Ім'я файлу: Застосування_принципу_верховенства_права_у_практиці_національних
Розширення: doc
Розмір: 49кб.
Дата: 11.04.2023
скачати

Застосування принципу верховенства права у практиці національних судів

Принцип верховенства права нерозривно пов’язаний із принципом захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Сьогодні існує велика кількість способів і правових механізмів захисту основних прав і свобод людини, які функціонують як на внутрішньому, так і на міжнародному (універсальному та регіональному) рівнях.

Зміст принципу верховенства права є об’єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Серед вітчизняних можна виділити: С.В. Бобровник, Д.О. Вовка, В.М. Гайронського, Р.Ф. Гринюка, А.П. Зайця, М.І. Казюбра, Й.В. Назаранка, О.Ф. Скакун, В.М. Співак та ін. [1].

Відповідно до позиції Міжнародної комісії юристів, термін «верховенство права» виражає узагальнені ідеали практичного юридичного досвіду щодо принципів, інститутів, механізмів і процедур, які створюють можливість для людини бути гідною та забезпечують її захист від свавілля державної влади. У цьому контексті верховенство права розуміється в англо-американській та європейській наукових дослідженнях [2].

Аналізуючи юридичну практику щодо тлумачення принципу «верховенства права», П. Рабінович виокремлює такі характеристики зазначеного явища:

- визнання пріоритету, визначальної ролі прав людини в діяльності держави; поширення пріоритету принципу верховенства права на діяльність усіх органів державної влади;

- правова визначеність позиції особи в конкретній ситуації;

- обсяг будь-якого юридичного розсуду та спосіб його використання мають бути достатньо чітко визначені законом;

- довіра суспільства до суду як гаранта справедливості;

- наявність судового контролю за втручанням органів виконавчої влади в права людини;

- підкорення судовому рішенню всіх державних органів, обов'язковість його виконання всіма суб'єктами;

- можливість скасування судом вищої інстанції рішення суду нижчої інстанції, яке не набрало законної сили; невтручання законодавчої влади у здійснення правосуддя [5].

Конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення і деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), якими визначено, що одним із основними основами (принципами) адміністративного процесу є верховенство права, згідно з яким, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду має ґрунтуватися на принципах верховенства права; при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Слід зазначити, що стаття 6 ГПК України, на відміну від статті 11 ГПК України та статті 10 ГПК України, нормалізує обов'язок суду дотримуватися принципу верховенства. Закон, ухвалюючи рішення, окремо наголошує на визначенні сутності цього принципу: «людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю та визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Безумовно, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами при розгляді та вирішенні справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону». Однак на практиці трапляються поодинокі випадки, коли закон не повністю відповідає таким критеріям.

Що стосується цього критерію, то в параграфах 11 і 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи «Про якість судових рішень» йдеться про зазначив, що під якістю законів розуміються зовнішні показники, які залежать від якості судового рішення, прийнятого законодавчими органами (зокрема, досконалість законопроектів чи ясність змісту законів, а також відсутність порушень процесуальних норм). ).

Отже, відповідними критеріями визначення якості національно-правової норми є:

- доступність правової норми, яка визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, яким вона адресована, ознайомитися зі змістом правової норми;

- передбачуваність його застосування - має місце в тому випадку, якщо його формулювання є достатньо чітким, враховуючи специфіку відповідних суспільних відносин, зокрема статусів їх учасників, щоб учасники суспільних відносин могли прогнозувати в розумних межах, враховуючи враховувати особливості конкретних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою їхні дії інших осіб;

- наявність гарантій від її довільного застосування, тобто національне законодавство повинно давати особам справедливе уявлення про обставини та умови, за яких урядовці мають право вживати заходів, що зачіпають права осіб [2].

Вимога щодо «якості закону» та обов’язку суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються насамперед на положеннях ч.1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що «кожному гарантується право знати свої права та обов'язки». З цієї конституційної норми відомо, що встановлено у справі визнання судом того, що закон сформульовано у спосіб, який не дозволяє особі знати її права та обов'язки, застосування (тлумачення) такого закону має бути здійснено судом на користь особи, яка була позбавлена (звужена) певного права на підставі цього закону або встановлені (розширені) для неї нові обов'язки.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає, що обмеження основних прав особи та громадянина та реалізація цих обмежень на практиці допустимі лише за умов забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має ґрунтуватися на критеріях, які дозволять особі розмежувати правомірну та протиправну поведінку, передбачити правові наслідки своєї поведінки.

Слід зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово застосовував положення частини сьомої статті 4 Закону України «Про основи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо необхідність тлумачення положень законодавства в інтересах суб’єкта господарювання у разі їх неясності або неясності з метою захисту суб’єкта приватного права у його спорі із суб’єктом владних повноважень.

Для прикладу в постанові від 29.04.2020р. у справі No 826/2338/17 ВС нагадав, що одним із істотних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Він має різноманітні прояви, зокрема є одним із визначальних принципів «належного врядування» та «належного адміністрування» (встановлення процедури та її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до закону). за «якість» закону). Відповідно, застосовуючи підхід, визначений ч. 7 ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зі змісту положень законів України «Про ліцензування господарської діяльності» суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність у сфері господарської діяльності, мають право власності на суб’єкт господарювання. види господарської діяльності» та «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» неможливо чітко встановити, за яких підстав суб’єкт господарювання вважається таким, що не пройшов перевірку контролюючим органом.

Висновки

Для тлумачення принципу «верховенства права», ми виокремлюємо такі характеристики зазначеного явища: визнання пріоритету, визначальної ролі прав людини в діяльності держави; поширюваність пріоритету принципу верховенства права на діяльність усіх органів державної влади; правова визначеність (legal certainty) положення людини у конкретній ситуації; обсяг будь-якого правового розсуду і спосіб його здійснення повинні бути достатньо ясно визначені законом; наявність громадської довіри до судів як до гарантів справедливості; наявність судового контролю за втручанням виконавчих органів у права людини; підпорядкованість судовому рішенню всіх органів держави, обов’язковість його виконання всіма суб’єктами; можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набрало законної чинності; невтручання законодавчої влади у відправлення правосуддя [5].

Отже, застосування принципу верховенства права в судовій практиці відіграє одну із вирішальних ролей при розгляді, як конкретних справ, так і для забезпечення розвитку моральності в сучасному її розумінні для всього міжнародного співтовариства.
Список використаних джерел

  1. Блажівська Н., Гетманцев Д. Як застосовується принцип in dubio pro tributario в умовах сучасної демократії. Закон і бізнес. 2016. № 7 (1253). URL: https://zib.com.ua/ua/print/121653-yak_zastosovuetsya_princip_in_dubio_pro_tributario_v_umovah_.html

  2. Бойко А. В. Якість правового регулювання відповідно до правових позицій Європейського суду з прав людини. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2019. Том 30 (69) № 3. С. 7-12

  3. Кравчук М.В. Теорія держави і права опорні конспекти): навч. посібник для студентів вузів. освіти уклад./ Автор-упорядник М.В. Кравчук – К.: Атіка, 2010. – 288 с

  4. Лученко М.М. Принцип пропорційності в адміністративному судочинстві : дис. доктор філософії закон науки спец. 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Запоріжжя, 2019. 208 с.

  5. Онищук М. Верховенство Конституції України як основоположний принцип правової держави//М. Оніщук// Віче – 2010. – С.18.-С.11-14. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2190/

  6. Рабінович П. М. Верховенство права в тлумаченні Страсбурзького Суду та Конституційного Суду України / П. Рабінович // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - г. 5.

  7. Резніков О., Вінгловська О. Принцип верховенства права та проблема його реалізації в Україні// Юридичний вісник України – 2011. - г26.-С.3-6 [електронний ресурс] режим доступу: http: //www.yurincom.com /ua/analytical_information/?id=7771

  8. Чорний О. А. Принцип фіскальної достатності в системі основних принципів податкового законодавства України. Право і державне управління. 2017. № 2 (27). С. 75−82

скачати

© Усі права захищені
написати до нас