ГОЛОКОСТ
Голокост був систематичним, державним переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв нацистським режимом Німеччини та його союзниками й колабораціоністами. Голокост був триваючим процесом, що відбувався по всій Європі з 1933 по 1945 роки.
КЛЮЧОВІ ФАКТИ:
Антисемітизм лежав в основі Голокосту. Антисемітизм, ненависть або упередження до євреїв, був основним принципом нацистської ідеології. Це упередження було також поширене по всій Європі.
Переслідування євреїв у нацистській Німеччині розвивалося і ставало все більш радикальним між 1933 і 1945 роками. Ця радикалізація завершилася масовим вбивством шести мільйонів євреїв.
Під час Другої світової війни нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи вбили майже двох із кожних трьох європейських євреїв, застосовуючи смертельні умови існування, жорстоке поводження, масові розстріли та вбивства за допомогою газу, а також використовуючи спеціально розроблені центри фізичного знищення.
Прийшовши до влади в Німеччині, нацисти не відразу почали здійснювати масові вбивства. Однак вони швидко розпочали використовувати уряд для виявлення та виключення євреїв із німецького суспільства. Серед інших антисемітських заходів режим нацистської Німеччини прийняв дискримінаційні закони та чинив насильство проти німецьких євреїв. Впродовж 1933-1945 років нацистські переслідування євреїв ставали все більш радикальними. Ця радикалізація завершилася планом, який нацистські лідери називали «Остаточним розв’язанням єврейського питання».
«Остаточне розв’язання» – це організоване та систематичне масове вбивство європейських євреїв. Нацистський німецький режим чинив цей геноцид з 1941 по 1945 роки.
ЧОМУ НАЦИСТИ АТАКУВАЛИ ЄВРЕЇВ ?
Нацисти атакували євреїв, тому що нацисти були радикальними антисемітами. Це означає, що вони були упереджені та ненавиділи євреїв. Фактично, антисемітизм був основним принципом їхньої ідеології та основою світогляду. Нацисти помилково звинувачували євреїв у соціальних, економічних, політичних та культурних проблемах Німеччини. Зокрема, вони звинувачували їх у поразці Німеччини у Першій світовій війні (1914–1918 рр.). Деякі німці були сприйнятливі до цих заяв нацистів. Гнів через поразку у війні, економічні та політичні кризи, що настали внаслідок цього, сприяли посиленню антисемітизму в німецькому суспільстві. Нестабільність Німеччини під час Веймарської республіки (1918–1933 рр.), страх перед комунізмом та економічні потрясіння Великої депресії також зробили багатьох німців більш відкритими для нацистських ідей, включаючи антисемітизм. Нацистська партія пропагувала особливо жорстоку форму расового антисемітизму. Світогляд партії був зосереджений на расовій приналежності. Нацисти вважали, що світ був поділений на окремі раси і що одні з цих рас перевершують інші. Вони вважали німців членами нібито вищої «арійської» раси. Вони стверджували, що «арійці» були замкнені в боротьбі за існування з іншими, нижчими расами. Крім того, нацисти вважали, що так звана «єврейська раса» була найнижчою і найнебезпечнішою з усіх. За словами нацистів, євреї становили загрозу, яку потрібно було усунути з німецького суспільства. В іншому випадку, нацисти наполягали, що «єврейська раса» назавжди зіпсує і знищить німецький народ.
ДЕ ВІДБУВАВСЯ ГОЛОКОСТ?
Голокост був ініціативою нацистської Німеччини та відбувався по всій Європі, контрольованій Німеччиною та гітлерівською коаліцією. Він торкнувся майже всього єврейського населення Європи, яке в 1933 році налічувало 9 мільйонів людей. Голокост почався в Німеччині після того, як Адольф Гітлер був призначений канцлером у січні 1933 року. Майже відразу ж режим нацистської Німеччини (який називав себе Третім райхом) виключив євреїв з німецького економічного, політичного, соціального та культурного життя. Протягом 1930-х років режим все більше тиснув на євреїв, щоб вони емігрували. Але нацистські переслідування євреїв поширилися за межі Німеччини. Протягом 1930-х років нацистська Німеччина проводила агресивну зовнішню політику. Її кульмінацією стала Друга світова війна, яка почалася в Європі в 1939 році. Довоєнна та воєнна територіальна експансія врешті-решт поставила мільйони євреїв під контроль Німеччини. До 1942 року — внаслідок анексій, вторгнень, окупацій та союзів — нацистська Німеччина контролювала більшу частину Європи та частину Північної Африки. Нацистський контроль приніс жорстоку політику і, зрештою, масові вбивства єврейського цивільного населення по всій Європі.
ЩО ОЗНАЧАЛО «ОСТАТОЧНЕ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ»
Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» було свідомим і систематичним масовим вбивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, і тривав він з 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було знищено до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період. У рамках «Остаточного розв’язання» Нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл. Німецькі підрозділи проводили масові розстріли на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була асфіксія отруйним газом. Операції з отруєння газом проводилися в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів.
Масові розстріли
Режим нацистської Німеччини вчинив масові розстріли мирних жителів у безпрецедентних донині масштабах. Після вторгнення Німеччини в Радянський Союз у червні 1941 року німецькі підрозділи почали масово розстрілювати місцевих євреїв. Спочатку ці підрозділи зосереджувались на єврейських чоловіках призовного віку, але з серпня 1941 року вони почали винищувати цілі єврейські громади. Ці розстріли часто відбувалися серед білого дня й на очах місцевих жителів. Масові розстріли відбувалися в більш ніж 1500 містах, селищах і селах по всій Східній Європі. Німецькі підрозділи, яким було поставлено завдання вбивати місцеве єврейське населення, рухалися по всьому регіону, вчиняючи жахливі вбивства. Як правило, ці підрозділи входили в місто і збирали мирних євреїв. Потім вони відвозили євреїв у заздалегідь визначене місце на околиці населеного пункту. Далі примушували копати братську могилу або відвозили до завчасно підготовлених братських могил. Зрештою, німецькі частини та/або допоміжні підрозділи розстрілювали всіх чоловіків, жінок і дітей у цих ямах. Іноді ці масові вбивства передбачали використання спеціально розроблених пересувних газових фургонів. Зловмисники використовували фургони, щоб задушити жертв чадним газом.
Табори смерті
Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Нацистська Німеччина керувала п'ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри вбивства з єдиною метою – ефективного масового вбивства євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони.
Німецька влада за допомогою своїх союзників і колабораціоністів перевозила євреїв з усієї Європи до цих таборів. Свої наміри вони приховували, називаючи транспортування до центрів убивства «акціями з переселення» або «евакуаційним транспортуванням». Більшість цих депортацій відбувалися потягами. Щоб ефективно транспортувати євреїв до центрів убивства, німецька влада використовувала розгалужену європейську систему залізниць, а також інші засоби транспортування. У більшості випадків залізничні вагони на поїздах були вагонами для худоби або вантажними; в інших випадках це були пасажирські вагони.
НАСЛІДКИ
Хоча Голокост закінчився по завершенню війни, наслідки терору та геноциду – ні. Під кінець Другої світової війни загальна кількість жертв становила шість мільйонів євреїв та мільйони інших. Нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи спустошили або повністю знищили тисячі єврейських громад по всій Європі. Внаслідок Голокосту, ті євреї, що вижили, часто стикалися з травматичною реальністю втрати цілих сімей і громад. Деякі змогли повернутися додому і вирішили відновити своє життя в Європі. Багато інших боялися це робити через післявоєнне насильство та антисемітизм. Безпосередньо після війни ті, хто не міг чи не хотів повернутися додому, часто опинялися в таборах для переміщених осіб. Там багатьом довелося чекати роки, перш ніж вони змогли іммігрувати до нових домівок. Після Голокосту світ намагається вести боротьбу за те, щоб здолати жахи геноциду, пам’ятаючи про жертв і притягуючи винних до відповідальності. Ці важливі зусилля тривають досі.