Ім'я файлу: інфекції.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 01.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 01.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word.docx
Тема №5
Поняття про ентеротоксигенні та ентероінвазивні діареї. Шигельоз, сальмонельоз. Невідкладна допомога. Деякі захворювання, що регулюються Міжнародними медико-санітарними правилами (чума, холера).
1) При гастроінтестинальній формі треба якомога раніше промити шлунок і кишки перевареною водою (краще ізотонічним розчином хлориду натрію), після чого ввести всередину який-небудь сорбент (мікросферичне активоване вугілля, ентеродез або ентеросорб) і дати тепле пиття. Для відновлення водно-сольової рівноваги і нормалізації циркуляторних порушень хворому призначають дозоване введення глюкосолу або регідрону. Оральну регідратацію цими засобами проводять у два етапи. Перший етап передбачає корекцію водно-сольового дефіциту, що є на момент лікування (у перші 4–6 год), другий — поповнення втрат води і солей, що продовжуються. Для первинної регідратації дорослому потрібно 2–3 л розчину, дитині — 50 мл на 1кг(m)
2) Для пригнічення зростання будь-яких мікроорганізмів у верхніх відділах тонкої кишки, а також залишкової флори і штамів мікроорганізмів зі зміненими властивостями в товстій кишці застосовують послідовні курси антибактеріальних і бактеріальних препаратів (пробіотиків). Призначають антибактеріальні препарати широкого спектра дії, що впливають як на грампозитивні, так і на грамнегативні мікроорганізми. Використовують бісептол, фуразолідон, фурагін, нітроксолін у середніх терапевтичних дозах. Курс лікування одним препаратом становить 5–7 днів.
Викликає клінічний інтерес препарат рифаксимін, який має широкий спектр антибактеріальної активності, що включає більшість грамнегативних і грампозитивних, аеробних та анаеробних бактерій, які викликають шлунково-кишкові інфекції, у тому числі діарею мандрівників.
Присутність в дивертикулі ободової кишки бактерій може викликати запалення всередині і навкруги дивертикулярного мішка і, можливо, відіграє ключову роль в розвитку симптомів і ускладнень дивертикулярної хвороби. Рифаксимін зменшує утворення бактеріями аміаку та інших токсичних з’єднань, зменшує підвищену проліферацію бактерій при синдромі надмірного зростання мікроорганізмів у кишківнику. Терапевтична доза препарату становить 600–1200 мг 2–3 рази на добу.
3) Інкубаційний період триває від декількох годин до 5 діб, частіше 2-3 доби. Хвороба, як правило, розпочинається з проносу, що з’являється вночі чи під ранок. Пронос не супроводжується болем у животі, часом можуть бути відчуття дискомфорту в ділянці епігастрію, бурчання, плескіт. Уже після 2-3 дефекацій випорожнення набувають вигляду, що нагадує рисовий відвар (мутновато-біла рідина з плаваючими пластівцями. Вони часті, рясні. У тяжких випадках частота дефекації досягає 30 разів на добу і більше. При легкому перебігу хвороби випорожнення можуть бути кашкоподібними і не втрачати калового вигляду протягом усієї хвороби.
З розвитком хвороби приєднується багаторазове блювання без нудоти, нерідко “фонтаном”.
Температура тіла в пахвинній ямці нормальна, при значному зневодненні знижується до 36,0-34,5 °С; у порожнині рота чи прямій кишці завжди нормальна чи підвищена.
Втрата великої кількості рідини з блювотинням і випорожненнями зумовлює виникнення зневоднення. Відзначається ціаноз носогубного трикутника та фалангів пальців. Шкіра суха, на слизових оболонках тріщини, риси обличчя загострені, очі й щоки запалі. Голос ослаблений, часто аж до афонії. Тургор шкіри значно знижений, на кистях рук вона зморшкувата, суха («руки пралі»). Клонічні судоми змінюються на тонічні. Пульс прискорений до 120-130 за 1 хв, слабкого наповнення і напруження, часом ниткоподібний. Артеріальний тиск нижче 80 і 50 мм рт. ст. Часом спостерігається задишка. Внаслідок втягнення в процес серозних оболонок з’являється шум тертя плеври і/або перикарду («похоронний дзвін»). Діурез ще менший. У крові виявляють лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом формули вліво, згущення крові, збільшення в ній вмісту білка, зменшення - калію і хлору.
4) Виникає найчастіше (80 % випадків захворювань на чуму), супроводжується розвитком лімфаденіту. Хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 39,5—40 °C і сильного локального болю в місці утворення бубону. Цей біль утруднює рухи і змушує хворого обмежувати їх, приймати сковану позу. Найчастіше уражаються пахові, стегнові та пахвинні лімфовузли, що зумовлено частою інокуляцією збудника в нижні та верхні кінцівки, більш доступні для укусу блохи. У процес втягується уся топографо—анатомічна група лімфовузлів і оточуючі їх тканини. Лімфатичні вузли збільшуються у розмірах, спочатку вони контуруються, виступають над шкірою, при пальпації болючі. Шкіра над бубоном гаряча на дотик, натягується, блищить, червоніє, згодом стає багряно—синюшною. Поступово розвивається набряк підшкірної клітковини і периаденіт, внаслідок чого лімфатичні вузли зливаються у суцільний конгломерат. Сформований бубон не має чітких контурів, нерухомий, різко болючий при пальпації. В центрі бубону пальпують хрящеподібне утворення, по периферії — м'який набряк. Розміри бубону 1—10 см у діаметрі. Лімфангіт відсутній. Завершення бубону різне — розсмоктування, нагноєння, склерозування. Досить часто на 6—8-й день хвороби бубон може нагноюватися. Шкіра над ним набуває синьо-бурого кольору і стає тонкою, в центрі з'являється флуктуація, згодом утворюється нориця, через яку виділяється гнійно—кров'яниста рідина. Зворотній процес у бубоні триває 3—4 тижні. З моменту розкриття бубону стан хворого покращується. Якщо своєчасно розпочата антибактеріальна терапія, настає повне розсмоктування або склерозування бубону. Найбільш тяжкий перебіг мають бубони, розташовані в ділянці шиї. Пахвові бубони через загрозу прориву до легень являють небезпеку розвитку легеневої форми.
5) При тяжкому ступені хвороби у дітей, в осіб похилого і старечого віку, на фоні аліментарної й вітамінної недостатності, в алкоголіків і наркоманів може розвинутись ІТШ, дегідратаційний шок, ГНН, гемолітико-уремічний синдром, гостра недостатність надниркових залоз, пневмонія, перфорація кишки і перитоніт, інвагінація й гангрена кишки, кишкова кровотеча, шигельозний сепсис, випадіння прямої кишки тощо. До пізніх ускладнень шигельозу належать синдром Рейтера та асептичні артрити, які виникають у людей із особливим локусом антигенів гістосумісності по системі HLA. Практично в усіх хворих розвивається дисбіоз кишечника.