Реферат з банківської справи:
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА США, Великобританії, Німеччини.
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА США
Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення банківських установ.
Рада керуючих – склад 7 осіб, що призначається президентом і погоджено з конгресом, тривалість дії повноважень 14 років, але кожних 2 роки замінюється 1 член ради. Це дозволяє: діяти раді послідовно, мати компетентних учасників, бути незалежним, і автономним органом. Призначення, а не обирання ради дозволяє відділити грошово-кредитну від політичних партій. Серед членів виборів голова ради керуючих, що є найвпливовішим і най авторитетнім учасником. Рада відповідає за загальний контроль і керівництво банківською системою. Є дуже впливовою в світі.
Комітет відкритого ринку – складається з 7 членів ради і 5 президентів федеральних резервних банків. Вони визначають політику купівля і продажу державних облігацій, впливаючи цим на пропозицію грошей.
Федеральна консультативна рада – 12 керівників комерційних банків, що вибирають кожного року по одному від федерального банку. Ці представники проводять зустрічі з Радою керуючих, діляться своїми думками про роботу банківської сфери. Ця рада не має повноважень. Одночасно не може бути розпущена президентом.
12 федеральних резервних банків – вони є:
центральними (мають право випуску банкнот). Така структура зумовлена:
географічним розміщенням населених пунктів і штатів;
великою кількістю комерційних банків;
компроміс між централізованими децентралізованими фінансовими системами. Найважливішим серед 12 є банк Нью-Йорка.
квазісуспільними – перебувають під контролем державних структур, хоча капітал мають приватний. Для федеральних банків прибуток не є метою.
банками банкірів, тобто вони виконують такі ж операції як комерційні, але їх клієнтами можуть бути тільки банки, а не підприємства або громадяни.
Комерційні банки – виконують всі банківські операції, 2/3 недержавні а приватні, 1/3 – державні. Мають за мету отримання прибутку.
Ощадні установи – окрема група фінансових установ, що знаходяться під частковим контролем.
ФІНАНСОВІ РИНКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ.
В середині 18 століття розвиток банків досяг такого рівня, що приймались зміни, щодо регулювання банківської діяльності.
Центральним банком – є банком Англії, утворений в 1846 році на основі приватного. Управління банком доручено раді директорів (24 чоловіки і управляючий).
Головною фуксією банку Англії є контроль за грошовою системою.
Для цього банк має повноваження:
виступає як банкір уряду (що банк каже робити з грошима те й робить).
Являється банкіром банківської системи.
Контролює грошову масу і елітує (випускає) банкноти;
Контролює державний борг.
Щоб це виконувати – складається з:
емісійного відділення;
банківського відділення.
Другим рівнем являється комерційні банки.
1841 року було 115, потім злились.
Найбільшими комерційними банками є:
Банк Англії, Банк Шотландії, Кооперативний банк, Національний жиробанк; Королівський Банк Шотландії, Довірчий Ощадний банк.
Банки, що працюють з безготівковими коштами носять назву клірингових банків. Крім названих в Англії є:
облікові доми – займаються обігом у .п.;
торгові банки – міжнародні розцінки і управління майно;
інвестиційні банки.
Небанківські фінансові установи – страхові товариства, будівельні товариства, фінансові доми (надають споживачеві кредит), пенсійні банки, інвестиційні компанії.
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА НІМЕЧЧИНИ.
В 1857 – утворився Німецький Федеральний банк – бундесбанк. Керівні органи – Рада Центрального банку (Заг. управління Віце-Президент, Президент). Директорат приводить в дію рішення ради, підтримує зв’язки з державними установами, виконує операції на відкритому ринку (операції пов’язані з цінними паперами).
Крім цього. В Німеччині існують Центральні банки земель, що виконують всі банківські операції.
Банківська система Німеччини представлена:
Центральним банком;
Комерційним банками;
Іпотечними банками;
Ощадбанками.
Найбільші комерційні – Дойче банк;
Дрезден банк;
Комерційний банк, де розміщу більше 50% вкладів.
Банківські системи Франції, Японії, талії. У 1880 році за рішенням Наполеона створено банк Франції, що керується управляючим і двома заступниками, які призначені президентом, на необмежений термін.
1882 р. створено центральний банк Японії, 55% належить державі. Очолює банк Політична рада, де входять керівники державних фінансових відомств. Штаб-квартира банку в Токіо. Філіали і відділення – Нью-Йорку, Лондон, Парижі, Франкфурті – на Майні, Гонконг.
Другий рівень представляють комерційними банками:
міська – 60% вкладів;
регіональні – 39% вкладів;
траст-банк;
іноземні;
довготермінові.
Міськ. Банків-13, виконують всі операції, обслуговують промисловість, регіональних –6 0, транс банк –7.
В Італії 1843 р. для зовнішньоекономічних зав’язків є кремі банки. Система представлена банком Італії і Комерційними банками, що діляться на:
короткострокового кредитування.
Середньо і довгострокового кредитування.
По власності вони бувають: (види):
державні;
банки національних інтересі (представники для зовнішньоторговельних зв’язків);
недержавні;
ощадні каси;
ремісниці і приватні фінансові інститути;
спеціалізовані.
Транснаціональні банки – найбільші банківські установи.
Для них характерно такі особливості:
високий рівень централізації і концентрації капіталу;
зрощення з промисловою монополією;
реальна участь в економічному розподілі світового ринку;
занурення в діяльності інвестиційних банків.
Найбільші транс-націоанльні банки:
Даїті банк (японський);
Суміті банк (японський);
Фудзі банк (японський);
Мітсубісі банк (японський);
Санва банк (японський);
Індустріальний Японський банк;
Банк кредити (Франції);
Націонал де Парі (Франції);
Сіті корпорація (США);
Токіо- банк (Японія).