Ім'я файлу: Новий Документ Microsoft Word (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 06.07.2021

Види підготовки в легкій атлетиці

 

 

Загальні основи спортивної підготовки легкоатлета

Спортивна підготовка, будучи багаторічним і цілорічним процесом, вирішує питання, які, в кінцевому рахунку, забезпечують спортсмену міцне здоров'я, моральне та інтелектуальне виховання, гармонійне фізичний розвиток, технічне і тактичну майстерність, високий рівень розвитку спеціальних фізичних, психічних, моральних і вольових якостей, а також знань і навичок у галузі теорії і методики спорту.

У зв'язку з цим у спортивній підготовці слід виділити ряд відносно самостійних її сторін, видів, що мають істотні ознаки, що відрізняють їх один від одного: технічні, тактичні, фізичні, психологічні, теоретичні та інтегральні. Це упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє певною мірою систематизувати засоби і методи їхнього вдосконалення, систему контролю і управління навчально-тренувальним процесом.

Разом з тим слід враховувати, що у тренувальній та особливо у змагальній діяльності жоден з цих видів підготовки не проявляється ізольовано, вони об'єднуються у складний комплекс, спрямований на досягнення найвищих спортивних показників.

Слід враховувати, що кожен вид спортивної підготовки залежить від інших видів, визначається ними і, в свою чергу, впливає на них. Наприклад, техніка спортсмена знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку фізичних якостей, тобто від сили, швидкості, гнучкості та інших. Рівень прояву фізичних якостей (наприклад, витривалості) тісно пов'язаний з економічністю техніки, спеціальної психічною стійкістю до стомлення, умінням реалізувати раціональну тактичну схему змагальної боротьби в складних умовах.

Разом з тим тактична підготовка не може бути здійснена без високого рівня технічної майстерності, гарноїфункціональної підготовленості, розвитку сміливості, рішучості, цілеспрямованості і т.д.

Фізична підготовка легкоатлета.

Однією з найголовніших частин підготовки легкоатлетів є фізична підготовка, спрямована на розвиток і виховання основних рухових якостей спортсмена. Вищих результатів у легкій атлетиці домагаються, як правило, ті спортсмени, які всебічно фізично розвинені.

Фізична підготовка ‒ це вид спортивної підготовки, який спрямований на переважний розвиток рухових якостей легкоатлета: сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості та інших, а також на зміцнення здоров'я, найважливіших органів і систем організму, вдосконалення їх функцій. Фізична підготовка підрозділяється на загальну і спеціальну.

Метою загальної фізичної підготовки (ЗФП) є досягнення високої працездатності організму, і спрямована вона на загальний розвиток і зміцнення організму спортсмена: підвищення функціональних можливостей внутрішніх органів, розвиток мускулатури, поліпшення координаційної здібності, виправлення дефектів статури (головним чином з загальнопідготовчої) з урахуванням особливостей і вимог легкоатлетичної спеціалізації. До них відносяться вправи на приладах (гімнастична стінка, лава тощо), з приладами (набивні м'ячі, мішки з піском, диски від штанги, гантелі тощо), на тренажерах, рухливі та спортивні ігри, кроси, ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання і т.д.

Спеціальна фізична підготовка (СФП) легкоатлета повинна бути спрямована на розвиток окремих м'язових груп спортсмена, придбання їм тих рухових навичок, які безпосередньо забезпечують успішне  оволодіння технікою і зростання результатів в обраному виді спорту. Вона повинна складатися з вправ, можливо схожих за амплітудою рухів, характеру і величині м'язових зусиль, навантаженню на серцево-судинну і дихальну системи, за психічним напруженням і т. д. До них відносяться спеціально-підготовчі вправи, які включають у себе елемент, частину або обраний вид легкої атлетики в цілому.

З віком і зростанням майстерності спортсмена кількість вправ ЗФП

зменшується і підбираються такі, які більше сприяють спеціалізації, тобто вправи СФП. Обсяг вправ ЗФП і СФП в системі тренування спортсмена в значній мірі визначається рівнями компонентів його підготовленості. Якщо у спортсмена недостатньо розвинена сила певних груп м'язів, мала рухливість у суглобах або недостатня працездатність серцево-судинної та дихальної систем, то використовуються відповідні засоби і методи фізичної підготовки.

Час, відведений на ЗФП і СФП, залежить від виду легкої атлетики. Наприклад, у бігунів-стайєрів на частку ЗФП доводиться мало часу, тому що більшу частину загального обсягу тренувань займає біг (до 85%), а ось у стрибунів у висоту на вузькоспеціалізовані тренування відводиться менше часу. Сучасні стрибуни виконують на рік до 2000 стрибків у висоту з повного розбігу, витрачаючи на їх виконання близько 6 годин. Тому у них величезний обсяг вправ стрибкових, бігових, зі штангою, на гнучкість, на зміцнення окремих груп м'язів.

Разом зі зростанням спортивної майстерності засоби ЗФП все більше спрямовуються на підтримку, а в ряді випадків і на зміцнення компонентів фізичної підготовленості. Серед них є компоненти загальні для всіх легкоатлетів. Це перш за все працездатність серцево-судинної та дихальної систем, процеси обміну і виділення. Для підвищення функціональних можливостей цих систем слід широко застосовувати тривалий біг, кроси, ходьбу на лижах, плавання і т.д., що дозволить поліпшити відновлювальні здатності організму і збільшити обсяг спеціального тренування.

Велике значення у фізичній підготовці мають вправи для підвищення функціональних можливостей стосовно спортивної спеціалізації, до обраного виду легкої атлетики. Наприклад, стрибунам і метальника потрібно виконувати вправи для розвитку сили якомога швидше, а бігунам на довгі дистанції ‒ повільніше, але довше. Застосовуючи різноманітні вправи та інші види спорту в якості засобів фізпідготовки, необхідно точно знати, для яких конкретних завдань вони використовуються. Непродуманий вибір вправ може дати негативний ефект.

Технічна підготовка легкоатлета.

Для досягнення найкращого результату в легкій атлетиці необхідно володіти досконалою технікою ‒ найбільш раціональним і ефективним способом виконання вправи. Під досконалою технікою слід розуміти розумно обгрунтовані і доцільні руху, що сприяють досягненню найвищих спортивних результатів. При цьому слід завжди враховувати індивідуальні особливості спортсмена, а також умови, в яких доводиться виконувати рухи.

Раціональна спортивна техніка не тільки правильна, обгрунтована форма руху, а й уміння виявляти значні вольові та м'язові зусилля, виконувати рухи швидко, вчасно розслабляти м'язи. Висока спортивна техніка базується на відмінній фізичній підготовці спортсмена; щоб оволодіти сучасною технікою, він повинен бути сильним, швидким, спритним, гнучким, витривалим. Одним з основних умов успішного оволодіння ефективною технікою є свідоме ставлення спортсмена до тренувань на всіх етапах вдосконалення, осмислення ним кожного руху. Спортсмен не повинен сліпо копіювати рухи або бездумно слідувати чиїмось радам. Він повинен усвідомити, чому та техніка, яку він застосовує, дійсно є раціональною.

Закріплення і вдосконалення рухової навички не слід розуміти вузько і застосовувати одномоментно. Вдосконалення техніки триває протягом всієї спортивної діяльності. Навіть коли учень показує результат самого високого класу, тренер не повинен забувати про вдосконалення окремих елементів техніки, про усунення технічних помилок. Чим багатше у спортсмена запас рухових навичок, тим ефективніше він вдосконалює свою техніку. Створювати запас рухових навичок потрібно шляхом широкого застосування різних загально-і спеціально-підготовчих вправ, враховуючи органічний зв'язок розвитку фізичних якостей та подальшого вдосконалення техніки.

У процесі вивчення та вдосконалення спортивної техніки необхідно постійно оцінювати правильність виконання рухів, виявляти помилки та своєчасно їх виправляти, а ще краще не допускати їх виникнення. Для аналізу правильного виконання вправ важливе значення мають рухові відчуття, а також контроль своїх рухів (елементи техніки) перед дзеркалом.

Хорошим засобом контролю служить багаторазовий перегляд кінокольцовок, записи відеозйомок, ознайомлення з показниками термінової інформації про кінематичні та динамічні характеристики рухів. Це необхідно і для визначення недоліків техніки рухів, пов'язаних з вихованням здатності проявити найбільші зусилля, щоб швидше досягти результатів у швидкості бігу, дальності кидка, висоти стрибка і т.д. з різним характером виконання вправ (з максимальним зусиллям, без напруги та ін.) Цьому можуть допомогти спідографія, дінамографія, хронограф, рітмозаписи та інші методи вимірювання.

Легкоатлети повинні постійно вдосконалювати техніку, домагаючись ще більшої економізації і раціональності рухів, підвищуючи граничні функціональні можливості. Зазвичай вивчення і вдосконалення техніки рухів, її закріплення на новому рівні відбувається в процесі тренувальних занять, в яких вирішуються і багато інших завдань. Але у всіх випадках техніці слід приділяти значний час, пам'ятаючи, що в складних технічних видах легкоатлетичного спорту ефективніше займатися протягом декількох місяців тільки технікою, щоб зробити якісний стрибок. І навпаки, в тих випадках, коли недостатня фізична підготовленість легкоатлета гальмує прогрес у технічній майстерності, ефективніше витратити на фізичну підготовку і, тільки піднявшись на новий рівень, включити вправи на техніку в цілісному вигляді.

Повторюваність вправ на заняттях, спрямованих на вдосконалення техніки, частіше залежить не стільки від координаційних труднощів, скільки від інтенсивності та характеру виконуваних рухів і дій. Кількість повторень вправ має бути таким, щоб досліджуваний рух виконувався вільно, без зайвих напружень. При появі невеликої втоми слід припинити виконувати дані вправи, але можна повторювати інші вправи, вдосконалюючи техніку на тлі втоми, наприклад, подолання бар'єрів у бігу на 400 м. або подолання перешкод у стипел-чезі. Часті заняття з невеликим навантаженням більш ефективні для вдосконалення навичок, ніж рідкісні заняття з максимальним навантаженням. У першому випадку слід докладати малі та середні зусилля. Граничні зусилля рекомендуються після засвоєння необхідної координації рухів. Тому слід враховувати специфіку вправ: в одних ‒ правильна техніка рухів можлива за умов, далеких від граничних (марафонський біг), а в інших ‒ тільки при зусиллях, близьких до граничних (старт у спринті).

 

Тактична підготовка легкоатлета.

Спортивна тактика ‒ мистецтво ведення боротьби з противником, її головне завдання ‒ найбільш доцільне використання фізичних і психічних можливостей легкоатлета для перемоги над суперником, для досягнення максимальних для себе результатів.

Тактика необхідна у всіх видах легкої атлетики. Найбільшу роль вона відіграє у спортивній ходьбі, бігу на середні і довгі дистанції, а найменшу ‒ там, де змагання відбуваються без безпосереднього контакту з противником (стрибки, метання). Тактичне мистецтво дозволяє легкоатлетові ефективніше використовувати свою спортивну техніку, фізичну та морально-вольову підготовленість, свої знання та досвід у боротьбі з різними суперниками в різних умовах. В цілому тактична майстерність має грунтуватися на багатому запасі знань, умінь, навичок, що дозволяють точно виконати задуманий план, а в разі відхилень швидко оцінити ситуацію і знайти найбільш ефективне рішення. Завдання тактичної підготовки полягають у наступному:

1.  Вивчення загальних положень тактики.

2.  Знання сутності     та закономірностей спортивних  змагань,      особливо в спеціалізіруємому виді легкої атлетики.

3.  Вивчення способів, засобів, форм та видів тактики в своєму вигляді.

4.  Знання тактичного досвіду найсильніших спортсменів.

5.  Практичне використання елементів, прийомів, варіантів тактики в тренувальних заняттях, прикидках, змаганнях («тактичні навчання»).

6.  Визначення зусиль противників, знання їх тактичної, фізичної, технічної і вольовий підготовленості, їхнього вміння вести змагальну боротьбу з урахуванням обстановки і інших зовнішніх умов.

На основі цих завдань спортсмен разом з тренером розробляє план тактичних дій до майбутнього змагання. Після змагань необхідно проаналізувати ефективність тактики, зробити висновки на майбутнє.

Головний засіб навчання тактики ‒ повторне виконання вправ з задуманого плану, наприклад, біг з певним зміною швидкості; початок стрибків з встановленої висоти; показ кращого результату в метанні в першій спробі; Використання одного з розученого варіантів у відповідь на передбачену ситуацію; зміна тактичної схеми і багато іншого.

Тактична майстерність, як відомо, тісно пов'язано з розвитком фізичних і вольових якостей, з удосконаленням техніки. Часом, перш ніж спробувати здійснити задуману тактичну комбінацію, необхідно підвищити функціональні можливості спортсмена і його технічну майстерність.

 

Теоретична підготовка легкоатлетів.

У підготовці легкоатлетів важливу роль грає теоретична підготовка.

Завдання теоретичної підготовки включають в себе наступні питання:

1.  Загальні поняття про систему фізичного виховання і про теорії спорту.

2.  Знання перспектив розвитку фізичної культури і спорту в країні та світі.

3.  Знання теорії та практики легкоатлетичного спорту.

4.  Знання питань психологічної підготовки спортсмена.

5.  Знання питань гігієнічного режиму спортсмена, лікарського контролю і самоконтролю.

6.  Знання питань профілактики травматизму в спеціалізованому виді легкої атлетики.

Особливу увагу в теоретичній підготовці повинно бути приділено методиці тренування в обраному виді легкої атлетики. Важливо, щоб легкоатлети знали засоби і методи розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості стосовно своєї спеціалізації; вміло виховували в собі вольові та моральні якості; були б обізнані з плануванням цілорічних і перспективних багаторічних тренувань; розуміли роль спортивних змагань, добре знали правила участі в них і особливості безпосередніх до них підготовок; вміли аналізувати навчально-тренувальний процес і результати змагань; регулярно вели щоденник самоконтролю і тренувань, аналізуючи свою спортивну діяльність.

Теоретичні знання по всіх цих пунктах учні набувають на лекціях, у розмовах, у поясненнях на навчально-тренувальних заняттях. Для більш поглибленого вивчення питань теорії і методики спорту легкоатлетам рекомендують спеціальну літературу з подальшим її обговоренням і розбором.

Сьогодні в спорті той добивається високих результатів, хто постійно поповнює свої знання, стежить за досягненнями науки, за передовою спортивної практикою, тренується усвідомлено, аналізуючи найменші зміни своєї функціональної і технічної підготовленості.

Тренувальний процес ‒ це не завжди плавне і рівномірний рух вгору по сходинках до поставленої мети. Бувають і несподівані на перший погляд злети, і абсолютно непередбачувані падіння, невдачі. Іноді настає стабілізація в рівні спортивних досягнень, і минають місяці й роки, перш ніж спортсмен накопичить сили і знання для нових успіхів. Знання теорії спортивної підготовки дуже важливо для легкоатлета. Спортсмен, що знає, які процеси відбуваються під впливом фізичних вправ, набуває самостійності, без якої великих успіхів у спорті досягти неможливо. Самостійність у тісній співдружності з тренером і лікарем ‒ ось шлях руху до вершин спортивної майстерності.

Періодизація спортивної тренування легкоатлета

Принцип цілорічного тренувального процесу одна із визначальних умов досягнення ефективності занять і високих спортивних результатів.Круглогодичность підготовки означає, що з різних варіантах планування спортсмен веде регулярну тренування протягом 12 місяців, виділяючи їх кілька днів або тижнів на відновлення відпочинку.

Для ефективного планування цілорічної тренування використовується періодизація, тобто. розподіл на цикли, періоди, етапи. Їх співвідношення і тривалість обумовлені такими чинниками: необхідністю брати участь у певних календарних змаганнях, специфікою виду легкій атлетиці, рівнем підготовленості спортсмена, особливістю розвитку її спортивної форми.

Нині у легкій атлетиці прийнято розглядати три основні варіанти побудови цілорічної тренування. У перший варіант 2005 рік становить одну велику цикл (>макроцикл) тренування і ділиться втричі періоду: підготовчий, змагальний і перехідний. Підготовчий період має тривалість близько 6 місяців (листопад — квітень) й у своє чергу ділиться втричі етапу: осінньо-зимовий підготовчий — 3 місяці (>ноябрь—январь);зимне-соревновательний — 1 місяць (лютий);весенне-подготовительний — 2 місяці (березень — квітень). >Соревновательний період триває 5 місяців, і ділиться на два етапу: ранніх змагань — 1 місяць (травень) і основних змагань — 4 місяці (>июнь—сентябрь). Перехідний період триває зазвичай 3 — 4 тижня і він мусить на жовтень місяць.

Перший варіант використовується на підготовку початківців легкоатлетів, спортсменів молодших розрядів, і навіть добре підготовлених бігунів на довгі, і наддовгі дистанції, скороходів, метальників, неспроможні змагатися взимку.

З досліджень, і досвіду провідних фахівців у легкої атлетики можна рекомендувати таке зразкову відсоткове співвідношення загальної (>ОФП) та спеціальної (>СФП) фізичних підготувань, і навіть технічної підготовки (ТП) до спільного часу тренувальних занять, за періодами тренування легкоатлетів різною кваліфікації, і спеціалізації за першим варіантом (табл. 1).

Таблиця 1.

У другому варіанті рік складається з здвоєного циклу: осінньо-зимового — майже п'ять місяців (15октября—14 березня) і весняно-літнього — 6 місяців (15марта—14 вересня), і навіть затяжного перехідного періоду 3 — 4 тижня (15сентября—14 жовтня).

Натомість, осінньо-зимовий цикл ділиться на етапи осінньо-зимовий підготовчий (15 жовтня —30 листопада) іспециально-подготовительний (1 грудня —31 січня). У цілому цей цикл і змагальний період (1 лютого— 14 березня).

Весняно-літній цикл включає етапивесенне-подготовительний (15марта—14 квітня) іспециально-подготовительний (15 квітня —31 травня), і навіть періоди підводять (1—30 червня) і основних змагань (1июля—14 вересня).

Цього варіанта застосовується на підготовку тих легкоатлетів які мають можливість змагатися у період, а й взимку. Його значимість у тому, що у численних змаганнях року покращує підготовленість легкоатлетів і дозволяє якісніше і регулярно контролювати навчально-тренувальний процес.Двухцикловое побудова календаря змагань жадає від тренера великого мистецтва у управлінні спортивної формою спортсменів, в під борі засобів і методів підготовки, їхварьировании і був із поточним контролювати станом спортсмена та її працездатністю.

Для спортсменів, досягли гранично високих собі результатів і які переступили вікову зону оптимальних можливостей, може бути прийнятий третій варіант річного побудови тренування, що складається з кількох (чотирьох) коротких циклів по 3 — 4 місяці кожен. Особливістю такого варіанта є участь спортсмена у багатьох змаганнях протягом року з підтримують (іноді розвиваючими) тренуваннями і активним відпочинком з-поміж них, а головна особливість — хвилеподібне зміна тренувальних ісоревновательних навантажень протягом року.

Всім легкоатлетів, які спеціалізуються в швидкісно-силових видах, третій варіант дає позитивні результати. Базуючись на дослідженнях, які з висококваліфікованими метальниками, олімпійський чемпіон А. Бондарчук пропонує ділити навчально-тренувальний процес втричі періоду: 1) період підвищення тренованості спортсмена, називаючи його «періодом виховання», що триває до 2 місяців, і спрямовано розвиток швидкісно-силових можливостей спортсмена у єдності з удосконаленням технічного майстерності; 2) період збереження тренованості спортсмена тривалістю від 1 до 3 місяців, і завданням — стабілізувати досягнутий рівень фізичної кондиції і продовжувати подальше вдосконалення техніки; 3) період зниження тренованості спортсмена, називаючи його «періодом відпочинку» (активного чи пасивного), тривалістю до 1 місяця - і метою — відновити розтринькані сили та енергію. Для розвитку швидкісно-силових якостей у будь-якій з перелічених періодів слід звернути увагу до варіювання використовуваних засобів і методів, тривалість термінів підвищення функціональних можливостей організму, збереження в відповідающий проміжок часу досягнутого рівня розвиткудвига тільних здібностей з допомогою неминучого нетривалого зниження фізичних можливостей спортсмена. Перелічені чинники відбивають закономірне зміна біологічного стану особи на одне рік та інших відтинках часу під впливом спрямованого на його моторику і психіку.

В усіх трьох варіантах побудови річного циклу >подготовительний період і двох етапів —общеподготовительного іспециально-подготовительного. Співвідношення з-поміж них позатрачиваемому часу може бути висловлено як 3:1 (для початківців спортсменів) і 3:2 чи 2:2 (для кваліфікованих спортсменів). Основні завдання у підготовчому періоді: поліпшення спільної програми та спеціальної фізичної підготовленості; розвиток сили, швидкості, витривалості та інших фізичних якостей спортсмена стосовно обраному виду легкій атлетиці; вдосконалення техніки й розробка елементів тактики; поліпшення моральних і вольових якостей; підвищення рівня знань у області теорії та методики обраного виду легкій атлетиці, соціальній та області гігієни, анатомії, фізіології, спортивної медицини тощо.

Рішенню з завдань, залежно від підготовленості і спеціалізації легкоатлетів, приділяється різну кількість часу. Початківці легкоатлети багато уваги приділяютьобщефизической підготовки й оволодінню елементами техніки легкоатлетичних вправ. Кваліфіковані спортсмени у період наголошують на спеціальнуобщефизическую підготовку й вдосконалення техніки свого виду. Бігуни на середні і довгі дистанції у своїй підготовці переважно застосовуютьсоревновательние вправи — біг у різних варіантахри з різною інтенсивністю.Пригуни і метальники у період більше часу приділяють засобамобщеподготовительного іспециально-подготовительного впливу.Барьеристи, стрибуни, метальники імногоборци із хорошою фізичної підготовкою можуть працювати більше над технікою, інші ж, хто має проблеми, у фізичної підготовленості, повинні приділити їй найбільшу увагу. Разом про те важливо, щоб у підготовчому періоді не ігнорувалася спеціальна спрямованість, особливо у технічних видах легкій атлетиці.

>Соревновательний період повинен переслідувати мета — досягти найвищих спортивних успіхів у заздалегідь заплановані терміни відповідальних змагань. Основні завдання тренування у період: розвиток фізичних і морально-вольових якостей, стосовно обраному виду легкій атлетиці; зміцнення досвіду у спортивній техніці; оволодіння розробленої тактикою і набуття досвіду змагань; підвищення рівня теоретичних знань; подальше вирішення виховних завдань.

У цьому вся періоді важлива з допомогою підвищення тренованості домогтися, зберігаючи спортивної форми, високих показників, рекордних досягнень (з допомогою регулярного участі спортсменів у перегонах,прикидках, перевірках, бажано у кожної тижня).

У першому етапі змагальницького періоду легкоатлети повинні багато тренуватися, не у перегонах, завдання яких — перевірити підготовленість спортсмена, виявити слабкі сторони, і визначити шляхи їх виправлення. Участь змаганнях цьому етапі на повинен викликати особливих змін залишилися в тренуваннях; не слід знижувати навантаження, необхідно перевірити свої можливості, підвищити тренованість, оцінити ефективність тренувального процесу, звикнути до нових умов. Зазвичай вже після перших змагань можна здогадатися з вищесказаного, які дозволять внести поправки в навчально-тренувальний процес і від підготуватися щодо подальших змагань.

Тренування другого етапу змагальницького періоду підпорядкована головної мети — досягти найвищих результатів. Саме тоді необхідно знизити обсяг тренувальних занять, але підвищити їх інтенсивність, складність і напруженість. Аналізуючи цей етап спортсмен повинен увійти до стану вищої спортивної форми і обіцяв показати максимальні та підтримувати стабільні результати. Поступове збільшення інтенсивності занять разом із зменшенням обсягу навантажень, з варіативністю тренувань і оптимальним числом змагань — важлива умова задля досягнення великих спортивних успіхів.

Кошти й фізичні методи тренування в змагальному періоді менш різноманітні, в інших періодах. Тут більше використовуються вправи обраного виду легкій атлетиці іспециально-подготовительние кошти. Розмаїття створюється зміною методів та способів виконання вправ, і навіть зміною місць занять (стадіони з різними покриттям, парк, ліс, пляж та інших.). У цілому нині тренувальна і змагальницька навантаження, її об'єм і інтенсивність, складність і напруженість у змагальному періоді мають значні коливання хвилеподібного характеру. З наближенням відповідальних змагань загальне навантаження знижується, хоча інтенсивність занять змінюється по-різному, залежно від видів легкій атлетиці.

Перехідний період необхідний відновлення сил спортсмена після напруженого змагальницького сезону. Мета цього періоду — підвести спортсмена до початку занять, з нового великому циклі, повністю відпочилим, здоровим, не яка знизила своїх фізичних якостей і які втратили технічних навичок. У цей час, насамперед, необхідно підтримати досягнутий рівень фізичної підготовленості. Важливо і особливості видів легкій атлетиці. У перехідний період бігуни і скороходи використовують свій вигляд спеціалізації, зменшуючи навантаження, а спринтери,барьеристи, стрибуни і метальники можуть включати свій вигляд легкій атлетиці в заняття (особливо висококваліфіковані спортсмени), займаючись вправами з деяких інших видів спорту.

Після відповідальних змагань завжди дається разівковременний відпочинок. Коли рік використовуються дві, і більшмакроциклов, то між перших вражень і другим, другим і третіммакроциклами перехідний пе-ріод може відсутні, хоча відпочинок протягом днів (>микроцикл), буде необхідний, і від, щоб було активним. Такі мікроцикли називають здвоєними чи троїстими. У таблиці 2 наведено приклади тривалості поетапної підготовки в річному циклі для кваліфікованих легкоатлетів різних спеціалізацій.

У кожному з наведених варіантів побудови річної підготовки легкоатлетів в змагальному періоді годі було знижувати обсяг навантажень і під часобщеподготовительних вправ. Найкращі результати в оволодінні спортивної технікою та розвитку рухових якостей досягаються у разі, якщо впродовж року й усередині кожного навчально-тренувального періоду обсяг, і інтенсивність навантажень на організм спортсмена змінюється хвилеподібно з послідовним і виправданим випередженням однієї чи іншого компонента вправи.

Таблиця 2

Продовження таблиці 2

Вибудовуючи етапи підготовки спортсмена, треба враховувати, що оптимальний обсяг вправ при заданої інтенсивності зберігається 5 — 6 тижнів, потім протягом 3 — 4 тижнів слід застосувати великі (концентровані) обсяги навантажень. Після цього, 7 — 10 днів — реабілітаційна пауза на відновлення функціональних можливостей організму. Досвід роботи з кваліфікованими легкоатлетами показує, що тренований організм спортсмена здатний перенести три що така послідовних «порції» і створити передумови щоб одержати позитивного адаптаційного ефекту. На тривалість періодів учбово-тренувального процесу впливають також стан спортсмена, завдання, яких йому доведеться вирішити, й, звісно, календар спортивних змагань.

Список літератури

1. Бондарчук А. П. Тренування легкоатлета. — Київ, 1986.

2.Верхошансшй Ю. У. Програмування і організація тренувального процесу. — М., 1985.

3.Гогін О.В.Легка атлетика: Курслекцій />Харк.держ.пед.ун-тім.Г.С.Сковороди. –Харків:"ОВС", 2001. – 112 з.

4. Легкаатлетика/А.Н.Макаров,В.З.Сирис,В.П.Теннов. — М., 1987.

5. Легка атлетика / Під ред. М. Р.Озолина, У. І.Воронкина, Ю. М. Примакова. - М., 1989.

6. Легка атлетика:Учеб. посібник длястуд.висш.пед.учеб. закладів /А.И.Жилкин,В.С.Кузьмин,Е.В.Сидорчук. — М.: Видавничий центр «Академія», 2003. — 464 з.

7. Легка атлетика у шкільництві / Ж. До.Холодов, У. З. Кузнєцов, Р. А.Колод-ницкий. — М., 1993.

8. Матвєєв Л. П. Загальна теорія спорту. — М., 1997.

9. Матвєєв Л. П. Основи загальної теорії спорту системи підготовки спортсменів. — Київ, 1999.

10. Платонов У. М. Теорія й методику спортивної тренування. — Київ, 1984.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас