«Оцінка ймовірності банкрутства підприємства»

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Ім'я файлу: курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 285кб.
Дата: 28.09.2021
скачати
Пов'язані файли:
КОНТРОЛЬНА РОБОТА. Кадровий менеджмент в сфері охорони здоровя.
Практичне заняття 5.docx
14, 15 (1).docx

Тема: «Оцінка ймовірності банкрутства підприємства»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОНЯТТЯ «БАНКРУТСТВО»

1.1.Сутність та поняття банкрутства підприємства

1.2.Методи прогнозування ймовірності банкрутства

1.3.Заходи щодо запобігання банкрутства підприємства

РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ І ОЦІНКА РИЗИКУ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ТОВ «ТРАНСІНВЕСТСЕРВІС»

2.1 Аналіз доходу та показників прибутковості ТОВ «Трансінвестсервіс»

2.2Оцінкиаступеня ймовірності банкрутства господарюючого суб'єкта

2.3. Шляхи підвищення фінансової стійкості і зниження ризику ймовірності банкрутства ТОВ «Трансінвестсервіс»

РОЗДІЛ ІІІ ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВ НА БАЗІ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ.
На сучасному етапі розвитку економіки велика кількість підприємств (майже 80 із 100) зустрічалися з проблемою банкрутства. Саме тому, метою написання цієї курсової роботи є прагнення набути знань і вмінь по визначенню ймовірності банкрутства підприємства і визначенню чинників по запобіганню банкрутства. Таким чином, перш ніж починати це робити необхідно дізнатись, що являє собою саме поняття “банкрутство” та всі процеси які з ним по`язані. Отже:
Банкрутство – встановлена судом неспроможність боржника сплатити свої зобов`язання; примусова ліквідація підприємства для поділу майна боржника між кредиторами. Підставою для відкриття справи з банкрутства в суді є неплатоспроможність юридичних осіб та їх спадкоємців, перевищення боргу, судовий позов одного або кількох кредиторів. Якщо майна боржника недостатньо для покриття витрат судочинства клопотання про банкрутство відхиляється. Кредитори можуть у такому разі застосувати примусове виконання. Процедура порушення судової справи супроводжується публікацією рішення, реєстрацією його у торговому реєстрі й занесення до земельного кадастру. Справа про банкрутство порушується для впливу на боржників і кредиторів. З моменту порушення її солідарний боржник втрачає свої права й повноваження, йому забороняється відкривати власну справу і змінювати місце проживання. Деякі кредитори не мають переважного права на виплату боргу. Черговість виплат встановлює суд за результатами розгляду претензій усіх кредиторів. Існують кредитори й боржники конкурсноої маси, тобто ті, що з`явилися після акта про банкрутство. До боргу відносять зарплату робітників, оклади службовців, плату за прокат, невиплачені гроші за виконану роботу протягом 6 місяців до початку справи про банкрутство. Кредитори з привілейованими вимогами мають законні вимоги щодо отримання зарплати, у тому числі виплати на соціальне страхування тощо. Виплати соцстраху і зарплата робітників входять до обсягу конкурсної маси. Привілейованими є вимоги органів управління територій з приводу державних податків, вимоги громадських організацій. Решта конкурсної маси розподіляється серед непривілейованих боржників відповідно до розмірів участі у справі.
На підставі чинного законодавства України після розгляду претензій кредиторів на основі їх конкурсу ліквідаційна комісія завершує всі розрахунки боржника і ліквідовує підприємство. Умови і порядок визнання юридичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності – банкрутами для задоволення претензій кредиторів визначено в Законі України “Про банкрутство”.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОНЯТТЯ «БАНКРУТСТВО»

1.1.Сутність та поняття банкрутства підприємства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов`язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.
Закон України “Про банкрутство” під банкрутством розуміє зв`язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб`єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред`явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов`язання перед бюджетом.
Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обов`язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов`язань боржника над вартістю його майна або з причини незадовільної структури його балансу.
Боржником є суб`єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Суб`єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом.
За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства – спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденти, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв`язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо, якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан “технічної неплатоспроможності”. Це явище можна розглядати як банкрутство.
Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5–2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування “ціни підприємства” на найближчу та довгострокову перспективу.
Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов`язань означає зниження її ціни. Ціна фірми – це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов`язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал “зникає”. Ось це і є повне банкрутство – банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Для правильного визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства, передусім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб`єкта господарювання.
Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, завведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
зменшення купівельної спроможності населення;
значний рівень інфляції;
нестабільність господарського та податкового законодавства;
нестабільність фінансового та валютного ринків;
посилення конкуренції в галузі;
посилення монополізму на ринку;
дискримінація підприємства органами влади та управління;
політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:
Низька якість менеджменту.
Дефіцити в організаційній структурі.
Низький рівень кваліфікації персоналу.
Недоліки у виробничій сфері.
Прорахунки в галузі постачання.
Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
Прорахунки в інвестиційній політиці.
Брак інновацій та раціоналізаторства.
Дефіцити у фінансуванні.
Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв`язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
утрата клієнтів та покупців готової продукції;
зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
зростання тиску на ціни;
суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
криза прибутковості (перманентні збитки “з`їдають” власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв`язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:
1.Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.
2.Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:
а) затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;
б) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;
в) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.
3.Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об`єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.
Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.
Фіктивне банкрутство – це свідомо неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.
Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, а надто – показників платоспроможності і кредитоспроможності.
Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство.
У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємтсвами, які фактично є фінансово-нспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб`єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб`єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.
Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.
Об`єктивно факт приховання банкрутсва визначається такими двома ознаками:
-надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;
-причинний зв`язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.
Мотиви та цілі приховання банкрутства:
-надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов`язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,
-спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,
-прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.
Суб`єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.
Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:
якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);
якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.
У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання суперечок між кредитором і боржником з “Руської Правди” Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема, зазначено, “коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно – не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів – вони можуть йому дати “прольонгату” або негайно йогоп продати разом з усім майном”.
Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність. У зв`язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянини – засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов`язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до 3 років з конфіскацією майна.
Великий матеріальний збиток – це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.
Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:
порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,
ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,
надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ`єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.
Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство – це умисне доведення суб`єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом,- карається штрафом від п`ятисот до восьмисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди,- караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

1.2.Методи прогнозування ймовірності банкрутства
У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Найбільш вживані методи оцінки ймовірності банкрутства підприємства - це 2-моделі, запропоновані відомим західним економістом Е. Альтманом.

Проведені дослідження показали, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати ймовірність швидкого банкрутства того чи іншого підприємства. На основі використання прийомів статистичного методу, названого аналізом множинних дискримінант (Multiple-discriminant analysis, МОА), було розраховано параметри кореляційної лінійної функції:

де 1- показник неплатоспроможності підприємства;

А - параметри, що показують ступінь впливу показників на ймовірність банкрутства;

X- показники (фактори впливу) діяльності підприємства. Дана модель двофакторна. У розрахунках використовувались і такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Для США ця модель має такий вигляд:

де к - коефіцієнт покриття = поточні активи / поточні зобов'язання;

кфі - коефіцієнт фінансової залежності = позикові кошти / загальний розмір пасивів.

Досліджуючи функціонування різних господарських систем, найчастіше обмежуються використанням простої функції.

Для підприємств, у яких 2 = 0, ймовірність банкрутства дорівнює 50%. Якщо Т < 0, то ймовірність банкрутства менша 50% і далі знижується у міру зменшення 2. Якщо 2 > 0, то ймовірність банкрутства більша 50% і зростає зі збільшенням 2.

Достоїнством даної моделі є її простота та можливість застосування в умовах обмеженого обсягу інформації про підприємство.

Проте очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, які характеризують ділову активність та ефективність функціонування підприємства. Необхідна складніша функція, залежна від більшої кількості змінних.

У західній практиці широко використовуються багатофакторні моделі Е. Альтмана. У 1968 р. було запропоновано п'яти-факторну модель прогнозування - це так звана модель "Altman Z-score". Вона являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період (19.12), де п змінюється від 1 до 5. П'ятифакторна модель має вигляд:

де К-К5 розраховуються за такими алгоритмами: К, - частка власних оборотних коштів в активах підприємства; ^- нерозподілений прибуток у загальному обсязі активів (показує рентабельність активів, розраховану з використанням величини нерозподіленого прибутку); - частка прибутку (до сплати процентів і податків) у загальному обсязі активів (характеризує рентабельність активів, розраховану з використанням показника балансового прибутку); Kt - ринкова вартість акціонерного капіталу в загальному обсязі боргових зобов'язань; Кь - виручка від реалізації у загальному обсязі активів (характеризує віддачу активів)1.

Залежно від Z прогнозується ймовірність банкрутства: до 1,8 - дуже висока; від 1,8 до 2,7 - висока; від 2,8 до 2,9 - можлива; більше 3,0 - дуже низька. Точність прогнозу в цій моделі в горизонті одного року становить 95%, двох років - до 83%, у цьому виявляється перевага даної моделі. Недолік цієї моделі в тому, що вона можлива для використання в основному для великих компаній.

Семифакторна модель, розроблена Е. Альтманом у 1977 р., дозволяє прогнозувати банкрутство на перспективу 5 років з точністю до 70% і включає такі показники: рентабельність активів; мінливість (динаміку) прибутку; коефіцієнт покриття (ліквідності); коефіцієнт автономії; сукупні активи.

Достоїнство цієї моделі полягає у максимальній точності. Однак її застосування утруднене через нестачу інформації (потрібні дані аналітичного обліку, яких немає у зовнішніх користувачів).

Z-рахунок Альтмана - не єдиний критерій визначення можливого банкрутства підприємства. В аналітичному дослідженні та прогнозуванні використовуються й інші критерії ймовірності фінансової кризи на підприємстві. До них належать:

- істотні втрати в основній виробничій діяльності;

- підвищення собівартості продукції;

- зниження продуктивності праці;

- збільшення обсягу неліквідності оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

- неповне завантаження потужності, неритмічність виробництва;

- втрата клієнтів і покупців готової продукції, тобто несприятливі зміни у портфелі замовлень;

- перевищення критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

- надмірне використання короткострокових позикових коштів у ролі джерел фінансування довгострокових вкладень;

- постійне зростання до небезпечних меж частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;

- хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами;

- неправильна реінвестиційна політика і т. д.

До негативних тенденцій у діяльності підприємства можуть призвести фактори макроекономічного характеру, наприклад: політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство, і в країнах постачальників сировини (споживачів продукції); нестабільність господарського та податкового законодавства, фінансового й валютного ринків; високий рівень інфляції; спад кон'юнктури в економіці в цілому.

Достоїнствами цих рекомендацій можна вважати системність, комплексний підхід до розуміння фінансового стану підприємства з точки зору можливого банкрутства, застосування підприємством будь-якої галузі без істотного коригування.

Труднощі використання цих рекомендацій полягають у такому: більш високий ступінь складності прийняття рішень в умовах багатокритеріальної задачі; суб'єктивність прогнозного рішення незалежно від числа критеріїв; інформативний характер розрахованих значень критеріїв; необхідність додаткової інформації тощо.

У разі надходження сигналів про ймовірність настання банкрутства підприємству слід розробити заходи для виходу з несприятливої ситуації. До них належать:

- впровадження нових, ефективних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- експорт конкурентоспроможної продукції;

- розробка нових видів продукції, які користуються попитом у покупців;

- проведення маркетингової кампанії;

- цінова конкуренція;

- ефективна організація збуту, висока якість обслуговування;

- зниження виробничих витрат;

- удосконалення управління на підприємстві.

1.3.Заходи щодо запобігання банкрутства підприємства
Актуальність запобігання банкрутства підприємства полягає в тому, що велика частина новостворених підприємств, і навіть тих, які працюють вже тривалий час, банкрутують через ті, чи інші причини.

Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов’язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

скачати

© Усі права захищені
написати до нас