Зміст
Введення 2
Заочне рішення. Історія і сучасність 3
Підстави і порядок заочного виробництва 3
Зміст та оскарження заочного рішення суду 10
Дії суду після прийняття заяви про скасування заочного рішення суду 12
Розгляд заяви про скасування заочного рішення суду 13
Законна сила заочного рішення суду 16
Висновок 18
Література 19

Введення

Розгляд справи в порядку заочного виробництва істотно обмежує можливості відповідача використовувати процесуальні засоби захисту проти позову. Однак таке обмеження є наслідком його власної поведінки, яке при дотриманні судом передбачених статтею умов розглядається як ухилення відповідача від участі в змагальності процесу без пояснення причин цього.
Невиконання відповідачем процесуальних обов'язків не має ставити позивача у несприятливе становище, зокрема, приводити до затримки в захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Винесення заочного рішення дозволяє уникнути цього.
Мета даної курсової роботи: вивчити сутність заочного рішення.
Завдання роботи:
- Розглянути поняття і сутність заочного рішення в цивільному процесуальному праві;
- Виявити відмінності в прийнятті заочного рішення в радянському праві і в даний час.

Заочне рішення. Історія і сучасність

Підстави і порядок заочного виробництва

Інститут заочного виробництва виступає і гарантією забезпечення прав відповідача, не з'явився в судове засідання з поважних причин, про які він не мав можливості повідомити суду.
Він передбачає можливість за ініціативою відповідача у спрощеному порядку скасувати винесене рішення і відновити розгляд справи по суті [1].
233 стаття ЦПК передбачає ряд умов, при наявності яких можливе винесення заочного рішення. Це неявка відповідача в судове засідання; повідомлення відповідача про час і місце судового засідання; неподання відповідачем відомостей про поважність причин неявки; відсутність прохання відповідача про розгляд справи за його відсутності; неявка всіх співвідповідачів за наявності процесуальної співучасті на стороні відповідача; згоду з'явився позивача на розгляд справи в заочному виробництві; відсутність волевиявлення позивача на зміну предмета або підстави позову, збільшення розміру позовних вимог.
Правила про заочний виробництві не застосовуються при розгляді та вирішенні справ, що виникають із публічно-правових відносин [2]. Не можуть вони бути застосовані і у справах окремого провадження, оскільки там відсутній спір про право та заявнику не протистоїть відповідна сторона (ст. 263 ЦПК).
Для того щоб розглянути справу в порядку заочного виробництва, суд повинен мати відомості про належному повідомленні відповідача про час і місце судового засідання. Це означає, що судова повістка або інше передбачене ч. 1 ст. 113 ЦПК засіб сповіщення повинні бути вручені відповідачу у суворій відповідності до вимог гл. 10 ЦПК за місцем проживання або місцем роботи громадянина, за місцем знаходження організації, а в справі повинна бути розписка відповідача з фіксацією часу вручення повістки чи іншого засобу реєстрації.
При відсутності відомостей про належному повідомленні відповідача застосування процедури заочного виробництва не допускається. У цьому випадку суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК зобов'язаний відкласти розгляд справи.
Сторони вправі вести справу в суді через свого представника, тому в разі явки в судове засідання представника відповідача винесення заочного рішення не допускається. Про час і місце судового засідання представник сповіщається самим відповідачем (відповідно до ст. 113 ЦПК на суд покладається обов'язок направити повідомлення тільки особам, які беруть участь у справі). Законні представники здійснюють від імені акредитуючої всі процесуальні дії [3], користуються його процесуальними правами, тому судове повідомлення їм повинно направлятися нарівні з особами, які беруть участь у справі.
При участі в справі кількох відповідачів винесення заочного рішення не допускається, якщо в судове засідання з'явився хоча б один відповідач. Дане правило вносить істотну відмінність у колишню процедуру заочного виробництва при процесуальному співучасті відповідачів, яка допускала при неявці одного відповідача або деяких з відповідачів щодо неявившихся винесення заочного рішення [4].
Обов'язковою умовою для розгляду справи в порядку заочного виробництва є відсутність заперечення з'явився позивача проти такого порядку [5]. Якщо позивач заперечує проти вирішення спору в заочній процедурі, справа має бути розглянута з дотриманням загальних правил судочинства. У разі участі у справі кількох позивачів заочне рішення не може бути винесено, якщо хоча б один з них заперечує проти такого порядку.
Неявка позивача (кого-небудь з співпозивачів) і відповідача (співвідповідачів), належним чином повідомлених про час і місце судового засідання, необов'язково стає причиною того, що розгляд справи відкладається [6]. Оскільки закон обумовлює можливість розгляду справи в порядку заочного виробництва за наявності згоди з'явився позивача, при неявці позивача без поважних причин, незалежно від того, просив він розглянути справу в його відсутність або не просив, його згоди на розгляд справи в такому порядку не потрібно.
Згідно ЦПК [7] після порушення суддею цивільної справи, тобто прийняття позовної заяви, і до початку розгляду справи по суті в нього можуть вступити треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, які користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Вимоги таких третіх осіб можуть бути заявлені до однієї або обом сторонам. У подібних випадках можливість розгляду справи в порядку заочного провадження повинна бути обумовлена ​​неявкою в судове засідання відповідної сторони за позовом третьої особи з самостійними вимогами і відсутністю його заперечень проти винесення заочного рішення.
Правами позивача відповідно до ст. 45, 46 ГПК користуються також прокурор, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації чи окремі громадяни при зверненні в суд на захист інтересів інших осіб. Отже, при явці названих суб'єктів у судове засідання без їх згоди також не можна розглядати справу в порядку заочного виробництва.
Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені акредитуючої всіх процесуальних дій, за винятком деяких, пов'язаних з розпорядженням матеріальними правами позивача, якщо повноваження на їх вчинення спеціально не обумовлені [8]. Отже, представник позивача у разі неявки репрезентованої в судове засідання має право за нього вирішувати питання про можливість винесення заочного рішення.
Положення ч. 3 ст. 233 ЦПК про те, що при незгоді з'явився позивача на розгляд справи в порядку заочного виробництва за відсутності відповідача суд відкладає розгляд справи і направляє відповідачу повідомлення про час і місце нового судового засідання, не слід розуміти як безумовну обов'язок суду обирати лише такий варіант поведінки. Розгляд справи в заочному виробництві - право, а не обов'язок суду, і він може при наявності заперечення з'явився позивача на заочне виробництво продовжити розгляд справи у звичайному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 167 ЦПК суд вправі розглянути справу у відсутність належно извещенного про час і місце судового засідання відповідача, якщо він не повідомив суду про поважні причини неявки і не просив розглянути справу у його відсутність. Рішення суду в такому разі не буде заочним.
У зв'язку з цим у наведеному положенні ч. 3 ст. 233 ЦПК, відмінному від загальних правил ст. 167 ЦПК, взагалі мало практичного сенсу. Воно було б виправдано, якби при вторинної неявці відповідача суд мав право винести заочне рішення без згоди з'явився позивача. Однак такого повноваження у суду не є, і при незгоді позивача на заочне виробництво в подальшому судовому засіданні після того, як розгляд справи було відкладено, воно підлягає розгляду в звичайній процедурі незалежно від явки відповідача.
Розгляд справи в порядку заочного виробництва має здійснюватися лише за предмету і підстави позову, про яких відповідач своєчасно був повідомлений шляхом висилки йому копії позовної заяви та доданих до неї документів, що обгрунтовують вимоги позивача (ч. 3 ст. 114, 132, п. 1 ч. 1 ст. 149, ч. 2 ст. 150 ЦПК). Це очевидна вимога, обумовлене відсутністю у засіданні відповідача. Причому без повідомлення відповідача про зміну в позовній вимозі і направлення йому відповідних документів суд не вправі розглянути справу не тільки в заочному виробництві, але і в звичайному виробництві, оскільки інше б суперечило принципам змагальності та процесуального рівноправ'я сторін (ст. 12 ЦПК).
Отже, при зміні позивачем предмета або підстави позову в даному судовому засіданні розгляд справи при неявці відповідача в будь-якому випадку має бути відкладено, а відповідачеві направлено відповідне повідомлення з дотриманням вимог ст. 114 ЦПК про його зміст та додатках до повідомленню. У разі неявки відповідача і в нове судове засідання після того, як судовий розгляд було відкладено у зв'язку зі зміною позовних вимог, справу за наявності передбачених ст. 233 ЦПК умов може бути розглянута в порядку заочного виробництва.
З тієї ж причини при розгляді справи в заочному виробництві не може бути збільшений і розмір позовних вимог. Однак якщо в процесі розгляду справи розмір стягуваної суми збільшується лише номінально в результаті інфляції, показники якої від волі сторін не залежать і носять по відношенню до них об'єктивний характер, суд при винесенні заочного рішення має право застосувати відповідну індексацію.
Питання про можливість розгляду справи в порядку заочного виробництва повинен обговорюватися судом у підготовчій частині судового засідання після перевірки явки учасників процесу, оголошення складу суду і роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків. Рішення про розгляд справи в такому порядку відображається у визначенні, яке може бути винесена без видалення в нарадчу кімнату і занесено до протоколу судового засідання, в якому повинен бути відображений і весь хід обговорення цього питання.
Зміст ухвали повинно відповідати вимогам ст. 225 ЦПК з обов'язковим зазначенням у ньому обговорюваного питання, мотивів прийнятого рішення з посиланням на ст. 233 ЦПК, а також викладом постанови суду про розгляд справи в порядку заочного виробництва.
Порядок заочного виробництва
Характер дій суду й беруть участь у справі осіб, у заочному виробництві принципово не відрізняється від їх дій при розгляді справи з дотриманням звичайного порядку судочинства. Реально виробництво є заочним лише для відповідача, не з'явився в судове засідання.
Незалежно від обраного судом при неявці відповідача порядку розгляду справи його розгляду передує стадія підготовки до судового розгляду, під час якої суддя зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для виконання її завдань [9]. Для цього сторони і суддя здійснюють всі необхідні процесуальні дії. Лише визнавши справу підготовленим, суддя виносить ухвалу про призначення його до розгляду в судовому засіданні.
Отже, при розгляді справи в заочному виробництві суд у засіданні досліджує докази в загальному порядку, створює всі необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Для цього він у разі призначення експертизи оголошує висновок експерта і проводить його допит, допитує свідків при їх виклик, оголошує письмові і оглядає речові докази і т.д.
У заочному виробництві також діють положення ст. 12 і 56 ЦПК, але лише з тією відмінністю, що неявившегося відповідач добровільно позбавив себе можливості на умовах змагальності з позивачем обгрунтовувати свої заперечення проти позову, брати участь у поданні та дослідженні доказів у судовому засіданні. Втім, в такому ж становищі опиняється і неявившегося позивач, а подібна ситуація можлива і при дотриманні звичайного порядку судочинства.
У заочному виробництві відповідач відсутній в судовому засіданні, тим не менше після оголошення розгляду справи по суті закінченим суд зобов'язаний перейти до судових дебатів (ст. 190 ЦПК). Крім позивача в процесі можуть брати участь і інші особи, в тому числі з протилежними інтересами, - треті особи з самостійними вимогами, треті особи на стороні відповідача.
У будь-якому випадку всі беруть участь у справі особи відповідно до вимог ст. 35 і 190 ЦПК мають право на виступ у судових дебатах, якого вони не можуть бути позбавлені незалежно від обраного судом порядку розгляду справи в судовому засіданні.

Зміст та оскарження заочного рішення суду

Зміст заочного рішення так само, як і винесеного при дотриманні звичайного порядку, має відповідати загальним вимогам [10]. Однак його слід іменувати заочним, а резолютивну частину рішення крім вказівки на термін і порядок апеляційного чи касаційного оскарження повинна містити вказівку про термін і порядок подачі заяви про перегляд цього рішення самим судом (ст. 239 ЦПК).
Обчислення строків на оскарження заочного рішення до суду другої інстанції має суттєві особливості. У резолютивній частині рішення вони повинні знайти відображення.
Істотна відмінність заочного виробництва від звичайного полягає в можливості полегшеного порядку перегляду заочного рішення самим судом першої інстанції при незгоді з ним відповідача і з його ініціативи. Рішення може бути також оскаржено до суду другої інстанції, але лише за умови, що відповідач не скористався правом на подання заяви про його скасування або суд відмовив у його задоволенні.
При з'ясуванні змісту ч. 2 ст. 237 ЦПК про можливість оскарження не вступив в законну силу заочного рішення необхідно враховувати положення інших процесуальних норм. Так, згідно зі ст. 35, 320, 336 ЦПК заочне рішення може бути оскаржене до суду другої інстанції не тільки сторонами, але і іншими особами, які беруть участь у справі. Ці правила повинні застосовуватися і в заочному виробництві.
У разі пропуску строків на оскарження з причин, визнаних судом поважними, вони можуть бути відновлені за правилами ст. 112 ЦПК. Правила про відновлення процесуальних строків поширюються і на семиденний термін, встановлений відповідачу для подачі заяви про скасування заочного рішення.
Зміст заяви про скасування заочного рішення суду
Заява відповідача про скасування заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі, а його зміст має відповідати вимогам коментарів статті. Воно також може бути подано і підписана представником відповідача за наявності у нього відповідних повноважень (ст. 54 ЦПК).
Крім деяких загальних вимог, що пред'являються до таких звернень до суду (див., наприклад, ст. 322 ЦПК), в заяві повинні бути зазначені обставини, наявність яких обов'язково для позитивного вирішення питання про скасування заочного рішення. Перш за все це обставини, що свідчать про поважність причин неявки відповідача в судове засідання, і обставини, в силу яких він не мав можливості повідомити суду про наявність таких причин.
Обов'язок по доведенню цих обставин лежить на відповідачеві, тому в заяві не тільки робиться посилання на відповідні докази, але вони повинні бути представлені суду як додаток до заяви. Якщо подання доказів важко, в заяві робиться посилання на це і формулюється прохання до суду про надання сприяння у їх витребування.
Крім того, в заяві про скасування заочного рішення повинна бути зроблено посилання на обставини і докази, які можуть вплинути на зміст рішення. Ці докази також представляються суду, а в разі труднощів у їхньому уявленні заявляється клопотання про надання сприяння у витребуванні доказів.
У гол. 22 ЦПК не міститься норми, яка регламентує дії суду в разі, якщо заява про перегляд заочного рішення не відповідає необхідним вимогам. Однак у цивільному процесі подібні відносини в апеляційному та касаційному провадженні регулюють відповідно до ст. 323, 324, 341, 342 ЦПК, що передбачають можливість залишення апеляційної та касаційної скарги без руху та їх повернення. Правила цих норм відповідно до ч. 4 ст. 1 ГПК за аналогією підлягають застосуванню і у заочному виробництві.
Отже, при подачі заяви про перегляд заочного рішення, не відповідає за змістом вимогам коментарів статті, заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків. При невиконанні відповідачем або його представником у встановлений термін вказівок про виправлення недоліків заяви про скасування заочного рішення, а також при подачі заяви з пропуском семиденного терміну, якщо відсутня прохання про його відновлення або коли таке прохання судом розглянута і у відновленні строку відмовлено, заява повертається відповідачу .
На ухвали суду про залишення заяви про скасування заочного рішення без руху і про його повернення може бути подана скарга або внесено подання прокурора (див. для порівняння ч. 3 ст. 324, ч. 3 ст. 341, ч. 3 ст. 342 ЦПК).

Дії суду після прийняття заяви про скасування заочного рішення суду

При відсутності підстав для залишення заяви про скасування заочного рішення без руху або для його повернення відповідачу суд приймає заяву до розгляду і призначає час і місце судового засідання з урахуванням терміну, встановленого в ст. 240 ЦПК. Про прийняття заяви і призначення часу і місця його розгляду виноситься ухвала.
У визначенні суду про прийняття заяви також зазначається про направлення повідомлень бере участь у справі про час і місце судового засідання і про направлення їм копії заяви та доданих до неї матеріалів. При направленні повідомлень застосовуються правила, передбачені гол. 10 ЦПК.

Розгляд заяви про скасування заочного рішення суду

Неявка беруть участь у справі осіб не перешкоджає розгляду заяви про скасування заочного рішення за умови, що суд має відомості про повідомлення неявившихся осіб про час і місце судового засідання за правилами гл. 10 ЦПК. Про судовому засіданні складається протокол, який повинен відображати всі істотні моменти розгляду питання про перегляд заочного рішення.
Повноваження суду
Визначення про скасування заочного рішення і відновлення розгляду справи по суті виноситься за наявності підстав, передбачених ст. 242 ЦПК. Воно самостійного оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку не підлягає, оскільки не виключає можливості подальшого руху справи (ч. 2 ст. 331, ч. 2 ст. 371 ГПК).
Визначення про залишення заяви про скасування заочного рішення без задоволення може бути оскаржене до суду другої інстанції, що виключає можливість подальшого руху справи в даній процедурі (п. 2 ч. 1 ст. 331, п. 2 ч. 1 ст. 371 ГПК).
За змістом ч. 2 ст. 237 ЦПК подача приватної скарги не призупиняє перебіг десятиденного строку на апеляційне чи касаційне оскарження заочного рішення. Отже, поряд із приватною скаргою на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування заочного рішення судом першої інстанції може бути подана апеляційна або касаційна скарга на рішення. У такому випадку суд другої інстанції повинен буде спочатку перевірити законність ухвали суду.
Підстави для скасування заочного рішення суду
Неявившегося в судове засідання відповідач зобов'язаний був відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦПК повідомити суду про причини неявки і представити докази поважності цих причин. Виконання відповідачем названих вимог закону зобов'язувало б суд розглянути заявлені відповідачем причини неявки в судове засідання і в разі визнання їх поважними відкласти розгляд справи.
Відповідно сама по собі неявка відповідача в судове засідання з поважних причин, підтверджених поданими їм суду доказами, не є підставою для скасування заочного рішення і відновлення розгляду справи по суті. При наявності цієї обставини відповідач ще повинен довести, що він до судового засідання, що завершився заочним рішенням, не мав можливості повідомити суд про поважність причин неявки.
Встановлення судом двох названих обставин саме по собі також не є достатнім для скасування заочного рішення. Для цього відповідач повинен ще посилатися на обставини і представити докази, які можуть вплинути на зміст рішення. Причому дана підстава має бути встановлено судом, який може не погодитися з твердженням відповідача, що наведені ним обставини та представлені докази можуть вплинути на зміст прийнятого рішення.
Коментована стаття має на увазі, що неявившегося відповідач був сповіщений про час і місце судового засідання, оскільки в іншому випадку суд зобов'язаний був відкласти розгляд справи (ч. 2 ст. 167 ЦПК). Розгляд справи за відсутності відповідача, не сповіщені про час і місце судового засідання, є істотним порушенням норм процесуального права і безумовною підставою для скасування рішення судом вищої інстанції.
Разом з тим у судовій практиці трапляються випадки звернення відповідача із заявою про скасування заочного рішення з мотивів, що він не був сповіщений про час і місце судового засідання. Встановлення судом даної обставини свідчить не тільки про порушення, допущене самим судом, але про поважність причини неявки відповідача, про яку він не міг повідомити суд, оскільки не отримав судового повідомлення.
У цьому випадку скасування заочного рішення за правилами коментарів статті також можлива при встановленні судом обставин, які можуть вплинути на зміст рішення. Однак до встановлення таких обставин суд повинен ставитися особливо уважно, маючи на увазі необхідність безумовного відновлення порушеного права відповідача на участь у розгляді справи.
Поновлення розгляду справи
Після скасування заочного рішення послідовність процедури розгляду справи і призначення часу нового судового розгляду залежить від складу учасників процесу та обсягу представлених до суду доказів.
Так, якщо розгляд справи триває судом у тому ж складі, а в засідання з питання про скасування заочного рішення з'явилися всі беруть участь у справі особи, не виключається можливість відновлення розгляду справи по суті у звичайній процедурі. У цьому випадку після дослідження доказів за участю відповідача та проведення судових дебатів процес завершується винесенням звичайного рішення.
Якщо ж в судове засідання з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, а дослідження обставин справи вимагає повідомлення або дзвінка нових осіб, залучення додаткових коштів доведення, призначається новий час судового розгляду, що проводиться у звичайному порядку.
Поновлення розгляду справи по суті після скасування заочного рішення виключає можливість заочного виробництва у разі неявки відповідача у нове судове засідання. У цьому випадку, якщо відсутні підстави для того, щоб відкласти розгляд справи, процес завершується винесенням звичайного рішення, яке до набрання ним законної сили може бути оскаржене лише в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 320, 336 ЦПК).

Законна сила заочного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне чи касаційне оскарження, якщо воно не було оскаржено. При цьому до звичайного десятиденного строку на оскарження (ст. 321, 338 ЦПК) відповідно до ст. 237 ЦПК додається додатково сім днів, протягом яких відповідач має право подати заяву про скасування заочного рішення, а також час, що минув з дня винесення рішення до дня вручення його копії відповідачу.
У разі звернення відповідача до суду з заявою про скасування заочного рішення десятиденний термін на його оскарження в апеляційному чи касаційному порядку обчислюється з моменту винесення ухвали про відмову у задоволенні такої заяви.
Правила вступу в законну силу заочного рішення в разі його оскарження в апеляційному чи касаційному порядку не відрізняється від правил вступу в законну силу рішення, винесеного у звичайній процедурі [11].

Висновок

Зробимо деякі висновки.
1. Інститут заочного виробництва виступає і гарантією забезпечення прав відповідача, не з'явився в судове засідання з поважних причин, про які він не мав можливості повідомити суду.
2. Він передбачає можливість за ініціативою відповідача у спрощеному порядку скасувати винесене рішення і відновити розгляд справи по суті.
3. У разі пропуску строків на оскарження з причин, визнаних судом поважними, вони можуть бути відновлені за правилами ст. 112 ЦПК.
4. Сама по собі неявка відповідача в судове засідання з поважних причин, підтверджених поданими їм суду доказами, не є підставою для скасування заочного рішення і відновлення розгляду справи по суті.

Література

Нормативно-правові акти

1. Цивільний процесуальний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. (в редакції на 28 квітня 1993 р.) (зі змінами від 28 квітня, 30 листопада, 31 грудня 1995, 21 серпня, 26 листопада 1999 р., 17 березня, 16 листопада 2000, 25 червня 2001 р., 4 січня 2002, 7 серпня 2003 р., 24, 25 липня, 31 грудня 2005 р.)
2. Цивільний процесуальний кодекс РФ від 14 листопада 2005 р. № 138-ФЗ (ЦПК РФ) (з ізм. І доп. Від 30 червня 2006, 7 червня, 28 липня, 2 листопада, 29 грудня 2007 р., 21 липня, 27 грудня 2008)
3. Коментар до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації (постатейний) (під ред. Г. А. Жиліна). - «ТК Велбі», 2007.
4. Коментар до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації (відп. ред. Г. П. Івлієв), Юрайт-Издат, 2005.

Навчальна література

5. Абрамов С.Н. Радянський цивільний процес. М., 1952.
6. Букіна BC Принципи радянського цивільно-процесуального права: Авто-реф. дис .... КАВД. гір. наук. Л., 1975.