Ім'я файлу: банківська справа.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 06.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Семінар алалія.pdf
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 06.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Семінар алалія.pdf
КИЇВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ АРХІТЕКТУРИ, БУДІВНИЦТВА ТА УПРАВЛІННЯ
Циклова комісія «Управління та адміністрування»
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Банківська справа»
На тему: «Сутність кредиту та принципи кредитування»
Галузь знань 07 Управління та адміністрування
Спеціальність 072 Фінанси, банківська справа та страхування
Освітньо-професійна програма Фінанси і кредит
денна форма навчання
Виконала студентка
Мушик Діана Олександрівна
Група Ф-31 Курс IIІ
КИЇВ 2022р.
ЗМІСТ
Сутність кредиту та принципи кредитування.
Висновок.
Джерела використаної літератури.
Сутність кредиту та принципи кредитування
Кредит як кредитні відносини — економічна категорія, закони його існування — об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей
Кредитна система — це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи — банківську. Інша ж її складова — сукупність кредитних відносин, здійснюваних банками та небанківськими кредитними організаціями, — перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний.
Центральний і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.
Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.
Кредит як кредитні відносини — економічна категорія, закони його існування — об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.
Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів розглядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:
"Банківський кредит — грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю.
Відмітимо, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04. 1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону... " , тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.
Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше — її терміном, по-друге — умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.
Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" .
Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.
Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії — кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.
Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування:
повернення (поворотність) кредиту;
терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту);
цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту);
диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту);
забезпеченість кредиту;
платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).
Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обґрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування. Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником... ".
У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати — про повернення (чи поворотність) чого йдеться — позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка — одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит — це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення... економічних відносин.
Висновок
Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність — суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у випадку фінансування).
Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле — позичка має бути повернена. Інша річ — коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі — необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.
Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.
Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей кругообороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.
Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів.
Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.
Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.
Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок.
Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс.
На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".
Ще одна важлива засада організації кредитування — принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" . У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором...".
У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності... ".
Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування — обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.
На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:
Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.
Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.
Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають. власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.
Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком
Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.
Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.
Джерела використаної літератури
1. Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336 с.
2. Боровская М. А. Банковские услуги предприятиям: Учебное пособие. – Таганрог: Изд-во ТРТУ, 1999. – 169 с.
3. Бунге Н. Х. Теория кредита. – К., 1852. – С. 14–15.
4. Бурлачков В. Денежная мультипликация и сеньораж // Банковский вестник. – 2008. – № 4. – С. 23–26.
5. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., переробл. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с.
6. Економічна енциклопедія. – К.: ВЦ “Академія”, 2000. – Т.1. – 864 с.
7. Енциклопедія банківської справи України. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с.