Історія звернення людей один до одного в Росії
Звернення людей один до одного різноманітні і залежать від соціальної ролі мовця.
Іноді при першій зустрічі співрозмовники використовують власні імена, при цьому в тій формі, в якій передбачається подальше звернення. Наприклад: «Мене звуть Олена; Мене звуть Олена Вікторівна; Моє прізвище Пегова; дозвольте представитися - Олена Вікторівна Пегова». Як бачимо, форма подання задає тональність, ступінь офіційності подальшої розмови. У діловому спілкуванні, як правило, уточнюється професійне становище співрозмовника.
Так що ж таке звернення?
Зверненням називають спрямовану до кого-небудь мова. Отже, специфіка обігу полягає в тому, що воно привертає увагу співрозмовника і одночасно звертається до нього. Так люди вступають у мовний контакт.
Монархічний лад у Росії до 20-го століття зберігав поділ людей на стани. Виділялися стани: дворяни, духовенство, купці, міщани, селяни. Звідси звернення пан / пані по відношенню до людей привілейованих соціальних груп; пане / пані - для середнього стану; пан / пані для тих і інших, і відсутність єдиного звернення до представників нижчого стану .
Таким чином, до Революції 1917 року в Росії не було універсального звернення до людини. Звернення пан використовувалося зазвичай для характеристики людини за займаної посади але, не позначаючи його положення.
Після Жовтневої революції особливим декретом скасовуються всі чини і звання. З промови майже зникли звернення пане / пані і звернення типу Ваше превосходительство. Поступово витіснялися звернення пан / пані і пані та панове, так що сфера їх застосування надзвичайно звузилася (за радянських часів вони збереглися як звернення до іноземців з несоціалістичних країн), звернення пан було визнано «буржуйським» і принижуючим гідність людини, тому стало активно искореняться з сфери публічних звернень; громадянин, навпаки, набуло більшу популярність, а товариш, прийшовши з соціал-демократичного лексикону в значенні «соратник по політичній боротьбі», стало офіційним, загальноприйнятим.
У перші роки радянської влади існувало протиставлення двох класів - «панів» і «товаришів», людей, що вживають відповідні звернення. Звернення товариш для колишньої царської інтелігенції було образливим, а пролетаріат, які прийшли до влади, звернення пан свідчило про належність співрозмовника до ідеологічно ворожим елементам. Саме в період становлення радянської влади в російській мові з'явилися нові значення слів панове й товариші. Ці слова стали позначати відповідні класи в суспільстві.
Тепер порівняємо звернення пан / пані і що прийшло їм на зміну товариш. Дореволюційні звернення розрізняють підлогу адресата, мають на увазі певний і достатньо високий соціальний статус адресата і зазвичай використовуються разом з прізвищем, професією і т.д. По-перше, товариш називає особа незалежно від статі. По-друге, товариш може вживатися як у поєднанні з прізвищем, так і без неї (товариш Іванова; товариш майор; товариш, почекайте). З ідеологічної точки зору слово товариш мало очевидні переваги: його використання в якості звернення увазі рівність говорить і співрозмовника (норм. товариш провідник і, неможливо, пан провідник).
Про слово «громадянин» варто сказати окремо. Воно зафіксовано в літописах 11-го століття. Слово прийшло в російську мову з старослов'янської мови і служило варіантом слова «городянин». У 18-му столітті це слово набуває значення «повноправний член суспільства, держави». Пізніше з'являється значення: «людина, яка віддана Батьківщині, служить їй і народу, піклується про суспільне благо, підпорядковує особисті інтереси суспільним». Чому ж таке суспільно значиме слово, як громадянин, не стало у 20-му столітті загальновживаним зверненням людей один до одного? У 20-30 - ті рр.. стало нормою при розмові заарештованих і працівників органів правопорядку не вживати товариш, а говорити громадянин.
Із зростанням революційного руху в Росії на початку 20-го століття слово товариш, як свого часу слово громадянин, набуває нового суспільно-політичне значення: однодумець, що бореться за інтереси народу.
«Після повного витіснення дореволюційних звернень зазначене класове протиставлення переросло в протиставлення людей, що вживали і не вживали звернення товариш. Його використання як би підкреслювало включеність мовця в радянську систему »[М.А. Кронгауз 2001: 119].
Отже, звернення товариш в радянській мовній практиці не було нейтральним, тому що несло на собі забарвлення лояльності по відношенню до влади. «Ось приклад виступу Ворошилова на лютнево-березневому пленумі ЦК ВКП (б) 1937 року:« І всі ці товариші - на жаль, доводиться вважати їх товаришами, поки не прийнято рішення, - ці товариші вели мерзенну, контрреволюційну, протівонародную лінію »[А . П. Романенко, З.С. Санджу-Гаряєва 1993: 57].
«Поки до людини зверталися товариш, це було знаком того, що він« свій », коли ж втрачалося це звання і право застосовувати таке звернення по відношенню до інших, це означало, що людина виключений з числа« своїх »і міг бути незабаром заарештований» [А. Вежбицкая 1999: 362].
Важливо підкреслити й такий аспект: після зречення Миколи II від трону мовне звернення громадянин отримало конотацію «населення вільної, демократичної країни» (на противагу невільного людині в монархічному державі), а слово товариш - «однодумець у політичній боротьбі пролетаріату за повалення експлуататорів». Однак надзвичайна масовість використання останнього слова призвела до того, що вже до середини 20-х років звернення товариш став вживатися не тільки по відношенню до соратників по партії, а й набув офіційність і общепринятость.
Після розпаду СРСР і радянської культури етикетна система виявилася знову в нестійкому стані. Починаючи з кінця 80-х рр.. в офіційній обстановці стали відроджуватися звернення добродію, добродійко, пане, пані.
Останнім часом звернення пан сприймається як норма на засіданнях Думи, по телебаченню, у середовищі бізнесменів, підприємців, викладачів і т.д.
Вчені, викладачі, лікарі, юристи віддають перевагу словами колеги, друзі. А слова жінка, чоловік, що набули поширення в останні час в ролі звернення, порушують норму мовного етикету, свідчать про недостатню культурі говорить. У такому разі краще починати розмову без звернень, використовуючи знеособлені форми: будьте ласкаві ..., будьте ласкаві ..., вибачте ...
Звернення ж товариш поступово почало виходити з повсякденного звернення людей один до одного, його продовжують використовувати військові, члени партій комуністичного спрямування.
«Сучасні зміни не є поверненням до старої дореволюційної системі. Швидше має місце спроба простої заміни звернення товариш (в однині та множині в поєднаннях з прізвищем, професією і званням, а також у множині при адресата - безіменній групі людей) на пан / пані. Якщо спиратися на дореволюційну норму, то звернення пан / пані вживаються неправильно. Умови його вживання близькі до умов вживання слова товариш за радянських часів, а сфера вживання - бюрократичний і газетний мови. У нашу мову повернувся не дореволюційний пан, а переодягнений товариш »[М.А. Кронгауз 2001: 120].
Таким чином, проблема загальновживаного звернення в неофіційній обстановці залишається відкритою. Мабуть, вона буде вирішена тільки тоді, коли кожен громадянин Росії навчиться поважати себе і з повагою ставиться до інших, коли навчиться захищати свою честь і гідність, коли стане Особистістю, коли неважливо буде, яку посаду він займає, який його статус. Тільки тоді ніхто з росіян не буде відчувати незручність і збентеження, якщо його назвуть або він когось назве пан, пані ... або, коли ці слова знову поміняють своє значення, і стануть прийнятними для кожного індивідуума.
Список літератури
1. Вежбицкая А. Семантичні універсалії і опис мов / А. Вежбицкая / / Розуміння культур за посередництвом ключових слів .- М., 1999
2. Кронгауз М.А. Семантика / М.А. Кронгауз .- М., 2001
3. Романенко А.П. Образ оратора як категорія радянської риторики / А.П. Романенко, З.С. Санджу-Гаряєва / / Питання стилістики .- Саратов .- 1993 .- № 25
Одне з найбільших надбань людини і найбільших задоволень - можливість спілкуватися з собі подібними. Здавалося б, немає нічого природніше і простіше, ніж розмовляти з ким-небудь. Однак у повсякденному побуті є безліч прикладів того, що не всі вміють спілкуватися відповідно до норм мовного етикету.
Головна функція звернення людей один до одного - привернути увагу співрозмовника. Реакція людини на звернення до нього багато в чому зумовлює тональність його відповіді і сприйняття ним говорить. Звернення може бути експресивним і емоційним, містити деяку оцінку. Мовний етикет охоплює те, що виражає доброзичливе ставлення до співрозмовника, що може створити сприятливий клімат спілкування. Багатий набір мовних засобів дає можливість вибрати доречну в конкретній ситуації, сприятливу для адресата «ти» чи «ви» форму спілкування, встановити дружню, невимушену або, навпаки, офіційну тональність розмови.
| Звернення до незнайомих людей (найбільш часто використовується в наші дні) | |||
| до представників чоловічої статі | до представниць жіночої статі | до групи людей | абстракціонние |
| Хлопчик! | Дівчинка! | Хлопці! Діти! | Вибачте! |
| Молодий чоловік! | Дівчина! | Товариші! | Вибачте! |
| Хлопець! Хлопчина! - З боку чоловіків, фамільярне. | Красуня! - З боку чоловіків, фамільярне. | Молоді люди! | Будьте ласкаві! |
| Чоловік! - Просторічне | Жінка! - Просторічне | Громадяни! | Прошу вибачення! |
| Товаришу! Товариш + професія! - У мові представників старшого покоління, рідкісне. | Товаришу! Товариш + професія! - З боку людей від 50 років, рідкісне. | Колеги! | Перепрошую! - Дещо не ввічливе, тому що заздалегідь передбачається, що вибачається буде прощений. |
| Громадянин! -Офіційне, частіше використовується міліцією | Громадянка! - Офіційне, частіше використовується міліцією | Браття! Мужики!-Чоловіче, фамільярне | Будьте люб'язні! |
| Дядя! Дідусь! - Використовується дітьми | Тітка! Бабуся! -Використовується дітьми | (Дієслово) будь ласка! | |
| Син! Синку!-З боку літніх людей | Доню! Донька! - З боку літніх людей. | ||
| Батько! Дід! -Чоловіче, до літніх людей | Мати! - Грубувате, до літніх, простим жінкам | ||
| Брат! Братик! Братик! Земляк! - Чоловіче, фамільярне | Сестра! Сестричка! Землячка! - Частіше з боку чоловіків, фамільярне | ||
| Голубчику! Любок! -Частіше з боку літніх людей | Голубонько! Мила! - Частіше з боку літніх людей, або ж як фамільярне | ||
| Друг! Приятель! | Дорога! Рідна! | ||
| Шеф! - Чоловіче, частіше перед проханням. | Мадам! - У мові представників старшого покоління, інтелігенції | ||
| Старий! - Молодіжне, фамільярне | Дама! - Частіше використовується з негативним відтінком | ||
| Пане! - Частіше вживається з добрим ставленням | Пані! - Частіше вживається з добрим ставленням | ||
Іноді при першій зустрічі співрозмовники використовують власні імена, при цьому в тій формі, в якій передбачається подальше звернення. Наприклад: «Мене звуть Олена; Мене звуть Олена Вікторівна; Моє прізвище Пегова; дозвольте представитися - Олена Вікторівна Пегова». Як бачимо, форма подання задає тональність, ступінь офіційності подальшої розмови. У діловому спілкуванні, як правило, уточнюється професійне становище співрозмовника.
Так що ж таке звернення?
Зверненням називають спрямовану до кого-небудь мова. Отже, специфіка обігу полягає в тому, що воно привертає увагу співрозмовника і одночасно звертається до нього. Так люди вступають у мовний контакт.
За підсумками опитування москвичів, проведеного радіокомпанією «Останкіно» у 1999 році, отримані наступні результати.
«Товариш» - віддають перевагу 22% опитаних, в основному це люди середнього та старшого віку, переважно з середньою і незакінченою середньою освітою, частіше чоловіки. Це звернення з прізвищем або назвою посади, професії звучить дуже офіційно, неприйнятно для невимушеної обстановки.
«Громадянин, громадянка» - віддають перевагу 21% опитаних, приблизно того ж соціального складу. Дійсно, якщо ми чуємо: «Громадянка!», То це, як правило, владне звернення міліціонера. Воно типово для офіційної обстановки. Деяких воно ображає, для інших це звернення хоча і суворо, але ввічливо. Краще обезличивающего «Пройдемо!», «Зупиніться» ...
«Чоловік», «Жінка» - віддають перевагу 19% опитаних, головним чином, працівники сфери обслуговування. У цих словах використовується тільки належність людини до якого-небудь підлозі.
З'явилася красиве, старовинне «добродійка» - йому віддають перевагу 17% опитаних, людей високоосвічених, частіше за жінок.
Аналогічне опитування було проведено в 2001 році. За ці два роки мало що змінилося, тільки от «Товариші» і «Громадяни» відійшли на другий план. Найчастіше вживаними стали звернення «дівчина», «жінка». Саме їх вибирають 85% опитаних.
Звернення «Дівчина» вийшло за вікові межі і стало особливо поширеним. Воно є аналогом компліменту: про свою молодість або моложавості приємно чути будь-якій жінці. Саме тому багато хто вважає це звернення найбільш підходящим для представниць прекрасної половини, але, погодьтеся, як безглуздо все ж звучить воно застосовується до жінки років 50 і старше.
Слово «жінка» - це діалектна форма, що прийшла з південних областей Росії. Взагалі кажучи, слово «жінка» відносно нове, з'явилося в 16 столітті, спочатку було позначенням жінки нижчого стану. Переосмислення значення слова відбувається у другій половині 19 століття не без впливу літературної мови. «У російській народному лексиконі, - зазначав Н.В. Щелгунов, - ні слова жінка, а є баба або дівка ... Вся Росія, зверху до низу, не знала іншої жінки, крім баби ». Але як би не змінювалося ставлення до цього слова, протягом всього 19 століття з ним асоціювалися такі слова як: вульгарна, нісенітна, нахабна, дурна. Сьогодні ж подібні експресивні висловлювання сполучаються частіше зі словом «баба».
Таким чином, соціальні та культурні зміни в суспільстві знаходять своє відображення в мові, а так само у зверненні людей один до одного.
Історія Росії надає виключно цікавий матеріал для вивчення впливу влади і соціальних змін на звернення людей один до одного.
Існував документ «Табель про ранги», виданий у 1717-1721 рр.., Який потім перевидавався. У ньому перераховувалися військові (армійські та флотські), цивільні та придворні чини. Відповідно форма звернення залежала від чину. Монархічний лад у Росії до 20-го століття зберігав поділ людей на стани. Виділялися стани: дворяни, духовенство, купці, міщани, селяни. Звідси звернення пан / пані по відношенню до людей привілейованих соціальних груп; пане / пані - для середнього стану; пан / пані для тих і інших, і відсутність єдиного звернення до представників нижчого стану .
Таким чином, до Революції 1917 року в Росії не було універсального звернення до людини. Звернення пан використовувалося зазвичай для характеристики людини за займаної посади але, не позначаючи його положення.
Після Жовтневої революції особливим декретом скасовуються всі чини і звання. З промови майже зникли звернення пане / пані і звернення типу Ваше превосходительство. Поступово витіснялися звернення пан / пані і пані та панове, так що сфера їх застосування надзвичайно звузилася (за радянських часів вони збереглися як звернення до іноземців з несоціалістичних країн), звернення пан було визнано «буржуйським» і принижуючим гідність людини, тому стало активно искореняться з сфери публічних звернень; громадянин, навпаки, набуло більшу популярність, а товариш, прийшовши з соціал-демократичного лексикону в значенні «соратник по політичній боротьбі», стало офіційним, загальноприйнятим.
У перші роки радянської влади існувало протиставлення двох класів - «панів» і «товаришів», людей, що вживають відповідні звернення. Звернення товариш для колишньої царської інтелігенції було образливим, а пролетаріат, які прийшли до влади, звернення пан свідчило про належність співрозмовника до ідеологічно ворожим елементам. Саме в період становлення радянської влади в російській мові з'явилися нові значення слів панове й товариші. Ці слова стали позначати відповідні класи в суспільстві.
Тепер порівняємо звернення пан / пані і що прийшло їм на зміну товариш. Дореволюційні звернення розрізняють підлогу адресата, мають на увазі певний і достатньо високий соціальний статус адресата і зазвичай використовуються разом з прізвищем, професією і т.д. По-перше, товариш називає особа незалежно від статі. По-друге, товариш може вживатися як у поєднанні з прізвищем, так і без неї (товариш Іванова; товариш майор; товариш, почекайте). З ідеологічної точки зору слово товариш мало очевидні переваги: його використання в якості звернення увазі рівність говорить і співрозмовника (норм. товариш провідник і, неможливо, пан провідник).
Про слово «громадянин» варто сказати окремо. Воно зафіксовано в літописах 11-го століття. Слово прийшло в російську мову з старослов'янської мови і служило варіантом слова «городянин». У 18-му столітті це слово набуває значення «повноправний член суспільства, держави». Пізніше з'являється значення: «людина, яка віддана Батьківщині, служить їй і народу, піклується про суспільне благо, підпорядковує особисті інтереси суспільним». Чому ж таке суспільно значиме слово, як громадянин, не стало у 20-му столітті загальновживаним зверненням людей один до одного? У 20-30 - ті рр.. стало нормою при розмові заарештованих і працівників органів правопорядку не вживати товариш, а говорити громадянин.
Із зростанням революційного руху в Росії на початку 20-го століття слово товариш, як свого часу слово громадянин, набуває нового суспільно-політичне значення: однодумець, що бореться за інтереси народу.
«Після повного витіснення дореволюційних звернень зазначене класове протиставлення переросло в протиставлення людей, що вживали і не вживали звернення товариш. Його використання як би підкреслювало включеність мовця в радянську систему »[М.А. Кронгауз 2001: 119].
Отже, звернення товариш в радянській мовній практиці не було нейтральним, тому що несло на собі забарвлення лояльності по відношенню до влади. «Ось приклад виступу Ворошилова на лютнево-березневому пленумі ЦК ВКП (б) 1937 року:« І всі ці товариші - на жаль, доводиться вважати їх товаришами, поки не прийнято рішення, - ці товариші вели мерзенну, контрреволюційну, протівонародную лінію »[А . П. Романенко, З.С. Санджу-Гаряєва 1993: 57].
«Поки до людини зверталися товариш, це було знаком того, що він« свій », коли ж втрачалося це звання і право застосовувати таке звернення по відношенню до інших, це означало, що людина виключений з числа« своїх »і міг бути незабаром заарештований» [А. Вежбицкая 1999: 362].
Важливо підкреслити й такий аспект: після зречення Миколи II від трону мовне звернення громадянин отримало конотацію «населення вільної, демократичної країни» (на противагу невільного людині в монархічному державі), а слово товариш - «однодумець у політичній боротьбі пролетаріату за повалення експлуататорів». Однак надзвичайна масовість використання останнього слова призвела до того, що вже до середини 20-х років звернення товариш став вживатися не тільки по відношенню до соратників по партії, а й набув офіційність і общепринятость.
Після розпаду СРСР і радянської культури етикетна система виявилася знову в нестійкому стані. Починаючи з кінця 80-х рр.. в офіційній обстановці стали відроджуватися звернення добродію, добродійко, пане, пані.
Останнім часом звернення пан сприймається як норма на засіданнях Думи, по телебаченню, у середовищі бізнесменів, підприємців, викладачів і т.д.
Вчені, викладачі, лікарі, юристи віддають перевагу словами колеги, друзі. А слова жінка, чоловік, що набули поширення в останні час в ролі звернення, порушують норму мовного етикету, свідчать про недостатню культурі говорить. У такому разі краще починати розмову без звернень, використовуючи знеособлені форми: будьте ласкаві ..., будьте ласкаві ..., вибачте ...
Звернення ж товариш поступово почало виходити з повсякденного звернення людей один до одного, його продовжують використовувати військові, члени партій комуністичного спрямування.
«Сучасні зміни не є поверненням до старої дореволюційної системі. Швидше має місце спроба простої заміни звернення товариш (в однині та множині в поєднаннях з прізвищем, професією і званням, а також у множині при адресата - безіменній групі людей) на пан / пані. Якщо спиратися на дореволюційну норму, то звернення пан / пані вживаються неправильно. Умови його вживання близькі до умов вживання слова товариш за радянських часів, а сфера вживання - бюрократичний і газетний мови. У нашу мову повернувся не дореволюційний пан, а переодягнений товариш »[М.А. Кронгауз 2001: 120].
Таким чином, проблема загальновживаного звернення в неофіційній обстановці залишається відкритою. Мабуть, вона буде вирішена тільки тоді, коли кожен громадянин Росії навчиться поважати себе і з повагою ставиться до інших, коли навчиться захищати свою честь і гідність, коли стане Особистістю, коли неважливо буде, яку посаду він займає, який його статус. Тільки тоді ніхто з росіян не буде відчувати незручність і збентеження, якщо його назвуть або він когось назве пан, пані ... або, коли ці слова знову поміняють своє значення, і стануть прийнятними для кожного індивідуума.
Список літератури
1. Вежбицкая А. Семантичні універсалії і опис мов / А. Вежбицкая / / Розуміння культур за посередництвом ключових слів .- М., 1999
2. Кронгауз М.А. Семантика / М.А. Кронгауз .- М., 2001
3. Романенко А.П. Образ оратора як категорія радянської риторики / А.П. Романенко, З.С. Санджу-Гаряєва / / Питання стилістики .- Саратов .- 1993 .- № 25