Ім'я файлу: 05.09. осн. педаг. майстер. незакінчено.docx
Розширення: docx
Розмір: 49кб.
Дата: 13.09.2022
скачати

ТЕМА: Педагогічна майстерність вихователя як вищий рівень професійної діяльності.

МЕТА: розширити уявлення студентів про педагогічнудіяльність та майстерність вихователя. Визначити елементи педагогічної майстерності. Розвинути ініціативність. Виховувати зацікавленість до предмету.
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1.     Поніманська Т. І. Підготовка педагогічних кадрів для системи дошкільної освіти / Т. І. Поніманська. Дошкільна педагогіка. -К., 2004.-С 129-136.

2.      Кухарев Н. В. На пути к профессиональному совершенству : [кн. для учителя] / Н. В. Кухарев. - М. : Просвещение, 1990. - С. 7.

3.     Кузьмина Н. В. Очерки психологии труда учителя // Н. В. Кузьмина - Л. : изд. Ленингр. ун-та, 1967. - С. 62.

3. Загородня Л.П. Педагогічна майстерність вихователя дошкільного закладу – 2010.- с. 22-39.
ОСНОВНІ ЕТАПИ ЗАНЯТТЯ:
1 етап – організація студентського колективу.
ФРОНТАЛЬНЕ ОПИТУВАННЯ:

1.  Назасадах яких державних освітніх документів ґрунтуються ви­моги до сучасного вихователя дітей дошкільного віку?

2.  Назвіть основні педагогічні цінності сучасного вихователя.

3.  Які особистісні моральні якості потрібні вихователеві для робо­ти з дітьми?

4.  Які вимоги висуваються до розвитку психічних пізнавальних про­цесів вихователя?

5.  Що таке професійна компетентність вихователя дітей дошкіль­ного віку?

6.  Які функції має виконувати сучасний вихователь?

7.  Змоделюйте професійний портрет сучасного вихователя ДНЗ.

2 етап – лекція (додається):
ПЛАН:

 1.  Поняття «майстер», «педагогічна майстерність»

 2. Структура педагогічної майстерності вихователя дошкільного

     Закладу

3.   Педагогічні ситуації та педагогічні задачі в діяльності вихователя дошкільного закладу
3 етап -  заключний. Підведення підсумків.
Домашнє завдання: Підготувати самопрезентацію себе та своєї майбутньої професії.

  

   ЛЕКЦІЯ

ТЕМА: Педагогічна майстерність вихователя як вищий рівень професійної діяльності.
Майстерність вихователя не є якимось осо­бливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчатись, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта.

А.С. Макаренко

1. Поняття «майстер», «педагогічна майстерність»

Перш ніж говорити про педагогічну майстерність, слід з'ясувати, хто такий майстер. Це людина особливо вправна, неперевершена у своїй справі. Майстра ще називають асом, докою, професіона­лом.

Майстер - це людина, що вдає ґрунтовні знання про об'єкт своєї діяльності і засоби впливу на нього, хист до конкретного виду діяльності, володіє низкою важливих для самореалізації в професії особистісних якостей, любить свою професію, має досвід роботи і послідовників, яким уміло передає своє ремесло, постій­но самовдосконалюється.

У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття «педа­гогічна майстерність» розглядається по-різному, що говорить про варіативність поглядів на цю проблему.

Так, Д.Ф. Ніколенко стверджує, що майстерність фахівця пе­редбачає співвідношення знань і умінь зі здатністю володіти ними. Саме глибокими знаннями визначається педагогічна майстер­ність, а провідну роль відіграють педагогічні здібності. З ним по­годжується Ю.П. Азаров, який зазначає, що педагогічна майсте­рність базується на теоретичних знаннях і виступає як своєрідна посередницька ланка між теорією і практикою. На його думку, суть формування майстерності полягає в тріаді «технологія, від­носини, особистість». Цей учений переконаний, що педагогічна майстерність не може розвиватися без засвоєння системи засобів та методів навчання як основи технології навчально-виховного процесу.

М.В. Кухарев кваліфікує педагогічну майстерність як «сукуп­ність певних якостей особистості педагога, які обумовлюються високим рівнем його психолого-педагогічної підготовленості, зда­тністю оптимально вирішувати педагогічні завдання».

Аналізуючи проблему педагогічної майстерності вчителя че­рез призму його професійної діяльності, Н.В. Кузьміна зазначає: «Оволодіння педагогічною майстерністю відбувається в процесі подолання труднощів педагогічної діяльності й вивчення її об'єк­ту»2. Крім того, вона наголошує на можливості швидкого оволо­діння педагогічною майстерністю за умови, якщо в особи є «яск­раво виражена педагогічна спрямованість, високе почуття відпо­відальності за результати праці, деякий розвиток педагогічних здібностей до початку самостійної діяльності, усвідомлення своїх недоліків і спрямування зусиль на їх ліквідацію; встановлення правильних взаємостосунків у колективі; цілеспрямоване вихо­вання педагогічних кадрів у школі».

Ю.І. Турчанінова, вивчаючи проблему педагогічної майстер­ності вчителя, дійшла висновку, що « з усього розмаїття визначень педагогічної майстерності, представлених у науково-педагогічніи літературі, час змушує вибрати одне і саме те, у якому майстер­ність вчителя оцінюється за кінцевим результатом його праці - за ступенем підготовленості його вихованців до продовження осві­ти, творчої праці, активної участі в житті суспільства»1. Дослід­ниця переконана, що оволодіння педагогічною майстерністю не­можливе без усвідомлення педагогом справжніх причин, мотивів і мети кожної його педагогічної дії, без відповіді на питання «яким мене бачать діти?» З відповіді на це питання й починається фор­мування індивідуального стилю професійної діяльності, почина­ється творча поведінка вчителя.

О.Г. Мороз, В.Л. Омеляненко розглядають педагогічну майс­терність на тлі професійної діяльності вчителя. «Педагогічна май­стерність, - підкреслюють вони, - це досконале, творче виконан­ня вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результа­том чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високо­го рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих мораль­них якостей, духовного збагачення школярів»2.

Педагог-новатор Ш.О. Амонашвілі переконаний, що майстер­ність учителя виявляється в чіткій педагогічній позиції, у постійно­му пошуку ефективних шляхів розв'язання проблем виховання і навчання, у швидкому й правильному розв'язанні складних педаго­гічних ситуацій, у педагогічній інтуїції, в умінні керувати педагогі­чним процесом легко і без примусу, бути для своїх вихованців потріб­ною людиною з широким кругозором, принциповістю, невичерпним оптимізмом і креативністю. А головне на шляху до педагогічної май­стерності - це віра в самого себе, у свої можливості: «Потрібно вірити, що кожен із нас здатен стати неповторним, унікальним, най­вищим майстром професійної, педагогічної праці, і потрібно, щоб кожен із нас умів розкривати свої сили і можливості»3.

Проблему педагогічної майстерності вихователя дитячого садка розглядали психологи Г.О. Люблінська і С.Є. Кулачківська. На їхнє глибоке переконання, складовими педагогічної майстер­ності є інтуїція, натхнення, талант. «Педагогічна майстерність - це синтетичне поняття, яке охоплює и індивідуальні психологічні, і професійні риси, і знання свого предмета та методичних прийо­мів викладання. Це і тісний зв'язок з життям, з практикою, і пе­дагогічні здібності... це синтез особистісних якостей вихователя, його знань, умінь і навичок»1. «Педагог-майстер, - слушно заува­жують науковці, - постійно незадоволений собою, постійно займа­ється самовдосконаленням»2. На думку психологів, провідним умінням вихователя є вміння критично оцінити себе і свою про­фесійну діяльність. Це і є найважливішою умовою результатив­ності праці.

Отже, майстерність педагога - це вищий рівень його профе­сійної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час він досягає оптимальних результатів.

Зовні майстерність вихователя виявляється в успішному роз­в'язанні різноманітних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу. А її суть - в особистіс­них якостях, які й забезпечують успіх діяльності. Ці якості вияв­ляються не лише в уміннях, а й у сукупності властивостей вихо­вателя, його педагогічних позиціях, які й визначають продукти­вність і творчий характер професійної діяльності.

Вихователь - це двічі майстер, тому що, по-перше, - це від­мінний знавець психології особистості дошкільника і того, чого її слід навчити, а по-друге, - це людина, яка володіє способами ви­ховання і навчання.

Знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, уміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомага­ють вихователю не тільки обирати правильну тактику поведінки в конкретній ситуації, а й прогнозувати подальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. У разі виник­нення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорі­єнтуватися в ситуації, чітко її проаналізувати й швидко прийня­ти рішення. Авторитет вихователя значною мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини. Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому най­менших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів дій кожної дитини, прогнозування її поведін­ки допомагає і в організації різноманітних видів дитячої діяльності — ігор, праці, художньої творчості, навчання. Наведе­мо конкретний приклад.

У досвідченого вихователя, який працює з дітьми третього року життя, йшло відкрите заняття. Його метою було вправлян­ня дітей розбирати і збирати тримісну матрійку. Організаційний момент: до дітей приїхав зайчик зі своїми подружками-матрійками і пропонує з ними погратися - знайти маленьких сестричок у більших. Усі діти із задоволенням розбирали і збирали матрійок. Коли заняття підійшло до свого завершення і зайчик «запропону­вав» малятам посадити матрійок на машину, одна дівчинка не захотіла розлучатися зі своєю матрійкою. Вихователь, розумію­чи, що ситуація може вийти з-під контролю, і знаючи особливості цієї дитини, запропонувала: «Лесенько, ти хочеш, щоб матрійки нам затанцювали і заспівали? Тоді давай їх поставимо в коло». Дитина погодилася, а вихователь на ходу почала вигадувати текст пісеньки:

Ми матрієчки-сестрички,

В нас червоні черевички,

У квітках хустиночки

Й гарні намистиночки.

Вам пісень співаємо

І в танку кружляємо,

Присідаємо всі пружно,

Живемо напрочуд дружно.

Та прощатись вже нам час,

Приїжджайте всі до нас.

Після цієї імпровізованої пісні дівчинка допомогла поставити матрійок на машину. Діти попрощалися з гостями, і заняття успі­шно завершилося, хоча й зайняло більше часу, ніж передбачалося.

У цій ситуації яскраво виявилися такі складові майстерності вихователя, як знання індивідуальних особливостей дитини, зда­тність не губитися, швидко сконцентруватись у непередбаченій ситуації, знайти необхідний прийом та імпровізувати.

Отже, майстерність виявляється в діяльності і характеризу­ється високим рівнем розвитку педагогічної інтуїції, спеціальних та загальних умінь педагога.

Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей осо­бистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації профе­сійної педагогічної діяльності на рефлексивній основі (за І.А. Зя-зюном).

Рефлексія - процес самопізнання суб'єктом внутрішніх пси­хічних актів і станів.

Педагогічну майстерність вихователя дошкільного навчаль­ного закладу слід розглядати як прояв його «Я» в професії, як са-мореалізацію особистості в професійній педагогічній діяльності, яка покликана сприяти гармонійному і максимальному самороз­виткові особистості дитини дошкільного віку.

2. Структура педагогічної майстерності вихователя дошкільного закладу

Розробники проблеми педагогічної майстерності вчителя, зокре­ма І.А. Зязюн, визначають такі її компоненти:

-    гуманістична спрямованість;

-    професійні знання (професійну компетентність);

-    педагогічні здібності;

-    педагогічна техніка (професійні вміння).

При цьому підґрунтям педагогічної майстерності педагог ви­значає професійну компетентність - знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з іншого - до уч­нів, психологію яких мусить добре знати, тобто це знання пред­мета, методики його викладання, педагогіки і психології.

Гуманістична спрямованість вихователя визначається мо­тивами, потребами, ціннісними орієнтаціями, інтересами, схиль­ностями, ідеалами. Вона тісно пов'язана з мотиваційним компле­ксом, який охоплює такі принципи:

1)  ставлення до дитини як суспільної цінності;

2)  спрямованість на відкрите активне партнерське спілкування;

3)  прагнення до самовдосконалення;

4)  установка на творчість;

5)  спрямованість на всебічний і гармонійний розвиток вихован­ців з орієнтацією на Базовий компонент дошкільної освіти.

У кожного вихователя свої інтереси (наприклад, інтерес мо­лодого вихователя полягає в тому, щоб вихованці бачили в ньому знаючого педагога, який доступно, зрозуміло і цікаво розповідає на заняттях і поза ними, знає багато ігор і може їх навчити тощо; у досвідченого вихователя інтерес виявляється в тому, щоб знай­ти ефективні методи і прийоми взаємодії з вихованцями, які спри­ятимуть їх максимальному саморозвитку і самореалізації як тво­рчих, самодостатніх особистостей).

Ціннісна орієнтація - порівняно стійка вибіркова спрямова­ність потреб особистості на певну групу соціальних цінностей. Ціннісна орієнтація лежить в основі мотивів діяльності людини, вона пов'язана з бажаннями, інтересами, емоціями та почуттями. Формується ЦО під впливом соціального становлення.особистості, її рольової позиції.

Ціннісні орієнтації вихователя починають формуватися під час навчання у вищому навчальному закладі, у процесі професійного становлення. І.А. Зязюн виділяє такі ціннісні орієнтації вчите­ля, які можуть бути сформовані й у вихователя:

1)  на себе (щоб вихованці вбачали в мені знаючого педагога);

2)  на засоби педагогічного впливу;

3)  на особистість вихованця, його можливості, потреби;

4)  на цілі педагогічної діяльності.

Метою педагогічної діяльності є перетворення об'єкта педа­гогічної праці вихователя на рівноправного суб'єкта, здатного до саморозвитку, самореалізації, відповідно до його індивідуальних можливостей і потреб. Провідним видом спрямованості є спрямо­ваність на цілі педагогічної діяльності.

Мотив - спонукання до діяльності, пов 'язане із задоволенням потреб суб'єкта.

Потреба — стан індивіда, який створюється певною нуждою в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Потреба ви­ступає джерелом активності індивіда.

Справжній вихователь-майстер відчуває потребу в максима­льній самовіддачі, постійному самовдосконаленні, безкорисливо­му служінні дошкільному дитинству. Вихователь є тоді майстром, коли відчуває постійну потребу у взаємодії з вихованцями, у про­цесі якої передає їм свої знання про навколишній світ, виховує людські якості, навчає бути Людиною.

Гуманістична спрямованість вихователя - це надзавдання, яке визначає повсякденні завдання педагога-майстра. Виявляється вона в активній життєвій позиції.

Професійні знання вихователя - це основа педагогічної май­стерності. Вихователь дошкільного закладу повинен мати ґрун­товні знання з гуманітарних і соціально-економічних, фундамен­тальних і професійно орієнтованих дисциплін.

Основою професійної діяльності вихователя ДНЗ є знання ві­кових та індивідуальних психолого-педагогічних особливостей розвитку дітей дошкільного віку. Ураховуючи їх, вихователь пла­нує подальшу роботу: організовує ігрову діяльність, самостійну, навчальну, конструктивну, образотворчу тощо. Знання вікових особливостей необхідне для використання адекватних вікові, ситуації форм, методів і прийомів роботи: педагог ураховує зако­номірності розвитку пізнавальних здібностей дітей різного віку.

Вихователь ДНЗ повинен чітко знати концептуальні основи організації освітньо-вйховного процесу в дошкільному закладі, основні напрями розвитку закладу. Ці знання педагог використо­вує в процесі складання програми, календарно-тематичних і пер­спективних планів роботи з дітьми в різних вікових групах.

Вихователь ДНЗ постійно повинен бути в курсі сучасних досяг­нень педагогічної науки в галузі дидактики і дошкільної освіти. Для успішної реалізації освітньої програми виховання і навчання в дошкільному закладі впроваджуються здоров'язберігальні й здо­ров'яформувальні технології. Вихователь повинен чітко знати ці технології, їх цілі, завдання, зміст, умови впровадження в освіт­ній процес, ефективність передбачуваного результату.

Педагогічна інноваційна діяльність в дошкільному закладі пов'язана з перетворенням, удосконаленням освітнього процесу, із введенням нових, стабільних елементів. На сьогодні у сферу інноваційної діяльності залучені вже не окремі дошкільні закла­ди і педагоги-новатори; практично в кожному дошкільному на­вчальному закладі інноваційні перетворення набувають систем­ного характеру. Створені нові типи, види і профілі дошкільних закладів, нові освітні програми, що дозволяють забезпечити варі­ативність освітньо-виховного процесу, орієнтованого на індивіду­альність дитини і запити її сім'ї.

Особливостями професійних знань є:

1)  науковість;

2)  комплексність, що вимагає від вихователя синтезу різноманіт­них знань з усіх галузей наук;

3)  особистісна забарвленість;

4)  оновлення знань.

Особистісне ставлення вихователя до того, що повідомляється, учить дітей мислити, виробляти власне ставлення, погляди, оцін­ки, а також дозволяє вихованцям дізнатися про особистісні якості і позиції педагога. Майстерність педагога виявляється в «олюд­ненні» , «оживленні» знань, які не просто передаються із книг ди­тячій аудиторії, а викладаються як свій погляд на світ. На основі професійних знань формується педагогічна свідомість - своєрідні принципи і правила, які лежать в основі дій і вчинків особистості. Ці принципи і правила вихователь виробляє на основі свого досві­ду, але усвідомити їх допомагають наукові знання.

Отже, вихователь ДНЗ повинен володіти такими знаннями:

- методологічними — знанням загальних принципів вивчення педагогічних явищ, закономірностей соціалізації виховання і навчання;

-    теоретичними - знанням цілей, принципів, змісту, мето­дів і форм педагогічної діяльності і закономірностей форму­вання і розвитку особистості дитини дошкільного віку;

-    методичними - знанням методик виховання і навчання дітей дошкільного віку;

-    технологічними - знанням способів і прийомів виховання і на­вчання дітей дошкільного віку, тобто володіння педагогічною технікою.

Швидкість набуття педагогічної майстерності не регламенту­ється ростом професійних знань (не завжди із відмінника-студен-та виходить гарний вихователь), оскільки в цьому процесі велику роль відіграють педагогічні здібності.

Педагогічні здібності вихователя. Здібності -індивідуальні особливості людини, від яких залежить успішне виконання пев­них видів діяльності. Здібності не даються від природи в готовому вигляді. Велике значення у їх формуванні мають задатки. Здіб­ності можуть формуватися в певних соціальних умовах, у процесі засвоєння, а потім і творчого застосування знань, умінь і навичок.

Однією з перших праць, яка містить характеристики педаго­гічних здібностей учителя, було дослідження М.Д. Левітова. У ньому вчений виокремлює п'ять педагогічних здібностей:

1)  здатність передавати знання стисло й цікаво;

2)  здатність розуміти учня, яка ґрунтується на спостережливості;

3)  самостійний і творчий склад мислення;

4)  організаторські здібності;

5)  кмітливість, або швидке й точне орієнтування.

Ф;М. Гоноболін поділяє якості, що зумовлюють успіх роботи вчи­теля, на власне педагогічні здібності і властивості, що супроводжу­ють їх, які теж відіграють велику роль у педагогічній роботі і є скла­довими педагогічного таланту. Ф.М. Гоноболін вважає, що людина, яка володіє всіма компонентами педагогічних здібностей, може ви­явитися посереднім педагогом, якщо у неї не буде загальних особис-тісних якостей (глибокої переконаності, принциповості, цілеспря­мованості). Учений виділяє такі групи здібностей педагога:

1)  дидактичні - здатність до «реконструкції» навчального ма­теріалу, здатність визначати складність матеріалу для учня, кмітливість, винахідливість, дотепність;

2)  експресивні, або виразні, які стосуються мовлення, міміки, і            зовнішнього вигляду і форм поведінки педагога;

3)  перцептивні - увага, уміння спілкуватися, установлювати контакти з тим, хто навчається, уміння враховувати вікові та індивідуальні особливості тощо;

4)  організаторські;

5)  сугестивні, тобто здібності до навіювання, які полягають у вмінні впливати на тих, хто навчається;

6)  науково-пізнавальні, або академічні здібності.

На думку Ф.М. Гоноболіна, усі педагогічні здібності тісно вза­ємопов'язані і характеризуються взаємодоповнюваністю. Завдя­ки цьому спостерігається широка компенсація слаборозвинених здібностей або ж тих, які відсутні взагалі.

Важливі дослідження, присвячені проблемі формування пе­дагогічних здібностей, провела Н.В. Кузьміна. За її визначенням,педагогічні здібності - це «індивідуальні, стійкі властивості осо­бистості, які перебувають у специфічній чутливості до об'єкта, засобів, умов педагогічної праці і створення продуктивних моде­лей, формування шуканих якостей в особистості вихованця». Дослідниця вважає, що від здібностей залежить легкість набуття знань і вмінь у тій чи іншій діяльності, але розвиваються ці пси­хічні властивості в процесі самої цієї діяльності. Здібності є і ре­зультатом і передумовою розвитку людини. Н.В. Кузьміна поді­ляє здібності на загальні і спеціальні. До загальних вона відно­сить, насамперед, інтелектуальні - пам'ять, уяву, мислення, до спеціальних - здібності, необхідні для виконання спеціальних видів діяльності: музичної, художньої тощо. Спеціальні здібності включаються в педагогічну діяльність за умови наявності в учи­теля педагогічної спрямованості й педагогічних здібностей.

Н.В. Кузьміна розрізняє такі педагогічні здібності вчителя:

1)  гностичні (пізнавальні);

2)  конструктивні (здібність проектувати розвиток особистості учняг відбирати й композиційно будувати навчально-виховний матеріал щодо віку та індивідуальних особливостей дітей);

3)  комунікативні (здібність установлювати правильні взаємини з дітьми і перебудовувати їх залежно від розвитку учнів і їх вимог до вчителя);

4)  організаційні (здібність залучати учнів до різних видів діяль­ності і робити колектив інструментом впливу на кожного учня);

5)  педагогічний такт;

6)  педагогічна уява;

7)  педагогічна спостережливість.

Усі педагогічні здібності, на думку психолога, мають подвійну зверненість: до учня і до самого вчителя. Вони фокусують у собі гностичний і творчий елементи. «Якщо в структурі особистості педагога, - говорить Н.В. Кузьміна, - гармонійно поєднуються декілька здібностей за провідної ролі педагогічних, то в цьому випадку можна говорити про талановитість педагога... Рівень пе­дагогічних здібностей залежить від ступеня обдарованості люди­ни і в спеціальних видах діяльності»'.

У результаті дослідження вона дійшла висновку, що рівень розвитку педагогічних здібнос­тей часто не збігається з рівнем ставлення до справи, набагато ви­переджаючи його, або, навпаки, відстаючи від нього.

Посилаючись на дослідження М.Д. Левітова, Ф.М. Гоноболіна, Н.В. Кузьміної, В.М. Крутецького, І.А. Зязюн розрізняє такі педагогічні здібності вчителя:

1)  комунікативність, тобто здатність спілкуватися. Вона охоп­лює добре ставлення до людей, контактність, доброзичливість. Низький рівень комунікативності педагога руйнує середови­ще професійної діяльності, створює труднощі на шляху до вза­ємодії з вихованцями;

2)  перцептивні здібності передбачають наявність професійної далекоглядності, спостережливості, емпатії, педагогічної інту­їції, уміння читати настрій і думки по очах дітей, розуміти мотиви вчинків. Спостережливість вимагає вміння бачити і чути, аналізувати, переробляти отриману інформацію. Спосте­режливість і досвід - це основа інтуїції.

3)  динамізм - здатність до переконання і навіювання; це внутрі­шня енергія, гнучкість та ініціатива в різноманітності впли­вів. Прикладом динамізму є діяльність пєдагогів-новаторів;

4)  емоційна стійкість - уміння володіти собою в різноманітних ситуаціях, здатність до саморегуляції;

5)  оптимістичне прогнозування - провідна педагогічна здіб­ність, що передбачає опору на позитивні сторони вихованця. Принцип оптимістичного прогнозування був засадничим у пе­дагогічній системі А.С. Макаренка;

6)  креативність - здатність до творчості.

В.Ц. Абрамян умовно поділяє здібності педагога на дві групи -психологічні та педагогічні. До педагогічних він відносить:

1)  здатність доступно викладати матеріал;

2)  розуміння того, хто навчається;

3) творчі здібності;

4)  здатність захоплювати колектив;

5)  мовні здібності;

6)  педагогічний такт;

7)  педагогічну вимогливість.

Серед психологічних розрізняє:

1)  організованість;

2)  цікавість;

3)  працьовитість;

4)  самовладання;

5)  активність;

6)  наполегливість;

7)  зосередженість та уважність.

Серед сучасних класифікацій педагогічних здібностей най­більш повною і детальною є класифікація М.Й. Станкіна, який розрізняє такі основні педагогічні здібності:

1)  експресивні - уміння педагога образно і яскраво висловлюва­ти думки з допомогою слова і невербальних засобів;

2)  дидактичні;

3)  перцептивні - уміння сприймати внутрішній світ того, хто на­вчається, відчувати його психічний стан у кожен окремий мо­мент, виявляти його ставлення до занять і викладача;

4)  науково-педагогічні здібності - здатність до науково-дослідної роботи;

5)  авторитарні - здатність швидко завойовувати повагу, а надалі - високий авторитет;

6)  комунікативні;

7)  особистісні - здатність виявляти педагогічний такт;

8)  організаційні;

9)  конструктивні;

10) мажорні - це оптимізм і гумор педагога, які допомагають ак­тивізувати навчальний процес, попередити чи безболісно лік­відувати конфлікт, зняти напругу;

11) гностичні;

12) психомоторні-здатність, яка забезпечує рухові навички, «по­єднання голови з руками»;

13) здібність до розподілу й концентрації уваги - готовність на за­нятті й усіх інших видах діяльності тримати в полі зору всю групу вихованців, бачити одночасно кожного окремо, контро­люючи при цьому свою поведінку — мовлення, жести, вираз обличчя,позу.

Педагогічна техніка (професійні уміння вихователя). Уміння- здобута на основі досвіду, знання здатність належно робити що-небудь; готовність до практичних і теоретичних дій, які викону­ються швидко, точно і свідомо на основі засвоєних знань і життєво­го досвіду.

І.А. Зязюн розрізняє дві групи вмінь вчителя. Перша - це вмін­ня керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організ­мом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого са­мопочуття; опанування умінь соціальної перцепції (техніка керу­вання уявою, увагою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення). Друга - пов'язана з умінням вплива­ти на особистість і колектив: техніка організації контакту, управ­ління педагогічним спілкуванням, організація колективних тво­рчих справ тощо. Крім того, дослідник умовно поділяє педагогіч­ну техніку на зовнішню і внутрішню відповідно до мети її вико­ристання.

Внутрішня техніка - створення внутрішнього переживання особистості, психологічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Зовнішня техніка - втілення внутрішнього переживання осо­бистості вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.                                                                               На наш погляд, педагогічна техніка вихователя ДНЗ містить три групи вмінь:

1)  уміння самопрезентації вихователя;

2)  уміння взаємодіяти з вихованцями, їх батьками і колегами;

3)  уміння самовдосконалювати педагогічну техніку.

1.2.3. Специфіка педагогічної діяльності вихователя дошкільного закладу

Як і кожна діяльність, педагогічна має свою структуру. Компоне­нтами педагогічної діяльності є: цілі, об'єкт, суб'єкт, засоби та результат. Коротко схарактеризуємо кожен компонент.

Цілі педагогічної діяльності вихователя дошкільного навча­льного закладу. Процедура докладної класифікації педагогічних цілей дістала назву таксономія. Цілі за ступенем спільності утворюють певну ієрархічну систему. Так, виокремлюють вихідні (загальні) цілі, які визначають спрямованість освіти в цілому і ко­жної її ланки зокрема. Вони визначаються суспільством, у них відображаються запити держави щодо виховання підростаючого покоління. Педагогічна діяльність кожного педагога спрямована на реалізацію загальних цілей та сприяє здійсненню соціальної наступності поколінь, залученню молоді в існуючу систему соціа­льних зв'язків, реалізації природних можливостей людини.в ово­лодінні суспільним досвідом.

Вихідні цілі втілюються в конструктивних педагогічних ці­лях. Конструктивні цілі визначають способи і характер досягнен­ня вихідних цілей за певних умов конкретною ланкою освіти. Конструктивні цілі зумовлюють рівень розвитку знань, умінь, навичок вихованців, сформованість певних рис особистості на конкретному етапі освіти. Конструктивні цілі, на відміну від ви­хідних, мінливіші й динамічніші. Вони залежать від наявних кри­теріїв оцінки розвитку вихованців, змісту, форм і методів освіти. Нижче стоять оперативні цілі, що їх вирішує кожен вихователь, реалізуючи навчально-виховний процес в умовах конкретного дошкільного закладу, конкретної виховної групи з орієнтацією на власний рівень педагогічної майстерності, досвід, умови, у яких він працює. Оперативні цілі завжди будуть стосуватися тих різ­номанітних ситуацій, які виникають у професійній діяльності вихователя. Отже, цілі професійної педагогічної діяльності мають як короткочасний, так і тривалий характер.

Об'єктомом педагогічної діяльності вихователя дошкіль­ного закладу є дитина. Вона має свою специфіку:

1.  Людина - активна істота, з неповторними індивідуальними якостями, з особистим ставленням до оточуючих і розумінням подій, що відбуваються навколо. Дитина - співучасник педа­гогічного процесу, який має свою мету, мотиви, поведінку. Отже, об'єкт педагогічної діяльності одночасно є її суб'єктом, який може по-різному ставитися до педагогічного впливу ви­хователя, тому що сприймає його через свій внутрішній світ, досвід, свої установки.

2.  Педагог має справу з людиною, яка постійно змінюєтьсяв про­цесі розвитку, тому не можна застосовувати у вихованні шаб­лонні педагогічні ходи, стереотипні дії. А це вимагає від вихо­вателя постійного творчого пошуку, нестандартних підходів до дитини, яка розумнішає і стає досвідченішою з кожним днем.

3.  Одночасно на дитину разом з вихователем впливає навколишнє життя (довкілля), часто стихійно, багатопланово, у різних напря­мках. Тому педагогічний процес передбачає одночасно корекцію всіх впливів, зокрема й тих, що виходять від вихованця. Тобто організацію і виховання, і перевиховання, і самовиховання особистості.

Сучасна педагогіка - педагогіка співробітництва, спрямована на активізацію дітей, на те, щоб зробити їх співучасниками педа­гогічного процесу.                                   

Суб'єктом педагогічної діяльності є той, хто впливає на вихо­ванця - вихователь, батьки, дитячий колектив. Головний інстру­мент впливу - особистість вихователя, його людські якості, про­фесійні знання, фахові вміння. Якщо вихованці не сприймають серйозно особу вихователя, не поважають його - вони не будуть підкорятися його впливові, адже в такого вихователя немає авто­ритету. Щоб мати вплив на вихованців, треба завоювати в них справжній авторитет, а для цього педагог повинен мати позитивні людські якості, передовсім любов до дітей, професійні знання і вміння, гуманістичну спрямованість та постійно самовдосконалю­ватися.

Засобами виховання є різноманітні види дитячої діяльності: гра," праця, самостійна художня, навчальна діяльність. Вихова­тель добирає оптимальне поєднання різних видів діяльності, че­рез які можна досягти виховних цілей. Проте не слід забувати, що провідним видом діяльності в дошкільному віці є гра. А це озна­чає, що основне як виховне, так і навчальне навантаження буде лягати саме на неї, і успіх виховання залежатиме від уміння ви­хователя організувати ігрову діяльність дошкільнят і максима­льно використати її виховні можливості.

Поняття результату виховання слід розглядати у двох зна­ченнях: широкому і вузькому. Навряд чи доцільно говорити про результат виховання особистості на етапі дошкільного дитинства в широкому розумінні, оскільки в цей період закладаються лише основи і вихователь не може із стовідсотковою ймовірністю перед­бачити її подальший успішний розвиток, а тим більше стверджу­вати, що формування вихованця як самодостатньої особистості завершено. Умови, у які потрапить дитина після дошкільного за­кладу, можуть фо стимулювати розвиток її позитивних особисті -сних якостей, здібностей, або ж гальмувати. Тут уже виховні впли­ви вихователя недієві. Якщо ж говорити про результат у вузько­му розумінні, то він очевидний і виявляється в тих знаннях, умін­нях, якими дитина оволодіває на кожному віковому етапі відпо­відно до програм навчання та виховання в дошкільному закладі.

4. Педагогічні ситуації та педагогічні задачі в діяльності вихователя дошкільного закладу

Педагогічна діяльність вихователя - це ланцюжок педагогічних ситуацій. їх створюють вихованці, їх батьки та колеги. Ситуації виникають спонтанно або спеціально моделюються вихователем з виховною метою. Посварилися двоє вихованців через іграшку -ситуація; мама вихованця звинувачує вихователя в необ'єктив-ності - ситуація; вихователь критикує в присутності дітей колегу - теж ситуація. Майстерність вихователя полягає в умінні пере­творити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умо­ви, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до по­ставленої педагогічної мети. Отже, педагогічна задача - це усві­домлена педагогічна ситуація. Ситуація може не стати педагогіч­ною задачею, якщо вихователь її не помічає або ігнорує. Відтак, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості педагогічної діяльності (ситуація + мета =задача). Педагогічна задача - це виявлені в педагогічному процесі суперечності, які враховує ви­хователь, стимулюючи розвиток особистості, педагогічна мета, поставлена за певних умов. Можна стверджувати, що розв'язан­ня її - основна складова педагогічної майстерності, яка відобра­жає рівень професіоналізму педагога. Задача може мати кілька шляхів розв'язання, позитивний ефект яких буде залежати від установок, знань вихователя, його здібностей, досвіду, умінь, ав­торитету. Розв'язання педагогічної задачі відбувається в кілька етапів. Розглянемо їх:

І етап - аналіз ситуації в цілісному процесі педагогічної діяль­ності: характеристика вихованців, вихователів, їхніх стосунків. Унаслідок цього відбувається усвідомлення мотивів учинків, спе­цифіки умов, особливостей взаємин. Розглянемо ситуацію, коли двоє хлопчиків старшого дошкільного віку не можуть поділити між собою іграшку. На першому етапі вихователь повинен у про­цесі аналізу відповісти на низку питань:

1)  як часто такі ситуації трапляються в навчально-виховному процесі ДНЗ і групи зокрема;

2)  який характер у вихованців;

3)  яке статусне положення вони займають в групі ровесників;

4)  як до них ставляться інші вихованці;

5)  чи є вихователь для них авторитетною особою;

6)  як давно вони відвідують дошкільний заклад;

7)  чи одинаки вони в сім'ях;

8)  якою є система сімейних виховних впливів на цих хлопчиків?

Процес аналізу умов ситуації завершується на II етапі -усвідом­ленні проблеми і формулюванні задачі. На цьому етапі дуже важли­во з'ясувати мотив поведінки вихованців та усвідомити проблему, тобто ту «підводну частину айсберга», яка, на перший погляд, непо­мітна, але створює безліч педагогічних ситуацій, заявляючи про себе. Вихователі-початківці дуже часто пропускають цей етап і відразу беруться за розв'язання задачі. І як результат - проблема не усвідо­млюється, не враховуються істинні мотиви поведінки вихованців, вихователь помиляється у виборі шляхів розв'язання задачі. У на­веденій ситуації чітко виступає проблема морального виховання -несформованість культури спілкування, умінь спільно гратися і ми­рно, самостійно розв'язувати проблемні ситуації.

Усвідомлюючи проблему, вихователь конструює розвиток си­туації, розглядаючи певні варіанти розгортання подій. Це III етап - розробка проекту розв'язання. На цьому етапі висуваються гі­потези (передбачення), вибудовується проект майбутньої педаго­гічної взаємодії (що робити, як, якими засобами?) у вигляді пев­ної конструктивної схеми. Цей етап потребує швидкого активно­го мислення, уяви. На цьому етапі важливо подумки «приміря­ти» знайдений прийом чи кілька прийомів, уявляти ймовірні ре­акції вихованців на них. У нашій ситуації вихователь може за­пропонувати хлопчикам організувати спільну гру з іграшкою, яка сподобалася обом, або за допомогою лічилки визначити, хто пер­ший буде гратися іграшкою, або просто забрати іграшку, а дітям запропонувати іншу гру. Вибір прийому залежатиме від тих фак­торів, які проаналізував вихователь на першому етапі розв'язан­ня ситуації, вирішальну роль при цьому буде відігравати автори­тет вихователя і його професійна майстерність.

IV етап розв'язання педагогічної задачі - практична реаліза­ція запланованого розв 'язання - відбувається у взаємодії вихова­теля з вихованцями, застосуванні оптимальних у конкретній си­туації прийомів, в організації діяльності вихованців нових ситуа­цій, стимульованих вихователем для формування їхніх ціннісних орієнтацій і поведінки. Саме на цьому етапі вихователеві необхід­но досягти гармонії, узгодженості власної діяльності з діяльніс­тю вихованців. Засобами педагогічної техніки вихователь мусить виявити перед вихованцями силу своєї установки - допомогти, підтримати. Важливо зрозуміти думки і почуття вихованців, щоб бачити наслідки своїх дій, передбачати зворотні ходи тих, кому адресовано педагогічний вплив.

V етап - аналіз результатів і вибір системи методів вихован­ня. На цьому етапі вихователь порівнює отримані результати з поставленими завданнями, а також продумує низку методів, які сприятимуть розв'язанню проблеми (у нашому випадку - це фор­мування моральної поведінки і розвиток ігрових умінь). З цією метою вихователь може моделювати ігрові ситуації, у яких хлоп­чики вимушені діяти спільно, узгоджуючи свої дії, давати їм спільні доручення, призначати черговими, читати художню літе­ратуру про дружбу, взаємодопомогу, взаємовиручку тощо. І якщо подібні ситуації не виникають в навчально-виховному процесі до­шкільного закладу, або ж вирішуються самими вихованцями, то доцільно говорити про правильний вибір системи прийомів і ме­тодів розв'язання задачі.

Вибираючи прийоми розв'язання задачі, вихователі, переду­сім, шукають причину виникнення небажаної ситуації в собі, своїй професійній діяльності, тому кожне розв'язання - це крок до са­мовдосконалення.

Базові поняття: майстер, педагогічна майстерність, педаго­гічна діяльність вихователя, педагогічна ситуація, педагогічна задача.
Запитання для самоперевірки

  1. Хто такий майстер?

Майстер – це людина, що вдає ґрунтовні знання про об’єкт своєї діяльності і засоби впливу на нього, хист до конкретного виду діяльності, володіє низкою важливих для самореалізації в професії особистісних якостей, любить свою професію, має досвід роботи і послідовників, яким уміло передає своє ремесло, постій¬но самовдосконалюється.

  1. Яким повинен бути вихователь-майстер?

Ця людина має бути особливо вправною, неперевершеною у своїй справі, розумною, спокійною, мудрою і багато іншого.

  1. Хто із учених займався дослідженням проблеми педагогічної май­стерності?

І.Ю Турчанінова, О.Г. Мороз, Т.Ф Ніколенко

4.  Дайте визначення педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей осо¬бистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації профе¬сійної педагогічної діяльності на рефлексивній основі.

5.  Назвіть складові педагогічної майстерності вихователя ЗДО, ви­значте місце кожного в ЇЇ структурі.

Гуманістична спрямованість вихователя визначається мо¬тивами, потребами, ціннісними орієнтаціями, інтересами, схиль¬ностями, ідеалами. Вона тісно пов'язана з мотиваційним компле¬ксом, який охоплює такі принципи:


  1. Ставлення до дитини як суспільної цінності;




  1. Спрямованість на відкрите активне партнерське спілкування;




  1. Прагнення до самовдосконалення;




  1. Установка на творчість;




  1. Спрямованість на всебічний і гармонійний розвиток вихован¬ців з орієнтацією на Базовий компонент дошкільної освіти.


У кожного вихователя свої інтереси (наприклад, інтерес мо¬лодого вихователя полягає в тому, щоб вихованці бачили в ньому знаючого педагога, який доступно, зрозуміло і цікаво розповідає на заняттях і поза ними, знає багато ігор і може їх навчити тощо; у досвідченого вихователя інтерес виявляється в тому, щоб знай¬ти ефективні методи і прийоми взаємодії з вихованцями, які спри-ятимуть їх максимальному саморозвитку і самореалізації як тво¬рчих, самодостатніх особистостей).
Ціннісна орієнтація – порівняно стійка вибіркова спрямова¬ність потреб особистості на певну групу соціальних цінностей. Ціннісна орієнтація лежить в основі мотивів діяльності людини, вона пов'язана з бажаннями, інтересами, емоціями та почуттями. Формується ЦО під впливом соціального становлення.особистості, її рольової позиції.
Ціннісні орієнтації вихователя починають формуватися під час навчання у вищому навчальному закладі, у процесі професійного становлення. І.А. Зязюн виділяє такі ціннісні орієнтації вчите¬ля, які можуть бути сформовані й у вихователя:


  1. На себе (щоб вихованці вбачали в мені знаючого педагога);




  1. На засоби педагогічного впливу;




  1. На особистість вихованця, його можливості, потреби;




  1. На цілі педагогічної діяльності.


Метою педагогічної діяльності є перетворення об'єкта педа¬гогічної праці вихователя на рівноправного суб'єкта, здатного до саморозвитку, самореалізації, відповідно до його індивідуальних можливостей і потреб. Провідним видом спрямованості є спрямо¬ваність на цілі педагогічної діяльності.
Педагогічні здібності вихователя. Здібності -індивідуальні особливості людини, від яких залежить успішне виконання пев¬них видів діяльності. Здібності не даються від природи в готовому вигляді. Велике значення у їх формуванні мають задатки. Здіб¬ності можуть формуватися в певних соціальних умовах, у процесі засвоєння, а потім і творчого застосування знань, умінь і навичок.
Однією з перших праць, яка містить характеристики педаго¬гічних здібностей учителя, було дослідження М.Д. Левітова. У ньому вчений виокремлює п'ять педагогічних здібностей:


  1. Здатність передавати знання стисло й цікаво;




  1. Здатність розуміти учня, яка ґрунтується на спостережливості;




  1. Самостійний і творчий склад мислення;




  1. Організаторські здібності;




  1. Кмітливість, або швидке й точне орієнтування.



6.  Назвіть Структурні компоненти педагогічної діяльності вихова­теля. Який компонент визначає специфіку професійної діяльності вихователя ЗДО?

7.  8.  Що таке педагогічна ситуація, педагогічна задача?

9.  Скільки існує етапів розв'язування педагогічної задачі?
скачати

© Усі права захищені
написати до нас