу розпадаються на дві групи: методи, дисконтирующий грошові потоки (складні методи) і не дисконтирующий їх (спрощене методи). Але який би метод не використовувався, основний упор на цьому етапі інвестиційного процесу робиться на оцінку тих аспектів проекту, які можуть бути кількісно виражені в грошовій формі. Будучи важливим елементом інвестиційного процесу, результати фінансового аналізу, тим не менше, рідко є єдиним фактором, що впливає на прийняття кінцевого рішення. У дійсності небажано, щоб результати фінансового аналізу витіснили з розгляду всі інші фактори.

4) Критерії прийнятності.

Можуть варіювати залежно від типу фінансового аналізу і, отже, від того типу інвестицій, до яких з самого початку був віднесений проект. Наприклад, проект, заміни застарілого обладнання повинен забезпечити 14%-ву норму прибутку, тоді як новітня експериментальна технологія, спрямована на завоювання нового ринку, може вважатися більш ризикованою і повинна дати не менше 20% прибутку. Таким чином, критерії прийнятності, заснований на нормі прибутку, пред'являє менш жорсткі вимоги до менш ризиковим проектам.

Також організації можуть приймати різні критерії прийнятності в залежності від часу, на який розрахований проект. І хоча більшість капіталовкладень розглядаються в довгостроковій перспективі, багато фірм вимагають, щоб здійснення проекту задовольняло деяким короткостроковим критеріям. Мова може йти про короткострокової ліквідності або про грошові потоки, що виникають на самому початку здійснення проекту і що розглядаються поряд з критеріями довгострокового плану [20].

Критерії прийнятності визначаються таким чином, щоб враховувати не тільки тип проекту та оцінювати ризик, пов'язаний з ним, але і вартість капіталу, який буде потрібно для фінансування проекту, і ступінь важливості цих капіталовкладень для підприємства. Більш детальний опис того, як ці чинники можуть впливати на критерії прийнятності, буде приведена пізніше.

5) Бюджет підприємства.

Питання про прийняття інвестиційних рішень тісно перегукується з питанням про фінансування капіталовкладень, який, у свою чергу, пов'язаний з розробкою бюджету організації, який обмежує розмір фондів, спрямованих на фінансування капітальних вкладень. Бюджетні обмеження можуть визначатися як зовнішніми чинниками, наприклад, нестачею пропозиції грошей, високою вартістю залучення коштів і т.д., так і внутрішніми, наприклад, коли обмежені управлінські ресурси. У першому випадку бюджетні обмеження носять назву "жорсткого нормування капіталу", а в другому - "м'якого нормування капіталу". Те, відображений чи інвестиційний проект у бюджеті підприємства чи ні, може вплинути на його оцінку у процесі аналізу. Наприклад, в процесі складання бюджету може знадобитися, хоча б у загальних рисах, інформація про майбутні інвестиційних проектах, що дозволить бюджету врахувати передбачувані витрати на здійснення необхідних або просто вигідних капіталовкладень. Ця інформація повинна бути підтверджена попередніми фінансовими розрахунками, зменшують потребу у фінансовому аналізі на наступній стадії.

Проекти, що виникають не під час складання бюджету, а але час його виконання, мають менше переваг, так як вони не мають коштів, виділених на їх здійснення. А якщо джерела фінансування у підприємства сильно обмежені, ці проекти стають об'єктами самого суворого фінансового аналізу, який покликаний встановити, чи варті ці пропозиції того, щоб відбирати кошти у тих проектів, чиє здійснення включено до бюджету.

6) Прийняття рішення про те, прийняти або відкинути проект.

Остаточне рішення про долю інвестиційного проекту може прийматися на різних ієрархічних рівнях організації залежно від типу капіталовкладень, їх ризикованості та обсягу необхідних витрат. Якщо проект схвалений, то організація приступає до його реалізації.

7) Розробка системи моніторингу здійснення проекту.

Раз проект прийнятий, то організація повинна спланувати його здійснення та розробити систему моніторингу. Це звичайно вимагає покладання відповідальності за долю проекту на "проект-менеджера". Їм зазвичай стає хто-небудь, що має спеціальні технічні знання про ту сторону діяльності фірми, з якою пов'язані капіталовкладення. Інший підхід може полягати у покладанні відповідальності на команду працівників з різних відділів, що мають відношення до проекту.

На цій стадії важливо закласти основу для післяінвестиційного контролю (post audit), беручи до уваги ключові фактори проекту, на яких цей контроль повинен буде зосередитися. Якщо вимоги до післяінвестиційного контролю розроблені з самого початку, то в майбутньому буде значно простіше отримувати інформацію про те, наскільки успішним виявився той чи інший проект [19].

д) Здійснення проекту.

У завдання керівника проекту входить спостереження за процесом спорудження або монтажу основних активів.

Технічна сторона реалізації проекту вимагає командного підходу, коли люди з досвідом роботи в різних областях можуть об'єднати свої зусилля для успішного розвитку проекту. Прикладами проблем, які доводиться вирішувати на цьому етапі, можуть служити перевірка технічних параметрів і характеристик; переговори з постачальниками і підрядчиками про ціну, терміни постачань і виконання робіт; забезпечення необхідного тренінгу тим співробітникам, які будуть працювати на новому обладнанні.

Моніторинг за здійсненням проекту може включати в себе оцінку різних показників реалізації проекту, виражених в натуральній формі (наприклад, кількість додаткових одиниць продукції, отриманих від установки нового обладнання), в грошовому виразі (наприклад, скільки було витрачено), або комбінацією цих двох форм. Все це вимагає організації ефективної інформаційної системи, яка допоможе контролювати процес реалізації і його ключові параметри.

Повинна бути надана можливість перевірити, чи згідно з попереднім планом витрачаються кошти і наскільки своєчасно виконуються ті чи інші роботи. Відхилення від запланованих показників можуть сигналізувати про необхідність додаткової перевірки, тобто моніторинг повинен виявляти прорахунки і проблеми завчасно, поки ще є час їх виправити. Ефективна організація моніторингу знижує потребу в наступній стадії інвестиційного процесу - післяінвестиційного контролі [20].

е) післяінвестиційного контроль.

Моніторинг та післяінвестиційного контроль часто вважаються взаємозамінними термінами. Але оскільки останній виникає вже після того, як проект вже пройшов значну частину свого життя, то у нього, безумовно, є набагато менше можливостей щось виправити або вдосконалити. Післяінвестиційного контроль швидше спрямований на покращення майбутнього х інвестиційних рішень. Цей етап забезпечує підведення підсумків інвестиційного проекту. Успіх проекту оцінюється (бажано за тими ж критеріями, які використовувалися для його відбору), та звіт про нього передається всім особам, пов'язаним з прийняттям, інвестиційних рішень.

Післяінвестиційного контроль покликаний зосередитися на тих параметрах інвестицій, які були визнані вирішальними для успіху проекту. У його мета не входить всебічне дослідження вироблених капітальних вкладень. Післяінвестиційного оцінка вимагає часу і витрат, тому повинен бути знайдений баланс між витратами, яких вимагає післяінвестиційного контроль, і результатами, які він може дати. Багато організацій піддають контролю далеко не всі інвестиційні проекти, а лише ті, які були пов'язані зі значними обсягами витрат, вважалися найбільш ризикованими або представляли для підприємства стратегічну важливість [19].

Час проведення післяінвестиційного контролю строго не визначено, хоча зазвичай його починають після того, як інвестиційний проект досяг тієї стадії свого здійснення, коли можуть бути відзначені перші (нехай навіть і відносні) успіхи. Тобто проект в цілому має бути вдалим і показувати позитивні результати протягом досить тривалого часу, для того, щоб можна було бути впевненим, що це не випадкові результати.

Післяінвестиційного контроль дозволяє переконатися, що витрати і технічні характеристики задовольняють попереднім планом; підвищити впевненість у тому, що інвестиційна пропозиція було ретельно продумано і чітко оцінений; поліпшити оцінку подальших інвестиційних проектів [18].

2.2 Фінансове планування інвестицій

Існує два основних підходи до фінансової оцінки проектів, які утворюють теоретичний фундамент аналізу капітальних вкладень: бухгалтерський та економічний (чи фінансовий).

2.2.1 Способи, засновані на бухгалтерському обліку

Бухгалтерський підхід передбачає, що довгостроковий фінансовий успіх визначається прибутковістю, у той час як при оцінці короткострокового успіху більше уваги приділяється ліквідності.

Два цих поняття - "ліквідність" і "прибутковість" - глибоко проникли в методи аналізу капіталовкладень. Поняття "ліквідність" порушує питання про те, на скільки швидко окупляться вкладення, а методи аналізу капіталовкладень оцінюють швидкість, з якою проект відшкодує початкові витрати. Поняття "прибутковості" порушує питання про отримання прибутку від капіталовкладень. Поняття "прибуток" і "середні інвестиції", що є втіленням бухгалтерського підходу, стали інструментами інвестиційного аналізу.

Ці методи, засновані на бухгалтерському обліку, популярні на практиці, особливо в дрібних і середніх фірмах, і їх часто відносять до "традиційних" методів [22].

Два основних методи аналізу виникли з традиційного бухгалтерського підходу до фінансової оцінки проектів. Можливо, найпростіший з них - метод визначення терміну окупності інвестицій.

а) Термін окупності інвестицій (РР).

Термін окупності інвестицій пов'язаний з ліквідністю. Цей метод, орієнтований на короткострокову оцінку, розглядає, як скоро інвестиційний проект окупить себе. Згідно з аналізом PP, чим швидше проект може окупити первинні витрати, тим краще. РР загострює увагу на надходженнях від здійснення проекту і на швидкості цих надходжень, а не на рівні прибутковості або загального прибутку.

Використовуючи цей критерій, треба визначити прийнятний термін окупності, як міру оцінки капітальних вкладень. Чим вища ліквідність потрібна інвестору, тим коротшим повинен бути PP. Ясно, що вибір кінцевого РР є довільним [27].

Існує два підходи до визначення терміну окупності.

Перший підхід полягає в знаходженні суми всіх можливих грошових надходжень наростаючим підсумком і безперервному порівнянні її з сумою початкових інвестицій:

де D (t) - дохід у період часу t, t = 1 ,..., Т;

t - номер періоду;

Т - кількість періодів;

IZ - сума первісних інвестицій.

Другий підхід полягає в знаходженні частки від розподілу суми початкових інвестицій на середньорічну величину грошових надходжень:

Розглянемо приклад, який показує, як обчислюється показник РР.

Підприємство збирається придбати нову комп'ютерну систему. Витрати на придбання та встановлення складуть 12000 у.о.; очікується, що система здатна знизити адміністративні витрати на 2000 у.о.. Термін служби комп'ютера - 8 років. Фірма вважає капіталовкладення виправданими, якщо вони окупляться протягом 4 років (податки і амортизація в розрахунок не беруться). Який термін окупності комп'ютера?

Початкові витрати на придбання комп'ютера складуть 12000 у.о., а річний прибуток (заощадження) - 2000 у.о.

Відповідь на питання, чи слід підприємству придбавати комп'ютерну систему, буде залежати від встановленого критерію РР. Так як підприємство орієнтується на термін окупності в чотири роки, то покупка не відбудеться.

Безумовно, від капітальних вкладень не очікується надходжень, незмінних рік від року. У разі нерівномірних надходжень, загальні накопичені надходження повинні бути використані для оцінки РР проекту.

Розглянемо приклад обчислення РР при нерівномірних грошових потоках.

Очікувана економія від впровадження комп'ютерної системи була переглянута. Передбачається, що економія буде рости в міру того, як персонал ближче познайомиться з можливостями комп'ютерної системи. Майбутні заощадження виражаються в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - У ичісленіе РР при нерівномірних грошових потоках

З таблиці видно, що РР комп'ютерної системи зріс. Якщо припустити, що надходження наростають постійно протягом року, РР капітальних вкладень складуть 6,75 років, незважаючи на те, що загальні надходження від інвестицій залишаться на колишньому рівні (16000 у.о.). Згідно з критерієм РР проект не буде схвалений.

У методу РР є два головні недоліки. По-перше, він не бере до уваги надходження, що виникають після завершення терміну окупності проекту. У наведених прикладах накопичений прибуток на 7-й і 8-й роки існування системи була значною, але при обчисленні строку окупності вони не були прийняті до уваги. Цей недолік відображає короткострокову орієнтацію методу. Тому використання критерію РР як інструменту для прийняття рішення відкидає ті проекти, які розраховані на тривалий термін окупності і приймає ті, які забезпечують швидке повернення вкладених ресурсів, навіть якщо вони будуть скромними і недовгочасними. Другим важливим недоліком аналізу РР є те, що він ігнорує тимчасової аспект вартості грошей. Гривня, отримана будь-коли в майбутньому, порівнюється з гривнею, витраченої зараз, як ніби вони мають однакову вартість. Це порівняння помилково. Для вирішення цієї проблеми була запропонована удосконалена версія терміну окупності - "дисконтований строк окупності інвестицій''(DPP), який буде розглянуто далі. РР часто використовується на практиці. Справді, немає нічого поганого в оцінці терміну окупності проектів. Він часто виявляється корисним як загальний підхід до визначення рівня ліквідності. Однак не слід використовувати критерій РР як єдиний показник для прийняття рішень про капітальні вкладення [28].

б) Розрахункова норма прибутку (AROR).

Другим методом аналізу капітальних вкладень, заснованим на бухгалтерському обліку, є розрахункова норма прибутку (AROR), ще відома під назвою "прибуток на капітал" (ROI). Як видно з назви, цей метод порівнює прибутковість проекту і вкладений капітал. Один з недоліків цього методу полягає в тому, що існує багато способів визначення поняття "доход" і "вкладений капітал". Різні оцінки доходу можуть включати або не включати в себе фінансові витрати, амортизацію і податки. Однак найбільш загальним визначенням поняття "дохід" при розрахунку AROR є "надходження до сплати відсотків і податків", які включають в себе і амортизацію [29].

Зазвичай AROR використовується в двох варіантах залежно від визначення вкладеного капіталу. Вона може включати в себе або початковий вкладений капітал, або середній вкладений капітал протягом терміну служби інвестицій. Початковий вкладений капітал складається з витрат на покупку і установку основних засобів та збільшення оборотного капіталу, необхідного на початковому етапі інвестицій. Однак на останньому етапі здійснення проекту вкладений капітал скорочується до залишкової вартості обладнання плюс залишилися компоненти оборотного капіталу.

Малюнок 2.2 - Вкладений капітал і термін служби інвестицій

Зменшення обсягу вкладеного капіталу показано на графіку 2.1. Щоб визначити середній розмір вкладеного капіталу, треба дізнатися площа під похилою на графіку 2.2 шляхом підсумовування верхньої точки (початкові інвестиції) та нижньої точки (залишки вкладеного капіталу) і поділити цю суму на два.

Умовні позначення на графіку 2.2:

wc - вкладений оборотний капітал,

sv - залишкова вартість,

pp - покупна ціна,

n - термін служби інвестицій.

Наступний приклад показує спосіб обчислені AROR як за первісним вкладеного капіталу, так і за середнім.

Припустимо, завод НКМЗ планує придбати новий автоматизований комплекс для механічного цеху з метою підвищення продуктивності праці. Вартість комплексу - 12000 у.о., термін життя - 5 років, залишкова вартість - 2000 у.о.. Додаткові витрати на інвентар, які будуть повністю відшкодовані в кінці терміну життя активів - 1000 у.о.. Очікується, що активи дадуть збільшення прибутку до 5000 у.о. на рік, хоча це створить постійні витрати на амортизацію в 2000 у.о. на рік. Яка AROR активів? Прибуток до оподаткування, створена протягом 5 років цими активами, дорівнює 3000 у.о. на рік (5000 - 2000). Т. о. використовується два різних підходи:

1) початковий вкладений капітал: (12000 + 1000) = 13000 у.о.

AROR: 3000 ¸ 13000 = 0,23 або 23%

2) середній вкладений капітал = (початковий капітал + кінцевий капітал) ¸ 2 = [13000 + (2000 + 1000)] ¸ 2 = 8000 у.о.

AROR: 3000 ¸ 8000 = 0,375 або 37,5%.

Отримані результати помітно відрізняються один від одного. Однак, якщо і встановлення критеріїв прийнятності, і фінансовий аналіз виробляються за одним і тим же методом, інвестиційні рішення, прийняті на їх основі, різнитися не будуть.

Як і термін окупності інвестицій, метод AROR має свої недоліки. Він використовує балансовий прибуток (а не грошові потоки) в якості оцінки прибутковості проектів. Було вже зазначено, що існує безліч шляхів обчислення балансового прибутку, що дає можливість маніпулювати показником AROR. Невідповідності в обчисленні прибутку призводять до сильно розрізняються значенням AROR, і часто ці невідповідності є результатом зміни облікової політики фірми, з якою може бути незнайомий той, хто приймає інвестиційні рішення. Крім того, балансовий прибуток страждає від таких "спотворень", як витрати на амортизацію, прибутки або збитки від продажу основних активів, які не є справжніми грошовими потоками, і тому не роблять впливу на добробут інвесторів [24].

Другий важливий недолік AROR (подібно РР) - вона не враховує тимчасової аспект вартості грошей. Прибуток від інвестицій вираховують, як середню звітну прибуток, хоча дохід отримують в різні періоди часу, і він може змінюватися з року в рік.

Інша проблема з AROR виникає, коли використовується випадок зі "середнім вкладеним капіталом". Тут первинні витрати і залишкова вартість інвестицій усереднені для відображення вартості активів, пов'язаних між собою протягом усього терміну служби інвестицій. Чим більше залишкова вартість інвестицій, тим вище стає знаменник у формулі AROR і тим менше саме значення розрахункової норми прибутку [26]. Це показує наступний приклад.

Завод НКМЗ планує закупити новий високотехнологічний прес. Існує два варіанти покупки. Початкові витрати проекту А складають 20000 у.о., прибуток становить 5000 у.о. протягом 5 років. Після закінчення 5 років залишкова вартість дорівнює нулю. Початкові витрати проекту В складають також 20000 у.о., і прибуток - 5000 у.о. протягом 5 років. Однак залишкова вартість у проекті У буде 10000 у.о.. Яка AROR проектів?

Використовуючи AROR на основі середнього вкладеного капіталу, залишкова вартість проекту в 10000 у.о. краща для тих, хто хоче зберегти 50% початкових витрат після закінчення проекту

Тим не менше, ясно, що проект А є кращим варіантом капітальних вкладень, тому що забезпечує більшу норму прибутку.

Парадокс залишкової вартості - проблема при оцінці капіталовкладень за допомогою AROR, яка може призвести прийняття неправильного рішення.

На практиці AROR дуже часто використовується для обгрунтування інвестиційних рішень. Це може бути через те, що ті, хто приймає рішення, часто вважають за краще аналізувати інвестиції через прибуток, оскільки діяльність самих менеджерів часто оцінюється саме за цим критерієм. Поза всяких сумнівів, що застосування даного показника для оцінки проектів веде в деяких організаціях до прийняття помилкових інвестиційних рішень.

Таким чином, не можна не помітити, що два основних "традиційних" методу аналізу не є ідеальними. Хоча обидва використовуються на практиці, але мають і ряд серйозних недоліків, які призводять до неправильних інвестиційним рішенням. У теоретичній літературі, присвяченій інвестиційної діяльності, цим способам не приділяється багато уваги. Вони були витіснені "складними" методами, коріння яких знаходяться в економічній теорії [25].

2.2.2 Економічні та фінансові підходи

Економічна та фінансова теорія дає нове розуміння фінансового успіху. Цей теоретичний погляд у меншій мірі стосується ліквідності і прибутковості, і більшою мірою - максимізації "добробуту" акціонера і розгляду ризику. Загальноприйнято, що максимізація "добробуту" акціонера є метою фірми. Звідси випливає, що, так як капітальні вкладення пов'язані з ефективним розподілом ресурсів, то вдалими проектами є ті, які приносять дохід і фірмі, і її акціонерам.

Тут в аналіз капіталовкладень входить часовий аспект грошової вартості як засіб визначення вартості майбутніх надходжень. Виходячи з цього, інвестиційний проект вважаєте прийнятним, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати.

Поєднання прагнень максимізувати добробут (головним чином, на основі грошових коштів, а не прибули) і знизити інвестиційний ризик призвело до появи методів фінансового аналізу, кілька відмінних від традиційних методів, заснованих на бухгалтерському обліку.

Порівнюючи грошові потоки в різні періоди часу, важливо помітити, що існують витрати, пов'язані з відмовою використання грошей протягом певного періоду часу - гривня, отримана сьогодні, коштує більше гривні, отриманої завтра.

Існує кілька факторів, які сприяють цьому ефекту, а саме:

- На готівку, отриману сьогодні, можна отримати дохід у майбутньому;

- Купівельна спроможність грошей з часом знижується через інфляцію;

- Природне бажання людини до споживання сьогодні, а не в майбутньому. Процентні ставки встановлюються на такому рівні, який дозволяє інвестору (кредитору) компенсувати не лише інфляцію і ризик, але й отримати деяку прибуток за невикористання грошей у певний період часу.

Будь-яка процентна ставка (або "альтернативна вартість грошей") включає в себе три основних компоненти:

а) Інфляція, щоб гарантувати, що реальна купівельна спроможність грошей не зміниться з часом;

б) "Безризиковий дохід", тобто дохід, який отримує інвестор за використання своїх грошей, припускаючи, що його вкладення абсолютно надійні (державні облігації часто використовуються в якості індикатора "безризикового доходу").

в) Премія за ризик (ризикова премія), яка забезпечує додаткову компенсацію за будь-який ризик, пов'язаний з інвестиціями. Безумовно, премії за ризик відрізняються один від одного в залежності від роду інвестицій. Це особиста справа інвестора, який профіль інвестицій вибрати: великий ризик - високі доходи або малий ризик - низькі доходи [22].

Зворотний процес розрахунку вартості грошей відомий як дисконтування. За допомогою дисконтування ми можемо знайти поточну вартість грошей, отриманих в майбутньому. Узагальнимо формули розрахунку складної відсоткової ставки і дисконтування наступним чином:

- Складна процентна ставка

- Облікова ставка (ставка дисконтування):

де PV - поточна вартість грошових коштів,

FV - майбутня вартість грошових коштів;

r - необхідна норма прибутку або вмененная вартість грошей,

n - кількість років, протягом яких проводиться нарощування.

Дохід можна одержувати протягом багатьох років у майбутньому, іноді ми стикаємося з регулярними грошовими надходженнями або рентою, пов'язаної з інвестиціями. Як альтернатива тривалим ручним обчисленням, виступають готові таблиці складних і облікових процентних ставок, де різні процентні ставки перетинаються з різними періодами часу.

Концепція тимчасової вартості грошей дає нам можливість правильно порівнювати один з одним грошові потоки, що виникають у різні періоди часу. Дисконтування грошових потоків - це наріжний камінь всіх "складних" методів фінансового аналізу. Перший з них відомий як "чиста приведена вартість" (NPV).

а) Метод чистої приведеної вартості (NPV).

Метод чистої приведеної вартості дозволяє порівняти поточну вартість майбутніх доходів від капітальних вкладень з необхідними зараз витратами. Тобто всі майбутні доходи від інвестицій дисконтуються на даний момент часу і порівнюються з інвестиційними витратами. Отже, чиста приведена вартість - це різниця між поточною вартістю прибутку і витратами на інвестиції.

де NPV - чиста приведена (дисконтована) вартість;

D (t) - дохід у період часу t, t = 1 ,..., Т;

Z (t) - витрати на інвестиції в період часу t, t = 1 ,..., Т;

r - ставка дисконтування, що відображає тимчасову вартість грошей;

IZ - одноразові інвестиційні витрати.

Критерій прийняття рішень у методі NPV однаковий для будь-яких видів інвестицій та організацій: якщо NPV позитивна (тобто більше нуля), інвестиційний проект слід прийняти (і навпаки). Позитивна NPV означає, що поточна вартість доходів перевищує поточну вартість витрат, отже, слід очікувати збільшення добробуту інвесторів. Може виникнути питання, чи приймати інвестиційний проект, якщо NPV дорівнює нулю. Нульове збільшення добробуту - недостатнє винагороду за зусилля, вкладені в проект. Тому при NPV = 0, проект навряд чи буде привабливим [23].

Щоб використовувати метод аналізу NPV, потрібна певна інформація, яка включає в себе:

- Початкові витрати на інвестиції;

- Майбутні грошові потоки;

- Очікуваний термін служби інвестицій;

- Необхідну норму прибутку (RRR).

Як раніше було відмічено, зовсім не просто оцінювати первинні витрати і майбутні доходи від інвестицій. Також, такі невизначені параметри, як моральний і фізичний знос основного капіталу, зміни в діяльності організації, можуть призвести до неправильної оцінки терміну служби основних засобів. Ймовірно, оцінка RRR є найбільшою трудністю. Вибір ставки RRR - вирішальний момент при розрахунку NPV, тому що ця ставка визначає відносну цінність грошових потоків, що припадають на різні періоди часу. Облікова ставка, яка використовується при оцінці NPV, повинна відображати RRR з урахуванням ризику [27].

Розглянемо приклад обчислення NPV інвестиційного проекту.

Припустимо, що завод НКМЗ збирається придбати більш економічний (у порівнянні з використовуваним у даний час) шліфувальний верстат за 16000 у.о.. Навчання працівника обійдеться в 100 у.о.. Експлуатаційні витрати на обладнання оцінюються в 3000 у.о. на рік, але завод буде економити 7000 у.о. на рік. Термін служби верстата - 6 років, після чого він може бути проданий за 3000 у.о. (Амортизація і податки в розрахунок не беруться).

Знайдемо NPV верстата:

NPV = - 16100 + (поточна вартість рентних надходжень протягом 6 років з розрахунку 12% річних) + (поточна вартість суми в 3000 у.о., отриманої через 6 років з розрахунку 12% річних) = - 16100 + (7000 * 4 , 1114) + (3000 * 0,5066) = -16100 + 28780 + 1520 = + 14200 у.о. - NPV купівлі верстата позитивна - проект слід прийняти.

Всі початкові витрати виникають на "0" - тобто зараз. Відзначимо, що поточні витрати й економія від використання верстата є рентними надходженнями, триваючими протягом служби машини. Зауважимо також, що мається на увазі надходження грошових коштів у кінці кожного року. Це припущення полегшує розрахунки, і на практиці, де важко встановити точну дату грошових надходжень, можна використовувати подібне спрощення.

Розглянемо грошові потоки, використовуючи "часовий відрізок":

Корисно розглядати грошові потоки так, як це було зроблено в попередньому прикладі. Це забезпечує наочне сприйняття інформації і допомагає отримати ясну оцінку множників дисконтування для кожного грошового потоку.

Кінцевий розрахунок NPV - сума поточної вартості грошових потоків за кожний рік. Далі на основі отриманого результату легко прийняти рішення.

б) Індекс прибутковості (рентабельність, PI).

Індекс прибутковості використовує ту ж саму інформацію про котируватися грошових потоках, як і метод NPV. Однак, замість перебування різниці між початковими витратами і поточною вартістю майбутніх доходів, PI визначає співвідношення цих показників.

Загальна формула виглядає так:

Якщо обчислити PI для шліфувального верстата з прикладу, розглянутого в пункті''Метод чистої поточної вартості'', то отримаємо:

PI = 28780 ¸ 16100 = 1,79

Якщо PI дорівнює 1, то майбутні доходи будуть в точності рівні вкладених коштів, тобто фірма нічого не виграє - це еквівалент NPV = 0. Якщо

PI> 1, то проект варто прийняти, а при PI <1 - відхилити. Однак у PI є переваги над NPV, коли фірма проводить політику нормування капіталу [28].

в) Внутрішня норма прибутку (IRR).

Внутрішня норма прибутку - другий важливий показник при аналізі капіталовкладень, що прийшов з теорії економіки. Метод IRR грунтується на визначенні облікової ставки, при якій NPV проекту була б дорівнює 0. Тобто IRR - це норма прибутку, отримана в результаті здійснення проекту, при рівності поточної вартості майбутніх доходів і початкових витрат:

Розглянемо приклад використання цього методу.

Прості відсотки: ви інвестували 100 у.о. і в кінці року вам нарахували відсотки в розмірі 120 у.о.. IRR інвестицій: IRR = 120 ¸ 1000 = 12%.

Складні відсотки: ви купили акції заводу НКМЗ на 1000 у.о. Протримавши їх протягом 4 років і продавши, ви отримаєте 1810,60 у.о.

IRR інвестицій буде знайдена, якщо вирішити рівність:

На цій стадії у нас є два вибори: чи можна скористатися таблицею складних відсотків, щоб знайти чотирирічну ставку відсотка, яка має множник 1,8106 (16%) або вирішити рівність алгебраїчно. Отримуємо IRR = 16%.

На практиці, знаходження IRR проекту часто вимагає складних обчислень. Зараз, коли широкого поширення набуло використання комп'ютерів, існують бухгалтерські програми, що дозволяють автоматично вираховувати IRR грошових потоків. Однак це допоможе нам зрозуміти, як працює IRR, коли ми методом проб і помилок будемо намагатися визначити її значення. Давайте повернемося до прикладу, який наводився при розгляді методу чистої теперішньої вартості (купівля шліфувального верстата). Ми можемо перефразувати проблему за допомогою IRR. Щоб знайти IRR, NPV повинна бути дорівнює нулю. Знайдемо облікову ставку:

0 = - 16100 + (Поточна вартість рентних надходжень у розмірі 4000 у.о. протягом 6 років з розрахунку IRR% річних) + (поточна вартість суми 3000 у.о., отриманої через 6 років при IRR% річних).

Без допомоги комп'ютера неможливо швидко вирішити цю рівність. Самий простий ручний спосіб - методом підстановки визначити IRR, при якій вираз звертається в нуль. Отримавши облікову ставку, де NPV трохи більше нуля, і облікову ставку, де NPV трохи менше нуля, можна знайти середнє між двома значеннями IRR (інтерполяція), де NPV дорівнює нулю. Такий розрахунок показаний в наступному прикладі, який використовує дані прикладу про шліфувальному верстаті (визначення методом інтерполяції IRR інвестиційного проекту).

IRR машини - це облікова ставка, при якій NPV дорівнює нулю, тобто:

0 = - 16100 + (поточна вартість рентних надходжень у розмірі 4000 у.о. протягом 6 років з розрахунку IRR% річних) + (поточна вартість суми 3000 у.о., отриманої через 6 років при IRR% річних).

Ми вже вирахували, що NPV цього проекту за ставкою 12% - 1866 у.о.. Тому що той результат позитивний, слід підвищити облікову ставку, щоб зменшити NPV. Перераховуючи NPV за обліковою ставкою в 16%, отримуємо:

NPV = - 16100 + (поточна вартість рентних надходжень у розмірі 4000 у.о. протягом 6 років з розрахунку 16% річних) + (поточна вартість суми в 3000 у.о., отриманої через б років при 16% річних) = - 16100 + (4000 * * 3,6847) + (3000 * 0,4014) = - 16000 + 14739 + 1204 = -157 у.о

Зараз ми маємо один додатний і один негативний результат NPV, дозволяють нам використовувати лінійну інтерполяцію для оцінки IRR. Це можна представити графічно:

а) Відстані між кожним значенням NPV і точкою, де NPV дорівнює нулю (тобто 1866 у.о. і 157 у.о.).

б) Відстані між двома пробними обліковими ставками та IRR мають точно таке ж співвідношення. Інтерполіруя між 12% і 16%, знайдемо

У даному прикладі IRR (15,69%) набагато ближче до 16%, ніж до 12%, і це було очевидним, виходячи з результатів NPV. Розрахунок при 12%-ною ставкою дав відхилення від нуля в 1866 у.о., в той час як при 16% - лише 157 у.о..

Лінійна інтерполяція може дати тільки оцінку IRR, тому що вона передбачає, що всі проміжні значення між двома точками лежать на одній прямій. Це припущення не завжди відповідає дійсності. Тому, чим менше відрізняються один від одного використовувані процентні ставки, тим більш точним буде відповідь, так як зростає ймовірність того, що лінія пряма. У наведеному вище прикладі відповідь була б більш точним, якщо б ми інтерпретована між 15% і 16%. Однак ступінь точності не є вирішальним моментом - невизначеність, притаманна застосовуваної для фінансового аналізу проектів інформації, означає, що отримане значення IRR може бути тільки оцінкою. Крім того, зростаюча доступність комп'ютерів не вимагає проводити інтерполяцію вручну [31].

Таким чином, метод IRR, що використовує таку ж інформацію про грошові потоки, як і метод NPV, представляє процентний дохід від інвестицій, а не оцінку чистого вкладу проекту у добробут компанії. Критерій прийняття рішень грунтується на перевищенні IRR проекту над необхідної інвестором нормою прибутку. Дані досліджень показали, що фірми воліють відсоток їх IRR. Однак причини такої переваги можуть бути поставлені під сумнів.

Також існують деякі недоліки використання IRR, що відбуваються як від її математичного формулювання, так і від модельних пропозицій. Рівність IRR вимагає, щоб рішення було знайдено при NPV = 0. Проте зустрічаються випадки, коли серія грошових потоків не має спільного кореня або їх декілька. Розглянемо наступні випадки:

Випадок 1. Грошові потоки, що не дозволяють визначити IRR

Випадок 2. Грошові потоки з кількома значеннями IRR

Ці грошові потоки дають значення IRR на рівні 25% і 400%, що говорить про позитивний NPV при будь-якій обліковій ставці між двома цими величинами.

У таких випадках використання IRR для прийняття рішення проблематично. Необхідним (але недостатньою) умовою декількох рішень 1 RR є те, що існує більше однієї зміни знаку ("+" і "-") у грошових потоках. Зазвичай, здійснення проекту передбачає початковий негативний грошовий потік (початкові витрати) і наступний за ним ряд грошових надходжень (доходів). Однак, як у випадку 2, де далі йдуть зміни в знаку грошових потоків, виникає проблема множинності рішень. Згадайте, що IRR визначається за умови, коли NPV = 0. Тому, якщо графічно зобразити зв'язок між NPV проекту та обліковими ставками, ми побачимо точки, де графік перетинає вісь X (тобто де NPV = 0). Наприклад, розглянемо графічне зображення зв'язку між IRR та NPV.

Малюнок 2.3 - Графічне зображення зв'язку між IRR та NPV

У даному прикладі, у випадку тільки з однією зміною в знаку грошових вступі, видно односпрямована функція (випадок А). Між тим, якщо зміни у знаках відбуваються неодноразово, графік міняє траєкторію і може знову перетнути вісь X, як у випадку В. Однак, коли у IRR немає рішень (випадок С), може трапитися будь-яку кількість змін в знаках. Ось чому ми говоримо, що безліч змін у знаках грошових потоків є необхідною, але недостатньою умовою для визначення кількох 1 RR. Можливість існування кількох значень IRR робить метод менш привабливим як інструмент для аналізу капітальних вкладень. Другою важливою проблемою при застосуванні методу IRR є те, що він може дати оцінку проектів, яка може не збігатися з результатами аналізу NPV. Це стає проблемою, коли фірма повинна вибирати між взаємовиключними інвестиційними проектами. Ситуацію невідповідності при оцінці інвестиційних проектів методами IRR та NPV можна проілюструвати на одному простому прикладі [22].

Заводу належать кілька цехів. Він збирається удосконалити обладнання і повинен вибрати один з варіантів:

а) Витратити 40000 у.о. зараз і отримати 58000 у.о. через три роки.

б) Витратити 40000 у.о. зараз і отримати 46000 у.о. через рік. Початкові витрати одночасні і не вимагають інших інвестицій протягом 4 років. Необхідна норма прибутку - 10%. Отримані значення NPV та RRR зведемо в таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 - Результат розрахунку NPV та RRR проектів з удосконалення обладнання

Таким чином, використовуючи критерій NPV, ми б взяли варіант I, так як його NPV більше. Між тим, використовуючи критерій IRR (де обидва варіанти перевищують RRR), ми б вибрали варіант 2, так як його IRR більше.

Ця різниця в оцінці проектів є результатом різних "ре-інвестиційних припущень" (або в даному випадку краще говорити про різні підходи до "змінні витрати") двох методів аналізу. Якщо відкинутий проект 1, інвестор втратить 13,19% доходу (за 3 роки). Якщо відкинутий проект 2, інвестор не отримає 15% доходу (за 1 рік). У той час як IRR проекту 2 здається більш привабливим, NPV показує, що якщо інвестувати 40000 у.о., то 15% доходу за I рік - це менше, ніж 13,19% доходу за три роки, де не потрібно додаткових інвестиційних вливань .

Недоречно використовувати метод IRR для оцінки взаємовиключних проектів. Ясно, що буде прийнятий проект 1, так як він зробить більший внесок у добробут інвестора. У цьому випадку, якщо покладатися на IRR метод, то це призведе до неправильного вирішення. Однак IRR метод може бути модифікований з метою подолання цієї проблеми. Щоб не розглядати грошові потоки кожного варіанту окремо, можна обчислити IRR з різниці їх грошових потоків. Якщо при цьому IRR більше RRR, тоді проект з більш низьким IRR кращий. Це можна проілюструвати, знову звернувшись до двох проектів з попереднього прикладу (обчислимо різницю між IRR грошових потоків двох варіантів).

IRR цих грошових потоків легко знайти, вирішивши рівність:

0 = [- 46000 / (1 ​​+ IRR)] + [+58000 / (1 ​​+ IRR) ^3]

IRR = 12,29%. Так як це більше, ніж RRR (RRR = 10%), то варіант 1 (з більш низькою IRR) слід прийняти. Це висновок відповідає результату, отриманому за допомогою критерію NPV.

Тому цілком можливо використовувати IRR для оцінки привабливості проектів. Однак ця важка процедура, що вимагає декількох обчислень 1 RR, надає чимало шансів заплутатися. Наведений вище приклад дуже спрощений. Уявіть проблеми, що виникають при застосуванні ця процедури, при виборі між багатьма варіантами проектів, кожен з яких має безліч грошових потоків. Кращий рада на цей рахунок - використовуйте критерій NPV [28].

Наступна проблема: IRR припускає, що RRR буде постійною під час всього терміну служби інвестицій. Якщо зміни RRR передбачувані, ми можемо врахувати це, застосовуючи метод NPV шляхом дисконтування щороку грошових потоків за кожний рік за відповідною RRR для кожного року. Однак у випадку з IRR - це не вихід.

Останній недолік IRR - це мається на увазі припущення про реінвестиції. Модель IRR припускає, що всі грошові потоки від здійснення проекту можуть бути реінвестовані за ставкою IRR. Як правило, це не реально. Якщо IRR проекту 20%, а інвестиційні процентні ставки на ринку становлять тільки 14%, ми не зможемо реінвестувати грошові потоки від капітальних вкладень за ставкою 20%. Тому метод IRR перебільшує дохід, який буде дійсно отриманий від інвестицій. Більш ймовірно, що ми реінвестуємо виникають грошові потоки за ставкою RRR або відповідно до вартості капіталу. Застосування NPV не вимагає подібних припущень, тому що ми можемо змінювати облікові ставки, щоб відобразити змінюються інвестиційні умови під час здійснення проекту. Отже знову метод NPV краще [32].

г) Дисконтований термін окупності інвестицій

Коли раніше розглядався термін окупності інвестицій (РР), було відзначено, що модифікація цього методу під назвою "дисконтований строк окупності інвестицій" (DPP) є більш досконалим методом оцінки інвестиційних проектів. Метод DPP володіє всіма перевагами терміну окупності (легко зрозуміти та розрахувати, допомагає інвестору зосередитися на ліквідності, якщо це необхідно). Але на відміну від РР, DPP бере до уваги тимчасової аспект вартості грошей. Тому, метод DPP - це корисний крок у бік кращого теоретичного обгрунтування проектів, особливо для менеджерів малого бізнесу, які знаходять спосіб РР привабливим.

Метод DPP дисконтує щорічні чисті грошові надходження за відповідною облікової ставки і визначає, яку кількість років потрібно для цих дисконтованих грошових потоків, щоб вони окупили початкові витрати на інвестиції. Так як DPP враховує тимчасової аспект вартості грошей, він дає більш довгий термін окупності інвестицій, ніж PP і бере до уваги більшу кількість грошових потоків від капіталовкладень.

Інша перевага DPP над традиційним методом РР полягає в тому, що він має чіткий критерій прийнятності проектів. При використанні DPP, проект приймається, якщо він окупає себе протягом свого терміну життя. Наступний приклад показує різницю між РР та DPP методами (порівняння терміну окупності інвестицій з дисконтований термін окупності інвестицій) [27].

Хай завод НКМЗ планує вкласти кошти в проект випуску нового виду валків. Початкові витрати - 20000 у.о.. Проект дає чистого прибутку 7000 у.о. на рік протягом 6 років. Розрахунок дисконтованого строку окупності проекту наведемо в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Розрахунок дисконтованого строку окупності проекту

Необхідно вирішити, чи прийняти проект.

РР: термін окупності інвестицій трохи менше 3-х років (20000 ¸ 7000).

Критерій прийнятності залежить від довільно певного часу відсікання: якщо 2 роки - відкидати проект, якщо 3 роки - прийняти.

DPP: дисконтований строк окупності інвестицій понад 4-х років. Проект буде прийнятий, тому що він окупить себе протягом свого 6-річного терміну служби.

Дисконтований термін окупності інвестицій має один спільний з РР недолік: він не приймає до уваги всі грошові потоки після завершення терміну реалізації проекту. Ho так як DPP завжди довше РР, то DPP виключає меншу кількість цих грошових надходжень. DPP також містить у собі оцінку ліквідності, яка недоступна показником NPV. Наприклад, для фірми з обмеженими грошовими коштами; 3-річний DPP був би більш привабливим, ніж 5-річний. Так як РР часто є єдиним методом фінансового аналізу, що використовуються в малому бізнесі, перехід до DPP - це крок у правильному напрямку [22].

2.3 Облік оподаткування

Було встановлено, що NPV - теоретично найвірніший і найменш проблематичний спосіб фінансового аналізу інвестиційних проектів. Однак існує ряд практичних аспектів при розрахунку NPV, які повинні бути враховані, якщо треба отримати ретельну фінансову оцінку капітальних вкладень. У цьому розділі розглянуті деякі з них і показані способи їх застосування при аналізі NPV.

Податки мають значний вплив на грошові потоки, пов'язані з інвестиціями. Якщо потоки від інвестицій змінюють суму податків, то цей ефект вже сам по собі потребує розгляду. Існує декілька проявів впливу податків на інвестиційні рішення:

а) коли доходи (або зниження витрат) від капітальних вкладень збільшують прибуток;

б) коли витрати (або зниження доходів) при здійсненні капітальних вкладень зменшують прибуток;

в) коли прибуток або збитки отримані від продажу основних засобів;

г) при амортизації або списання основних засобів, які зайняті в здійсненні інвестиційного проекту;

д) при існуванні спеціальних податкових пільг, спрямованих на стимуляцію інвестицій

а, б) Витрати і доходи.

Перші два прояви податкового ефекту, можливо, найбільш очевидні. Нереально розглядати інвестиційні проекти, доходячи тільки до оподаткування, тому що доходи, які змінюють звітну прибуток, можуть також змінити суму податків (податкових зобов'язань). Тому результатом будь-яких грошових потоків, які впливають на офіційно оголошену прибуток, стануть відповідні податкові платежі.

Далі слід розглянути, як податкові потоки розподіляються в часі. Більшість фірм сплачують податки через один рік після закінчення звітного фінансового року 1. Таким чином, витрати або доходи, які виникають зараз, піддадуться оподаткування не раніше, ніж через рік після закінчення поточного фінансового року. Безумовно, грошові надходження від інвестицій можуть виникати в будь-який час протягом року, але, як правило, ми вирішуємо це питання, допускаючи, що всі грошові надходження припадають на кінець року.

Однак, якщо відомо, що грошові надходження виникають на початку фінансового періоду, то насправді вони піддадуться оподаткуванню через 2 роки (1 рік пройде до кінця фінансового року, і податки будуть сплачені ще через рік після закінчення звітного фінансового року). На практиці, розподіл грошових потоків у часі при аналізі капіталовкладень зазвичай здійснюється приблизно. Коли грошові надходження виникають рідко, подібні спрощення, як правило, не представляють проблеми [30].

Розглянемо приклад, який показує обчислення податків з урахуванням тимчасового чинника.

Припустимо, що завод НКМЗ хоче купити нову дробильну машину. Машина коштує 40000 у.о. і вартість установки - 2000 у.о.. На 3000 у.о. вимагається спеціального інвентарю, який може бути проданий за 3000 у.о. в кінці терміну експлуатації машини (через 5 ліг). Експлуатаційні витрати - 20000 у.о. на рік, але економія від використання машини складає 40000 у.о. на рік. Залишкова вартість машини через 5 років дорівнює 0. Завод повинен сплатити 35% податку.

Обчислення податків.

У звіті про прибутки відображаються тільки впливають на суму оподатковуваного прибутку зрослі витрати і доходи. Вартість і установка обладнання списуються в активи, а спеціальний інвентар - це, швидше, поточні активи, а не витрати.

Таким чином, грошові потоки будуть виглядати наступним чином:

Податок нараховується наступним чином:

(Зростання прибутку) - (ставка податку) = (-40 000 - 20000) * 0,35 = 7000 у.о.

Оскільки прибуток зріс, збільшилися і податкові зобов'язання, що вимагають оплати через рік після виникнення додаткових витрат і доходів від інвестицій.

в) Прибутки та збитки від продажу майна

Якщо інвестиційний проект включає в себе продаж будь-якого майна, що належить підприємству, то може виявитися ще один податковий ефект. Якщо ціна продажу відрізняється від балансової вартості активів, то виникають прибуток або збитки від реалізації основних засобів. Доходи від продажу майна збільшують прибуток і, відповідно, збільшують суму сплачуваних податків. Навпаки, збитки зменшують прибуток і зменшують податки. Такі зміни в податкових зобов'язаннях відомі як балансові нарахування (коли податкові зобов'язання зростають) і балансові знижки (коли втрати від продажу активів зменшують податки).

Балансові знижки діють тільки тоді, коли інвестор (чи організація) мають зобов'язання перед бюджетом, які можуть бути зменшені на суму втрат. У цьому випадку, податковий ефект виявиться через один рік після закінчення того фінансового періоду, в якому були продані активи. У випадку, якщо підприємство не має зобов'язань перед бюджетом, то збитки від реалізації майна можуть бути віднесені на наступний фінансовий рік. Розглянемо приклад, який ілюструє податковий ефект від реалізації основних фондів [31].

Хай завод НКМЗ збирається замінити старий верстат, куплений 6 років тому за 50000 у.о. і розрахований на термін служби 10 років. Залишкова вартість після амортизації становить 10000 у.о.. Ставка податку на прибуток - 35%.

Розрахунок балансової вартості верстата:

Балансова вартість = (купівельна ціна) - (накопичена амортизація) = 50000 - [6 * (50000-10000) / 10] = 26000 у.о.

Можливі два варіанти ціни продажу:

1) Старий верстат продається за 3000 у.о. (Отримання готівкових зараз):

Дохід від продажу = (30000 - 26000) = 4000 у.о.

Балансові нарахування = 4000 * 0,35 = 1400 у.о. (Податок сплачується протягом 1-го року)

2) Старий верстат продається за 15000 у.о. (Отримання готівкових зараз):

Втрати від продажів = (26000 - 15000) = 11000 у.о.

Балансові знижки = 11000 * 0,35 = 3850 у.о. (Зменшення податків протягом 1-го року)

г) Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних засобів.

Хоча капітальні вкладення здійснюються на початковому етапі інвестицій, фінансово-бухгалтерський облік передбачає розподіл цих первісних витрат протягом усього терміну експлуатації основних засобів шляхом нарахування амортизації. Амортизація відображає той факт, що отримання прибутку від капітальних вкладень відбувається протягом кількох років, і тому розмір зносу співвідноситься з цим прибутком шляхом пропорційного розподілу цього зносу по роках протягом терміну здійснення проекту.

При розгляді NPV амортизація сама по собі не мала значення. Початкові витрати були на "час 0" і при врахуванні їх значення не змінювалося. Однак так як основні засоби амортизуються протягом всього свого життя, амортизація кожен рік відображається в графі витрат у звіті про прибутки та збитки, таким чином, зменшуючи прибуток. Скорочення прибутку, хоча і є поганим фактором у бухгалтерському обліку, для грошових потоків - це плюс, що веде до зменшення податків [30].

У різних країнах існують різні способи амортизації основних засобів. Деякі країни визначають максимальні ставки амортизації, які можуть бути віднесені фірмами в статтю витрат. Інші країни (як Великобританія) застосовують "норму амортизації" (WDA), яку встановлюють на фіксованому рівні. В даний час у Великобританії норма амортизації визначена на рівні 25%.

Звичайно, перше нарахування норми амортизації проводиться через рік після покупки основних засобів. Але можуть виникати труднощі в залежності від того, в який момент фінансового року відбувається покупка. Наприклад, якщо активи з терміном експлуатації 5 років придбані в останній день фінансового року, то норму амортизації можна нарахувати 6 разів, тому що можна нарахувати норму амортизації в той рік, коли були закуплені основні засоби, навіть якщо вони пропрацювали всього 1 день у році. А перші податкові пільги виникнуть через рік. На решту 5 років терміну експлуатації активів норма амортизації буде нараховано 5 разів.

З іншого боку, якщо активи придбані в перший день фінансового року, норма амортизації може бути нарахована не раніше ніж через рік, тобто в кінці фінансового року. Таким чином, податкові пільги будуть мати місце тільки через 2 роки. Крім того, протягом усього терміну експлуатації основних засобів норма амортизації буде нарахована на 1 раз менше. Ясно, що якщо вибирати між цими варіантами, краще інвестувати на один день раніше, якщо відомо, що активи можна повністю списати на амортизацію в кінці фінансового року. Тимчасова різниця виникнення витрат мінімальна, а результатом є зменшена сума оподатковуваного прибутку та більш швидке виникнення податкових пільг. Розглянемо приклад, що показує вплив на податки норми амортизації [34].

Куплені основні кошти обходяться заводу НКМЗ у 100000 у.о.. Термін експлуатації - 4 роки. Норма амортизації (WDA) -25%. Підприємство повинно сплатити 35% податку на прибуток. Розрахунок амортизації і податкових платежів за проектом наведено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Розрахунок амортизації і податкових платежів за проектом

Варіант 1: перший день фінансового року

Варіант 2: останній день фінансового року

З прикладу видно, що по можливості треба купувати основні засоби так, щоб отримати найбільші вигоди від податкових знижок. Затримка з покупкою рівно на один день може дорого обійтися через збільшення обсягу податкових зобов'язань фірми.

д) Податкові пільги, спрямовані на стимуляцію інвестицій.

Іноді уряд надає спеціальні податкові пільги, щоб стимулювати інвестиції в певні галузі. У таких випадках нарахування амортизації може бути прискорене або фірма може бути звільнена від податків на рік купівлі основних засобів. На користь фірми слід знати про ці пільги, тому що вони можуть мати значний вплив на життєздатність інвестиційного проекту [31].

2.4 Облік інфляції

У результаті формування в Україні ринкових механізмів господарювання безпосереднім атрибутом нашої економіки стала інфляція. В даний час інфляція є найважливішим з чинників зовнішнього середовища, які впливають на ефективність проекту.

Інфляція - процес вирівнювання монетарних шляхом напруженості, що виникла в якій-небудь соціально-економічному середовищі. Інфляція супроводжується підвищенням загального рівня цін і знеціненням грошей. Навіть очікувана інфляція передбачає серйозні витрати практично для всіх учасників економічного процесу, пов'язані, в основному, з необхідністю перерахунку цін, зміною податкових зобов'язань, необхідністю збільшення частки коштів, що зберігаються на рахунках в банках у зв'язку з невигідністю зберігання їх на руках і т. д.

Прийнято розглядати два аспекти впливу інфляції на показники фінансової ефективності проекту:

а) Вплив на показники проекту в грошовому вираженні;

б) Вплив на показники проекту в натуральному вираженні, коли інфляція веде не тільки до переоцінки фінансових результатів проекту, але і до зміни плану реалізації проекту [22].

Розглянемо деякі ситуації, коли необхідно враховувати фактор інфляції:

а) Зв'язок інфляції з оподаткуванням.

Позитивне для суб'єкта господарської діяльності вплив інфляції: у України процентні платежі при розрахунку оподатковуваного прибутку не враховуються. Виплати основної суми кредиту не віднімаються при розрахунку оподатковуваного прибутку, так як не вважаються витратами. При підвищенні очікуваних темпів інфляції росте номінальний відсоток. У результаті частина реальної цінності платежів в рахунок погашення основної суми кредиту передається на користь відсоткових платежів, а останні віднімаються з оподатковуваного прибутку і, отже, знижують розмір податкових виплат.

В якості негативних моментів можна виділити наступне:

- Якщо підприємство враховує цінність своїх товарно-матеріальних запасів за принципом FIFO (першим надійшов - першим списується), то у вартості проданих товарів враховуються самі старі запаси, що веде до збільшення податкового тягаря.

- Як відомо, амортизаційні платежі віднімаються з оподатковуваного податком доходу (податкові знижки на амортизацію). Якщо амортизаційні платежі розраховуються на підставі первинної вартості майна, що амортизується, а інфляція існує протягом певного часу, то відносне значення податкових знижок скорочується. У результаті відбувається зростання реальних сум податку на прибуток у порівнянні з безінфляційних періодом [36].

б) Зміна величини грошових потоків.

Розмір інфляції впливає на величину майбутніх витрат, що необхідно враховувати при використанні в проекті як власних, так і позикових коштів. Перевищення кошторисних витрат розглядається аналітиками проекту як додаткове запозичення, а не як перевищення запланованих витрат. Однак через невідповідність реальним умовам фінансування проект може зіткнутися з кризою ліквідності або платоспроможності.

в) Вплив інфляції на величину касових залишків.

При зростанні загального рівня цін вартість незмінного обсягу товарів та послуг зростає. Якщо підприємство не планує скорочувати обсяги господарських операцій, то воно зіткнеться з необхідністю збільшення касових залишків. Додаткові вливання грошових коштів відносяться до витрат проекту і відраховуються з фінансового потоку грошових коштів, при визначенні його життєздатності. У цьому випадку зниження купівельної спроможності грошових коштів називають інфляційним податком з грошових коштів.

г) Неоднорідність інфляції за видами продукції і ресурсів.

Темпи інфляції з різних видів ресурсів неоднакові, тому недостатньо просто змінювати величину окремих складових відтоку і припливу відповідно до прогнозованими рівнями цін. Інфляція може надати як позитивне, так і негативний вплив на фактичну ефективність інвестиційного проекту. Наприклад, інфляція призводить до зміни впливу запасів і заборгованостей: збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості стає вигідним, а зростання запасів готової продукції та дебіторської заборгованості - невигідним. Позитивним також є зростання залишкової вартості активів у міру зростання цін [35].

Основними методами при оцінці ефективності інвестиційного проекту є:

а) Облік інфляційної премії в ставці відсотка;

б) Інфляційна корекція грошових потоків, пов'язана з проблемою постійних і поточних цін і розрахунками в національній та іноземній валюті;

в) Аналіз чутливості в умовах високого рівня інфляції.

Розглянемо метод обліку інфляційної премії в ставці відсотка.

Інфляція впливає на вартість грошових потоків, з'їдаючи купівельну спроможність. Ринкові процентні ставки включають в себе "інфляційні очікування". Тобто інвестори хочуть отримати компенсацію за зменшення купівельної спроможності майбутніх грошових потоків з-за інфляції і тому вимагають відповідного збільшення процентних ставок. Аналогічно інфляція часто враховується в RRR (необхідної норми прибутку), яка використовується при оцінці проектів.

Процентні ставки встановлюються на такому рівні, який дозволяє інвестору (кредитору) компенсувати не лише інфляцію і ризик, але й отримати деяку прибуток за невикористання грошей у певний період часу. Будь-яка процентна ставка (або "альтернативна вартість грошей") включає в себе три основних компоненти:

а) Інфляція, щоб гарантувати, що реальна купівельна спроможність грошей не зміниться з часом;

б) "Безризиковий дохід", тобто дохід, який отримує інвестор за використання своїх грошей, припускаючи, що його вкладення абсолютно надійні (державні облігації часто використовуються в якості індикатора "безризикового доходу").

в) Премія за ризик (ризикова премія), яка забезпечує додаткову компенсацію за будь-який ризик, пов'язаний з інвестиціями.

Безумовно, премії за ризик відрізняються один від одного в залежності від роду інвестицій. Це особиста справа інвестора, який профіль інвестицій вибрати: великий ризик - високі доходи або малий ризик - низькі доходи.

Встановлено, що NPV (чиста поточна цінність) - теоретично найвірніший і найменш проблематичний спосіб фінансового аналізу інвестиційних проектів. Однак існує ряд практичних аспектів при розрахунку NPV, які повинні бути враховані, якщо треба отримати ретельну фінансову оцінку капітальних вкладень. Нижче розглянуті деякі з них і показані способи їх застосування при аналізі NPV [36].

Норма прибутку, що включає в себе інфляцію, називається номінальною ставкою. Можна також дати визначення реальної норми прибутку (тобто без інфляції), як це показано в наступному прикладі. Завод передбачає, що інфляція складе 10%. Встановлюючи номінальну необхідну процентну ставку для інвестиційного проекту, завод бажає компенсувати інфляційний процес і отримати реальний прибуток 8%.

(1 + номінальна RRR) = (1 + реальна RRR) * (I + ставка інфляції) = (1 + 0,08) * (1 +0,1) = 1,188

Таким чином, номінальна RRR заводу становить 18,8%. Це означає, що вона отримає реальний прибуток 8% після врахування впливу інфляції.

Неправильно просто додавати реальну RRR до ставки інфляції. Інфляція надає дію множника, тобто грошові потоки повинні щороку збільшуватися на (1 + ставка інфляції), щоб купівельна спроможність залишалася на одному рівні. Можна висловити зв'язок реальної та номінальної RRR двома способами:

Розраховуючи грошові потоки при аналізі NPV, важливо виділити розходження між номінальною і реальною нормами прибутку (RRR). Обидві ставки і грошові потоки повинні відповідати один одному. Тобто, якщо номінальна норма прибутку (RRR) використовується як дисконтна ставка, то інфляція збільшить номінальний обсяг грошових потоків за термін роботи капітальних вкладень. З іншого боку, якщо передбачається, що грошові потоки залишаться постійними протягом терміну роботи активів, то треба використовувати реальну необхідну норму прибутку (RRR). Поширена помилка, коли використовуються несумісні комбінації необхідної норми прибутку (RRR) і грошових потоків, що призводить до невірної оцінки NPV.

Так як існує два способи оцінки NPV (за номінальною та реальною ставками), то необхідно з'ясувати, який з них краще. Однак тут не існує однозначної відповіді. Перевага використання номінальної необхідної норми прибутку (RRR) разом з грошовими потоками, що враховують інфляцію, визначається тим, що не всі доходи і витрати характеризуються однаковим рівнем інфляції [22].

Наприклад, завод чекає загальний рівень інфляції 7%, в той же час інфляція витрат на працю може скласти 9%. Якщо рівень інфляції враховувати для кожного грошового потоку окремо, то можна визначити їх реальний обсяг. Значить, якщо є можливість отримати для цього способу інформацію, то доцільно використовувати номінальні необхідні норми прибутку і грошові потоки, тому що це дає нам краще представлення про реальну вартість майбутніх грошових потоків.

Якщо враховувати, що темпи інфляції змінюються і потрібно рефінансування заборгованості проекту, то номінальна ставка відсотка повинна коректуватися так, щоб відповідати новому очікуваному рівню інфляції. Це не повинно мати значного впливу на загальну ефективність проекту, вимірювану критерієм NPV.

Але тут можуть виникнути серйозні обмеження по ліквідності проекту через вплив на виплату відсотка та погашення основної суми кредиту. Підприємство може опинитися в ситуації, коли, незважаючи на достатні основні фонди для покриття своїх зобов'язань, немає можливості позичати кошти для покриття короткострокових зобов'язань з виплати відсотків, і існує ймовірність втрати платоспроможності. Причина - більш високі відсотки по кредитах, ніж планував підприємство, у зв'язку з великими темпами інфляції.

Дуже часто важко передбачити окремі індекси цін для кожного виду витрат і доходів, тому в якості заміни використовують загальний рівень інфляції. Звичайно, застосування загального рівня інфляції означає, що всі грошові потоки інфляціруют за однією і тією ж ставкою, і тому перевага застосування номінальних необхідних норм прибутку (RRR) і грошових потоків зникає. Однаковий результат NPV можна отримати, як використовуючи загальну ставку інфляції, так і застосовуючи реальні грошові потоки і реальну необхідну норму прибутку (RRR). Наступний приклад і розглядає два ці способи [32].

Нехай для заводу НКМЗ номінальна RRR становить 20% при очікуваній ставкою інфляції - 8%. Завод хоче провести аналіз NPV для наступного проекту:

- Початкові витрати - 50000 у. е.;

- Тривалість проекту - 4 роки (залишкова вартість дорівнює 0);

- Очікуваний прибуток після сплати податків - 30000у. е. на рік.

а) Використання номінальної RRR і номінальних грошових потоків:

Грошові потоки з урахуванням інфляції (у.о.):

б) Використання реальної RRR і реальних грошових потоків:

Реальна RRR = [(1,20) + (1.08)] - 1 = 11,11%

Два рішення відрізняються один від одного на 2 у.о. з-за округлення цифр.

Не має значення, які індекси цін використовуються для обліку інфляції - спеціальні або загальні, найголовніше, щоб ставки необхідної норми прибутку (RRR) і грошові потоки від капітальних вкладень, що використовуються при розрахунку, відповідали один одному. Тобто, якщо за основу беруться номінальні грошові потоки, то дисконтувати їх потрібно за номінальною ставкою норми прибутку. Аналогічно, для дисконтування реальних надходжень від капіталовкладень необхідно застосовувати реальну норму прибутку.

2.5 Ризики і необхідна норма прибутку

2.5.1 Визначення RRR через вартість залучення капіталу: середньозважена вартість капіталу

Ключовим моментом цього методу є визначення вартості капіталу, використовуваного для фінансування капітальних вкладень. Це більш складна проблема, ніж може здатися на перший погляд. У тому випадку, якщо капіталовкладення фінансуються з одного джерела, вартість капіталу відома (наприклад, відсоток за банківський кредит). Проте організації рідко можуть здійснити інвестиційний проект, маючи лише одне джерело. Найчастіше кошти на здійснення інвестиційного проекту мають різне походження і виникають у різний час. Таким чином, було б помилкою використовувати граничну (маржинальну) вартість капіталу (наприклад, вартість кожного наступного позики) в якості дисконтної ставки при аналізі капіталовкладень. Необхідно обчислити загальну вартість капіталу, яка буде відображати вартість всієї сукупності джерел, з яких фінансується проект. Ця "спільна" вартість називається середньозваженою вартістю капіталу (WACC), визначення якої включає наступні етапи:

а) визначення довгострокових джерел фінансування;

б) визначення вартості залучення цих джерел;

в) визначення ринкової вартості джерел;

г) обчислення середньозваженої вартості капіталу.

Головними джерелами довгострокового капіталу є кредити, облігації, звичайні і привілейовані акції. Зауважимо, що короткострокові джерела (наприклад, овердрафт) не включаються до WACC, тому що звичайно вони не використовуються при фінансуванні капітальних вкладень.

Вартість цих джерел визначається дивідендами, які сплачуються за акціями, і відсотками за кредит. Вартість кредиту є функцією від процентної ставки, ставки податку, інших пов'язаних з отриманням кредиту витрат і ринкової вартості кредиту. Відсотки за кредит відображаються у звіті про прибутки та збитки і включаються до собівартості, на відміну від дивідендів. Це також називається "протівоналоговим ефектом" кредиту. Розглянемо приклад, який ілюструє дію протівоналогового ефекту кредиту [31].

Хай завод може взяти кредит під 16%. Ставка податку на прибуток - 35%. Вартість кредиту з урахуванням податку може бути розрахована наступним чином:

Вартість кредиту після оподаткування = вартість кредиту до оподаткування * (1 - ставка податку) = 16% * (1 - 0,35) = 10,4%

Таким чином, завдяки даному ефекту, кредит зазвичай обходиться дешевше, ніж залучення коштів шляхом випуску акцій. Вартість капіталу, залученого через випуск акцій, для компаній, включених в офіційний котирувальний лист фондової біржі, залежить від рівня дивідендів, вартості випуску і розміщення акцій, а також ринкової ціни акцій. Нерозподілений прибуток - зазвичай менш дорогий джерело, ніж випуск нових акцій, тому що він не вимагає витрат, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. Для дрібних компаній, чиї акції не котируються на фондових біржах, вартість залучення акціонерного капіталу пов'язана з альтернативними витратами, тобто який дохід міг би принести цей акціонерний капітал, якби був інвестований в якому-небудь іншому місці.

Для спрощення припустимо, що вартості всіх джерел капіталу відомі. Частка кожного джерела фінансування в загальному обсязі залучених коштів визначається, виходячи з ринкової вартості облігацій та акцій (а не за їх номінальною вартістю). Таким чином, середньозважена вартість залежить від частки кожного джерела в загальному залученому капіталі. Зазвичай вважається, що компанії використовують оптимальне (або близьке до оптимального) поєднання джерел капіталу з метою мінімізації загальної вартості залучення капіталу. Вступати інакше було б ірраціонально, і більшість фірм віддають перевагу саме ту структуру фінансових ресурсів, яка забезпечує їх мінімальну вартість. Тепер, коли джерела коштів, їх вартість та їх частка структурі залученого капіталу визначені, не складає ніяких труднощів обчислити їх середньозважену вартість [22].

Нехай, наприклад, підприємство має 3 джерела капіталу: облігації, звичайні і привілейовані акції. Вартість цих джерел оцінюється в 10%, 16% і 14% відповідно. Потрібно знайти їх середньозважену вартість. Розрахунок наведено в таблиці 3.2.

Таблиця 2.5 - Розрахунок середньозваженої вартості

Існують дві проблеми при використанні середньозваженої вартості капіталу як необхідної норми прибутку для аналізу інвестиційних проектів. WACC відображає поточну вартість сукупності джерел, використовуваних для фінансування звичайних для даної організації капіталовкладень. Якщо ж інвестиційний проект виходить за рамки звичайної для фірми діяльності, то він схильний абсолютно інших ризиків, ніж інвестиції, які можуть розглядатися як "нормальні". У цьому випадку WACC більше не може застосовуватися в якості RRR, оскільки перестає враховувати відмінність у рівні ризику інвестиційних проектів.

Друга проблема виникає в тому випадку, коли інвестиційний проект настільки великий, що може змінити структуру фінансових джерел. При обчисленні середньозваженої вартості капіталу мається на увазі, що частки окремих джерел не змінюються після фінансування чергового проекту. А якщо, наприклад, для фінансування капіталовкладень береться значний кредит, то дане припущення більше не вірно і значення WACC змінюється.

Незважаючи на те, що визначення необхідної норми прибутку через середньозважену вартість капіталу є простим методом, воно має очевидні недоліки. Часто інвестиційні проекти характеризуються різним рівнем ризику, особливо, якщо ці проекти виходять за рамки "нормальної" інвестиційної діяльності компанії. Таким чином, застосування WACC для визначення RRR далеко не завжди є вірним, тому що у цьому підході не враховується ризик, пов'язаний з тим або іншим інвестиційним процесом [36].

2.5.2 Облік ризику при визначенні RRR: цінова модель фондового ринку

Сучасна теорія інвестицій пропонує метод визначення норми прибутку, який дійсно враховує ризик. Взаємозв'язок між ризиком і прибутковістю інвестицій характеризується прямою фондового ринку (Securities Market Line - S 'ML), яка зображена на графіку.

Рисунок 2.4 - Взаємозв'язок ризику і прибутковості інвестицій

Дана пряма показує, що більш ризиковані проекти мають більш високу необхідну норму прибутку. Безризикові інвестиції характеризуються безризикової (базової) нормою прибутку, а для всіх ризикових капіталовкладень до базової норми прибутку додається ризикова премія. Цей підхід до визначення RRR відомий як "цінова модель фондового ринку".

Малюнок 2.5 - Середньозважена вартість капіталу (WACC) проти прямої фондового ринку (SML)

Порівняємо цей метод з попереднім підходом, де всі проекти дисконтуються за ставкою, отриманої шляхом обчислення середньозваженої вартості капіталу. На графіку 2.5 чотири інвестиційних проекту (А, В, С і D) зображені щодо двох підходів до визначення RRR. Проекти А і В мають однакову RRR, але різні показники ризику. Те ж саме можна сказати про проекти D і С. Відповідно до першого підходу, проекти А і В повинні бути відкинуті, оскільки їх прибутковість нижче WACC, а проекти С і D - прийняті, тому що їх RRR вище, ніж середньозважена вартість залучення коштів компанії.

Однак, якщо до уваги приймаються можливі ризики проектів, то можливості В і D пропонують прибутковість нижче, ніж це потрібно для компенсації їх ризику (тобто вони лежать нижче SML). Проекти А і З перебувають вище прямий фондового ринку і можуть бути прийняті.

Очевидно, що застосування середньозваженої вартості капіталу, в якій не враховується ризик, веде до неправильного прийняття проектів з високою прибутковістю, але надмірним ризиком, і відмови від інвестиційних можливостей, які забезпечують невисоку прибутковість, але при відповідно низькому ризику. Використання SML допомагає прийняттю правильних інвестиційних рішень [30].

З іншого боку існують дві проблеми при практичному використанні прямої фондового ринку:

а) Як визначити цю саму "міру ризику" проекту (тобто як його розмістити щодо осі X)?

б) Який рівень необхідної норми прибутку відповідає даному рівню ризику (тобто яка координата проекту на осі У)?

Розглянемо вимірювання ризику.

Поняття ризику може бути визначене як непостійність, мінливість доходів від інвестицій. Ця мінливість властива всім капіталовкладенням як результат змін ситуації на ринку або в макроекономіці. Проте одні інвестиції менше схильні до цих коливань, ніж інші.

В якості міри ризику в інвестиційній теорії використовується бета-коефіцієнт (b). Бета-коефіцієнт виражає "ринкову чутливість" інвестицій, або на скільки змінюються доходи від капіталовкладень у порівнянні зі змінами ринкової ситуації. B = 1 означає, що зміни до прибутковості в точності повторюють зміни ринкової ситуації. Значення менше, ніж одиниця, характерні для проектів з низьким рівнем ризику, чия прибутковість більш стабільна, ніж ринок; значення більше, ніж одиниця, говорять про те, що доходи від цих проектів піддані дуже сильному впливу з боку навіть незначних ринкових коливань.

Хоча бета-коефіцієнт і служить для вимірювання ризику, на практиці важко визначити його точне значення для конкретного інвестиційного проекту. Звичайно значення b визначають, виходячи з даних фондового ринку, звідки беруться відомості про прибутковість компанії (яка характеризується ціною її акцій) [23].

Якщо підприємство, акції якого котируються на фондовому ринку, розглядає інвестиційний проект, "типовий" для його ділової активності, то показник ризику для всього підприємства (його b) може служити показником рівня ризику даного конкретного проекту. Однак набагато важче визначити рівень ризику проекту, що лежить за межами "нормальної" діяльності підприємства. У цьому випадку можна оцінити бета-коефіцієнт проекту, використовуючи для цього бета-коефіцієнти тих компаній, в чиїй сфері "нормальної" діяльності знаходиться даний проект.

Наприклад, якщо підприємство, яке займається виробництвом меблів, хоче відкрити власну роздрібну торгівлю меблями, то ризик, з яким їй доведеться зіткнутися, буде відрізнятися від тих ризиків, з якими воно зустрічалася раніше. От чому цьому підприємству варто орієнтуватися на бета-коефіцієнти тих підприємств, які в даний час займаються виключно роздрібної меблевої торгівлею, а не покладатися на власний поточний бета-коефіцієнт.

Існують, однак, дві проблеми при використанні бета-коефіцієнтів інших компаній в якості бета-коефіцієнта для конкретного проекту. По-перше, всі ринкові котирування засновані на вимірюванні доходу на одну звичайну акцію (тобто доходу акціонера), а не на одиницю активів (тобто доходу організації). Бета-коефіцієнт акції відображає не тільки бета-коефіцієнт активів (той, що повинен використовуватися в якості заміни при оцінці проектів), але і структуру фінансів компанії.

Власники акцій вважають менш надійною ту компанію, у якої на одну звичайну акцію доводиться більше позикових коштів, і це, безумовно, відбивається на бета-коефіцієнти. Структура фінансів підприємства не впливає на рівень ризику, визначений типом підприємства, тобто на рівень галузевого ризику.

Наприклад, інвестиції в кафе швидкого обслуговування несуть на собі ризик, властивий даному типу бізнесу, незалежно від того, краще або гірше організовано підприємство. Таким чином, для знаходження бета-коефіцієнта активів ми повинні видалити з ринкового бета-коефіцієнта той ризик, який визначається фінансовою структурою підприємства.

Це непросте завдання. Загалом так: вигляді вона вирішується так де b активів - "галузевий ризик", який може бути використаний в якості заміни при оцінці інвестиційних проектів;

b облігацій - рівень ризику облігацій, випущених компанією;

D - ринкова вартість облігацій;

Е - ринкова вартість акцій;

b акцій - ринковий бета-коефіцієнт, що визначається рівнем доходу по акціях.

Часто робиться спрощує допущення, що b облігацій = 0, тобто компанія може випустити облігації з безризиковою ставкою доходу. Це припущення не завжди відповідає дійсності.

Там, де можливо, бажано використовувати середнє значення b активів кількох фірм, якщо є дані про бета-коефіцієнти активів і фінансових структурах компаній, близьких за родом діяльності [6].

Друга проблема, що виникає при визначенні бета-коефіцієнта проекту, обумовлена ​​різницею між показниками ризику для інвестиційного портфеля організації та показниками ризику для окремого проекту капіталовкладень. Якщо компанія (або група компаній), для яких визначається b активів, проводить політику диверсифікації своїх інвестицій, то властивий даної компанії ризик буде нижче, ніж ризик окремого проекту. Таким чином, цей "диверсифікований" бета-коефіцієнт не може бути використаний для оцінки ризику окремого інвестиційного проекту.

Проте якщо ми зможемо знайти компанію з відносно однорідними (недиверсифікованими) інвестиціями, чий рід діяльності близький до оцінюваного інвестиційного проекту, то ця проблема може бути вирішена. Це не завжди можливо здійснити на практиці, що є основним недоліком застосування цінової моделі фондового ринку для визначення необхідної норми прибутку [7].

Крім того, вплив ризику проекту на сам проект може відрізнятися від впливу ризику проекту на всю організацію в цілому, тому що даний проект є лише частиною інвестиційного портфеля фірми. Як частина інвестиційного портфеля, рівень ризику проекту визначається його співвідношенням з ризиками інших проектів у цьому портфелі. На практиці фірми намагаються убезпечити свій інвестиційний портфель, додаючи в нього ті проекти, в яких показники ризику не збігаються з характеристиками ризику самого портфеля. Група вже існуючих інвестицій, по-різному реагує на ринкові зміни, може служити "буфером" для кожного наступного інвестиційного проекту. Таким чином, з точки зору організації, загальний ризик може бути зменшений шляхом підбору інвестицій різного типу і з різними індивідуальними параметрами ризику [2].

Однак існує думка, що диверсифікація інвестицій в організації, суперечить меті максимізації добробуту власників акцій. Акціонери самі здатні диверсифікувати свої вкладення, купуючи акції різних підприємств, зайнятих у різних галузях. Теоретично від організації не потрібно проводити диверсифікацію, намагаючись знизити ризик для своїх акціонерів. З цієї точки зору абсолютно не важливий той ефект, який чинить кожен окремий проект на інвестиційний портфель при визначенні значення потрібної норми прибутку для даного проекту. Люди, що приймають інвестиційні рішення, не повинні звертати уваги на те, чи може інвестиційний проект знизити (або підвищити) ризик всього інвестиційного портфеля компанії, оскільки власники теоретично не зацікавлені в диверсифікації капіталу), вкладень компанії.

Відповідно до цього підходу, акціонери стурбовані тільки тим, наскільки інвестиційний проект здатний компенсувати свій власний ризик (своє b), таким чином, всі прийнятні проекти повинні знаходитися вище (або, принаймні, лежати на SML). Компанія, що діє з метою максимізації добробуту акціонерів, повинна, отже, звертати увагу тільки на ризик і прибутковість (пов'язані з кожним конкретним проектом), ігноруючи взаємини проекту інвестиційним портфелем організації.

Таким чином, хоча при практичному використанні бета-коефіцієнта в якості міри ризику і існують проблеми, цей показник дає корисну інформацію про ризики інвестиційних проектів. Як вже зазначалося, цей підхід особливо корисний при розгляді капітальних вкладень, що лежать поза сферою "нормальної" діяльності підприємства. У цих випадках прийняття до уваги значень бета-коефіцієнтів підприємств, близьких за родом діяльності до розглянутого проекту, може вберегти від помилок при оцінці ризику проекту. Зверніть увагу на значення слова "оцінка". Було б необачним стверджувати, що цей (або будь-який інший) відносно нескладний методу може дати сувору кількісну характеристику ризику. Все, що він може дати - це приблизна оцінка [30].

Використовуючи b, характерне для певного типу бізнесу, в якості b окремого інвестиційного проекту ми можемо більш вірно визначити відповідну необхідну норму прибутку для дисконтування грошових доходів від інвестиційного проекту для визначення чистої приведеної вартості капіталовкладень [2].

2.5.3 Визначення "підходящої''необхідної норми прибутку

Бета-коефіцієнт використовується спільно з вартісною моделлю фондового ринку, яка відображає взаємозв'язок між рівнем ризику інвестицій та їх необхідної нормою прибутку. Дана взаємозв'язок виражається наступною формулою:

де RRR - необхідна норма прибутку;

Rf - безризикова норма прибутку;

Rm - ринкова норма прибутку;

b активів - бета-коефіцієнт активів.

Показник (Rm - Rf) характеризує собою "ринкову премію", тобто прибутковість, що перевищує безризикову норму прибутку, що склалася на ринку. Таким чином, якщо b проекту дорівнює 1 (тобто він характеризується середнім рівнем ризику), то підходящою для нього RRR буде норма прибутку, що склалася на ринку [7].

У наступному прикладі показується обчислення підходящої RRR для b = 1,12 (взято з попереднього прикладу), за допомогою цінової моделі фондового ринку.

Дано: Rf = 10%, R _m = 18%.

RRR = Rf + [(R _m - Rf) * b активів)] = 10% + (18% - 10%) * 1,12 = 10% + 8,96% = 18,96%.

Таким чином, рівень ризику інвестицій (перевищує загальноринковий, тому що b> 1) передбачає RRR близько 19% (також більше за середньоринкову).

Визначення RRR за допомогою цінової моделі фондового ринку складно. Існує безліч припущень як у самій моделі, так і при визначенні необхідної норми прибутку за допомогою даної моделі. Ось деякі з них:

а) ринковий механізм діє ефективно і на значення ринкових бета-коефіцієнтів (b активів) можна покластися;

б) модель фондового ринку, створена на будь-який період, може бути екстрапольована на весь термін, на який розраховані капіталовкладення;

в) b облігацій = 0 або може бути визначено;

г) ринок капіталів досконалий (тобто немає ні податків, ні витрат на отримання інформації), інвестори діють економічно раціонально і вважають за краще по можливості ухилятися від ризику.

Тим не менш, незважаючи на всі свої недосконалість (І проблеми, пов'язані з практичним застосуванням), метод цінової моделі фондового ринку теоретично є найбільш вірним шляхом визначення RRR. Однак там, де інвестиційний проект близький до "нормальної" діяльності організації, може виявитися корисним більш простий підхід до визначення потрібну норми прибутку. Він також заснований на ціновій моделі фондового ринку і враховує вплив ризику [29].

2.5.4 Спрощений підхід до визначення RRR з урахуванням ризику

Підприємство може використовувати середньозважену вартість капіталу як індикатор "нормального" рівня необхідної норми прибутку для проектів з "середнім" рівнем ризику. Для тих же проектів, які лежать за межами "нормальної" діяльності фірми, потрібно привести RRR у відповідність з рівнем ризику проекту.

Наприклад, підприємство, яке знає свою WACC, може вдосконалити оцінку RRR шляхом виділення 3 груп ризики низького середнього і високого. Розглянемо приклад, який пояснює цю ідею.

На даний момент безризикова норма прибутку становить 10% і підприємство визначило свою WACC в 18%. Аналітики підприємства використовують наступні категорії ризику для оцінки капіталовкладень:

а) низький ризик (RRR = 14%)

б) середній ризик (RRR = 18%)

в) високий ризик (RRR = 24%).

Дані категорії можуть бути накладені на графік прямої фондового ринку.

Малюнок 2.6 - Графік фондового ринку

Не будучи цілком теоретично коректним, даний підхід має 3 переваги перед методом визначення RRR через WACC:

а) Знижує ймовірність неправильного рішення, тому що частково враховує ризик;

б) Змушує людей, які приймають рішення про капіталовкладення, розглядати ризики, пов'язані з проектами;

в) Змушує людей, які приймають рішення, шукати "підходящу" RRR і тим самим сприяє більшому використанню інформації про ринки [33].

2.5.5 Альтернативні підходи до оцінки рівня ризику капітальних вкладень

До цих пір розглядаючи ризики, пов'язані з проектами, ми прив'язували ступінь ризику до визначення "підходящої" необхідної норми прибутку. Проте існують більш складні методи оцінки ризику капіталовкладень, розроблені в літературі, присвяченій операційним дослідженням. Нижче будуть розглянуті деякі з них, а саме:

а) метод визначення імовірностей результатів;

б) метод моделювання;

в) аналіз чутливості;

г) теорія ігор.

д) Визначення ймовірностей результатів.

Оцінка ймовірності того йди іншого результату інвестиційного проекту - простий метод оцінки ризиків капіталовкладень. Цей метод вимагає, щоб людина, що приймає інвестиційні рішення, міг передбачити безліч можливих результатів інвестиційного проекту і був в змозі оцінити ймовірність настання кожного з можливих варіантів. Типова ситуація, що відображає гірші і кращі можливі варіанти розвитку, може включати в себе наступні групи: "песимістичний" варіант, "найбільш можливий" і "оптимістичний". Розглянемо даний підхід на прикладі.

Завод розглядає інвестиційний проект X з очікуваним NPV = +15000 у.о.. Фінансовий аналітик фірми не задоволений результатами обчислення NPV і хоче оцінити можливість настання інших випадків. Він проводить розрахунок середньозваженої NPV, результати якого внесені в таблицю 2.6.

Таблиця 2.6 - Розрахунок середньозваженої NPV

Таким чином, незважаючи на те, що NPV = +15000 у.о. є найбільш імовірним результатом, існує висока ймовірність набагато гіршого результату, про що свідчать негативне значення сумарної зваженої NPV. Проект повинен бути відкинутий.

У прикладі яскраво продемонстрована небезпеку ігнорування ризику (тобто "розкиду" можливих доходів інвестиційного проекту). Чиста приведена вартість проекту може значно відрізнятися від "найбільш вірогідною", що може привести до неправильних рішень. Відповідь, таким чином, залежить не тільки від значення очікуваної NPV. Розподіл ймовірних результатів також грає важливу роль при розгляді привабливості потенційних капіталовкладень. Покажемо на прикладі, як два проекти можуть мати однакову NPV, але різні характеристики ризику. Проекти С і В мають очікувану NPV, рівну +50000 у.о.. Однак при розгляді різних можливих результатів (таблиця 2.7) стає очевидно, що проекти мають різний ступінь ризику.

Таблиця 2.7 - Значення NPV і їх вірогідність для проекту В

Таблиця 2.8 - Значення NPV і їх вірогідність для проекту З

Проект С має набагато більш широкий розподіл можливих результатів і, отже, є більш ризикованим, ніж проект В. Це ніяк не вдалося б побачити, якби ми використовували критерій чистої наведеної вартості.

Вибір між проектами С і В залежить від переваг інвестора. Звичайно передбачається (в економічній теорії), що інвестори уникають ризику і, отже, швидше за все, буде прийнятий проект В, тому що він пропонує той же рівень NPV при більш низькому рівні ризику. Слабким місцем цього методу є його суб'єктивність. Різні оцінки можливих результату і їх ймовірностей можуть призвести до зовсім різних результатів. Однак на відміну від методів оцінки інвестиційних проектів, в яких розглядається тільки один варіант розвитку даний метод дає гарантію, що питання ризику не були обійдені при прийнятті інвестиційного рішення [22].

б) Моделювання.

Моделювання - це продовження методу оцінки ймовірностей можливих результатів, який був описаний вище. Метод оцінки ймовірностей включає в себе оцінку тільки одного показника - чистої наведеної вартості, але на практиці набагато більшу кількість факторів визначає успіх або провал інвестиційного проекту. Серед них можуть бути вартість здійснення проекту, річний дохід від капіталовкладень, норма прибутку, термін, на який розраховано проект, і його ліквідаційна вартість. Метод моделювання дозволяє розглянути кожен з цих параметрів з точки зору його впливу на рівень ризику проекту.

При використанні методу моделювання (відомого також як "метод Монте Карло") необхідно:

- Визначити ключові змінні інвестиційного проекту,

- Визначити всі можливі значення, які можуть приймати ці змінні;

- Визначити ймовірність виникнення кожного значення;

- Побудувати модель (краще за все, використовуючи комп'ютер).

Комп'ютер довільно вибирає значення для кожної з усіх ключових змінних, грунтуючись на ймовірності виникнення того чи іншого значення (ймовірно, як пам'ятаємо, попередньо задані людьми, які проводять моделювання). Використовуючи ці вибрані значення, машина обчислює NPV проекту. Після великої кількості ітерацій (циклів обчислень) машина отримує найбільш ймовірну NPV і розподіл усіх можливих її значень із зазначенням ймовірності їх настання, що дозволяє оцінити ризик, пов'язаний зі здійсненням даного проекту. Підсумки цих обчислень виглядають дуже привабливо для людей, які проводять дослідження, оскільки вони забезпечують корисний і легко зрозумілий результат.

Нескладна модель може бути, звичайно, побудована і без допомоги обчислювальної техніки. Однак корисність моделювання залежить від комплексності вихідних даних і від кількості проведених ітерацій, таким чином, на результати "ручного" моделювання навряд чи можна буде покластися.

При проведенні моделювання слід остерігатися взаємозалежних змінних (наприклад, ліквідаційна вартість проекту може залежати від терміну, на який він розрахований). Успіх моделі цілком залежить від людей, які приймають рішення, вони повинні бути впевнені, що виявлені всі ключові змінні і що кожній з них присвоєно реальний розподіл функцій в залежності від імовірності їх виникнення [28].

в) Аналіз чутливості.

Цей метод дуже схожий на метод моделювання, але не так складний і глибокий. При використанні цього підходу визначаються ті фактори, які мають найбільший вплив на кінцевий результат капіталовкладень. Це досягається шляхом зміни величини однієї з ключових змінних та перерахунку NPV проекту.

Якщо зміна значення змінної не робить істотного впливу на чисту наведену вартість, то правильність інвестиційного рішення навряд чи буде залежати від точності і акуратності визначення значення цієї змінної. Якщо ж навіть незначні зміни значення змінної роблять сильний вплив на рівень NPV, то проект вважається "високочутливим" до значення даної змінної, оскільки параметр в чималому ступені визначає ступінь ризику проекту. У цьому випадку оцінці можливих значень цієї змінної має бути приділено найбільшу увагу. Там же, де змінна виявляється вирішальною для результату інвестиційного проекту, якщо ця змінна характеризується великою невизначеністю, то виникає питання: чи варто взагалі здійснювати цей проект. Таким чином, цей метод має подвійну цінність для оцінки капіталовкладень:

1) Дозволяє виділити ті змінні, які мають найбільший вплив на результат інвестиційного проекту і значення яких повинні бути визначені з максимальною акуратністю й точністю.

2) Допомагає виділити проекти з високим ступенем ризику, зумовленої великою мінливістю (або повною невизначеністю) однієї або декількох ключових змінних, і, отже, дозволяє обчислити "очікувану" NPV цих проектів.

Аналіз чутливості також корисний як "попередника" моделювання, щоб оцінками тих змінних, від яких значною мірою залежить успіх проекту, було приділено особливу увагу при побудові моделі. Труднощі при застосуванні аналізу чутливості виникають, коли ключові змінні взаємозалежні. Ця проблема вже згадувалася при описі моделювання. Частково вона може бути вирішена шляхом зведення всіх взаємозалежних змінних до однієї, яка відображала б взаємозв'язок цих змінних [22].

д) Теорія ігор.

Теорія ігор може виявитися корисною там, де важко або неможливо визначити ймовірності настання тих чи інших подій. Теорія ігор - це консервативний підхід, спрямований на мінімізацію втрат або "жалю" від прийняття неправильних інвестиційних рішень. Незважаючи на те, що підхід не може визначити найкраще інвестиційне рішення, він пропонує шляхи виключення найбільш ризикованих варіантів. Один з методів теорії ігор називається "мінімізація максимально можливих втрат". Цей метод допомагає вибрати кращий із усіх гірших можливих результатів, які можуть виникнути, тобто він захищає від дуже поганих варіантів. Інший метод з теорії ігор носить назву "мінімізація жалю", або "мінімізація максимально можливих альтернативних витрат", який, як випливає з його назви, служить для зменшення альтернативних витрат при прийнятті інвестиційних рішень. Розглянемо приклад застосування методів теорії ігор. Завод розширюється і керівництво має вирішити, який цех, великий або маленький, будувати. При високому попиті на продукцію заводу, очікувана NPV великого цеху вище, ніж у маленького. Але при низькому попиті високі постійні витрати великого цеху приведуть до того, що NPV маленького виявиться вище. На жаль, неможливо встановити, наскільки ймовірні обидва сценарії поведінки ринку. Можливі варіанти при різному рівні попиту для різних цехів показані в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 - Можливі варіанти NPV при різному рівні попиту для різних цехів

Використовуючи підхід мінімізації максимального програшу, завод визначає найгірші варіанти для кожного рівня попиту, тобто обрані:

- Високий попит - маленький цех, NPV = +100000 у.о.;

- Низький попит - великий цех, NPV = +40000 у.о..

Потім з цих двох варіантів вибирається найкращий (з максимальним значенням NPV), тобто високий попит - маленький цех при NPV = +100000 у.о.. Таким чином, перевага віддається маленькому цеху. При використанні методу мінімізації альтернативних витрат керівництво заводу обчислює альтернативні витрати або "жаль" від прийняття неправильного рішення для кожного сценарію поведінки ринку. Наприклад, вибір маленького цеху при високому попиті означає NPV = +100000 у.о., що на 80000 у.о. менше, ніж, якби був обраний великий цех. Отже, перевагу маленького цеху має альтернативну вартість 80000 у.о.. Вибір великого цеху при високому попиті має нульові альтернативні витрати, тобто цей варіант кращий. Альтернативні витрати (ОС) наведені в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 - Альтернативні витрати при різному рівні попиту для різних цехів

Таким чином, потенційне "жаль" для маленького цеху - 80000 у.о., а для великого - 40000 у.о.. Згідно з цим методом вибір великого цеху переважно, оскільки він має менші альтернативні витрати. У наведеному вище прикладі використання двох методів теорії ігор призвело до суперечливих висновків. Це не є чимось незвичайним і є недоліком цього підходу. Однак там, де не можна визначити ймовірність настання можливих результатів (варіантів розвитку), теорія ігор пропонує альтернативний підхід до усунення "гіршого вибору", пом'якшуючи наслідки неправильного рішення [7].

3. Оцінка і оптимальне прогнозне планування інвестиційної діяльності

3.1 Рекомендації з планування та прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства

Своєчасні інвестиційні рішення в значній мірі визначають успіх будь-якого підприємства. Тому для інвестицій необхідні прогнози їх оптимального здійснення в наступних періодах, основані як на припущенні щодо ефективності прийнятих інвестиційних проектів, так і на наявної ресурсної бази. До того ж економічний прогноз є одним з інструментів економічного планування, який дає можливість визначити напрямки і готувати конкретні рішення економічної політики. Разом з тим ключовим завданням інвестування є оптимізація вибору інвестиційних проектів і оцінки їх фінансової ефективності.

Однак, незважаючи на наявність різних методів і підходів до оцінки ефективності інвестиційних проектів, немає єдиного критерію оптимальності вибору інвестиційного проекту, тобто, немає інструментарію розробки оптимальної програми оцінки інвестиційних рішень. Наприклад, при виборі інвестиційного проекту на основі чистого приведеного доходу основною проблемою є визначення величини ставки дисконтування, а при оцінці інвестиційного проекту за допомогою внутрішньої рентабельності може виникнути проблема множинності внутрішньої рентабельності.

Тоді одним з прийомів, які дають можливість знайти компромісне рішення, є мультікрітеріальний аналіз. Такий аналіз дає можливість порівняти і вибрати інвестиційні проекти на основі дослідження їх за допомогою декількох показників ефективності. Однак у цьому випадку виникають ситуації, коли за одними критеріями проект потрібно прийняти, а за іншими - відхилити. До того ж це питання особливо гостро стоїть при виборі інвестиційних проектів у разі невідповідності альтернатив, які порівнюються при аналізі різних інвестиційних проектів, тобто коли порівнюються, наприклад, інвестиційні проекти з різними початковими інвестиціями (капітальними вкладеннями), з різними термінами дії, різними сумами і термінами дії. У цьому випадку найбільш прийнятні підходи з урахуванням ризику проведення окремих етапів інвестиційних рішень. Ці підходи дають можливість побудувати дерево рішень на основі розрахунку ризику індивідуального інвестора. Наявність простих і наочних процедур дає можливість більш гнучко підходити до проблеми вибору інвестиційних рішень в умовах динамічно мінливого економічного становища.

Одним із напрямів удосконалення оцінки інвестиційних рішень є не стільки розробка нових підходів, скільки оптимізація існуючих методів і модифікація їх з метою використання в умовах перехідного періоду розвитку. А оптимізація вибору проекту повинна проводитися з метою уточнення певного критерію оптимальності в тих чи інших умовах розвитку.

Одним з найбільш ефективних і часто використовуваних критеріїв є чиста залишкова вартість інвестиційного проекту (інвестор, максимізує чисту сьогоднішню вартість одночасно максимізує залишкове майно, тому під чистим залишковою вартістю в даному розділі будемо розуміти чистий приведений дохід). Більш того, поняття чистої залишкової вартості використовується і при побудові інших показників оцінки інвестиційних проектів. Тому в основу аналізу доцільно покласти зміна щорічних фінансових потоків, сума дисконтованих значень яких за прийнятою ставкою дисконтування еквівалентна сумарною чистої залишкової вартості кожного з порівнюваних проектів.

Як модель чистої залишкової вартості пропонується така залежність:

MNPV = INPV + ε (3.1)

де MNPV - модель чистої залишкової вартості інвестиційного проекту;

INPV - нижня межа чистої залишкової вартості інвестиційного проекту, яка і підлягає оптимізації на підставі формул (2.8) або (2.9);

ε - похибка моделі, яка в даному випадку висловлює запас міцності інвестиційного проекту, тому що основу аналізу становить нижня межа чистої залишкової вартості.

Необхідно врахувати, що значення похибки може мати абсолютну і відносну величину. Слід також відзначити, що введення в розгляд похибки дає можливість сформулювати поняття граничного планування як планування в допустимій області зміни певного критерію ефективності.

Разом з тим для аналізу щорічних змін фінансових потоків, еквівалентних загальної залишкової вартості, з метою оптимізації моделі чистої залишкової вартості пропонується ввести в розгляд криву, яка характеризує зміну чистої залишкової вартості на аналізованому часовому інтервалі:

PNPV = F (t) (3.2)

де PNPV - прогнозне значення чистої залишкової вартості у певний період часу t;

F (t) - вид функціональної залежності прогнозного значення чистої залишкової вартості.

У самому простому випадку рівняння прогнозного значення залежності можна отримати, знаючи, з одного боку, найменше значення чистої залишкової вартості, і на його основі розрахувати щорічне зміну фінансового потоку (NPV _t) за допомогою формули (в даному випадку NPV = MNPV):

Малюнок 3.1 - Залежність між розрахунковою і прогнозною вартістю інвестиційного проекту

З іншого боку, рівняння прогнозного значення залежності можна вивести за допомогою значення чистої залишкової вартості, отриманого на підставі методу експертних оцінок. Більш загальний випадок виведення функціональної залежності F (t) припускає використання інформації про зміну рівня інфляції, процентних ставок за довгостроковими позиками, експертних оцінок можливих рівнів ризику та інвестування.

Якщо розглянути графічну ілюстрацію зміни чистої залишкової вартості (розрахованої на підставі формул (2.8) і (2.9)) та її прогнозні значення в тимчасовому інтервалі (рисунок 3.1), то видно, що можливі різні тенденції в зміні двох величин NPV і PNPV, зображених розрахункової кривої і кривими 1 (2) відповідно.

При цьому взаємне розташування кривих можна проаналізувати на підставі величини кута між ними (див. рис.3.1, кут α).

Тоді як оптимізаційного значення ENPV _t в певний момент часу можна вибрати проекцію відрізка АВ на кривій, яка характеризує зміну чистої залишкової вартості NPV на криву, яка характеризує прогнозне значення чистої залишкової вартості. Довжина відрізка АВ є числовим значенням величини NPV _t - чистої залишкової вартості інвестиційного проекту в певний проміжок часу. Тоді в найбільш простому випадку значення величини проекції можна оцінити за формулою:

ENPV _t = NPV _t * cos α (3.4)

Як видно з рис.3.1, чим менше кут між кривою прогнозного значення чистої залишкової вартості і кривою чистої залишкової вартості, тим більше абсолютне значення величини проекції ENPV _t. І це зрозуміло, тому що ймовірність прогнозу наближається до розрахункової кривої чистої залишкової вартості. Якщо ж кут між аналізованими кривими значний, то абсолютне значення проекції буде зменшуватися різкою зміною прогнозної величини чистого залишкової вартості. Це, у свою чергу, можливо в силу зміни політичної та економічної ситуації, що є чинником ризику для прийняття інвестиційних рішень.

Потім, віднімаючи отримане дисконтовані значення ENPV _t від розрахункової величини NPV знаходимо уточнене значення щорічного фінансового потоку ENPV _{t +1.} І так далі, поки не будуть уточнені всі значення щорічних фінансових потоків.

При цьому сукупність всіх значень ENPV _t, дисконтованих за прийнятою ставкою дисконтування d, дорівнює нижній межі чистої залишкової вартості інвестиційного проекту:

а похибка може бути визначена таким чином:

ε = NPV - INPV (3.6)

Таким чином, в основі розглянутого вище підходу лежить принцип декомпозиції (розбивки) загального чистого залишкової вартості на щорічні фінансові потоки та коригування (оптимізація) обсягу щорічних фінансових потоків за допомогою проекції на прогнозну криву чистої залишкової вартості. Назвемо запропонований підхід послідовним аналізом потоків (ПАП). При цьому ПАП може бути використаний і для побудови процедура вибору інвестиційного рішення.

Розбивка та коригування приватних суджень про прийнятність проекту на основі аналізу скоригованих щорічних платежів зв'язування їх в єдине ціле за допомогою показника загальної чистої залишкової вартості інвестиційного проекту дають можливість сформулювати ряд критеріїв вибору інвестиційних проектів. Критерієм вибору того чи іншого проекту можуть служити:

- Максимізація щорічного платежу у визначений проміжок часу;

- Мінімальна величина абсолютної похибки ε;

- Мінімальна величина відносної похибки ε;

- Максимізація певної послідовності щорічних платежів в певні проміжки часу.

Слід зазначити, що різноманітність критеріїв вибору інвестиційних рішень в цьому випадку не пов'язане з неоднозначністю трактування, а обумовлено, перш за все, конкретизацією поняття ефективності інвестиційного проекту та можливістю приймати найбільш ефективні рішення в конкретній ситуації. Разом з тим множинність критеріїв вибору в розглянутому підході дає можливість побудувати єдиний критерій ефективності, який можна визначити таким чином:

де i - певний аналізований інвестиційний проект.

3.2 Методологічні підходи до прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства на конкретному прикладі

Більш детально розглянемо підхід до вибору інвестиційного проекту на основі мультікрітеріального аналізу та методу ПАП на прикладі.

На заводі планується реалізувати один із двох інвестиційних проектів А і В, які мають такі характеристики:

Таблиця 3.1 - Вихідні дані для аналізу проектів

Необхідно прийняти рішення про вибір інвестиційного проекту з двох запропонованих для подальшої реалізації проектів. Для простоти розгляду прикладу припустимо, що крива прогнозного значення чистої залишкової вартості і крива розрахункового значення чистої залишкової вартості утворюють такі кути:

Таблиця 3.2 - Вихідні дані для аналізу проектів методом ПАП

1 Проведемо мультікрітеріальний аналіз проектів за допомогою показників NPV, PI, IRR, DPP.

а) Чистий залишкова вартість проектів розраховується за формулою 2.9:

Обидва проекти мають позитивну величину NPV, що означає, що надходження за проектами більше, ніж суми витрат на їх реалізацію. Кожен з проектів принесе підприємству додатковий прибуток протягом терміну його експлуатації, що відповідає значенню чистого доходу проекту при його реалізації. Проект А має чисту залишкову вартість у 1250/1000 = 1,25 рази перевищує аналогічний показник проекту В. Це означає, що за показником чистого залишкової вартості доцільно прийняти проект А. б) Індекс прибутковості розраховується за формулою 2.11:

Індекс прибутковості 1,25 показує, що на 1 $ витрат припадає 0,25 центів прибутку. Оскільки PI> 1 для обох проектів і PI ^А = PI ^В, то для підприємства немає різниці, який з цих проектів реалізувати, так як їх прибутковості рівні.

в) Внутрішня норма прибутковості проекту А:

- Способом підстановок:

- Графічним способом:

Більш точно визначити значення внутрішньої норми прибутковості можна на підставі формули (3.8):

Внутрішня норма рентабельності проекту виступає як очікуваний рівень прибутковості проекту і становить 34,88%, що вище, ніж ставка дисконту (20%). Значить, проект може бути прийнятий до реалізації.

Внутрішня норма прибутковості проекту В:

- Способом підстановок:

- Графічним способом:

Внутрішня норма рентабельності проекту становить 41,78%, що вище, ніж ставка дисконту (20%). Проект може бути реалізований.

Внутрішня норма рентабельності проекту В більше аналогічного показника за проектом А на (41,78 / 34,88 - 1) * 100 = 19,78%.

Отже, за даним критерієм до реалізації повинен бути прийнятий проект В.

г) Дисконтований термін окупності.

Проект А:

1) визначаємо поточну вартість грошових надходжень:

2500 / (1 ​​+0,2) = 2083,33 тис. $

3500 / (1 ​​+0,2) ² = 2430,56 тис. $

3000 / (1 ​​+0,2) ³ = 1736,11 тис. $

2083,33 +2430,56 +1736,11 = 6250 тис. $

2) визначаємо частина третього року реалізації проекту, за яку витрати будуть повністю відшкодовані:

6250 - 5000 = 1250 тис. $

1250 / 5000 = 0,25 року

3) дисконтований термін окупності дорівнює:

DPP = 2 + 0,25 = 2,25 року.

Проект В:

1) визначаємо поточну вартість грошових надходжень:

3500 / (1 ​​+0,2) = 2916,67 тис. $

3000 / (1 ​​+0,2) ² = 2083,33 тис. $

2916,67 + 2083,33 = 5000 тис. $

2) дисконтований термін окупності дорівнює: DPP = 2 роки.

Відбір за критерієм терміну окупності означає вибір проекту з мінімальним терміном окупності. Таким чином, з даного показника перевагу необхідно віддати проектом В.

Результати мультікрітеріального аналізу зведемо в таблицю.

Таблиця 3.3 - Результати мультікрітеріального аналізу

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

- Проект А можна назвати більш вигідним для підприємства, якщо воно робить ставку на максимізацію кінцевого майна, оскільки чистий приведений дохід проекту А вище, ніж чистий приведений дохід проекту В на 25%, тобто на 250 тис. $;

- Проект В більш вигідний для підприємства, якщо воно планує якомога швидше повернути вкладені кошти, оскільки термін окупності проекту В на 3 місяці менше, ніж у проекту А. Крім того, внутрішня норма прибутковості по проекту В вище аналогічного показника проекту - конкурента, що робить проект У менш ризикованим.

2 Аналіз методом ПАП виглядає наступним чином

а) Чистий залишкова вартість інвестиційних проектів:

для проекту А: NPV = 1250; для проекту У: NPV = 1000.

б) Для проекту А розрахуємо ENPV _t і inpv за допомогою формул (3.3), (3.4), (3.5).

1-й рік:

2-й рік:

3-й рік: Тоді

Абсолютна похибка дорівнює:

ε ^А = 1250 - 978,578 = 271,422

Відносна величина похибки:

271,422 / 1250 * 100 = 21,7%.

3) Аналогічний розрахунок проведемо для проекту В.

1-й рік:

2-й рік: Тоді

Абсолютна похибка дорівнює:

ε ^В = 1000 - 719,969 = 280,031

Відносна величина похибки:

280,031 / ​​1000 * 100 = 28%.

Таким чином, як за критерієм мінімуму абсолютної величини похибки, так і за критерієм мінімуму відносної величини похибки найбільш прийнятним є інвестиційний проект А.

4. Охорона праці

4.1 Аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів

У ГСТУ2293-93 «Охорона праці. Терміни та визначення »та інших стандартах наведені визначення основних термінів і понять з охорони праці.

Шкідливий виробничий фактор - фактор вплив, якого на працюючого в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності.

Небезпечний виробничий фактор - фактор вплив, якого на працюючого в певних умовах призводить до травми або іншого раптово різкого погіршення.

Відповідно до ГОСТ 12.0.03 - 74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: рухомі машини і механізми, рухомі частини виробничого обладнання, підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони, підвищена або знижена температура поверхні обладнання, матеріалів чи повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрації, інфразвукових коливань, ультразвуку , іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації, підвищений або знижений барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря, небезпечне значення напруги в електричній мережі підвищена напруженість електричних і магнітних полів, відсутність або нестача природного світла, недостатня освітленість робочої зони, підвищена яскравість світла, прямі й відбиті випромінювання створюють блиск і ін

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером впливу на організм людини поділяються на: загально токсичні, дратівливі, сенсібілірующіе, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів відносяться: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби тощо), продукти їх життєдіяльності, а також макро організми (рослини і тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться перевантаження організму: фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

При роботі з ЕОМ виникають фізичні та психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори. До них відносяться: електростатичні поля, які є причиною бронхо-легеневих захворювань, порушення серцево-судинної системи, ураження шкіри і ін; виробничий шум і вібрація впливають на зниження розумової працездатності, збільшення швидкості втоми, ослаблення уваги та ін; електромагнітне випромінювання, впливає на очі; розлад центральної нервової системи є причиною поганого сну, гальмування нервових процесів.

4.2 Вимоги до висвітлення робочого місця

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, створюваним електричними джерелами світла, і сполученим, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення буває бокове (світло падає на робочу поверхню збоку, з одного або двох сторін, через світлові віконні прорізи), верхнє (через аераційні і зенітні ліхтарі, прорізи в перекриттях) та комбіноване (верхнє + бічний). Використання як робочих приміщень, в яких відсутнє природне освітлення, дозволяється тільки в особливих випадках, коли це диктується особливостями виробництва.

Штучне освітлення може бути загальним і комбінованим. У загальному освітленні необхідна для виконання робіт освітленість створюється на всій території робочої зони, в комбінованому - загальне освітлення забезпечує тільки відсутність різких перепадів яскравості на території робочої зони, а необхідна для виконання робіт освітленість створюється за допомогою місцевих світильників безпосередньо на робочому місці. Застосування одного місцевого освітлення у виробничих приміщеннях не допускається, а в домашніх умовах не рекомендується, оскільки призводить до швидкого стомлення очей.

Штучне освітлення виробничих приміщень підрозділяється на робоче, аварійне і спеціальне (охоронне, чергове, ерітемние, бактерицидну).

Аварійне освітлення може бути для продовження робіт (безперервного виробництва) і для евакуації.

Розрізняють робоче освітлення загальне, місцеве і комбіноване (загальне + місцевий).

Робота користувачів комп'ютерів характеризується значним напруженням зорового аналізатора, тому виключно велике значення має забезпечення раціонального освітлення робочих місць. Важливо забезпечити однаковий рівень освітлення екрану, клавіатури і документа. Інтенсивність освітлення поверхні де знаходиться документ і клавіатура не повинна перевищувати яскравості екрана ВДТ.

Нормальний рівень освітленості на робочому столі становить 300 - 500 люк. Світильники не повинні потрапляти в поле зору користувача комп'ютером і не повинні давати відблиски на екран. Штучне освітлення в приміщенні необхідно здійснювати у вигляді рівномірного освітлення.

Таблиця 4.1 - Вихідні дані для розрахунку штучного освітлення

1) Виходячи із загальних вказівок, вибираємо лампи розжарювання (люцетта).

2) Відносне відстань між світильниками 1,5 метра.

3) Розрахуємо відстань між світильниками (L):

L / Hp = 1,4

L = 1,4 * Hp = 1,5 * 4 = 5,6 (м).

4) Розрахуємо кількість світильників:

- За довжиною 2 0 / 5, 6 = 4

- По ширині 8 / 5, 6 = 2

Загальна кількість: n = 4 * 2 = 8 штук

5) Розрахуємо індекс приміщення і визначимо коефіцієнт світлового потоку:

I = A * B / H _p (A + B)

I - індекс приміщення;

A, B - довжина і ширина приміщення;

Hp - висота підвісу світильника від рівня робочої площини.

I = 20 * 8 / 4 (20 + 8) = 160 / 112 = 1,4

Так як ρ _п = 0,7 (білий стеля) і ρ _с = 0,5 (бежеві стіни), то за таблицею визначаємо, що коефіцієнт використання світильника η,% = 51%.

6) Розрахуємо величину світлового потоку лампи (F _л):

F _л = 100 * E _н * S * К * Z / (n * η)

E _н - нормована мінімальна освітленість (для ВЦ становить 400лк);

S - площа приміщення, (20 * 8 = 160 м ^2);

K - коефіцієнт запасу (1,3);

Z - коефіцієнт мінімальної освітленості, для люмінесцентних ламп (1,1);

n - число світильників;

η - коефіцієнт використання світлового потоку.

F _л = 100 * 400 * 160 * 1,3 * 1,1 / (8 * 51) = 9152000 / 408 = 22431 (лм)

7) Вибираємо чотири лампи з великим найближчим світловим потоком.

Вибираємо лампу типу ЛБ - 80 при F л = 5220 лм.

8) Розрахуємо фактичну освітленість і загальну потужність.

Фактична освітленість (Е _факт):

Е _факт = (F _факт / F _л) * Е _н

Е _факт = 5220 * 4 / 22431 * 400 = 372 (лм)

Загальна потужність освітлювальної установки:

W = ω * n

W = 80 * 8 * 4 = 2,56 кВт

W - загальна потужність, кВт;

ω - потужність однієї лампи, Вт.

4.3 Аналіз фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів

Трудова діяльність користувачів комп'ютерів відбувається в певній виробничому середовищі, яка впливає на їх функціональний стан. Найбільш значимі - фізичні фактори виробничого середовища, до яких відносяться електромагнітні хвилі різних частотних діапазонів електростатичне поле, шум, параметри мікроклімату і сукупність світлотехнічних показників.

Користувачі комп'ютерів часто працюють в несприятливих мікрокліматичних умовах, при недостатньому природному і нераціональному штучному освітленні підвищеному рівню шуму та ін Крім того, комп'ютеризовані робочі місця, як правило, не оснащені спеціальною виробничими меблями, яка має необхідні регулювання для забезпечення оптимальної роботи користувачів.

Більшість дослідників сходяться в тому, що нечітке зображення і мерехтіння на екрані збільшують можливість порушення функції зору.

Таким чином, порушення зорових функцій у користувачів комп'ютерів пов'язані, в основному, з трьома групами факторів:

- Параметрами освітлення робочого місця;

- Характеристиками дисплея;

- Специфікою роботи за комп'ютером.

Працюючи за клавіатурою, користувачі комп'ютерів, з великою швидкістю повторюють одні й ті ж високо скоординовані рухи, які виконує лише виконавець. Кожен натиск на клавіатуру супроводжується скороченням м'язів при цьому сухожилля ковзають, вздовж кісток, внаслідок чого можуть виникнути запальні процеси.

Маніпулюючи "мишею" користувач здійснює однотипні руху, в той час як пензель, передпліччя і плече не звикли до таких рухів і навантажень. Все це обумовлює появу неприємних і з часом больових відчуттів.

Таким чином, перенапруження в скелетно-м'язової системи пов'язано в основному з:

- Нераціональною позою;

- Однотипними і циклічними навантаженнями;

- Обмеженою загальної рухомий активністю (гіподинамією).

Поразка шкіри зумовлене тим, що електростатичне поле, яке генерується дисплеєм комп'ютера, посилює електростатичний заряд на тілі користувача, а як наслідок зростає електростатичне поле навколо нього.

Порушення репродуктивної функції обумовлено електромагнітними полями. Численні дослідження підтвердили, що електромагнітне поле певної інтенсивності здатні змінити і переривати киць точне розвиток.

На комп'ютеризованих робочих місцях джерелом шуму є вентилятор системного блоку, накопичувачі на принтері ударної дії. Для зниження рівня шуму рекомендується розмістити негативні пристрої ударної дії в іншому приміщенні або огородити їх звукоізолюючим екраном.

Вібрація на робочих місцях не повинна перевищувати допустиме значення певне СН 3044 - 84 і ГОСТ 12.1.012 - 90.

Електромагнітне випромінювання розділене на рентгенівське і оптичне. Джерелом рентгенівського випромінювання є екран. Оптичне випромінювання виникає при взаємодії електронів з шаром Машино форма нанесеного на екран, воно негативно впливає на очі і шкіру працюючих.

Електростатичні поля їх вплив проявляється у тому, що притягують бруд, пил і ін частинки знаходяться в повітрі.

Розлад центральної нервової системи викликається:

- Інформаційним перевантаженням у поєднанні з нестачею часу;

- Тривожне очікування інформації;

- Велике зорове та нервово-емоційне напруження;

- Монотонність;

- Тривала ізоляція у спілкуванні, зумовлена ​​характером роботи.

Як наслідок зміна в співвідношенні процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, а результат зниження сприйняття інформації, уповільнення мислення та ін в результаті чого в організмі розвивається емоційне перенапруження-втому.

У зв'язку з обмеженням м'язової активності через специфіку роботи на ЕОМ розвивається і фізична втома, яка може призвести до виникнення аритмії, атеросклерозу, інфаркту міокарда, призвести до застійних процесів та ін

4.4 Вимоги до організації робочого місця і режиму роботи оператора

Робоче місце - це місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності.

Правильна організація робочих місць призводить до усунення загального дискомфорту, зменшення втоми працівника, підвищення його продуктивності. Проведені дослідження показують, що при раціональній організації робочих місць продуктивність праці зростає на 15-25%.

Організація робочого місця передбачає:

правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;

вибір ергономічних обгрунтованого робочого положення, виробничої меблів з ​​урахуванням антропометричних характеристик людини;

раціональне компонування обладнання на робочих місцях;

облік характеру та особливостей трудової діяльності.

ДНАОП 0.00-1.31-99 регламентує вимоги до організації робочого місця користувачів персональних комп'ютерів. Найкраще розмістити робочі місця з ПК рядами, при цьому відносно вікон вони зобов'язані розташовуватися так, щоб при роботі світло падало збоку, зліва. Це дає можливість виключити дзеркальне відображення на екрані джерел природного світла (вікон) і потрапляння останніх в полі зору користувачів.

Організація робочого місця користувача ПК повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх взаємного розміщення ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032 - 78 ССБТ. Робоче місце при виконанні робіт сидячи. Загальні ергономічні вимоги ²; характеру та особливостям трудової діяльності.

Площа, виділена для одного робочого місця з ПК повинна складати не менше 6 м ^2, а об'єм не менше 20м ^2. При розміщенні робочих місць необхідно дотримуватися таких вимог:

- Робочі місця з ПК розміщують на відстані не менш 1метр від стін зі світловими прорізами;

- Відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не менше 1,2 метрів;

- Відстань між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого повинна бути не менше 2,5 метрів;

- Прохід між рядами робочих місць має бути не менее1метра.

Вимоги до відстані між бічними поверхнями ПК і відстані між тильною стороною одного ПК та екраном іншого також враховуються при розміщенні робочих місць з відеотерміналами та ПК в сусідніх приміщеннях, з урахуванням конструктивних особливостей стін і перегородок.

При необхідності високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості сусідні робочі місця з ПК необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5 - 2метра.

Якщо використання відеотерміналу та ПК періодичне, то дозволяється обладнувати в приміщенні, яке відповідає встановленим нормам, окремі робочі місця колективного користування ПК.

Режим роботи користувача ПЕОМ

Вони виконують роботу, яка пов'язана з урахуванням інформації отриманої з ДРТ при наступному запиті, або тієї, що приходить із нього, супроводжуються перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням очей, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня і виконується у вільному темпі.

Для користувачів з використанням ПЕОМ, слід призначити регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні 2 години роботи.

При 12 годинний робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин, при 8 годинному робочому зміні протягом останніх 4-х годин роботи, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

Висновок

У сучасному світі з його складною і заплутаною системою економічних взаємозв'язків загострюється проблема вкладення заощаджень. Багатьом суб'єктам підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки, яка розвивається, все частіше доводиться приймати серйозні і добре зважені рішення про інвестування. З метою збереження та примноження заощаджень доводиться відмовлятися від старих способів накопичення і переходити до принципово відрізняється від них способів вкладення коштів - інвестування.

Ця дипломна робота присвячена здійсненню інвестиційного процесу на підприємстві. У ній розглянуті такі питання, як планування, прогнозування інвестиційної діяльності, оцінка інвестиційних проектів з точки зору їх привабливості для інвестора, оцінка рівня ризику та його вплив на прийняття рішення про здійснення інвестиційного проекту, облік впливу інфляції в розрахунках за проектом та інше.

Перший розділ дипломної роботи розкриває поняття''інвестиції''в сучасних умовах. Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких утворюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Основними формами інвестицій є валові та чисті. За формою власності інвестиції можуть бути приватні, колективні, державні, іноземні, змішані; по періоду інвестування - короткострокові та довгострокові. З теоретичної точки зору, інвестиції поділяються на внутрішні і зовнішні (іноземні). У процесі перетворення форм власності і методів господарювання стає виправданим поділ кожного з них на реальні та фінансові інвестиції.

Важливим аспектом інвестиційної діяльності є фінансування. Зараз існують такі джерела інвестицій: власні фінансові ресурси, залучені фінансові ресурси, позикові фінансові кошти, бюджетні асигнування. Отримані дані показують, що в якості інвестиційних ресурсів переважно виступають доходи від власної діяльності; друге місце займають особисті кошти засновників, на третьому місці - банківський кредит, та інші джерела. Основними чинниками, стримуючими інвестиційну діяльність на підприємствах України, є недолік власних оборотних коштів, високі податкові ставки, неприйнятні умови інвестування та кредитування.

Другий розділ роботи присвячений методичним основам планування інвестиційної діяльності на підприємстві. Перше питання розділу - планування здійснення капітальних вкладень. Тут наведено стадії процесу здійснення капітальних вкладень (пошук потенційних проектів, формулювання, первинна оцінка та відбір проектів, аналіз і остаточний вибір проекту, здійснення проекту, післяінвестиційного контроль) та розглянуто зміст кожної з стадій.

У другому пункті другого розділу увагу приділено фінансовому плануванню інвестицій. Існує два основних підходи до фінансової оцінки проектів, які утворюють теоретичний фундамент аналізу капітальних вкладень: бухгалтерський та економічний (чи фінансовий).

Бухгалтерський підхід включає методи, засновані на бухгалтерському обліку. Вони популярні на практиці, особливо в дрібних і середніх фірмах, і їх часто відносять до "традиційних" методів. До них відносять метод визначення терміну окупності інвестицій (PP) та розрахункову норму прибутку (AROR), ще відому під назвою "прибуток на капітал" (ROI).

Економічний (чи фінансовий) підхід включає методи, пов'язані з визначенням таких показників: чистої приведеної вартості (NPV), індексу прибутковості (рентабельності, PI), внутрішньої норми прибутку (IRR), дисконтованого строку окупності інвестицій.

Друга частина дипломної роботи також включає визначення впливу податків, інфляції, ризиків на показники ефективності інвестиційних проектів.

Податки мають значний вплив на грошові потоки, пов'язані з інвестиціями. Існує декілька проявів впливу податків на інвестиційні рішення: коли доходи (або зниження витрат) від капітальних вкладень збільшують прибуток; коли витрати (або зниження доходів) при здійсненні капітальних вкладень зменшують прибуток; коли прибуток або збитки отримані від продажу основних засобів; при амортизації або списання основних засобів, які зайняті в здійсненні інвестиційного проекту; при існуванні спеціальних податкових пільг, спрямованих на стимуляцію інвестицій.

Інфляція є найважливішим з чинників зовнішнього середовища, які впливають на ефективність проекту. Прийнято розглядати два аспекти впливу інфляції на показники фінансової ефективності проекту: вплив на показники проекту в грошовому вираженні і вплив на показники проекту в натуральному вираженні (коли інфляція веде не тільки до переоцінки фінансових результатів проекту, але і до зміни плану реалізації проекту).

Визначення рівня ризику проекту є необхідним атрибутом оцінки ефективності проекту. Рівень ризику обов'язково повинен враховуватися при розрахунку необхідної норми прибутку. Існують часто використовувані методи обліку впливу ризику та альтернативні підходи до оцінки рівня ризику капітальних вкладень.

Третя частина дипломної роботи містить рекомендації з планування та прогнозування інвестиційної діяльності в умовах промислового підприємства. Одним із напрямів удосконалення оцінки інвестиційних рішень є не стільки розробка нових підходів, скільки оптимізація існуючих методів і модифікація їх з метою використання в умовах перехідного періоду розвитку. Тому в основу проведеного у третьому розділі диплома аналізу покладено зміна щорічних фінансових потоків, сума дисконтованих значень яких за прийнятою ставкою дисконтування еквівалентна сумарною чистої залишкової вартості кожного з порівнюваних проектів.

У ході виконання дипломної роботи були проведені розрахунки показників ефективності проекту з використанням розглянутих у теоретичній частині методів оцінки проектів (як дисконтирующих, так і не дисконтирующих грошові потоки). Також були розглянуті фактори, що впливають на процес здійснення проектів (інфляція, ризики, політика оподаткування), і розраховано їх вплив з використанням різних підходів. У третій частині роботи запропонована модифікація методу чистої теперішньої вартості, яка дозволяє підвищити ефективність процесу вибору інвестиційного проекту з декількох запропонованих варіантів. Таким чином, мета написання дипломної роботи досягнута.

Перелік посилань

1 Про інвестиційну діяльність: Закон України / / Відомості Верховної Ради України. - 1991.

2 Шарп У., Олександр Г., Бейлі Дж. Інвестиції: Пер. з англ. - М.: Инфра-М, 1997. - 560с.

3 Макконел К., Брю С. Економікс: принципи, проблеми, політика. т.1. - М.: Республіка. -! 992. - 500С.

4 Джерела інвестицій та їх економічне регулювання (кол.. Авторів, відповід. Редактор М. Герасимчук). - К.: Інститут економіки НАНУ. 1999. - 270с.

5 Лук'янов І. Інвестиційна активність в процесі економічного відновлення і росту / / Економіка Україна. - 1997. - № 8. - С. 15 - 22.

6 Бочаров В.В. Методи фіннсірованія інвестиційної діяльності підприємств. - М.: Фінанси і статистика. -! 998. - С. 18 - 25.

7 Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. - К.: МП''Ітем''ЛТД. - 1999. - 300с.

8 Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: ТОВ''Лібра''. - 1998. - 280с.

9 Гриневич О.С. Інвестиції та інвестиційна політика України / / Наукові вісті. - 2000. - № 6. - С. 8 - 15.

10 Активізація інвестиційної діяльності як умова трансформації економіки України / / Економіст. - 2000. - № 11. - С. 4 - 9.

11 Роль інвестицій у вирішенні соціально-економічних проблем Донбасу / / Фінанси Україні. - 2000. - № 8. - С. 5 - 8.

12 Федоренко В.Г., Гаско А.Ф. Інвестознаніе. - К.: ТОВ''Лібра''. - 2000. - 300с.

13 Золотарьов А., Кузькін Є., Волик І. Фактори зростання ефективності інвестицій у промисловості / / Економіка Україна. - 2001. - № 12. - С. 7 - 10.

14 Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - К.: Книга. - 2000. -270с.

15 Бершатская Я.А. Необхідність державного регулювання вдосконалення науково-технічної бази вітчизняної промисловості / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 78 - 79.

16 Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. - К.: Веселка. - 1999. - 250С.

17 Епофанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. - К.: Друк. -2000. - 240с.

18 Васильченко С.М. Теоретичні основи інвестування / / Фінанси Україні. - 2001. - № 1. - С. 8 - 10.

19 Онікієнко С.В. Постаудіт інвестиційних проектів / / Фінанси Україні. - 2001. - № 1. - С. 99 - 105.

20 Захарін С.В. Моніторинг інвестиційного клімату / / Фінанси Україні. - 2001. - № 1. - С. 101 - 105.

21 Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. - К.: Книга. - 2000. - 340С.

22 Волков І.М., Грачова М.В. Проектний аналіз: Підручник для вузів. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1998. - 423с.

23 Оцінка і оптимальне прогнозне планування інвестиційної діяльності / / Банківська справа. - 2000. - № 6. - С. 18 - 25.

24 Шішкевіч О.С., Підгора Є.О., Шимко О.В. Економічне обгрунтування впровадження нової техніки на підприємстві / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 106 - 107.

25 Калініченко З.Д. Процеси формування інвестиційної стратегії підприємств / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 106 - 107.

26 Растяпін А.В. Методика оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів / / Фінанси Україні. - 2001. - № 2. - С. 27 - 35.

27 Гуртовий Н.І., Мінков О.М., Ромашов В.І. Оцінка ефективності інвестицій / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 109 - 111.

28 Бреславець І.С. Оцінка привабливості інвестиційних проектів / / Бізнес-інформ. -1999. - № 13-14. - С. 108 - 115.

29 Солодова О.А. Оцінка ефективності інвестиційних проектів з урахуванням ризику / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 104 - 106.

30 Ластовченко І.В. Деякі фінансові аспекти інвестиційної діяльності підприємств / / Фінанси Україні. - 2001. - № 2. - С. 28 - 33.

31 Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій. - К.: Друк. -2000. - 314с.

32 Козик В.В., Федоровський В.А. Оцінка ефективності інвестиційних проектів / / Фінанси Україні. - 2001. - № 4. - С. 22 - 25.

33 Шевченко О.О. Формування системи відбору та фінансування промислових інвестиційних проектів з урахуванням ризику / / Проблеми технології управління економіки. Під ред. Панкова В. - 1999. - С. 99 - 101.

34 Вахрін П.І. Органпзація і фінансування інвестицій. Практикум. - М.: Республіка. - 1999. -322с.

35 Ганах Н.І. Фактори ефективності інноваційних інвестицій / / Наукові вісті. - 2000. - № 6. - С. 120 - 125.

36 Поддерегін А.М., Буряк Л.Д., Калач Н.Ю. Фінансовий менеджмент. - М.: Книга. - 2001. - 344с.

37 Конспект-довідник з курсу''Економіка підприємства''/ для студентів вузів /. Сост.: Рижиков В.С., Рижиков С.В. - Краматорськ: ДДМА, 1998. - 228с.

38 Скудар Г., Панков В. Шляхи входу підприємств машинобудівного комплексу на зовнішній ринок за рахунок підвищення інноваційної активності та розширення діапазону інвестиційної діяльності / / Економіст. - 2001. - № 12. - С. 40 - 50.

39 Крушвіца Л. Інвестиційні розрахунки / Пер.с ньому. Під загальною редакцією В. В. Ковальова та З. Л. Сабова. - СПб: Питер, 2001. - 432с.