Вопрос № 8.
Процесс самопознания науки начинается в первую очередь с выяснения ее места и значения в современном мире. Достигнутые в этом направлении результаты не будут, однако, полными без осмысления в надлежащей мере общей теоретической проблемы возникновения и становления науки на ее древнейших этапах, т. е. проблемы генезиса науки и ее последующей эволюции. Между тем приходится констатировать, что именно в науковедческом анализе проблем, связанных с истоками науки и ее формированием в исторически весьма отдаленном прошлом, имеют место наиболее серьезные неясности и разногласия.
В конце прошлого века Г. Спенсер с позиций позитивизма представлял науку как «постепенное произрастание обыкновенного знания, т. е. расширение восприятий при помощи разума»: науку, по Спенсеру, создает «возмужалый ум дикаря»63.
Другие сторонники позитивистской философии на Западе имели тенденцию указывать непосредственно на родоначальников науки. Чаще всего ими считались Аристотель или Пифагор Кромби вслед за П. Дюгемом относил генезис науки к позднему средневековью в Европе, а именно к XIII в., который дал Роберта Гроссетеста, Роджера Бэкона и Альберта Великого.
Вопрос № 9.
Інноваційний тип розвитку (рос. инновационный тип развития, англ. Innovation model of development, нім. Innovationsentwicklung f) — характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку — створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, софтизації та сервізації економіки. Об'єктивні зміни в суспільному економічному розвитку призвели до нової моделі розвитку економіки, для якої характерні принципово нові риси та пріоритети. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі, що ґрунтуються на так званих «високих технологіях», а також галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей.
Стратегія інноваційного розвитку має основних 4 типи нововведень, які розрізняють за:продуктом − існуючий /новий; ринком — існуючий / новий; технологією − існуюча / нова; процесами — існуючі / нові.
Екзамеционый Вопрос № 11
Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів:
пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності;
об'єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому;
предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах;
особливих методів та засобів пізнання;
уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів;
результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах;
Цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично.
Наукове пізнання, таким чином, - це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого - потребами розвитку самого наукового пізнання.
У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
Запитання № 12
Мудрець – міра всіх існуючих речей. За допомогою почуттів він – міра чуттєво сприйманих речей, а за допомогою розуму – міра умоглядних речей.
Демокріт.
Наука як цілісний феномен виникла в добу Нового часу внаслідок відділення її від філософії і пройшла у своєму розвитку три основні етапи: класичний, некласичний, постнекласичний (сучасний). На кожному з цих етапів розробляються відповідні ідеали, норми і методи наукового дослідження, формується певний стиль мислення та своєрідний понятійний апарат тощо. Критерієм такої періодизації є співвідношення між об'єктом і суб'єктом пізнання. Кожна з названих стадій має свою парадигму, тобто сукупність основоположних теоретико-методологічних настанов, свою картину світу, свої фундаментальні ідеї.
Провідним принципом класичної науки є принцип спостережуваності. Оскільки наука залишалась на стадії нагромадження фактичного матеріалу та його опису, то цілком закономірно, що об'єктом дослідження були замкнені статичні системи, тобто такі, що перебувають у стані спокою або рівноваги, поза зовнішніми зв'язками та взаємодіями. Таке розуміння об'єкта пізнання було зумовлене уявленням дослідників природи про її абсолютну незмінюваність у часі.
Провідним принципом класичної науки є принцип спостережуваності. Оскільки наука залишалась на стадії нагромадження фактичного матеріалу та його опису, то цілком закономірно, що об'єктом дослідження були замкнені статичні системи, тобто такі, що перебувають у стані спокою або рівноваги, поза зовнішніми зв'язками та взаємодіями. Таке розуміння об'єкта пізнання було зумовлене уявленням дослідників природи про її абсолютну незмінюваність у часі.
Запитання № 13.
« Роль та місце науки в культурі техногенної цивілізації.»
Поява науки як самостійного явища культури і утвердження її впливу на всі аспекти існування людини були пов'язані з певним типом цивілізації—техногенною. На відміну від традиційних суспільств, притаманних цивілізаціям Давніх Індії та Китаю, Вавілону та Давнього Єгипту, державам мусульманського Сходу тощо (з їхньою орієнтацією в людській діяльності на зразки й норми, які акумулювали досвід предків і змінювались дуже повільно, а сприймались як незмінні), суспільства техногенної цивілізації зорієнтовані на швидкий прогрес на ґрунті змін у техніці й технологіях завдяки систематичному застосуванню в виробництві наукових знань.
Техногенна цивілізація виникла в європейському регіоні в XVII—XVIII ст. в епоху першої промислової революції, становлення науки Нового часу, ранніх буржуазних революцій.
Об'єктивного знання про сутність речей, тобто самоцінність об'єктивної істини, і пов'язана з нею установка на систематичний приріст об'єктивного знання, вимога постійної новітності як результату дослідження.
Виникнувши в епоху Відродження і на початку Нового часу, зазначені ціннісні установки перетворилися на внутрішньонаукові етичні настанови: заборону навмисного викривлення істини на догоду іншим, зовнішнім щодо науки цінностям (політичним, ідеологічним, релігійним), заборону на плагіат. На основі цих ціннісних орієнтацій були вироблені засади наукової раціональності, котрі відрізняють її від інших форм пізнання світу.
Запитання № 14
Науковий внесок: Розроблена теорія соціальної психо-логії як самодостатньої системи нау-кового знання, її методології, пред-мету і області, структури, функцій і статусу в полі гуманітарного і при-родничонаукового знання (1960—1964).
Розроблена концепція сутності, ди-наміки і ролі суспільного настрою у життєдіяльності соціуму (1964—1966).
Закладені і аргументовані основи за-гальної соціально-психологічної теорії, представленої двома фундамен-тальними категоріями — особистості і спілкування (1960—1971).
Соціальна структура – сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками.
Також , це точно э структуре частиною внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин (в групі — соціальних індивідів, осіб), що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою. Взаєморозміщення та певний взаємозв'язок складових частин суспільства, як цілісної соціальної системи.
В устрої соціальної структури розрізняють соціальну статику та соціальну динаміку (див. Толкотт Парсонс). Устрій та підпорядкованість соціальних структур називається «соціальною стратифікацією».
Запитання № 16
Парадигма у Куна − це в загальному вигляді основна одиниця виміру процесу розвитку науки.
Кунівську концепцію розвитку науки можна сформулювати таким чином:
допарадигмальна стадія розвитку науки, яка характеризується наявністю різних точок зору, фундаментальних теорій, загальнопринятих методів і цінностей;
створення єдиної парадигми на основі консенсусу членів наукового товариства;
на основі цієї парадигми відбувається нормальний розвиток науки, накопичуються факти, вдосконалюються теорії і методи;
у процесі такого розвитку виникають аномальні ситуації, що призводять до кризи, а потім до наукової революції;
наукова революція − період руйнування парадигми, конкуренція між альтернативними парадигмами й утвердження нової парадигми.
Вопрос № 18. «Феноменологічна філософія наукиЕ.Гусерля як спроба подолання кризи європейських наук ».
Проте дослідницькі інтереси Гуссерля схиляють його до філософських проблем, пов'язаних із психологією. Досить довгий час Гуссерль перебував під впливом марбурзької школи неокантіанства, представники якої відмежовували теорію знання від суб'єктивно-психологічних передумов. Виходячи саме з них Гуссерль намагався побудувати нову філософію. Спершу він дійшов висновку про необхідність антипсихологізму. Познайомившись з працею чеського мислителя Б.Больцано "Науковчення", він виступив проти психологізму в побудові "чистої" логіки.
Гуссерль виходив з феноменології пізнання, щоб роз'єднати логіку і психологію, а в результаті — збудувати адогматичну філософську науку. Однак сцієнтизм бере гору: критикуючи його, Гуссерль потрапляє в його ж лещата.
Насамперед заперечується статус логіки як частини психології. "Психологія мислення" має своїм предметом факти, що перебувають у часі, характеризуються еволюційними зрушеннями. Логіка шукає смисл пізнавальних актів, їхню ідеально-об'єктивну єдність, тобто не сам процес мислення, а те, що мислиться.
Запитання № 19 «Концепція історико-гуманітарного знання в герменевтичній філософії Г.Гадамера.»
Основи герменевтики як загальної інтерпретації закладені протестантським теологом, філософом і філологом Ф. Шлейєрмахером (1768—1834). Вільгельм Дільтей (1833—1911) розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, акцентуючи увагу на психологічному аспекті розуміння; основою герменевтики, за Дільтеєм, є «психологія, що розуміє», — безпосереднє осягнення цілісності душевно-духовного життя. Мартін Гайдеґґер (1889—1976) онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Шлейєрмахера та Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Мартіна Гайдеґґера — Ганс-Георг Гадамер. Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола.
Звідси випливають тези Гадамера:
інтерпретація є принципово відкритою й ніколи не може бути завершеною;
розуміння тексту є невіддільним від саморозуміння інтерпретатора.
Ці та інші положення філософської герменевтики (а в 70—80-ті нові положення сформулювали Поль Рікер, Е. Корет та ін.) справили великий вплив на представників літературної герменевтики (Г.-Р. Яусс, В. Ізер та ін.), яка застосувала філософію інтерпретації до тлумачення художніх текстів.
Вопрос № 20
Прагматизм — доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.
Прагматик — послідовник, прихильник прагматизму як філософської системи. В побутовому сенсі, це людина, яка все робить тільки з точки зору доцільності, вигоди, та якій не притаманні бездумні витівки.
Філософський рух прагматизму був започаткований у США як теорія знання Чарльзом С. Пірсом (1878) і його головними представниками були Вільям Джеймс, Фердинанд Шиллер[en] та Джон Дьюї. Прагматизм і гуманізм настільки близько споріднені, що вони можуть вважатися за одне, другий будучи розширенням та експансією першого.
Шиллер пояснює це відношення: «Прагматизм видається особливим застосуванням гуманізму до теорії знання. Але гуманізм видається більш універсальним. Він здається має метод який можна застосувати універсально, до етики, естетики, метафізики, теології, до кожної людської справи, і теж до теорії знання.» Отже гуманізм і прагматизм є ідентичними в принципі і є менш-більш взаємно-замінними термінами.
Запитання № 23 «Теорія парадигм Т.Куна. »
Кун в своей книге, противопоставляя ему свою концепцию развития науки через периодически происходящие революции.
Кратко теория Куна состоит в следующем: периоды спокойного развития (периоды "нормальной науки") сменяются кризисом, который может разрешиться революцией, заменяющей господствующую парадигму. Под парадигмой Кун понимает общепризнанную совокупность понятий, теории и методов исследования, которая дает научному сообществу модель постановки проблем и их решений.
В качестве попытки наглядно представить рассматриваемую теорию читателю предлагается схематический график развития науки по Куну. Дальнейшее изложение идет по пути раскрытия понятий и процессов, изображенных на схеме.
Книга Т.Куна вызвала огромный интерес не только историков науки, но также философов, социологов, психологов, изучающих научное творчество, и многих естествоиспытателей различных стран мира.
В книге излагается довольно-таки спорный взгляд на развитие науки. На первый взгляд Кун не открывает ничего нового, о наличии в развитии науки нормальных и революционных периодов говорили многие авторы. Но они не смогли найти аргументированного ответа на вопросы: "Чем отличаются небольшие, постепенные, количественные изменения от изменений коренных, качественных, в том числе революционных?", "Как эти коренные сдвиги назревают и подготавливаются в предшествующий период?
Запитання № 24 « дослідницьких програм І.Лакатоса ».
І. Лакатос основну увагу приділяє не теоріям, як таким, а веде мову про дослідні програми. Науково-дослідна програма є структурно-дінамічною одиницею його моделі науки.
Щоб зрозуміти, що таке програма наукового пошуку, згадаємо механіцизм Декарта або Ньютона, або про коперніканство. Послідовна зміна теорій, що витікають з одного ядра, проходить в рамках програми с незаперечною методологією, що показує свою цінність, плодотворність і прогресивність в порівнянні з іншою програмою.
Таким чином, історія науки, за Лакатосом виглядає, як історія конкуренції дослідних програм. Такий підхід висуває на перший план взаємозв’язок між різними епістемологіями та історіографією науки, а також момент єволюції наукового пошуку.
Так, Лакатос неодноразово стверджує, що теорії створюються, а його критерій «прогресивного зрушення проблем», по суті, вводить конструктивістський критерій ефективності при відборі дослідних програм. Але слідом за Поппером він проголошує віру у те, що істина існує і наукові теорії до неї наближуються, спираючись на досвід, хоча в нас нема критеріїв, за допомогою яких ми би мали змогу стверджувати, що ця послідовність теорій рухається до істини.
Головною одиницею моделі науки Імре Лакатоса є «дослідна програма», яка складається з «жорсткого ядра» та «захисного пояса». Модель науки Лакатоса має два рівні: рівень конкретних теорій, який створює змінний «захистний пояс» «дослідної програми», і рівень незмінного «жорсткого ядра», яке визначає обличчя «дослідної програми».
Запитання № 25.
Науково-дослідна програма — одиниця наукового знання; сукупність і послідовність теорій, пов'язаних спільністю основоположних ідей і принципів. Це ключова концепція методології науки Лакатоша.
Лакатош описав науку як конкурентну боротьбу «науково-дослідних програм», що складаються з «жорсткого ядра» апріорно прийнятих в системі фундаментальних припущень, які не можуть бути спростованими всередині програми, і «запобіжного пояса» допоміжних гіпотез ad hoc, що видозмінюються і пристосовуються до контрприкладів програми. Еволюція конкретної програми відбувається за рахунок видозміни та уточнення «запобіжного пояса», руйнування ж «жорсткого ядра» теоретично означає скасування програми і заміну її іншою.
Проблема зростання наукового знання завжди займала розуми вчених і мислителів, незалежно від їх поглядів і уподобань або приналежності до різних напрямів науки або релігії. У деяких випадках ця проблема є ключовою для всієї системи тих чи інших наукових пошуків.
Завдання № 26 « Концепція методологічного анархізму П.Фейєрабенда» .
У досліджунi «методологічний анархізм» П.Фейєрабенда, який виступив проти ідеї «жорсткого методу» або «жорсткого типу раціональності» та сформулював новий підхід щодо логіки розвитку науки. На відміну від попередньої методологічної установки науковець запропонував принцип «все дозволено» або «підходить все», який означає, що теорій може бути багато і вони можуть ґрунтуватися на різних типах раціональності. Виходячи з цього, Фейєрабенд постулює принцип проліферації (розмноження), який є вимогою конструювання максимально можливої кількості теорій, що здатні «розмножуватися». Він виступає за методологічний плюралізм і проти методологічного монізму. Необхідність застосування принципу «проліферації» аргументується тим, що факти теоретично відносні, і разом з тим передбачення теорії ніколи з абсолютною точністю не відповідають експериментальним даним. У підсумку взаємна критика конфронтуючих позицій і забезпечує розвиток науки.
Запитання № 28 «Наукова картина світу та її філософські засади».
Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що містить у собі як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.
Наукова картина світу — система уявлень людей про властивості і закономірності дійсності (реально існуючого світу), побудована в результаті узагальнення та синтезу наукових понять і принципів. Використовує наукову мову для позначення об'єктів і явищ матерії.
У історії людства було створено й існувало досить велика кількість самих різноманітних картин світу, кожна з яких відрізнялася своїм баченням світу і специфічним його поясненням. Однак прогрес уявлень про навколишній світ досягається переважно завдяки науковому пошуку. У наукову картину світу не входять часткові знання про різні властивості конкретних явищ, про деталі самого пізнавального процесу . Наукова картина світу не є сукупністю всіх знань людини про об'єктивний світ, вона являє собою цілісну систему уявлень про загальні властивості, сферах, рівнях і закономірності реальної дійсності
Завдання № 29
Будь-який науковий метод — це система пізнавальних дій і водночас об'єкт-засіб, тобто певна специфічна "річ", відмітна від інструментальної діяльності суб'єкта пізнання та практичних дій. Знання цієї системи та природи цього об'єкта утворює те, що називають методологією, або теорією методу. Крім того, метод як інструмент (об'єктний бік методу) можна порівняти з вибухівкою, за допомогою якої ми руйнуємо граніт "речей", що нас цікавлять.
Таким чином, у найабстрактнішому розумінні, а не тільки у науковому, про метод можна говорити подвійно, а саме — як про сукупність способів дій для досягнення поставленої мети та як про сукупність інструментів.
Методологія зазвичай обмежена вивченням методів, оскільки методика вужча й частковіша, хоча під час розв'язання питань методичного характеру можуть виникнути проблеми, які мають загальне методологічне значення.
Одним з принципових у теорії пізнання є питання про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта. Розв'язуючи це питання у рамках соціального пізнання, треба розглядати об'єкт крізь призму взаємодії суспільної людини (суб'єкта) із соціально значущою дійсністю (об'єктом), яка є предметом впливу, а отже, й пізнання. Схожих змін зазнає й поняття суб'єкта, яке наповнюється соціально-історичним змістом. На перше місце висувається положення про те, що суб'єкт пізнає тією мірою, якою він діє. Тож проблема пізнання постає як проблема практичної дії, під якою розуміють дію не тільки у матеріальній, а й у духовній сфері, якщо остання зазнає певних змін згідно з людськими (суспільними) інтересами.
Взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта пізнання позначається на взаємозв'язку методу та предмета пізнання.
Методологія зазвичай обмежена вивченням методів, оскільки методика вужча й частковіша, хоча під час розв'язання питань методичного характеру можуть виникнути проблеми, які мають загальне методологічне значення.
Тож проблема пізнання постає як проблема практичної дії, під якою розуміють дію не тільки у матеріальній, а й у духовній сфері, якщо остання зазнає певних змін згідно з людськими (суспільними) інтересами.
Вопрос № 32. «Основні методологічні програми сучасності: індуктивізм,фальсифікаціонізм, конвенціоналізм, історизм.Вiповiдь далi.
Основні методологічні програми сучасності: індуктивізм, фальсифікаціонізм, конвенціоналізм, історизм. Критицизм і раціональність в концепції К. Поппера. Релятивність норм пізнавальної діяльності (М.Полані). Еволюційна епістемологія і еволюційна програма Ст.Тулміна. Історико-еволюціоністський напрям (Т.Кун). Логіко-нормативна модель зростання знання в науково-дослідницькій програмі І.Лакатоса. Плюралізм в епістемології П. Фейєрабенда. Тематичний аналіз науки (Дж.Холтон).
Стилі наукового мислення та методологічні проблеми конкретних наук.
Стиль наукового мислення як конкретно-історичний спосіб існування ідеалів і норм наукового дослідження, що відповідає науковій картині світу свого часу. Методологічні принципи як складова стилю наукового мислення, історичний характер методологічних принципів конкретних наук, їх евристична роль.
Ідеали і норми пояснення в фізиці як методологічні настанови: принцип причинності, принцип дальнодії і близькодії , принципи збереження.
Філософські основи природничих наук. Філософська методологія та її застосування у сфері соціально-гуманітарного знання.
Завдання № 36. « Професійна і соціальна відповідальність вченого »
Інтерес до проблем соціальної відповідальності вчених виник, звичайно, аж ніяк не сьогодні, проте з другої половини XX ст. ця область вивчення науки з'явилася в абсолютно новому світлі.
Говорячи про загальну спрямованість цих зрушень, відзначимо, що аж до середини XX століття проблеми соціальної відповідальності науки і вчених, взагалі кажучи, не були об'єктом систематичного вивчення.
Їх обговорення часто носило відтінок необов'язковості, часом збивалося в моралізування, і тому нерідко уявлялося плодом дозвільних міркувань. Такі міркування могли бути яскравим виразом гуманістичного пафосу і заклопотаності автора, але вони, як правило, мало співвідносилися з реальною практикою наукових досліджень.
Ще Сократ вчив, що людина робить погано лише через незнання і що пізнав, в чому полягає чеснота, він завжди буде прагнути до неї.
Тим самим знання визнавалося як умову - до того ж умови необхідного для доброчесного життя; але разом з тим і саме шукання знання виявлялося діяльністю безумовно благої.