Горький м. - Поява луки в нічліжці

У п'єсі «На дні» Горькому вдалося поєднати побутову конкретність і символи, реальні людські характери і абстрактні філософські категорії.
Що стосується дійових осіб, то, за спогадами автора, їх склад визначився не відразу. Якісь зайві образи автор прибрав, і тоді-то з'явився «шляхетний» дідок Лука. Що ж у п'єсі передує його появі?
Піднімається завіса, і відразу ж жебрацька, виморочне життя: бруд, голод, хвороби, озлоблення. Йде звичайне існування нічліжки, це навіть і життям-то назвати не можна. Швидше, це неминуча загибель людей в умовах «дна». І розмови у них під стать: про смерть, бійках, п'янці. І в цій атмосфері загальної злоби й ненависті раптом якось непомітно з'являється такий «дідок-домовічок». Ніхто з мешканців нічліжки не міг і припустити, що з його приходом почнуться гострі внутрішні зсуву в їхніх, здавалося б, непорушної середовищі.
Вигляд у Луки самий звичайний, вид мандрівника: «З палицею в руці, з торбою за плечима, казанком і чайником біля пояса». Але все ж є щось, що відрізняє його від інших «босяків». Як-то поступово, ненав'язливо, не перечу нікому, Лука потихеньку починає будувати відносини з мешканцями нічліжки. І слова в нього ласкаві, проникливі: «мила», «доброго здоров'я», «дякую» ... Лука приймає «будь-який варіант» життя: «Мені все одно, я і шахраїв поважаю». Він не лізе в душу, а просто як би придивляється, прислухається, підтакує і з усіма погоджується.
Перша дія п'єси «На дні» - це як би прелюдія до філософії Луки.
Можна сказати, що у мешканців нічліжки тільки з'являються паростки зацікавленості до цієї людини. Попіл так і каже: «Якого занятного старічішку-то призвели ...».
І для глядача Лука поки незрозумілий, лише мова видає його селянське походження: «допіру», «всяко» і т.д.
Звідки ж з'явився цей загадковий чоловік? На питання Барона Лука відповідає ухильно: «Усі ми на землі мандрівники ...»
Залишаючись для всіх поки загадкою, він «перекидає містки» до нових знайомих. Так, Лука багато пожив, побачив. І сутність людини він визначає відразу. П'яному шевця Альошці він каже: «Заплутався ти ...» І Василини дає точну характеристику: «Ах, і неласкава ти, мати ...»
А ще можна сказати, що Лука як би налаштований на добро: підмітає підлогу, допомагає Ганні.
Так, поява Луки в п'єсі Горького не випадково. Що потрібно понівеченої, змученої душі? Чого хоче знедолений, нікому не потрібний, що живе без надії на майбутнє людина? Хоч краплі співчуття, доброго погляду, ласкавого слова, крапельку участі. І ось вже відігрілися душа, розчинилися назустріч цьому крихітному паростки добра, зажевріла в серці надія ... Ось тому і прийшов у нічліжний будинок «мандрівник» Лука.
Сцена появи Луки в нічліжці несе і певну художню навантаження в п'єсі. По-перше, слід відзначити особливість мовного стилю кожного персонажа. Адже саме в ній відбилася доля, походження, соціальні зв'язки, ступінь культури героїв п'єси. Ось, приміром, Василина вимагає, щоб Лука приніс їй «пашпорт», і сам Лука так само вимовляє це слово. А ось Барон, приймаючи суворий вигляд, запитує у Луки, чи є у нього паспорт. Горький використовує двояке значення слова і майстерно вводить його в мову персонажів. Слово «накинуть» змінюється в залежності від контексту.
Костильов: Треба буде на тебе накинути полтіннічек ...
Кліщ: Ти петлю на мене накинь ...
Лука у відповідь на ласкаві слова Ганни підміняє слово «м'який» словом «м'який».
Анна: Дивлюсь я на тебе ... на батька ти схожий мого ... на батюшку ... такий же ласкавий, м'який ...
Лука: м'яли багато, тому й м'який ...
Мова Луки афористична: «Де тепло - там і батьківщина», «Порядку в житті немає, чистоти», «... жодна блоха не погана: усе - чорненькі, все - стрибають ...».
Сценічне втілення образу Луки має свою історію. Спочатку, коли вистава цей був вперше поставлений в художньому театрі Станіславським, перший виконавець ролі Луки, чудовий російський актор І. Москвін, зрозумів добрий початок горьківської драми як промінь світла в темному царстві нічліжки.
Однак згодом трактування характеру Луки зазнала самі рішучі зміни і в критичній літературі, і в сценічному тлумаченні цього образу. Луку стали розуміти як уособлення толстовського «непротивлення злу насильством», як брехня для порятунку.
Моя думка така, що саме в першій дії цей сценічний персонаж сприймається виключно з душевною симпатією, його людяність та оптимізм змушують звучати світлі струни в душі людини, а це вже немало.