1   2
Ім'я файлу: У статті розглядаються загальні засади методології науки криміна
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 04.06.2023
скачати
Пов'язані файли:
урок математики.docx
1901 - Модуль №1.docx
Сказ.doc

  1. У статті розглядаються загальні засади методології науки кримінального права та її методи; відстоюється позиція, згідно з якою ця наука не створює своєї самостійної методології, а спирається у своїх дослідженнях на загальнонаукові методи пізнання. Особливості використання таких методів (діалектичного, системного, формально-логічного, соціологічного, історично-правового, порівняльного) обумовлені специфікою предмета науки – невизначеною множинністю суспільно небезпечних діянь та системою правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення цих діянь. Система вказаних методів і пов’язаних з ними інших пізнавальних процедур становлять основу методології науки кримінального права.

  2. Право як соціальне явище відображає сучасні потреби людства. Оскільки однією з форм прояву права є закон, який, з одного боку, має бути мінливим, а з другого – стабільним, виникає необхідність у дотриманні балансу між його мінливістю та стабільністю, хоча досягти цього буває вкрай складно. Так, після набрання чинності Законом України від 15 квітня 2008 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності», прийнятого на підставі Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в Україні розпочався новий етап реформування кримінального законодавства. Адже цей закон передусім спрямований на пошук оптимальних заходів впливу на засуджених осіб і гуманізацію кримінальної відповідальності. Варто зауважити, що реформування кримінального законодавства має ґрунтуватись на принципах кримінального права. Така потреба виникає у зв’язку із забезпеченням стабільності закону. Зокрема, ступінь стабільності закону можна оцінити за допомогою таких показників, як міра відображення конституційних принципів, відповідність принципам і нормам міжнародного права, адекватність відображення цінностей, потреб, інтересів тощо [1, 92]. Таким 87 Науковий часопис Національної академії прокуратури України 1’2014 © Оксана Книженко, 2014 чином, принципи кримінального права відіграють важливу роль у правотворчій діяльності в цілому й у сфері кримінального права зокрема. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню принципів кримінального права приділяли увагу такі вчені, як: М.О. Беляєв, Г.В. Віттенберг, В.О. Гацелюк, Ю.А. Демидов, Б.В. Здравомислов, Т.В. Кленова, Г.А. Кригер, Н.О. Лопашенко, В.В. Мальцев, А.В. Наумов, О.О. Нечепуренко, Ю.Е. Пудовочкін, С.С. Пірвагідов, П.А. Фефелов. Деякі з них розглядали питання співвідношення загальноправових принципів і принципів кримінального права (Г.Б. Віттенберг, С.Г. Келіна, В.М. Кудрявцев, П.А. Фефелов), інші – питання співвідношення принципів кримінальної політики і принципів кримінального права та кримінального законодавства (М.І. Загородніков, Г.А. Кригер, Ю.Є. Пудовочкін, С.С. Пірвагідов). Зазначене свідчить про дискусійність порушеної проблематики. Мета статті (завдання) полягає у з’ясуванні вагомості принципу законності для реформування кримінального законодавства. Виклад основного матеріалу дослідження. На думку В.О. Навроцького, кримінально-правові принципи включають принаймні п’ять груп принципів: – принципи кримінального права як галузі права; – принципи, які існують у зв’язку зі створенням кримінально-правових норм (принципи криміналізації, принципи кодифікації тощо); – принципи правозастосування у сфері кримінального права; – принципи кримінально-правової науки; – принципи вивчення кримінального права [2, 50]. Віддаючи належне наведеній позиції вченого, констатуємо, що для кожної галузі права крім загальноправових властиві й галузеві принципи. Не вдаючись до дискусії, що й нині точиться навколо системи принципів кримінального права, зауважимо таке. Принципи кримінального права відображають основні засади організації правого регулювання цієї галузі й сприяють охороні суспільних відносин від злочинних посягань і вихованню у громадян поваги до правопорядку [3]. Законодавець, визнаючи діяння злочинним, відображає не лише його об’єктивні властивості, а й ціннісні орієнтири, які формуються під впливом політики, моралі та правосвідомості з урахуванням соціальної обстановки, доцільності боротьби з певним видом правопорушень шляхом застосування кримінально-правових заходів [4, 12]. Особливої актуальності набуває питання додержання принципів кримінального права під час реформування кримінальної юстиції, і передусім запровадження інституту проступків у кримінальному законодавстві України.

  3. Навчально-науковий посібник підготовлений відповідно до програми навчальної дисципліни «Кримінальне право». У ньому на основі чинного Кримінального кодексу України і сучасних наукових позицій розглядаються у вигляді логічних схем питання: поняття, предмет, метод, завдання, принципи та система кримінального права; закон про кримінальну відповідальність; поняття та ознаки злочину; кримінальна відповідальність та її підстава; склад злочину; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; множинність злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття, мета, система та види покарань; призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування, пом'якшення покарання; судимість; інші заходи кримінально-правового характеру; заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Пропонується для студентів, курсантів, аспірантів, докторантів, науково-педагогічних працівників юридичних факультетів закладів вищої освіти, працівників правоохоронних органів.

  4. У першу чергу кримінальне право пов'язане з конституцій­ним правом, норми якого закріплені в Конституції України. У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Законодавство України про кримі­нальну відповідальність грунтується на Конституції України (ч. 1 ст. З КК України). Ряд положень, закріплених у Конституції, без­посередньо стосується кримінального права. Конституційним є положення про те, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об­винувальним вироком суду» (ст. 62 Конституції України).

  5. Конституція закріплює положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім ви­падків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинен­ня не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58 Конститу­ції). У ч. З ст. 2 КК закріплений принцип, відповідно до якого ні­хто не може бути двічі притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей принцип базу­ється на положеннях ст. 61 Конституції України.

  6. Як уже зазначалося, функцією кримінального права є також охорона всіх конституційних правовідносин у випадку суспільно небезпечного посягання на них. Тому важливим для застосування норм кримінального права є конституційне положення, що міс­титься у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов'язаний неухи­льно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнан­ня законів не звільняє від юридичної відповідальності».

  7. Кримінальне право нерозривно пов'язане з міжнародним правом. Частина 5 ст. З КК України визначає, що закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положен­ням чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. У ст. 9 Конституції України вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства України.

  8. Основу зв'язку кримінального і міжнародного права станов­лять загальні норми та положення міжнародного права, що міс­тяться чи прямо випливають із міжнародних договорів, конвен­цій, інших міжнародних угод. Це норми, пов'язані з регулюван­ням дії закону в просторі, його поширенням на іноземних грома­дян, осіб без громадянства, які вчинили злочин, щодо видачі зло­чинців; це положення щодо відповідальності осіб, які користу­ються дипломатичною недоторканністю.

  9. Дуже тісно між собою співвідносяться кримінальне (матеріа­льне) право і кримінально-процесуальне право. Основне при­значення норм кримінально-процесуального права полягає у сприянні забезпеченню реалізації норм кримінального права. Кримінально-процесуальне право регламентує порядок порушен­ня, розслідування і розгляду справ про вчинені злочини. Воно та­кож регламентує порядок приведення у виконання вироків та ін­ших рішень судів за кримінальними справами. Кримінальне пра­во обумовлює багато норм і інститутів кримінально-процесуаль­ного права. Відсутність кримінально-процесуального права по­збавило б кримінальне право процесуальної форми, що призвело б, у свою чергу, до беззаконня.

  10. Тісний зв'язок кримінального права з адміністративним пра­вом проявляється у використанні ним положень адміністративного права для побудови деяких своїх норм та інститутів. Адміністрати­вне право, передбачаючи відповідальність за різні правопорушення, також виконує охоронну функцію — захищає правопорядок від ад міністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від найбільш небезпечних посягань — злочинів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративні правопору­шення від злочинів.

  11. Зв'язок кримінального та кримінально-виконавчого права полягає в тому, що останнє базується на відповідних нормах та інститутах кримінального права, яке визначає підстави, межі, загальні засади призначення покарання. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови виконання і відбування пока­рань, визначає засоби виправлення засуджених, охорони їхніх прав і законних інтересів, надання засудженим допомоги в соці­альній адаптації.

  12. Кримінальне право пов'язане з кримінологією. Криміноло­гія вивчає злочинність як соціальне явище, з'ясовує причини, умови і динаміку злочинності в цілому та її окремих видів. Кримінологія розробляє заходи запобігання вчиненню злочи­нів, визнає, які діяння стають суспільно небезпечними, а які, в свою чергу, втрачають суспільну небезпечність.

  13. Кримінальне право також пов'язане з криміналістикою. Криміналістика — це наука про спеціальні прийоми, методи і методики збирання, виявлення, фіксації і дослідження дока­зів, що застосовуються під час розкриття злочину, розшуку злочинців.

  14. У науці кримінального права використовуються положення таких наук, як психологія, психіатрія, судова медицина (про осудність, психічні аномалії, фізіологічний стан людини, психо­логію неповнолітніх, критерії розмежування видів тілесних ушкоджень тощо).

  15. Будь-яка діяльність плідна та ефективна, коли вона здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не є ефективним без з’ясування змісту правових вимог. У юриcпруденції та судово-слідчій практиці термін “законодавство” застосовується в широкому значенні – сукупність законів й інших нормативно-правових актів, які забезпечують правове регулювання суспільних відносин на території держави, та у вузькому значенні – лише як сукупність законів, прийнятих парламентом або референдумом.

  16. Поняттям закон про кримінальну відповідальність законодавець, теорія та судова практика користуються у широкому та вузькому розумінні, виходячи з кола кримінально-правових норм, які містить даний закон.

  17. Закон про кримінальну відповідальність в найбільш широкому розумінні – це система національних законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права.

  18. Закон про кримінальну відповідальність у вузькому розумінні – це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить одну, кілька або систему взаємопов’язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.

  19. З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми закон про кримінальну відповідальність має чотири аспекти.

  20. По-перше, закон про кримінальну відповідальність – це Кримінальний кодекс – єдиний кодифікований законодавчий акт, який містить переважну більшість кримінально-правових норм. Кримінальний кодекс можна визначити як прийнятий, зазвичай, Верховною Радою України закон, який містить систему взаємопов’язаних і взаємозумовлених юридичних норм, що розкривають загальні поняття та принципи кримінального права України, умови й підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання потрібно застосовувати до осіб, які їх вчинили. На сьогодні в нашій державі чинним є Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., який відтоді зазнав значних змін і доповнень.

  21. По-друге, закон про кримінальну відповідальність – це і окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку чужого майна, вчинену повторно або групою осіб за попередньою згодою, тощо.

  22. По-третє, закон про кримінальну відповідальність – це окремий законодавчий акт, що містить лише одну правову норму, яка стосується загальних положень кримінального права або регулює відповідальність за злочин певного виду.

  23. По-четверте, закон про кримінальну відповідальність – це і передбачені ст. 9 Конституції України відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні Законом України „Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 р. Згідно із цим Законом укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід´ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

  24. Отже, з урахуванням всього вищезазначеного закон про кримінальну відповідальність України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів Верховної Ради України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності, а також це сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід’ємна частина.

  25. Характерною особливістю законодавства про кримінальну відповідальність України є те, що воно фактично складається з одного закону – Кримінального кодексу.

  26. Основні ознаки закону про кримінальну відповідальність: загальнообов’язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України й тільки цей закон визначає злочинність і караність діяння.

  27. Значення закону про кримінальну відповідальність як системи законодавчих актів кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.

  28. По-перше, закон про кримінальну відповідальність є одним із важливих засобів охорони життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, державного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

  29. По-друге, закон про кримінальну відповідальність містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

  30. По-третє, закон про кримінальну відповідальність є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

  31. Загальна і Особлива частини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

  32. Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, - на окремі статті.

  33. Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність та рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх».

  34. Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України». Статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, розташовані в розділі II «Злочини проти життя та здоров'я особи», розділі III «Злочини проти волі, честі та гідності особи» і розділі IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи». Статті КК, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК на 20 розділів робить її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших статей у КК. Та й для громадян України дуже важливо просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.

  35. Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що виражають сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При включенні в КК нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс - 1,2, 3 і т. д. Наприклад, у 1977 р. до Загальної частини КК 1960 р. було включено статтю «Відстрочка виконання вироку». Її було поміщено вслід за ст. 46 «Відстрочка виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час». Статті був наданий номер 46. У 1994 р. було прийнято статтю «Відстрочення відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років». Ця стаття була поміщена вслід за ст. 46' КК 1960 р. під номером 46.

  36. Виключення тієї чи іншої статті із КК також не змінює порядку нумерації статей в КК. Так, у КК 1960 р. зберігається номер статті 27 з поміткою «Виключена». Ця стаття встановлювала покарання у виді заслання, яке було скасоване Верховною Радою України 6 березня 1992р.

  37.      

  38. Багато статей КК поділяються на частини, які виділені в окремий абзац. Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК «Завдання Кримінального кодексу України» має дві частини - 1 і 2; стаття 135 «Залишення в небезпеці» складається із трьох частин - 1,2 і 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідне цифрове позначення.

  39. Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосуван-ня цієї норми чи виключення її із дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути призначене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких видів покарань воно належить; у ч. 2 вказані випадки, коли може бути призначене таке покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК; у ч. З встановлено порядок обчислення строків виконання цього покарання як додаткового.

  40. В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за за-володіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього злочину; частини 2, 3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.

  41. Деякі статті Особливої частини містять положення, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258). Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.

  42. У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норма ст. 89 «Строки погашення судимості» поділена на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності» поділяється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 «Умисне вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.

  43. Окремі статті КК забезпечені примітками, в яких роз'яснюються поняття і терміни, застосовані в цій або в деяких інших статтях. Так, в п. 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 КК; в абзацах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах.

  44. У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364).

  45. Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

  46. Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття Його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст. 369 «Давання хабара». Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли зміст суспільне небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.

  47. Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Так, у ст. 185 «Крадіжка» наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.

  48. Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 «Порушення вимог законодавства про охорону праці», ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII «Злочини у сфері господарської діяльності».

  49. Відсилочною зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» і т. под. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 2 ст. 309 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК і пов'язаних зі злочинним обігом цих засобів або речовин.

  50. У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій - бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

  51. З. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.

  52. Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості.

  53. У КК застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції.

  54. Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі.

  55. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

  56. з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

  57. з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153,ч.1 і ч. 2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, ст. 355, ст. 395. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання. Наприклад, у ст. 57 встановлена нижча межа для виправних робіт — шість місяців, у ст. 60 для арешту - один місяць, у статтях 61 і 63 для обмеження і позбавлення волі - один рік. Тому за злочин, передбачений, наприклад, у ч. 1 ст. 153, суд може призначити міру покарання у виді позбавлення волі на строк від одного року до п'яти років;

  58. за ст. 355 - обмеження волі на строк від одного року до трьох років;

  59. за ст. 395 - арешту на строк від одного до шести місяців.

  60. Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, котрі можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років).

  61. Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. У КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може служити санкція, наведена у ст. 145. Вона надає можливість суду призначити один із таких видів покарання: штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

  62. За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це обумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з’ясування їх змісту. У певних випадках виникає потреба в їх роз’ясненні – тлумаченні.

  63. Тлумачення закону, в тому числі про кримінальну відповідальність, – це з’ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

  64. Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб’єкта, способів та обсягу тлумачення.

  65. За суб’єктом тлумачення поділяють на: а) офіційне; б) судове; в) доктринальне.

  66. До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачення чинних законів та їх окремих положень. Таке тлумачення мало назву − аутентичне. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). Наприклад, у Примітці до ст. 364 дається визначення поняття спеціального суб’єкта злочинів у сфері службової діяльності. У зв´язку із цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз’яснення закону самим законодавцем – Верховною Радою України, не застосовується.

  67. Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) – це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України „Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України”.

  68. Судове тлумачення закону про кримінальну відповідальність відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує по кожній справі певні кримінально-правові норми, з’ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповідності закону про кримінальну відповідальність Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму прямої дії. Таке тлумачення називається казуальним.

  69. Судове тлумачення закону про кримінальну відповідальність може здійснюватися і Пленумом Верховного Суду України у вигляді його постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться в таких постановах Пленуму, є обов’язковимидля судів. Таке тлумачення називається правозастосовчим.

  70. Доктринальне тлумаченнязакону про кримінальну відповідальність – це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права – вчені та практичні працівники в монографічних роботах, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне тлумачення не має обов´язкової сили однак, евентуально впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також і на свідомість правозастосовувачів та ін.

  71. За способамитлумачення поділяються на: а) філологічне; б) логічне; в) системне; г) історичне.

  72. Філологічне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 КК біологічних критеріїв, наприклад, тимчасовий розлад душевної діяльності, викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв – нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

  73. Логічне тлумачення полягає в застосуванні категорій логіки при з’ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

  74. Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів у Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

  75. Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових норм, не завжди співпадає зі структурою закону про кримінальну відповідальність. Тому одна норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які містяться в різних статтях закону про кримінальну відповідальність або ж навіть у різних галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).

  76. Системне тлумачення – це з’ясування змісту відповідного положення закону про кримінальну відповідальність шляхом співставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи і в усій національній правовій системі.

  77. Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою, перш за все, для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об’єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об’єктами тощо, а також для визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального права.

  78. Історичне тлумачення – це з’ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом, наприклад, інститутом спекуляції; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільно небезпечного діяння та наступну зміну обсягів даної криміналізації. Історичне тлумачення проявляється й у встановленні обсягів правового регулювання певним інститутом та його колишнім аналогом, а також взаємозв´язків його з інститутами, що існували раніше.

  79. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на: а) буквальне; 6) поширювальне; в) обмежене.

  80. Буквальне тлумачення є основним серед таких видів. Воно полягає у з’ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону.

  81. Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правових норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально. До того ж, певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати реально і після прийняття закону.

  82. Обмежене тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність) передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в даній нормі законодавець охороняє нормальне формування морального розвитку неповнолітніх від дій тих осіб, у яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку (див. ст.88 КК).

Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст.108 КК. Для таких осіб встановлені значно коротші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення вісімнадцятирічного віку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передбачене, оскільки її тривалість і так невелика.

Дострокове зняття судимості у особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох підстав (умов):

1) особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 та 4 ч.2 ст.108 КК.

Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості у осіб, які вчинили злочин у віці до досягнення вісімнадцяти років, такі ж, як і в осіб, що вчинили злочин у повнолітньому віці.

Положення ч.5 ст.90 КК про перерив строків погашення судимості у випадку вчинення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку.

  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас