Загальна характеристика внутрішньоособистісних конфліктів

Зміст
Вступ 3
1. Поняття внутрішньоособистісних конфлікту 4
2. Основні види внутрішньоособистісних конфліктів 7
3. Переживання як основа внутрішньоособистісних конфліктів 10
4. Умови попередження внутрішньоособистісних конфліктів 17
Висновок 22
Список літератури 24

Введення
Наукове вивчення внутрішньоособистісних конфліктів почалося в кінці XIX ст. Вважається, що філософи-етики в цьому плані випередили психологів, оскільки категорія морального внутрішньоособистісних конфліктів отримала вже досить солідне відображення у філософській літературі. Проблеми патологічних змін в психіці і організмі людини в результаті переживання критичних ситуацій давно розробляються психіатрією і біологією. У психології протягом XX ст. накопичено значний теоретичний і емпіричний матеріал з проблеми внутрішньоособистісних конфліктів.
Мета даної контрольної роботи:
- Дати загальну характеристику внутрішньоособистісних конфліктів.
Для реалізації поставленої мети завдання роботи:
- Розглянути поняття внутрішньоособистісних конфліктів;
- Визначити види внутрішньоособистісних конфліктів;
- Розглянути переживання як основу внутрішньоособистісних конфліктів;
- Проаналізувати умови попередження внутрішньоособистісних конфліктів.

1. Поняття внутрішньоособистісних конфліктів
Проблема внутрішньоособистісних конфліктів активно розробляється в зарубіжній психології. Особливість зарубіжних досліджень полягає в тому, що внутрішньоособистісний конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, яке склалося в рамках певної психологічної школи.
У концепції внутрішньоособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його биопсихологической трактуванні. У людини в стані внутрішньоособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює певні бажання, інша відхиляє їх (3. Фрейд). У теорії К. Юнга внутрішньоособистісний конфлікт - це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. У К. Хорні внутрішньоособистісний конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки і як суперечність «невротичних потреб», задоволення яких тягне за собою фрустрацію інших.
У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішньоособистісних конфліктів. В основі конфлікту, за К. Роджерсу, лежить протиріччя, що виникає у особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина набуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку - А. Маслоу сутність внутрішньоособистісних конфліктів розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації.
За К. Левіну внутрішньоособистісний конфлікт - це ситуація, в якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений робити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивної тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.
Сутністю внутрішньоособистісних конфліктів, на думку засновника логотерапии В. Франкла, є втрата сенсу життя.
Когнітивна психологія розглядає внутрішньоособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестингер). Дисонанс представляє собою негативний стан, що виникає в ситуації невідповідності знання і поведінки чи розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.
У рамках біхевіоризму внутрішньоособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д. Скінер). У роботах необіхевіорістов (Н. Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.
Інтеракціонізм при аналізі внутрішньоособистісних конфлікту виходить з розуміння його як конфлікту ролей (А. Голднер).
Засновник концепції психосинтезу Р. Ассаджолі бачить сутність внутрішньоособистісних конфліктів в наявності гострих протиріч всередині особистості, знижують цілісність «Я».
У більшості зарубіжних теорій внутрішньоособистісних конфліктів, розроблених зарубіжними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Перебіг внутрішньоособистісних конфліктів зв'язується з негативними переживаннями.
Серед вітчизняних психологів одним з перших внутрішні конфлікти досліджував А. Лурія. Під внутрішньоособистісних конфліктом він розумів ситуацію, коли в поведінці індивіда стикаються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції.
Значний внесок у розвиток теорії внутрішньоособистісних конфліктів внесли психологи В. Мерлін, В. Мясищев, М. Левітов, Л. Славіна. В. Мерлін розглядав внутрішньоособистісний конфлікт як «результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості». Якщо в процесі діяльності виникає стан тривалої дезінтеграції особистості, що виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості, то таке психічний стан є внутрішньоособистісних конфліктом.
За Н. Левітова внутрішній конфлікт являє боротьбу мотивів, яка усвідомлюється як переживання душевного розладу.
В останні роки внутрішньоособистісний конфлікт активно вивчається Ф. Василюком, Т. Титаренко, Ю. Юрлова. Ф. Василюк розглядає внутрішній конфлікт як один з видів критичних життєвих ситуацій (поряд зі стресом, фрустрацією і кризою). Конфлікт виникає в результаті зіткнення двох внутрішніх спонукань, відображених у свідомості у вигляді самостійних цінностей. Внутрішній конфлікт відбувається у формі особливого «ціннісного переживання». Показником внутрішньоособистісних конфліктів є сумнів у істинної цінності мотивів і принципів, якими керувався в житті суб'єкт. [1]
Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язку з соціальним середовищем і затримує ухвалення рішення.
У психології виділяють показники внутрішньоособистісних конфліктів.
Когнітивна сфера: суперечливість «образу Я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка прийняття рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.
Емоційна сфера: психоемоційне напруження; значні негативні переживання.
Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативний емоційний фон спілкування. Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу. Як вказував BC Мерлін, тривала і стійка дезінтеграція пристосувальної діяльності - характеристика психологічного конфлікту. [2]
2. Основні види внутрішньоособистісних конфліктів
У більшості теоретичних концепцій представлений один або кілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості, а також між потребами і соціальними нормами. У інтеракціонізму аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається безліч інших внутрішньоособистісних конфліктів. Для того щоб побудувати їх єдину типологію, необхідна підстава, відповідно до якого можна об'єднати це різноманітність внутрішніх конфліктів в систему. Такою основою є ціннісно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини пов'язана його внутрішня конфліктність, так як саме вона відображає різноманітні зв'язки і відносини особистості з навколишнім світом.
Виходячи з цього виділяють наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт.
• Мотиви, що відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям «хочу» («Я хочу»).
• Цінності, що втілюють у собі суспільні норми і виступаючі завдяки цьому як еталони належного. Ми маємо на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, які не приймаються нею, але в силу їх суспільної чи іншої значимості особистість змушена дотримуватися їх. Тому вони позначаються як «треба» («Я повинен»).
• Самооцінка, обумовлена ​​як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним побудником її активності, поведінки. Виражається як «можу» або «не можу» («Я є»). [3]
У залежності від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають у внутрішній конфлікт, виділяються шість основних видів внутрішньоособистісних конфліктів.
1. Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісних конфліктів, зокрема, в психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями - класична дилема «буриданова осла» (К. Левін), або як зіткнення різних мотивів.
2. Моральний конфлікт. У етичних навчаннях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом (В. Бакштановскій, І. Арніцане, Д. Федорина). Розглядається як конфлікт між бажанням і обов'язком, між моральними принципами і особистими симпатіями (В. Мясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимогами дорослих або суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між обов'язком і сумнівом у необхідності слідувати йому (Ф. Василюк, В. Франкл).
3. Конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності (Ю. Юрлов). Це конфлікт між бажаннями та дійсністю, яка блокує їх задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між «хочу бути таким, як вони» (референтна група) і неможливістю це реалізувати (А, Захаров). Конфлікт може виникати не тільки коли дійсність блокує реалізацію бажання, але і в результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, що виникають із-за незадоволеності своєю зовнішністю, фізичними даними та здібностями. До даного виду належать і внутрішньоособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології (С. Кратохвіл, А. Свядощ, О. Харитонов).
4. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних з неможливістю одночасно реалізувати декілька ролей (межролевой внутрішньоособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, що пред'являються самою особистістю до виконання однієї ролі (внутриролевой конфлікт). До цього виду належать внутрішньоособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями або смислами життя.
5. Адаптаційний конфлікт розуміється як в широкому сенсі, тобто як виникає на основі порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, так і у вузькому сенсі - при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами дійсності і можливостями людини - професійними, фізичними, психологічними. Невідповідність можливостей особистості вимогам середовища або діяльності може розглядатися як тимчасова неготовність, так і нездатність виконати вимоги, що пред'являються.
6. Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відношення до успіхів і невдач. Розбіжність між претензіями і оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникають підвищена тривожність, емоційні зриви та ін (А. Петровський, М. Ярошевський). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою і усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити домагання, щоб здобути максимальний успіх і знизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д . Хекхаузен). [4]
Крім того, виділяють невротичний конфлікт. Він є результатом довгостроково зберігається «простого» внутрішньоособистісних конфліктів. Більш докладно сутність невротичного конфлікту буде розглянута далі.
3. Переживання як основа внутрішньоособистісних конфліктів
Переживання особистістю своєї неоднозначності, складності внутрішнього світу, усвідомлення мінливості власних бажань і домагань, найчастіше неможливості їх реалізації, коливання самооцінки, боротьба мотивів - все це є полем внутрішньоособистісних конфліктів. Однак існують умови, які сприяють їх виникненню. Розглянемо їх більш докладно.
Загальновизнано, що внутрішньоособистісні конфлікти не можуть виникати без впливу на особистість навколишнього середовища, у тому числі соціальної. «Чистих», що виникають тільки через внутрішніх дій, внутрішньоособистісних конфліктів немає. Їх можна розділити на дві групи виходячи з природи суперечностей, що лежать в основі конфлікту.
• що виникають як результат переходу об'єктивних протиріч, зовнішніх по відношенню до людини, у внутрішній світ (моральні конфлікти, адаптаційні та ін);
• виникають з протиріч внутрішнього світу особистості (мотиваційні конфлікти, конфлікт неадекватної самооцінки), які відображають ставлення особистості до навколишнього середовища.
Є. Донченко і Т. Титаренко виділяють три рівні розвитку психологічного протиріччя:
• психологічну рівновагу внутрішнього світу особистості;
• порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів діяльності, проекція психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточуючими (внутрішньоособистісний конфлікт);
• неможливість реалізації планів і програм, «розрив життя», неможливість виконувати свої життєві функції до тих пір, поки не вирішиться протиріччя (життєву кризу). [5]
На кожному з цих рівнів можливо розв'язання суперечності. Ця можливість залежить, від того, що людині необхідно для нормальної життєдіяльності, яким його потребам загрожує відмова. Може бути й так, що до внутрішньоособистісних конфліктів людина так і не доходить, все життя присвячуючи задоволенню елементарних потреб, живучи за схемою: поїли, можна і поспати, поспали, можна і поїсти. Але нерідко протиріччя розвивається далі, переростає у внутрішній конфлікт. Чому так відбувається?
Виявляється, для того щоб виник внутрішньоособистісний конфлікт, необхідна присутність особистісних і ситуативних умов.
Серед особистісних умов зазвичай називають наявність в індивіда:
• складного внутрішнього світу і актуалізації цієї складності;
• складною і розвиненою ієрархії потреб і мотивів;
• високого рівня розвитку почуттів і цінностей;
• складно організованою і розвинутою когнітивної структури, здатності індивіда до самоаналізу і саморефлексії. Ситуативні умови, які роблять внутрішньоособистісний конфлікт актуальним, досліджені в роботах В. Мерліна. Ці умови зовнішні і внутрішні.
• Зовнішні умови конфлікту зводяться до того, що задоволення будь-яких глибоких і активних мотивів і відносин особистості стає зовсім неможливим або знаходиться під загрозою: вже в боротьбі з природою виникають труднощі і перешкоди для задоволення мотивів і відносин особистості, задоволення одних мотивів неминуче породжує виникнення нових, ще не задоволених мотивів; суспільне життя вимагає обмеження різних мотивів, іноді дуже глибоких, наприклад, прагнення до збереження життя.
Внутрішній конфлікт виникає тільки тоді, коли зовнішні обставини породжують певні внутрішні умови.
• Внутрішні умови конфлікту зводяться до суперечності між різними сторонами особистості: ці сторони повинні бути значущими, вони повинні мати приблизно рівну значущість для особистості; особистість усвідомлює суб'єктивну нерозв'язність ситуації. Конфлікт виникає тоді, коли людині здається, що він не в змозі змінити ситуацію. У результаті людина гостро переживає ситуацію вибору, емоційно занурюється в неї.
Переживання є формою активності особистості, в якій усвідомлюється протиріччя і йде процес його дозволу на суб'єктивному рівні. Переживання є емоційно забарвленим станом особистості. Серед змінюються характеристик суб'єкта, що відносяться до змінних станів, часто виділяють активаційні і емоційні характеристики.

Активаційні характеристики відображають фізіологічну забезпеченість психічного стану. Наряду с активационными часто обращаются к эмоциональным составляющим психического состояния. Долгое время состояние в психологии изучалось именно как эмоциональное, с которым обычно отождествляется наличие тех или иных переживаний. Традиционность выделения эмоциональных характеристик состояния связана с тем, что именно они придают психическому состоянию субъективную определенность, тем самым делая его явлением, доступным непосредственному изучению.
Во внутриличностном конфликте эмоциональная составляющая представлена психоэмоциональным напряжением. Его принято относить к классу эмоциональных явлений. Психоэмоциональная напряженность является формой представленности в психике человека личностного смысла происходящих в его жизни событий и отражает степень удовлетворения его потребностей. Психоэмоциональное напряжение характеризуется субъективным качеством (модальностью) и предметным содержанием.
По субъективному качеству психоэмоциональное напряжение, как и другие эмоции, возникающие в ситуации неудовлетворенности потребностей, является отрицательным эмоциональным переживанием. К нему относят такие модальности эмоций, как неудовлетворенность, раздражение, подавленность, тревога, дискомфорт и т.п. Неблагоприятное эмоциональное состояние может воздействовать на физиологические процессы в организме человека и способствовать развитию многих хронических заболеваний.
Предметное содержание психоэмоционального напряжения составляют ситуации, условия и события, происходящие в жизнедеятельности человека и воспринимаемые им как препятствие к удовлетворению потребностей. Это, как правило, трудные ситуации деятельности, социального взаимодействия и внутренней жизни человека.
Ф. Василюк рассматривает переживание как особую внутреннюю деятельность, внутреннюю работу, с помощью которой человеку удается перенести те или иные ... жизненные события .... восстановить утраченное душевное равновесие, словом., справиться с критической ситуацией.
Автор выделяет четыре типа переживаний: гедоническое, реалистическое, ценностное и творческое. Для внутреннего конфликта, по его мнению, характерно ценностное переживание.
Существуют два подтипа ценностного переживания. Первый из них реализуется, когда субъект еще не достиг высших этапов ценностного совершенствования, и сопровождается изменением его ценностно-мотивационной системы. Возможны случаи, когда мотивы, не соответствующие ценностям, отвергаются сознанием принципиально либо просто снижаются по иерархическому рангу, лишаясь своей значимости.
Ценностные переживания второго подтипа возможны на высших ступенях развития ценностного сознания. Здесь не ценность принадлежит личности, а, напротив, личность оказывается частью объемлющей ее ценности, принадлежит ей и в ней находит смысл своей жизни.[6]
Таким образом, переживание внутриличностного конфликта отличается от других типов переживаний тем, что: обычно представлено как психоэмоциональное напряжение; в нем выражается осознание личностью трудности данной ситуации; выражает процесс выбора, сомнения и борьбы; отражает перестройку ценностно-мотивационной системы личности.
Внутриличностный конфликт может иметь положительные и отрицательные последствия. Внутриличностные конфликты могут быть конструктивными (продуктивными, оптимальными) и деструктивными (разрушающими личностные структуры человека).
Конструктивным является конфликт, который характеризуется максимальным развитием конфликтующих структур и минимальными личностными затратами на его разрешение. Конструктивно преодолеваемый внутриличностный конфликт — это один из механизмов гармонизации личностного развития.
Психологи В. Афонькова, Л. Божович, анализируя ранние периоды развития ребенка, отмечают, что внутренние конфликты усложняют психическую жизнь, способствуют ее переходу на новые уровни функционирования.
Оптимальный внутриличностный конфликт рассматривается как основа морального развития. В основе совершения морального поступка находится «больная совесть», которая побуждает человека действовать вопреки собственной выгоде и подниматься к высшим моральным ценностям.
Индивид осознает себя личностью на основе разрешения внутриличностных противоречий и конфликтов. Характеристика личности лежит в соотношении разных систем сложившихся жизненных отношений, порождающих борьбу между ними. По мнению психолога А.Н. Леонтьева, иногда эта борьба проходит во внешне неприметных, обыденно драматических, так сказать, формах и не нарушает гармоничности личности, ее развития; ведь гармоническая личность вовсе не есть личность, не знающая никакой внутренней борьбы. Однако иногда эта внутренняя борьба становится главным, что определяет весь облик человека.
Позитивно разрешенные конфликты закаляют характер, формируют решительность, устойчивость поведения, независимость от случайных обстоятельств, способствуют становлению стабильной направленности личности. BC Мерлин считал, что психологические конфликты играют существенную роль в формировании новых черт характера и в коренной перестройке личности.
Внутриличностный конфликт может способствовать формированию адекватной самооценки, что в свою очередь помогает самопознанию и самореализации личности.
Деструктивными считаются Внутриличностные конфликты, которые усугубляют раздвоение личности, перерастают в жизненные кризисы или ведут к развитию невротических реакций.
Длительный внутриличностный конфликт угрожает эффективности деятельности. По мнению русского философа Н.А. Бердяева, рефлектирующий и сомневающийся не может быть активным, в мире, не может быть воином, - он весь погружен в ослабляющее его самораздвоение, он не уверен в той активной, творческой силе, которой мог бы воздействовать на мир... Рефлексия, раздвоение и сомнение есть расслабленная приспособленность к дурной множественности мира необходимости. Состояние сомнения есть состояние несвободы, зависимости, подавленности.
Длительные внутренние конфликты могут тормозить развитие личности. Как считает Л.И. Божович, ... человек, постоянно сталкивающийся с внутренними конфликтами, будет отличаться неуверенностью, неустойчивостью поведения, неспособностью добиваться сознательно поставленных целей, т. е. у него будут отсутствовать как раз те черты, которые как основополагающие входят в характеристику психологически зрелой личности.
Частые внутриличностные конфликты могут привести к утрате уверенности человека в своих силах, формированию устойчивого комплекса неполноценности, а иногда — и к потере смысла жизни.
Острые внутриличностные конфликты, как правило, приводят к деструкции существующих межличностных отношений в семье, на работе. Они могут быть причиной повышенной агрессивности, тревожности, раздражительности в общении. Особо следует остановиться на проблеме перерастания внутриличностного конфликта в невротический. Присущие конфликту переживания становятся источником заболевания в том случае, когда занимают центральное место в системе отношений личности. Человек не может изменить конфликт так, чтобы исчезло патогенное напряжение и был найден рациональный выход из сложившегося положения. Такой конфликт занимает ведущее место в жизни человека, оказывается для него неразрешимым и, затягиваясь, создает аффективное напряжение, которое обостряет противоречия, усиливает трудности, повышает неустойчивость и возбудимость, углубляет и болезненно фиксирует переживания, снижает продуктивность и самоконтроль. Классификация невротических конфликтов с учетом внутренних механизмов их развития дана В.Н. Мясищевым. Он описывает конфликты истерического, обсессивно-психастенического и неврастенического типов.
Истерический тип характеризуется завышенными претензиями личности в сочетании с недооценкой объективных условий или требований окружающих.
Обсессивно-психастенический тип невротического конфликта характеризуется противоречивыми собственными потребностями, борьбой между желанием и долгом, между моральными принципами и личными привязанностями.
Неврастенический тип представляет собой противоречие между возможностями личности и ее завышенными требованиями к себе. При возникновении этого конфликта играют роль высокие требования, предъявляемые напряженностью современной жизни.
Таким образом, невротический конфликт как личностно неразрешимая проблема «быть собой среди других» преломляется проблемой «быть» (базальным уровнем беспокойства при неврозе страха), проблемой «быть собой» (при неврозе страха), проблемой «быть собой среди других» (с акцентом на «быть собой» при истерическом неврозе) или «Быть среди других» (при неврастении).
4. Условия предупреждения внутриличностных конфликтов
Жизнь человека так устроена, что вероятность обстоятельств, грозящих нарушением оптимального процесса развития личности, его внутреннего мира, велика, и плохо, если человек к ним не подготовлен. Трудно представить человека, у которого не возникают внутриличностные конфликты. Однако необходимо избегать деструктивных внутренних конфликтов, а если они возникают, то разрешать их с минимальными издержками для здоровья.
Зная причины и факторы, способствующие возникновению внутриличностных конфликтов, особенности их переживания, можно обосновать условия их предупреждения.
Для сохранения внутреннего мира личности важно принимать трудные жизненные ситуации как данность бытия, так как они побуждают к активности, работе над собой, а часто и к творчеству.
Большое значение имеет формирование, каждым человеком жизненных ценностей и следование им в своих делах и поступках. Жизненные принципы помогают избежать многих ситуаций, связанных с сомнениями в истинности того дела, которому человек служит. Надо стараться не быть человеком-«флюгером».
Однако постоянство, верность себе в определенных условиях проявляются как инертность, консерватизм, слабость, неумение приспособиться к изменившимся требованиям. Если человек находит в себе силы поломать привычный способ существования, убедившись в его несостоятельности, то выход из внутриличностного противоречия будет продуктивным. Необходимо быть гибким, пластичным, адаптивным, уметь реально оценивать ситуацию и, если необходимо, меняться.
Важно, уступая в мелочах, не превращать это в систему. Постоянная неустойчивость, отрицание стабильных установок и схем поведения приведут к внутриличностным конфликтам.
Необходимо надеяться на лучшее развитие событий, никогда не терять надежды на то, что жизненная ситуация всегда может улучшиться. Оптимистическое отношение к жизни — важный показатель психического здоровья человека.
Не быть рабом своих желаний, трезво оценивать свои возможности по удовлетворению своих желаний и потребностей.
Необходимо учиться управлять собой, своей психикой. Особенно это относится к управлению эмоциональным состоянием.
Развитие волевых, качеств во многом способствует предупреждению внутриличностных конфликтов. Именно воля, представляющая собой достигнутый уровень саморегуляции своей деятельности и поведения, предполагающая способность принимать решение со знанием дела, должна сопровождать все виды жизнедеятельности человека. Велика роль воли во внутриличностном конфликте, где только с ее помощью человек может преодолеть сложности ситуации.
Постоянно уточнять и корректировать для себя иерархию ролей. Стремление реализовать все функции, вытекающие из той или иной роли, учесть все пожелания окружающих неизбежно приведет к возникновению внутриличностных конфликтов.
Предупреждению ролевых внутриличностных конфликтов способствует достаточно высокий уровень личностной зрелости. Он предполагает выход за пределы чисто ролевого поведения с его шаблонными реакциями, с жестким следованием принятым стандартам. Подлинная нравственность — это не слепое выполнение общепринятых норм морали, а возможность собственного морального творчества, «надситуативной» активности» личности.[7]
Необходимо стремиться к тому, чтобы оценка человеком своего «Я» была бы соответствующей его действительному «Я», т. е. обеспечивать адекватность самооценки. Заниженная или завышенная самооценка часто связана с нежеланием или неумением признаться себе в чем-либо. Бывает и так, что человек оценивает себя адекватно действительности, но желает, чтобы другие оценивали его иначе. Подобный оценочный диссонанс рано или поздно приведет к внутриличностному конфликту.
Не копить проблемы, которые требуют разрешения. Сдвигание решения задач «на потом» или позиция «страуса с головой в песке» — далеко не лучший способ избегания трудностей, так как в итоге человек вынужден (будет делать выбор, что чревато конфликтами.
Не стоит браться за все сразу, не следует стремиться реализовать все одновременно. Оптимальный выход — создание приоритетов в реализуемых программах и выполняемых задачах. Сложные проблемы лучше решать по частям. Стараться не лгать. Можно возразить, что нет людей, которые бы никогда никому не лгали. Це дійсно так. Но всегда есть возможность в ситуациях, когда нельзя сказать правду, просто уклониться от ответа: изменить тему разговора, промолчать, отделаться шуткой и т.д. Ложь может создать внутриличностные проблемы, неприятные ситуации в общении, которые повлекут переживания, актуализацию чувства вины.
Стараться по-философски относиться к превратностям судьбы, не паниковать, если удача изменяет вам.
Под разрешением (преодолением) внутриличностного конфликта понимается восстановление согласованности внутреннего мира личности, установление единства сознания, снижение остроты противоречий жизненных отношений, достижение нового жизненного качества. Разрешение внутриличностного конфликта может быть конструктивным и деструктивным. При конструктивном преодолении внутриличностного конфликта достигается душевное равновесие, углубляется понимание жизни, возникает новое ценностное сознание. Разрешение внутриличностного конфликта осознается через: отсутствие болезненных состояний, связанных с имевшимся конфликтом; снижение проявлений негативных психологических и социально-психологических факторов внутриличностного конфликта; повышение качества и эффективности профессиональной деятельности.
Факторы конструктивного разрешения внутриличностных конфликтов. В зависимости от индивидуальных характеристик люди относятся к внутренним противоречиям по-разному, избирают свои стратегии выхода из конфликтных ситуаций. Одни погружаются в размышления, другие тотчас начинают действовать, третьи окунаются в захлестывающие их эмоции. Единого рецепта правильного отношения к внутриличностным конфликтам1 нет. Важно, чтобы человек, отдавая себе отчет в собственных индивидуальных особенностях, вырабатывал свой стиль разрешения внутренних противоречий, конструктивное отношение к ним.
1. Преодоление внутриличностного конфликта зависит от глубинных мировоззренческих установок личности, содержания ее веры, от опыта преодоления себя.
2. Развитость волевых качеств способствует успешному преодолению человеком внутренних конфликтов. Воля составляет основу всей системы саморегуляции человека. В трудных ситуациях воля, как правило, приводит в соответствие внешние требования и внутренние желания. Если же воля развита недостаточно, побеждает то, что требует наименьшего сопротивления, а это не всегда приводит к успеху.
3. Способы разрешения конфликта, время, затрачиваемое на это у людей с разными типами темперамента, различны. Холерик решает все быстро, предпочитая поражение неопределенности. Меланхолик долго размышляет, взвешивает, прикидывает, не решаясь приступить к каким-либо действиям. Однако такой мучительный рефлексивный процесс не исключает возможность в корне изменить сложившуюся ситуацию. Свойства темперамента влияют на динамическую сторону решения внутриличностных противоречий: на скорость переживаний, их устойчивость, индивидуальный ритм протекания, интенсивность, направленность вовне или вовнутрь.
4. На процесс разрешения внутриличностных противоречий оказывают влияние половозрастные особенности личности. С увеличением возраста Внутриличностные противоречия обретают типичные для данного индивида формы разрешения. Периодически вспоминая прожитое, мы возвращаемся к критическим точкам, когда-то нарушившим размеренное течение бытия, по-новому их переосмысливаем, все более глубоко и обобщенно анализируем способы разрешения конфликтов, преодоления того, что казалось непреодолимым. Работа над своим прошлым, анализ собственной биографии — один из путей развития внутренней стабильности, цельности, гармоничности.[8]
Различны способы выхода из конфликтов у мужчин и женщин. Мужчины более рациональны, они с каждым новым внутриличностным переживанием обогащают свой набор средств разрешения ситуации. Женщины всякий раз по-новому радуются и страдают. Они разнообразнее в личностных характеристиках, а мужчины — в ролевых. Женщины больше успевают обновить и как бы заново отредактировать накопленный опыт, мужчины менее склонны возвращаться к пережитому, но умеют своевременно выйти из конфликта.
Преодоление внутриличностного конфликта обеспечивается образованием и действием механизмов психологической защиты. Психологическая защита — нормальный, повседневно работающий механизм психики. Она является продуктом онтогенетического развития и научения. Развиваясь как средство социально-психологической адаптации, механизмы психологической защиты предназначены для контроля эмоций в тех случаях, когда опыт сигнализирует человеку о негативных последствиях их переживания и выражения.
Некоторые исследователи считают психологическую защиту непродуктивным средством решения внутреннего конфликта. Они полагают, что защитные механизмы ограничивают развитие личности, ее «собственную активность».
Висновок
В зарубежной и отечественной науке сложилось различное понимание внутриличностного конфликта. Он рассматривается исходя из того понимания личности, которое сложилось в рамках определенной научной парадигмы. Внутри-личностный конфликт представляет собой острое негативное переживание, вызванное затянувшейся борьбой структур внутреннего мира, отражающей противоречивые связи с социальной средой, и задерживающее принятие решения. Выделяются показатели внутриличностного конфликта в когнитивной, эмоциональной и поведенческой сферах личности. Интегральными показателями внутреннего конфликта являются нарушение нормального механизма адаптации и усиление психологического стресса.
Основные виды внутриличностного конфликта: мотивационный, нравственный, конфликт нереализованного желания, ролевой, адаптационный и конфликт неадекватной самооценки.
Среди условий возникновения внутриличностного конфликта выделяют личностные (наличие сложного внутреннего мира, развитой иерархии мотивов, системы чувств, склонности к самоанализу и рефлексии) и ситуативные (внешние: объективные препятствия, требования общества, окружающих; внутренние: противоречие между значимыми, приблизительно равной силы отношениями, которое воспринимается как неразрешимое).
Переживание внутриличностного конфликта — особая форма активности личности, в которой осознается противоречие и происходит его разрешение на субъективном уровне. Основой переживания является психоэмоциональное напряжение, имеющее субъективное качество и предметное содержание.
Внутренние конфликты могут приводить как к конструктивным, так и к деструктивным последствиям. К последним относится возникновение невротического конфликта.
В современной науке суицидальное поведение рассматривается как следствие дезадаптации личности в условиях переживаемого ею микросоциального конфликта. Центральную роль в возникновении суицидального кризиса личности могут играть конфликты, обусловленные спецификой трудовой деятельности, семейных отношений, связанные с асоциальным поведением человека, обусловленные состоянием здоровья или материально-бытовыми трудностями. Суицидальное поведение строится на основе межличностного или внутриличностного конфликта. Непременным условием для этого служит особая личностная предрасположенность, вследствие которой индивид оказывается не в состоянии справиться с актуальной проблемой.
Суицид относится к крайне деструктивному выходу из внутриличностного конфликта. Психологическая структура суицидального поведения представляет собой взаимосвязь мотивационных, аффективных, ориентировочных и исполнительных компонентов деятельности и общения личности в условиях кризисной личностной ситуации. Ориентирами для определения конкретных форм и приемов психотерапевтической коррекции суицидального поведения являются интегральные свойства личности суицидента, которые включают в себя ряд уровней психической деятельности: когнитивный, эмоционально-мотивационный и поведенческий.
Существует ряд условий предупреждения внутриличностных конфликтов. Среди них выделяют такие, как: наличие устойчивой системы ценностей и мотивов личности; адаптивность и гибкость; оптимистическое отношение к жизни; умение управлять своими желаниями и эмоциями; развитость волевых качеств; уточнение иерархии ролей; адекватность самооценки; своевременное решение возникающих проблем; правдивость в отношениях и др. Под разрешением внутреннего конфликта понимается восстановление согласованности компонентов внутреннего мира личности, установление единства психики, снижение остроты противоречий жизненных отношений. На разрешение внутренних конфликтов влияют мировоззренческие установки, волевые качества, темперамент, половозрастные особенности личности. Механизмами разрешения внутриличностных конфликтов выступают механизмы психологической защиты: отрицание, проекция, регрессия, замещение, подавление, изоляция, интроекция, интеллектуализация, аннулирование, сублимация, рационализация, реактивное образование, компенсация, идентификация и фантазия.

Список літератури
1. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 551 с.
2. Громова О.Н. Конфліктологія. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», ЭКМОС, 2000. - 320 с.
3. Дмитрієв О.В. Конфліктологія. - М.: Гардаріки, 2000. - 320 с.
4. Ковешников Ю. Урегулирование конфликтов: творческий подход // Учительская газета. - 1996. - № 31. - с.15.
5. Конфліктологія / За ред. А.С. Карміна. - СПб.: Лань, 2001. - 448 с.
6. Практическая психология/ Под ред. М.К. Тутушкиной. - СПб: Дидактика Плюс, 1998. - 336 с.