От завжди цікаво починати такого типу завдання, в яких ніби є обмеження типу теми і того, що ти це пишеш ніби й на оцінку, але воно по ідеї називається есе, а значить має бути потік думок. Сьогодні в програмі у нас порівняння тих творів, які ніяка розумна людина ніколи би не порівнювала. Це “Утопія” Томаса Мора, та “Державець” Нікколо Макіавеллі. Чому ж їх ніхто б не став порівнювати? Та бо книги ну абсолютно різні. Це як порівнювати банан і помідору. Що те, що те плід якоїсь рослини та їжа рослинного походження, але в них застосування абсолютно різне. З помідорів виходить багато корисного: томатна паста, соуси різні. А з бананів також можна, але зазвичай воно менш очевидне, ніж випадку з помідорами, та і взагалі це плід, чужої для українців, африканської культури. Можна схоже сказати і про ці книги.
В Макіавеллі це реально очевидний практицизм. Відносно короткий посібник про те, як бути монархом з усіма тонкощами. І підхід в нього був про те, не те щоб писати не про всякі вигадані князівства, які надто далекі від того, як ми живемо, а про те, щоб навести реальні приклади того, як його тези працюють, і чому люди, що не дотримувалися тих тез буквально, або втратили свою державу, або їх самих скинули з трону якимось чином.
Мор ж підійшов таким способом, який Нікколо буквально засудив в своєму творі. Відносно банальна розповідь про країну яку бачив якийсь друг друга, якого він зустрів у якійсь церкві і вони ледь не три дні і три ночі, не маючи що робити, очевидно, розмовляли про Утопію. Якусь там країну на острові посеред скель, де втілилася мрія комуніста: приватної власності нема як явища, всі люди живуть практично однаково.
По загальним характеристикам можна було зрозуміти, котрих з творів мені більше сподобався. Так, не той, що я прочитав колись давно і про нього були теплі спогади, а сухий практичний роздум. Навіть на цитати хотілося розбирати саме Державця, а не Утопію.
Давайте почнем спочатку, тобто з початку двох творів. От що мене розсмішило, це те як Утопія починалася. Спочатку якесь незрозуміле виправдання чому у Томаса та багато часу пішло на написання книги, потім якась довга передісторія про те, як він випадково зустрів одного з своїх найкращих друзів, який, ой яке чудо, саме Томаса шукав, бо він зустрів одного мореплавця, який має для нього цікаву історію, Мор же любить історії всякі. От вони за хвилинку його знайшли, і в них була якась, я б сказав, надто дивна розмова. Якийсь обмін вихваляння в сторону одне одного, ніби вони на якомусь королівському балі хочуть підлизатися до монарха, і роблять це якось надто дивно. От склалося таке враження, що так було зроблено для роздуття кількості тексту, ніби це писав не якийсь філософ для людей, а студент, якому потрібно було набрати певну кількість слів для свого чуда, і він льє настільки багато води туди, що можна було б втонути.
Не те що Макіавеллі, що спочатку трошки пояснив, чому він не розглядає в цій книзі демократію і перейшов про роздумів про державців, що там і як.
Також суттєву відмінність можна побачити в ставленні до проблем, у своїй державі.
Здавалося б, якщо мінімальний так сказати практичний підхід, то реальні проблеми можуть бути розглянуті так: якби не було приватної власності, то життя було б по кайфу, а так, маємо те що маємо. Але це трошки не так. Найбільше запам'яталась проблема з вівцями. Справа була в тому, що і вовна, і пшениця все дорожчають, хоча по логіці мало би навпаки для вовни, бо кількість пасовиськ тільки збільшується. А справа в тому, що усі пасовиська знаходяться у невеликої кількості людей, а за відсутності конкуренції можна і ціни піднімати як хочеш, бо з усіма тими, що також мають пасовиська можна домовитися. А за вівцями треба ще й доглядати, і так само багатії не хотіли то робити, бо тратитися на сенсу вони не бачили, та і так нічого не станеться з їхніми прибутками, вони точно грошей добре таки зароблять. А через те, що орних земель стає все менше, то і хліб дорожчає. Або той же зростаючий рівень злочинності. Все так само добре пояснюється тим, що є доволі велика кількість тих хто обслуговує ту ж відносно дрібну знать, а так стається, що частина з багатших людей доволі часто помирає, а слуг набирають зазвичай нових, а старих викидають геть. А ці ж люди не звикли тяжко працювати і практично нічого не вміють, тому вони змушені або просити милостиню, або красти. Та і є люди, в яких якраз відбирають землі, щоб зробити на них пасовиська, а пастухів аж так багато не треба, тому знову ж таки зростає кількість безробітних. А вирішення, що запропонувала влада це що, правильно, вішати практично за будь-яку крадіжку, що взагалі не покращує ситуацію.
І зараз мені скажуть, ну і де тут відсутність практичності, а я відповім. В тому, що вказують на проблему, а як вирішення вказують що, правильно, скасування приватної власності. От би її не було, і якимось чудом змінити людське мислення то можна створити світ, де люди можуть бути між собою рівними. От же в Утопії якось так зробили, і класно живуть без приватної власності. Чесно, я не помітив ні одної вказівки про те, як саме ту рівність майнову треба вводити, і як взагалі перейти покроково від того, що тоді було, до світлої рівності між усіма. Це як бачити проблему і пропонувати якесь ну нереалізовне рішення. От доволі грубий приклад, але такий рідний нам. Всі бачать що наявна корупція і треба з цим щось робити. І приходить такий Томас Мор і каже: “Людоньки, щоб корупція зникла, треба реформувати владу, бо корупція то є зло!”. І йде собі. Класно ти звичайно вигадав, але як реформувати? А він замість цього розповідає про те, як класно десь, в чорта за пазухою, живуть люди без корупції і кайфують, бо вони народилися там, де все добре, не те що в нас.
А Ніколло підійшов до проблем трохи інакше. Він розповідав про багатьох давніх і не дуже царів-королів-монархів, про те як вони правили, що вони добре робили, а що не дуже. Приклад про того ж короля Іспанії, який спочатку об'єднався з папою Олександром для захоплення частини Італії, а потім папа пішов проти короля і хапнув все, що можна було. Або розповідь про одного грецького володаря, що здобув владу жорстокістю, але з нею трохи переборщив, тому його і вбили. Або основна його теза про те, що хороший державець має мати тільки власне військо, а не наймане, бо найманці самі по собі не є дуже надійними. І як приклад того, хто і добре владарює, і має коло себе доволі багато війська, це турецький султан. Там не сказано котрий, правда, але враховуючи дати коли це все писалося, то тоді якраз розквітала Османська імперія, відома багатьом із нас по одному телесеріалу.
Та і взагалі якщо вглиблюватися в концепцію Державця, то можна багато чого для себе знайти. От якщо взяти той же розподіл людей по Макіавеллі: мудрі, розумні і недалекі. Звучить цікаво як на мене. А суть відносно проста: той, хто розуміє все сам, той мудрий. Якщо ж людині пояснити, і вона зрозуміє, то такий індивід називається розумним. А от якщо людині ну ніяк нічого в голову не втовкти, то вона недалека. Все відносно просто. Або, багатьма згадана, концепція про те, що можна застосовувати будь-які засоби, щоб владу зберегти, в тому числі вбивства і жорстокість. От тоді її не критикував тільки лінивий, реально. Бо ну як же так, це ж неправильно! Хоча так всі робили, от практично без винятку. Але звичайні люди ж обюряться, як дізнаються, тому бажано то приховувати. Та і взагалі, король же така хороша людина, як він може обманювати? Ні, це все – брехня! Або ось ще одна страшна для звичайних людей думка про те, що коли ти на чужій землі з військом, то потрібно навпаки все розграбовувати. Але насправді те, що сприймається так, має під собою трохи іншу основу. Так, там було сказано, що треба бути щедрим з вояками, бо майно і так не твоє там. Просто річ в тім, що саме від вояків в основному залежить, чи будеш ти жити, або ні, і чи переможеш ти в поході, або ні. Тому з ними треба бути максимально щедрим щоб вони в один момент не взяли, і вбили тебе. Просто, на перший погляд сумний, але логічний і холодний розрахунок. Ще те, якою є природа людей, тобто вони злі, невдячні, непостійні, лицемірні, боягузливі перед небезпекою жадібні до наживи. Тобто він ніби повторює стару приказку, що якщо з вовками жити, то треба по вовчому вити.
Або цікава думка про те, що доля ніби жінка. Також звучить цікаво, доки не побачиш повну цитату. Так, я розумію, що тоді такі часи були, але зараз я б побоявся таке зараз десь написати. Не те, що я боюся озвучувати свою думку, просто її можна сприйняти надто не так, та і взагалі би мене обізвали купою всяких іншомовних слів, і визнали би ворогом народу. Добре-добре, вмовили мене продовжити цю цитату, хоча краще ніж базікати з текстом, треба було просто загуглити, та й так мені потрібен об'єм тексту, тому повна цитата: “Доля – жінка, і якщо хочеш оволодіти нею, треба бити і штовхати”. Так, звучить доволі страшно, і взагалі засуджую. Також приходить в голову ще одна думка, може ти таким чином здобудеш жінку на деякий час, факт, але потім вона може помститися і зруйнувати тобі життя, за ту одну мить твого блаженства, коли ти зруйнував її життя.
І взагалі є купу неочевидних, але таки логічних характеристик хорошого державця: не вигадувати велосипед щодо керування державою, не боятися слави жорстокого, не завжди таки тримати своє слово, бути таки добре лицеміром, дбати про державну безпеку будь-якими засобами, пристосуванцем бути – класна річ.
От ще що я помітив, це те, що мені все-таки більше запам'яталося саме творіння Мора. Я маю на увазі те, що мені легше пригадувати те, про що там говорилося і що конкретно, а не як з Державцем, що треба було лізти в телефон і дивитися на цитати, що я там повиділяв, благо їх тоді хотілося робити практично через кожен абзац. Але емоції. Якраз дуже легко запам'ятовується саме те, з чим ти хочеш посперечатися. От той же момент про обмеження свободи утопійців. От допустимо, хочеш ти поїхати в якесь інше місто, що, правильно, ти маєш іти і писати своєрідну заяву, щоб тобі можна було зробити. Та і з тобою де кілька людей, що несуть з собою дозвіл на твою подорож. Або якщо ти дійсно сам без дозволу мера, але з дозволом голови сім'ї і дружини, пішов бродити, то тобі ніхто їсти не дасть, поки не зробиш певну норму роботи. Ще одна спірна річ, це евтаназія. Тобто от є якась людина захворіла на якусь смертельну хворобу, і все, виходу в неї нема по ідеї. То лікарі її вмовляють погодитися на дозу отрути, щоб померти. Та і в суспільстві це вітається, хоча “ніхто не буде її засуджувати, якщо вона вибере продовження життя”. Ні це не пряма цитата, просо я сумніваюся що в місцевості, де є буквально культ праці і працюють всі, позаочі не будуть засуджувати те, що людина буквально марнує їхню працю і байдикує. Так, вона тяжко хвора, але справа в тому, що смерть людини тут сприймається дещо інакше. Тобто в них немає, такої як в нас, печалі за тим, хто пішов на той світ, тому моя версія більш вірогідна.
До речі, от я якось подумав про те, от як би я жив в Утопії. Я би певно точно спробував би стати там людиною науки і займатися всякими штуками. І логічно було б подумати, що такі люди звільняються від праці, то є так, правда рідко хто нічого фізично не робить, а навпаки, зазвичай працюють як і всі інші, може трошки менше. Та в їх суспільстві присутня свобода віросповідання, що взагалі дуже добре. Але потім сказано про те, хто “принизив високу природу своєї душі, зрівнявши її з нікчемною звірячою плоттю”. Такого би і не поважали, і він не може бути громадянином та займати якісь державні посади, і взагалі вважають таку людину нікчемною і бездарною. От класно там би жилося частковому атеїстові, прямо би насолоджувався своїм життям.
Та і взагалі, на мою думку, в утопійців дещо завищена самооцінка. От що я маю на увазі. От беручи ж їх ставлення до злочинців, вони ставляться з більшою відразою саме до тих, хто скоїв злочин, не зважаючи на те, що він народився і жив в Утопії. Тобто ну як, людина, що проживала практично в раю на землі могла таке зробити? Ми ж виховуємо так, як має бути. Ми дали їй ідеальні умови для життя, практично без недоліків, а вона така скотина бере і грішить, ну шо це таке, що з тобою не так, га? Або те як вони воюють. Тобто вони дають дуже багато золота тому, хто скине короля з трону їхньої ворогуючої держави. Або якщо битви не оминути, то вони користуються тільки найманим військом, бо своїх же громадян на небезпеку наражати не хочеться.
І ще один такий класичний спірний момент, це те, що до одруження ні-ні “перебувати в любовному зв’язку”, інакше карають дуже суворо, щоб наступне покоління не робило такого, а батьки таких дуже злісних злочинців наражаються на велику ганьбу, бо “вони недобросовісно виконали свій обов'язок нагляду за дітьми”. Адже якщо не утримувати людей від такого страшного діяння, то подружня любов рідко може єднати їх настільки, щоб вони дружно прожили решту життя і терпіли всі його труднощі. Звучить як проповідь якоїсь релігійної бабки, чесне слово. От зайшов ти в автобус, позаду тебе якась дівчина йде, і вони вже відразу давай моралі вам читати, хоча ви одне одного ніколи в очі не бачили, хоча звучить як привід познайомитися.
До речі, от дивно таки, що я пишучи про утопію не згадав про той же СРСР, тобто доволі очевидний приклад того, як комунізм не працював від слова зовсім, хоча справедливо сказати, що де факто там приватна власність таки була. Та і враховуючи те, коли ця книга була написана, то такого науково-технічного прогресу не міг очікувати ніхто. Тому тоді ця модель тоді могла виглядати трошки більш адекватно.
Але я щось від теми відійшов. Згадуючи ж нав’язування якоїсь моралі в Державцеві, то їх там майже і не було, якщо взагалі були. Так, були поради щодо дії в іншу сторону, тобто щоб бути лицемірною людиною, але це виглядає більш логічно в порівнянні з тими стандартами релігійної моралі.
Хочеться сказати ще декілька слів про патріотизм, якими пронизані обидва твори. Той же Томас Мор повів того нещасного моряка до кардинала, щоб моряк розповів про прекрасне життя в Утопії, та щоб ми взяли приклад з них. Або те, як Том пропонував моряку стати радником короля.
А Державець взагалі закінчився на зверненні до італійців, щоб вони брали зброю в руки і визволяли свою державу з-під гніту іноземців. І кожен раз, коли він згадував про свою Батьківщину в творі, то відчувалася якась туга в цих словах.
Наостанок хочеться вказати і про ставлення авторів до своїх думок, що також дещо впливає на їх читання. От що я маю на увазі? Беремо ту ж Утопію. Автор цю історію не вигадав, то все якийсь моряк. Потім в кінці взагалі Мор від свого лиця каже, що він би посперечався з деякими тезами з цієї розповіді, але в цілому, якби ми жили хоча б трошки як там, то було б ліпше. Він ніби боявся відповідальності за те, що сам же й написав.
Ніколло же навпаки, можна сказати як справжній чоловік, не заперечував, що це саме його думка, і приводив доволі класні аргументи, чому ж саме він має рацію, і з цим підходом сперечатися було неможливо.
У висновку хочеться сказати, два твори лишили по собі доволі багато цікавих висновків. І я взагалі не жалію, що прочитав їх повністю, жаль тільки що не в оригіналі, бо для того треба було б вивчити італійську, а дедлайн написання есе і так піджимає, та і англійську я трошки поганенько знаю.