Ім'я файлу: ПРз-52, Косюк О.В. Реферат на тему Поняття та зміст конституційн
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 12.07.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 12.07.2021
скачати
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Навчально-науковий інститут права
РЕФЕРАТ
на тему
“ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНИ”
із навчальної дисципліни
"Актуальні проблеми конституційного права"
Виконав:
студент V курсу
ННІП, ПРз-52м
Косюк О. В.
Рівне 2021
Зміст
| | Ст. |
| Вступ…………………………………………………………………….... | 3 |
| 1. Поняття про конституційно-правові відносини……………………… | 4 |
| 2. Суб’єкти і об’єкти конституційних-правових відносин………. ……. | 6 |
| 3. Зміст конституційно-правових відносин……………………………… | 8 |
| 4. Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин…………..………………………………………………………... | 9 |
| Висновки………………………...………………………………………… | 11 |
| Список використаної літератури………………………………………… | 12 |
ВСТУП
Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України, як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.
Актуальністю дослідження є те, що предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні - державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме; стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета галузі конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності і механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.
Завданням дослідження є дослідити конституційно-правові відносини – які є суспільним відносинами, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.
ПОНЯТТЯ ПРО КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, що виникають на основі конституційно-правових норм, суб’єкти яких наділені суб’єктивними правами та юридичними обов’язками [1, с. 12]. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.
Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин.
Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:
по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;
по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.
Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.
Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.
Найхарактернішими ознаками конституційно-правових відносин є те, що:
а) це найбільш суттєві суспільні відносини, котрі виникають у сфері здійснення влади народом України;
б) це різновид політико-правових відносин, основним предметом їх регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка пов‘язана з державною владою, зі змаганням різних політичних партій і соціальних груп за здобуття та здійснення влади;
в) їм властиве особливе коло суб‘єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень;
г) для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов‘язків учасників відносин;
д) вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої [1, с. 13].
Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.
Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.
Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.
Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.
СУБ’ЄКТИ І ОБ’ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНИХ-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Суб’єкти конституційного права, тобто учасники конституційно-правових відносин, аби стати суб’єктами конституційних правовідносин повинні мати відповідну правосуб’єктність, що включає сукупність таких елементів: правоздатність (зумовлена правовими нормами спроможність та можливість суб’єкта мати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки), дієздатність (зумовлена правовими нормами спроможність суб’єкта своїми усвідомленими діями набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків та здійснювати їх), деліктоздатність (спроможність суб’єкта нести юридичну відповідальність за свої діяння) [2, с. 62].
В юридичній літературі сформувалась думка, що суб’єктами конституційних правовідносин є такі їхні види:
- індивіди: громадяни, іноземці, особи без громадянства. Всі вони користуються на території держави відповідними конституційними правами, мають певний обсяг обов’язків;
- спільноти людей: народ як суверене та єдине джерело влади у державі; нація (як титульна, так і національні меншини); населення окремих територіальних одиниць (населення областей, районів, територіальні громади міст, селищ та сіл);
- об’єднання громадян: політичні партії, громадські об’єднання, професійні спілки, трудові колективи, релігійні організації, органи самоорганізації населення тощо;
- державно-територіальні утворення: сама держава, автономії, області, міста тощо;
- органи публічної влади: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; окремим статусом в цій групі користуються депутати представницьких органів держави та місцевого самоврядування;
- міжнародні органи та організації (Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), Європейський суд з прав людини тощо) [3, с. 56].
У теорії права за типами правосуб’єктності та функціями виділяють в якості суб’єктів правовідносин юридичні особи публічного та приватного права (В. Дудченко). У цьому аспекті актуалізується питання розгляду юридичних осіб публічного права в якості суб’єктів конституційно-правових відносин. У літературі до юридичних осіб публічного права, спираючись на «міждисциплінарний підхід», відносять державу та муніципальні утворення, територіальні публічні колективи, органи та установи публічної влади, некомерційні громадські організації (В. Чіркін). В якості головної мети юридичної особи публічного права визначається виконання «спільних справ», прагнення до «загальної користі» [2, с. 63].
Тут слід зауважити, що загальні питання функціонування таких юридичних осіб визначені Цивільним кодексом України. Частиною другою ст. 81 Цивільного кодексу України визначено, що поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права відбувається залежно від порядку їх створення: юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів або на підставі модельного статуту; юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. При цьому Цивільним кодексом України встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. На юридичних осіб публічного права, відповідно до ст. 82 Цивільного кодексу України, у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України, якщо інше не встановлено законом [2, с. 63].
Аналізуючи суб'єктний склад конституційно-правових відносин, слід підкреслити, що їхньою важливою особливістю є нерівноправність суб'єктів. Ця обставина обумовлена тим, що в конституційно-правових відносинах (особливо в конкретних) діє принцип влади і підпорядкування, тобто одні із суб'єктів виступають правомочною стороною, інші - зобов'язаною. Водночас один і той самий суб'єкт конституційного права в різних конституційно-правових відносинах може виступати одночасно як правомочною, так і зобов'язаною (підпорядкованою) стороною. Наприклад, у випадках, коли людина виступає суб'єктом конституційних прав і свобод, вона може вимагати від держави відповідних гарантій реалізації цих прав і свобод. І, навпаки, держава вимагає від людини виконання її конституційних обов'язків.
Об’єкти конституційно-правових відносин.
Діяння суб’єктів конституційно-правових відносин здебільшого свідомо спрямовані на об’єкти цих відносин.
Об’єкти конституційно-правових відносин — це ті блага, з приводу яких суб’єкти вступають у ці правовідносини та реалізують свої конституційні права та обов’язки.
Перелік об’єктів конституційно-правових відносин в Україні не є вичерпним. Вчені угруповують їх таким чином:
- політичні блага — державний суверенітет, територіальна цілісність держави, влада Українського народу, державна влада, політична багатоманітність, політичні партії та їх блоки, народний суверенітет, національний суверенітет, громадянство, демократія, інші;
- матеріальні блага — майно, природні ресурси, гроші, цінні папери, інші;
- нематеріальні блага — честь, гідність, ділова репутація, інтелектуальна власність, віросповідання, таємниця телефонних розмов, листування, освіта, інші;
- дії (бездіяльність) — участь у виборах, референдумах, участь у страйках, інші;
- результати дії (бездіяльності) — статус глави держави, народного депутата України, судді, депутата місцевої ради тощо;
- інші. [3, с. 57].
3. ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Останнім елементом складу конституційно-правових відносин, разом з їхніми суб’єктами та об’єктом, є їхній зміст [3, с. 57].
Зміст конституційно-правових відносин – це реальна поведінка суб’єктів (фактичний зміст) та її юридичне закріплення нормами права у вигляді конституційних прав і конституційних обов’язків (юридичний зміст) [1, с. 14].
Юридичний зміст конституційної правовідносини тісно пов’язаний з конституційно-правовою нормою, оскільки саме в ній формулюються суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин. Суб’єктивне право — належна суб’єкту права можливість (свобода) на свій розсуд задовольняти передбачені об’єктивним правом інтереси, потреби та цілі. Належне суб’єкту право тому називається суб’єктивним, оскільки саме від волі суб’єкта залежить, як ним скористуватися. І тут слід звернути увагу на два аспекти. По-перше, сказане свідчить про те, що конституційні правовідносини носять вольовий характер, оскільки саме від волі суб’єкта залежить порядок та спосіб реалізації свого права. Але воля суб’єкта є тут вторинною по відношенню до волі законодавця, сформульованої ним у правовій нормі. Саме тому поведінка суб’єктів окреслюється рамками правової норми. З цього випливає другий аспект реалізації суб’єктивних прав суб’єктами конституційних правовідносин: для людини і громадянина як суб’єкта перелік прав є невичерпним і відсутність у законодавстві прямої заборони є, по суті, сформульованим суб’єктивним правом, що може бути реалізоване; а для органів публічної влади як суб’єктів конституційних правовідносин суб’єктивні права зумовлені та обмежені чітким вичерпним переліком законодавчо закріплених повноважень. Юридичний обов’язок — передбачена законодавством та охоронювана державою необхідність належної поведінки суб’єкта правовідносини. Обов’язки можуть бути загальними і поширюватися на всіх без виключення учасників конституційних правовідносин, можуть поширюватися на певні групи учасників або бути індивідуалізованими [2, с. 64].
Юридичний зміст загальних конституційних правовідносин має певну особливість — він проявляється через конституційний статус, конституційне становище їх учасників, і при цьому тут може бути відсутньою поіменна індивідуалізація, перелік суб’єктів відносин (В. Лучін) [2, с. 64].
Фактичний зміст конституційно-правових відносин відрізняється від їхнього юридичного змісту за обсягом, — він є більш вузьким. Фактичний зміст конституційно-правових відносин визначається для конкретних відносин та являє собою конкретні права та юридичні обов’язки суб’єктів саме цих конкретних правовідносин[3, с. 58].
4. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ І ПРИПЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин — це юридичні факти. Конституційне право України застосовує розробки фахівців з теорії права та держави щодо поняття та видів юридичних фактів. Так, юридичними фактами визнаються конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти класифікують за суб’єктивним чи об’єктивним походженням (дії та події), за юридичними наслідками (правотворчі, правозмінні, правоскасувальні) тощо. [3, с. 58].
Класифікація юридичних фактів традиційно здійснюється за характером зв’язку з індивідуальною волею осіб на події та діяння. Події — обставини, що об’єктивно не залежать від волі та свідомості людей, настають незалежно від їх бажання, але їхня юридична значимість, що надана їм гіпотезою конституційно-правової норми, пов’язує з ними ступінь можливої та/або належної поведінки суб’єктів. Серед юридичних фактів-подій можна назвати народження (набуття громадянства України за народженням) або смерть (повноваження Прем’єр-міністра України припиняються у разі його смерті), досягнення певного віку (повноваження судді Конституційного Суду України припиняються при досягненні 65-річного віку), стан здоров’я (повноваження Президента України припиняються достроково у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я). Діяння (дії та/або бездіяльність) — факти, що перебувають у прямій залежності від волі та свідомості людей, ними вчиняються. У свою чергу, діяння поділяються на правомірні та неправомірні, оскільки діяння виражають вольову поведінку учасників правовідносин та їх співвіднесеність з вимогами конституційних норм. У правомірних діяннях акумулюється позитивна соціальна активність суб’єктів конституційного права, яка підтримується та стимулюється конституційним законодавством. А неправомірні діяння вчиняються всупереч конституційно-правовим приписам. Слід зауважити, що бездіяльність суб’єктів конституційних правовідносин набуває значення юридичного факту лише тоді, коли відповідно до конституційних приписів суб’єкт мав вчинити певні дії, але утримався цього [2, с. 65].
Виходячи з цільової спрямованості суб’єктів на результати своєї діяльності, правомірні дії поділяють на юридичні акти (дії, спрямовані на отримання певних юридичних наслідків) та юридичні вчинки (дії, спрямовані на отримання певного результату, що зумовлює конкретні правові наслідки). Прикладом першого є приведення найстаршим за віком народним депутатом України до присяги новообраних членів парламенту нового скликання, правовим наслідком чого є набуття ними повноважень народних депутатів України, а також сам цей факт є початком відліку терміну повноважень самої Верховної Ради України. До вчинків може бути віднесено звернення Президента України до народу із посланням, внесення до парламенту Президентом України кандидатури Прем’єр-міністра України для надання згоди на призначення. Тобто вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їх правове значення, бажав чи не бажав настання правових наслідків, а юридичні акти спрямовані безпосередньо на правовий результат. Вчиняючи юридичні акти, суб’єкти конституційного права цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правові відносини. А вчинок виступає в якості ініціативи до розгляду певного питання або проблеми [2, с. 66].
Нерідко для виникнення (зміни, припинення) конституційно-правових відносин не достатньо одного юридичного факту — необхідна їх сукупність, тобто фактичний склад. Так, для розгляду питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, відповідно до статті 111 Конституції України, необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) спеціальна тимчасова слідча комісія надала висновки і пропозиції щодо проведеного розслідування; 2) Верховний Суд надав висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки злочину; 3) Конституційний Суд України надав висновок про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент. [2, с. 66].
ВИСНОВКИ
Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що конституційно правові відносини: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.
Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин.
До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д.
Список використаної літератури
1. Конституційне право України : навч. посібник [для підгот. до іспиту за кредитно-модульною сист. навчання]. – 2-е вид., перероб. і доп. / В. О. Боняк, В. А. Завгородній, А. В. Самотуга, Л. А. Філяніна. – Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2017. – 293 с.
2. Конституційне право України: прагматичний курс : навч. посіб. / М. В. Афанасьєва, Ю. Ю. Бальцій, Ю. Д. Батан [та ін.] ; за заг. ред. М. В. Афанасьєвої, А. А. Єзерова ; тех. ред. Ю. Д. Батан. — Одеса : Юридична література, 2017 — 256 с.
3. Конституційне право України: Навчально-методичний посібник для здобувачів вищої освіти. / Д.С. Терлецький, М.В. Афанасьєва, Ю. Д. Батан [та ін.] ; за заг. ред. М. В. Афанасьєвої, А. А. Єзерова ; тех. ред. Ю. Д. Батан. — Одеса : Юридична література, 2020 — 242с.
4.Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 20.03.2021).
5. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №435-IV. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 20.03.2021).