ЕКОНОМІЧНА НАУКА
Економiка та держава № 2/2013 48
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ ТА ЇЇ ЗВ'ЯЗОК ІЗ
ВАЖЛИВИМИ НАУКОВОПРАКТИЧНИМИ
ЗАВДАННЯМИ
Освіта посідає одне з пріоритетних місць у стратегіч!
ному ракурсі державної політики України і потребує особ!
ливої уваги. Адже сучасний розвиток суспільства у напрямі
демократії, вільної ринкової економіки не може залишити осторонь освіту, що виступає одночасно інструментом і
засобом реалізації загальнонаціональних інтересів і пріо!
ритетів держави, втілюючись у змісті державної освітньої
політики, яка, з одного боку, поступово, долаючи спадщи!
ну минулого, набуває сучасної конфігурації (рух до відкри!
тості, плюралізму, співпраці, пошуку консенсусу між її аген!
тами тощо), з іншого — стає внаслідок цього доволі дієвим соціальним механізмом мобілізації наявних ресурсів, досяг!
нення поставлених цілей у реформуванні освіти, її інтеграції
в європейський та світовий простір.
Освіта є важливим фактором соціально!економічного та науково!технічного розвитку держави, становить пріо!
ритетну форму інвестицій у людський капітал поряд з та!
кими формами, як здоров'я, міграції, пошук інформації
тощо.
Соціально!економічне значення освіти полягає в її
троїстій цінності: державній, суспільній та особистісній.
Перші дві зумовлюються залежністю рівня соціально!еко!
номічного розвитку, суспільного прогресу в усіх формах діяльності від якості освіти, насиченості галузей економіки працівниками високого освітньо!кваліфікаційного рівня.
Особистісна цінність освіти передбачає надання кожній людині можливостей оволодівати новими знаннями, роз!
вивати свої здібності, отримувати фах як передумову ефек!
тивної реалізації у певній сфері професійної діяльності,
набувати бажаного соціального статусу й досягати відпов!
ідного рівня добробуту. Тобто освіта — це основний засіб розвитку гуманістичної сутності людини, формування її як провідної продуктивної сили.
Крім того, виникнення суспільної потреби в освічених людях спричинене рухливістю економічної системи та нау!
ково!технічним прогресом, які суттєво впливають на ринок праці. Це актуалізує такі функції освіти, як соціальна та економічна. Соціальна функція спрямована на соціальний захист населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, що підвищує його конкурентноздатність на ринку праці. Економічна функція освіти виступає як інститут для задоволення потреб різних галузей економіки в кадрах пев!
ної кваліфікаційно!професійної підготовки.
УДК 336.531.2:37
Н. Д. Шульга,
к. т. н., директор, Київський транспортноекономічний коледж
РОЗВИТОК ОСВІТИ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ,
МЕТА, ПРИНЦИПИ
Обгрунтовано важливість освіти як інструменту реалізації інтересів і пріоритетів Української держа/
ви, механізму інтеграції в світовий та загальноєвропейський простір. Розкрито зміст стратегії розвитку
освіти в нашій країні, окреслено мету та основні принципи, що забезпечують ефективність її втілення в
умовах сьогодення.
The importance of education as the instrument of realization the interests and priorities of the Ukrainian
state, mechanism of integration in outer and European space is grounded. Maintenance of strategy of education's
development in our country is exposed, purpose and basic principles which provide efficiency of its embodiment
in the modern conditions outlined.
Ключові слова: освіта, державна освітня політика, стратегія, мета і принципи розвитку освіти.
Key words: education, public educational policy, strategy, purpose and principles of development of education.
АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ
Ці питання набули висвітлення в працях В. Андрущенка,
Л. Губерського, В. Журавського, І. Зязюна, В. Кременя,
В. Лутая, М. Поповича, В. Ярошовця та інших.
Проблеми, пов'язані з аналізом здобутків українських
і зарубіжних вчених, які досліджують різні аспекти управ!
ління освітою, вивчають А. Авер'янов, В. Бабкін, В. Баку!
ленко, В. Бебик, В. Луговий, І. Надольний, Ю. Шемшученко та інші.
В Україні вийшли друком праці, присвячені розкриттю основних напрямів державної політики, у тому числі й у галузі освіти, серед яких слід відзначити дослідження О.
Кучеренка, В. Ребкала, В. Романова, О. Рудіка, В. Тертички та інших.
Предметом наукових пошуків М. Михальченка, В. Ог!
нев'юка, С. Клепка стало визначення й характеристика ун!
іверсальних зовнішніх і внутрішніх системоутворюючих чинників (атракторів), які суттєво впливають на становлен!
ня освітніх систем.
ВИДІЛЕННЯ НЕВИРІШЕНИХ РАНІШЕ ЧАСТИН
ЗАГАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ
Як засвідчує аналіз названих праць, на сучасному етапі
розвитку українського суспільства, переходу країни до правової держави, утвердження ринкової економіки постає
проблема убезпечення відставання України від світових тен!
денцій економічного і соціального розвитку. У цьому кон!
тексті актуалізується важливість піднесення освіти до скла!
ду основних державних пріоритетів, розбудова державної
освітньої політики, яка може бути визначена як форма, зав!
дання, зміст діяльності держави, втілення нею власних по!
вноважень. За своєю сутністю формування державної ос!
вітньої політики — це не одномоментне явище, а процес,
що проходить певні етапи:
1) визначення принципових завдань;
2) накреслення перспективних і найближчих цілей, які
мають бути досягнуті у конкретний термін;
3) вироблення методів, засобів, форм діяльності;
4) вибір організацій (інституцій), за допомогою яких і
можуть бути досягнуті поставлені цілі;
5) підбір і розстановка кадрів, здатних зрозуміти й ви!
конати накреслені завдання.
Усі названі позиції передбачають аналіз конкретної
ситуації, перегляд і добір можливих варіантів вирішення поставлених завдань. На думку Є. Краснякова, "така інтер!
претація політики об'єднує в одне ціле саму політику, її
ЕКОНОМІЧНА НАУКА
49
www.economy.in.ua розробку і головне реалізацію. Для формування та реалі!
зації державної освітньої політики, вважає дослідник, "слід також визначити принципи, на яких грунтується державна політика в галузі освіти" [5].
Мета статті полягає в розкритті та характеристиці
стратегії, мети та основних принципів освітньої політи!
ки України.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ
На початку третього тисячоліття основним стратегіч!
ним державним документом, який заклав підвалини нової
парадигми освіти — орієнтація на новий тип гуманістично!
інноваційної освіти, її конкурентоспроможності в євро!
пейському та світовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, здат!
ним робити особистісний духовно!світоглядний вибір, ма!
тиме необхідні знання, навички й компетентності для на!
вчання протягом життя, — стала Національна доктрина розвитку освіти [6]. Відповідно до закладеного в ній змісту,
Україна в своїй державній освітній політиці орієнтується на стратегію прискореного, випереджального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та
інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її само!
ствердження і самореалізацію. Розвиток освіти визнано "стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, пол!
іпшення людського життя, забезпечення національних інте!
ресів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності Ук!
раїнської держави на міжнародній арені". Освіта і наука проголошені "найголовнішими умовами утвердження Ук!
раїни на світовому ринку високих технологій" [6].
Змістове наповнення стратегії розвитку освіти в Україні
детермінується внутрішніми і зовнішніми чинниками. Так,
В. Дем'яненко і Н. Тименко [2, с. 281] до внутрішніх чин!
ників відносять:
— демографічні (прогноз чисельності, структури, де!
мографічних характеристик населення);
— прогноз якості людських ресурсів та міграційних потоків;
— об'єктивні можливості фінансування середньої та вищої освіти;
— структуру народного господарства та зовнішньое!
кономічних зв'язків, міру відкритості економіки, обсяги експорту освітніх послуг;
— поточні тенденції та збалансування попиту і пропо!
зиції на внутрішньому ринку праці за рівнем освіти та спе!
ціальностями.
Зовнішні чинники, на їхню думку, охоплюють:
— очікування потужності міграційних процесів на Захід зі Сходу;
— тиск факторів глобалізації (інформаційний, культур!
ний, шоу!бізнесовий, мовний);
— інформаційні, економічні та широкомасштабні елек!
тронні війни.
Згідно з поглядами В. Гальперіної, зовнішніми чинни!
ками, які справляють безпосередній вплив на зміст стратегії
у галузі освіти, є: наявність спільної, об'єднуючої території,
певного суспільно!економічного устрою, рівень розвитку культури, української мови як прийнятного і зрозумілого для всіх засобу комунікації і соціальної взаємодії. Внутрі!
шніми чинниками названо кризові нестабільні стани, які
спричинюють перехід на новий рівень розвитку або призво!
дять до занепаду [1, с. 124].
Як відзначається у вступі до "Національної стратегії роз!
витку освіти в Україні на 2012—2021 рр.": "Національна стра!
тегія визначає основні напрями, пріоритети, завдання і меха!
нізми реалізації державної політики в галузі освіти, кадрову і
соціальну політику і складає основу для внесення змін і до!
повнень до чинного законодавства України, управління і фінан!
сування, структури і змісту системи освіти". Її розробка зу!
мовлена "необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти, вирішен!
ня стратегічних завдань, що стоять перед національною сис!
темою освіти в нових економічних і соціокультурних умовах,
інтеграцію її в європейський і світовий освітній простір" [7].
Стратегічними напрямами розвитку освіти обрано:
оновлення законодавчо!нормативної бази системи освіти;
створення і забезпечення можливостей для реалізації різно!
манітних освітніх моделей; створення ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді; забезпечення доступності та неперервності освіти впродовж життя; формування здоров'я зберігаючого сере!
довища, валеологічної культури учасників навчально!вихов!
ного процесу; розвиток наукової та інноваційної діяльності
в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;
інформатизація освіти; забезпечення національного моні!
торингу системи освіти; підвищення соціального статусу педагогів; створення сучасної матеріально!технічної бази системи освіти; інтегрування національної системи в євро!
пейський і світовий освітній простір.
Мета державної освітньої політики полягає у створенні
умов для розвитку особистості й творчої самореалізації
кожного громадянина України, виховання покоління лю!
дей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної
культури та громадянського суспільства, розвивати і
зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціаль!
ну та правову державу як невід'ємну складову європейсь!
кої і світової спільноти [3, с. 12].
Визначення стратегії і мети державної політики в сфері
освіти є головним орієнтиром формування освітньої пол!
ітики, що базується на ряді важливих принципів.
Принципи (від гр. рrinciut — початок, основа) — це вихідні
положення, на яких грунтується діяльність усієї системи ос!
віти в Україні та її підрозділів зокрема. У Законі України "Про освіту" (ст. 6) закріплені такі принципи освіти:
— доступність для кожного громадянина всіх форм і
типів освітніх послуг, що надаються державою;
— рівність умов кожної людини для повної реалі!
зації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гу!
манізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
— органічний зв'язок зі світовою та національною істо!
рією, культурою, традиціями; незалежність освіти від по!
літичних партій, громадських і релігійних організацій;
— науковий світський характер освіти;
— інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з ос!
вітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти;
— безперервність і різноманітність освіти;
— поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті [4].
Принцип доступності передбачає вільний вибір грома!
дянами будь!якого типу навчального закладу на рівних умо!
вах. Його реалізація забезпечується:
— розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових уста!
нов, закладів післядипломної освіти;
— відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до здібнос!
тей, інтересів громадян;
— різними формами навчання (очна, заочна, вечірня,
екстернат, педагогічний патронат).
Важливість принципу рівності умов підтримується фун!
кціонуванням в Україні не лише державної і приватної осв!
іти, яка надається різними закладами, що належать до тра!
диційної системи навчання, за різними рівнями (дошкільна освіта, загальна середня освіта, професійно!технічна осві!
та, вища освіта) та за всіма галузями. Ця система включає й освіту дорослих, післядипломну освіту, навчання в аспіран!
турі та докторантурі тощо.
Рівність умов кожної людини для повної реалізації її
здібностей, таланту, всебічного розвитку передбачає надан!
ня рівного доступу до якісної освіти протягом життя кож!
ному громадянину незалежно від соціального становища,
етнічної належності та віросповідання. Особливої гостро!
ти ця проблема набуває в ранньому віці: рівний старт є за!
порукою успішного навчання дітей у школі, зокрема з не!
заможних родин, та забезпечення держави висококваліфі!
кованими кадрами в майбутньому [8, с. 10].
ЕКОНОМІЧНА НАУКА
Економiка та держава № 2/2013 50
Проблемам національного характеру освіти і національ!
ному вихованню присвячено 3!й і 4!й розділи Національної
доктрини розвитку освіти, де зазначається: "...освіта грун!
тується на культурно!історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. Освіта утверджує на!
ціональну ідею, сприяє національній самоідентифікації, роз!
витку культури українського народу, оволодінню цінностя!
ми світової культури, загальнолюдськими надбаннями" [6].
Принцип органічного зв'язку з національною історією,
культурою, традиціями реалізується через національну спрямованість виховання і передбачає вивчення історії і
культури свого народу, рідної мови, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно!етнічної обрядо!
вості всіх народів, які населяють Україну. Однак у процесі
його реалізації слід ураховувати притаманний будь!якій національній освіті дуалістичний характер. Він полягає в тому, що, з одного боку, пріоритету набуває необхідність збереження міцного коріння національної культури, а з
іншого — важливість адекватного оновлення, спрямовано!
го на підготовку особистості до життя в мінливому, динам!
ічному, взаємозалежному світі. Це актуалізує принцип взає!
мозв'язку з освітою і наукою інших країн.
Освіта в Україні базується на інтенсивному викорис!
танні досягнень світової науки щодо вдосконалення змісту
і технологій навчання, підготовки висококваліфікованих фахівців. Важливу значущість має також організація і про!
ведення спільних досліджень з іноземними науковцями,
виведення української науки на міжнародний рівень. Од!
ним із пріоритетів стратегічного розвитку України визнано
інтеграцію нашої держави в Європейське співтовариство.
Згідно з цим Україна має узгодити та наблизити свої соц!
іально!економічні інституції до стандартів країн ЄС і при!
вести їх у відповідність до загальноєвропейських вимог.
Європейський вибір України зумовлений її геополітичним розташуванням та спільною історією формування і розвит!
ку європейської культури.
Орієнтація на європейський вимір України зумовлює
необхідність створення умов для розвитку творчої особис!
тості як суб'єкта демократичного європейського співтова!
риства, співвіднесення освітніх вимог з можливостями та здібностями тих, хто навчається; запровадження діалогіч!
ного характеру освіти, конструктивної взаємодії з євро!
пейським співтовариством та його провідними структура!
ми; розробки базових документів і навчальних матеріалів з урахуванням сучасного рівня розвитку науки; орієнтації
змісту навчально!методичних матеріалів на практичне зас!
тосування теоретичних знань і вмінь для життя і діяльності
в реальному суспільстві.
Гнучкість і прогностичність освіти означає варіа!
тивність, саморегуляцію і безперервне оновлення національ!
ної освіти, її адаптацію до нових вимог суспільства.
Поєднання державного управління і громадського само!
врядування передбачає розподіл функцій управління осві!
тою між державними органами й органами самоврядування.
Нова модель і системи управління у галузі освіти, згідно з Національною доктриною розвитку освіти, має бути відкритою і демократичною, враховувати громадську дум!
ку. Модернізація управління освітою в контексті принципу поєднання державного управління і громадського самовря!
дування спрямована на: оптимізацію державних управлінсь!
ких структур, децентралізацію управління; перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самовря!
дування і навчальними закладами; перехід до програмно!
цільового управління; поєднання державного і громадсь!
кого контролю; запровадження нової етики управлінської
діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, по!
зитивної мотивації; прозорість розроблення, експертизи,
апробації та затвердження нормативно!правових доку!
ментів; створення систем моніторингу ефективності управ!
лінських рішень, їхнього впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях; організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій; демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;
впровадження новітніх інформаційно!управлінських і ком!
п'ютерних технологій; удосконалення механізму ліцензу!
вання, атестації та акредитації навчальних закладів; підви!
щення компетентності управлінців усіх рівнів; широке за!
лучення до управлінської діяльності талановитої молоді,
жінок, виховання лідерів у сфері освіти.
Одним із центральних принципів, що покладаються в основу реалізації освіти, є принцип її безперервності та різноманітності. Він реалізується шляхом узгодження змісту і координації навчально!виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян до можли!
вого переходу на наступні ступені. З цією метою відбуваєть!
ся оптимізація системи перепідготовки працівників і підви!
щення їхньої кваліфікації, модернізація системи післядип!
ломної освіти на основі відповідних державних стандартів,
відбувається формування і розвиток науково!виробничих комплексів, степенева підготовка фахівців.
Безперервність передбачає зв'язок між загальною серед!
ньою, професійно!технічною, вищою та післядипломною освітою, формування потреби і здатності особистості до са!
моосвіти, а також "вертикальну" та "горизонтальну" інтег!
рацію. "Вертикальна інтеграція" забезпечує наступність сту!
пенів формальної освіти — дошкільної, початкової, серед!
ньої, вищої, післядипломної, за якої кожен рівень освіти при!
пускає можливість переходу на наступний. "Горизонтальна
інтеграція" передбачає співвіднесеність освіти, яка отри!
мується поза межами формальної освітньої системи (нефор!
мальна освіта), з освітою у межах навчальних закладів і спе!
ціально організованих програм (формальна освіта).
ВИСНОВКИ
Проведений нами аналіз заявленої проблеми дає змогу зробити висновок, що на сьогодні Україна визначила влас!
ну стратегію розвитку освіти, яка невід'ємно пов'язана зі
світовими тенденціями і визначає освіту як найбільш пріо!
ритетну сферу життєдіяльності суспільства. В основу оз!
наченої стратегії покладаються вимоги до розвитку освіти на гуманістичних та інноваційних засадах, піднесення її кон!
курентоспроможності на світовому та європейському про!
сторах завдяки підготовці мобільного і компетентного мо!
лодого покоління. Ця стратегія набуває втілення в меті та принципах, що покладаються в основу розвитку освіти і мо!
жуть розглядатися як провідні засади її реалізації.
Перспективи подальших досліджень пов'язані з визна!
ченням принципів державного управління освітою як підгрунтя ефективного вирішення завдань, що висувають!
ся сьогодні перед цією галуззю наукового знання.
Література:
1. Гальперіна В.О. Освітня політика в трансформаційно!
му суспільстві: соціально!філософський аналіз: дис. кандида!
та філос. наук: 09.00.03 / Гальперіна В.О. — К., 2003. — 170 с.
2. Дем'яненко В.В. Стратегії, напрямки розвитку освіти
/ В.В. Дем'яненко, Н.М. Тіменко // Економіка України: стра!
тегія і політика довгострокового розвитку / [за ред. В.М.
Гейця]. — К.: Фенікс, 2003. — 376 с.
3. Журавський В.С. Болонський процес: головні прин!
ципи входження в Європейський простір вищої освіти:
наук.!метод. вид. / В.С. Журавський, М.З. Згуровський. —
К.: Політехніка, 2003. — 195 с.
4. Закон України "Про освіту". — К.: Генеза, 1996. — 36 с.
5. Красняков Є. Державна освітня політика: сутність поняття, системність, історико!політичні аспекти / Є. Крас!
няков // Віче. — 2011. — № 20 (305). — С. 21—23.
6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ
столітті // Педагогічна газета. — 2001. — № 7 (85).
7. Проект Національної стратегії розвитку освіти в Ук!
раїні на 2012—2021 роки [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.iitzo.gov.ua/files/proekt_rozvitku_!
osviti_2012_2021_.doc
8. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомен!
дації з освітньої політики. — К.: К.І.С., 2003. — 296 с.
Стаття надійшла до редакції 10.01.2013 р.