ТИТУЛЬНА СТОРІНКА
ЗМІСТ
ВСТУП 2
Поняття правової соціальної держави, її сутність 4
Тлумачення понять «правова», «соціальна» держава, виокремлення та тлумачення їх ознак 5
Важливість судового захисту у правовій соціальній державі та правосвідомості населення 12
ВИСНОВОК 14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15
ВСТУП
Концепція правової соціальної держави є однією з найважливіших політичних і правових ідей сучасності. Вона відображає прагнення суспільства до створення справедливого і гуманного суспільства, в якому права і свободи людини є найвищою цінністю.
Концепція правової соціальної держави є багатогранною і постійно розвивається. Вона відображає потребу суспільства в державі, яка не лише забезпечує правопорядок, а й піклується про добробут своїх громадян. Ця ідея є предметом дослідження багатьох наук, кожна з яких розглядає її з власної точки зору.
Метою як правової, так і соціальної держави є добробут індивіда та суспільства, що зближує концепцію правової держави з концепцією соціальної держави.
Ідеї про соціальну державу розвивалися в роботах Вільгельма фон Гумбольдта та Шарля-Луї Монтеск'є. Гумбольдт вважав, що держава повинна створювати умови для розвитку особистості, а Монтеск'є підкреслював важливість поділу влади в державі для забезпечення прав і свобод громадян.
Дослідження сутності та змісту концептуалізацій феномена соціальної правової держави у світовій політичній думці дає підстави зробити висновок, щодо становлення ідеї державності саме в такій концепції стало результатом наукового визначення напрямів перетворювання соціуму. Осмислення більш ефективної форми державного устрою, який би забезпечував злагоджену взаємодію всіх державних органів, дотримання прав і свобод людини та захист національних інтересів..
Правова соціальна держава – це ідеал, зразок до якого прагне багато країн світу. Вона забезпечує справедливість, рівність і добробут для всіх громадян.
ПРАВОВА СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА
Поняття правової соціальної держави, її сутність
Ідея соціальної держави виникла давно і поступово розвивалася. Наша сучасна епоха також сприяє її розвитку, додаючи їй нові значення. Необхідність соціальної функції держави обґрунтовували різні мислителі в різні часи та в різних країнах. Феномен соціальної держави є предметом дослідження багатьох наук, включаючи філософію, право, історію, економіку, політику та соціологію. Але соціальна держава визначається не лише її ознаками, а ще й умовами її функціонування. Найбільш важливою такою умовою, на мій погляд, є наявність правової держави.
Значний інтерес складає думка Б. Кистяківського, який вважав, що соціальна держава повинна розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави [1,с. 143]. Однак, на мою думку співвідношення між цими поняттями можна визначити й іншим чином. Навпаки, правова держава може розглядатись як важлива умова функціонування соціальної держави. Очевидно, що тільки в державі, у якій організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає [2, с. 40], можливе реальне вирішення цілей і задач, що стоять перед соціальною державою.
Політична влада в будь-якій державі в цілому організується і функціонує у правовій формі, що, однак, не виключає можливості її порушення владою на окремих етапах розвитку. Це дає підстави стверджувати, що конкретні держави неоднаково обмежені правом. Започаткування правової держави означало прагнення та бажання до розбудови державності, в якій влада буде обмежена правом і правами людини. Отже, правова держава певною мірою є поняттям ідеологічним з історично змінюваним змістом (від ліберальної до соціальної моделі).
У світовій правовій думці вже давно і твердо закріпився термін, що уперше з'явився в Конституції ФРН, - соціальна правова держава
(Sozialer Rechtsstaat), таким чином законодавець об'єднав ці два політико-правових явища в одне [3, с. 170-781].
І.В. Яковюк надав своє пояснення єдністі цих понять: «Як правова, така держава забезпечує організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності й відповідальності за свої дії, раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи. Як соціальна, ця держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які знаходяться у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення бачить у забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві.» [4, с. 99] . Проте, Конституція України, зазначає Єрмоленко Д., хоча і використовує ці терміни разом (ст. 1), відокремлює їх комою (на відміну від Конституції ФРН), тобто вважає ці поняття відносно самостійними, формально-логічно їх не об’єднує [5, с.95-96].
Тлумачення понять «правова», «соціальна» держава, виокремлення та тлумачення їх ознак
Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості й держави. Правова держава незалежно від специфіки країни характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу, що містить теорія правової держави.
Основні ознаки правової держави складають такі групи відносин, як пріоритет прав і свобод особи, верховенство правового закону в системі нормативно-правових актів, демократичний легальний спосіб формування влади, розподіл влади. зв’язаність влади правом, високий рівень загальної та правової культури громадян, взаємна відповідальність держави та особи, гідне положення суду в суспільстві та державі.
Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невідчужуваних прав і свобод людини. Людина є найвищою цінністю в суспільстві. Її життя, свобода і гідність є основою всіх інших прав і свобод. Вони створюють своєрідне ядро, навколо якого формуються інші категорії прав.
Соціальна природа правової держави означає законодавче закріплення рівних прав і рівних шансів їх реалізації представниками різних соціальних верств, а отже — досягнення соціального плюралізму. Соціальна правова держава створює умови для рівного доступу всіх соціальних груп до влади. Це означає, що кожен громадянин, незалежно від його соціального статусу, має можливість брати участь у формуванні органів влади, впливати на політику та нести відповідальність за стан справ у суспільстві.
Цей вплив здійснюється через конституційно-правові інститути, такі як вибори, референдуми, громадські об'єднання та ін. Постійний контроль з боку громадськості за діяльністю державних органів, а також демократична процедура формування цих органів, унеможливлює використання влади в інтересах окремих соціальних груп.
Виокремлюючи особливості соціальної держави, необхідно акцентувати увагу на ознаках, а саме могутньому економічному потенціалу, що дає змогу здійснювати заходи із перерозподілу доходів, соціально орієнтованій структурі економіки, що виявляється в існуванні різних форм власності зі значною часткою власності держави в потрібних галузях господарства та яскраво вираженій соціальній спрямованості політики держави, що виявляється в розробці різноманітних соціальних програм і пріоритетності їх реалізації.
Щодо принципу верховенства права, то право, стосовно держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріплюються уявлення про справедливість, що об'єктивно склалися в суспільстві та потребують державного захисту. Отже, за допомогою законів, судових прецедентів тощо держава лише надає праву формальної визначеності. У реальній діяльності вона повинна втілювати право в життя. Реалізація принципу верховенства права забезпечує незалежність державного апарату від політичних змін. Це означає, що держава не може діяти на свій розсуд, а повинна дотримуватися законів, незалежно від того, хто перебуває при владі. Крім того, верховенство права сприяє відносній безперервності розвитку держави. Це означає, що держава може розвиватися, не порушуючи законів і не руйнуючи існуючі суспільні відносини.
За допомогою права відбувається відтворення існуючої соціальної системи, оскільки в ньому конкретизується правова державність. Право утворює ту ланку, завдяки якій досягається узгодження і взаємодія між правовою і соціальною державністю, між соціальною державою і ринковою економікою.
У цілому верховенство права означає, що не тільки громадяни, але й передусім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно в межах права. Правова держава обмежує свою владу правом. Це означає, що держава не може діяти на свій розсуд, а повинна дотримуватися законів.
У правовій державі управляє не окрема особа, а закон. Це означає, що держава не може використовувати свою владу для особистих інтересів або інтересів окремих груп людей. До тих пір, доки держава не буде реально обмежена правом, вона не може вважатися правовою.
Правова держава зароджується і функціонує в умовах громадянського суспільства. Громадянське суспільство та правова соціальна держава - це два важливі інститути, які виникли в процесі розвитку людської цивілізації. Вони розвивалися паралельно, взаємовпливаючи один на одного.
Громадянське суспільство - це сукупність недержавних і неполітичних відносин, які утворюють сферу специфічних інтересів вільних індивідів. Держава не є його частиною, але вона завжди тісно пов'язана з громадянським суспільством.
По-перше, громадянське суспільство і держава взаємно створювали одне одного. Держава створювала умови для розвитку громадянського суспільства, а громадянське суспільство сприяло розвитку держави.
По-друге, громадянське суспільство і держава корегують один одного. Громадянське суспільство обмежує владу держави, а держава забезпечує стабільність і порядок у громадянському суспільстві.
Досліджуючи принцип поділу влади, доходимо висновку, що його вперше сформулював Ш. Монтеск'є, традиційно вважається обов'язковою ознакою сучасного конституційного ладу. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення двох аспектів. Це, по-перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової (при цьому необхідно виходити з того, що така незалежність і самостійність мають відносний характер, оскільки, наприклад, парламент, як правило, бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади та органів судової влади), а по-друге — існування й ефективне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг.
Система «стримувань і противаг» була започаткована в США. Це механізм, який запобігає зосередженню всієї влади в одних руках. Він передбачає, що кожна гілка влади обмежує повноваження інших гілок, контролюючи їхню діяльність.
Так, законодавча гілка влади, яка приймає закони, обмежена у своїй діяльності конституцією, яка визначає її повноваження. Виконавча гілка влади, яка забезпечує виконання законів, обмежена у своїй діяльності парламентом, який може її контролювати та навіть усунути з посади. Судова гілка влади, яка вирішує спори, обмежена у своїй діяльності конституцією та законом, які визначають її повноваження.
У зв'язку з цим є цікавою точка зору науковців, які вважають, що суть соціальної сторони правової держави полягає в повному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, створенні для особи режиму правового стимулювання. Соціальну сторону необхідно розглядати тільки в контексті другої формально-юридичної сторони правової держави, яка передбачає найбільш послідовне скріплення за допомогою права державної влади, формування для державних структур режиму правового обмеження.
Принципом взаємної відповідальності особи та держави прийнято вважати захищеність інтересів держави та індивіда. В правовій державі вони повинні знаходитися на одному рівні. У правовій державі права людини та інтереси суспільства повинні бути в гармонії. Це досягається шляхом відповідального ставлення держави до людини та її прав і свобод. Саме права і свободи людини, їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльності держави, становити основу демократичної державності.
Основними показниками взаємовідносин особи та правової держави є захищеність людини і громадянина, тобто забезпечення їх прав і свобод, захист від свавілля та дискримінації, постійне розширення їх прав і свобод для забезпечення більшого добробуту та свободи людини, гармонійне поєднання інтересів держави та особи.
Підвищення соціальної активності особистості, її відповідальності, самодисципліни при виконанні обов'язків - це розвиток громадянського суспільства та демократії.
Забезпечення правової захищеності людини і громадянина повинно мати першочерговий і комплексний характер. Це означає, що держава повинна першочергово дбати про захист прав і свобод людини, а також забезпечувати цей захист комплексно, тобто в усіх сферах суспільного життя.
Комплексність принципу правової захищеності полягає в тому, що він лежить в основі всіх взаємозв'язків людини як з державою, так і з іншими людьми. Цей принцип передбачає, що всі суб'єкти права рівні перед законом і відповідальні за свої дії. Він також передбачає, що держава створює особливий режим правового регулювання, який забезпечує захист прав і свобод людини.
Принцип правової захищеності має такі специфічні правові ознаки. Правова рівність сторін і взаємна відповідальність усіх суб'єктів права означає, що всі люди рівні перед законом, незалежно від їхнього соціального статусу, національності, віросповідання тощо. Особливий режим правового регулювання передбачає, що права і свободи людини повинні бути захищені особливим чином, наприклад, шляхом встановлення заборони на їх обмеження та стабільний правовий статус громадянина і система юридичних гарантій його непорушності означає, що права і свободи людини повинні бути закріплені в законах і захищені системою юридичних гарантій, таких як судочинство, конституційний контроль тощо.
Загалом, взаємовідносини особи та правової держави характеризуються тим, що держава забезпечує правову захищеність людини і громадянина, а також сприяє гармонійному поєднанню інтересів держави та особи. Усвідомлення відповідальності за збереження стабільності та функціональності політичних і економічних систем сприяло тому, що в суспільство вільного підприємництва вдалося привнести елементи соціальної орієнтованості, людяності. Це, на думку П.М. Рабіновича, ознаменувало собою поступовий, здійснюваний різними шляхами, засобами й темпами перехід від традиційного буржуазного суспільства... до громадянського суспільства соціальної демократії [6, с. 43].
У правовій, соціальній державі поведінка людини регулюється на основі загальнодозвільного правового режиму. У поліцейській державі людина була обмежена у своїй свободі. Їй заборонялося все, крім того, що було прямо дозволено законом. Цей принцип отримав назву «усе, що не заборонено, дозволено».
У правовій державі людина має більшу свободу. Їй дозволено все, що прямо не забороняється законом. Цей принцип отримав назву «усе, що не дозволено, заборонено». Ф. Хаєк, наголошує, що «примус виправданий лише заради забезпечення такого устрою, в якому кожний може використовувати свої здібності та знання у власних цілях за умови, що він не втручатиметься в так само захищені інтереси інших» [7, с. 200].
Уперше принцип «усе, що не дозволено, заборонено» був сформульований у 1789 році в США в Декларації незалежності. У цій декларації було проголошено, що всі люди народжуються вільними та рівними у правах, а серед цих прав є право на свободу слова, свободу зібрань, свободу віросповідання тощо.
Цей принцип є одним з основоположних принципів правової держави. Він означає, що людина має право на свободу дій, якщо її дії не порушують прав і свобод інших людей. Цей принцип також означає, що держава не може свавільно обмежувати права і свободи людини, тому однією з найважливіших ознак соціальної держави прийнято вважати гарантування, передусім на конституційному рівні, забезпечення та захисту комплексу соціальноекономічних, культурних та екологічних прав і свобод людини і громадянина. Адже соціальна держава – це держава, яка відкидає економічне чи культурне пригнічення або значне обмеження прав будь-яких верств або груп населення, веде боротьбу з цими негативними явищами та намагається їх подолати [8].
У правовій державі діє й інший правовий режим, відповідно до якого державним органам і посадовим особам дозволено робити лише те, що для них прямо передбачено законом. Так, держава має право застосовувати примус до особи за порушення законів. Це право випливає з того, що держава є монополістом у сфері застосування сили. Держава має право і навіть зобов'язана захищати права і свободи громадян, а також інтереси суспільства від порушень.
Однак, при цьому особа повинна мати реальні юридичні засоби захисту своїх прав. Це означає, що особа повинна мати можливість оскаржити застосування примусу до неї в суді або іншому уповноваженому органі.
Інакше застосування примусу до особи буде несправедливим і неефективним. Якщо особа не має можливості захистити свої права, вона буде відчувати себе беззахисною і піддаватися свавілля з боку держави.
Важливість судового захисту у правовій соціальній державі та правосвідомості населення
Особливо важливого значення для ефективного функціонування правової держави набуває незалежний і ефективний суд. Забезпечення провідної ролі в суспільному житті справедливого, демократичного суду є ознакою правової держави. Суд є найбільш дійовою гарантією прав людини і громадянина, оскільки він забезпечує їх захист від свавілля та дискримінації.
Незалежність суду означає, що він не повинен підкорятися нікому, крім закону. Судді повинні мати можливість неупереджено розглядати справи, не побоюючись тиску з боку інших органів влади.
Кваліфікація суду означає, що судді повинні мати необхідну юридичну освіту та досвід, щоб правильно застосовувати закони. Вони повинні бути професіоналами, які здатні забезпечити справедливий розгляд справ.
Доступність суду означає, що кожен громадянин повинен мати можливість звернутися до суду за захистом своїх прав. Суд не повинен бути недоступним для людей з низьким доходом або тих, хто проживає в віддалених районах.
Важливість судового захисту прав проявляється насамперед у тому, що завдяки судовим рішенням демократична, соціальна правова держава отримує юридичні механізми захисту добробуту своїх громадян тоді. Важлива роль у здійсненні цього завдання належить Конституційним Судам. На сучасному етапі вони досить активно беруть участь у вирішенні відповідної категорії справ [9, с. 566]. У правовій державі на належному рівні знаходиться правосвідомість і правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства в цілому. Правосвідомість — це система поглядів, переконань, ідей, оцінок, почуттів, що визначають ставлення людей до права. Вона є основою для правотворчості, правореалізації та правозастосування.
Високий рівень правосвідомості передбачає наявність характерних правових знань про право, його структуру, принципи, функції, джерела тощо. Знання основних принципів права про основні ідеї, на яких ґрунтується право, а також стійкі переконання в необхідності виконання законів, що закони повинні виконуватися всіма громадянами, незалежно від їхнього соціального статусу, національності, віросповідання тощо.
Досягти такого рівня правосвідомості, який є необхідним для правотворчості, правореалізації та правозастосування, дуже важко. Це вимагає тривалого процесу навчання і виховання громадян.
Доречно зазначити Про Національну програму правового навчання — це комплекс заходів, спрямованих на підвищення правосвідомості громадян, а саме засвоєння громадянами правових знань та формування у громадян правових переконань та цінностей шляхом включення правових дисциплін до навчальних планів навчальних закладів всіх рівнів освіти, проведення правових лекцій, семінарів, тренінгів тощо для різних категорій громадян, створення правових інформаційних ресурсів для широкого загалу.
Впровадження системи правового навчання і виховання є важливою умовою для побудови правової держави. Воно сприяє підвищенню рівня правосвідомості громадян, що забезпеченню верховенства права, законності та правопорядку в державі.
ВИСНОВОК
Правова держава виступає як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах. Сьогодні правова держава повинна бути соціальною, а соціальна держава не може не бути правовою. Дійсно соціальна держава є можливою лише в умовах демократії, громадянського суспільства і має бути правовою в сучасному значенні цієї характеристики.
Деякі вчені стверджують, що треба розглядати поняття соціальна і правова держава разом та відокремлювати їх одне від одного не можна.
Соціальна правова держава поєднує в собі ознаки правової держави та соціальної держави. Як правова держава, вона забезпечує верховенство права, гарантує правопорядок, захищає права і свободи людини та громадянина. Як соціальна держава, вона піклується про соціальний захист населення, забезпечує гідний рівень життя для всіх громадян, незалежно від їхнього матеріального становища.
На мою думку, не дивлячись на тісний діалектичний взаємозв'язок цих двох понять, юридична наука повинна розглядати терміни і соціальної, і правової держави окремо. Це необхідно тому, що ці терміни мають різний державно-правовий зміст: правова держава - це форма здійснення державної влади, що функціонує на основі права, а поняття соціальної держави відображає суть держави, тобто стійку загальну спрямованість діяльності, пов'язану із забезпеченням загальносоціальних інтересів.
Отже, соціальна правова держава по суті уособлює особливий, орієнтований тип держави, яка активно реалізує широкомасштабну соціальну політики, сприяє здійсненню комплексу правових, соціально-економічних та культурних прав людини і громадянина в обсягах, що дозволяють втілити в життя конституційне визнання людини найвищою соціальною цінністю в суспільстві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Кистяковский Б.А. Государство правовое и социалистическое // Вопр. философии, 1990. - №6. - С. 143.
Шульга А.М. Теория государства и права. Пособие для подготовки к государственному (выпускному) экзамену по теории государства и права. - Харьков, 2000. - С. 40.
Завадский С. «Государство благоденствияя». Доктрина и практика. - М.: Прогресс, 1966 - С.170-181.
Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення. Дис... канд. юрид. наук. - Харків, 2000. - С. 99.
Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 8. - С. 95-96.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. Вид. 3-тє, зі змін. й доповн. - К.: ІСДО, 1995. - С. 43.
ХаєкФ. А. Право, законодавствотасвобода: Новевикладенняширокихпринципівсправедливостітаполітичноїекономії: в 3-хт.Т.2.: Політичнийустрійвільногонароду: Пер. зангл. — К.: Сфера,1999. — 200с.
Маунц Т. Государственное право Германии (ФРГ и ГДР); пер. с нем. Ю. П. Урьяса. – М. : Изд-во. иностр. лит., 1959.
Головащенко О. С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення : автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ольга Сергіївна Голо ващенко. – Харків : Б.в., 2008 . —С. 566