Ім'я файлу: Правила милозвучності української мови.Куденчук.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 30.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
Соціально-економічний розвиток в незалежні Україні.docx
Прилади астрономічних досліджень.ppt
Цінності у житті суспільства та людини.Куденчук.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 30.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
Соціально-економічний розвиток в незалежні Україні.docx
Прилади астрономічних досліджень.ppt
Цінності у житті суспільства та людини.Куденчук.docx
Правила милозвучності української мови
Українська мова досягає милозвучності (евфонії — від грецького εύφωνία — милозвучність) зокрема тим, що уникає насамперед збігу голосних, а потім приголосних звуків. Де це можливо, в українській мові в позиції між двома голосними з’являється приголосний (навіть у запозичених словах): павук, руїна, мозаїст, китаїст, бобслеїст, атеїзм, атеїст, індоєвропеїст, пантеїст, монотеїст, політеїст, руссоїст, іудаїзм, ламаїзм, піфагореїзм, егоїзм тощо.
Цьому сприяє чергування у — в, і — й, -ся — -сь та ін.: знайшли в ожиннику; Оксана й Орест; зібралася вчасно.
Уникненнязбігуголосниххарактерненавітьдлярозмовно-просто- річних(нелітературних) слів: радіво, алоє, даїшник(відДАІ—Державна автоінспекція).
Збіг голосних можливий лише в запозиченнях (досить часто на по-
чатку слів чи їх частин)
Крім того, в українській мові збіг голосних може бути в абревіатурах (як запозичених, так і власне українських) та похідних від них словах: ОАД (Організація Американських Держав), ОАЕ (Об’єднані Арабські Емірати), УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква), АЕС, ЕОМ, ОУН, оунівець, ООН, оонівський; запозиченихіпи-
томих вигуках та звуконаслідуваннях: уа, ау, і-а, вау тощо; а також на межі префікса й кореня чи двох префіксів у власне українських словах.
Українська мова різними засобами уникає також збігу приголосних, цьому сприяють:
а) складні фонетичні процеси: чергування, уподібнення та стягування — під час словотворення: моряцький (моряк +
ський), ка́луський
кріпаччина (а не кріпацьчина), Одещина (а не Одесьчина), їжджу (а не їзджу), тріщина (а не трісчина);
в) явище спрощення: обласний (область + ний), тижневий (тиждень + евий), провісник (вість + ник);
г) уникнення апострофа при збігу кореневих приголосних: мав-
пячий (а не мавп’ячий), різдвяний (а не різдв’яний), рутвяний (а не рутв’яний), горохвяний (а не горохв’яний);
ґ) уникнення явища подовження в позиції між приголосним та голосним: Керчю (а не Керччю), вістря (а не вістрря чи
вістр’я), листя (а не лисття);
д) поява голосного і в кінці префіксів та прийменників: розі-
братися, зів’янути, підійшовши, надіслати, відігратися, наді мною, переді мною, зі стогоном;
е) чергування у — в, і — й, з — із — зі(зо), -ся — -сь тощо: му-
сив утікати; дощ і вітер; муляж із пап’є-маше; підхопилася вранці.
Якщодоводитьсявибиратиміжзбігомголоснихізбігомприго-
лосних, то, як правило, усувається збіг голосних, навіть якщо при цьому виникає збіг приголосних: надіслали в травні (а не надіслали у травні), гуркотнеча й скрегіт (а не гуркотнеча і скрегіт).
І. Чергування У — В
1.В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- чи початкові звуки кореня.
У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними
б) на початку речення перед приголосними:
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв, зв, дв, гв, сф і под
г) після паузи, що на письмі позначається будь-яким розділовим знаком, перед приголосним
2.В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними:
б) на початку речення перед голосними
в) після голосного перед більшістю приголосних, крім в, ф, хв, льв, св і под. (див.: п. 1; в)
г) у середині речення після розділових знаків перед буквою на позначення голосного: Меморіальні музеї у Волгограді, Бресті, в одеських і керченських катакомбах (З довідника).
3.У — В не чергуються:
а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача,вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншим значенням)атакож у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність,
ударницький, умовний тощо;
б) у власних назвах і словах іншомовного походження
І.Чергування І — Й
1.Сполучник і та початковий ненаголошений [і] в низці випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.
І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними:
б) на початку речення перед приголосним
в) після паузи, що позначається будь-яким розділовим знаком, перед словами з початковим приголосним звуком
2.Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: Полтава й Одеса; річки й озера; Марічка й Анжела; солдати й офіцери;
б) після голосного перед приголосним
3.Чергування І — Й не буває:
а) при зіставленні понять: Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги (Д. Павличко). Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками (Д. Павличко); війна
і мир; колись і тепер; дні і ночі; батьки і діти; свої і чужі
тощо;
б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: ряжанка і йогурт; американці і європейці; пити і їсти; дівчата і юнаки; гриби і ягоди;
в) після паузи: І стане видно димний небосхил, І креслені на небі іскри бою… (М. Бажан).
ІІІ. Чергування З — ІЗ — ЗІ(ЗО)
1.Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.
З уживається:
а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закін-
чення попереднього слова
б) перед приголосним, крім свистячих і шиплячих, рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи
2.Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, уживають
із або зі.
ІЗ уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками [з, ц, с, дˆз, з΄, ц΄, с΄, дˆз΄; ж, ч, ш, дˆж] та між групами приголосних (після них або перед ними): Він [вітер] теж із нами йде з піснями по дорозі… (В. Сосюра).
3.ЗІ вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими є свистячі або шиплячі: Тільки відчув він, рушаючи на схід зі своїм полком, що настав великий час, і, збентежений незвичайністю почуття, мовчав (О. Довженко).
ІV. Чергування -СЯ — -СЬ
1.Якщо в дієслівних формах -ся та -сь приєднуються до кінцевого голосного, то можливе чергування цих формантів, тобто перед наступним приголосним уживається -ся, а перед голосним — -сь
2.Після приголосних завжди вживається -ся: морочиться, уми-
ваєшся, користуються, підносься, ґрунтується, створювався (і
рідше, переважно в поетичних текстах, — створювавсь, піднявсь,
повернувсь): Він і сам не міг зрозуміти, чому поява Петра Шкарби біля Наталі зіпсувала йому настрій, і тому вмивався, переодягався і прибирався надзвичайно довго (В. Собко). От і Марусі, і Василеві неначе світ піднявсь (Г. Квітка-Основ’яненко).
3. Для дієприслівників характерне -сь: повертаючись, залишившись,сфотографувавшись, дивуючись, похилившись тощо.
V. Інші засоби усунення збігу голосних та приголосних
1.У випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних (рідше — подовженим звуком), як правило, після кінцевої літери на позначення приголосного звука префіксів з, роз, від- та ін. з’являється і
2.І (або о) з’являється й у кінці прийменників перед сполученням приголосних наступного слова: Переді мною пропливла ніким не вигадана повість життя Рудого і Павла, — я тільки й взяв, напевне, лишку, що дав їм інші імена (М. Упеник); зі (зо) мною; передо мною; наді (надо) мною тощо.
3.Буква на позначення голосного може з’являтися й у кінці деяких прислівників перед приголосним наступного слова: знову заві-
тав — знов оголосив, пізніше прочитали — пізніш атакували.
4.Після букв на позначення приголосних уживаються частки би, же, а після літер на позначення голосних — б, ж: Себелюбцем, рабом своїх забаганок, черстводухом жорстоким — хотів би ти стати таким? (0. Гончар); цинік… заґелґотів би гусаком (М. Стельмах). А місяць все такий же: і молодик, і повен… (Л. Костенко); хотіла б; така ж; ріс би; росли б; як же; коли ж.
VI. Деякі художні засоби милозвучності мови
1.Коли будуєте речення, то потрібно слідкувати, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків чи звукосполучень: добродій дійсно поспішав — добродій справді поспішав;
2.Не слід допускати римування слів у прозі: друзі школу закінчили й
одразу вступили до університету — закінчивши школу, друзі одразу вступили до університету;
3.Потрібно уникати набридливого повторення однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень та слів: Для багатьохепізодів роману характерні драматичність, поетичність, реалістичність.
4.Але правильно дібрані звукові повтори посилюють емоційний вплив на читача чи слухача. У художній літературі вживаються спеціальні засоби звукового забарвлення тих чи інших уривків —асонанси й алітерації.
Асонанс — це повторення голосного звука для художнього забарвлення, посилення емоційного впливу того чи іншого звукосполучення, рядка, речення, групи рядків.
Алітерація — повторення приголосних звуків із певною художньо-стилістичною метою:
Ось заревуть маленькі люті птиці.