Ім'я файлу: гепатити А,В,С,D.doc
Розширення: doc
Розмір: 75кб.
Дата: 28.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
До уваги керівників підрозділів.docx
Бирки на перекис водню.doc
Розширення: doc
Розмір: 75кб.
Дата: 28.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
До уваги керівників підрозділів.docx
Бирки на перекис водню.doc
ПЛАН
Загальні питання.
2. Гепатит А.
Гепатит В.
Гепатит С.
Безпека медичного персоналу.
Загальні питання.
Гепатит — це запалення печінки, спричинене вірусною інфекцією. Існує п'ять основних вірусів гепатиту — типи A, B, C, D і E. Кожен із цих типів може мати серйозні наслідки для здоров’я. Зокрема, типи В і С призводять до розвитку хронічної хвороби у сотень мільйонів людей і загалом є найпоширенішою причиною цирозу і раку печінки. Причиною гепатиту А і Е є, зазвичай, вживання в їжу заражених харчових продуктів або води. Гепатити В, С і D, як правило, передаються через контакт із інфікованими рідинами організму. Найчастіше ці віруси передаються під час переливання зараженої крові або її продуктів, медичних процедур із використанням зараженого обладнання, споживання ін’єкційних наркотиків.
2.Вірусний гепатит А
Вірусний гепатит А – (хвороба Боткіна), інфекційний, або епідемічний – гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту А, з ураженням печінки і травного каналу, переважно з фекально-оральним механізмом зараження.
Довгий час хворобу вважали за катаральну жовтяницю (зумовлена закупоркою). Але в 1973 р. був відкритий збудник хвороби – вірус гепатиту А. Це захворювання досить розповсюджене у зв’язку з високим рівнем захворюваності і відсутністю засобів специфічної профілактики. В усіх країнах захворювання поступається лише грипу, у більшості має легкий та середньої важкості перебіг, важкі форми зустрічаються у 3-5%, летальність – 50%.
Етіологія. Вірус стійкий до різних впливів, при to - +4 зберігається декілька місяців, to - 20o до 2-х р., при кімнатній to – декілька тижнів, стабільний до дії кислот, при to 60o частково ін активує через через 12 год, при кип’ятінні гине через 5 хв, при ультрафіолетовому випромінюванні – 1 год, при застосуванні хлораміну – 30 хв.
Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина, яка виділяє вірус, ще в інкубаційному періоді, за 1-3 тижні до появи клініки, а припиняє виділяти після 10 - 0 дня.
Збудник крім сечі і калу є в менструальній крові, спермі. На одну жовтяничну форму припадає 5-6 безжовтяничних форм.
Сприйнятливість – 100%, контингент – діти до 10-14 рр., на долю дорослих припадає 10-20%. Сезонність – осінь, зима. Імунітет по життєвий.
Патогенез: Вірус гепатиту А проникає через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, і в печінку, де чинить дію на гепатоцити. Інкубаційний період: 15-50 днів. Продромальний (маскується під грип), диспепсичний (втрата апетиту), псевдо ревматичний (біль у суглобах), астнеовигетативний (загальне нездужання, зуд).
Симптоми: у кінці продрамального періоду – сеча темна, білий кал, збільшений білірубін, збільшена печінка, селезінка, жовтяниця при жовтяничній формі, відчуття важкості у правому підребір’ї, вуздечка язика.
Лабораторна діагностика: Експрес-метод, біохімія крові, тимолова проба, сулімова проба.
Ускладнення: спостерігаються у 3-5%.
Прогноз: сприятливий.
Профілактика:
Профілактика вірусного гепатиту А, зводиться до раннього виявлення та ізоляції хворих, заключної дезинфекції в осередку інфекції.
Особи, які контактували з хворими, підлягають медичному обстеженню протягом 35 днів на предмет виявлення ранніх симптомів хвороби. У дитячих закладах установлюють карантин на 35 днів; протягом 2-х місяців після останнього випадку захворювання на гепатит А не проводять планових щеплень. В епідеміологічному вогнищі дітям і вагітним жінкам вводять донорський імуноглобулін у перші 1-10 днів контакту. Імуноглобулін містить значну кількість антитіл проти токсинів, одержують його шляхом імунізації відповідними анатоксинами з подальшим осадженням гамма-глобулінової фракції із сироватки. Дітям його вводять від 1 до 6 р. по 0,75 мл, 7-10 р. – 1,5 мл, старшим за 10 р. та дорослим – 3 мл. Для активної імунопрофілактики створені вакцини, які можуть знизити захворюваність, але велика їх вартість затримує широке впровадження в практику. Також після перенесення гепатиту А, хворий на протязі 6-ти місяців, повинен дотримуватися дієти №5. Йому не можна робити різні щеплення (тільки проти сказу).
3.Гепатит В
Гепатит В – інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту В, з парантеральним механізмом зараження, гострим або хронічним перебігом. Характеризується початковим періодом з астено-вегетативними диспетичними проявами, симптомами ураження печінки з порушенням обміну речовин.
Етіологія. Віріони гепатиту В (частинки Дейна) – мають зовнішню оболонку і внутрішню герільну серцевину: середовище серцевина вірусу містить фермент ДНК – полімерозу. Репродукція вірусу відбувається за одним з двох можливих варіантів – продуктивним або інтегративним. У разі продуктивної репродукції утворюються повноцінні віріони, інтегративної – проходить інтеграція ДНК з клітинним геном. Вірус не вдається культивувати в лабораторних умовах, є лише кілька видів культури первинного року печінки. Вірус стійкий до високих температур, його активність зберігається при нагріванні до температури 600С протягом 21 год. Добре зберігається при низьких температурах – до 6м, 15-20р.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі і вірусоносії. Вірус у великій концентрації міститься в крові, може виділятися з сечею, потом, слиною. Вірус поширюється двома шляхами: природнім і штучним. До штучного належить парантеральне зараження під час медичних маніпуляцій. Особливо небезпечним є переливання крові та її препаратів.
Захворювання на гепатит часто реєструють серед хворих а туберкульоз і цукровий діабет, в хірургічних відділеннях.
До природного поширення інфекції належать статевий шлях інфікування та зараження дітей під час пологів, може бути транспаценторне зараження плода.
Сезонність не характерна. Хворіють люди не залежно від віку. Імунітет стійкий, довічний.
Патогенез. У патогенезі гепатиту В мають місце три основних синдроми зараження печінки: цитолізу, холестазу і мезенхільно-запальний. Основною особливістю є те, що ураження печінки пов‘язане не з проникненням вірусу в гепатити, а з розпізнавання мантигенів вірусу імунокомпетентними клітинами.
Синдром цитолізу відіграє головну роль у патогенезі гепатиту В. Ступінь його вираженості значною мірою зумовлює тяжкість перебігу захворюваності.
Синдром холестозу характеризується порушенням відтоку жовчі. Розгляди секреторної функції гепотацитів – гепотацивний холестоз, ураження жовчних капілярів.
Мезинхімно-запальний синдром характеризується інфільтративними процесами і гіпергамма – глобулінемією.
Лікування. Госпіталізація обов‘язкова. Для покращення відтоку жовчі призначають усередину холікінетики – 5-10% розчин магнію сульфату по 1 столовій ложці2-3 р/д або сорбіт. Призначають постільний режим і дієта, стіл №5. При перших ознаках печінкової енцефолапотіт проводять інтенсивне лікування, відновлення гемостазу, боротьбу з гіпоксією. Додатково призначають преднізолон до 5мг/кг на добу, гідрокортизон, манітол, фуросемід.
Виписують хворих за клінічними показниками, коли немає скарг, жовтяниці, при зменшенні печінки, нормалізація рівня білірубіну в крові. Перший огляд хворого проводиться лікуючим лікарем не пізніше ніж через місяць після виписки. У разі відсутності результатів, проведеного з інтервалом 10 днів, реконваленсцента можна зняти з обліку.
Профілактика. Медичний погляд за осередком здійснюється протягом 45 днів після госпіталізації. До донорства забороняється допускати осіб, що перехворіли на гепатит, які мають захворювання печінки чи протягом останніх шести місяців одержували препарати крові або спілкувалися з хворими на гепатит.
Специфічна профілактика. Вакцина проти гепатиту В щойно в нашій країні готується до випуску. Вакцинації підлягають насамперед новонароджені, матері яких хворіли на гепатит В після 6-го місяця вагітності.
4.Гепатит С
Етіологічний чинник: вірус гепатиту типу С (HCV) — 6 головних генотипів, що відрізняються чутливістю до антивірусних препаратів. Пошкодження гепатоцитів, в основному, внаслідок сильної клітинної імунологічної відповіді (ймовірно, теж і неспецифічних механізмів). При слабшій відповіді інфікування переходить у хронічну форму.
Резервуар та шляхи трансмісії: хворі люди та носії (єдиний резервуар HCV). Зараження відбувається через контакт із кров'ю і її похідними (нестерильний медичний інструментарій та немедичне устаткування) або статевим шляхом; можливе перинатальне інфікування (немає достовірної інформації, щодо трансмісії HCV через плаценту).
Епідеміологія: фактори ризику (присутні у <50 % хворих) як при вірусному гепатиті В. Інфікованими є ≈50 % споживачів ін’єкційних наркотиків (часто із супутнім ВІЛ-інфікуванням). Ризик інфікування сексуального партнера становить ≈1,5 % впродовж року статевих стосунків або 1–11 % партнерів при довготермінових стосунках (вищий при частих змінах партнерів). Ризик інфікування новонародженого від серопозитивної матері ≈2 %, збільшується до 4–7 %, якщо у вагітної на день пологів виявлено у крові РНК HCV та до 15 %, у випадку коінфекції HIV.
Інкубаційний період та період заразності: інкубаційний період триває 15–160 днів (у середньому, 50). Висока заразливість у період наявності РНК HCV у крові.
Клініка
У більшості випадків зараження тривалий час протікає безсимптомно, у решти випадків клінічна картина нагадує вірусний гепатит А або В легкого ступеню тяжкості. Під час продромального періоду можуть спостерігатись симптоми, що нагадують сироваткову хворобу, пов'язані з наявністю імунних комплексів, які минають після появи жовтяниці. Основним симптомом при об'єктивному обстеженні є помірне збільшення печінки.
Елімінація HCV наступає у 15–50 % хворих, в основному, у випадку симптомного перебігу вірусного гепатиту С. При неускладненому гострому вірусному гепатиті С цілковите повернення до нормальної життєвої активності та праці наступає, максимально, до 6 міс. У решти пацієнтів розвивається хронічний гепатит, а у 5–20 % з них впродовж 20–25 років виникає цироз печінки.
Діагностика
1.) Визначення етіологічного фактору:
1) визначення РНК HCV — можна виявити (ПЛР в реальному часі [RT‑PCR]) через 1–3 тиж. від інфікування (з'являється періодично, тому на основі одного негативного результату обстеження не можна виключити інфікування HCV; необхідним є повторення тесту).
2) серологічні дослідження — антитіла анти‑HCV можна виявити через 4–10 тиж. після інфікування (в середньому через 7 тиж.). На момент маніфестації хвороби антитіла анти‑HCV присутні у 50–70 % хворих, а після 3 міс. в >90 %. Результат може бути від'ємним у осіб імунодефіцитом та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
2.) Інші лабораторні дослідження: так як при вірусному гепатиті A , зміни менше виражені.
3.) Морфологічне дослідження: як при вірусному гепатиті A. При гострому гепатиті С немає показів до рутинного виконання біопсії печінки; розгляньте покази до її виконання у сумнівних випадках.
Діагностичні критерії
Основне значення має диференціювання гострого вірусного гепатиту С та хронічного гепатиту, що можливе в особливих ситуаціях (рідко) тільки при дотриманні відповідних критеріїв. Критерії гострого вірусного гепатиту С:
1) доведена експозиція до HCV (→Фактори ризику), впродовж останніх 4-х міс.;
2) підтверджено сероконверсію до анти-HCV (2 результати серологічного обстеження: перший — негативний, другий — позитивний);
3) позитивний результат обстеження на наявність РНК HCV;
4) активність АЛТ ≥10 × ВМН, при підтверджених значеннях у межах норми впродовж останніх 12 міс.
Допоміжним критерієм може бути морфологічне обстеження печінки (біоптат), що зроблене після закінчення гострої фази — регресія ознак запалення та відсутність фіброзу вказують на згасання гострого процесу, а фіброз, в цілому, є доказом хронічної інфекції.
Диференційна діагностика
Як при вірусному гепатиті А
Лікування
1. Загальні рекомендації та симптоматичне лікування: як при вірусному гепатиті А
2. Антивірусна терапія: рекомендується призначення безінтерферонової терапії через 24 тиж. після встановлення інфікування HCV та проводити її відповідно до правил лікування хронічного гепатиту С. У випадку осіб після трансплантації печінки, лікування слід розпочати негайно після встановлення діагнозу.
Ускладнення
1) надгострий або фульмінантний гепатит (<1 % випадків);
2) пов'язані з наявністю імунних комплексів — вторинний гломерулонефрит, змішана кріоглобулінемія (частіше при хронічному вірусному гепатиті С).
Прогноз
Смертність невелика, спричинена фульмінантним гепатитом, що рідко розвивається (в основному, при комбінованих інфекціях HCV і HAV або HBV). Фактори ризику розвитку хронічного гепатиту С: зараження, що пов'язане з трансфузією крові (після 1989 р. — спорадичне у розвинутих країнах), безсимптомний перебіг гострої фази інфікування HCV, багатофазовий перебіг активності АЛТ, чоловіча стать, вік >40 р. на момент інфікування, імуносупресія.
Профілактика
Специфічні методи
Вакцинація: вiдcyтня.
Неспецифічні методи
Основним методом є дотримання загальних правил запобігання інфекціям, що передаються з кров'ю. Необхідно поінформувати пацієнта, як зменшити ризик інфікування інших осіб, оберігаючи їх від контакту з його особистими речами, які можуть бути забруднені кров'ю (напр., зубна щітка, бритва, а у випадку наркоманів — голки та шприци). Під час сексуальних контактів слід використовувати презерватив. Жінка HCV-позитивна може годувати грудьми.
Безпека роботи медичного персоналу.
Практикуючi лiкарi хiрургiчних спецiальностей, медичнi сестри, лаборанти, якi контактують з кров’ю та iншими бiологiчними рiдинами пацiєнтiв, зобов’язанi користуватись iндивiдуальними засобами захисту, зокрема спецодягом, водонепроникним фартухом, медичними гумовими рукавичками, захисними окулярами чи екраном, масками тощо. Використання двох пар рукавиць на 60-80 % знижує частоту порушення цiлостi внутрiшньої рукавицi та вiрогiднiсть її забруднення кров’ю.
Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри, які неможливо закрити пов’язкою, повинні звільнятись на період захворювання від медичного обслуговування хворих й контакту з предметами догляду за ними.
Безпека донорської кровi залишається однiєю з центральних проблем боротьби. Згiдно з наказом Мiнiстерства охорони здоров’я, усi донори кровi та органiв обов’язково обстежуються.
Література
1. Г.П.Паращак. “Внутрішні хвороби”, ст. 197-205
2. В.І.Маколкін “Внутрішні хвороби”, ст.
3. В.А.Галкін “Внутрішні хвороби”, ст. 231-236
РЕЦЕНЗІЯ:
Даний реферат підготовлений згідно плану тема висвітлена в достатньому обсязі, згідно використаної літератури.
Приділена увага загальним поняттям про найпоширеніші інфекційні хвороби (гепатити), безпеці роботи медичного персоналу та профілактичним заходам.
Дана тема може бути використана для проведення занять з молодшими спеціалістами з медичною освітою та молодшим медичним персоналом.
Рецензент: ст. м/с ОЦПТ та РО __________ Л.І. Макарова 17.08.2022 р.