План. 1. Загальні відомості про Дельвіг
2. Сім'я Дельвіга 3. Перші поетичні спроби 4. Особливості характеру 5. Жанри поезії Дельвіга 6. Сенс життя для Дельвіга 7. Мотиви лірики Дельвіга 8. Умовний герой 9. Античність у ліриці Дельвіга 10 Аналіз деяких ідилії 11 Висновок ЛітератураДля всіх чужий, як сирота бездомний,
Під бурею главою поник я томної
І чекав тебе, віщун Пермесских дів,
І ти прийшов, син ліні натхненний,
Про Дельвіг мій: твій голос пробудив
Серцевий жар, так довго приспаний,
І бадьоро я долю благословив.
"19 жовтня", 1825р Дельвіг Антон Антонович, барон. Народився в 1798 році в Москві. Один з найближчих друзів Пушкіна з ліцейської пори. Поет. Закінчив Ліцей з чином колезького секретаря і був визначений спочатку в департамент гірських і соляних справ, потім у міністерстві фінансів. З 1821 року служив помічником бібліотекаря в Публічній бібліотеці. З Пушкіним Дельвіга зблизила спільна любов до поезії: "З ним тлумачив про все, що душу хвилює, що серце непокоїть", - згадував згодом Пушкін. Дельвіг першим з ліцейських поетів почав друкуватися в журналах. У цих виданнях Дельвіга Пушкін брав діяльну участь. Ще в 1815 році, в пору ученья, Дельвіг опублікував вірш "До Пушкіна" - перший у російській літературі захоплений відгук про молодого поета, впевнено передрікали йому безсмертя: Пушкін! Він і в лісах не сховається: Ліра видасть його гучним співом, І від смертних захопить безсмертного Аполлон на Олімп тріумфуючий. Антон Антонович Дельвіг почав друкувати вірші ще будучи ліцеїстом. У 1818 році обраний у вільне суспільство любителів словесності, наук і мистецтв. Вільне суспільство любителів російської словесності - це літературне товариство в Санкт-Петербурзі в 1816-25. Серед членів: Ф. М. Глінка (голова), К. Ф. Рилєєв, М. А. і О. О. Бестужеви, В. К. Кюхельбекер, М. І. Гнєдич, А. А. Дельвіг, А. З . Грибоєдов і ін У поезії Дельвіг виступив оригінальним продовжувачем класичної традиції (К. М. Батюшкова та інших). Основні жанри його лірики - наслідування села - грецьким поетам (ідилії) і вірші в дусі російських народних пісень. Захоплення Античністю було пов'язано для Дельвіга з романтичними пошуками гармонійної простоти і природності почуття. Незважаючи на свою камерність, лірика Дельвіга зіграла важливу роль у розвитку поетичних форм і метричної техніки (Дельвіг одним з перших розробив форму сонета). Пушкін писав, що в його віршах помітно незвичайне відчуття гармонії і тієї класичної стрункості, якої ніколи він не зраджував. Також Пушкін цінував Дельвіга як оповідача. У ці роки Пушкін присвячує Дельвігу ряд віршів: "Послухай, муз безневинних" (1815 р.), "Блажен, хто з юних років побачив перед собою" (1817 р.), Любов'ю, дружество і лінню "," Се самий Дельвіг той , що нам завжди твердив "(1817-1820 рр..); він згадує Дельвіга в" бенкетуючих студентів "(1814 р.), у віршах" Ми недавно від печалі "(1814 р.)," Мої заповіту друзям "(1815 р .) і "Послання до Галича" (1815 р.). До 1827-1836 рр.. відносяться вірші і окремі рядки, присвячені Дельвігу: "Прийми цей череп, Дельвіг", "Хто на снігах зростив Феокрітови ніжні троянди?", "Сонет", "Ми народжені, мій брат названий", "Чим частіше святкує ліцей" і "Художнику ". З 1825 року, Дельвіг видавав альманах "Північні квіти", потім - "Пролісок". "Північні квіти" - це літературний ілюстрований щорічний альманах, 1825-1831 років, що випускається в Санкт-Петербурзі, під редакцією А. А. Дельвіга. Основну роль грав віршований відділ, де друкувалися твори А. С. Пушкіна, Є. А. Баратинського, В. А. Жуковського та ін Останній випуск виданий Пушкіним. А з 1830 року "Літературну газету". Пушкін брав участь у всіх виданнях Дельвіга в якості співробітника, помічника і редактора. Ці видання об'єднували поетів пушкінського кола і захищали їх позиції в літературній боротьбі 20-х років. Дельвіг відгукувався на багато літературних події життя. Він першим друковано привітав Пушкіна і передбачив йому славний творчий шлях. З винятковим гідністю він вів полеміку з письменниками та критиками, які відстоювали застарілі і помилкові принципи художньої творчості. Дельвіг, як і його друзі, підлягав до покоління дворянських інтелігентів, вихованому в атмосфері патріотичного і революційного підйому російської громадське думки. Два найбільших події зумовили характер світовідчуття Дельвіга і його сучасників. Це вітчизняна війна 1812 року і повстання декабристів на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі 1825 року. У молодості Дельвіг відвідував збори "Зелена лампа" (філія "Союзу благоденства") і випробував безпосередній вплив дворянської революційності. "ЗЕЛЕНА ЛАМПА", літературне товариство в Санкт-Петербурзі (1819-20), за літературно-політичної орієнтації пов'язане з "Союзом благоденства". Брали участь Н. В. Всеволожский (засновник), А. С. Пушкін, А. А. Дельвіг, Н. І. Гнєдич та ін Пізніше, однак, він не увійшов до жодної з декабристських організацій. Як поет і людина, Дельвіг не володів могутнім темпераментом Пушкіна, революційною пристрастю Рилєєва і Кюхельбекера, проте він ніколи не був чужий духу своєї епохи, по-своєму виражаючи протест, проти не задовольняє його російській дійсності. Поет усвідомлював що, ні його характеру, ні його таланту не властиві одична мова або гнівне викриття. Дельвіг брав участь у виданні "Руської потаємним літератури XIX століття". Це літературний збірник, виданий у Лондоні в 1861 році з передмовою М. П. Огарьова. Опубліковані поеми, памфлети, епіграми політичної спрямованості, а також еротична лірика російських поетів. Серед авторів - О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Є. А. Баратинський, О. А. Дельвіг, К. С. Аксаков, К. Ф. Рилєєв, І. П. Мятлев та ін Збірник нелегально поширювався в Росії. Пушкін! У роки заслання Пушкіна Дельвіг підтримував з ним листування як особистого, так і літературного характеру. Радісним був приїзд Дельвіга в Михайлівське у квітні 1825 року. З цієї нагоди, Пушкін написав: Коли збагнув мене доля гнів, Для всіх чужий, як сирота бездомний, Під бурею главою поник я томної І чекав тебе, віщун Пермесских дів, І ти прийшов, син ліні натхненний, Про Дельвіг мій: твій голос спонукав Серцевий жар, так довго приспаний, І бадьоро я долю благословив. Зустрічі Пушкіна і Дельвіг поновлюються влітку 1827 року. Петербурзький салон Дельвіга був одним з культурних центрів столиці, і Пушкін відвідував його щодня. За приміщення в "Літературній газеті" вірші Де ла звинувачуючи, присвяченого жертвам Липневої революції у Франції, Дельвіг отримав грубий догану від Бенкендорфа; йому було заборонено видавати "Літературну газету". Події ці сильно потрясли Дельвіга, і незабаром, захворівши гарячкою, він помер. "Ніхто в світі не був мені ближче Дельвіга", - писав Пушкін П. А. Плетньова, приголомшений звісткою про ранню смерть свого ліцейського друга, і дещо пізніше: "Крім його прекрасного таланту, це була добре влаштована голова і душа складу незвичайного. Він був кращий з нас ". Передчасна смерть Дельвіга була для Пушкіна жахливою звісткою. У вірші, написаному на ліцейські річницю 1831 ("Чим частіше святкує ліцей ..."), Пушкін з глибоким болем говорить про передчасно померлого друга. Дельвігу присвячено ряд віршів і окремих поетичних рядків: "Прийми цей череп, Дельвіг", "Хто на снігах зростив Феокрітови ніжні троянди?", "Ми народжені, мій брат названий", "Чим частіше святкує ліцей", "Художнику". Пушкін присвятив Дельвігу "Сонет": Суворий Дант не зневажав сонета; У ньому жар любові Петрарка виливав; Гру його любив творець Макбета; Їм скорботно думка Камоенс наділяв. І в наші дні полонить він поета: Вордсворт його знаряддям обрав, Коли далеко від суєтного світу Природи він малює ідеал. Під покровом гір Тавриди віддаленій Співак Литви в розмір його обмежений Свої мрії миттєво укладав. У нас ще його не знали діви, Як для нього вже Дельвіг забував Гекзаметра священні наспіви. Пушкін був знайомий з родиною Дельвіга: дружиною Софією Михайлівною, дочкою Єлизаветою та малолітніми братами Дельвіга Олександром і Іваном, що жили разом з Дельвіг в Петербурзі. Після смерті друга Пушкін видав на користь вдови його та братів альманах "Північні квіти" на наступний, 1832 рік. Передчасна смерть друга потрясла поета: "Ніхто в світі не був мені ближче Дельвіга. З усіх зв'язків дитинства він один залишався, коли збиралася наша бідна купка. Без нього ми точно осиротіли" - писав Пушкін П.А. Плетньова 21 січня 1831. Сім'я Дельвіга. Дельвіг Антон Антонівіч (старший), барон (1772 р. - 8 липня 1828 р.) - батько поета. З 1806 року плац-майор, полковник лейб-гвардії Ізмайловського полку. З серпня 1816 генерал-майор, пізніше окружний генерал внутрішньої служби. Мати поета - Дельвіг Любов Матвіївна. Дельвіг був не єдиною дитиною в сім'ї. У нього було багато братів і сестер: Олександр, Антон, Дмитро, Іван, Анна (Антоніда), Варвара, Глафіра, Любов і Марія. Дельвіг Софія Михайлівна народилася 20 січня 1806 і померла 4 березня 1888 року. Її батько - Михайло Олександрович Салтиков дійсний камергер при дворі Олександра I. Мати - Єлизавета Францовна Рішар (померла 4 листопада 1814 в Казані). Виховання та освіта закінчила в Петербурзькому жіночому пансіоні дівиці Єлизавети Данилівни Шретер. Одним з її педагогів був Петро Олександрович Плетньов. Була знайома з багатьма декабристами. Увага закоханого Каховського лестило їй, проте батько був проти цього шлюбу. На вмовляння декабриста про таємне вінчання відповідала відмовою. З часом ця любов стала обтяжувати Салтикову і за півтора місяці до повстання вона вийшла заміж за А.А. Дельвіга. Страта Каховського ніякого жалю не викликала. Другим шлюбом з літа 1831 одружена з Сергієм Абрамовичем Баратинськ, дочка - Єлизавета (7 травня 1830 року - серпень 1913 року). У 1866 році вдруге овдовіла. У 1880 році втратила єдиного сина. Померла в Маре. Перші поетичні спроби. "Дельвіг ніколи не втручався в ігри, які вимагали моторності й сили, він вважав за краще прогулянки по алеях Царського Села і розмови з товаришами, яких розумові схильності схожі були з його власними. Першими його дослідами в віршуванні були наслідування Торацію. Оди" До Діону "," До Лілету "," Дориде "писані їм на п'ятнадцятому році і надруковані у зібранні його творів без будь-якої зміни. У них вже помітно незвичайне відчуття гармонії і тієї класичної стрункості, якої ніколи він не зраджував. У той час (1814 році) Ізмайлов був видавцем "Вісника Європи". Дельвіг послав йому свої перші досліди: вони були надруковані без імені його і привернули увагу одного знавця, який, бачачи твори нового, невідомого пера, вже носять на собі печатку досвіду та зрілості, ламав собі голову, намагаючись вгадати таємницю аноніма. Втім, ніхто не звернув тоді уваги на ранні опрісноки такого прекрасного таланту! Ніхто не вітав натхненного юнака, тим часом як вірші одного з його товаришів, вірші посередні, помітні тільки за деякою легкості та чистоті дріб'язкової обробки, в той же час були розхвалений і прославлені, як деякий диво! Але така доля Дельвіга, він не був оцінений за ранню появу на короткому своєму терені; він ще не оцінений і тепер, коли спочиває у своїй вічної могили! " Важко, іноді неможливо було розділити літературний і душевний талант "милого Тосі". "Життя Дельвіга, - скаже один із близьких, - була прекрасна поема; ми, друзі його, читали і захоплювалися нею". Особливості характеру Дельвіга. Навіть похмурий недоброзичливець Мартин Пілецький, даючи характеристики своїм "підопічним", ніяк не міг з'єднати воєдино Дельвігових недоліків і достоїнств. "Здібності його посередні, - записував наглядач, - як і старанність, а успіхи дуже повільні. Забарний взагалі його властивість і вельми прикметна у всьому, тільки не тоді, коли він пустує і пустує: тут він глузливий, балакун, іноді й нескромен; в ньому примічаєте схильність до неробства і неуважності. Читання різних російських книжок без належного вибору, а може бути, і розпещене виховання поіспортілі його, чому і моральність його вимагає пильного нагляду, втім, прикметне в ньому добродушність, старанність його і увага до вмовлянням, при нинішньому змаганні в російській історії та словесності, облагородствуют його схильності і направлять його до найважливішої і корисної мети ". Дельвіга щиро любили товариші і незлобно потішалися над ним. Так уже повелося з ліцею, де поет навчався в 1811-1817 роках. Мемуари, листи, вірші донесли до нас вигляд Дельвіга - лінивця сонливого та безпечний. Пушкін у вірші "Бенкетуючі студенти" писав: Дай руку, Дельвіг, що ти спиш? Прокинься, лінивець сонний! Ти не під кафедрою сидиш, Латиною приспаний. Лінь, лінивець, ледар, феноменальна лінощі, сонливість - здається, все, приятелі і недруги, пам'ятали про це примітному як Дельвіга. Дельвіг мислить на дозвіллі Можна спати і в Кременчуці ... Це куплет з колективного ліцейського твори (в Кременчуці служить в ту пору батько "ледачий з смертних"). Близькі друзі, однак, рано розпізнали, як багато в цій ліні маскування, що дозволяє хитромудрому лінивцеві жити і діяти, як йому подобається, і відстоювати свою особистість часом в дуже непростих обставин. Лінощі Дельвіга - особлива. Це не лінощі розуму чи уяви, а риса характеру, що граничить з дивовижною зосередженістю, з винятковою заглибленістю в роздуми над самим заповітним і дорогим. Відомо, що Дельвіга, відносять мрії в спогляданні гармонії античного світу і слагавшего пошепки мірні гекзаметри, ліцейські професора часто заставали зненацька. Але той же Дельвіг довго і ретельно, іноді роками, обробляв свої вірші, перш ніж віддати їх до друку. І в творчості, і в практичному житті, лінь Дельвіга, за його власним визнанням, мала свої межі. З легендарної лінню поета ніяк не в'яжеться і його кипуча, різноманітна діяльність з видання альманахів. У "північних квітах" - кращому альманасі 20-х років - Дельвігу вдалося об'єднати найвидатніших письменників сучасності. Це зажадала витрати величезної кількості сил, боротьби з цензурою, величезної листування, неабияких організаторських здібностей. А "Літературна газета" Дельвіга і Пушкіна, хоч і не довго проіснувала, зіграла дуже важливу роль в історії російської журналістики, пропагуючи і заохочуючи реалістичні тенденції в літературі, виступаючи проти безпринципності, продажною друку Булгаріна, Грега, Сенковського і закладаючи основи російської критиці в Росії . Жанри поезії Дельвіга. Жанри поезії Дельвіга відбили цю особливість його таланту. Найбільші художні досягнення випали ан частку ідилій, російських пісень, а так само чудових елегій, широко відомих російському суспільству, і привабливих романсів, які з задоволенням виконувалися в салонах та вітальнях. Деякі пісні Дельвіга покладені на музику Аляб'єва і Глінки. Жанровою діапазон в ліриці Дельвіга в цілому ряді віршів, і особливо в його знаменитому "Наслідування Беранже", в якому поет підноситься до сатиричного викриття сучасності і самого принципу самодержавної влади. Сенс життя для Дельвіга. Ще в ліцеї Дельвіг, як і багато його товаришів, засвоїв гуманне уявлення про сенс життя. І високе поняття про призначення людини. Вихований на російській поезії (він не розлучався з Державіним, прочитав всіх найбільших письменників) Дельвіг прийшов до твердого переконання, що життя дане людині для щастя і насолоди. Не для того бездумного і порожнього насолоди, яке називається ледарством або неробством, а для насолоди високого, що складається в одухотвореним спогляданні життя, у відчутті її краси і гармонії, в повному задоволенні чуттєвих і духовних потреб. Життя - це радісне перебування людини на землі, і вона повинна бути веселою і творчою, щасливою і простий. Людина - найкраще творіння природи, і його розум повинен бути в ладу з серцем. Оточує людину прекрасна природа, і самі природні його відносини з нею - гармонійні. І між людьми не повинно бути ніяких інших почуттів, крім дружньої прихильності і любові. Все це так просто і так мудро! Це ідеї міцно вкорінилися у свідомість Дельвіга. Однак поет засвоїв не тільки уявлення про радощі життя, але і про неможливість їх знайти. Російська життя не задовольняла романтично налаштованого поета. У ній Дельвіг бачив жодного рола несправедливість, підступність, брехня, роз'єднаність людини з іншими людьми, з природою, внутрішню дисгармонію, тобто неможливість чинити так, як думається, і міркувати, так як відчувається. Поезія Дельвіга відобразила світ страждань простих російських людей в сумних, тужлива мелодія пісень, налаштованих на народний лад. Мотиви лірики Дельвіга. Зміст ліричних пісень Дельвіга завжди сумно: не склалася доля дівчини, що сумує про звуження ("Соловей мій, соловей ..."). Немає волі у молодца, що заливає смуток вином ("Не осінній частий дощик ..."). Любов ніколи не призводить до щастя, а приносить лише непереборне горі, з якого немає виходу. Російська людина в піснях Дельвіга скаржиться на долю навіть у тому випадку, коли немає ясної причини: просто з його життя пішли радість і веселощі. Дельвіг вгадав дух і лад російської народної пісні. Він вніс у неї глибоко сучасний зміст, повідавши про скорботи російської людини, за втраченою молодості і недосяжного щастя. Пісні Дельвіга, широко увійшли у народний репертуар, пройняті гуманним співчуттям до простих людей. Поет був недалекий від соціального пояснення причин їх страждань, - його цікавили лише їхні інтимні почуття. Але це не заважало Дельвігу помічати, як в'яне молодість, позбавлена волі, любові, безпосереднього прояву високих життєвих емоцій. У ліричних піснях Дельвіга чується тиха скарга на життя, забирають у людини її законне право на щастя. І разом з тим у цих сумних мотивах ясно звучать і інші ноти - очікування світлою і радісного життя. Не знайшовши щастя ні в простонародної Росії, ні в дворянській середовищі, ліричний герой поета знаходить його в домашньому і приватному побуті. Поет створює ідеальний світ задоволень, заснований не на соціальних зв'язках, а на особистих достоїнства людини. У ліриці Дельвіга виникає образ безтурботного улюбленця долі, який насолоджується молодістю, здоров'ям, любов'ю, вином, поезією. Умовний герой Дельвіга. Вигаданий умовний герой поета усамітнюється на лоно природи, подалі від розкішних палаців, від манірних і гордовитих багатіїв. Йому дороги не багатство і знатність, не чини і титули, а дружнє спілкування, чиста і ніжна любов, натхненна і вільна бесіда з друзями, весела, дружня, гучна гулянка. Серед вибагливій обстановки хатини шукай будиночка всі рівні. Тут панують прості, природні відносини між людьми, закони милого гостинності й особистої незалежності. Продовжуючи мотиви "Моїх пенатів" Батюшкова, Дельвіг пише вірші "Моя хата", "Будиночок", в яких прославляє домашній затишок і високу красу інтимних насолод: За даллю туманною, За дикою горою Стоїть над річкою Мій будиночок простий; Для знаті манірної Він замкнутий ключем, Відвів я веселощам Мріям і неробства. Однак цей домашній побут досить вузький. Безтурботне особисте щастя видобувалося занадто дорогою ціною: ліричний герой Дельвіга відгороджується не тільки від світської дворянської Росії, але і від широкого вільного світу народного життя. Шукана поетом повнота буття не могла бути в ньому досягнута. До того ж Дельвіг розумів, що це лише умовний ідеальний острівець, якому постійно загрожує знищення в середовищі нещадної стихії залізного століття. Вірші, подібні "Будиночок" і "Моїй хатині", в міру дозрівання таланту Дельвіга зовсім зникають з його поезії. Романтична мрія про велику ідеальному світі людського щастя все частіше пов'язується у свідомості Дельвіг із сивою давниною, де людина, за тодішніми уявленнями, не усамітнювався від суспільного і народного буття, а жив з ним у злагоді. Античність у ліриці Дельвіга. В античності поет знайшов свій романтичний ідеал гармонійного суспільства і прекрасного, досконалу людину. У ній він побачив прообраз щасливого майбутнього людства. Величезний інтерес до поезії Еллади, до її міфів, легенд, духу її народу з'явився у Дельвіга ще в ліцеї. З тих пір і до останніх днів короткою і небагатій зовнішніми подіями життя Дельвіг не змінив своєї пристрасті до античності. До культури стародавнього світу Дельвіга долучив Кюхельбекер, любов до нього надалі підтримував знаменитий перекладач "Іліади" Гнєдич. Вірші Дельвіга в антологической роді захоплювали його вірних друзів - Баратинського і Пушкіна. Дивно при цьому було те, що сам Дельвіг "родом німець" - не знав не тільки грецької мови, але доже рідного йому німецького, і тільки пізніше вивчився розуміти по-німецьки. Пушкін дуже дивувався силі уяви свого друга. Адже Дельвіг крізь німецькі переклади і латинські наслідування безпомилково вгадував дух і лад думок і почуттів людини "золотого століття". З XIX століття Дельвіг легко і вільно переносився в "дитинство людства". Він відкрив у ньому невичерпне джерело мудрості і краси. Але Дельвіг був людиною нового часу, і його античність - не достовірна копія стародавнього світу. Він вносив в античність, користуючись словами Пушкіна, "смак і погляд європейця". Можна навіть сказати, що античність Дельвіга - слов'янська, російська античність. Недарма Пушкін називав Дельвіга "молодий слов'янин": за жадобі досконалості, по спрямованості до нього Дельвіг, звичайно ж, дуже російська людина. Відтворюючи ідеальний, романтичний сприйнятий світ античності, Дельвіг спирався в першу чергу на ідилії Теокріта. У ліриці цього чудового давньогрецького поета він зауважив інтерес до простоти і народності. Теокріт тяжів до жанрових картинок, сценок, що зображує скромну, доброчесну, вільну від сильних пристрастей життя простих людей - пастухів і пастушок на лоні природи. Герої ідилій (до речі, "ідилія" у перекладі означає "сценка", "картинка") Феокріта не вміють прикинуться і брехати. Ідилії часто драматичні, але закінчуються завжди благополучно, тому що перемога над своїм почуттям радісна, а тим більше радісна розділене кохання. Дельвіга полонила в ідилія Феокріта звернення до народного побуту і гармонійна рівновага між зображеної картиною і моральної виразністю рухів душі. Дія ідилій Дельвіга розгортається зазвичай над кроною гаю або дерев, в прохолодній тиші, у блискучого джерела. Поет надає картинам природи яскраві фарби, пластичність мальовничість форм. Стан природи завжди умиротворений, і це підкреслює гармонію всередині і поза людиною. На тлі мирної природи з'являються герої, які відчувають силу любові чи дружби. Стихійна, раптово спалахує пристрасть, врешті-решт, підкоряється розуму. Дельвіг вважає це нормою гармонії, надзвичайно характерною рисою давньої людини. На тлі мирної природи з'являються герої, які відчувають силу дружби. Стихійна, раптово спалахує пристрасть, врешті-решт, підкоряється розуму. Дельвіг вважає це нормою гармонії, надзвичайно характерною рисою давньої людини. Герої ідилій Дельвіга - цілісні істоти, ніколи не змінюють своїм почуттям. В одному з кращих віршів поета - "Ідилії" - захоплено розповідається про прекрасну любов юнака до дівчини, збереженою ними навіки. У пластичній і чистої замальовці поет зумів передати благородство і висоту ніжного і глибокого почуття. І природа, і боги співчувають закоханим, оберігаючи і після їх смерті невгасиму полум'я любові. Почуття героїв і Дельвіга завжди земні, реальні. Пушкін проникливо зауважив, що Дельвіг не любив містичної поезії. Це, звичайно, звучало в устах Пушкіна великою похвалою. Чужий будь-якої невизначеності, туманності, хиткість відчуттів, Пушкін спостерігав теж відразу до поезії потойбічного світу і у свого друга. Герої Дельвіга не міркують про своє почуття - вони віддаються його влади, і це приносить їм радість. У поета немає докладних психологічних описів любові, - вона виражається через міміку, пози, жести, вчинки, через безпосереднє дію. Зорова виразність картин доповнюється музикою мови, мірної і суворої, позбавленої зовнішніх ефектів. Для створення античного колориту, Дельвіг не вдається до археологічним і історичним реаліям, не прагне здивувати своєю обізнаністю в античній міфології чи античному побут. Він передає дух античності простими натяками. Так, давній грек, думав, що богів потрібно дякувати. За надіслану ними любов, і Тітір і Зоя посвещают дерева Ероту. Аналіз деяких ідилій ("Цефіз" і "Друзі"). У ідилії "Цефіз" ніжна і безкорислива дружба увінчується даром: Філінту сподобалися плоди з груші, і Цефіз з радістю дарує йому дерево, обіцяючи вкривати його від холоду: "Нехай воно для тебе й цвіте і плодами багатіє!". Старий Філінт незабаром помер, але Цефіз не змінив раніше почуттю: він поховав свого друга під його улюбленої грушею, а "пагорб увінчав кипарисом" - його деревом скорботи. Самі ці дерева, вічно живий кипарис і плодоносна груша, стали символами не вмираючої дружби, духовної чистоти та людяності. У "священному листя шепотіння" Цефіз чув подяку Філінта, а природа обдаровувала його запашними плодами і прозорими гронами. Так духовна краса Цефіза тонко злився в ідилії з красою і щедрістю природи. Природа і народна середу оспівують в людях шляхетність, зміцнюють їх дух і моральні сили. У праці і на лоні природи людина стає духовно багатим, який вміє насолоджуватися істинними цінностями життя - дружбою, любов'ю, красою, поезією. У ідилії "Друзі" весь народ від малого до великого живе у злагоді. Ніщо не порушує його безтурботного спокою. Після трудового дня, коли "вечір осінній сходив на Аркадію", "навколо двох старців, друзів знаменитих" - Полемона і Дамета, - зібрався народ, щоб ще раз помилуватися їхнім мистецтвом визначати смак вин і насолодитися видовищем вірної дружби. Прихильність друзів народилася у праці, а самий їхню працю - чудовий дар природи. Відносини любові і дружби виступають у Дельвіга мірилом цінності людини і всього суспільства. Ні багатство, ні знатність, ні зв'язку визначають гідності людини, а прості, інтимні почуття, їх цілісність і чистота. І кінець "золотого століття" наступає, коли вони рушаться, коли зникає висока духовність. Висновок. "Добрий Дельвіг", "Мій Парнасский брат" - називав улюбленого друга Пушкін, і ці славні титули навічно залишаться за поетом своєрідного, непідробного ліричного обдарування. Дельвігу, який оспівав красу земного буття, радість творчості, внутрішню свободу і гідність людини, належить почесне місце серед зірок пушкінської плеяди. Література: Великий енциклопедичний словник (том 8). Лірика А. А. Дельвіга. Л. А. Черейский. Пушкін і його оточення. З-П: Наука, 1989 р.