Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 30кб.
Дата: 13.12.2023
скачати
Пов'язані файли:
ессе.docx
topref.ru-20161.doc
15 висловів Чуковського(психологія).docx
Періодична система.pptx
3884_Урок образотворчого мистецтва.doc



Реферат

Історія розвитку сучасної методики образотворчого мистецтва

Історія розвитку сучасної методики образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво з методикою викладання має свою історію, традиції та

перспективи. Становлення цієї галузі педагогічної науки з найдавніших часів до сучасностідосить ґрунтовно висвітлено у великій кількості наукових мистецтвознавчих, педагогічних таиісторичних праць. Ґрунтовне дослідження історії розвитку методів викладання образотворчого мистецтва знаходимо у праці М.М. Ростовцева „Історія методів навчання малювання”. Дослідження розвитку і становлення сучасної методики образотворчогомистецтва представлено в науковому доробку С.В. Коновець [49].C.В.Коновець дослідила, що на початку ХХ століття в Україні вчителів мистецького фаху готували у багатьох учительських інститутах: Глухівському (1874), Київському (1910),

Вінницькому (1912), Миколаївському (1913), Полтавському (1914), Одеському (1915), Чернігівському (1916). А з 30-х років ХХ століття з’явилися і десятирічні художні школи. Основними складовими мистецької освіти визначалися знання з теорії та історії різних видів мистецтва та уміння і навички щодо художньо-практичної діяльності. Дидактичною базою

такої підготовки у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття були матеріали та напрацювання відомих вчених та фахівців з „художньої педагогіки”: Гальяра, О. і Ф.Дюпюї, Г.Кершенштейнера, Ф.Кульмана, Й.Песталоці, А.Сапожнікова, А.Скіноя, Л.Тедда, П.Чистякова, роботи Р.Штейнера (засновника „вальфдорської” педагогіки), М. Монтесорі

(авторки ідеї „раннього розвитку і вільного виховання дитини”), А.Бакушинського (розробника теорії „розвитку вільної творчості дитини”);

Відомо, що з 20-х років ХХ століття найпоширенішими стали два напрямки методики викладання образотворчого мистецтва:

1) методика „комплексного навчання малювання” (Д.Н. Кардовський, М.М.Ростовцев, В.С.Кузін, М.Ф.Солом'яний, М.А.Кириченко, О.Я.Боровиков, В.Ю.Єлін, Г.С.Коробов);

2) методика „розвитку вільної творчості дитини” (А.В. Бакушинський,

Г.В.Лабунська, В.Є.Пестель, І.П.Глінська, В.М.Полуніна, Б.М.Нєменський, Н.М.Фоміна, Б.П.Юсов, Л.М.Любарська, О.Є.Ковальов).

Прибічники „комплексного” напрямку розробляли методику викладання

образотворчого мистецтва у вигляді низки комплексних тем („Природа”, „Наше місто”, „Охорона здоров'я”), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школярів: „малювання з натури”, „малювання на теми”, „декоративне малювання”та „бесіди про образотворче мистецтво”. Особливого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б.П.Юсова) опануванню „технічного образу” через навчально-технічний рисунок на шкоду „художньому образові” через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до спрощення творчого шкільного предмета „Образотворче мистецтво”.Іншою є сутність методики „розвитку вільної творчості”, яка полягає в актуалізації чуттєвих та творчих можливостей учнів в умовах загальноосвітньої школи. Представником методики „розвитку вільної творчості дитини” був А.В.Бакушинський, який в період становлення вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для „свободи дитячої художньої уяви та творчості”. Як стверджує С.В.Коновець, справжнє відродження для теоретично-методичних розвідок А.В.Бакушинського настало лише у 70-х роках ХХ століття, коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б.М.Нєменського та Б.П.Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та на протязі двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1-4-х класів загальноосвітніх шкіл [49].За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: „зображення на площині”, „зображення в об'ємі” та

„сприймання мистецтва”. В процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх

республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні) вони були удосконалені

таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками: „колір”, „форма”, „композиція”, „простір та об'єм”, „сприймання дійсності”, „сприймання творів мистецтва”. Протягом майже тридцяти останніх років було детально розроблено, експериментально перевірено та впроваджено в практику широке коло різних програм, посібників, підручників. Послідовники згаданих методик працюють сьогодні в Україні. Серед них: Л.В.Бичкова (м.Полтава), Л.М.Любарська (м.Одеса), Л.В.Бабенко (м.Кіровоград), Є.В.Ковальов (м.Глухів), С.В.Коновець (м. Київ) та багато інших. У зв'язку з цим існують обґрунтовані сподівання на позитивні зміни у змісті та методичному забезпеченні уроків образотворчого мистецтва в початкових класах, депредмети художньо-естетичного циклу мають неабиякий вплив на формування особистості дитини.

Успішне виконання навчально-виховних завдань, поставлених у курсі образотворчого мистецтва можливе при дотриманні в процесі викладання науково доведених і перевірених практикою дидактичних принципів. Принципи дидактики визначають зміст, організаційні форми та методи процесу навчання. Принципи дидактики тісно пов’язані між собою і правила одного з них органічно включаються в правила, положення інших принципів дидактики.

Принцип науковості. Даний принцип акцентує увагу на тому, щоб учням початкових класів викладалися науково обґрунтовані, перевірені практикою елементарні основи теоретичних знань в галузі образотворчого мистецтва. Образотворче мистецтво ґрунтується на цілому комплексі різноманітних наукових закономірностей. Особливе значення мають закономірності лінійної та повітряної перспективи, світлотіні, композиції, кольорознавства, пластичної анатомії. Тільки під час свідомого оволодіння теоретичними знаннями можливеуспішне формування практичних умінь та навичок образотворчої діяльності. Недостатні знання законів зображення, правил відтворення приводить до появи в дитячих малюнках помилок та неточностей. Тому у програмі „Образотворче мистецтво” для 1-4 класів визначено такі основні навчальні проблеми: „колір”, „форма”, „композиція”, „простір та об'єм”. Принцип виховуючого характеру навчання. Перед образотворчим мистецтвом як навчальним предметом поставлено завдання виховного змісту. Ці завдання розв’язуються на уроках з усіх видів образотворчої діяльності. Так під час уроків сприймання мистецтва розвивається естетичний смак дітей, вміння співчувати, бачити красу у навколишньому світі. Вивчення та аналіз молодшими школярами творів образотворчого мистецтва формує емоційно-естетичне ставлення до об’єктів і явищ навколишньої дійсності, вміння давати власну емоційно-естетичну оцінку творам мистецтва та висловлювати моральну думку про їхній зміст. За умови майстерного викладання образотворчого мистецтва успішно впроваджуються завдання патріотичного, екологічного, естетичного, морального виховання. Принцип систематичності і послідовності. Даний принцип обумовлює успішний розвиток мислення дитини, активне пізнання школярами оточуючого світу. За допомогою впорядкованої, стрункої системи засвоєння образотворчих знань та формування умінь і навичок учень розкриває характерне в явищах та предметах, завдяки чому може створювати свої власні неповторні творчі роботи. Принцип свідомості та активності навчання. Діти повинні активно і свідомо оволодівати основами знань образотворчої грамоти і прийомами їх використання на практиці. Результатом такого навчання є нестереотипне ставлення до образотворчої діяльності, свідоме оперування самостійними творчими образами в чуттєвому сприйнятті об’єктів і явищ навколишньої дійсності. Принцип наочності передбачає використання системи наочних посібників. Систему наочних посібників можна представити у вигляді класифікації. 1. Предметні наочні посібники (для малювання з натури – муляжі, гіпсові фігури, розети, іграшки, предмети побуту, опудала птахів і тварин, листя, квіти). 2. Об’ємні моделі для з’ясування будови предметів, світлотіней, кольорознавства, законів перспективи (дротяні моделі геометричних фігур, фігури людини). 3. Навчально-методичні таблиці, що демонструють поетапне виконання роботи. 4. Репродукції художніх картин, рисунків, творів мистецтва. 5. Педагогічний рисунок учителя на дошці. Принцип зв’язку навчання з практикою передбачає свідоме використання теоретичних знань з основ образотворчої грамоти у творчій практичній роботі. Принцип діалогу культур спрямований на врахування художніх інтересів та запитів сучасних школярів та усвідомлення учнями закономірностей історичного розвитку образотворчого мистецтва і художньої культури в цілому. Він передбачає розуміння вчителем того, що спираючись на наявні у школярів естетичні запити та інтереси, необхідно знайти такі форми та засоби їх задоволення, які породжували б нові естетичні потреби. Організовуючи процес естетичного виховання молодших школярів засобами образотворчого мистецтва, педагог повинен при виборі творів мистецтва і під час їх обговорення максимально враховувати інтереси дітей і використовувати найменшу можливість для зв’язку змісту твору мистецтва з оточуючою дійсністю, спираючись на його життєвий досвід. Принцип врахування вікових особливостей сприйняття образотворчого мистецтва учнями молодшого шкільного віку. Вікові особливості молодших школярів сприяють засвоєнню національних цінностей, загальнолюдських ідеалів та чеснот, моральних правил, традицій та звичаїв саме через емоційно-почуттєву сферу. Вплив мистецтва викликає позитивні реакції, полегшує і прискорює засвоєння цінностей, що втілені в національній та світовій культурі. Принцип інтегративності передбачає осмислення єдності видового багатства мистецтва. Для естетичного виховання молодших школярів найбільш доцільна інтегративна взаємодія різновидів мистецтва. У молодших школярів є певна база естетичних знань, оскільки основні види мистецтва: образотворче мистецтво, музика, хореографія, дитяча художня література вивчаються як навчальні предмети у початковій школі. Вступаючи у взаємодію, різні види мистецтва наповнюються новим художнім змістом, здобуваючи якісно нові властивості і якісніше діють на особистість порівняно з впливом окремого виду мистецтва. Взаємодіючи між собою, різні види мистецтва не тільки розвивають ті сфери почуттів, на які вони діють безпосередньо, але й формують, відточують їх, концентруючи естетичні переживання в різноманітні емоційні стани. Взаємодія різновидів мистецтва в школі спрямована на забезпечення цілісного формування особистості учня: свідомості, моральної та естетичної, морально-етичної поведінки, моральної готовності до праці та естетичного до неї ставлення, творчої активності. Крім загальнодидактичних педагогіка викладання мистецьких дисциплін визначає специфічні принципи мистецького навчання. Це провідні положення, що визначають сутність, зміст, провідні вимоги до взаємодії вчителя і учнів, виконання яких передбачає досягнення результативності процесу оволодіння учнями мистецтвом. У монографії „Педагогіка мистецтва” Г.М. Падалка визначає принципи навчання мистецьких дисциплін: цілісності, культуровідповідності, естетичної спрямованості, індивідуалізації, рефлексії [96].

У навчально-методичному посібнику О.П. Рудницької „Педагогіка загальна та мистецька” окреслено такі вихідні положення мистецької освіти [110]:

 принцип довершення навчальної дії виховною у педагогічному впливі;  принцип урізноманітнення видів і форм діяльності учнів в організації педагогічної взаємодії;

 принцип залежності розвитку особистісних якостей від створюваних педагогічних ситуацій;

 принцип емоційної насиченості навчально-виховного процесу;

 принцип спонукання до творчого самовираження

Педагогічні умови навчання образотворчого мистецтва. Під педагогічними умовами навчання образотворчого мистецтва розуміємо цілеспрямовано створені чи використовувані обставини мистецького навчання. Які забезпечують досягнення його результативності. Серед них варто визначити такі:  створення позитивної атмосфери навчання образотворчого мистецтва;  досягнення діалогових засад взаємодії учителя і учня в навчальному процесі;  забезпечення пріоритету творчої практичної діяльності. Створення позитивної атмосфери навчання образотворчого мистецтва вимагає від вчителя забезпечення такого характеру взаємодії на уроці, при якому повністю зникають побоювання за невдалі дії. Адже почуття страху руйнує творчу ініціативу, перешкоджає можливостям розкриття учнів. Довіра ж до вчителя є запорукою досягнення зацікавленого ставлення учня до образотворчого мистецтва. Забезпечення діалогової взаємодії учителя з учнями – одна з основоположних умов у процесі навчання образотворчого мистецтва. Навчальний процес у системі мистецької освіти, на думку Г.М. Падалки, можна визначити як організоване спілкування між педагогом, який має високий рівень знань з образотворчого мистецтва і тими, хто їх набуває. Учитель повинен ставитися до учня як до суб’єкта, що здатен до саморегуляції, самореалізації відповідно до свого художньо-навчального пошуку [96]. Забезпечення пріоритету практичної діяльності передбачає значущість і першочерговість практичних форм засвоєння мистецтва порівняно з теоретичними. Підготовчі вправи, ескізи, тематичні композиції, декоративно-прикладна діяльність повинна переважати над теоретичними способами вивчення образотворчого мистецтва.

Методологічні засади викладання образотворчого мистецтва у початковій школі.

Розв’язання завдань образотворчого мистецтва у школі базується на наступних методологічних засадах. 1. Естетичне виховання молодших школярів засобами образотворчого мистецтва передбачає моральне удосконалення особистості школяра, є ефективним засобом розумового і загального розвитку особистості дитини, засобом формування її багатого духовного світу. 2. Навчання і виховання ґрунтуються на пізнанні і засвоєнні школярами естетичної суті образотворчого мистецтва, спрямовані на зближення художніх занять у школі з образотворчим мистецтвом, життям. 3. Методика образотворчого мистецтва спирається на естетику, педагогіку загальну і мистецьку, загальну і вікову педагогічну психологію, теорію і практику художньої творчості. Втілення навчально-виховних завдань предмету „Образотворче мистецтво” має базуватися на вікових, фізіолого-психологічних особливостях розвитку молодшого школяра, на даних сучасної загальної, педагогічної і вікової психології, на принципах дидактики та мистецької педагогіки. 4. Навчання образотворчого мистецтва являє собою неподільний процес освіти, виховання і розвитку: оволодіння знаннями, вміннями, навичками і формування художньо-творчих, емоційно-чуттєвих якостей; єдність активних методів навчання і творчої самостійності дітей.

Програмою з образотворчого мистецтва передбачено ознайомлення дітей з теоретичними поняттями та історією мистецтва під час уроків сприймання мистецтва, які присвячені окремим епохам, періодам, видам та жанрам образотворчого мистецтва, художникам. Основна 94 мета уроків сприймання мистецтва - навчити дітей розуміти мову образотворчого мистецтва, бачити прекрасне і потворне в навколишньому житті; вміти самостійно аналізувати твори різних видів і жанрів, висловлювати свою думку, використовуючи спеціальну термінологію; удосконалювати знання та уявлення про мистецтво та його історію. В результаті навчання учні повинні знати найбільш значні художні картини, скульптури, архітектурні споруди, створені в нашій країні та за кордоном. Сприймання мистецтва необхідно поєднувати з самостійною образотворчою діяльністю учнів: малюванням на площині, декоративноприкладною діяльністю, ліпленням, художнім конструюванням. Мета уроків сприймання образотворчого мистецтва - систематично розвивати у дітей здатність свідомо сприймати і оцінювати явища художньої культури, розуміти значення мистецтва у житті людей, суспільства; розвивати практичні навички сприймання форм і явищ навколишньої дійсності. Сприймання мистецтва включає в себе такі навчальні проблеми: а) розвиток здібностей емоційного переживання у зв'язку зі змістом твору і вміння висловити своє ставлення до нього; б) ознайомлення з образною мовою різних видів образотворчого мистецтва, розвиток умінь розпізнавати засоби художнього вираження; в) формування знань і уявлень про мистецтво. Основними методами вивчення творів мистецтва у школі визнано бесіду і розповідь учителя при чому бесіда є активнішою формою роботи, тому застосовується частіше, аніж розповідь. Вона дає змогу вчителю одразу дізнатися про погляд та аналіз учнями полотен. На уроках сприймання мистецтва застосовують бесіди про види мистецтва, його жанри, про прекрасне в житті людей. Часто це аналіз творчості одного художника, цілої епохи чи аналіз однієї або кількох картин. Учитель повинен уміти описати, проаналізувати твір мистецтва, користуючись засобами художнього слова, образотворчою лексикою, мистецтвознавчою термінологією. Він повинен навчити дітей аналізувати художні твори різних жанрів і видів, висловлювати свою думку використовуючи спеціальну термінологію. Образотворче мистецтво розділилось на окремі види і жанри і має свою спеціальну мову. У живопису користуються фарбами; матеріалом скульптора є мармур, метал, дерево, глина; в графіці панує лінія. З 2 класу ознайомленню школярів з різновидами образотворчого мистецтва присвячено окремі уроки; на всіх інших уроках школярі отримують знання у тісному зв'язку з практичною роботою над конкретним навчально-творчими завданнями. Одним з найважливіших завдань уроків сприймання мистецтва є формування в учнів 1-4 класів знань про мову образотворчого мистецтва. Засвоївши її діти будуть спроможні досить вірно, творчо оцінити художній твір, його форму, образ, багатство, своєрідність, проймуться любов'ю і повагою до художніх цінностей, створених вітчизняними мистцями і народами світу. Під час розповідей і бесід про мистецтво аналітичний розбір творів не повинен ускладнювати процес емоційного сприйняття. Школярів слід постійно підводити до розуміння специфіки мистецтва як одного з видів суспільної свідомості і відображення дійсності. Програма і методичні посібники до неї лише основа для самостійної роботи вчителя. Він, на свій розсуд, може і повинен вносити деякі зміни в перелік робіт, програмових художніх творів для кожного класу, вибирати найбільш сприйнятну форму вкладання матеріалу, демонстрації творів мистецтва, їх аналізу, засобів активізації уваги дітей. Не слід перевантажувати уроки великою кількістю знань, розбором більше як 5-7 художніх творів. В процесі уроків сприймання мистецтва необхідно широко використовувати технічні засоби навчання. Будь-який урок потребує особливої поєднання роботи апаратури. Мета уроків сприймання мистецтва буде досягнута тоді, коли у дітей з'явиться потяг до постійного спілкування з образотворчим мистецтвом, до подальшого його вивчення. Розв'язання такого завдання можливе лише при умові послідовного здійснення завдань розділу „Сприймання” програми образотворчого мистецтва для 1-4 класів і постійного приєднання учнів до активної заінтересованої участі в учбовому процесі, до самостійного аналізу творів мистецтва. Отже, методи і засоби розкриття понять, форма розповідей і бесід про образотворче мистецтво, про художників можуть бути різноманітними. Особливо, коли поєднувати активно ці форми роботи з використанням різноманітних технічних засобів, уроки можуть стати яскравими, що вдосконалюють і естетичні почуття і роздум школярів. Якщо навчити дитину бачити і розуміти красу, насолоджуватись нею, аналізувати, співставляти, мислити і створювати її своїми руками, вона виросте гармонійно розвиненою людиною, яка зробить такими свої стосунки з іншими людьми, свою роботу, творчість, захоплення, сім'ю. Виховати людину такою, розвинути в ній культуру естетичних почуттів, наповнити її життя радістю - важлива задача, яка стоїть перед педагогом.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас