Міністерство освіти і науки України
Ніжинський державний університет
Імені М.В. Гоголя
Реферат на тему:
« Розвиток українського балету»
Підготувала
Студентка 3 курсу
Х – 31
Інституту культури і
мистецтв
Сидоренко Анастасія
Ніжин 2017
Зміст
1. Вступ
2. Розділ «про розвиток українського балету»
3. Театри опери і балету України
4. Висновок
5. Список використаної літератури
Вступ
Мене зацікавила тема про винення українського балету. Це дуже цікава історія, адже балет несе в суспільство красу.
Балет - вид театрального мистецтва, де основним виразним засобом служить так званий «класичний». Сюжет балету викладається в лібрето (сценарій). За підсумками лібрето пишеться музика, якою виражено емоціонально-смислоий зміст твору, потім створюються танець, пантоміма декорації й змінювати костюми. У створенні балету беруть участь: сценарист, композитор, балетмейстер і художник.
Балети трапляються безсюжетні - де хореографія висловлює виключно зміст музики. Нерідко в балеті використовується музика, спочатку, спочатку не призначена композитором для танцю.
У балет входять класичні, характерні, бальні, народні танці, у випадках акробатичні. Є спектаклі, побудовані лише з класичному, або тільки з характерного танцю.
Балет зародився при княжих дворах Італії в добу Відродження і в міру того, як удосконалювалася техніка виконання, поширювався усією Європою, потім завоював також Північну та Південну Америку, Азію й Австралію.
Протягом XVIII століття балет розвивався переважно у Італії; на початку XIX століття балетні трупами розвивалися в Франції, а пізніше в Росії.
Мета реферату – простежити історію виникнення та розвиток українського балету.
Розділ про розвиток українського балету
Шляхи розвитку українського балету ґрунтовно досліджені багатьма мистецтвознавцями в наукових працях та монографіях (Ф. Лопуховим, Ю. І.Громовим, М. І.Валукіним, О. Тарасовою, О. Васильєвим та ін.). Щодо історії та теорії українського хореографічного мистецтва, то цим питанням займалися такі вчені, як П. Білаш, Ю. Станішевський, О. Таранцев, О. Попик,
О. Кульчицька, О. Васильєва, А. Тараканова, З. Шаповал, Р. Сторожук, Є. Тихонова та інші. Однак український балет, як самостійний жанр почав розвиватися лише у 20-30-х роках ХХ ст., тому тенденції його розвитку, на нашу думку, висвітлені недостатньо. Як самостійний музично-хореографічний жанр національний балет виник у 20-30-х роках ХХ ст. Це пов'язано з відкриттям у 1925-1926 рр. в Україні державних оперних театрів. Проте свій початок балет бере ще з XVIII ст.
Український балет — явище широке, яскраве...
Балетні професійні трупи мають шість міст України. У кожному з цих театрів свій великий репертуар, свої цікаві артистичні сили. Українські композитори, сценаристи, балетмейстери створили великі і маленькі балети, в яких втілено яскраве художнє відображення багатьох творів української літератури, а також твори, які виникли на основі багатого фольклору.
У Харкові професійна театральна трупа дала перші балетні спектаклі, які були схожі до балетних вистав - дивертисментів. Перші балетні вистави були представлені глядачеві у Києві в 1801 році трупою поміщика Д. Широкого.
У 1814 році було збудовано Харківський міський театр, де розпочала свою діяльність російсько-українська трупа І. Штейна з досить різноманітним балетним репертуаром. І. Штейн, як балетмейстер проявляв великий інтерес до народного танцювального мистецтва. У зв’язку з цим у 1819 році у Полтаві разом з видатним актором М. Щепкіним ним було поставлено п'єсу
І. Котляревського «Наталка Полтавка», в якій відтворено усі барви українського танцю.
Постановка «Наталки Полтавки» (ознаменувала народження професійного українського музично-драматичного театру, органічно пов'язаного з національним пісенним і танцювальним фольклором, утвердила й якісно новий тип сценічного танцю, що був складовою частиною музичної вистави і переконливим засобом розкриття характеру персонажа) [9, с.10].
Український танець також культивується у творах видатних представників української композиторської школи, зокрема в опері «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» та «Тарас Бульба» М. В.Лисенка.
Наприкінці XIX — початку XX ст. чітко вирізняються, на нашу думку, дві тенденції розвитку українського танцю на театральній сцені. Одна з них пов'язана з прагненням до яскравої театралізації українського народного танцю, інша — передбачала дбайливе збереження малюнка і манери виконання кожного танцю.
«Перша художня тенденція найбільше виявилась у творчості відомого балетмейстера Хоми Ніжинського, друга — в роботах хореографа - фольклориста Василя Верховинця», — засвідчує у своїх працях Ю. Станішевський [8, с.20]. «Українського балету ще не було і нема: він ще в народі як матеріал», — писав видатний хореограф XX ст. В. Верховинець [2, с.114].
І тільки з організацією національного оперного театру народився український класичний балет. Тому одразу постало питання про створення оригінального балетного репертуару. Саме до цього часу належать перші композиторські спроби у даному жанрі. У 1924-1926 рр. було створено балет М. Вериківського «Ягелло» на історичну тематику, дещо пізніше — балет «Весняна казка», який був першою спробою музично-хореографічної інсценізації однойменної драми О. Олеся. Вдалим можна вважати балет композитора П. Козицького на лібрето А. Петрицького «Вогні великого міста». У цей же період композитор Л. Лісовський працює над ескізами першого українського балету «Майська ніч», де широко використовує українські народні пісні, український фольклор.
Із перших пожовтневих років навколо балету точилися бурхливі суперечки. Він вважався одним із найяскравіших проявів тенденцій аристократичного суспільства. Недовір'я до балету перебороли прогресивні діячі музичного театру, які активно включилися у процес формування нової культури (К. Данькевич, В. Верховинець, М. Вериківський, драматурги — Л. Курбас, Г. Юра та ін.).
Однак, епоха вимагала відтворення тогочасних реалій зображення тем героїзму. Яскравим прикладом цього є балет композитора М. Форрегера «Дніпресталь», присвячений будівництву величної гідроелектростанції і вперше поставлений на сцені Харківського театру опери та балету.
У кінці 20-х років домінуючою стає тенденція введення певних змін у традиційну балетну драматургію, у зв’язку з чим яскраво визначились основоположні принципи балетної драматургії: тісне поєднання сфер музичної виразності - сюжетно-програмної, пантомімно-драматичної і танцювальної. У цей період виникають героїко-революційні балети В. Феміді «Карманьола» та Б. Яновського «Ференджі». Як наголошує Ю. Станішевський, ці балети створювалися під впливом «Червоного маку» Р. Глієра і «в них відбились як його позитивні, новаторські риси, так і недоліки, пов'язані з елементами відвертої розважальності, дивертисментності» [9, с.55]. Головна сюжетна лінія балету Б. Яновського «Ференджі» — зіткнення індійських робітників з колонізаторами і визвольний рух народних мас. У балеті вдало переплелися елементи класичного танцю, акробатики, пантоміми, стилізована індійська пластика та розважальні дивертисменти мюзик-хольного плану. Балет «Ференджі» став дуже популярним серед глядачів і довго не сходив зі сцен багатьох оперних театрів України. Не менш яскравим виявився, на нашу думку, балет В. Фемеліді «Карманьйола». В основі цього балету — тема Великої французької революції 1789-1794 рр., яка виявилася співзвучною тодішнім настроям. У музиці використано чимало засобів оперного мистецтва. Композитор майстерно ввів у музичну тканину симфонічні елементи, темброве розмаїття оркестрової палітри, мелодії популярних пісень французької революції: «Марсельєза», «Карманьйола».
Однак епоха вимагала суто української тематики, яскравого представлення народно-сценічного танцю. Значну роль у цьому відіграв
В. Верховинець, який разом з М. Вериківським створили перший національний балет «Пан Каньовський», присвячений героїчній боротьбі українського народу проти панщини у другій половині XVIII ст. Прем’єра цього балету відбулася на харківській сцені 19 квітня 1931 року. Він увібрав у себе кращі тенденції героїчних балетів «Червоний мак», «Ференджі» та «Карманьйола».
Як зазначає у своїх нотатках музикознавець М. П.Загайкевич, «М. Вериківський у музичній драматургії найменше відійшов від класичних зразків даного жанру, найширше використав його традиції, а В. Верховинець прагнув прищепити акторам своєрідну виконавську манеру, збагатити виставу лексикою українського танцю» [4, с.58].
Отже, з другої половини 20-х років балет зайняв провідну позицію у творчих планах українських митців. Значний вплив на становлення балетного театру мали успіхи українського драматичного театру, зокрема мистецького керівника «Березіля» Леся Курбаса та режисера Г ната Юри.
Важливою віхою у розвитку і становленні національного балету стало народження балету «Лілея» у співдружності композитора К. Данькевича, балетмейстера Г. Березової та лібретиста В. Чаговець. В основі балету — мотиви численних поезій Т. Шевченка. «Незважаючи на це, драматургія твору сприймається як єдине ціле, а події й характери розвиваються динамічно і напружено», — зазначає В. Ф.Володько [3]. К. Данькевич майстерно вплів у музичну канву балету українську народну пісню, симфонізував її і збагатив. В основу лейтмотиву «Лілеї» покладено задушевну мелодію «Ой, зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя». Балет «Лілея» — це синтез українського та класичних танців із яскравим національним колоритом. Його постановка відбулася 26 серпня 1940 р. у Києві.
Під час війни українські театри знаходилися в евакуації, діяльність багатьох українських композиторів балетного жанру тісно переплелася з культурними процесами, що відбувалися у східних радянських республіках. Як наслідок — виникнення одного з перших туркменських балетів «Акпамик», що створений композиторами О. Зноско-Боровським і Мухатовим. На матеріалі народних казок Туркменії композитори розкрили одвічну тему боротьби добра і зла, світла і мороку, за допомогою фольклору передали національний колорит казки [4, с.224].
У період евакуації виникає комедійний балет «Бісова ніч», який, на нашу думку, заслуговує на особливу увагу. Цей балет створений українськими митцями за мотивами повістей М. Гоголя, музику до нього написав диригент Київського оперного театру В. Йориш. У балеті дивертисментно поєдналися гумористичні сценки, запозичені із «Вія», «Ночі перед Різдвом», «Сорочинського ярмарку» та інших повістей М. Гоголя. Основу партитури склали переважно примітивні гармонізації українських фольклорних танців, пісенних мелодій. І все ж, як зазначає М. Загайкевич, поява «Бісової ночі»
В. Йориша у важкі воєнні часи мала певне значення для еволюції українського хореографічного мистецтва. Вона свідчила про настійне прагнення композитора працювати у цьому жанрі, вивчати українську тематику [4, с.225].
25 лютого 1946 р. у Київському театрі опери і балету відбулася прем'єра «Лісової пісні» М. Скорульського, завершеної ще в 1937 р. Це жанровий різновид психологічної драми, в якому композитор за допомогою музично- хореографічних засобів прагнув відтворити справжні людські характери, гаму душевних почуттів. В основу «Лісової пісні» М. Скорульського покладено однойменну драму-феєрію Л. Українки. У музичну канву композитор вдало вплітає фольклорні мотиви (велику увагу приділяє наспівам Волині, де відбувається дія), а також мелодії, які вміщені Л. Українкою в додатку до драми. Музика М. Скорульського відзначається яскравою мелодійністю, ліричністю, романтизмом, а також не суперечить поетичній образності першоджерела. В оркестровій колористиці помітний вплив балетної музики П. Чайковського, а також О. Глазунова. Окрім змалювання романтичних образів Мавки та Лукаша композитор, за допомогою музично-зображувальних засобів, вдало висвітлює поетичні картинки природи. Саме «Лісова пісня» М. Скорульського засвідчила розширення драматичних засад українського балетного мистецтва.
На початку 50-х років українські митці все частіше звертаються до національного героїчного минулого. Відчувається тяжіння до епічного типу драматургії із залученням музичного і хореографічного фольклору. Яскравим прикладом цього, на нашу думку, є балет «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова. Музична канва цього хореографічного твору насичена живим пульсуючим ритмом, ліричною мелодією. Тип цієї народно-героїчної драми з яскравим національним забарвленням притаманний багатьом українським балетам, створеним у 40-50-х роках ХХ ст.
Не залишалися осторонь цього процесу й львівські митці, у творчості яких виразно зазвучали національні мотиви. У 1947 р. Р. Сімович створює балет «Сопілка Довбуша» (лібрето О. Гериновича), характерною рисою партитури якого стало послідовне перетворення інтонацій та жанрових ознак гуцульського фольклору. Чільне місце в партитурі посідає гуцульський чоловічий танець «Аркан», а для змалювання масових сцен композитор використовує коломийку, козачок та інші танці. На жаль, постановка балету Львівським театром опери та балету ім. І. Франка не була здійснена, оскільки автор лібрето О. Геринович був репресований.
До творів народно-героїчної тематики належить також балет А. Кос - Анатольського «Хустка Довбуша» (лібрето П. Ковиньова). Автори балету вдало поєднали історичну тему із сучасністю. У музиці партитури чітко прослідковуються інтонаційні мотиви гуцульського фольклору, зокрема у дивертисментних танцях широко використовується «коломийка». Як зазначає мистецтвознавець М. Загайкевич, завдяки активному перетворенню гуцульського фольклору, введенню нового інтонаційно-лексичного матеріалу «Хустка Довбуша» відіграла певну роль у процесі розвитку національного українського балету [4, с.241].
У першій половині ХХ ст. українські композитори звертаються до такого жанрового різновиду як балет-казка. До таких балетів належить «Весняна казка» композитора В. Нахабіна. В основу твору покладено відому російську п'єсу - казку О. Островського «Снігуронька», яка своєю поетичністю та феєричністю приваблювала діячів музичного театру, в тому числі геніальних російських композиторів М. Римського-Корсакова та П. Чайковського.
У 50-х роках українські композитори продовжують працювати над втіленням в українському балеті тем і сюжетів класичної літератури. У цьому ряду не можна не відзначити балет А. Кос-Анатольського «Сойчине крило», в основу якого покладено новелу І. Франка.
Протягом 1945-1958 рр. відбувається подальше утвердження і збагачення досягнень українських композиторів у балетному жанрі.
Отже, у своєму розвитку український класичний балет пройшов складний еволюційний шлях: від недовір'я і заперечення його існування представниками влади того часу до переборення негативних тенденцій, розширення образно - виражальних можливостей балетних творів, що в подальшому визначили шляхи розвитку української балетної музики. Здобутки творців виконавських традицій українського класичного балету, таких як В. Дуленко, О. Гаврилової, А. Яригіної,
В. Литвиненка, О. Соболя, Л. Герасимчука, А. Васильєва та ін. використовують сучасники у своїх балетних постановках.
Важливо й те, що і сьогодні на сценах багатьох театрів різних регіонів України, поряд із хореографічними творами світової класики чільне місце займають балети, що стали золотим фондом української танцювальної культури («Лісова пісня» М. Скорульського, «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова, «Сойчине крило» Кос-Анатольського та ін.).
Однак, їх чергова поява чи зникнення з репертуару українських театрів, перевага балетів зарубіжної класики повинні турбувати не тільки знаних балетмейстерів - постановників та мистецтвознавців, але й звичайного шанувальника українського балетного театру
Театри опери та балету України
1. Донецьк. Театр опери та балету.
Постійна балетна трупа існує з 1941 року.
2. Дніпропетровськ. Театр опери та балету.
Постійна балетна трупа існує з 1974 року.
3. Київ. Академічний театр опери та балету ім. Т.Г.Шевченка.
Постійна балетна трупа існує з 1919 року. Перші повідомлення про існування професійної трупи відносяться до 1823 року.
4. Львів. Театр опери та балету ім. І.Франка.
Постійна балетна трупа існує з 1940 року.
5. Одеса. Театр опери та балету.
Постійна балетна трупа існує з 1923 року. Перші повідомлення про балетні постановки відносяться до 1887 року.
6. Харків. Академічний театр опери та балету ім. М.В.Лисенка
Висновок
Отже, можна зробити висновок, що балет – це вид театрального мистецтва, де основним виразним засобом служить так званий «класичний».
Розвиток українького балету дуже цікава історія, кожна українська театральна трупа схожа між собою за постановками, але відрізняється колоритмом і постановкою п’єс.
Список використаної літератури
1. Великий тлумачний словник української мови (з дод. та доп.) / [уклад.
В. Т.Бусел]. - К.: ВТФ Перун, 2005. - 1728 с.
2. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю /
В. М.Верховинець. - 5-е вид., доп. - К.: Муз. Україна,1990. - 150 с.
3. Роль класичного танцю у створенні українського національного балету (до сторіччя з дня народження заслуженої артистки України Г. О.Березової) [Електронний ресурс] / В. Ф.Володько. - Режим доступу: Http://www. nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Mz/2009_16/39/pdf.
4. Історія української музики. Т.5: 1941-1958 роки / М. В.Бєляєва [та ін.]; відп. ред. А. І.Муха. - К.: НАН України; ІМФЕ ім. М. Т.Рильського, 2004. - 504 с.
- Імен. покажч.: С. 467-499: іл., ноти.
5. Історія української музики / відп. ред. Л. Пархоменко, О. Литвинова, Б. Фільц. - К.: Наукова думка, 1992. - Т.4. - 616 с.
6. Кияновська Л. О. Українська музична культура: навч. посібник / Л. О.Кияновська. - Львів.: Тріада плюс, 2009. - 356 с.
7. Павлишин С. С. Музика двадцятого століття: навч. посібник [для студентів ВНЗ культури і мистецтв] / С. С.Павлишин. - Львів.: БАК, 2005. - 232с.
8. Станішевський Ю. О. Балетний театр Радянської України 1925-1985 років / Ю. О.Станішевський. - К.: Музична Україна,1986. - 240 с.
9. Станішевський Ю. О. Український радянський балетний театр 19251975 / Ю. О. Станішевський. - К.: Музична Україна, 1975. - 223 с.