Феодальна Англія
1. В Англії, як і в більшості ранньофеодальної держав діяло звичаєве право. Звичаєве право спочатку діяло в усній формі, але пізніше воно починає фіксуватися в збірниках. До нормандського завоювання збірники звичаєвого права були основними джерелами права. Найвідоміші з них це - Правда Іне (7 ст.) і Правда Альфреда (9 ст.).
Проте були й інші джерела права, серед яких варто виділити акти центральної влади:
акти короля - ордонанси, привілеї;
акти Парламенту —статути;
спільні акти короля та Парламенту.
Після нормандського завоювання Англії розпочинається зміна/консолідація звичаїв і традицій у єдину правову систему.
Тому з 13 ст., почався процес утворення правової системи, яка називалась «загальне право» і «право справедливості».
Загальне право - право, в розвитку якого основна роль належить судовій практиці з вирішення кримінальних і цивільних справ.
Пізніше з`явився збірник «Реєстр указів», який був неофіційнийним довідником з загального права і який постійно поповнювався новими указами.
Право справедливості– це сукупність норм, яка конкретизує та доповнює загальне право. Виникає і розвивається, з 15 століття. З`явилося у зв`язку з розчаруванням у загальному праві. Так, люди починають звертатися до короля з численними петиціями про вирішення питання по справедливості. Зазвичай англійські королі доручали розглядати такі петиції своїм лорд-канцлерам. Тому формально вони не були зв'язані вимогами світського загального права і могли приймати рішення «по справедливості, а не по праву».
Судовий прецедент. Суть цього загального правила полягає в тім, що: рішення Палати лордів обов’язкові, як прецедент, для всіх інших судів;
2. У формуванні загального права Англії велику роль відіграли виїзні засідання королівських судів. Ще до Нормандського завоювання в Англії існував звичай направляти королівських суддів, щоб проводити асизи (виїзні засідання королівських судів). Виїзні засідання переважно проводилися суддями загального права, проте, вони могли бути проведені також і адвокатами. Система асизів виявилася успішною і навіть популярною.
Саме роз’їзні суди найбільш ефективно сприяли зміцненню центральної влади, а також становленню загального права. Таким чином вони знайомилися з місцевими звичаями, після чого отримані знання використовували з метою виведення єдиного правила для однакового розгляду справ у майбутньому.
3. «Велика хартія вольностей» 1215 року - вважається першим юридичним документом, у якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і верховенства права.
Складається з 63 статтей, які гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися усталених норм права.
Наприклад, «Жодна вільна людина не буде заарештована чи ув'язнена, не буде позбавлена власності, не буде оголошена поза законом чи вигнана, чи знедолена будь-яким [іншим] способом, ніж по законному вироку рівних з нею громадян» — Ст. 39 «Великої хартії вольностей», яка діє й до сьогодні.
4. Велику хартію вольностей Король затвердив під натиском повсталої проти нього баронів. Тому Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів (інших осіб, які володіли землею) та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. З 63 статей Хартії, що регулювали відносини англійського монарха з його підданими, 30 виражали інтереси баронів.
- забороняли королю брати з баронів феодальну допомогу і "щитові гроші" без згоди "загальної ради королівства", тобто ради безпосередніх васалів короля. (стаття 12)
- без вироку перів неможна було заарештовувати і позбавляти майна (ст. 39)
Пізніше Для контролю за додержанням Хартії король утворив раду з 25 баронів. І Пізніше з неї утворився парламент Англії.
5. З 63 статей Хартії, що регулювали відносини англійського монарха з його підданими,
Всього 7 статей виражали інтереси — лицарства і, 3 — містян.
Наприклад
15. Ми не дозволимо надалі нікому брати допомогу із своїх вільних людей, окрім як для викупу його з полону і для введення у лицарі його найстаршого сина, і для одруження першим шлюбом його найстаршої дочки; для цього потрібно брати лише помірну допомогу.
16. Ніхто не має бути змушений відбувати більшу службу за свій лицарський лен або за інше вільне володіння, ніж та, яка має бути.
6. Права залежних вілланів у Хартії взагалі не оговорювалися. Тобто Велика хартія вольностей містила права і привілеї вільного населення країни (духовенства, феодалів, міщан). Але права закріпачених селян (віланів), тобто більшості населення Англії, то хартія не надавала їм особливих прав.
7. Загальне право - право, в розвитку якого основна роль належить судовій практиці з вирішення кримінальних і цивільних справ.
Пізніше з`явився збірник «Реєстр указів», який був неофіційнийним довідником з загального права і який постійно поповнювався новими указами.
8. Статутне право (15-16 століття) – це система актів, які створюються законодавчими органами (закони).
В Англії закони іменуються статутами (актами Парламенту). Акт Парламенту є правом, створеним Королем (Королевою) у Парламенті, тобто прийнятим Парламентом у формі білля. В Англії діє доктрина потрійної згоди, згідно з якою статут створюються лише за згодою Короля(Королеви),Палати общин і Палати лордів.
(Білль про права — акт про обмеження прав короля. Білль про права забороняв королю без згоди парламенту видавати нові закони і припиняти чинні закони)
9.
11. У кримінальному праві Англії класифікація злочинів поділяється на три групи:
1) фелонія - тяжкі злочини (тяжке вбивство, просте вбивство, викрадення майна, насильницьке проникнення в чуже житло вночі з метою їх здійснення та інші). Фелонія каралася стратою і конфіскацією майна;
2) зрада, що стала найтяжчим злочином. У поняття зради входило порушення боргу вірності королю з боку його підданих (велика зрада), а також вчинення злочинів проти державної безпеки (заклик до заколоту, незаконне збіговисько в цілях вчинення заворушень, змова, угода двох або більше осіб з протизаконними намірами);
3) мисдиминор - Дрібний кримінальний злочин. раніше карали лише стягненням заподіяної шкоди. Пізніше до цієї групи злочинів були включені шахрайство, виготовлення фальшивих документів, підроблення. Мисдиминор карався тюремним ув'язненням або штрафом.
Головною метою покарання було залякування. Дуже багато злочинів каралися смертною карою. При розгляді деяких справ, наприклад, про зраду, судом враховувався підлогу суб'єкта, бо для жінки і чоловіки законодавець, передбачаючи один і той же вид покарання - смертну кару, - вказував різні форми: повішення і розривання на частини для чоловіків і спалення для жінок.
Також пізніше з`явилося «Криваве законодавство" - Закони проти бродяг і жебраків. Цими законами вводилися жорстокі покарання для осіб, звинувачених в бродяжництві і в збиранні милостині без дозволу влади. Їх бичували, таврували, віддавали в рабство. Головними жертвами цих репресій були селяни, зігнані з землі.
12. Головною метою покарання було залякування. Дуже багато злочинів каралися смертною карою.
Англійське процесуальне право також розвивалося зовсім з інших закону, ніж континентальне. Це було пов'язано з тим, що тут не отримало розвитку римське право. Тому в Англії не було інквізиції і не отримала свого розвитку стадія попереднього розслідування. Справа могло порушуватися в порядку приватного звинувачення судовим слідчим за обвинувальним актом і так званим сумарним виробництвам.
Найпоширенішим було приватне звинувачення. По ньому обвинувач повинен був довести обгрунтованість свого звинувачення. Причому від обвинуваченого не було потрібно доказів невинності. Ця суперечка в епоху раннього феодалізму вирішувалося через судовий поєдинок, який зникає в Англії в Х III столітті. Проте сказане зовсім не означало, що обвинувачений користувався привілеями в процесі.