А. Волгіна
Англійська королева Вікторія, прочитавши дивовижну казку «Аліса в країні чудес», зажадала, щоб їй принесли «всі книги цього автора». Яке ж було її здивування, коли на її письмовий стіл лягли томи математичних трактатів! Наближені Її Величності перестаралися: разом з книгами Льюїса Керролла - тонкого казкаря, майстри поезії нонсенсу - вони принесли праці Чарльза Латуіджа Доджсона - відомого математика, адепта чистої логіки. Однак біографічно два цих автора - одна і та ж особа!
Подібна ситуація, судячи з усього, виникла у випадку з Йосипом Бродським і його англійським alter ego.
Події життя Бродського в СРСР складаються в розгорнутий міф про поета-дисидента; міф, багатий настільки неправдоподібно яскравими моментами, яких не зустрінеш і у вигаданих життєписах. Єврей у суспільстві, схильному до ксенофобії; юнак, що наважився в умовах тоталітарного режиму залишатися поза яких би то не було - школа, організація, підприємство - рамки, пропонованих соціумом для існування індивіда; людина, що пережила глибоку особисту драму - катастрофу в любові; молодий, але вже негласно заборонений до видання поет, який здобув дружбу-заступництво прижиттєвого класика - А. Ахматової; дисидент, образ думок якого кардинально розходиться з панівною ідеологією; в'язень совісті, які прикували до себе увагу світової громадськості, і нарешті - вигнанець, блукач, Одіссей, так і не повернувся на свою Ітаку.
Авторська особистість Бродського - синтез цієї індивідуальної біографії та російської просодії. Події життя, проникаючи в текст віршів через складну систему метафор, формують один з найбільш значущих підтекстів творчості поета; реалії радянського соціуму стають деталями художнього світу. Подібно біографічного, поетичне «я» Бродського знаходиться в невичерпній конфлікті з якоюсь тоталітарної силою: громадської ідеологією, що атакує, яка затягує порожнечею, руйнівною диктатурою часу.
Однак 4 червня 1972 року, коли російська біографія поета перекреслюється вимушеної еміграцією та авторське "я" у міфопоетичному просторі його творчості втілюється в образах Одіссея, Енея, Овідія, починається друга, разюче не схожа на першу, життя Бродського, відбувається народження нової американської міфу про ньому.
З самого початку еміграції Бродський зайняв гідне місце в західній словесності і філологічній науці. Книги його російських віршів видавалися і перевидавалися. Бродський як рівний був прийнятий в коло англомовних письменників, перекладачів та літературознавців першого ряду. Вже в 1972 році він виступав у Лондоні і Оксфорді разом з У. Х. Оденом, які надали йому значну підтримку в складний період адаптації до нової життєвої та культурної ситуації. У тому ж році Бродський став poet in residence в Мічиганському університеті й оселився в Анн Арбор.
Паралельно з репутацією Бродського - діяча культури - зусиллями самого поета, його друзів і видавців створювалася і нова авторська особистість: Joseph Brodsky, - саме ім'я поета в англійському написанні і вимові стає однією з найважливіших маніфестацій цієї особистості, частиною ретельно створюваного іміджу. Пророцтво назву Ахматової: «Яку біографію роблять нашому рудому - ніби він когось спеціально найняв» - реалізується майже буквально.
Вимушений емігрувати з СРСР, Йосип Бродський не тільки продовжив писати рідною мовою - у цьому він не самотній, але він також зміг самоствердитися як англофони прозаїк, поет і перекладач. Створені по-англійськи есе Бродського широко відомі в Росії завдяки прекрасним авторизованим перекладам.
Однак Бродський - англофони поет і перекладач власних віршів російському читачеві практично невідомий, що цілком природно: навряд чи багато хто захоче ознайомитися з перекладами, маючи можливість читати мовою оригіналу, а з небагатьох зацікавлених далеко не всі мають достатню лінгвістичної компетенції, щоб читати поезію іноземною мовою.
Англомовний читач змушений вірити на слово критику-славісту, коли мова йде про оригінальні віршах Бродського. Російським читачам доведеться скласти думку про англомовний поетичній творчості Бродського насамперед з рецензій, опублікованих у центральних періодичних виданнях Великобританії та США. Саме вони є і засіб і процес формування літературної репутації.
I
Бродський вперше з'являється на сторінках «Нью-йоркського книжкового огляду» («The New York Review of Books») - одного з найбільш впливових видань США - ще до свого приїзду до Америки. У номері за 4 травня 1972 року він згаданий як Iosif Brodsky у статті, присвяченій журналу «Russian Literature Triquaterly», видаваному К. Проффером. «Перші два номери цього нового журналу містять важливі раніше не друкувалися матеріали: вірші Йосипа Бродського (по-російськи) фотографії Мандельштама, Ахматової, Бродського і багато іншого. Також у них надруковані переклади віршів Мандельштама, Гумільова, Ахматової, Бродського, Ахмадуліної і Цвєтаєвої і серед них ряд особливо вдалих перекладів з Бродського, виконаних Д. Л. Клайном і Д. Фуллером »1.
Бродський постає перед американським читачем як російський поет, перекладений на англійську мову першокласними фахівцями-англофонами. Але вже наступного разу (квітень 1973) поет фігурує в «The New York Review of Books» як JOSEPH Brodsky: 3 вірші в перекладі Д. Клайна надруковані у супроводі двох статей, що належать перу У. Х. Одена і перекладача. Поява Одена в ролі рецензента не випадково і виключно важлива: хоча на даному етапі Бродський поки ще представлений читацької аудиторії США як «російський поет в англійському перекладі», він немов бере творчу естафету з рук одного з найбільших англофони поетів ХХ века2.
Незабаром після цього (9 серпня 1973 та 7 лютого 1974) «The New York Review of Books» публікує рецензії Бродського в перекладі К. Проффера і Б. Рубіна з позначкою «Translated into English by ...» У той же час Бродський робить перші спроби звернутися до читача по-англійськи власним голосом - без посередництва перекладача: у розділі «Letters» з'являються його листа на захист В. Марамзін 3.
І нарешті, в лютому 1977 року виходить есе «На стороні Кавафіса» («On Cavafy's Side») 4, в якому відсутня позначка про участь в роботі над ним перекладача, хоча дуже логічно припустити, що Бродському при роботі з англійською мовою все ще потрібен був асистент або щонайменше редактор.
Опубліковані в наступні роки есе «Мистецтво Монтале» («The Art of Montale») 5, «Надія Мандельштам» («Nadezhda Mandelstam») 6, «Про Дерек Волкотт» («On Derek Walcott») 7, «У півтора кімнатах» («In a Room and a Half») 8, «Кембріджське освіта» («A Cambridge Education») 9 прикрасили собою сторінки провідних американських і британських видань і створили Бродському репутацію блискучого англомовного есеїста та літературного критика. Більшість есе були об'єднані в дві збірки: «Менше одиниці» («Less Than One», 1986) та «Про скорботи і розум» («On Grief and Reason», 1996), що принесли авторові ряд престижних літературних премій. Так, збірка «Less Than One», удостоєний премії Національної ради критиків США, був визнаний і в Англії «кращою прозою англійською мовою за останні кілька років» 10. Таким чином, початок англомовного творчості для Бродського ознаменувався зміною навіть не стилю, а роду літератури: першою формою взаємовідносин з новою мовою стала проза.
Дійсно, в перші роки еміграції Бродський уявляв собі свого англійського двійника виключно як прозаїка. Так, в кінці 70-х, відповідаючи на питання Соломона Волкова про «неминучу переході на англомовні рейки», він сказав: «Це і так, і не так. Що стосується красного письменства - це безумовно не так. Що до прози - це, о Господи, повний захват, звичайно Н о с т і х і н а д в у х я з и к а х п і з а т ь н е в про із м у ж н о, х о т я я і п и-т а л з я е т о д і л а т ь »(розрядка моя. - А. В.) 11.
У цей же період Бродський розповідав Свену Биркертс: «Перш за все, мені вистачає того, що я пишу по-російськи. А серед поетів, які сьогодні пишуть англійською, так багато талановитих людей! Мені немає сенсу вторгатися в чужу область. Вірші пам'яті Лоуелла я написав англійською тому, що хотів зробити приємне його тіні І коли я закінчив цю елегію, в голові вже почали складатися інші англійські вірші, виникли цікаві рими Але тут я сказав собі: стоп! Я не хочу створювати для себе додаткову реальність. До того ж довелося б конкурувати з людьми, для яких англійська - рідна мова. Нарешті - і це найважливіше - я перед собою таку мету не ставлю. Я, загалом, задоволений тим, що пишу по-російськи, хоча іноді це йде, іноді не йде. Але якщо й не йде, то мені не приходить на думку зробити англійський варіант. Я не хочу бути покараним двічі. По-англійськи я пишу свою прозу, це допомагає знайти впевненість »12. Характерна реакція Бродського на статтю, в якій він був згаданий як приклад людини, успішно подолав вигнання, що став на американському грунті американським поетом: «Приємно, звичайно, але це повна нісенітниця» 13.
Тоді ще Бродський, за власним твердженням, «почесного місця на американському Парнасі» не домагається. Проте участь Бродського в перекладах власних віршів від збірки до збірки зростав.
За життя Бродського за кордоном у Великобританії і США вийшли в світ чотири збірки віршів англійською язике14. Посмертний том - «Збори віршів англійською» (Collected Poems in English. New York: Farrar, Straus and Giroux, 2000. 540 p.) об'єднав три останні книги.
Перший англійський збірник Бродського «Selected Рoems» складається виключно з перекладів Д. Клайна. Прізвище перекладача, як і ім'я автора вступної статті, винесена на титульний лист: «Переклад та коментарі Джорджа Л. Клайна, вступ У. Х. Одена». Збірник відкриває коротка біографія автора, присвячена здебільшого перипетій його життя в СРСР. Цікаво, що це останній англійський збірник, де згадується «російське» ім'я поета: він представлений як «Joseph (Iosif Alexandrovich) Brodsky».
У другій збірці, «A Part of Speech», Бродський, удосконалив свою мовну компетенцію, вперше заявляє права на участь у перекладах власних віршів - як редактор. У вступному слові він пише: «Я взяв на себе сміливість переробити деякі переклади, щоб привести їх у більшу відповідність оригіналам, хоча, можливо, і зробив це за рахунок гладкості. Я подвійно вдячний перекладачам за їх поблажливість ». У результаті 24 з 37 переказів були виконані англомовними перекладачами і 10 - перекладачами за участю автора. З цих пір, судячи з усього, співпраця була організоване таким чином: перекладач або приймав поправки Бродського і ставав співавтором перекладу, або не брав поправок - і знімав своє ім'я з тексту. Другий варіант обрав, наприклад, Д. Уейссборт, автор первинного перекладу циклу «Частина мови», опублікованого в альманасі «Poetry» за березень 1978 года15. До збірки цикл увійшов з позначкою «Переклад автора» і його прийнято розглядати як перший зразок автопереводах Бродського поряд з опублікованим в тому ж збірнику віршем «December in Florence» («Грудень у Флоренції») 16.
Однак починаючи із збірки «To Urania» Бродський приймає на себе відповідальність за звучання своєї поезії по-англійськи: починається затвердження його англомовного alter ego як перекладача з російської та англофонного поета. У цій новій якості Joseph Brodsky представлений і в біографічній замітці, що відкриває збірку: «Він також талановитий перекладач, переклав на російську мову англійських поетів-метафизиков і польського поета-емігранта Чеслава Мілоша». 12 з 46 віршів, включених до збірки, написані по-англійськи, 23 є автопереводами, 8 - результатом співпраці перекладача і автора і лише 4 переведені англомовними фахівцями без участі автора.
Чому ж Бродський, спочатку не мав наміру інтегруватися в іншомовну поезію, змусив своє англофонного «я» освоювати англійську просодию? Ймовірно, до цього кроку його підштовхнув характер критики, висловленої на адресу «A Part of Speech»: зауваження робилися в основному перекладачам, які, працюючи з російським текстом, знаходилися під впливом англо-американських літературних кліше і переводили належить до іншої традиції поета «під себе ». У «To Urania» Бродський майже повністю змінює штат перекладачів: замість поетів першого ряду він запрошує до співпраці професійних лінгвістів, краще володіють технікою перекладу, але не можуть зрівнятися з автором у масштабі поетичного генія і, ймовірно, більш схильних поступатися його вимогам. З перекладачів, які взяли участь у роботі над попереднім збірником, в «To Urania» з'являються тільки Джордж Клайн і Алан Майерс. Joseph Brodsky стає єдиним цілком легітимним перекладачем поезії Йосипа Бродського.
«So Forth» - остання прижиттєва збірка поета, найвище втілення «англійського Бродського». Дійсно, із сорока перекладів 32 виконані автором самостійно, 7 - у співпраці з перекладачем і тільки один переклад належить перу Алана Майерса. Крім того, до збірки включено 21 вірш, спочатку написане Бродським по-англійськи. У «So Forth» найбільш повне втілення має цікава тенденція, що намітилася ще в першому авторизованому збірнику перекладів віршів Бродського. Серед віршів, які увійшли до «A Part of Speech», є чотири, які не мали назви в оригіналі. Одне з них отримує заголовок («Я завжди твердив, що доля - гра ...» - «I Sit by the Window»), а три інших («Друге Різдво на березі ...»,« Осінній вечір у скромному містечку. .. »,« Класичний балет є замок краси ...») вказані у змісті не по першому рядку, а по першій фразі, без лапок, тим же шрифтом, що і заголовки, в результаті чого зміст виглядає абсолютно однорідним. У даному збірнику тенденція ця помітна лише за контрастом з «Selected Poems», де всі переклади озаглавлені таким же чином, що й оригінали, - за винятком вірша «Малинівка», навпаки, втратив заголовок в перекладі Д. Клайна 17. Однак тенденція помітно посилюється в збірці «To Urania», де 6 віршів, не озаглавлених в оригіналі, отримують заголовок поряд з усіма остальнимі18, і набуває характеру послідовно втілювалася авторської волі в «So Forth», де сторонній вплив зведено до мінімуму: усі вірші збірки (а їх 61) виявляються озаглавленими, хоча 11 з них в оригіналі заголовків не імелі19.
У контексті останнього збірника стає очевидною художнє завдання, яку Бродський намагається вирішити, приділяючи настільки пильну увагу заголовкам. Він використовує зміст поряд з титульним листом як засіб напрямки читацького сприйняття в потрібне йому русло. Завдяки єдиному принципу найменування віршів зміст збірника знаходить однорідність і монолітність, заголовки всередині його утворюють свого роду тематичні групи, усередині яких стирається грань між перекладними віршами англійськими оригіналами (наприклад, «Кентаври» переведені з російської, а «Епітафія кентаврові» написана по-англійськи ). До того ж, якщо в попередніх збірках прізвище перекладача слідувала за кожним віршем і авторське участь у перекладі спеціально обмовлялося, то в «So Forth» відомості про переказний / оригінальності віршів не присутні ні в корпусі текстів, ні в змісті - вони надруковані дрібним шрифтом на окремій сторінці разом з вихідними даними та відомостями про видавничі права. Таким чином, читач спочатку сприймає книгу не як перекладне видання, а як збірник англомовної поезії, створеної поетом на ім'я Joseph Brodsky, чиє ім'я стоїть на титульному аркуші. Таким чином встановлюється дистанція між «російським» і «англійським» Бродським. У читацькому свідомості Joseph Brodsky знаходить якусь незалежність від свого російського alter ego і долає свою вторинність по відношенню до нього. Формування авторської особистості «Joseph Brodsky - англомовний поет-перекладач» завершено.
У останній збірці «Collected Poems in English», що вийшов вже після смерті поета, відбувається канонізація цієї авторської особистості. Фактично в цій книзі під однією обкладинкою зведено всі раніше вийшли збірники Бродського починаючи з «A Part of Speech»: структура їх збережена, але відбувається уніфікація деяких рис. На першій сторінці обкладинки увагу читача відразу фіксується на двох фактах, про які він повинен знати, приступаючи до читання: «Нобелівська премія з літератури 1987» і «Переклади, рекомендовані Товариством поетичних видань». На останній сторінці обкладинки з'являються прізвища кількох перекладачів Бродського: «... translated by A. Hecht, Howard Moss, D. Walcott, Richard Wilbur and others », але тут же, нижче, в короткій анотації цитується замітка Бродського з« A Part of Speech "(" Я взяв на себе сміливість переробити деякі переклади ... »). Знову видавець вказує на майстерність Бродського-перекладача: «Його незмінна прихильність англійської мови, і в особливості поетам-метафізикам, виявляла себе в старанності, з яким він читав на обох мовах і перекладав. Він з рівним ентузіазмом докладав зусиль до переведення своїх творів і створював вірші безпосередньо на англійському ». Імена всіх перекладачів перераховані єдиним списком (без вказівок на конкретні твори: їх знадобилося б надто багато, з огляду на обсяг видання) на сторінці, яка містить вихідні дані та інформацію про авторські права, однак тут їм передує виділене в окремий абзац примітка редактора: «Всі вірші збірки або написані по-англійськи, або переведені з російської автором або за участю автора ».
Таким чином, участь Бродського у перекладі своїх віршів пропонується розуміти розширено: в тих випадках, де поет не виступив в якості автора або співавтора перекладу, він виступив як редактор - тільки так можна витлумачити це примітка щодо ранніх збірок, де відсоток перекладів, виконаних англофонами фахівцями і не містять вказівки на співпрацю з автором, досить високий. У своєму вступі до збірки редактор Анн Шелберг (Ann Kjellberg) дотримується необхідні формальності, повідомляючи читачеві в першому абзаці, що поряд з віршами, написаними безпосередньо на англійській, і перекладами, виконаними автором або за його участю, збірник містить і кілька віршованих перекладів, виконаних іншими перекладачами. Проте тут же редактор повідомляє: «Ми схилилися до вибору повідомляти імена перекладачів і з-перекладачів в примітках. У цьому ми слідуємо авторському рішенням, прийнятим під час роботи над збіркою "So Forth", не вказувати імена перекладачів на сторінці, де надруковано вірш, - як ми розуміємо, таким чином поет пропонує читачеві сприймати всі вірші як тексти, спочатку написані по-англійськи; ми просимо про поблажливість перекладачам Бродського, яким поет неодноразово висловлював своє захоплення і вдячність »20.
Це повідомлення надзвичайно важливо. По-перше, редактор фактично закріплює за Бродським переважне право на авторство перекладів його віршів - право, про яке поет вперше заявив у «A Part of Speech». Імена перекладачів стають надбанням лише найбільш терплячих і вдумливих читачів, - зноски розташовані в кінці книги і не дуже зручні для користування. По-друге, бажання Бродського стерти межу між перекладними віршами та творами, написаними англійською (ми говорили про це, аналізуючи зміст «So Forth»), тут сприймається як ясно виражена авторська воля. До речі, в цьому збірнику однорідність змісту набуває особливого значення - перед нами свого роду «повне зібрання творів» Joseph'a Brodsky. Редактори упустили тільки одну деталь: чотири вірші, які не отримали заголовка при перекладі, але зазначені у змісті «A Part of Speech» по першій фразі без лапок і тому не виділяються з однорідного переліку, в «Collected Poems in English» потрапляють в зміст озаглавленими по першому рядку. У результаті графічно вони вибиваються і потрапляють в один ряд з перекладами Бродського з Цвєтаєвої («I will win you away from every earth, from every sky» і «Seeing off the beloved ones, I»), що увійшли в четвертий, додатковий розділ книги « Uncollected Poems and Translations »(зауважимо, що і в цьому розділі всі інші вірші носять заголовки). В іншому зміст збірника однорідно і об'єднані, - виявлена нами тенденція до взаємного тяжіння заголовків продовжує працювати і в об'єднаному просторі всіх трьох змістів.
Так, вже після смерті поета його заповітом закріплюють у свідомості англомовного читача образ Joseph'a Brodsky таким, яким він склався до останнього прижиттєвого збірника. «Вторинна авторська особистість» поета дистанціюється і від такого явища, як «Йосип Бродський в англійському перекладі»: у «Collected Poems in English» не увійшли переклади Д. Клайна зі збірки «Joseph Brodsky: Selected Poems». У вступному слові редактор пояснює: «Це видання буде доповнене двома збірками переказів, що знаходяться в роботі. Перший з них - це нове розширене видання "Joseph Brodsky: Selected Poems" в перекладі Д. Клайна: збірка вийшла в США і Англії в 1973 році; він включає в себе більшу частину віршів, написаних поетом у Радянському Союзі до еміграції в 1972 році. Другий - виконані іншими авторами переклади віршів Бродського, написаних російською після 1972 року і ніколи не піддавалися автоперевод ». Однак зауважимо, що до цих пір на сторінках центральних книжкових оглядів і літературних журналів США і Великобританії не з'являлися переклади віршів Бродського, що не увійшли до прижиттєві англійські збірки поета. Більшість перших газетних і журнальних публікацій - це остаточні редакції, надруковані згодом у поданих вище виданнях, тексти, прочитані й схвалені (або відредаговані) автором21.
Рецензенти поділяються на кілька груп. У першу з них входять особи, безпосередньо причетні до створення американського міфу про Joseph'e Brodsky. Вони судять про нього не стільки з його англомовної поезії і автоперекладом, скільки з досвіду особистої дружби і творчого співробітництва. Їх думка грунтується не на окремих текстах, а на близькості їм філософських і естетичних установок, художніх методів поета. До цієї групи безсумнівно належить У. Х. Оден, вчитель і провідник Бродського в англомовній поезії; Д. Уолкотт - поет, талантом якого Бродський захоплювався настільки, що написав есе, присвячене йому, перекладач, який взяв участь у роботі над збіркою «A Part of Speech »; Д. Уейссборт - багаторічний друг і терплячий перекладач Бродського. Всі вони чимало сприяли становленню «англійського Бродського» і входження його в простір американської та британської культури.
Другу групу складають рецензенти, які апелюють здебільшого не до поетичного «я» Бродського, явленному в його англійських збірниках, а до міжнародної репутації поета. Такі рецензенти характеризують Бродського як знакову фігуру в культурному житті Америки і Європи, а не як автора даного, конкретного корпусу текстів. Вони настільки знаходяться під чарівністю творчої особистості поета, що або не знаходять за потрібне пильно розбирати його твори, або готові самі недоліки їх представляти як гідності. До такої інтерпретації, наприклад, має в своєму розпорядженні стаття Майкла Хоффмана.
Особливого значення набуває група рецензентів, хто знає російську мову, таких, як Д. Бейлі, С. Биркертс, Ч. Симик. Вони чітко розділяють для себе дві іпостасі Йосипа Бродського: смисловий аналіз його поезії, оцінка його ролі у світовій культурі в їх статтях відбуваються на матеріалі оригінальних текстів, «вторинну авторську особистість» вони сприймають виключно як перекладача, послідовно реалізує неприйнятні для англійської поезії перекладацькі принципи, - саме він-то і є об'єктом їх критики. Можливо, саме для таких читачів-англофонів, які читають по-російськи, і творив «англійська Бродський»: можливо, він замишляв автоперевод як путівники по його справжньої, російської поезії, свого роду автокомментарии, не допрацьовані до гладкості самостійного твору, а лише допомагають іншомовного читачеві розібратися в багатошаровому російською тексті, збагнути його стиховую структуру22.
І нарешті, остання, найбільш критично налаштована група складається з рецензентів, які приймають виклик Бродського: зовнішню незалежність Joseph'a Brodsky від його російського alter ego вони сприймають як бажання поета бути прочитаним по-англійськи, в контексті англо-американської поезії, безвідносно до російської оригіналу. Що вони і роблять. Так з'являються на світ розгромні рецензії Пітера Портера, Дональда Деві, Крістофера Ріда і Крега Рейна. Тут поет фактично потрапляє у нею самою підлаштовані пастку: замість того щоб захищати своє російське alter ego від некомпетентних суджень і служити провідником до нього для англомовного читача, наважувався читати по-російськи, Joseph Brodsky підміняє собою Йосипа Бродського і ставить під сумнів його міжнародну репутацію. Насправді не він, а великий російський поет заслужив Нобелівську премію, але вона стає частиною його біографічного міфу, потрапляючи на обкладинки його збірок, - і ось вже лунають закиди в тому, що найбільша літературна нагорода потрапила не за адресою.
Joseph Brodsky намагається відтворити глибокий філософський зміст, складну метафорику оригінального тексту, але обурені лінгвістичними, просодическими недоліками його текстів рецензенти не можуть - чи не хочуть - оцінити його зусилля і «вичитати» думка з неаутентично звучала рядки, - і ось вже вони стверджують, що Бродський як мислитель був цілком посередній, а як стиліст схильний до недоречним викрутасами. Реалізований в поезії Бродського образ поета-вигнанця, поета - невизнаного пророка виглядає непереконливо і мелодраматично на тлі біографічного міфу і суспільного іміджу процвітаючого американського літератора і університетського викладача, що і констатують рецензенти. У ряді випадків вони натякають, що небезпека проникнення в переклади чужий - але органічно англійської - стилістики було б для поезії Бродського «меншим злом», ніж те, що він сам робить з нею, і відмова від допомоги професіоналів після збірки «A Part of Speech »став фатальною помилкою. Слід зазначити, що всі перераховані рецензенти є сучасними англофонами поетами першого ряду. Вони - плоть від плоті англійської мови, «провідного» і «направляючого» їх так само, як Бродського - російська. І хоча не можна скидати з рахунків і деяку упередженість перерахованих рецензентів, викликану ревнощами «побратимів по перу» до світової слави Бродського, не можна також і пропонувати їм визнати правомірність насильства, скоєного іноземцем над англійською мовою в спробі змусити його звучати як російська.
II
Збірник «Joseph Brodsky: Selected Poems» був прийнятий доброзичливо і в США, і в Англії. Перші рецензії представляють собою традиційні відгуки на збірник перекладної поезії: смисловий аналіз творів та оцінка якості перекладів розведені, причому останньому приділяється значно менше уваги, ніж першому, хоча, здавалося б, критики орієнтуються саме на опубліковані переклади, а не на оригінальні тексти. Сприйняття рецензентів було підготовлено і в деякому сенсі зумовлене статтею У. Х. Одена (публікація передувала виходу книги у світ) 23. Багато особливості оденовского есе стануть характерними рисами більшості ранніх рецензій на «англійського Бродського». Так, наприклад, автор зізнається в незнанні російської мови, який обмежує його сприйняття рецензованих текстів: «Оскільки я не знаю російської мови і змушений в моїх думках спиратися на англійські переклади, я можу лише здогадуватися, що представляють собою вірші Бродського». Однак тут Оден має на увазі лише неможливість судити про структуру, стіховой конструкції аналізованих творів; він переконаний, що переклади в достатній мірі передають філософський і естетичний потенціал, закладений в поезії Бродського. Його цікавить не стільки дана добірка віршів, скільки художній світ поета в цілому, і переклади Д. Клайна не створюють відчутних перешкод: «Після прочитання перекладів професора Клайна я без коливань заявляю, що по-російськи Йосип Бродський, безсумнівно, є поетом першого ряду, людиною, якою повинна пишатися його країна ».
Артур Коен розглядає вибрані поезії як свого роду духовну біографію Бродського і називає його «найбільшим поетом свого покоління» 24. Критик високо оцінює і переклади Клайна: на його думку, Бродський переведений «завжди гідно, нерідко з натхненням, іноді блискуче». «Times Literary Supplement» обмежується короткою нейтральній заміткою про вихід збірки у свет25. Якість перекладів не обговорюється - книга охарактеризована в найзагальніших рисах.
Збірник «A Part of Speech» також у цілому був прихильно прийнятий англо-американської критикою. Харольд Пінтер (Harold Pinter) називає його серед «книжок року» - видавничих новинок, рекомендованих «The Observer Review» 26, характеризуючи Бродського як «поета справжнього благородства». Дерек Мехоні (Derek Mahon) в «London Review of Books» позитивно відгукується і про самого поета, і про його перекладачах: відзначаючи «барочну віртуозність» збірки, він називає Е. Хект і Р. Уилбера «поетами, блискуче володіють технікою вірша», а Бродського - «майстром складних форм» 27.
Проте Джон Бейлі (John Bayley), який виступив з рецензією в журналі «Parnassus», сприйняв «A Part of Speech» критично: вперше на адресу Бродського лунають серйозні зауваження. Бейлі вбачає в перекладних творах Бродського типологічну подібність з поезією Одена і Лоуелла, не притаманне оригіналу, і робить висновок про якусь стилизованности переказів «під англійську поезію», що здається йому серйозним недоліком. Поетична мова Бродського наближається до мови преси, чому чимало сприяє використання американського варіанту англійської. Вірші звучать так, як ніби вони розраховані на публіку, - жваві переклади приховують справжню сутність віршів Бродського, перетворюють їх на «витончене струс повітря» (sophisticated razzmatazz): «І це сумно, оскільки це спотворює їх, спотворює їх, по всій видимості, при потуранні і підтримці їх автора »28.
Оскільки Бейлі все ще відокремлює автора - російського поета Йосипа Бродського - від перекладачів (в тому числі і самого поета в цій ролі), критика перекладу одночасно служить свого роду компліментом оригіналу: «Як ми бачимо, незважаючи на всі зусилля Джорджа Л. Клайна, в перекладі це навряд чи можна назвати поезією, і тим не менш сила і блиск оригіналу дають себе знати У цьому майстерно виконаному і гладкому перекладі почасти збережено дух оригіналу, проте сама ефективність його збиває з пантелику, створюючи враження, що це і є "справжній" Бродський . Бродський здається гірше і поверхностнее, ніж він є насправді. Здається, що він маніпулює стандартизованої пост-оденовской поетичною технікою, яка іноді майже переходить в пародію »29.
Подібні зауваження висловлює і Пітер Портер (Peter Porter) 30 - відомий критик і великий поет. Він вважає, що Бродському пощастило з перекладачами і з-перекладачами: «Їх імена звучать як перегук якоїсь Академії англомовних поетів: Хект, Уїлбера, Уолкотт, Уейссборт. Деякі з них видатні британські та американські вчені ». Однак переклади здалися Портеру «непереконливими»: поети-перекладачі, які відчули на собі вплив Одена, Кавафіса та інших, але подолали його у власній творчості, прищепили цей вплив поезії Бродського, порушивши зв'язок її з російською поетичною традицією. «Англійські вірші, включені в цю книгу, зрозуміло, демонструють вправність і віртуозність перекладачів, але російською вони, мабуть, звучать більш природно», - вважає критик. Згодом П. Портер знову повертається до цієї теми: «Поети, з якими Бродський працював в" A Part of Speech ", і в їх числі Ентоні Хект і Річард Уїлбера, - природжені денді. Як наслідок, збірник придбав зовсім недоречну гладкість у стилі інтелектуальної еліти, так що твір, що дало назву книзі, в англійському перекладі самого автора звучало найбільш переконливо »31.
Такої ж думки дотримується і американський критик Роберт Хасс (Robert Hass) 32, причому налаштований він ще більш радикально. Хасс вважає, що більшість перекладів з «A Part of Speech» варто було б включити в «антологію поганий поезії». Вперше у відношенні Бродського він гостро ставить питання про адекватність еквіметріческого перекладу зі збереженням рими і про сприйняття такого переведення англомовним читачем. «Нам часто нагадують, що російська - Фузія, характерною особливістю якого є многосложность, з набагато більш вільним порядком слів, ніж англійська. Більше того, англійська поезія значно більше стародавнє мистецтво [ніж російська]. В Америці вірш із суворим розміром, найімовірніше, викличе в уяві образ якогось поета, який носить краватки і обідає в університетському клубі. У Росії метричний вірш поширений повсюдно Перекладаючи вірші Бродського, які і без того складні для перекладу, доводиться приділяти увагу їх формі; а це створює нові труднощі, бо віршова форма, передана по-англійськи, цілком може бути прочитана абсолютно в іншому ключі »33. Перекладачі, на думку рецензента, не справляються з формою вірша Бродського, не можуть з тону, примушуючи Бродського звучати те, як «англійця-інтелектуала невизначеного віку», то як «найманого писаря XVIII століття, що взявся переписувати Шекспіра»; їх вибір поетичної лексики часто абсурдний . Гідні перекази становлять нечисленні винятки. Однак Хасс не покладає відповідальність за цю «розправу над поезією» на автора: навпаки, подібно Пітеру Портеру він називає автоперевод циклу «Частина мови» в числі головних успіхів збірки.
Критика на адресу Бродського - перекладача власних віршів виникає на даному етапі лише в одній рецензії - статті Кларенса Брауна34. Доброзичливо озаглавлена («Краща російська поезія сьогоднішнього дня»), рецензія сконцентрована переважно на фігурі самого Бродського і достоїнства його поезії в оригіналі. Проте критик згадує також про «ідеального російською читачі», чув у віршах Бродського відгомони попередньої російської традиції, що готує його сприйняття, і про «ідеальному англійському читачі», чий слух може бути ображений занадто явними перекликами «Бродського у перекладі» з класиками англо- американської поезії. Брауну подобається «Елегія на смерть Роберта Лоуелла», написана Бродським англійською, проте автоперевод викликають серйозні нарікання: «15 віршів з другої частини книги часом пишномовно книжкових, часом - идиоматически неточні, часом незрозумілі» 35. Так вперше як характеристика автопереводов Бродського з'являється слово «незрозумілий, незбагненний».
Отже, на думку ряду рецензентів, перекладачі «A Part of Speech» не кращим чином справляються із завданням, проте репутація поета від цього не особливо страждає - він лише «допускає та заохочує» спотворення своїх текстів у процесі перекладу. Підписаний ним переклад циклу «Частина мови» уявляють більшість рецензентів цілком задовільним.
Що вийшов незабаром після присудження Бродському Нобелівської премії збірник «To Urania" привернув до себе увагу практично всіх центральних періодичних видань США і Великобританії. Рецензії стають ширшими і деталізованими. Саме починаючи з цього часу рецензенти «англійського Бродського» діляться на два табори: критиків і захисників.
Дерек Уолкотт, безсумнівно, належить до другої категорії рецензентів. У статті «Виробництво дива» він схиляється перед генієм Бродського-поета, надзвичайно компліментарно відгукується про Бродського-перекладача, а також відхиляє існуючу і гіпотетичну критику на адресу автопереводов і англійських віршів, опублікованих у збірнику «To Urania». Англійського Бродського Уолкот ставить в один ряд з Байроном, Донном, Кітсом і Спенсером. Автоперевод він оцінює як цілком самостійні поетичні твори англійською: «Читач не відчуває туги за російському оригіналу, не відчуває, що щось було опущено, втрачено або не передано у перекладі», «читач замислюється, чи так російська мова оригіналу насичений свистячими приголосними, як і англійська Бродського, а не навпаки »36. Бродський, на думку Уолкота, свідомо прагне до того, щоб його вірші англійською читалися як оригінальні твори, а не як перекази, проте він не намагається надати їм гладкість, що приховує в перекладі справжню сутність таких поетів, як Пастернак, Цвєтаєва і Мандельштам. Бродський не редагує свою поезію, слідуючи англомовним зразкам: «... коли він вирішує написати вірш по-англійськи ніщо в його творі не вказує на те, що він слід якомусь зразком, відчуває на собі вплив якого б то не було іншого письменника, включаючи Одена Кожного разу, коли Бродський звучить по-оденовскі, це не наслідування, а данина поваги, відкрито принесена поетом »37, - так Уолкотт відводить від Бродського зауваження з приводу перекладів його поезії« під Одена і Кавафіса », що пролунали в рецензіях на« A Part of Speech ». Далі він опонує критикам, які твердять, що автоперевод Бродського звучать «не по-англійськи»: на його думку, критик прав «в історичному, граматичному сенсі - я маю на увазі не граматичні помилки, а певний граматичний тон» 38, однак догляд поетичного мовлення від мови повсякденності, розмовної англійської, свого часу з тим же успіхом міг би бути поставлений в докір Донну, Мілтону, браунінг і Хопкінсу.
Значне місце в рецензії займають міркування про структурні особливості вірша Бродського. Уолкот визнає: «При перекладі на англійську шестистопная римована структура, звичайна для російської поезії, ризикує викликати асоціації комічного, пародійного чи іронічного характеру. Жоден сучасний англійський чи американський поет не піде на такий ризик, як вживання жіночих закінчень в абсолютно серйозному контексті ... »39 Однак, уникаючи комічних (О. Неш) або« архаїчних »(Байрон) асоціацій, які викликають точні рими і довгі рядки, сучасні англофони поети позбавляють свої твори афористично точності думки, епіграмматічного дотепності і втрачають зв'язок з традицією поетичного мистецтва. Для поезії Бродського такі втрати неприйнятні, він навмисно протиставляє свою творчість сучасної англомовної поезії: «Він повертає дисципліну до того, чим вона повинна бути, - до творчих муках» 40. На закінчення своєї рецензії Дерек Уолкот відзначає, що, хоча новий збірник і не включає в себе настільки блискучих прикладів «перевтілення» російського вірша в англійській мові, як «Шість років по тому» в перекладі Р. Уилбера, все ж він, на відміну від « A Part of Speech », являє собою не антологію поезії Бродського в інтерпретації сучасних американських поетів, а єдине ціле - книжку, обогатившую англомовну літературу.
У цілому позитивна - хоча і не настільки захоплена - рецензія, що з'явилася в британському журналі «Poetry Review» 41. Джордж Циртес налаштований по відношенню до англійської Бродському досить компліментарно. Його стаття являє собою аналіз тем і мотивів поезії Бродського (час і простір, любов, розлука), метафізики поета, метафоричного ладу віршів; особливу увагу приділено розбору поеми «Горбунов і Горчаков» в перекладі Гаррі Томаса. Рецензент в одному ряду розглядає переклади самого автора і професійних перекладачів. Він захоплюється свободою Бродського у поводженні з англійською мовою, «залізної структурою» його вірша і гнучкістю словника, хоча і зазначає окремі недоліки. «Переклади - як самого автора, так і його співробітників, - як я вже сказав, небездоганними. Як результат хизування віртуозною технікою, гнучкість лексики іноді раптом обертається надмірної хитромудрістю і гротеском »42. Втім, «розв'язна, майже сленговая грубість» поетичного словника англійської Бродського представляється Джорджу Циртес не недоліком, а стилістичної особливістю перекладів. Найбільші нарікання у рецензента викликають «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», перекладені Бродським після того, як він відкинув переклад П. Франса. Свої критичні зауваження Циртес укладає наступним висновком: «У книзі є прикрі недоліки і маньєризму, але не має особливого сенсу на них зупинятися» 43. Книгу в цілому рецензент приймає.
Нейтральна по тону рецензія, опублікована в недільному випуску основної британської газети «The Sunday Times» 44, однак у ній частка критичних зауважень збільшується. Рецензент Джордж Стайнер з повагою відгукується про Бродського-поета, порівнюючи його з найбільшими поетами античності. Але в той же час, сам не володіючи російською мовою, він задається питанням, наскільки переклади адекватні оригіналам: «Як багато було втрачено і скільки значна різниця в музиці значень? І перш за все, були моменти, в які навіть такий геніальний версифікатор і майстер метаморфоз, як Бродський, змушений був зійти до "перекладацького діалекту", таких вживань американської англійської, які ближче до російської мови оригіналу, ніж до самих себе ». Далі Стейнер наводить ряд цитат з автопереводов Бродського, які, на його думку, звучать дещо «неологічною», дивно і вимушеним. Проте критик готовий виправдати це складними умовами, в яких творить Бродський: політичне вигнання і одночасна робота з двома досить несхожими мовами.
Думка про створення Бродським «власного» англійської мови за зразком російського звучить і в рецензії Д. Бейлі 45. «Мова його перетворився на якусь нероздільну суміш -" Бродський "наріччя, що складається з російської, англійської та маси інших інгредієнтів. Це зауваження справедливе не у всіх відношеннях, бо російська мова Бродського залишився практично беспрімесним і чистим у руслі пушкінської традиції і в той же час винятково рухомим »46. Будучи великим ученим-славістом, Бейлі в змозі оцінити оригінали Бродського - саме за ними в першу чергу він і судить про масштаб поета, спираючись на них, міркує про теми та мотиви. Бейлі визнає виняткові гідності англійської прози Бродського, однак вважає, що той «не став ще англійським поетом». Бейлі поважає сміливість, з якою Бродський вживає англійські рими, проте вказує на можливість комічних асоціацій, які така римування викликає. Критик бачить заслугу Бродського перед англомовної поезією в тому, що той прагне підняти поетичну мову над мовою повсякденності, але тим не менше вважає, що, при всьому масштабі дарування, Бродський не в силах подолати максиму, сформульовану Р. Фростом: «Поезія це те, що втрачається в перекладі ».
Однак ще три рецензії - і дві з них в найбільших книжкових оглядах Великобританії «Times Literary Supplement» і «London Review of Books» - носять яскраво виражений критичний характер.
На сторінках «The Observer» Пітер Портер обурено задається питанням, «чи так добре Бродський і компанія перекладають з російської на англійську» 47. Як вважає рецензент, Бродський по-англійськи «рідко звучить природно або хоча б переконливо»: «Він [Бродський] - той рідкісний випадок, коли поет володіє англійською майже так само добре, як і носії мови: саме близькість до идиоматике і провокує його на спалаху віртуозності, коли він переводить свої вірші або безпосередньо створює їх англійською мовою ". Вірші зі збірки «To Urania» «своєрідні до незбагненності» і сповнені «барокових викрутасів»: «Він забовтується, повторюється і анітрохи не цікавиться ефективністю своїх рим, ритмів і виразних засобів. Слова валяться один на одного, жарти не виходять, а сленг використовується в самих невідповідних місцях ». На відміну від Джорджа Циртеса, що знаходить у збірнику Бродського лише окремі недоліки, Портер сприймає як виключення вдалі рядки і лаконічні, непозерскіе вірші. У цілому ж він оцінює книгу надзвичайно низько. Мова про Бродського Портер завершує прозорим натяком: судячи по збірки «To Urania», Нобелівська премія, присуджена Бродському, була політичним демаршем, а не заслуженої поетом наградой48.
Дональд Деві (Donald Davie) - відомий критик, літературознавець і поет, - хоч і висловлює свою думку не так різко, проте його оцінка чи не найбільш негатівна49. Його стаття «Насичена рядок» не коротка емоційна репліка, подібно замітці П. Портера. У ній знаходиться місце і аналізу, і великим цитат, і історичними довідками. Деві вважає, що англійські вірші Бродського до відмови перевантажені стежками, «гіперактивними метафорами», грою слів. На думку рецензента, поет, скрупульозно відновлюючи розмір оригінальному вірші у перекладі, упускає з уваги той факт, що строгі метри російської поезії абсолютно неприйнятні для англійської просодії: «Наші ритми, навіть дробові десятісложнікі Марло або Драйдена, менш чіткі і більш варіативні, ніж ритм трискладових розмірів, характерних для російської класичної поезії. Якщо це так, наслідки надзвичайно важливі, бо це означає, що рокітливий російська рядок благополучно управляється з грюкати в ній блискучими стежками і "конкретними фізичними деталями", під вагою яких більш легка англійська спотикається, затинається і заплутується ». Вживання анжанбеманов в англомовної поезії, на думку критика, також потребує значно більшої делікатності, ніж демонструє Бродський у своїх автопереводах: «Коль скоро єдність рядки в англійській поезії менш точно, ніж у російській, анжанбеман піддає це єдність куди більшому ризику, ніж думає Бродський» . Як результат в ряді віршів Бродського зберігається тільки метричний і графічне, але не музичне, інтонаційну єдність. Строфи Бродського в перекладі виглядають громіздкими, а складна римування - штучної, вимученою. Фінал рецензії Дональда Деві, мабуть, ще більше дивиться на особу, ніж репліка Пітера Портера: Бродський, зрозуміло, «високообдарований поет, серйозно відноситься до свого покликання», але критики, поквапитися з високими оцінками його англомовного творчості, співслужили йому погану службу, а присудження йому у віці 47 років Нобелівської премії було не лише передчасно, але і згубно. «Ми зробили з нього монумент і ікону, перш ніж навчилися бачити в ньому страждає людини і сумлінного майстра», - вважає Дональд Деві.
Рецензія Крістофера Ріда отримала помітний і симптоматичний заголовок «Велика американська катастрофа» 50. Рід не робить зауважень загального характеру - він розбирає ряд прикладів того, як Бродський в «To Urania» «не справляється» з англійською мовою, допускаючи стилістичні - а то й просто граматичні - помилки. Таким чином, рецензент піддає сумніву не лише талант і навички Бродського як перекладача, а й саму мовну компетенцію поета: «У Бродського, очевидно, виникають проблеми не тільки з часом, але і з приводами, спілками, порядком слів у реченні, освітою форми родового відмінка та іншими дрібницями, які, можливо, і не вкладаються в рамки підручника граматики, але тим не менш використовуються на практиці і демонструють рівень лінгвістичної підготовки говорить чи пише ». Автоперевод Бродського звучать не по-англійськи: це все той же «перекладацький діалект», неологіческі створений на межі оригінального і переводить мов. Бродський взявся за переклад і твір англійською без належної підготовки, вважає критик, він дуже поквапився, оголошуючи себе головним, якщо не єдино повноважним, інтерпретатором своєї поезії англійською мовою і диктуючи свою волю фахівцям, які самостійно впоралися б із роботою значно більш кваліфіковано: «Сама тканина і рух вірша з його какофонією, його на швидку руку зробленими анжанбеманамі, його відчайдушними метаннями між багатослівністю і недомовленістю і загальної своєрідного його тону, по всій видимості, підтримують таку інтерпретацію».
Рід готовий визнати, що внаслідок таке екзотичне поводження з мовою в англо-американську поезію з автопереводами Бродського могло б увійти «щось свіже, здорове, що володіє творчим потенціалом», як це відбувалося в минулому з творчістю таких новаторів своєї епохи, як Мілтон, Кітс і Хопкінс, але експерименти цих поетів грунтувалися на глибокому і органічному розумінні англійської ідіоматики, тоді як новації Бродського демонструють відсутність мовного чуття. Вірші, написані англійською, виробляють на критика краще враження, ніж автоперевод, і вселяють надію, що, витративши належні зусилля на оволодіння поетичною майстерністю, Бродський може стати якщо не найбільшим американським поетом, то принаймні автором текстів, які будуть читатися з захопленням і задоволенням.
У цілому в рецензіях на збірку «To Urania» об'єктом критики стають не стільки перекладачі, скільки сам поет. Однак спроба звести воєдино думки, висловлені рецензентами на адресу збірки «To Urania», викликає серйозні труднощі: поряд з одностайно негативним (і часом збігається навіть у формулюваннях) думкою критиків «The Observer», «London Review of Books» і «Times Literary Supplement »і помірно-критичними відгуками Д. Стейнера і Д. Бейлі, ми зустрічаємо компліментарну статтю Д. Циртеса і захоплене есе Д. Уолкота. При наявності такого взаємовиключних думок позитивні рецензії могли мати місце внаслідок ситуації, сформульованої П. Портером: «Добре перекладати поезію - дуже важка справа. Комунікація заплутується внаслідок доброзичливості читача, його бажання брати прагнення перекладача за досягнутий ним результат »51. Або ж вони відображали суб'єктивну оцінку, засновану не на неупередженому аналізі рецензованого тексту, а на особистому розташуванні критика до автора. Що ж до негативних відгуків, то вони могли з'явитися першою реакцією на щось нове, не має прецеденту і не завоювало ще собі місця під сонцем. Тим цікавіше простежити подальший розвиток відносин «англійського Бродського» з британською та американською літературною критикою.
Збірки «So Forth» і «Collected Poems in English», які вийшли вже після смерті Бродського, мають особливо важливе значення: перший - оскільки він виявився останньою книгою, складеної самим автором, і був сприйнятий як певний життєвий підсумок, творчий заповіт поета, а другий - оскільки він представляє собою найбільш повний звід поетичної спадщини «англійського Бродського». Статті, присвячені цим двом книжкам, у більшості своїй також придбали узагальнюючий, підсумковий характер: в них ми знаходимо і докладні біографічні довідки, і оцінки ролі І. Бродського у світовій культурі ХХ століття, і ретроспективні огляди ранніх книжок поета, і, зрозуміло, аналіз творів, включених до рецензуються збірники. Говорячи про «So Forth», багато критиків звертаються і до книги, що об'єднала есе Бродського останніх років («On Grief and Reason»).
На цей раз обговорення в британській пресі набуло характеру відкритої полеміки.
Маріанна Уіггінс в замітці на сторінках «The Times» 52 дипломатично йде від розмови про збірку поезії, концентруючи свою увагу на есеїстиці. Лише згадавши «So Forth», вона негайно нагороджує «On Grief and Reason» цілою низкою компліментарних епітетів. Вона повідомляє, що звучання англійської поезії Бродського ні в яке порівняння не йде з звучанням його російських віршів, але готова віднести це на рахунок не поета, а об'єктивного несходства російської та англійської мов. Ця лінгвістична проблема, як рецензент, стала б фатальною для менш геніального поета, але Бродський зумів реалізувати свою любов до англійської мови - через есеїстику: «Саме через призму есе найбільш чітко видно його блискучий інтелект» (зауважимо в дужках, оцінити Бродського-мислителя за його англійської поезії рецензент не пропонує). Далі М. Уіггінс звертається виключно до збірки «On Grief and Reason», рекомендуючи його до прочитання.
Найбільш скандальною і найбільш часто цитованої як критиками англійської Бродського, так і його захисниками (останніми в якості зразка несправедливого і некваліфікованого судження) стала стаття одного з найвидатніших англофони поетів сучасності Крега Рейна «Репутація, що підлягає інфляції» 53. Не більше різка по тону, ніж рецензія Дональда Деві на збірник «To Urania», стаття К. Рейна викликала значно більший резонанс: у ній Бродський критикується не тільки як англомовний поет, але і як есеїст, не тільки як версифікатор, але і як мислитель ; питання вже навіть не в тому, чи заслужив він Нобелівську премію, а в тому, чи виправдано взагалі його міжнародне визнання.
Залишаючи осторонь зауваження до есе і «десакрализацию» особистості Бродського, розглянемо критику на адресу автопереводов зі збірки «So Forth». Крег Рейн стверджує: «... цей останній том" So Forth "і незграбна, шкутильгає проза" On Grief and Reason "демонструють, що Бродський ні в якому разі не є рівнею чи суперником Набокова: він так і не зумів піднятися вище початкового рівня володіння своєю другою мовою ». На думку рецензента, автоперевод Бродського грішать багатослівністю і дешевими сантиментами, рясніють незрозумілими, туманними фразами, граматичними та стилістичними помилками. Поет то зловживає коллоквіалізмамі, що демонструє не легкість у поводженні з мовою, а незграбність іноземця, то впадає в архаїчність - як на рівні лексики, так і на рівні граматичних структур. Його рими натягнуті, хоча заради них Бродський готовий пожертвувати навіть синтаксичним і смисловим єдністю рядки, його асонанси ріжуть вухо - поет не в ладах з англійської фонетикою і готовий приймати два різних голосних звуку за варіанти одного. Наводячи такі судження й ілюструючи їх прикладами з автопереводов Бродського, Крег Рейн приходить до наступного висновку: «Він був нервової посередністю світового класу, блеф, але знає, як ненадійно його почуття англійської мови, що стало основою для його міжнародної репутації».
Беручи Бродського під захист, Майкл Хоффман вважає, що К. Рейн, а до нього К. Рід «не порозумілися» з англійським Бродським виключно через своєрідну природи метафоричного ладу його поезії: «Більшість його метафор точно або цілковито не підлягають зоровому сприйняттю Несхожість і перебільшення важливіше для образу, чому подібність і правдоподібність Він більше залежить від напруги думки, ніж від зорового враження Крім того, образ кінетичної, він гальванізованої, він діючий, і він не декоративний і зовсім необов'язково гармонійно поєднується з тим, що слідує за ним або передує йому »54. Хоффман слід практично за тими ж пунктами, що і Рейн, але оцінює їх на користь поета. Так, достаток американізмів (наводяться цілі списки слів і виразів), як рецензент, - найкращий спосіб самовираження: британський варіант звучав би мляво і мляво, не поєднуючись з «демократичною жвавістю, розсудливістю і грубуватістю», властивими поезії Бродського. Висміюємо Рейном пристрасть Бродського до різноманітних вступним конструкціям складає, за Хоффману, неабияку частину чарівності промови поета; відхилення від мовної норми (занадто очевидні, щоб їх заперечувати) розглядаються як «анархічний дар» англійській мові. Рядки, які Рейн інтерпретував би як синтаксичну незграбність, Хоффман сприймає як «лінгвістичну витонченість»: «... завзятий відмова першого речення від головного дієслова за допомогою задихається серії адвербіальних - або ад'єктивних? - Словосполучень; ємне друге речення, також позбавлене дієслова; ненав'язливе "гуде" в третьому »(втім, навіть при настільки доброзичливому настрої рецензент нижче змушений був визнати, що наступне восьмивірш, що містить п'ять риторичних питань, збиває його з толку). Схильність Бродського до афористичним висловлювань, масштабним узагальнень, яку Рейн інтерпретує як прагнення працювати на публіку, Хоффман вважає «сильною стороною» поета.
Містить тільки одну пряму посилання на К. Рейна і К. Ріда стаття М. Хоффмана фактично є розгорнутим їм відповіддю - аж до майже буквальних збігів, але зі зміною знака c мінуса на плюс. Так, наприклад, навіть слово «translationese» - «перекладацький мова», що служить для критиків зниженими визначенням «русифікованого» англійського Бродського, тут вживається в компліментарному контексті: «Бродський може писати на самому явному і навмисне провокативною перекладацькому діалекті, і тим не менш читач продовжує ставитися до тексту як до оригіналу, створеному абсолютно свідомо з пильною увагою до кожної деталі ». Рецензент переконаний, що поет такого масштабу, як Бродський, має право «схрещувати» дві мови, «грати» з англійським за правилами російської, навіть якщо мова, на якому він пише, чинить опір йому.
Рецензія М. Хоффмана - робота сумлінного та неупередженого філолога, але, прагнучи захистити Бродського від надто різкої критики, рецензент готовий оцінювати на користь поета навіть ті властивості його вірша, які виділені іншими критиками як яскраво виражені недоліки. Не маючи можливості спростувати закид або відвести його, М. Хоффман готовий чи не заперечувати очевидне (так, наприклад, зауваження: «кожна з послідовно опублікованих книг - A Part of Speech (1980), To Urania (1988) and So Forth (1996 ) - має свої яскраво виражені мовні особливості; стиль змінюється від відносно гладкого до досить грубому, але я ніколи не вважав рушійною силою цього процесу все більшу спрямованість автора у процес перекладу »- звучить трохи дивно, оскільки стилістику першої збірки в чималою мірою визначали перекладачі, а останнього - про це докладніше буде сказано нижче - винятково сам автор, і неможливо не пов'язувати зміни лінгвістичного характеру книг з цим переходом).
Полеміка в британській пресі продовжується після виходу у світ збірки «Collected Poems in English». Лаклан Маккіннон постачає свою рецензію підзаголовком «Переваги англійської вірша Бродського» 55. Він відзначає, що в англомовній читацькому середовищі побутують два полярних думки про «англійському Бродського»: для одних він чи не найбільший англо-американський поет післявоєнних років, для інших - людина, що не володіє достатньою компетенцією для творчості на інших мовах, крім рідної. Сам критик тяжіє радше до першої точки зору: «Бродський зробив те, що рідко кому вдавалося, - його вважають і російською, і англофони поетом першого ряду» 56. Лаклан Маккіннон відкрито виступає проти Крега Рейна, звинувачуючи того у філологічній некомпетентності. Він готовий погодитися, що в окремих рядках автопереводов спостерігаються граматичні недоліки, - сам він відзначає неточне вживання артиклів в написаному по-англійськи вірші «To the President-elect», - але інші зауваження рішуче відкидає. Рецензент переконаний, що критика, висловлена Рейном на адресу «англійського Бродського», викликана не недоліками текстів, а упередженістю і методологічною неспроможністю підходу. Критик зараховує Бродського до кола письменників-білінгвів, чий англійська не придбав автентичну гладкість, вступивши в якийсь зв'язок з їх рідною мовою. Це тим не менш не означає, що вони звучать як іноземці: просто завдяки відстороненої, скептичної позиції по відношенню до англійської мови вони більш відкриті лінгвістичного експерименту, ніж носії мови. Бродському вдалося створити власний ідіолект англійської, знайти свій унікальний голос. Маккіннон упевнений, що досвід Бродського ще буде осмислений сучасними англомовними поетами, бо «він все ж таки, мабуть, надзвичайно раскрепостил англійський вірш, повернувши йому інтелектуальні устремління і нагадавши нам виняткове значення Одена» 57.
У наступному номері «Times Literary Supplement» (2001. 29 червня) Крег Рейн відгукується на статтю Л. Маккіннона. Він навідріз відмовляється визнати правомірність співвіднесення лінгвістичних експериментів Бродського зі специфічною стилістикою пізнього Одена. Оден, який творив рідною мовою, усвідомлено форсував мовну норму, в той час як англійська Бродського просто кульгає! Щоб надати грунтовність своєї думки, Рейн цитує кілька негативних рецензій на збірники Бродського і в їх числі статті Роберта Хасса і Шеймуса Гіні, де англійська Бродського характеризувався як «незграбний і перекошений»: він додає до цих епітетів такі, як «неідіоматічний», «кульгавий »,« хиткий, переламаний »,« невишукана, грубий ». Він знову стверджує, що Бродський у ряді випадків йде на смислові та стилістичні недоладності заради збереження римування і метрики віршів, спотворює стійкі звороти, неточно вживає слова. І лише некомпетентність у питаннях просодії, на думку Рейна, не дозволяє Л. Маккіннон розгледіти в захоплено цитованому їм «To the President-elect» «посередню халтуру».
Репліка К. Рейна спровокувала два відкликання - Л. Маккіннона і Д. Уейссборта, - надрукованих у черговому номері TLS (2001. 6 липня). Маккіннон, вступаючи в очевидне єдиноборство з Рейном, доводить свою стіховедческую компетенцію, скрупульозно обгрунтовуючи свій погляд на метроритмічну структуру і образний лад вірша «To the President-elect». Він наводить словникові статті, які доводять, що випадки слововживання, розглянуті Рейном як помилки Бродського, є мовною нормою, хоча й трохи застарілою, а також доводить, що смисловий зсув, допущений Бродським в ідіоматичних виразів, зроблено поетом навмисно і виконує певну художню завдання.
Репліка Д. Уейссборта більш розгорнуто. Поет і перекладач Бродського, він визнає, що такі прихильники «англійського Бродського», як Л. Маккіннон і М. Хоффман залишаються в меншості. Однак він готовий підтримати їх. Уейссборт захищає право Бродського на лінгвістичне новаторство перед захисниками «правильного англійської». Він цитує думку поета Петера Вьерека (Peter Viereck), лауреата Пулітцерівської премії, який визнав, що «технічно" неправильні "переклади Йосипа» дали йому «краще, нове розуміння рідної мови». На думку Уейссборта, експерименти Бродського випередили свій час, а такі критики поета, як К. Рейн і Д. Деві, не розгледіли цього, бо були засліплені обуренням.
Останні репліки в цій полеміці - К. Рейна (TLS, 2001. 13 липня) і Л. Маккіннона (TLS, 2001. 20 липня) нічого істотно нового не додають і все більше переходять з початкового предмета обговорення на особистості та професійні навички опонентів. К. Рейн продовжує стверджувати, що все це «справа слуху» і він усувається від подальшої дискусії з тими, хто готовий задовольнятися шорстким звучанням віршів Бродського і словоупотребітельной нормою XVI століття. Маккіннон у свою чергу дорікає Рейна у відході від розмови про мовне новаторство Бродського і його ролі в розвитку англійської просодії. Кожен, по суті, залишається при своїй думці. Набагато цікавіше інший факт: в TLS (2001. 20 липня) публікується також коротка - всього 10 рядків вузької колонки - репліка Алана Такера (Alan Tucker) з приводу докору в неточному вживання артикля, який висловив у своїй рецензії Л. Маккіннон, аналізуючи вірш « To the President-elect ». Такер відхиляє навіть настільки м'яку критику, вважаючи, що вживання артикля тут активізує інтертекст і є «геніальним штрихом». Таким чином, один і той самий твір у різній інтерпретації характеризується як і «посередня халтура», як і творіння генія.
В американській пресі останні збірки Бродського викликали досить одностайну реакцію. Рецензуючи збірник «So Forth», Джон Бейлі із захопленням говорить про Бродського як про людину, що зумів висунутися з емігрантського середовища в перший ряд американської інтелектуальної еліти і навчитися користуватися чужою мовою як засобом самовираження. Проте з самого початку він стверджує, що Бродський є справді великим поетом тільки рідною мовою: «Він створював для себе особливу творчу манеру англійською мовою і шукав свій голос в американській поезії, але час не схильне шанувати їхню справжню поетичну спроможність» 58. Муза відкидає тих, хто лише намагався наблизитися до неї, але не досяг бездоганності. Бродський прагнув увійти в англомовну поезію, спираючись на співзвучність свого голосу оденовскому, але учнівські опуси не можуть підмінити власної творчості. На думку критика, Бродський так і не придбав жодної слуху, ні інстинкту, що дозволив би йому вільно користуватися англійською просодією та ідіоматики. Вишукані віршові конструкції Бродського зовсім не вражають англомовного читача. Цитуючи окремі вірші, Бейлі відзначає їх «ганебну незграбність», «знущально-наївний дух і ритм, що вийшли нітрохи не краще образів». Однак він звертає увагу і на окремі удачі збірки - деякі вірші, написані по-англійськи. Статтю в цілому Бейлі закінчує на оптимістичній ноті.
Свен Биркертс у статті «підривник вірша» 59, що висвітлює вихід у світ «Collected Poems in English», констатує факт: репутація Бродського за роки, що минули після смерті поета, постраждала, принаймні в Америці. Це пов'язано і з припиненням суспільного життя поета, привлекавшей до нього загальну увагу, і з тим, що остання збірка поета «So Forth» «вже не мав сили і винахідливості, властивою книзі" A Part of Speech "» (1977), яка зробила йому ім'я. Звертаючись до перекладів з перших прижиттєвих збірок Бродського, Биркертс зазначає, що вони демонструють «безприкладну оголену чуйність, переломлюються у всіх напрямках з імажістской винахідливістю і часто з похмуро-комічної жвавістю». Рецензент аналізує ряд віршів (два з трьох - із «A Part of Speech», в неавторизованому перекладі Е. Хект), захоплюючись здатністю Бродського остраненно поглянути на звичні речі та явища, вбачаючи в цьому справжній прояв генія поета. Однак він відзначає, що багато віршів збірки «не дотягують» до рівня цитованих: «Натхнений прикладом Одена в останні роки, він [Бродський] все далі слідував за своїм учителем по шляху незграбного віршики, надмірно насолоджуючись блазенськими ефектами, які створюються, коли формальні обмеження накладають вуздечку на безглузді викрутаси мови », - як ілюстрація тут наведено автоперевод зі збірки« So Forth ». І тим не менш Свен Биркертс переконаний, що «брязкання ряду пізніх віршів не може затьмарити приголомшливою глибини основної частини текстів, що увійшли до збірки».
Рецензія Чарльза Симик загалом співзвучна статті Свена Біркертса60. Він жорстко критикує версифікацію Бродського, який так і не помітив, що англофонів поезія давно перейшла на вільний вірш і в більшості своїй американські поети відмовилися від рими і розміру. Російський поет, як вважає критик, обрав собі невірні зразки для поетичної творчості англійською мовою: приклад прихильника суворих стіхових конструкцій Роберта Фроста аж ніяк не є показовим, поезія Харді і Теннісона, живи вони в наш час в Брукліні чи Айові, звучала б сміховинно, класична творча манера висловлювання, до якої постійно апелює Бродський, давно застаріла. Бродський ж продовжує нав'язувати англійської мови форми, від яких він давно відвик. «Образи і фігури мови, - пише Ч. Симик, - можна перекласти, можна знайти і еквіваленти ідіом, але звук рідної мови, його музика і те, що вона пробуджує в душі носія мови, не можуть бути перенесені з однієї мови в інший» 61. Тим не менш Чарльзу Симик подобаються переклади з ранніх збірок, виконані англофонами поетами-перекладачами: саме вони, на думку критика, зробили ім'я «англійської Бродському». Власні ж переклади поета розчаровують критика, знайомого з оригіналами. Аналізуючи в якості прикладу автоперевод вірша «Я входив замість дикого звіра в клітку ...», Симик відзначає численні додавання в образній структурі і характеризує більшість з них як неідіоматічние і незграбні: «Ці безглузді додавання служать для збереження метра і рими, але вони знищують елегантну лапідарність і емоційний вплив російського вірші »62. Брід-ський - справжній майстер рідною мовою, але він нерідко виявляється глухий до нюансів англійської. Навіть в прекрасному, на думку рецензента, вірші «Taps» (у автоперевод «Мене дорікали в усьому, окрім погоди ...») зустрічаються невдалий вибір слів і натягнуті рими. Розмірковуючи про риси художнього світу Бродського, Симик звертається до есе поета і перекладами, виконаними іншими авторами. Він вважає, що, незважаючи на серйозні недоліки перекладів, у зібранні творів «англійського Бродського» чимало справжньої поезії.
* * *
Великий розкид думок в оцінці англомовного Бродського. Важко сказати, яка з точок зору стане превалювати в майбутньому. Можливо, наступне покоління англомовних читачів, якому англійська просодія «після Бродського» дістанеться вже як даність, а перипетії долі поета - як усталений культурний міф, буде сприймати поезію Joseph'a Brodsky як цілком органічне явище своєї вітчизняної літератури.
У всякому разі, Йосипу Бродському в неавторизованому англійському перекладі буде складно конкурувати на видавничому ринку з Joseph'ом Brodsky і «перекладами, рекомендованими Товариством поетичних видань». Авторська особистість Joseph'a Brodsky набуває самостійну цінність і чи не затуляє собою російське alter ego. Так, в «Енциклопедії американської поезії» 63 він розглядається у ряді «anglophone writers» - «англомовних поетів», а в популярному словнику-довіднику «International Authors and Writers Who's Who» 64, випущеному в 2000 році Міжнародним біографічним центром у Кембриджі, відбувається цікава контамінація: Бродський з'являється як «Brodsky, Joseph (Alexandrovich)», «видатний американський поет російського походження».
Сам Бродський схильний був до суворого розділення двох своїх біографічних міфів і пов'язаних з ними авторських іпостасей. Згадаймо, що він з самого початку не прийняв транслітерацію свого імені як Iosif в англо-американській пресі і в той же час навіть у приватній дружній кореспонденції, заклично цитованої мемуаристами, як правило, не підписувався як «Джозеф» 65.
Непрямим підтвердженням того, що Бродський вважав свою «російську» життя цілком завершеною моментом вигнання, служить той факт, що він навідріз відмовився побувати у постперебудовної Росії, незважаючи на багаторазові пропозиції з боку влади і приватних осіб: туристичний візит на батьківщину не вписався б в російський міф про поета-вигнанця (пор. ахматовське «Він і після смерті не повернувся в стару Флоренцію свою. Цей, йдучи, не озирнувся ...»), а наміри репатріюватися Бродський не мав.
У той же час Бродський оберігав свою американську біографію від вторгнення радянського минулого: дратувався, коли мова заходила про судовий процес над ним, не любив розповідати в інтерв'ю про поневіряння, перенесені ним у радянських психлікарнях і в'язницях, наполегливо йдучи від іміджу «жертви режиму» до іміджу «self-made man», хоча тим самим він викликав на себе нарікання друзів, які чекають від нього виступів на підтримку радянських дисидентів.
Есеїстом, безсумнівно, є англомовний Joseph Brodsky (з 60 виданих ним у різний час прозових текстів тільки 16 спочатку написані російською мовою), поезія ж переважно - сфера Йосипа Бродського (46 віршів, написаних англійською, губляться на тлі 540 росіян) 66. Відзначимо також, що, виступаючи в ролі університетського викладача російської літератури, Бродський, за свідченням його колишніх студентів, принципово говорив тільки по-англійськи. Судячи з усього, з моменту від'їзду за кордон російське egо стає для Бродського потаємним, потаєним. Створивши Joseph'a Brodsky, Бродський, як Джекіл Хайда, посилає його туди, де самому йому бути не можна, не втративши своєї міфологічної та культурної самоідентифікації. Brodsky став його «громадським іміджем»: породжений американської мовної та культурної середовищем, він, на думку Бродського, природним чином в цю середу вписався і тим самим вберіг від асиміляції в перекладах його російське поетичне «я».
Joseph Brodsky - ідеальний перекладач для Йосипа Бродського: він точно відтворює стиховую структуру оригіналу і свідомо відмовляється від гладкості вірша, змушуючи англійська мова імітувати поетичну інтонацію російської, пробуджуючи в читачі прагнення дістатися до вихідного тексту.
Однак тут і таїться небезпека, якої сам Бродський, мабуть, не передбачав: його справжнє «я» буде остаточно закрито для англо-американського читача Joseph'ом Brodsky - сміливим реформатором мовної норми, блискучим експериментатором в області вірша, але поетом, аж ніяк не рівновеликим російському оригіналу - Йосипу Бродському.
Список літератури
1 The New York Review of Books. 1972. 4 травня.
2 «Благословення» Одена - як і дружба Ахматової в російський період - відіграє величезну, але неоднозначну роль у сприйнятті Бродського англомовної аудиторією. З одного боку, поет стає «спадкоємцем» прославленого і шанованого ним самим метра, але з іншого боку, змушений доводити свою незалежність від якогось "загробного покровительства», нав'язуваного йому не цілком доброзичливими - чи не в міру захопленими - рецензентами (так, наприклад, стаття з приводу присудження Бродському Нобелівської премії в Independent за 23.10.87, цілком компліментарна по суті, отримала заголовок «Writer in the Shadow of WH Auden» - «Письменник в тіні У. Х. Одена»).
3 The New York Review of Books. 1974. 19 вересня; The New York Review of Books. 1974. 23 січня.
4 The New York Review of Books. 1977. 17 лютого.
5 The New York Review of Books. 1977. 19 червня.
6 The New York Review of Books. 1981. 5 березня.
7 The New York Review of Books. 1983. 10 листопада.
8 The New York Review of Books. 1986. 27 лютого.
9 Times Literary Supplement. 1987. 30 червня.
10 Полухіна В. Вступ до глави «В Англії» / / Йосип Брод-ський: труди і дні. М.: Незалежна газета, 1998. С. 85.
11 Волков С. Діалоги з І. Бродським. М.: Незалежна газета, 1998. С. 170 - 171.
12 Інтерв'ю з І. Бродським Свена Биркертс / / Зірка. 1997. № 1. С. 96.
13 Там же.
14 Joseph Brodsky: Selected Poems / Translated and introduced by George L. Kline, with a Foreword by WH Auden. Penguin Books, 1973; A Part of Speech. Oxford University Press, 1980.; To Urania. Penguin Books, 1988; So Forth. New York: Farrar, Straus and Giroux, 1996.
15 Poetry. 1978. Березень. P. 311.
16 В цьому ж збірнику опублікована «Elegy: for Robert Lowell» («Елегія: Роберту Лоуелл») - вірш, який у критичній літературі розглядається як перша спочатку написане Бродським по-англійськи. Тим не менш хронологічно першим англійським віршем Бродського є «Elegy to WH Auden». Опубліковане в New York Review of Books за 12 грудня 1974 року, в номері пам'яті У. Х. Одена. Згодом воно не ввійшло ні в один збірник Бродського, включаючи «Collected Poems in English» (2002), куди включені навіть дитячі вірші поета. По всій видимості, Бродський розчарувався в результаті свого першого досвіду поезії англійською мовою.
17 Цікаво зазначити, що два неозаглавленних перекладу в «A Part of Speech» також належать перу Д. Клайна.
18 Тільки один рядок у змісті являє собою пропозицію, взяте в лапки, але воно не є першим рядком, а винесено в заголовок вірша. Виділення цього тексту серед всіх інших явно передбачено автором: в примітці воно представлено як переклад стародавнього шумерського пам'ятника.
19 Про те, як працюють заголовки в збірці «So Forth», докладніше див: Волгіна А. Функція заголовка в автопереводах Йосипа Бродського / / Поетика Йосипа Бродського. СБ наук. праць. Твер: Тверський державний університет, 2003.
20 Collected Poems in English. P. XIII. Укладення цього абзацу викликає в пам'яті вступну замітку Бродського з «A Part of Speech», вже процитовану на обкладинці («Я подвійно вдячний перекладачам за їх поблажливість»).
21 Серед небагатьох винятків переклад циклу «Частина мови», виконаний Д. Уейссбортом і надрукований в альманасі «Poetry» (1978. March; до збірки «A Part of Speech» увійшли 15 з 20 віршів, кардинально перероблених автором і позначених як автоперевод без згадки першого перекладача). У збірнику статей «Brodsky's Poetics and Aesthetics» також з'являється початковий переклад «Двадцяти сонетів до Марії Стюарт», виконаний П. Франсом, а згодом увійшов до "To Urania» в авторській редакції як спільна робота автора та перекладача, а проте тут П. Франс спеціально обумовлює, що цей текст друкується з дозволу Бродського «як частина коментарю до його твору».
22 Своєрідними антиподами рецензентів-славістів є ті, хто, оголошуючи про своє незнання російської мови, тим не менш пускаються в міркування про місце Бродського в російській поезії. Можливо, фігура Joseph'a Brodsky, що поглинає увагу рецензентів, почасти як раз і була покликана захистити автора оригінальних текстів від суджень у стилі «Я не знаю російської мови, але думаю ...», які підозріло, хоч і парадоксально, нагадують ті, що Бродський чув на своєму процесі («Я цих віршів не читав, але скажу ...»).
23 The New York Review of Books. 1973. 5 квітня.
24 The New York Times Book Review. 1973. 30 грудня.
25 Simple yea-saying / / Times Literary Supplement. 1972. 15 березня.
26 Books of the Year / / The Observer Review. 1980. 7 грудня.
27 Mahon D. Long Goodbye / / London Review of Books. 1980. 20 листопада - 4 грудня.
28 Bayley J. Sophisticated Razzmatazz / / Parnassus. 1981. Весна-літо. P. 88.
29 Bayley J. Sophisticated Razzmatazz. P. 86, 87.
30 Porter P. Satire with a heart / / The Observer. 1980. 14 грудня.
31 Porter P. Lost properties / / The Observer. 1988. 11 грудня.
32 Hass R. Lost in Translation. Цит. Поїзд.: Hass R. Twentieth Century Pleasures: Prose on Poetry. NY: The Ecco Press, 1984. P. 134 - 241.
33 Hass R. Lost in Translation. Цит. Поїзд.: Hass R. Twentieth Century Pleasures: Prose on Poetry. NY: The Ecco Press, 1984. Р. 136.
34 Brown Р. The Best Russian Poetry Written Today / / The New York Times Book Review. 1980. 7 вересня.
35 Ibid. Р. 18.
36 Walcott D. Magic Industry / / The New York Review of Books. 1988. 24 листопада.
37 Ibid.
38 Ibid.
39 Walcott D. Magic Industry. Р. 37.
40 Ibid.
41 Szirtes G. The Muse of Absolute Zero / / Poetry Review. 1988-1989. № 4. V. 78. P. 40 - 42.
42 Szirtes G. The Muse of Absolute Zero / / Poetry Review. 1988-1989. № 4. V. 78. Р. 41.
43 Ibid.
44 Steiner G. Poetry from the shadow-zone / / The Sunday Times. 1988. 11 вересня.
45 Bayley J. Not Afraid of Sounding Major / / The New York Times Book Review. 1988. № 27.
46 Bayley J. Not Afraid of Sounding Major / / The New York Times Book Review. 1988. № 27.
47 Porter P. Lost properties / / The Observer. 1988. 11 грудня.
48 Ця рецензія - останній відгук на книгу Бродського, який вдалося знайти в газеті «The Observer». Можна припустити, що негативну думку Пітера Портера серйозно вплинуло на позицію цього вельми популярного видання по відношенню до Бродського.
49 Davie D. The saturated line / / Times Literary Supplement. 1988. 23-29 грудня.
50 Reid Ch. Great American Disaster / / London Review of Books. 1988. 8 грудня.
51 Porter P. Op. cit.
52 Wiggins M. From beyond the grave / / The Times. 1996. 21 листопада.
53 Raine C. A Reputation Subject to Inflation / / Financial Times. 1996.16-17 листопада.
54 Hoffmann M. On absenting oneself / / Times Literary Supplement. 1997. 10 січня.
55 Makkinnon L. A Break from Dullness. The virtues of Brodsky's English verse / / Times Literary Supplement. 2001. 22 червня.
56 Ibid. P. 10.
57 Ibid. P. 11.
58 Bayley J. English as a Second Language / / The New York Times Book Review. 1996. 1 вересня.
59 Birkerts S. A Subversive in Verse / / The New York Times Book Review. 2000. 17 вересня.
60 Simic Ch. Working for the Dictionary / / The New York Review of Books. 2000. 19 жовтня.
61 Simic Ch. Working for the Dictionary / / The New York Review of Books. 2000. 19 жовтня. P. 10.
62 Ibid.
63 Encyclopedia of American Poetry. The twentieth Century / Ed. by Eric L. Haralson. Chicago, London: Fitzroy Dearborn Publishers, 2001.
64 International Authors and Writers Who's Who. Cambridge: International Biographical Centre, 2000.
65 Часто використовується ним у подібних випадках прізвисько «Жозеф» (найімовірніше, з наголосом на другий склад) виникло за асоціацією з «антигероєм Жозефом Чомбе», не сходили зі шпальт радянських газет на початку 60-х, а не як версія його англізірованного імені .
66 Підрахунки тут виконані за виданням: Твори Йосипа Бродського. Тт. 1 - 7. СПб., 1997 - 2001 і Brodsky J. Collected Poems in English.