Сприйняття
Сприйняття́, сприйма́ння (перцепція, від лат. perceptio) — пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття[1]. Сприймання стосується когнітивних процесів, сприйняття є їх результатом. Саме тому потрібні два різних терміни. Також варто відрізняти від сприймання відчуття як низькорівневий когнітивний процес, що передує формуванню сприймання як високорівневого когнітивного процесу.
Види сприйняття
Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. Наприклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, читають книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають.
Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля.
У залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові. У залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:
сприймання простору
сприймання часу
сприймання руху
сприймання об'єктів
Типи сприйняття
Аналітичний — намагання людини вирізняти і аналізувати деталі та подробиці
Синтетичний — схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається
Аналітико-синтетичний — намагання зрозуміти основу, сутність явища і фактичне її підтвердження
Емоційний — схильність людини до висловлення свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами.
Відчуття
Відчуття́ — психофізичний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу при безпосередній дії подразника на органи чуття.
Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори)[1].
Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний (рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий)
Властивості
Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.
Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.
Тривалість — часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових — 150, больових — 370 мілісекунд. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами.
Закономірності при відчутті
Виділяють дію таких закономірностей при відчутті:
Порогом чутливості називають психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника. Пороги бувають: нижній абсолютний, верхній абсолютний та поріг чутливості до різниці. Пороги обмежують зону чутливості аналізатора щодо конкретного виду подразників;
Адаптація — пристосування чутливості органа відчуття до постійно діючого подразника, що призводить до зниження або підвищення порогів відчуття;
Взаємодія відчуттів — зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої;
Контраст відчуттів — зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього, або паралельнодіючого подразника;
Синестезія (психологія) — збудження відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності (наприклад, холоду від білого кольору).
Сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ, ця зміна відбувається за рахунок підвищення збуджуваності центру аналізатора.
Дистантні відчуття
Зір
Слух
Нюх
Контактні відчуття
Смак
Тактильні відчуття
Дотик
Біль
Температурні відчуття
Вібраційні відчуття