Історичний аспект запровадження нового державного свята в Росії

Міська відкрита науково-практична конференція

Тема: Історичний аспект запровадження нового державного свята в Росії

Автори:

Науковий керівник:

2006

Зміст

I Вступ:

1. Обгрунтування вибору теми, актуальність

2. Постановка мети і завдань

3. Формулювання гіпотези

4. Огляд використовуваних джерел

II Основна частина:

1. Державні свята Росії

   1. Зміст поняття «державне свято». Історичний огляд державних свят Росії

   2. Значимість державних свят в передових державах західної демократії

   3. Аналіз результатів соціологічного опитування за темою дослідження (опитування респондентів р. Зеленогірська; результати опитування, проведеного Фондом "Громадська думка", компанією "Башкірова і партнери", Аналітичним центром Юрія Левади)

2. Червоний день календаря - 7ноября

   1. Історія свята Великої Жовтневої соціалістичної революції

   2. Причини скасування радянського свята

3. 1996р. - «Рік злагоди і примирення» (нове свято - День примирення і згоди)

а. Політичне обгрунтування нового свята: «червоні побіліли, білі почервоніли»

4. Нове свято - День народної єдності

   1. Історичний зміст нового свята: від смути до Великої Росії

   2. Політична боротьба навколо нового свята триває

   3. «Росія святкує, Польща обурюється»

III Висновок:

1. Висновки і результати дослідження

2. Політичні прогнози

IV Список джерел

V Додатка:

1. Анкета соціологічного опитування (для респондентів р. Зеленогірська)

2. Думки про новий святі різних політичних діячів:

   1. Лідер КПРФ Г. Зюганов

   2. Лідер КПРФ р. Зеленогірська С. Козлов

   3. Директор Інституту політичних досліджень С. Марков

   4. Телеведуча програми «Тиждень» на телеканалі REN - TV М. Максимовська

   5. Президент РФ В. Путін

   6. Віце-спікер Держдуми В. Пехтін

   7. Доктор історичних наук, професор В. Казарін.

   8. Президент Фонду "Політика" В. Ніконов

   9. Перший віце-спікер Держдуми від "Єдиної Росії" О. Морозов

I Введення

1. Обгрунтування вибору теми, актуальність

На початку моєї роботи хотілося б сказати про те, що обрана мною тема тільки-тільки входить у розряд актуальних тем. Зовсім недавно, 4 листопада 2005 року, багато росіян були здивовані появою нового свята. Велика частина громадян поставилися до нього як до додаткового вихідного, абсолютно не вникаючи в історичну основу цього свята. Дана ситуація і спонукала мене до написання цієї роботи. Адже саме зараз, коли Росія вийшла на новий рівень розвитку, і коли відбуваються зміни, що стосуються всіх сфер життя, не можна обійти стороною календарну систему державних свят Росії. 4 листопада ми вперше відсвяткували День народної єдності, а 7 листопада вперше за останні 88 років пішли на роботу. З утилітарної точки зору - нічого особливого, просто вихідний пересунувся на три дні тому. Але ж святковий цикл - це не тільки система додаткових вихідних днів, але й важлива частина державної символіки, майже така ж, як гімн, герб і прапор, тому не варто недооцінювати важливість змін, що відбулися. І важливі тут обидві дати: і скасоване 7 листопада, і введене 4 листопада. Річний святковий цикл - складна система, в якій переплітаються ідеологія, традиції і економічна доцільність. При цьому остання не зводиться до простого підрахунку втрат ВВП від кожного додаткового вихідного: святкові дні - це не тільки недопроизведенного метал, але і куплені понад звичайну норму продукти та подарунки, додаткові години, проведені в ресторанах, барах, розважальних комплексах. Системи державних свят європейських країн, і Росії в тому числі, будуються на основі поєднання релігійних та національних свят. У XX столітті в деяких країнах в цю систему були включені свята так званого червоного циклу - всілякі дні праці і солідарності трудящих.

2. Постановка мети і завдань

Головна мета мого дослідження: визначити історичний аспект нового державного свята Росії - 4 листопада. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• Визначити зміст поняття «державне свято» і виявити, які державні свята має Росія, яка їхня історія.

• Провести короткий історичний огляд державних свят інших країн, порівнявши їх значимість із значущістю державних свят Росії.

• Провести соціологічне дослідження для виявлення обізнаності респондентів про державні свята Росії та їх відносини до свят 4 листопада і 7 листопада.

• Зробити історичний аналіз змін, що відбулися у святковому циклі Росії, а саме - заміни 7 листопада і введення 4 листопада.

3. Формулювання гіпотези

Передбачуваним результатом мого дослідження є докази того, що святкова система держави залежить від політичної обстановки в даній країні, від рівня історичної пам'яті та національної самосвідомості, від політичної культури населення та керівників цієї держави.

4. Огляд використовуваних джерел

Тема мого дослідження не отримала глибокого аналізу в історичній літературі в силу своєї новизни. Основними джерелами моєї роботи стали: висновки по соціологічному дослідженню, довідкова література, публікації в періодичній пресі, державні документи, джерела Інтернету. Найдетальнішу інформацію з моєї темі я отримала з книг Ключевського В.О. «Про російської історії», Головатенко А. «Історія Росії: спірні проблеми» і Бушуєва С.В. «Історія держави російської».

II Основна частина

1. Державні свята Росії

1. Зміст поняття «державне свято». Історичний огляд державних свят Росії

Говорячи про державні свята Росії попередньо необхідно роз'яснити поняття «державне свято». Отже, державне свято - це система вихідних днів, які будуються на основі поєднання релігійних та національних свят.

В даний час в Росії відзначаються вісім державних свят. Серед них - як ті, що залишилися від попередніх історичних періодів, так і ті, які пов'язані з новітньою історією країни - здобуттям суверенітету, зміною державної ідеології. Кількість державних свят Росії не збігається з кількістю офіційних святкових неробочих днів: так, Різдво Христове є вихідним днем, не маючи при цьому статусу державного свята. На святкування Нового року та Дня весни і праці відведено по два календарних дні, тому загальне число неробочих днів у році складає 11 (ст. 112 Трудового кодексу Російської Федерації).

Новий рік (1-2 січня)

До прийняття християнства на Русі новий рік наступав у березні. З X століття за юліанським календарем новий рік починався 1 вересня, але офіційно цю дату стали відзначати в кінці XV століття. С1700 року з легкої руки імператора Петра I Новий рік в Росії святкують одночасно з європейськими країнами-1 січня, тобто відповідно до григоріанським календарем.

Різдво Христове православне (7 січня)

У 1991 році цей день оголошено неробочим.

День захисника Вітчизни (23 лютого)

Встановлено в 1919 році як День Червоної армії. Дата для цього свята обрана на честь перемог Червоної армії над військами кайзерівської Німеччини в 1918 році під Псковом і Нарвою. Після перейменування Червоної армії в Радянську змінилася і назва свята - він став Днем Радянської армії і Військово-морського флоту. В даний час відзначається як День захисника Вітчизни у відповідності з Федеральним законом РФ «Про дні військової слави (переможних днях) Росії» (1995 рік). З 2002 року за рішенням Державної думи СФ РФ 23 лютого є неробочим днем.

Міжнародний жіночий день (8 березня)

Вперше в Росії він був відсвяткований в1913 році в Санкт-Петербурзі. З 1966 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року свято Восьме березня став неробочим днем.

Свято весни і праці (1-2 травня)

Свято на честь міжнародної солідарності трудящих у Росії почали регулярно відзначати з 1890 року. Після Жовтневої революції свято стало офіційним: цього дня проводилися демонстрації трудящих і військові паради (перший першотравневий парад РККА відбувся в 1918 році на Ходинському полі). На другий день свята, як правило, у всій країні проходили так звані «маївки» - масові святкування на природі. 1 травня 1990 керівництво СРСР і КПРС піднялося на трибуну, щоб востаннє взяти участь в офіційній першотравневій демонстрації. З 1992 року всенародно улюблене свято перейменоване в Свято весни і праці. Цей день, що відзначається частиною світової спільноти як день солідарності трудящих, в Росії використовується для проведення політичних акцій партіями і рухами лівого політичного спектру.

День Перемоги (9 травня)

Всенародний Свято Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні відзначається в нашій країні з 1945 року. Але вперше широко був відсвяткований у СРСР лише через 20 років. У тому ж юбілейном1965 року День Перемоги став неробочим. Після розпаду СРСР деякий час паради в День Перемоги не проводилися, відновили цей ритуал у ювілейному 1995 році. Тоді в Москві пройшли два паради: на Красній площі (у пішому строю) і на Поклонній горі (за участю військ і бойової техніки). З тих пір паради на Червоній площі проходять щорічно - правда, тепер без бойової техніки. У цей день традиційно зустрічаються фронтовики, покладаються вінки до пам'ятників Слави і військової доблесті, гримить святковий салют.

День Росії (12 червня)

У цей день у 1990 році I З'їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію про державний суверенітет Россіі.12 червня 1991 відбулися перші вибори Президента Росії. З 1994 року за Указом Президента РФ «Про державне свято Російської Федерації» відзначався День прийняття декларації про державний суверенітет Росії. У 2001 році свято отримало свою нинішню назву. Формально День Росії - головне державне свято Російської Федерації.

День злагоди і примирення (7 листопада)

Святкування одного з найважливіших державних свят СРСР збережено в сучасній Росії. З 1992 року святковим днем вважається тільки один день - 7 листопада. Указом президента України від 7 листопада 1996 року «Про День злагоди і примирення» з метою пом'якшення протистояння і примирення різних верств російського суспільства колишня назва свята - «Річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції» - змінено на сучасне.

День Конституції Російської Федерації (12 грудня)

До 1977 року це свято відзначалося 5декабря, в день прийняття Конституції 1936 року. Потім свято було перенесено на 7 жовтня (день прийняття нової конституції СРСР - «Конституції розвинутого соціалізму»). Традиція святкування Дня Конституції продовжена в сучасній Росії. 12 грудня 1993 на референдумі була прийнята Конституція Російської Федерації, а з 1994 року Указами Президента («Про День Конституції Російської Федерації» і «Про неробочому день 12 грудня») день 12 грудня був оголошений державним святом.

Поряд з державними в Росії відзначають деякі професійні свята. Частина з них прив'язана до конкретних дат, інші святкують в той чи інший вихідний день місяця (першу суботу, остання неділя і т. п.). Ці дні, не будучи офіційними вихідними днями, відзначаються членами різних професійних співтовариств.

Свята, встановлених міжнародними громадськими організаціями та професійними об'єднаннями, переважно є «пам'ятними днями», до яких приурочують проведення гуманітарних і просвітницьких акцій, присудження різних премій і т. д. Перелік міжнародних та всесвітніх свят, встановлених ООН, ЮНЕСКО та іншими великими міжнародними організаціями та спілками, може служити наочним посібником з глобальних проблем сучасності.

Встановлюючи той або інший міжнародний свято, Генеральна Асамблея ООН іноді звертається з закликом відзначати його в усіх країнах-членах ООН. Такі заклики, як правило, залишаються без відповіді - принаймні, на державному рівні. Так сталося, наприклад, з тижнем боротьби проти расизму і расової дискримінації. У 1979 році Генеральна Асамблея закликала відзначати її щорічно з 21 березня, однак, щонайменше в останні півтора десятиліття в Росії про це навряд чи хтось згадує. Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухою, міжнародні дні охорони озонового шару, кооперативів, день добровольців в ім'я економічного і соціального розвитку залишаються святами груповими. Незавидна доля спіткала навіть День ООН (відзначається з 1948 року в день прийняття Статуту цієї організації в 1945 році). В1971 році Генеральна Асамблея рекомендувала країнам-членам Організації відзначати день 24 жовтня як державне свято, але, на жаль, в списках національних свят цей день знайти неможливо.

2. Значимість державних свят в передових державах західної демократії

Системи державних свят європейських країн будуються на основі поєднання релігійних та національних свят. У XX столітті в деяких країнах в цю систему були включені свята так званого червоного циклу - всілякі дні праці і солідарності трудящих.

Є три свята, які існують в календарях всіх європейських країн, - це Новий рік, Різдво (часто два неробочих дні) і Великдень (сама Великдень припадає на неділю, а неробочими днями звичайно є Страсна п'ятниця і пасхальний понеділок). Релігійні свята в рідкісних випадках (як, наприклад, День святого Патріка у ірландців) збігаються з національними, однак частіше за все національні свята мають відношення до найважливіших дат історії конкретної країни або пов'язані з її монархом.

Найменш ідеологізоване святковий цикл Великобританії, де взагалі немає національних свят, а їх місце займають bank holidays (банківські вихідні), які не несуть ніякої символічного навантаження і призначаються на понеділки в теплу пору року. Банківські вихідні випадають на перший і останній понеділки травня і на останній понеділок серпня. Ці додаткові вихідні були введені в 1971 році і є обов'язковими вихідними практично у всіх установах (крім системи освіти). Конфедерація британських профспілок TUC лобіює введення ще трьох додаткових банківських вихідних - по одному в червні, липні і вересні. Конфедерація також наполягає на тому, щоб вихідні були доступні всім зайнятим у країні - зараз вони не охоплюють 2,9 млн. чоловік.

Традиція не фіксувати дату свята, а відносити її на певний день тижня (найчастіше понеділок) взагалі властива святкової англосаксонської системи. Так, у США шість з десяти вихідних днів закріплені не за числами, а за днями тижня. США також відносяться до країн з великою кількістю національних свят. Причому серед них є й досить маргінальні - на зразок Дня Колумба. Крім того, в США, як і в Росії, немає додаткових вихідних на Великдень.

Офіційні свята США

1. Новий рік (1 січня)

2. День пам'яті Мартіна Лютера Кінга (3-й понеділок січня)

3. День президента (3-й понеділок лютого)

4. День пам'яті (останній понеділок травня)

5. День незалежності (4 липня)

6. День праці (1-й понеділок вересня)

7. День Колумба (2-й понеділок жовтня)

8. День ветеранів (11 листопада)

9. День подяки (4-й четвер листопада)

10. Різдво (25 жовтня)

Офіційні свята Італії

1. Новий рік (1 січня)

2. Хрещення (6 січня)

3. День Ангела (28 березня)

4. Річниця визволення Італії (25 квітня)

5. Міжнародний день трудящих (1 травня)

6. День Республіки (2 червня)

7. Свято всіх Святих (1 листопада)

8. Різдво (25 грудня)

9. День святого Стефана (26 грудня)

3. Аналіз результатів соціологічного опитування за темою дослідження

Опитування респондентів р. Зеленогірська

Разом опитаних: 74человека

Результати опитування, проведеного Фондом "Громадська думка", компанією "Башкірова і партнери" та Аналітичним центром Юрія Левади ¹

Рішення зробити 7 листопада звичайним робочим днем, а 4 листопада відзначати День народної єдності схвалюють сьогодні 22% російських громадян, вдвічі більше - 41% - його не схвалюють. Більше третини опитаних (37%) поки не визначилися, чи подобаються їм ці зміни чи ні.

Про це свідчать результати опитування, проведеного Фондом "Громадська думка" наприкінці жовтня серед 1500 респондентів.

У ході дослідження з'ясувалося, що серед молоді позитивно ставляться до нововведення 28%, а негативно - 25% респондентів, серед представників старшого покоління - 17 і 54% відповідно.

Соціологи відзначають, що для значної частки росіян (42%) 7 листопада - День Жовтневої соціалістичної революції, перейменований у 1997 році в День примирення і згоди, а з 2005 року втратив статус офіційного свята, - як і раніше залишається "особливим, важливим, значимим днем ". Не є він таким для 47% опитаних.

Значно частіше за інших заявляють, що цей день для них важливий, прихильники КПРФ (88%), росіяни старші 55 років (62%) і люди з неповною середньою освітою (56%).

Улюбленими державними святами росіян залишаються Новий рік і День Перемоги. Свята нової політичної епохи - День Росії і День народної єдності - поки сприймаються як менш важливі, значущі, відзначають соціологи Фонду.

Результати іншого опитування, проведеного в жовтні компанією "Башкірова і партнери" серед 1500 респондентів, свідчить про те, що переважна більшість учасників дослідження (80,5%) мають намір провести День національної єдності як самий звичайний вихідний.

Лише 14,4% опитаних, головним чином молодь, мають намір взяти участь у формальних і неформальних заходах з приводу нового державного свята.

Між тим, за даними Аналітичного центру Юрія Левади, за підсумками опитування 1600 росіян поки лише 8% респондентів знають про те, що 4 листопада в Росії вперше відзначається День народної єдності. Більшість же (51%) опитаних соціологами напередодні свята змогли вказати його точну назву.

Третина учасників дослідження (33%) іменували майбутнє свято Днем злагоди і примирення, а 5% вважають, що в цей день буде відзначатися День звільнення від польсько-литовських інтервентів. Інші варіанти називали 3% респондентів.

2. Червоний день календаря - 7 листопада

1. Історія свята Великої Жовтневої соціалістичної революції

7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року в Петрограді відбулося збройне повстання, що закінчилося взяттям Зимового палацу і арештом членів Тимчасового уряду. Потім було багато всього: криваве твердження більшовиків в інших містах, Брестський мир, довга громадянська війна, повстання моряків Кронштадта, але саме цей день став точкою звіту радянської влади в Росії. Саме цей день став головним радянським святом, основою радянської ідеології та міфології.

Святкувати 7 листопада стали відразу ж. Причому вже в 1918 році радянський уряд всерйоз обговорював питання про те, щоб радикально змінити календар, замінивши християнське літочислення революційним, і оголосити 7 листопада датою початку нової ери (більшовики тут, втім, не були оригінальні, наслідуючи приклад французької революції). На початку 1918 року декретом Раднаркому країну перевели з юліанського на григоріанський календар, проте цього здалося мало. Незабаром після першої річниці революції колегії Народного комісаріату по освіті доручила науковому відділу Наркомосвіти у двотижневий термін подати проект заміни християнської ери літочислення. І такий проект був підготовлений, однак виявився недостатньо радикальний. Він пропонував з метою «встановлення деякого однаковості з існуючим календарем буржуазних держав» першим днем першого соціалістичного року встановити 1 січня 1918 року. З такою поступкою була не згодна більшовицька верхівка, що вважала, що літопис треба починати саме з 7 листопада, а тому науковому відділу доручили більш детальне опрацювання проекту.

Черговий варіант обговорювався вже в січні 1919 року. На відміну від попереднього в цьому радикалізму було хоч відбавляй. Автор, скасовуючи тижні, місяці і роки, скасовував всі пересувні і постійні свята. Зокрема, передбачалися три форми соціалістичного року: простий, святковий і ювілейний, які мали свою послідовність і кількість днів. Вражає і розмах проекту - ювілейні роки повинні були наступати раз на 420 років. Однак і тут автори не тільки не впоралися з розрахунковою складністю, але і не виявили належної ідеологічної витримки. За їх пропозицією «першим днем першої (нової) квінти четвертого соціалістичного року» повинно було стати 24 грудня 1919.

З новою хронологією в результаті нічого не вийшло, і в результаті 7 листопада стало просто основним святом Країни Рад. При Сталіні остаточно оформився і святковий канон: демонстрації трудящих, явище вождів народу і, нарешті, військовий парад на Красній площі, заради якого спеціально були реконструйовані в'їзди на головну площу столиці. Цей канон дотримувався неухильно, і навіть 7 листопада 1941 року, коли на Москву наступали німці, не стало винятком: полиці, що пішли по червоній площі, йшли прямо на фронт і в кінці кінців зробили вирішальний перелом у битві за Москву.

2. Причини скасування радянського свята

7 листопада довгий час був дійсно головним святом і для більшості радянських громадян, проте в 70-х ситуація почала змінюватися. Пафосний і офіціозний День Жовтневої революції перестав сприйматися як повноцінний свято, поступившись місцем народним Дня Перемоги і Нового року. На святкову демонстрацію стали зганяти за рознарядкою з підприємств. Військовий парад теж став втрачати свою притягальну силу - інтерес до техніки і озброєнь у нового покоління радянських людей стрімко падав. Втім, обивателі шанобливо ставилися до двох вихідні дні (адже вихідним було і 8 листопада), а тому паралельно з офіційним святковим ритуалом 7 листопада став оформлятися народний ритуал: ранкове сімейне застілля з салатом олів'є і переглядом трансляції параду. Ні до революції, ні до державного пафосу цей ритуал особливого стосунку не мав.

Радикально змінилося значення 7 листопада на початку 90-х. Крах радянської влади і самого СРСР перетворило колишній офіціозний свято в день опозиційних виступів. Масові мітинги комуністів, червоні прапори, Анпілов і анпіловскіе старенькі з плакатами віддати під суд банду Єльцина, намальовані від руки карикатури на Чубайса і Гайдара. Але в міру того, як проходив шок від реформ і життя в країні налагоджувалося, 7 листопада вже в якості Дня примирення і порозуміння дедалі очевидніше ставав просто черговим вихідним вдень без певного ритуалу.

Однак сам факт залишився закріплення в якості офіційного свята річниці державного перевороту 1917 року свідчив про те, що перехідний пострадянський період ще не пройдений і Росія не готова формувати свій, не радянський святковий цикл. А тому сьогоднішнє прощання з 7 листопада - це не просто перенесення вихідного на інше число, це повноцінна історична віха.

Втім, однією скасування річниці Жовтневої революції мало. Потрібна адекватна заміна - нове національне свято, символічна роль якого була б порівнянна з 7 листопада. І вибір такого свята - справа вкрай серйозна і відповідальна.

3. 1996р. - «Рік злагоди і примирення» (нове свято - День примирення і згоди)

а. Політичне обгрунтування нового свята: «червоні побіліли, білі почервоніли» ²

У напередодні 7 листопада 1996 року президент своїм указом оголосив «рік злагоди і примирення». Сама дата - день перемоги більшовиків у Росії - говорить про те, що по суті російський президент сказав: «червоним» і «білим» пора помиритися. А може, і правда пора?

Ідея не нова. За останні роки про необхідність національного примирення говорили неодноразово. Багато посилалися на Франка, який поставив пам'ятник всім жертвам громадянської війни і домігся національного примирення. У 1994 році під враженням жовтневих подій 1993-го Кремль вже проводив відповідну процедуру - усім політичним силам було запропоновано підписати договір про суспільну злагоду. І хоча певний ефект від акції був (політична боротьба з тих пір йшла в легальному руслі, без кривавих ексцесів), опозиція з Єльциним не погодилася. Чи не станеться знову те ж саме? Чи не будемо ми знову або спостерігати, або брати участь в черговій сутичці «білих» і «червоних», можливо з самими драматичними наслідками?

Останній великий ювілей «Великого Жовтня» - 70 років - справили в Перебудову. Суспільний настрій було на підйомі, чекали поліпшення, і всі були сповнені надій. Хто б міг тоді подумати, що до наступної круглої дати і СРСР перестане існувати, і «Жовтень» буде розжалуваний у незрозумілий день, чомусь зазначений у календарі. 10 років в історії країни - начебто небагато. Але в житті окремої людини і певного покоління - це дуже велика дистанція. Діти, які виросли за це десятиліття (ціле «шкільне покоління»), вже до ладу не знають, що, власне, трапилось у Петрограді - 25 жовтня багато років тому. У тих, кому менше 17 років, немає проблем з черговою річницею революції - додатковий вихідний, такий же, як і інші суботи та неділі. Вони не були ні комсомольцями, ні навіть піонерами, вони не присягали дідусеві Леніну і рідний комуністичної партії. І радянське минуле, в якому не було жуйки, бананів, снікерсів і реклами, вони й уявити собі не можуть.

Ті, кому менше 30 років, то є кому в минулий ювілей було 20 років, також мало цікавляться насувається річницею. Доперебудовний життя для них - це дитинство і безтурботна юність. Руйнування старого порядку довелося на пору їх дорослішання і особистого самовизначення. Вони ще нічого не мали в житті - ні статусу, ні посад і стабільної роботи, ні обов'язків. Цьому «пролетаріату за віком» не було чого втрачати, і він, природно, найбільш легко адаптувався до змін і нового життєвого укладу. Політика їх не цікавить зовсім: ні те, що відбувається зараз, ні тим більше те, що сталося 80 років тому. Один з парадоксів краху комунізму: на всій території колишнього СРСР молодь виявилася найбільш соціально пасивною частиною суспільства, абсолютно аполітичною. Вона ніколи не вірила ні в якій комунізм і розлучилася з ним без печалі, білі та червоні для неї приблизно те ​​ж саме, що білі американські першопроходці і червоношкірі індіанці. Отже, приблизно для половини населення Російської Федерації проблема миру між «червоними» і «білими» не існує зовсім. Минуле не сприймається ним як щось актуальне і має будь-який сенс.

Більш складне ставлення до «червоним» і «білим» у тих, кому за тридцять і більше. Перш за все, «червоні» і «білі» в нашій історії вже мирилися, і неодноразово. Перший раз - у роки Великої Вітчизняної, коли еміграція - а більше ніде до цього часу білих не залишилося - виступила в переважній своїй частині на боці Радянського Союзу. Денікін, Бердяєв, Купрін і багато інших визнали, що СРСР є законним наступником Російської імперії, що громадянська війна була трагедією народу, у якій винні не тільки «червоні», а й «білі».

Після війни і «червоні» поступово стали визнавати, що своя правота була і у «білих». Особливо наочно простежується процес історичного примирення в мистецтві. У 60-70-ті роки кінематографа, відбиваючи настрої більшості, все більше стає якщо не «білогвардійських», то нейтральним по відношенню до учасників революції і громадянської війни. Ще Шолоховське «Тихий Дон» мав явно виражену тенденцію до неідеологізованого поданням громадянської війни, що проявилося і при його екранізації. З часом фігури «білих» ставали все більш симпатичними і привабливими, «червоні» виглядали в кращому випадку просто такими ж, як їхні противники. «Ад'ютант його превосходительства», «Невловимі месники», «Біле сонце пустелі» і багато інших фільмів свідчили про реальну переоцінці революції і толі в ній червоних і білих. Супротивники більшовиків виведені в них вельми симпатичними і гідними людьми. Хоча загальна оцінка подій залишалася ортодоксально-комуністичної, її ідеологічна спрямованість нейтралізовувала на художньому рівні. Аналогічні процеси відбувалися і в інших жанрах і видах масового мистецтва. Давно вже в моді «білогвардійські» пісні про «панів юнкерів», «лейб-гусарів», «флігель-ад'ютантів» і «корнетів». Інший не менш яскравий приклад - анекдоти про Чапаєва, який з червоного героя перетворився в комічну фольклорну постать. Професійні мистецтвознавці могли б навести більш суттєві приклади і дати повну картину цього процесу, але я не претендую на роль фахівця і тому обмежуся, як мені здається, досить переконливими прикладами. Вони свідчать про те, що до початку перебудови в суспільній свідомості радянського народу примирення між «червоними» і «білими» вже сталося, що, до речі, і створило об'єктивну передумову для історичної поразки комунізму.

Крах комунізму, природно, порушив вже сформований світ: «червоні» були оголошені в усьому винними, а «білі» - володарями історичної правди. Особливо потужний ідейний удар був завданий по ЧК-КДБ і Леніну, і одночасно були зроблені спроби підняти на п'єдестал фігури Колчака і Денікіна. КПРС була заборонена, комуністична ідея і те, як вона реалізовувалася, були піддані анафемі. В Росії почали відроджувати все, що було втрачено в революцію і громадянську війну. Назви міст і вулиць, герб, прапор, храми, ідеї та авторитети були взяті з минулого. Здавалося, що в Росії з «червоними» покінчено назавжди і через 74 року «біла ідея» взяла повний реванш. Природно, в той час ніхто не говорив про примирення «білих» і «червоних», від останніх була потрібна тільки повна й остаточна капітуляція.

Минуло кілька років - і ситуація кардинально змінилася: комуністи стали, і не без підстав, претендувати на владу в Росії. Що ж до «білих», то вони просто зникли з політичної арени. Візьмемо, наприклад, складу нинішньої Державної Думи: у ній 4 партійні фракції і 4 депутатські групи. Єдина більш-менш антикомуністична - це «Яблуко», але і цей партійний фрукт швидше «зеленувато-рожевий»: тут поєднуються анархістські і соціал-демократичні цілі і методи політичної боротьби. Інші ж взагалі важко поміщаються на осі «білі-червоні».

Серед цих інших провідну роль відіграє «партія влади» - виконавча влада в Кремлі та регіонах, пов'язана з нею політична, фінансова та інформаційна еліта. Її-то вже ніяк «білої» не назвеш. Вона значною мірою складається з колишньої номенклатури, антикомунізм якої носить не ідейний, а прагматичний характер. Представники цієї політичної сили фактично ніколи від свого комуністичного минулого не відхрещувалися, так само як і від Жовтневої революції. І хоча «червоними» вони себе не вважають, але і в «білі» не записалися.

Є чимало свідчень того, що російське суспільство в основному вже знайшло певну форму компромісу між новим соціальним ладом і пам'яттю про «проклятому минулому». Спрацювали консервативні механізми, і частина радянської цивілізації залишилася або повністю недоторканою, або злегка видозміненою. Так, практично повністю припинилися перейменування міст і вулиць, збереглася система вищих нагород і почесних звань. Наприклад, словосполучення «Герой Радянського Союзу» або «народний артист СРСР» вимовляються з пієтетом. Ще більш наочним свідченням того, що форма історичного компромісу вже знайдена чисто емпіричним шляхом, є збереження радянських свят: 23 лютого, 8 березня, 9 травня, день міліції, в який проходить головний концерт країни.

Строго кажучи, відзначати День захисника Вітчизни у день, який був визначений як дата народження Червоної Армії, - це кричуща нелогічність. Виходить, що країна, яка звільнилася від тоталітаризму, святкує день заснування одного з основних державних інститутів цього ж тоталітаризму. Трохи кращі справи і з 8 березня, днем солідарності жінок-пролетарок. Але така виявилася логіка життя - суспільство відкинуло вимогу «зруйнувати все дощенту» і зберегло частину своїх традицій і звичок. Більш того, на екранах центрального телебачення постійно прокручуються радянські фільми. Радянська пісня сприймається настольгіческі: два роки святкування Нового року проходило при повному пануванні радянської естради. Фактично, нехай і в злегка закамуфльованої формі, відбувається часткова реабілітація радянського періоду історії.

Є люди, які в наведених вище прикладах бачать атавізм, дефективність російського шляху до демократії і свободи і вимагають тотальної декомунізації, викорінення всіх слідів і ознак, що нагадують про тоталітарне минуле. Але, може бути, саме мало-мальськи терпиме ставлення до минулого і відображає більш високу ступінь розвитку народу, коли об'єктивно необхідний радикалізм змін поєднується з нормальним консерватизмом? І дуже символічно, що радикальні реформи почав Єгор Гайдар, людина з прізвищем, яка була одним із символів більшовицького періоду нашої історії.

4. Нове свято - День народної єдності

1. Історичний зміст нового свята: від смути до Великої Росії

Розмова про новий свято 4 листопада треба починати з того, що в 1612 році в цей день не відбулося рівним рахунком нічого значущого. Народне ополчення під керівництвом князя Дмитра Пожарського здобув перемогу у битві за Москву і вибило поляків з Китай-міста 22 жовтня 1612 за юліанським календарем (за старим стилем). Різниця між юліанським і григоріанським календарем (новий стиль) не задана раз і назавжди. З плином часу вона збільшується, оскільки визначається в залежності від віку за наступною формулою: кожне сторіччя, крім тих, де перші дві цифри діляться на чотири - 1200, 1600, 2000, - додається один день. Для XVII століття, наприклад, додавати треба не тринадцять днів, як зараз, а десять. Тобто річниця події, про яку, ми говоримо, має відзначатися 1 листопада, а зовсім не 4-ого. Помилка ця вийшла за неуцтво і халатності: творці законопроекту просто взяли дату святкування Казанської ікони Божої Матері (у пам'ять позбавлення Москви і Росії від поляків у 1612 році), навіть і не задумавшись про те, що православна церква живе за юліанським календарем, а тому через 100 років (нинішнє століття не дає додаткового розбіжності між календарями) буде святкувати цей день 5 листопада, ще через 100 - 6-го і так далі. ³

Крім того, і сама подія - взяття Китай-міста - не є настільки вже значущим. Московський Білий місто було і без того вже майже рік зайнятий козаками князя Трубецького, які, власне, і звільнили Китай-місто 22 жовтня, причому польський гарнізон відступив у Кремль і здався тільки через місяць. Більш того, після цього Москві загрожувало військо польського короля Сигізмунда, який після невдалої облоги Волоколамська повернув назад до Польщі. Були і серйозні чвари між ополченням Пожарського і козаками Трубецького, ледь не переросли в міжусобну різанину.

Але тим не менше за всіх реальних огріхах і можливих причіпок вибір підстави для нового свята як не можна більш вдалий.

Що являла собою Росія початку XVII століття? Почати з того, що ніякої Росії, власне, ще не було. Було царство Московське, яке розвалювалося на очах і мало от-от сконати зовсім. З одного боку - з одного боку поляки в особі війська гетьмана Жолкевського, який вийшов до Москви, і короля Сигізмунда III, осадившего Смоленськ. З іншого - черговий Лжедмитрій, хоч і відтиснутий від Москви, але з потужним військом, що складалося з козаків і самих різних найманців (у тому числі і литовських частин Сапєги). З третього - шведи, які загрожують Новгороду, з четвертого - російські «ратні люди», що діють то разом з поляками, то разом з Лжедмитрієм, то самі за себе і проти всіх. При цьому власне «наших» ніяких і немає. Московські бояри в страху перед Лжедмитрієм і його козаками присягають Владиславу, синові польського короля Сигізмунда III, однак і це не рятує від грабежів та побиття з боку зайняли Москву польських військ. Та й Сигізмунд III не поспішає відправляти сина на царство, вважаючи, що простіше буде просто захопити московські землі. Козаки Заруцького і Трубецького, що виступили проти поляків, грабують російські міста ще хлеще інтервентів.

І ось тут, коли вже й сподіватися нема на що й ні на кого, на захист держави став народ. Не чернь московська, бунтували з Лжедмитрія, а торговий і піддячий народ міст російських. «Похотеть нам допомогти Московської держави, то не пошкодувати нам нічого», - так сформулював національну ідею нижегородський торговець м'ясом Кузьма Мінін, і ця формула знайшла відгук у серцях таких самих, як він, нижегородських, ярославських, суздальських, арзамаські обивателів.

І не тільки проти поляків, чужоземців та іновірців збиралося ополчення. Воно збиралося так само проти козаків та інших «ратних людей, які творять беззаконня». Люди віддавали гроші для відновлення суверенної російської держави, для повернення життя в нормальне русло.

І вже через рік очолив ополчення князь Пожарський очистить північні князівства від поляків і розбійників, віджене від Москви козаків Заруцького, розіб'є польські війська, які прийшли на підмогу обложеним в Москві, а потім разом з козаками Трубецького 22 жовтня захопить Китай-місто. А вже 21 лютого 1613 року Земський собор обере нового царя Михайла Романова - і тим самим буде покладено початок Великої Росії.

Позбувшись від внутрішніх негараздів, Росія стала найсильнішою державою на просторі Східної Європи, чого не могли перешкодити і амбітні шведи, в розпал Смути дозволили собі захопити Великий Новгород. Аж ніяк не випадково при Петрові Великому в 1721 році співпали дві великих події - переможне закінчення Північної війни і проголошення Росії імперією. Претензії Швеції на роль великої держави були втрачені назавжди, а Річ Посполита у 1795 році, після третього поділу Польщі, і зовсім перестала існувати як держава (таке положення зберігалося 223 роки).

Всередині Росії переможна осінь 1612 обернулася довгоочікуваним позбавленням від Смути. У країні з'явилася законна влада і нова династія. І хоча вихід з породженого Смутою найглибшої кризи зайняв ще довгі роки, головне було зроблено: руйнування держави було зупинено, а російське суспільство виявило себе здатним до консолідації та самостійного історичної творчості. Почуття національної та релігійної єдності, зримо проявилося в епоху Мініна і Пожарського, стало з тих пір незмінно супроводжуватиме найважливіші віхи російської історії: без 1612 не було б і героїчних подій року 1812-го, коли Росія зуміла зупинити непереможну армію Наполеона. Накопичений тоді безцінний «символічний капітал», треба сподіватися, розтрачений не до кінця, і слова Сергія Михайловича Соловйова про «велике народному торжестві» 1612 будуть актуальні ще довго: «Народ був готовий стати як одна людина; безперервний ряд заколотів і лих не розтрощили могутніх Сід юного народу, але очистив суспільство, привів його до свідомості необхідності пожертвувати всім для порятунку віри, угрожаемой ворогами зовнішніми, і наряду державного, якому погрожували вороги внутрішні, злодії ... »

Ці дні по праву займають почесне місце серед найважливіших дат в російській історії і, безсумнівно, заслуговують бути відзначеними в календарі як державне свято, що символізує єдність нації і покликаний формувати у мільйонів людей найважливіша якість громадянина вільної країни - психологію переможців.

2. Політична боротьба навколо нового свята триває

Депутати Петербурга - за збереження святкування 7 ⁴ листопада

На засіданні Законодавчих зборів Петербургу було прийнято постанову про проект федерального закону про внесення змін до статті 112 Трудового кодексу РФ. Петербурзькі парламентарії схвалили ініціативу депутатів Держдуми Валерія Богомолова, Олега Єремєєва, Володимира Жириновського, про зміну системи російських свят.

У постанові пропонується залишити святом річницю Жовтневої революції День злагоди і примирення 7 листопада. При цьому не підтримувати святкування Дня народної єдності (депутати Держдуми пропонують відзначати 4 листопада як день визволення Москви від польських інтервентів). При цьому обговорення думської ініціативи викликало різке засудження депутата Михайла Амосова (фракція "Демократична", партія "ЯБЛУКО" - прим. Прес-служби), який вважає, що "можна було б поставити питання про святкування дня народження другого президента Росії". "Це не гірше того, що сталося 4 листопада 1612", - заявив Амосов. При цьому він сподівається, що "ця дурість помре в надрах Держдуми без нашої допомоги". Також депутата Амосова не влаштувала і скасування святкування Дня конституції. Однак більшість парламентаріїв були стурбовані тільки зникненням 7 листопада. 33 голосами вони прийняли постанову з єдиною поправкою в основний текст: замінити святкування 4 листопада на 7 листопада.

Г. Зюганов: «Перегляд святкових дат - провокація» ⁵

Лідер комуністичної партії Геннадій Зюганов вважає провокаційною намір Державної думи переглянути святкові дні в Росії. Таку заяву він зробив на прес-конференції в Москві. «Це провокаційна спроба Держдуми і нічого крім додаткового розколу в суспільство не внесе», - вважає глава КПРФ. При цьому, за його словами, соцопитування показали, що близько 77% росіян виступають проти скасування свята 7 листопада. Лідер комуністів висловив переконання, що навіть у разі скасування свята 7 листопада «його все одно будуть відзначати».

Натомість 7 листопада запропоновано відзначати як державного свята 4 листопада - річницю визволення Москви від польських інтервентів. За словами Зюганова, вигнання зі столиці польських загарбників відбулося 8 листопада за новим стилем, в той час як 4 листопада - свято Російської православної церкви. «Як можна визначати цей день державним святом, коли в Росії проживають мільйони людей, які мають різні погляди та переконання, а також віросповідання», - підкреслив він.

Заст. керівника КПРФ Сергій Решульскій заявив, що законопроект був внесений до Держдуми з грубими порушеннями регламенту. Крім того, за його словами, уряд визнає витратність законопроекту, реалізація якого потребуватиме, щонайменше 8 млрд. рублів бюджетних коштів.

Великий Жовтень «почорнів» (позиція зеленогірських комуністів) ⁶

Замість «церковного свята» комуністи відзначили річницю Великого Жовтня

У неділю зеленогірських комуністи провели демонстрацію і мітинг, присвячені 88-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Незважаючи на те, що з волі влади 7 листопада з червоного дня календаря перетворився на чорний, а офіційним святковим днем стало 4 листопада - День народної єдності, чимало людей категорично з цим не згодні.

Через моторошно холодного вітру людей на демонстрацію і мітинг прийшло трохи менше звичайного для такого роду заходів. Хода організоване пішої колони у супроводі машин ДАІ традиційно почалося від «Прометея». Учасники демонстрації, несучи прапори з емблемою КПРФ, пройшли головною дорогою площі перед Палацом культури, де демонстрація плавно перейшла в мітинг протесту.

Встановлення 4 листопада святковим днем лідер зеленогірських комуністів С. Козлов назвав «черговим трюком, влади, яка просто-напросто боїться власного народу». За його словами, приміром, у Франції досі святкують День взяття Бастилії, і нікого не турбує те, що була така подія, яке владі не до вподоби.

По суті, якщо влада дійсно хоче, щоб народ відзначав капітуляцію поляків, було б логічніше зробити святковим днем 8 листопада. Адже кілька сотень засіли в Кремлі поляків, доведених голодом до людожерства, змусили капітулювати тільки 26 жовтня (за старим стилем) або 8 листопада (за новим стилем). Закінчення ж 14-річної смути на Русі історично відносять до 1613 - до моменту проголошення Михайла Федоровича Романова царем Росії.

Згадали мітингувальники і про минулий недавно Народному референдумі, ініційованому Компартією Росії. «Більше 170 тисяч жителів Красноярського краю взяли у референдумі участь, - заявив у своєму виступі секретар міськкому КПРФ, депутат міськради Олексій Слонів. - У Зеленогорську в Народному референдумі брали участь 5 тис. чоловік. Поставивши своє «за» у бюлетенях Народного референдуму. Красноярці тим самим сказали категоричне «ні» реформам, які так наполегливо проводяться нинішньою владою »

2. «Росія святкує, Польща обурюється» ⁷

Минулий 4 листопада російське свято, День народної єдності, навів на сумні роздуми поляків ... Важко не погодитися з міністром закордонних справ Польщі Адамом Ротфільдом, що у відносинах між нашими країнами «щось не в порядку».

Лейтмотивом польських претензій залишається уявне «відродження імперського духу». Погоджуючись, що установа свят - суто внутрішня справа країни, поляки, тим не менш, нарікають. Ось вам і цивілізовані європейці! Хіба можна уявити французів, які протестують, приміром, проти святкування ювілею Трафальгарської битви? Як відомо, вони прихильно прийняли запрошення на участь в грандіозному параді з цієї нагоди. А ось президент Кваснєвський, перебуваючи у Москві на святкуванні 60-річчя Перемоги, відчув образу від недостатнього визнання польських заслуг у справі нищення фашистської Німеччини. Так що часто згадуються польською пресою епітети про російських комплексах, зокрема «імперському», швидше наводять на думку про рефлективності поляків, загостреної внутрішніми проблемами. 6-мільйонна безробіття, нездійснені надії на фінансові впливи з боку Євросоюзу і т.п. У Росії вже давно не вважають, що «поляки і скубенти - ворог внутрішній». Поляк нам не ворог, а кровний брат, здатний, як і ми помилятися. Давайте ж разом позбавлятися від химер і помилок, поважаючи чужі переконання і свята, навіть якщо когось на них не кличуть ... Справа за малим - бачити в сусіді рівноправного партнера.

III Висновок

1. Висновки і результати дослідження

В кінці моєї роботи хочу сказати, що я досягла передбачуваної мети, а саме: визначила історичний аспект нового державного свята Росії - 4 листопада. Переслідуючи цю мету і поставлені на початку роботи завдання, я виявила, які державні свята має Росія, яка їхня історія. Також я провела соціологічне дослідження для виявлення обізнаності респондентів про державні свята Росії та їх відносини до свят 4 листопада і 7 листопада.

Результатом мого дослідження є докази того, що святкова система держави залежить від політичної обстановки в даній країні, від рівня історичної пам'яті та національної самосвідомості, від політичної культури населення та керівників цієї держави.

Завдяки цьому дослідженню, я зрозуміла, що держава повинна рахуватися з думкою свого народу, адже ми все-таки живемо в демократичній країні. А народ, у свою чергу, повинен бути чудово обізнаний про те, які свята він святкує і, звичайно знати їхню історію. Необхідно поважати і шанувати історію свого рідного держави.

Слід визнати, що 88 років були великою епохою, що мала величезне значення, епохою великих оману і грандіозних експериментів, нестерпних експериментів випробувань і духовного гніту, небачених за масштабом злочинів і в теж час небаченої стійкості і духовного злету. Цей час треба визнати історією народу і відноситься не як до справжнього і актуальному, а як до минулого. Тільки при такому підході можливо справжню єдність. Перетворивши російську історію XX століття в суцільну чорну діру, ми об'єктивно сприяємо не лише розвитку аполітичності молоді, але і її незацікавленість у долі країни. А при такому ставленні важко розраховувати на формування громадянського суспільства.

В історії Росії чимало гучних подій і славних сторінок. Але навряд чи є якесь інше подія, настільки підходяще для того, щоб стати новим національним святом. Замість дня породив російську смуту, - день, що символізує пік єднання народу проти спільного ворога. Замість дня, з якого почалася перекручення держави російської, день, який забезпечив майбутнє спасіння і становлення цієї держави. І, загалом, не так важливо, першого листопада або четвертого, Китай-місто або всю Москву, - сама по собі відсилання до цього епізоду російської історії настільки важлива, що цілком можна і не прискіпуватися до дат. Врешті-решт нехай буде четвертого.

Інший і куди більш важливе питання - чи буде реалізований потенціал цього свята, чи зможе він стати організуючим ланкою для всього російського святкового циклу. Сьогоднішній російський святковий цикл цілком адекватний традиції і ритуалів. Випадає з нього жвавіше що День Росії, який так і не став національним святом. Та й не міг, напевно, стати - занадто сумнівний і незначний його привід. Власне, його місце - місце головного національного свята, на ряду з 9 Травня несе основну ідеологічне навантаження, повинен зайняти день 4 листопада. Якщо це відбудеться, то подальша корекція святкових днів може бути досить незначною (перший досвід різдвяних канікул вийшов поки не надто вдалим: занадто багато виявилося свят). 8 березня навіть за радянських часів ніким не сприймався як міжнародне свято жіночої солідарності, та і 23 лютого далеко не обов'язково пов'язувати з днем утворення Червоної армії. Якраз за радянських часів було рішуче не зрозуміло, яке саме відношення має радянська армія до 23 лютого 1918 року і чому раптом обрана саме ця дата. Однак, щоб день 4 листопада став повноцінним святом і реалізував свій потенціал, необхідно ясно усвідомлювати те, що саме ми святкуємо і навіщо це потрібно.

І не треба надто турбується про поляків, національні почуття яких ми можемо образити, роблячи свято національним. Американці святкують свій День незалежності і при цьому мають прекрасні відносини з Великобританією. Та й самі поляки якщо й мають претензії до Росії і її історії, то зовсім не з приводу подій чотирьохсотрічної давнини.

2. Політичні прогнози

Директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков вважає, що свято День народної єдності, як і будь-який інший новий свято, навряд чи приживеться в російському суспільстві, доки влада не доб'ється якихось реальних досягнень. «Проблема в тому, що з одного боку - ніхто до ладу не знає, що було 4 листопада, а з іншого - святкувати зараз нема чого, тому що, з точки зору людей, життя зараз погана», - сказав Марков «Інтерфаксу». На його думку, «народ зараз не хоче від влади ніяких свят, причому з нинішньою владою вони асоціюють і Путіна, і Єльцина, і Горбачова. Разом з тим, логіка влади, зовсім, очевидна - бажано відповзти від 7 листопада, тому що неможливо святкувати більшовицький переворот, коли у владі багато антикомуністи або навіть ультра-антикомуністи, а з іншого боку, ведеться пошук нових символів державності », - вважає політолог . Крім того, він вважає, що «влада не вистачає духу повністю піти від 7 листопада, і тому свята призначаються поряд з цією датою».

Зі свого боку президент Фонду «Політика» В'ячеслав Ніконов вважає, що перспективи нового свята Дня народної єдності поки невизначені. «Зараз неможливо сказати - приживеться він чи ні. Поняття єдність і служіння батьківщині занадто абстрактні і навряд чи здатні викликати якісь емоції. А свято, щоб його підтримали, повинен зачіпати душу людей », - сказав Ніконов« Інтерфаксу ». У зв'язку з цим, на його думку, для того, щоб нове свято був підтриманий народом, «потрібні серйозні піарскіе зусилля». При цьому Ніконов запропонував розвивати «ідею наступності поколінь, які рятували Росію в різні часи".

"До того ж, для 4 листопада як для свята є і духовно-релігійні передумови, тому що в цей день всі православні відзначають день Казанської ікони Божої матері», - зауважив Ніконов.

Між тим, деякі громадські та політичні діячі Росії, які підтримали скасування свята 7 листопада, впевнені, що з часом святкування Дня народної єдності наповниться сенсом для більшості росіян. Так, перший віце-спікер Держдуми від «Єдиної Росії» Олег Морозов упевнений, що «у цього свята - хороші перспективи і з часом він може стати для народу, для кожного росіянина своїм святом. Адже саме в листопаді 1612 вперше позначилося те, що сьогодні ми називаємо цивільної солідарністю, громадянською відповідальністю, з'явилися паростки громадянського суспільства. Це був великий перелом в житті нашої країни, і цю дату, впевнений, ми будемо відтепер святкувати завжди », - сказав Морозов.

IV Список джерел

1. Бондарєв В. Червоні побіліли, білі почервоніли / / Батьківщина. - 1997. - Липень.

2. Бушуєв С.В. Історія держави російської / Книжкова палата. - М., 1994.

3. Головатенко А. Історія Росії: спірні проблеми / Школа - прес. - М., 1994.

4. Громов О., Куліков А. Свято на виріст / / Експерт. - 2005. - № 42 (488).

5. Іванов Ю. Ех, загуляв ... / / Батьківщина. - 2005. - № 2.

6. Каверзін Р. Великий Жовтень почорнів / / Панорама. - 2005. - № 46 (897).

7. Ключевський В.О. Про російської історії / Освіта. - М., 1993.

8. Костильов В.І. Кузьма Мінін / ВАП. - М., 1993.

9. Малініна М. Мінін і Пожарський повернулися на батьківщину / / Учительська газета. - 2005. - № 44 (10073).

10. Назаров. В. 4 листопада - укладення однієї російської дати / / Вокруг света. - 2005. - Листопад.

11. Шишков А. Очищення від смути / / Батьківщина. - 2005. - № 1.

12. Іменинний календар / Авт.-сост. О. М. Попова. - М., 1996.

13. Універсальний енциклопедичний словник / Гл.ред. С. Самсонов - М., 2005.

1. Поздоровлення городян зі святом / / Імпульс. - 2005. - №

Використовувані Інтернет ресурси

1. http://www.newsru.com/russia/04nov2005/edinstvo.html/

2. http://www.pravda.ru/society/

3. www.spb.yabloko.ru/pbl/

4. www.psdp.ru / news / politics

5. http://www.fontanka.ru

V Додатка

1. Анкета соціологіческого опроса (для респондентов г. Зеленогорска)

Шановні панове!

Для отримання соціологічних даних за темою дослідження учениці 11 класу гімназії № 164 Мишкін Юлії, просимо Вас відповісти на наступні питання:

1. Які державні свята Росії ви знаєте (перерахуйте)?

___________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Яка історія колишнього свята Росії - 7 листопада?

___________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Чому це свято (7 листопада) був скасований?

___________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Що ми святкуємо 4 листопада?

___________________________________________________________________________________________________________________________________Спасибо За Ваші відповіді!

2. Думки про новий святі різних політичних діячів:

1. Лідер КПРФ Г. Зюганов

«Це провокаційна спроба Держдуми і нічого крім додаткового розколу в суспільство не внесе, - вважає глава КПРФ Г. Зюганов. - Як можна визначати цей день державним святом, коли в Росії проживають мільйони людей, які мають різні погляди та переконання, а також віросповідання », - підкреслив він.

2. Лідер КПРФ р. Зеленогірська С. Козлов

«Сьогодні ми вперше зустрічаємо річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції не в святковий день, - сказав перший секретар міського комітету партії, депутат держради Сергій Козлов, який відкрив мітинг. - Всенародний свято виключений з числа державних для того, щоб витравити його з пам'яті народу. Замість нашого свята підсунуть черговий «сурогат». Ініціатор цього - церковні ієрархи, а розробники - депутати з фракції «Єдина Росія» у Державній Думі. Любов до Батьківщини не може бути частковою, - говорив Сергій Козлов. - Вона немислима без поваги до минулого своєї країни. Скасування свята 7 листопада не додала Росії ні слави, ні поваги в світі. Не додала людям ні соціальних гарантій, ні цивільних прав, не позбавила від бідності і злочинності, не зробила життя простої людини багатшим і безпечніше ».

3. Директор Інституту політичних досліджень С. Марков

Директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков вважає, що свято День народної єдності, як і будь-який інший новий свято, навряд чи приживеться в російському суспільстві, доки влада не доб'ється якихось реальних досягнень. «Проблема в тому, що з одного боку - ніхто до ладу не знає, що було 4 листопада, а з іншого - святкувати зараз нема чого, тому що, з точки зору людей, життя зараз погана», - сказав Марков "Інтерфаксу". На його думку, «народ зараз не хоче від влади ніяких свят, причому з нинішньою владою вони асоціюють і Путіна, і Єльцина, і Горбачова».

«Разом з тим, логіка влади, зовсім, очевидна - бажано відповзти від 7 листопада, тому що неможливо святкувати більшовицький переворот, коли у владі багато антикомуністи або навіть ультра-антикомуністи, а з іншого боку, ведеться пошук нових символів державності», - вважає політолог. Крім того, він вважає, що «влада не вистачає духу повністю піти від 7 листопада, і тому свята призначаються поряд з цією датою». Разом з тим, на його думку, «замість того, щоб давати людям час для п'янки на початку листопада, краще виділити день між травневими святами для посадки картоплі».

«А визнаний свято буде тоді, коли у Росії буде перемога», - резюмував Марков.

4. Телеведуча програми «Тиждень» на телеканалі REN - TV М. Максимовська

«Завтра в Росії - свято примирення і злагоди. І, можливо, його будуть відзначати в останній раз. Нашим молодим співгромадянам вже треба нагадувати, що свято з такою дивною назвою був приурочений до події, яка насправді розкололо націю і країну в 1917 році. За радянської влади в цей день відзначали річницю Соціалістичної революції. Свято перейменували в перший раз в сучасній Росії, а тепер пропонують і перенести з 7 на 4 листопада - і знову перейменувати - у День національної єдності. Під це модне тепер слово підвели історичну базу - нам пропонують 4 листопада відзначати звільнення Москви в 1612 році дружиною Мініна і Пожарського від польських інтервентів. Дума планує обговорити законопроект про перенесення святкових днів вже наступного тижня, незважаючи на всі протести комуністів ».

5. Президент РФ В. Путін

«Тоді люди різних вір, різних національностей, станів об'єдналися для того, щоб врятувати Батьківщину, відстояти російську державність. Це було справжнє національне єднання в ім'я майбутнього нашої країни », - заявив Путін.

6. Віце-спікер Держдуми В. Пехтін

«Ця дата - символ історичної мудрості російського народу, який зміг у критичний момент вивести країну зі стану війни та загального хаосу, символ незалежності, державності і життєстійкості Росії, символ колосальної внутрішньої міцності країни, що й довело її подальше блискучий розвиток», - сказав віце -спікер Держдуми Володимир Пехтін.

7. Доктор історичних наук, професор В. Казарін

Про те, що ж все-таки символізує загадкова дата 4 листопада, кореспондент поцікавився у доктора історичних наук, професора Віктора Миколайовича Казаріна.

- Вікторе Миколайовичу, що ж все-таки відбувається з державними святами? Чому Франція, наприклад, відзначає свою революцію, а ми в котрий вже раз кинулися шукати "всенародно улюблені" дати в підручниках історії?

- Мені видається, що з точки зору сучасної державності в Росії цей крок цілком виправданий, закономірний і логічний. Чому? У нас 15 років вже вибудовується нова державність. Державність, яка не вважає себе наступником тієї влади, яка прийшла до Росії в результаті жовтневих подій 1917 року. Мені здається, що це повинно було рано чи пізно статися. Згадайте перший період президентства Єльцина, який був збудований на жорсткому відкиданні комунізму і всіх комуністичних принципів, які беруть свій початок в Росії з жовтня 1917-го.

- Але ж сьогодні тільки сліпий не бачить тих заслуг, які були перед народом у радянської влади.

- Так, неможливо заперечувати, що радянська влада зуміла здійснити великомасштабні загальнонаціональні програми, до числа яких відносяться перетворення країни на потужну промислову державу, освоєння космосу, де ми були першими, масштабні програми з електрифікації країни і будівництва гідроелектростанцій. Це і масштабні міграційні програми - переселенська політика в східні райони країни. Великомасштабні проекти, які були під силу тому державі. Влада розуміє, що зараз у неї немає ні бажання, ні сил здійснювати такі проекти. Тому багато хто вважає, що Росія вже ніколи не буде такою могутньою державою.

- У чому ж сенс нового свята?

- Нинішня адміністрація відрізняється від єльцинської своїм прагматизмом. Мені здається, в цьому корениться суть питання. 7 листопада було вдень, коли якась частина населення могла легально висловити свої протестні настрої. З точки зору соціальної психології мас було б недалекоглядним відмовитися від свята, не запропонувавши щось натомість. Таким днем виявився день 4 листопада 1612, коли під керівництвом Мініна і Пожарського об'єдналися і служиві, і посадників, і духовенство, і здорова частина козацтва, і селяни. Різні соціальні верстви в єдиному пориві зробили все для відновлення російської державності. Події, які відбулися в Росії на початку XVII століття, були спрямовані на консолідацію суспільства. Таким чином, влада намагається консолідувати суспільство, але я не беруся сказати, наскільки це буде вдало.

Що сталося 4 листопада 1612? Чотириста років тому верховну владу в Росії захопили бояри. Злочинне правління, так звана семибоярщина, докотилася до того, що впустило до Москви військо польське. Царем цілком міг стати поляк. Громадянин Нижнього Новгорода Кузьма Мінін і князь Дмитро Пожарський зібрали під своїм керівництвом народне ополчення і вибили 4 листопада 1612 польську інтервенцію спочатку з Китай-міста, а потім з Москви. Саме тому 4 листопада, на думку депутатів Держдуми, «можна вважати Днем народної єдності, закінченням Смутного часу, завершенням міжусобиць і громадянського конфлікту». Не треба було скасовувати 7 листопада!

8. Президент Фонду «Політика» В. Ніконов

Зі свого боку президент Фонду «Політика» В'ячеслав Ніконов вважає, що перспективи нового свята Дня народної єдності поки невизначені.

«Зараз неможливо сказати - приживеться він чи ні. Поняття єдність і служіння батьківщині занадто абстрактні і навряд чи здатні викликати якісь емоції. А свято, щоб його підтримали, повинен зачіпати душу людей », - сказав Ніконов« Інтерфаксу ».

У зв'язку з цим, на його думку, для того, щоб нове свято був підтриманий народом, «потрібні серйозні піарскіе зусилля». При цьому Ніконов запропонував розвивати «ідею наступності поколінь, які рятували Росію в різні часи. До того ж, для 4 листопада як для свята є і духовно-релігійні передумови, тому що в цей день всі православні відзначають день Казанської ікони Божої матері », - зауважив Ніконов.

9. Перший віце-спікер Держдуми від «Єдиної Росії» О. Морозов

Перший віце-спікер Держдуми від «Єдиної Росії» Олег Морозов упевнений, що «у цього свята хороші перспективи і з часом він може стати для народу, для кожного росіянина своїм святом. Адже саме в листопаді 1612 вперше позначилося те, що сьогодні ми називаємо цивільної солідарністю, громадянською відповідальністю, з'явилися паростки громадянського суспільства. Це був великий перелом в житті нашої країни, і цю дату, впевнений, ми будемо відтепер святкувати завжди », - сказав Морозов.