Поняття та система юридичної науки. Загальна теорія держави і права як фундаментальна наука: поняття та риси.
Юриспруденція, або правознавство - спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство - це наука про суспільство взагалі, то правознавство - система знань у галузі права і держави. Термін "правознавство" тотожний терміну "юриспруденція".
Термін "юриспруденція" виник у Стародавньому Римі наприкінці IV - на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia - знання права) і зараз вживається у значеннях:
- науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше - теоретичної діяльності у галузі права;
- професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).
Юридична наука - це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування-цержави і права в їх структурній багатоманітності.
Основні риси (ознаки) юридичної науки:
1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.
2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується "здоров'я" суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, "лікує" пороки у суспільному житті, духовному світі людини.
У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.
3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення.
Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін - криміналістика присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.
Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань - суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.
Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) - бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.
Загальна теорія держави і права є фундаментальною юридичною наукою, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємо-зв 'язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття.
Загальній теорії держави і права як науці притаманні певні специфічні риси.
По-перше, загальна теорія держави і права є наукою суспільною, оскільки відповідно до свого предмета вона досліджує такі суспільні явища, як право і держава, їх структуру, призначення, цінність та основні інститути. В процесі досягнення своїх наукових цілей теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками і міждисциплінарними сферами знань, такими як філософія і соціологія права, політологія, психологія та ін.
По-друге, теорія держави і права входить до складу юридичних наук. Формулюючи базові юридичні поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, психологічні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави і права посідає провідне місце в системі юриспруденції.
По-третє, для загальної теорії держави і права властивий двоєдиний характер, що проявляється у дослідженні держави і права у межах однієї науки в їх єдності, взаємозв' язку і взаємодії. Теорія держави і права виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти встановлений у суспільстві правопорядок та застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що, зокрема, закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється передусім у приматі прав і свобод людини і громадянина, які є невідчужуваними, непорушними і такими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою.
По-четверте, теорія держави і права є наукою загальною, оскільки досліджує лише найбільш істотні, широкі за обсягом питання вчення про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової дійсності, розв'язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому. Сформульовані теорією держави і права наукові закони, концептуальні положення, принципи призначені, як правило, для їх загального застосування всіма юридичними науками або їх більшістю. Тому найточнішою назвою цієї науки буде «загальна теорія держави і права» — саме «загальна», оскільки й іншим юридичним наукам притаманні свої теорії, що мають не загальний, а приватний характер.
По-п' яте, теорія держави і права може бути охарактеризована як наука синтетична (узагальнююча). До складу загальної теорії держави і права входять не тільки знання, одержані цією наукою, а й в узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, які вивчають різні аспекти державно-правової дійсності. Так, вчення про юридичну відповідальність, яке є складовою предмета загальної теорії держави і права, не може не спиратися на одержані галузевими науками дані щодо конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної та інших видів юридичної відповідальності.
По-шосте, загальну теорію держави і права слід розглядати як науку методологічну. Загальні закономірності, вироблені теорією держави і права, використовуються іншими юридичними науками як методологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загальною теорією держави і права. Невипадково опанування юридичною професією майбутніми правниками розпочинається саме з курсу теорії держави і права, без якої системне вивчення інших юридичних дисциплін є неможливим.
По-сьоме, важливою рисою загальної теорії держави і права є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоретичних здобутків безпосередньо впливає на юридичну діяльність (прикладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права може бути, зокрема, вчення про юридичну техніку). Як уже зазначалося, для теорії держави і права властивий високий рівень наукових узагальнень, вона містить положення, які утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об'єднує юридичні науки в єдину, цілісну, внутрішньо узгоджену систему.
Наведені риси загальної теорії держави і права дозволяють охарактеризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.
Предмет загальної теорії держави і права, його структура.
Нам вже відомо: предметом певної науки є те, що вона вивчає. Предметом загальної теорії держави і права є сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ і процесів, а також головні, вихідні для всієї юридичної науки поняття.
Відповідно до наведеного визначення у структурі предмета теорії держави і права можна вирізнити три складові:
1) сутність права і держави;
2) найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави;
3) систему юридичних понять.
Першим елементом предмета, який досліджується загальнотеоретичною наукою, є сутність права і держави. її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів (наприклад, право — від інших видів соціальних норм, державу — від недержавних організацій влади). Для права такою якістю є закріплення ним з високим ступенем деталізації міри можливої і належної поведінки людей, для держави — наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення. Уявлення про сутність держави і права забезпечують поглиблення та конкретизацію знань щодо природи юридичних явищ та є відправними для виявлення і дослідження діючих у державно-правовій сфері закономірностей.
Розглядаючи другу складову предмета теорії держави і права, зазначимо, що державно-правові закономірності — це об'єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються формування, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Вивчення даних закономірностей розкриває необхідний, постійний та істотний зв' язок цих явищ між собою та з іншими соціальними феноменами. Але слід враховувати, що дія державно-правових закономірностей не має характеру абсолютної фатальності. В суспільній практиці не виключаються окремі, у тому числі випадкові, відхилення від закономірностей. Закономірним, наприклад, є наявність у державно-організованому суспільстві своєї території.
До закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, які вивчає загальна теорія держави і права, можна віднести, зокрема, закономірності формування права і виникнення державності, а також зміни історичних типів права і держави; закономірності розвитку форм права і держави та їх елементів і видів; закономірності дії державного механізму, механізму правового регулювання, створення режиму законності і правопорядку тощо. При цьому теорія держави і права абстрагується від стану і розвитку права і держави окремих країн, а також від закономірностей функціонування конкретних юридичних інститутів. Перші становлять предмет історико-юридичних наук, а другі вивчаються галузевими дисциплінами. Теорія ж держави і права розглядає тільки найбільш загальні державно-правові закономірності.
До структури предмета загальної теорії держави і права належать також основні юридичні поняття. Загальна теорія держави і права розробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів, знання про які є необхідним теоретичним та методологічним фундаментом як для прикладних юридичних наук, так і безпосередньо для юридичної практики. Поняття юридичних категорій, що мають всеза-гальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. Це такі поняття, як право, держава, їх типи, форми, функції, суверенітет, державний апарат, норми права, принципи права, правосвідомість, правовідносини, законотворчість, правозастосування і под. Використання спільних для всієї юриспруденції понять забезпечує внутрішню узгодженість і, найголовніше, ефективність юридичної науки, законодавства, права в цілому.
Функціональне призначення теорії держави і права.
Знання предмета теорії держави і права дозволяє з'ясувати її функціональне призначення, функції останньої у загальній системі наук, особливо тих, які вивчають державу та право, адже функції науки в основному визначаються її предметом. Кожна з юридичних наук має свої специфічні функції залежно від значущості предмета дослідження. (Скажімо, є функції науки конституційного (державного) права чи функції криміналістики.)
Головне призначення теорії держави і права полягає у пізнанні державно-правової дійсності та відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме функції, які вона здійснює, визначають її роль і можливості при вивченні правового життя суспільства та кожного його члена, дослідженні основних напрямів розвитку і впливу юридичної науки на державно-правову дійсність. Як найбільш абстрактна наука теорія держави і права виконує особливі функції. Вона вивчає дійсність глибше порівняно з галузевими та іншими юридичними науками, внаслідок чого має можливість розробляти загальнотеоретичні принципи стосовно держави і права у цілому, які надають юридичній науці логічної цілісності.
Теорія держави і права має досить широкий спектр дослідно-функціональних можливостей. У науковій і навчальній юридичній літературі називається різна кількість її функцій, не у всіх друкованих джерелах відповідні функції мають ідентичні назви. Функціональна роздробленість може пояснюватись множинністю явищ, які досліджуються. Але найважливіше місце посідають її основні функції.
Як і кожна суспільна наука, теорія держави і права підходить до вивчення свого предмета, державно-правових інститутів та явищ як таких, якими вони є. Так, важливим її завданням є вивчення самого діючого права у аспекті його існування, з'ясування змісту чинних законів тощо. Таку функцію називають констатаційною. Якщо ж треба не тільки пізнати, а й пояснити предмет, розкрити причини явищ і подій, наука виконує, крім констатаційноїінтерпретаційну функцію. На рівні ж загальних закономірностей теорія держави і права покликана спочатку показати, що і як відбувається у сфері діяльності держави і права, а потім з'ясувати та пояснити, чому так відбувається. Це завдання онтологічної (гр. on (ontos) — суще, logos — поняття, вчення, наука) функції. Вона поєднує констатаційну та інтерпретаційну функції. Її суть полягає в об'єктивному розкритті існуючої реальності, поясненні її такою, якою вона є. Але перш, ніж давати соціально-політичну, юридичну, моральну або іншу оцінку державно-правовому явищу (скажімо, державній установі чи правовій нормі), слід зібрати необхідний матеріал, врахувати факти минулого та сучасного, провести їх наукову класифікацію і систематизацію, вивчити внутрішню структуру установи, її компетенцію, структуру законодавчого акта, формальні приписи правової норми тощо та пояснити їх саме такими, якими вони існують у об'єктивній дійсності.
Не можна вивчити предмет з готовою оцінкою, взятою поза цим предметом. Така оцінка може бути суб'єктивною і, навіть, упередженою. А оцінка має складатись у процесі вивчення предмета, у такому разі пояснення його є неминучим, але суть у тому, щоб воно було правильним, науково обґрунтованим, щоб об'єктивне не підмінялося суб'єктивним. Тому і критерії оцінок мають бути такою ж мірою об'єктивними, як і сам предмет пізнання. Правильна кваліфікація явища, що вивчається, усуває випадковості в оцінці, у тому числі кон'юнктурного характеру. Пояснення явищ як таких, з точки зору їх сутності, властивостей і відносин з іншими явищами, є основною та визначальною функцією науки.
Теорія держави і права не обмежується пізнанням і поясненням державно-правових явищ. У наш час, коли виникли нові політичні й соціально-економічні умови, зокрема умови ринкової економіки, наука відкриває нові закономірності у розвитку політико-правових відносин та інститутів. Ці закономірності, які виникли у процесі розвитку предмета науки, розкриваються за допомогою евристичної функції. Евристика — це мистецтво знаходження істини, нових відкриттів. Відкриття ж закономірностей існування відповідних явищ — найважливіше завдання науки, а, отже, є однією з основних її функцій, без якої наука перестає бути наукою.
Евристична та онтологічна функції тісно пов'язані з гносеологічною функцією теорії держави і права. Гносеологія (гр. gnoseos — знання, logos — вчення, наука) у філософії визначається як теорія пізнання. Теорія держави і права, досліджуючи онтологію державно-правових закономірностей, не може разом з тим не вивчати проблеми гносеології, тобто проблеми пізнання цих закономірностей. Тому державно-правова дійсність, яка становить предмет теорії держави і права, має досліджуватись у єдності онтологічного і гносеологічного аспектів. Виконуючи гносеологічну функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов'язаних з державою і правом, явищ і процесів.
Поряд з юридичною онтологією і гносеологією, у єдності з ними виступає юридична аксіологія (гр. axios — цінність, logos — вчення, слово) — вчення про цінності, філософський аналіз природи цінностей. Внутрішня єдність цих філософських категорій у юриспруденції зумовлюється тим, що в їх основі лежить один і той же принцип формальної рівності, який розуміється і трактується як необхідна підвалина юридичної онтології (що є право?), гносеології (як пізнається право?) та аксіології (у чому цінність права?).
Аксіологічна функція теорії держави і права спрямована на дослідження сфери сущого та ціннісного, категорій «закон» (позитивне право) і «держава» у всіх їх фактичних проявах та вимірах, в усьому їх реальному існуванні. Цінність закону (позитивного права) і держави згідно з юридичною аксіологією полягає у їх правовому значенні та змісті. «Ціль права як належного стосовно закону (позитивного права) і держави можна сформулювати у вигляді наступного ціннісно-правового імперативу: закон (позитивне право) і держава мають бути правовими. Правовий закон та правова держава — це, отже, правові цілі — цінності реального закону (позитивного права) і держави.
У цій аксіологічній площині таке співвідношення виражає ідею необхідності постійного вдосконалення таких, що практично склалися, та реально діючих форм позитивного права і держави, які як явища дійсності, що розвивається, поділяють її досягнення та недоліки і завжди далекі від ідеального стану. До того ж, у процесі історичного розвитку оновлюється, збагачується і конкретизується сам зміст правової повинності, увесь комплекс правових цілей-цінностей — вимог, яким повинні відповідати закони і держава».
Останнім часом в умовах розвитку і суттєвого оновлення уявлень про права та свободи людини, їх значення і визначальну роль у процесі правової оцінки чинного законодавства, діяльність держави тощо аксіологічна функція теорії держави і права повинна досліджувати аспекти оновлення, поглиблення, збагачення, ускладнення та конкретизації державно-правових явищ у контексті нових історичних реалій, нових потреб, нових проблем і нових можливостей їх вирішення.
Важливу роль у пізнавальному арсеналі теорії держави і права відіграє методологічна функція. Узагальнюючи державно-правову практику, вона формулює ідеї і висновки, які мають принципове значення для юридичної науки та практики. Система методів пізнання, що розробляється теорією держави і права, творчо використовується галузевими та спеціальними юридичними науками, чим надається всій юридичній науці та її галузям рівень теоретичних узагальнень, логічна цілісність.
Головне завдання теорії держави і права — з'ясувати істину для того, щоб змінювати на краще сучасну дійсність з урахуванням потреб суспільства, виходячи з об'єктивних критеріїв практики. Вивчаючи за допомогою методологічної функції загальні закономірності динаміки державно-правових явищ, встановлюючи тенденції та визначаючи прогнози розвитку держави і права, теорія держави і права дає конкретні, раціональні, практичні висновки та рекомендації. Саме так можна виконати основний девіз науки: «Слугувати тільки істині і нічому іншому». Важливу роль щодо цього відіграють методи (методологія) теорії держави і права, які вона застосовує при проведенні своїх досліджень, розробленні висновків, рекомендацій, прогнозів. Виконуючи методологічну функцію, теорія держави і права виступає стосовно всіх інших юридичних наук як наука методологічна, визначальна, але про це йтиметься у наступному розділі даного курсу.
Одним з основних завдань теорії держави і права, як і всієї юридичної науки, а, отже, її функцією є розроблення з урахуванням вимог часу та об'єктивних потреб дійсності принципів реформування як держави і права у цілому, так і окремих їх установ та інститутів, що здійснюється на основі виявлених закономірностей суспільного розвитку, а також визначення перспективних шляхів розвитку держави і права, державного апарату та законодавства. Цю функцію у юридичній літературі називають політичною або політико-управлінською («політика» у перекладі з грецької — мистецтво управляти державою»). У державі і праві концентруються усе політичне життя, класові і національні відносини та інтереси, питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. Вони завжди були і будуть фокусом політичної боротьби, гострих політичних дискусій. Державна влада є вінцем політики. Кому належить ця влада, той по суті шляхом державного управління вирішує всі справи країни. Теорія держави і права через політичну функцію покликана відігравати важливу роль у формуванні наукових засад внутрішньої і зовнішньої державно-правової політики, забезпечувати науковість державотворення і правотворення.
Визначаючи перспективу розвитку держави і права, розробляючи засоби та методи перетворення державно-правових інститутів, практичного функціонування державного апарату, застосування норм права, зміцнення законності і правопорядку, теорія держави і права виконує практично-організаторську функцію або, як її ще називають у деяких наукових джерелах, — практично-прикладну.
До практично-організаторської функції належить розроблення структури, системи та методів діяльності правотворчих, адміністративних, правоохоронних, судових й інших державних органів, а також розробка способів правового регулювання і практичного застосування правових норм, реалізації їх у діяльності людей, організацій та зазначених органів. У полі зору цієї функції мають бути проблеми розвитку законодавства, роз'яснення законодавчих, а також інших політико-правових рішень, раціоналізації організаційних, юридико-технічних засобів, підвищення правової культури населення.
У зв'язку з теоретико-правовим спрямуванням та завданнями теорії держави і права її зміст є у наукових узагальненнях, поняттях, з яких складаються гіпотези, теорії, концепції. До них належать також сформульовані на основі наукових узагальнень пропозиції і рекомендації, звернені до компетентних правотворчих та правозастосовчих органів, державних і громадських установ та організацій і окремих громадян.
Теорія держави і права, як і будь-яка суспільствознавча наука, виконує ідеологічну функцію. Вона базується на самій суті теоретичного мислення, реалізує себе як необхідна творча субстанція у прогресивних процесах творення державно-правового життя та впливає на суспільне життя і поведінку людей не тільки через державно-правові постулати, структури та інститути, а й безпосередньо як ідеологічний чинник, як ідея для керівництва до дії, у тому числі у справі додержання, виконання і застосування правових норм та принципів.
Ідеологія — це система основоположних ідей, понять, поглядів, у відповідності з якими формуються світогляд і життєва позиція особи, соціальних груп, всього суспільства. Без базових інтегруючих ідеологічних настанов і мотивів ні особа, ні держава, ні суспільство існувати не можуть. Отже, не випадково гострі кризові періоди у суспільному житті, як правило, супроводжуються втратою ідеологічних орієнтирів, бездуховністю і розбратом. Справляючи ідеологічний вплив на громадську та індивідуальну правосвідомість, теорія держави і права таким чином впливає на ідеологічний стан суспільства та його структуру, а також на правове регулювання суспільного життя у цілому. Теорія держави і права, як і будь-яка наука, має визначати майбутнє тих явищ, які досліджує у відповідності із закономірностями їх розвитку. Нею висуваються гіпотези про подальший розвиток держави і права, істинність яких завжди перевіряється практикою. У зв'язку з цим теорія держави і права має виконувати прогностичну функцію (гр. prognosis — знання наперед, передбачення). Її мета — виявлення проблем, які повинні вирішуватись, та визначення можливих шляхів їх розв'язання на підставі розроблених критеріїв для досягнення бажаного результату.
Наукове прогнозування дозволяє виробити наукові передбачення щодо майбутнього розвитку держави і права, без чого теорія держави і права не може ефективно розвиватися та виконувати свою визначальну роль у пізнанні державно-правової дійсності. Здійснюючи прогностичну функцію, теорія має можливість і повинна давати наукові прогнози, допомагаючи органам державної влади у виробленні ефективної державно-правової політики, вдосконаленні законодавства, адміністративної і судової практики. Органи державної влади повинні використовувати результати досліджень юридичної науки для поліпшення своєї діяльності, запроваджувати науково обґрунтовані пропозиції і рекомендації правознавців у практику.
Теорія держави і права як наука не стоїть на місці, а постійно розвивається, вдосконалюється, збагачується, зростають також функціональні можливості останньої стосовно виконання нею як безпосередньої дослідної діяльності, так і організуючої, загальнометодологічної ролі у правознавстві. Разом з тим у наш складний, дуже проблематичний перехідний період від тоталітарної до демократичної форми державно-правової дійсності вона ще не завжди може випереджати події.