Мислення
Вступ
Ми́слення — процес перетворенняфактів,інформації,емоцій тощо на цілісне й упорядкованезнання. Мислення є фундаментальною властивістюлюдини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття.
Мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття нового, тобто процес узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду [5, 12].
Загалом якогось певного Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.
Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, вон взаємо-впливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття реальності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.
Усвідомлення значущості впливу власних думок на поведінку, здоров’я та сам перебіг життя в кожної людини проявляються по-різному.Загалом Перспективною є така модель мислення, в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів.
Існує й зворотній зв’язок: властиві нам звички багато в чому визначають наше бачення реальності та всі майбутні дії. Мабуть Кожен зі свого досвіду знає, що роздуми про будь які негативні аспекти життя знижують апетит, денормалізують сон, викликають хворобливі реакції, а іноді провокують депресію. Сила, з якою думки людини діють на її фізичний і психічний стан, було виявлено давно. Численні факти, такі як смерть від чаклунського закляття, зцілення важкохворих паломників у "святих місцях", чудеса гіпнозу, вони безсумнівно свідчать про силу впливу, з якою мислення формує наше здоров’я. та загалом наше уявлення про світ
Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, і решти сенсорних систем які є в людини. Проте такої інформації про навколишній світ людині не достатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Повні знання про об’єкти дійсності, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях, людина одержує за допомогою мислення – тобто вищої абстрактної форми пізнання реальності [2, 155].
Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет [1, 307].
У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об’єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.
Словесно-логічне мислення – це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування, і здійснюється шляхом таких мислительних дій, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, порівняння.
Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus – міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.
Дискурсивне мислення – це розгорнуте в часі міркування за допомогою якиохось розумових висновків – способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. inductio – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків.
Проте можна сказати шо і дискурсивне мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції (лат. intueor – пильно дивлюся) – (інсайт) нібито безпосереднього і майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.
Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне, тобто також може бути як дискурсивним, так і інтуїтивним. Проте, на відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язання конкретних задач та передбачає внесення якихось дій у дійсність.
Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об’єктів) чи оперативного мислення (розв’язання задач, що виникають під час управління технічними об’єктами).
Творче (продуктивне) мислення може бути наочно-образним або словесно-логічним, дискурсивним або інтуїтивним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язання оригінальних і складних задач. Зрештою, це мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи іншого аспекту дійсності.
тобто можемо зробити висновок що Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів – складників процесу мислення.
Як відбувається процес мислення?
Загалом Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу якогосьіндивіда, його здібності та досвід [4, 20].
Найчастіше індивід вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу – мету, яка дається в певних умовах і якої можна досягти.
Загалом важливим є аналіз умов задачі він є обов’язковим для розуміння того, як саме протікає і чим визначається процес мислення. Процес аналізу є взаємодією суб’єкта, з його можливостями мислення, і об’єкта – себто умов задачі. При цьому, змінюючись, об’єкт викликає новий процес мислення, що знову ж таки змінює його, тобто результат одного акту мислення включається у подальший його процес, пізнання об’єкта, відповідно, поглиблюється. І так триває доти, доки індивід не отримає бажаний результат. Загалом, процес розв’язання задачі є актом конкретизації – переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного цілісного образу.
Пошук невідомого в межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування – створення образу очікуваного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій.
Це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості:
аналіз,
синтез,
абстрагування,
узагальнення,
порівняння.
Аналіз – розчленування якогось певного об’єкта мислення як цілого на менші частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.
Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. В процесі розв’язання задачі аналіз зазвичай переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення.
Абстрагування – виділення якихось певних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.
Порівняння – мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відміні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру і залежить від складності порівнювальних об’єктів та мети з якою вони порівнюються.
Отже, процес мислення має аналітичний характер і здійснюється шляхом мислительних дій і операцій, що відтворюють невідому ланку задач. Це глибоко індивідуальне явище, тому люди з різною здатністю до узагальнення по-різному оцінюють ту саму проблемну ситуацію. Індивідуальні відмінності мислення значною мірою залежать від генотипу, проте за відсутності відповідного навчання важко сподіватися на продуктивне мислення. Ці чинники поєднуються в діяльності, яка потребує мислення і опосередкування.
Як і діяльність у цілому, мислення характеризується рухливістю складників: дії, автоматизуючись і позбавляючись контролю з боку свідомості, стають операціями; операції, підпорядковуючись меті, - діями. Проте реальний процес мислення здійснюється шляхом поєднання розгорнутих, усвідомлених, та неусвідомлюваних компонентів. При цьому і ті, й інші виконують функції прогнозування. Неусвідомлені компоненти мають свою логіку функціонування, наслідком якого можуть бути не прямі (ті, що шукаються), а побічні продукти. Останні інколи виявляються принципово новими, що характеризує процес їх досягнення як творчість.
Література:
Чепелюк О. Розвиток мислення з погляду сучасних психологічних концепцій
Глейтман Г. и др. Основы психологии
Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник.