Ім'я файлу: Адміністративне судочинство.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 29.04.2020

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Адміністративне судочинство»

НА ТЕМУ:

ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ СПОРИ ЯК ПРЕДМЕТ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Виконала:

Студентка групи Пр 03-18

Науковий керівник:

Київ – 2020

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВОГО СПОРУ……..3

1.1 Поняття публічно-правового спору…………………………………………….3

1.2 Сторони публічно-правового спору…………………………………………….3

1.3 Ознаки публічно-правового спору……………………………………………...4

1.4 Види публічно-правового спору………………………………………………..4

РОЗДІЛ 2. ЮРИСДИКЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯКІ ПОШИРЮЮТЬСЯ НА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ СПОРИ…………………....6

2.1 Публічно-правові спори які в юрисдикції Адміністративних судів…..……..6

ВИСНОВОК……………………………………………………………………......9

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………10

ВСТУП

Термін «адміністративна справа» вживається в такому значенні, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Своєю чергою, публічно-правовий спір – це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі збоку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Публічно-правовий спір неодноразово ставав предметом наукового аналізу багатьох вчених, насамперед представників адміністративно-правової науки.

Кожен із нас періодично вступає у суспільні відносини з іншими суб‘єктами: фізичними та юридичними особами, органами влади. Однак нерідко виникають ситуації, коли одні права, свободи та інтереси суперечать інтересам інших суб‘єктів суспільних відносин. Виникнення та вирішення таких спірних ситуацій регулюється нормами права.

Публічно-правовий спір необхідно розглядати у єдності його матеріального та процесуального аспектів. Матеріальний аспект публічно-правового спору розкриває сутність протиріч між суб’єктами такого спору, які виникли у зв’язку з реалізацією прав, свобод та інтересів цих суб’єктів у сфері публічно-правових відносин. Процесуальний аспект розкриває сутність публічно-правового спору як предмета розгляду адміністративним судом, тобто адміністративної справи.

Потрібно зауважити, що до юрисдикції адміністративних судів належать не усі публічно-правові спори, а лише ті, одним із учасників у яких є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції, за незначними винятками, зокрема, у сфері виборчих правовідносин. Тобто не відносяться до адміністративної юрисдикції спори з публічно-правових відносин, де відсутній суб'єкт, який наділений публічно-владними повноваженнями, а також з відносин, де такий суб'єкт хоч і є, але він не здійснює владні управлінські функції (наприклад, з відносин щодо прийняття законів чи ухвалення судового рішення).

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВОГО СПОРУ

1.1 Поняття публічно-правового спору
Публічно-правовий спір — заснований на публічному праві спір між двома чи більше учасниками правовідносин, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

Предметом публічно-правового спору є рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, а також дії чи бездіяльність суб’єктів публічно-правових відносин, які не є суб’єктами владних повноважень, але є суб’єктами публічно-правового спору.

Публічно-правовий спір відрізняється від приватно-правового тим, що публічно-правова позовна вимога зв’язана з положеннями публічного права. У той час, як до приватного права належать законодавчі норми, які ґрунтуються на принципі рівності прав, а до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілейоване право держави чи іншого представника державної влади.

У публічно-правових спорах держава здебільшого виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, який може наказувати або забороняти громадянину чи підприємству певну поведінку, надавати дозвіл на певну діяльність чи, навпаки, скасовує раніше наданий дозвіл.
1.2 Сторони публічно-правового спору
У публічно-правових спорах держава здебільшого виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, який може наказувати або забороняти громадянину чи підприємству певну поведінку, надавати дозвіл на певну діяльність чи, навпаки, скасовує раніше наданий дозвіл.

Сторонами спору є суб’єкти публічно-правових відносин, зокрема: органи публічної адміністрації; фізичні та юридичні особи.

Органи публічної адміністрації - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та інші суб‘єкти, що здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Обов’язковим суб’єктом публічно-правових спорів є орган публічної адміністрації або ж спір виникає між двома такими органами.

У кожному випадку виникнення правового спору за участю органів публічної адміністрації необхідно з’ясовувати, чи реалізовував вказаний орган владні управлінські функції у правовідносинах, що передували виникненню спору. Також, слід зазначити, що владні управлінські функції орган публічної адміністрації повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Таким чином, важливою характеристикою публічно-правових спорів є особливий суб’єктний склад.
1.3 Ознаки публічно-правового спору
Публічно-правовий спір є видом правового спору, для якого характерні певні ознаки:

1. Спір виникає з публічно-правових відносин;

2. Сторонами спору є суб'єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації;

3. Сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу;

4. Предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб'єктів.

Публічна адміністрація визначається в літературі як певним чином побудована система органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями.

Основним критерієм, який визначає сферу публічно-правових відносин, а отже і сферу виникнення публічно-правових спорів, є публічний інтерес. У загальних рисах публічний інтерес можна визначити як необхідність забезпечити блага, які мають важливе значення для суспільства чи територіальної громади. Зокрема, публічний інтерес може полягати у створенні кращих умов для фізичних та юридичних осіб з метою реалізації їх прав та обов'язків. Наприклад, забороняючи будівництво підприємства, що негативно впливатиме на стан навколишнього природного середовища, орган публічної адміністрації повинен створити умови для повноцінної реалізації конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля усім мешканцям відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Таким чином, зміст публічного інтересу проявляється у забезпеченні прав, свобод й інтересів фізичних і юридичних осіб та виконанні обов'язків контролю з боку публічної адміністрації за дотриманням цих прав.
1.4 Види публічно-правового спору
Поняття публічно-правового спору ввійшло до українського законодавства з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України 6 липня 2005 року. Проте не всі публічно-правові спори розглядаються адміністративними судами.

Тому є певні види публічно-правового спору:

1. Ті, на яких поширюється юрисдикція адміністративних судів;

2. Ті, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

3. Ті, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

4. Про накладення адміністративних стягнень;

5. Щодо відносин, які відповідно до закону, статуту, або положення об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції;

6. Окремі правники звертають увагу, що публічно-правові спори можуть вирішуватися також в порядку господарського судочинства.
РОЗДІЛ 2. ЮРИСДИКЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯКІ ПОШИРЮЮТЬСЯ НА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ СПОРИ

2.1 Публічно-правові спори які в юрисдикції Адміністративних судів
Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст, характер. Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. У публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним у цих відносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об’єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Крім того, частина спорів, пов’язаних з оскарженням неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження, розглядаються, також, судами загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Отже, рішення дії чи бездіяльність органів владних повноважень, що порушують цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові права особи можуть бути оскаржені до судів загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, у разі звернення до суду з метою оскарження неправомірного рішення, дії або бездіяльності органу владних повноважень необхідно правильно визначити характер спору та судовий орган, якому даний спір підвідомчий.

ВИСНОВОК
Отже, публічно-правовий спір можна охарактеризувати як виражену в юридично значимих діях сторін суперечність, що виникла з приводу реалізації прав, свобод чи законних інтересів у сфері публічно-владних правовідносин у тому числі у зв’язку з прийняттям суб’єктами владних повноважень рішень у вигляді нормативно-правових актів.

Публічно-правовий спір є різновидом правового спору, якому властиві такі ознаки:

- такий спір виникає з публічно-правових відносин;

- сторонами публічно-правового спору є суб’єкти публічно-правових відносин, серед яких принаймні один є суб’єктом владних повноважень (орган чи посадова (службова) особа публічної адміністрації), що наділений особливим правовим статусом;

- сфера виникнення публічно-правового спору обов’язково має бути зумовлена реалізацією публічного інтересу;

- предметом публічно-правового спору є рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які порушують чи потенційно можуть порушити права, свободи та законні інтереси фізичних чи юридичних осіб приватного права, які є протилежною стороною спірних відносин.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: станом на 2018р. // Верховна Рада України

2. Постанова про окремі питання юрисдикції адміністративних судів, 20.05.2013 № 8

3. Цивільного процесуального кодексу України: станом на 2019р. // Верховна Рада України

4. Кодекс адміністративного судочинства України: станом на 2019р. // Верховна Рада України

5. Адміністративне судочинство України : підручник / О. М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О. Н. Панченко, В. Б. Аверьянов [та ін.]; за заг. ред. О. М. Пасенюка. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 672 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас