Ім'я файлу: Лекция №3 (Ніс укр).pptx
Розширення: pptx
Розмір: 3636кб.
Дата: 20.02.2023
скачати
Пов'язані файли:
Атмосферні ресурси.pptx

Лекція

Гострий та хронічний риніти. Гострий та хронічний синусити. Внутрішньоорбітальні та внутрішньочерепні ускладнення

проф. В.В. Кіщук

Риніт (нежить) – запальний процес в слизовій оболонці порожнини носа. 

Розрізняють гострий і хронічний нежиті.


Будова слизової оболонки синусів та носа

В нормі співвідношення війчастих клітин до бокаловидних

складає 10:1

війки

базальна мембрана

бокаловидні клітини

ядро війчастої клітини

Риносинусит

Слизова оболонка порожнини носа вкрита миготливим епітелієм, який складається з війчастих клітин (1), що

забезпечують транспорт слизового секрету

і келихоподібних клітин (2), які цей секрет продукують.

1

2

• Миготливий епітелій і слиз є першою лінією захисту слизової оболонки



Важливо:
  • підтримка нормального фізіологічного стану слизової оболонки порожнини носа
  • відновлення функції слизової оболонки порожнини носа

Гострий риніт

Гострий нежить – найчастіше захворювання людини. Викликають його віруси, несприйнятливість до яких після одужання зберігається лише короткий час. Часто до вірусної інфекції приєднується бактеріальна суперінфекція (переважно кокова флора). Переохолодження - чинник, що сприяє виникненню хвороби. Крім того, існують й інші чинники: перебування у приміщенні з надмірно нагрітим та сухим повітрям, низька загальна опірність організму, стреси.
1.Гострий катаральний риніт. 2.Дифтерійний риніт.

3.Вазомоторний риніт. 4.Алергічний риніт.

Клініка

Розрізняють три стадії хвороби:

  • „Суха” стадія. На початку захворювання спостерігається легке нездужання. Можуть відзначатися: субфебрильна температура тіла, сухість, лоскотання в носі, чхання, легкий біль у глотці, відчуття стиснення голови. Триває перша стадія від декількох годин до доби.

    • Для другої та третьої стадії характерне прогресуюче закладання носа. Слизова оболонка порожнини носа набуває пурпурно-червоного кольору, різко набрякає.

Третя стадія

  • Стадія серозних виділень характеризується рясними водянистими виділеннями з носа та значним закладенням носа, турбують головний біль та зниження нюху. Триває 2-3 доби.
  • Стадія слизисто-гнійних виділень. У цій стадії кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, а при приєднанні бактеріальної суперінфекції – гнійними. Триває ця стадія 2-3 доби.
    • Якщо у запальний процес залучаються навколоносові пазухи, то з’являється біль в ділянці їх проекції (чолі, переніссі, щоках). Якщо запалення розповсюджується на слухову трубу, виникає відчуття тиснення у вусі, та відбувається зниження слуху.

Ускладнення

  • Гострі синусити.
  • Гострі середні отити.
  • Гострі фарингіти.
  • Гострі ларинготрахеїти.
  • Ангіни.
  • Пневмонії тощо.
  • Фурункул носа.
  • Можливий перехід у хронічний риніт.

Лікування

На початку захворювання його розвиток можна зупинити за допомогою потогінних та відволікальних засобів (гарячі гірчичні ванни для ніг, дітям показані парафінові “панчішки’). Призначають судинозвужувальні засоби для закапування в ніс (0,1 % розчини нафтизину, галазоліну, санорину, ін.). Ці лікарські засоби сприяють поліпшенню носового дихання, збереженню прохідності отворів навколоносових пазух носа, зменшенню набряку слизової оболонки слухової труби.

Термін застосування судинозвужувальних крапель не повинен перевищувати 1 тижня. Більш тривале вживання цих засобів може спричинити розвиток медикаментозного риніту.

При головному болю призначають знеболювальні препарати (пенталгін, аскофен тощо). Використовують препарати в аерозольних упаковках: інгаліпт, каметон; а також вдихання гарячого повітря та зрошування порожнини носа відварами квіток і листя шавлії (10 г на 200 мл кип’яченої води). Застосовують фізіотерапевтичні процедури (ЛУЧ-2, УВЧ на ніс, УФО ендоназально або на підошви тощо).

Нежить у немовлят

Нежить у немовлят – завжди є тяжким захворюванням, оскільки в них ще недостатньо розвинені захисні механізми. Утруднення носового дихання немовлята переносять важче, ніж старші діти, оскільки, крім порушення дихання, нежить перешкоджає ще й грудному годуванню.

Клініка

Температура тіла часто висока. Можуть виникати менінгеальні симптоми, нерідко порушується функція системи травлення – блювання, проноси. При тяжкому перебігу хвороби глотковий мигдалик стає основним вогнищем інфекції (аденоїдит). Трапляються й інші ускладнення, зокрема запалення вуха, гортані, легень тощо.

Лікування

За допомогою судинозвужувальних крапель в ніс (0,05 % розчин адреналіну гідрохлориду) підтримують прохідність порожнини носа, насамперед, перед годуванням. Виділення з носової порожнини відсмоктують балончиком.

Хронічний риніт

Хронічний риніт – хронічне неспецифічне запально-дистрофічне запалення слизової оболонки носа. Причини:

  • Тривала дія зовнішніх шкідливих чинників (пил, гази, перегріте повітря тощо).
  • Розташовані поряд вогнища інфекції (аденоїди, синуїт, каріозні зуби).
  • Викривлення перегородки носа.
  • Захворювання внутрішніх органів (серця, шлунка, нирок тощо).
  • Глибокі ушкодження слизової оболонки при гострих інфекційних хворобах (скарлатина, дифтерія тощо).
  • Конституційна схильність.

Основні форми хронічного риніту:

I. Хронічний катаральний риніт.

II. Хронічний гіпертрофічний риніт:

  • дифузний;
  • обмежений.

    • III. Хронічний атрофічний риніт:

  • простий хронічний атрофічний риніт;
  • смердючий хронічний атрофічний риніт або oзена.

    • IV. Вазомоторний риніт:

  • алергічна форма:
  • а) постійний тип;
  • б) сезонний тип (поліноз).
  • нейровегетативна форма.

Ендоскопічна картина при різних захворюваннях носа

(за Б. С. Преображенському, 1963):

1. нормальна;

2. гострий катаральний риніт;

3. гіпертрофічний (фіброзний) риніт;

4. дифтерійний риніт;

5. вазомоторний риніт;

6. алергічний риніт;

7. простий атрофічний риніт;

8. озена.

Хронічний катаральний риніт

В основі лежить хронічне катаральне запалення, яке викликає порушення тонусу судин слизової оболонки носа.

Спостерігаються рясні виділення з носа (від слизових до гнійних), хоча може бути і сухість, дифузний набряк слизової оболонки носа, порушення прохідності носових ходів, зниження нюху, головний біль, розлади сну. В разі появи сильного головного болю і виділення з носа рясного гнійного ексудату захворювання треба диференціювати від синуіту. При передній риноскопії слизова оболонка гіперемована, має ціанотичний відтінок. Судиннозвужуючі засоби викликають зменшення набряклості слизової оболонки, що свідчить про відсутність істинної гіпертрофії. Проба із судиннозвужуючими речовинами є виключно важливою в ринології.

Лікування:

Призначають промивання носа розчином натрію хлориду (1 чайна ложка на 1 склянку води). Можуть виявитися корисними ендоназальний електрофорез кальцію хлориду (при набряку), міді або цинку сульфату (при підвищеній секреції), а також ультразвукова терапія, УВЧ, аплікації грязі.
Хронічний катаральний риніт

Хронічний гіпертрофічний риніт

Характеризується дифузною або обмеженою гіперплазією слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин). Хворі скаржаться на виділення з носа, головний біль та зниження нюху. Виділення з носа переважно слизові, при зміні збудника виділення набувають гнійного характеру.

Лікування:

Певний ефект, як правило має тимчасове закапування в ніс розчинів глюкокортикоїдів або їх ін’єкцій у носові раковини. Для зменшення об’єму носових раковин здійснюють хемокаустику (припікання гіперплазованої ділянки трихлороцтовою кислотою чи ляпісом), кріодеструкцію, гальванокаустику або зрізування ділянок гіпертрофії хірургічними інструментами (конхотомом, ножицями) тощо.
Риноскопічна картина при задній риноскопія при гіпертрофічному риніті

Операції при хронічному гіпертрофічному риніті:

а - щадна нижня конхотомія;

б - щадна нижня вазотомія;

в - видалення заднього кінця при гіпертрофії нижньої носової раковини поліпною петлею

Хронічний атрофічний риніт

Причини атрофічного риніту до кінця не ясні. Вважається, що захворювання може бути спровоковане несприятливим кліматом, частими гострими ринітами, професійними шкідливостями (силікатний, тютюновий і цементний пил) і обширними операціями в носовій порожнині. Існує спадкова схильність до розвитку атрофічного риніт. Атрофічний риніт проявляється сухістю і утворенням кірок в носі, відчуттям стягування, незначними періодичними носовими кровотечами. При поширенні атрофії на нюхову область можливе зниження або втрата нюху. 

Лікування:

З метою видалення гною та кірок призначають зрошення порожнини носа розчинами протеолітичних ферментів (0,001 г трипсину на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Після очищення проводять інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом; корисні олії обліпихи та шипшини. Призначають електрофорез нікотинової кислоти або калію йодиду на ділянку шиї або носа та навколоносових пазух. Досить ефективним є бальнеогрязелікування в умовах теплого вологого клімату.
Риноскопічна картина при атрофічному риніті

Озена (смердючий атрофічний риніт)

Для захворювання характерною є тріада симптомів:

  • атрофія слизової оболонки та кістково-хрящового скелета носа;
  • утворення у порожнині носа кірок, що мають смердючий запах;
  • гіпо- або аносмія, оскільки атрофічний процес охоплює не тільки дихальну але й нюхову зону порожнини носа.

    • Озену та склерому відносять у групу клебсієльозних захворювань.

    Лікування:

    Для видалення кірок носову порожнину

    промивають розчином діоксидину,

    слабкими розчинами перманганату

    калію або перекису водню. Після

    промивання в носову порожнину вводять

    тампони з антибактеріальними мазями.

    Проводиться антибіотикотерапія.

Вазомоторний риніт

Клініка:

  • Напади чхання з виділенням великої кількості слизово-водянистого секрету (ринорея).
  • Утруднене носове дихання.
  • Головний біль.
  • Загальна слабкість.
  • Швидка втома.

    • Риноскопія:

  • Набряк слизової оболонки носа.
  • Сизі та білуваті плями на слизовій оболонці носа (плями Воячека).
  • Слизово-водянисті виділення в великій кількості.

Нижня носова раковина:”сизі плями Воячека”

Лікування:

Для лікування вазомоторного риніту застосовують консервативні і хірургічні методи.

  • При алергічній формі вазомоторного риніту використовують консервативні засоби: антигістамінні та гормональні препарати, внутрішньоносові новокаїнові блокади, склерозувальна терапія (уведення в товщу нижніх носових раковин спирту, гліцерину, саліцилату та хлориду натрію), фізіотерапевтичні методи (ендоназальний електрофорез хлориду кальцію з димедролом, ультразвук та ін.).
  • При нейровегетативній формі вазомоторного риніту перевагу віддають хірургічним методам лікування: щадні операції на викривленій перегородці носа, кріодеструкція носових раковин, підслизова вазотомія носових раковин, латеропозиція носових раковин та ін.

ЗАПАЛЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ (СИНУЇТИ)

Розрізняють гострі й хронічні запалення навколоносових пазух (гострі та хронічні синуїти). Запалення може поширитись на всі пазухи одного (правого чи лівого) боку (гемісинуїт) або захопити всі пазухи обох боків (пансинуїт). У патогенезі виникнення гострих чи хронічних синуїтів головним патогенетичним фактором є перекриття вічка (з’єднання пазухи з носом), що утруднює відтік ексудату в носову порожнину та вентиляцію навколоносової пазухи.

ГОСТРИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУЇТ (ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ)

Гостре запалення верхньощелепної пазухи – досить часте захворювання. Розрізняють дві форми гострого верхньощелепного синуїту: -катаральну, - гнійну. Збудниками синуїтів переважно є віруси (грипу, адено-, риновіруси) та мікроби - стафілококи, стрептококи, диплококи тощо. Фактори, що сприяють виникненню запалення : 1. Хронічні захворювання слизової оболонки носа (гіперпластичні й атрофічні риніти). 2. Викривлення перегородки носа. 3. Захворювання 4-7-го верхніх зубів (одонтогенний верхньощелепний синуїт).

4. Пухлини порожнини носа.

Клініка

  • Біль в ділянці верхньощелепної пазухи.
  • Головний біль.
  • Гнійні виділення з носа.
  • Закладення носа.
  • Зниження нюху.
  • Суб’єктивне відчуття неприємного запаху в носі.

    • Риноскопія Гіперемія і набряк слизової оболонки середнього відділу носа. Наявна смужка гною під середньою носовою раковиною, що стікає по поверхні нижньої носової раковини.


Методи променевої діагностики патологій навколоносових пазух:

а - рентгенограма навколоносових пазух в нормі;

б - рентгенограма, гнійне запалення верхньощелепної пазухи;

в - комп'ютерна томограма, гнійний гайморит праворуч.

Лікування:

  • Ліжковий режим.
  • Антибіотики.
  • Сульфаніламідні препарати.
  • Саліцилати.
  • Антигістамінні препарати.
  • Судинозвужувальні краплі до носа.
  • Пункція і промивання пазухи.
  • Фізіотерапевтичні методи (УВЧ, діатермія, солюкс тощо).
  • При одонтогенному гаймориті – видалення хворого зуба.
  • Хірургічне лікування – розкриття гайморової пазухи (гайморотомія) виконують при неефективності консервативних методів, а також при внутрішньочерепних чи орбітальних ускладненнях синуїту або при підозрі на них.

ГОСТРИЙ ФРОНТИТ

Причини: Ті ж самі, що і при гострому гаймориті, за винятком одонтогенних причин. Клініка: 1. Біль у ділянці лоба (переважно на боці ураженої пазухи). 2. Відчуття тиску в оці з боку запаленої пазухи. 3. Світлобоязнь. 4. Зниження нюху. Передня риноскопія: Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього носового ходу. Смужка гною під середньою носовою раковиною. На рентгенограмі або комп’ютерній томограмі спостерігають затемнення лобних пазух.

Лікування:

1. Консервативні методи лікування такі ж, як і при гострому верхньощелепному синуїті. 2. Хірургічне розкриття лобної пазухи (фронтотомію) застосовують при внутрішньочерепних і орбітальних ускладненнях або при підозрі на них
Трепанопункція лобної пазухи:

а - момент трепанації трепанобором Антонюк;

б - розмітка лобної пазухи;

в - рентгенограма в бічній проекції; становище канюлі в лобній пазусі після трепанопункції

ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ

Клініка: 1. Біль в ділянці перенісся. 2. Головний біль. 3. Порушення нюху. 4. Закладання носа. 5. Слизові виділення з носа. 6. Затемнення клітин решітчастого лабіринту на рентгенограмі або на комп’ютерній томограмі.

Риноскопія: Гній у верхньому і середньому носових ходах. Почервоніння та набряк слизової оболонки носа.

Лікування: 1. Консервативне лікування таке ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі. 2. За показаннями вдаються до оперативного лікування – етмоїдотомії, при підозрі на орбітальні ускладнення виконують ревізію періорбітальної ділянки.

ЕТМОЇДИТ

ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ

Клініка : 1. Головний біль, який віддає в потилицю. 2. Нежить. 3. Зниження нюху. 4. Загальне нездужання. Риноскопія : Гній у верхньому носовому ході й у носоглотці. Для уточнення діагнозу роблять рентгенографію, рідко – зондування основної пазухи. Лікування: 1. Консервативне лікування таке ж як і при гострому верхньощелепному синуситі. 2. При підозрі на внутрішньочерепні або орбітальні ускладнення виконують операцію на основній пазусі.

ХРОНІЧНІ СИНУЇТИ

Хронічні синуїти – хронічне запалення навколоносових пазух. Причини : -Перехід гострого запалення пазухи у хронічну форму.

-Патологічні зміни в носі (хронічний гіпертрофічний риніт, поліпоз носа, викривлення перегородки носа тощо), які порушують вентиляцію пазухи та відтік її вмісту у порожнину носа.

-Зниження реактивності організму. -Професійні фактори.

Основні форми хронічних синуїтів: 1. Катаральна. 2.Гнійна. 3.Поліпозна. 4.Поліпозно-гнійна.

Комп'ютерна томограма навколоносових пазух хлопчика 6 років зі сфеноїдитом. а - до лікування (затемнення обох клиновидних пазух), б - після лікування (пневматізація пазух відновлена).

ХРОНІЧНИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУЇТ (ХРОНІЧНИЙ ГАЙМОРИТ)

Фактори, що сприяють виникненню захворювання: 1. Високе, по відношенню до дна пазухи, розміщення вічка пазухи, яке сполучає пазуху з порожниною носа, це утруднює відтік вмісту. 2. Низьке розміщення дна пазухи (нижче дна порожнини носа). 3. Розміщення коренів 4-7-го верхніх зубів недалеко від дна верхньощелепної пазухи (іноді і в самій пазусі). Клініка: 1. Головний біль. 2. Біль або відчуття тиснення в ділянці верхньощелепної пазухи. 3. Однобічний нежить гнійного характеру. 4. Закладення носа. 5. Зниження або відсутність нюху з боку ураження. 6. Іноді неприємний запах в носі (переважно при одонтогенних гайморитах). Передня риноскопія : Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього відділу носа. Слизові або гнійні виділення під середньою носовою раковиною. Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній та поліпозно-гнійній формах гаймориту).

Лікування:

1. Пункції пазухи. 2. Медикаментозні засоби у ніс (судинозвужувальні, протиалергічні краплі чи аерозолі тощо). 3. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо). 4. При загостренні процесу застосовують внутрішнє чи парентеральне введення антибіотиків та сульфаніламідів. 5. Хірургічне лікування – гайморотомія.
Пункція верхньощелепної пазухи:

а - розташування голки під нижньою носовою раковиною;

б - схема току рідини при пункції.

Ендоназальна ендоскопічна етмоїдо та гайморотомія

а - розріз під губою; б - трепанація передньої стінки верхньощелепної пазухи; в - ложка, введена в верхньощелепну пазуху через сформоване співустя з порожниною носа; г - мікрогайморотомія; д - троакар для мікрогайморптоміі, по Козлову В.С.
Радикальна операція на верхньощелепній пазусі по Колдуелл-Люку:

ХРОНІЧНИЙ ФРОНТИТ

Клініка : 1. Відчуття тиску в ділянці лобних пазух і перенісся. 2. Тупий біль в усій лобній ділянці, який посилюється при нахиленні голови донизу або при натужуванні хворого. 3. Слизово-гнійні виділення з носа. Риноскопія: Слизові або гнійні виділення в середньому носовому ході. Набряк слизової оболонки переднього кінця середньої носової раковини. Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах фронтиту).
Радикальна операція на лобній пазусі:

а - розріз шкіри;

б - формування співустя з дренажем по Преображенському

Лікування:

1. Забезпечення відтоку запального секрету з лобної пазухи (судинозвужувальні краплі в ніс). 2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо). 3. Ліквідація патології в носі (видалення поліпів, конхотомія, резекція викривленої носової перегородки тощо). 4. Операція на лобній пазусі – фронтотомія .

ХРОНІЧНИЙ ЕТМОЇДИТ

Клініка : 1. Відчуття тиску в ділянці перенісся. 2. Утруднене носове дихання. 3. Гнійні або слизисто-гнійні виділення з носа. 4. Порушення нюху. 5. Можливе погіршення зору. Риноскопія : Набряк та почервоніння слизової оболонки середнього і верхнього носових ходів. Гнійні або слизисто-гнійні виділення в середньому і верхньому носових ходах. Множинні поліпи (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах) в середніх і верхніх відділах носа. Лікування : 1. Судинозвужувальні та протизапальні краплі в ніс. 2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо). 3. Хірургічне розкриття комірок решітчастого лабіринту – етмоїдотомія.

ХРОНІЧНИЙ СФЕНОЇДИТ

Клініка : 1. Головний біль з розповсюдженням на потиличну або тім’яну ділянку. 2. Слизисто-гнійні виділення з носа. 3. Можливе зниження зору. Задня риноскопія : Гній або кірки в носоглотці. Запалення слизової оболонки носоглотки. Лікування : 1. Введення судинозвужувальних засобів. 2. Зондування і промивання основної пазухи. 3. Хірургічне розкриття пазухи.

ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ РИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ

Шляхи проникнення інфекції з навколоносових пазух в порожнину черепа і в орбіту: 1.  контактний, 2.  гематогенний, 3.  лімфогенний.   Найчастіші внутрішньоорбітальні ускладнення: 1.    реактивний набряк клітковини орбіти та повік, 2.    негнійний та гнійний остеопериостит орбіти, 3.    абсцес повік, 4.    субперіостальний абсцес, 5.    ретробульбарний абсцес, 6.    флегмона орбіти.

Флегмона орбіти

Клініка орбітальних ускладнень:

  • набряк і гіперемія повік і кон’юнктиви,
  • екзофтальм,
  • погіршення зору (нерідко до повної втрати),
  • біль в ділянці орбіти,
  • двоїння в очах,
  • поява гнійних нориць на місці найбільшого випинання м’яких тканин в ділянці орбіти,
  • порушення рухомості очного яблока,
  • підвищення температури тіла (при ретробульбарному абсцесі і флегмоні орбіти до гектичної).

Найчастіші внутрішньочерепні ускладнення:

1.   гнійний менінгіт, 2.   тромбоз печеристого синусу 3.   епідуральний абсцес, 4.   субдуральний абсцес, 5.   абсцес лобної частки мозку.


Комп'ютерна томограма. Риногенний абсцес в лобній частці головного мозку (дефект задньої стінки лобної пазухи, субперіостальний абсцес в області передньої стінки лобної пазухи)

Клініка внутрішньочерепних ускладнень:

  • головний біль,
  • блювання,
  • головокружіння,
  • психічні розлади (порушення

    • уваги, пам’яті, мови, сонливість тощо),

  • ригідність потиличних м’язів (особливо при менінгіті),
  • вимушене положення хворого в ліжку (лежить на боку з закинутою головою і притиснутими до живота колінами і зігнутими руками),
  • симптоми ураження черепно-мозкових нервів (парези, паралічі, розлади чутливості і секреторні порушення),
  • підвищення температури тіла (нерідко до гектичної),
  • екзофтальм, набряк повік і кон’юнктиви (при синустромбозі),
  • зміни з боку спинномозкової рідини (витікає під тиском, набуває мутного забарвлення, підвищується кількість білка і формених елементів).

Лікування:

  • Хірургічне : розкриття відповідної навколоносової пазухи з послідуючим накладанням широкого сполучення з носовою порожниною та дренуванням патологічного процесу з порожнини черепа чи з орбіти.
  • Консервативне: антибактеріальна терапія - антибіотики широкого спектру дії, краще внутрішньовенно, такі що проникають через гематоенцефалічний бар’єр, сульфаніламіди, кортикостероїди, сечогінні, антигістамінні тощо.

Дякую за увагу!!!


скачати

© Усі права захищені
написати до нас