Л. В. Міллер
В оповіданні В. Пелевіна «Ніка» реалізується одна з версій нескінченної і вічної теми взаємовідносини статей в її традиційному для російської художньої картини світу варіанті, коли герой є носієм пізнавально-етичного початку, відрізняється оригінальністю і скепсисом, залишаючись в той же час «нещасним заволокою у рідній землі », а героїня - чуттєво-споглядального, опиняючись в результаті вище і цельнее героя.
При цьому у розвитку конфлікту, як правило, важливу роль відіграє той факт, що герой так чи інакше протиставлений героїні. Він або намагається проникнути в її особливий духовний світ, чужий для нього, в надії оновлення і відродження душі (князь Андрій і Наташа Ростова в романі «Війна і мир»), або виявляється неспроможним скористатися тим шансом, який сама доля дарує йому, і, «охолодженим серцем», не чує або не хоче почути заклик жіночої душі, не може до кінця зрозуміти її почуття (Онєгін і Тетяна). Таке трактування взаємин літературного героя і героїні йде від Достоєвського, в концепції якого Онєгіну протиставлена Тетяна, і продовжується в літературно-критичної традиції середини ХІХ століття (стаття Чернишевського «Російська людина на rendez-vous», «тургенєвські дівчата» і т. п.) .
У національній естетичної традиції літературна героїня - це натура, найбільш вираженим якістю якої є духовність, «розум серця», відкритість і оголеність душі, готовність віддати цю душу герою. Здібна на героїчний дію, вона виявляється тонше й глибше героя, при цьому «не удостаівая бути розумною». Будучи неповторною індивідуальністю, вона має здатність страждати і жертвувати собою. «Сенс її життя - любов», завдяки чому вона особливо чутлива до внутрішнього світу свого обранця.
Тілесність, «неодушевленность» як домінанту в образі героїні формують наступні дескриптори. Вже саме ім'я героїні (Вероніка) - «ботанічний термін». Герой є для неї «просто подразником, що викликало рефлекси і реакції». Її «тварина буття» визначає той факт, що «по суті, вона була дуже пішла, і її запити були чисто фізіологічними - набити черево, виспатися і отримати необхідне для хорошого травлення кількість ласки» (Пелевін, 1998, с. 360-362) . Прихильності Ніки також засновані на фізіології: «Я давно здогадувався - Ніку подобаються саме такі, як він, тварини в повному сенсі слова» (Пелевін, 1998, с. 371). Навіть загадковість її зеленуватих очей - «явище чисто оптичне».
«Не-конструкції» також висвітлюють цілком певну оціночно-смислову домінанту. Ніка не зважала на чужими почуттями від того, що «часто не здогадувалася про існування цих почуттів», «слова не проникали в її маленьку красиву голову». Вона не чутлива до пестощів («мої руки, що ковзають по її тілу, трохи відрізняються для неї від гілок, які стосуються її боків під час наших спільних прогулянок»), її розум не схильний до подорожей у минуле і майбутнє, вона не цікавиться музикою, ніхто не бачив її з книгою.
Можна висловити припущення про те, як побудований конфлікт оповідання і за яким типом реалізується художнє переживання.
Найбільш очевидним претекстом в даному випадку є роман «Війна і мир», оскільки в розкритті образу Ніки виявляється велика кількість алюзій на епізоди саме цього роману. Героїня Пелевіна, як і Наташа Ростова, «була згущеної життям». «Природне витонченість і юність надавали всім її проявам якусь ілюзорну одухотвореність, а в її тварину - якщо вдуматися - бутті був відблиск вищої гармонії, природне дихання того, за чим безнадійно женеться мистецтво, і мені починало здаватися, що по-справжньому гарна й осмислена саме її проста доля, а все, на чому я обгрунтовую власне життя, - просто вигадки, та ще й чужі »(Пелевін, 1998, с. 363), порівн. опис думок князя Андрія про Наташу у Відрадному. Князю Андрію стає боляче від того, що «ця тоненька і гарненька дівчина не знала і не хотіла знати про його існування» (Толстой, 1980, с. 162), і герой Пелевіна відчуває щось подібне, коли починає розуміти, що не викликає у Нікі ніякого інтересу, а «сама Ніка, що сидить за півметра, ... недоступна, як вершина Спаській вежі »(Пелевін, 1998, с. 365). Андрій Болконський не перестає задавати собі питання: «Чому вона так рада? Про що вона думає? »Він, як і герой Пелевіна, який теж задає собі подібне питання (« Але що ж тоді таке її душа? "), Втомився від свого світу, з якого йому нікуди вибратися, бо скрізь« розумові побудови, як мухи, обліплять зображення будь-якого предмета на сітківці моїх очей ». Він сподівається проникнути в її внутрішній світ, щоб знайти в ній «відблиск вищої гармонії», «змінитися, позбутися від постійно гуркітливих в голові думок, що встигли накатати колію, з якої вони вже не виходили» (Пелевін, 1998, с. 364-365 ). Обидва героя розуміють, що в цьому внутрішньому світі вони не знайдуть нічого схожого на власний звичний світ рефлексії, оскільки Наташа, звичайно, думає «не про статут військовому, не про пристрій рязанських оброчних», а Ніва «зовсім вільна від принизливої необхідності співвідносити полум'я над сміттєвим баком з московським пожежі 1737 року ». Обидва вони сподіваються, проникнувши в цей загадковий світ, «побачити якісь незнайомі способи відчувати і жити».
Однак ця ілюзорна одухотвореність, яка, мабуть, і ввела в оману героя «Ніки», недовго залишається для нього загадкою. Він починає розуміти, розриваючи тим самим зв'язок з традицією, що Ніка «по суті ... дуже пішла », а щастя немає і не буде:« ... у мене вистачило тверезості зрозуміти, що по-справжньому ми не станемо близькі ніколи ». А коли кращі сили його душі пішли «на штурм цієї мовчазної зеленоокої незбагненності», таємниця була розкрита: він зрозумів, що має справу "не з реально існуючої Нікою, а з набором власних думок про неї» (Пелевін, 1998, с. 365) . (До речі, саме тут автор залишає нам ключ до тієї майстерно здійсненій ним підміні, яку читач виявляє тільки в кінці розповіді: загадкова і незрозуміла Ніка виявляється сіамської кішкою.)
Легко бачити, що образ героя будується у Пелевіна в руслі національної літературної традиції і підпорядкований її конвенцій. Він типовий, а образ героїні навмисно протиставлений усталеному стереотипу.
Однак, поставивши на місце мінуса плюс, ми отримаємо підстави вважати, що, незважаючи ні на що, сюжет оповідання В. Пелевіна обумовлений національної естетичної традицією. Таким чином, можна зробити висновок, що конфлікт оповідання В. Пелевіна «Ніка» побудований на частковому проходженні національної естетичної традиції (образ героя) і на навмисному розрив з нею (образ героїні).