Класифікації методів психології

• теоретичні
• експериментальні
• неекспериментальні
• діагностичні
• організаційні

За Г. Д. Пірьовим можуть бути висвітлені такі методи психологічного дослідження:

1) спостереження, що поділяються на об’єктивне спостереження і самоспостереження;

2) експеримент, в якому можуть бути вирізнені лабораторний, природний та психолого-педагогічний;

3) метод моделювання;

4) метод психологічних характеристик;

5) допоміжні методи (фізіологічні, фармакологічні, біохімічні, математичні тощо);

6) спеціальні методичні підходи.

1) організаційні (у цю групу входять порівняльний, лонгітюдний, комплексний);

2) емпіричні (у цю групу входять обсерваційні, експериментальні, психодіагностичні методи, праксиметричні та біографічні методи);

3) обробки даних (кількісні та якісні методи аналізу);

4) інтерпретаційні методи (різні варіанти генетичного та структурного методів).

1. Спостереження (зовнішнє та внутрішнє).

2. Експеримент (лабораторний, природний, формувальний (психолого-педагогічний) і допоміжні – метод вивчення продуктів діяльності, бесіда, анкета, фізіологічні методи.

Неекспериментальні психологічні методи

Вирізняють такі типові помилки спостереження:

• галоефект, тобто узагальнене враження спостерігача призводить до грубого сприйняття поведінки, ігнорування тонких відмінностей;
• ефект поблажливості, який виявляється у тенденції завжди давати позитивну оцінку тому, що відбувається;
• помилка центральної тенденції, яка полягає в тому, що спостерігач прагне давати старанну оцінку поведінки досліджуваних;
• помилка кореляції, тобто оцінювання однієї ознаки поведінки надається на підставі іншої ознаки (інтелект оцінюється за швидкістю мовлення);
• помилка контрасту, що виявляється у схильності спостерігача вирізняти у досліджуваних риси, що є протилежними власним;
• помилка першого враження, тобто перше враження про індивіда визначає сприйняття й оцінку його подальшої поведінки.

Види спостереження

• досліджувані знають про те, що їхня поведінка фіксується дослідником (наприклад, при вивченні динаміки поведінки у групі альпіністів або екіпажу підводного човна);
• досліджувані не знають про те, що їхня поведінка фіксується (наприклад, діти, які грають у кімнаті, одна стіна якої є дзеркалом Гезелла; група ув’язнених у загальній камері тощо).

Методи опитування поділяють, своєю чергою, на:

• анкетування;
• інтерв’ювання.

Метод анкетування має істотну перевагу:

• опитування максимально формалізується, і таким чином забезпечується висока порівняльність відомостей та їх машинне опрацювання;
• забирає часу менше, ніж інтерв’ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою;
• дотримується вимога анонімності відповідей, що підвищує їхню вірогідність.

Розробляючи анкети, необхідно дотримуватися таких правил:

• зміст запитань має відповідати темі та завданням дослідження;
• форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;
• запитання мають бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;
• анкета має бути охайно оформленою;
• бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп’ютерного опрацювання.
Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому.

• вступної – містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;
• статусної – формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;
• основної – це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;
• заключної – надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.

• відкриті – це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);
• напівзакриті – дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відпо- відей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (у переліку запропонованих відповідей наявні позиції «інше» або «щось іще?»);
• закриті – дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один (альтернативні) чи кілька з них (неальтернативні).

• прямі запитання – дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?»);
• непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.

• очне та заочне;
• суцільне й вибіркове;
• відкрите та анонімне.
Очне анкетування передбачає одержання анкети безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння психолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

• неповне повернення анкет;
• отримання відповіді не від тих, кому надсилались анкети;
• групове заповнення;
• використання порад інших осіб.
При загальному анкетуванні бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а при вибірковому – тільки певна частина таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до вибірки.

• вільне, тобто тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;
• спрямоване (стандартизоване) являє собою спілкування інтерв’юера та респондента, яке регламентується детально розробленим питальником й інструкцією інтерв’юера, який зобов’язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв’ю зазвичай переважають закриті запитання;
• напівстандартизоване поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

• панельне – багаторазове інтерв’ю одних і тих самих респондентів щодо однієї й тієї самої проблеми через певні проміжки часу;
• групове – запланована бесіда, під час якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;
• клінічне – тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;
• фокусоване – короткочасна бесіда, мета якої – отримати інформацію про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб’єкта на задану дію.

• відповідальною особою;
• експертом;
• рядовим респондентом.

Опитувальник становить документ, у якому сформульовано й тематично згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До опитувальників додають протоколи інтерв’юера, що містять основні відомості про процес інтерв’ю.

Однак організація та проведення інтерв’ю наштовхуються на певні труднощі, пов’язані з:

• пошуком психологічного контакту з респондентом;
• значними матеріальними та часовими затратами;
• трудомісткістю підготовки інтерв’юерів;
• забезпеченням анонімності інтерв’ю.

Особливості інтерв’ю зумовили його широке використання у проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.

• аналіз особистих документів – листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо, якісно-кількісний аналіз яких дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістовних взаємодій та ін.;
• аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації – записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні устави, накази, оголошення, розпорядження, закони, правила, газети, радіо- і телепередачі, реклама тощо; цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовується, звичайно, для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості;
• аналіз продуктів діяльності – система процедур, спрямованих на дослідження та тлумачення змістових результатів діяльності людини – творчих, професійних, поведінкових, суспільних.