МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ І УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
КУРСОВА РОБОТА
На тему
Технології соціальної роботи з дітьми, що зазнали жорстокого поводження
Київ 2010р.
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
1.1 Проблема насильства і жорстокості по відношенню до дітей
1.2 Типи і форми жорстокого поводження з дітьми та їх наслідки
1.3 Законодавча база по захисту прав дітей від жорстокого поводження
Висновок до першого розділу 1
РОЗДІЛ 2 НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ В СІМ’Ї
2.1 Масштаби поширення насильства в сім’ї в Україні та їх причини
2.2 Профілактика сімейного насилля та реабілітація дітей , що зазнали насильства в сім’ї
Висновок до другого розділу 2
Загальний висновок
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми полягає в тому, що одним із показників духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей. Вкладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забезпечує сталість економічного і духовного поступу. Тому в суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми, зневажання їхніх інтересів, оскільки це має тяжкі соціальні наслідки: формуються соціально дезадаптовані, малоосвічені особистості, а головне – насильство знову породжує ту ж саму жорстокість.
Стан який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.
На сьогодні, коли кривдження спостерігається всюди ми не можемо з цим просто змиритися. Ще до недавнього часу такі терміни, як кривдження дитини, побиття дружини, інцест були зрозумілими, хоча не визнавались як нагальні проблеми.
Загалом зазначене соціальне явище не нове для нашого суспільства, хоча ще зовсім недавно не визнавався сам факт його існування.
Об’єктом нашої курсової роботи є діти, що зазнали жорстокого поводження та насилля в сім’ї.
Предметом курсової роботи технології соціальної роботи з дітьми що зазнали жорстокого поводження.
Мета курсової роботи – висвітлення проблеми жорстокого поводження з дітьми та технологій роботи з неповнолітніми, що постраждали від насильства.
Завдання курсової роботи:
- розкрити форми жорстокого поводження з дітьми, проаналізувати його наслідки;
- обґрунтувати причини насилля над дітьми та його особливості ;
- розкрити технології соціальної роботи з неповнолітніми, що постраждали від насильства.
РОЗДІЛ 1 ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА
1.1 Проблема насильства і жорстокості по відношенню до дітей
З позиції соціальної педагогіки, жорстоке ставлення до дітей проявляється в різних формах – від небажання їх доглядати, байдужості з боку дорослих і до фізичних покарань. Це всі форми фізичного та психічного насильства, завдання побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення. При цьому підкреслюється, що насильство – це вплив однієї людини на іншу, що порушає конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні).
З позиції соціальної філософії, на думку В. М. Зуєва, насильство – це також будь-яке приниження людини, що веде до обмеження фізичного та духовного потенціалу індивіда, заважає оволодіти реально заданою повнотою можливостей особистісного розвитку, це панування волі однієї людини над волею іншої. Тому пряме застосування сили або загрозу її застосування потрібно розуміти під насильством лише у вузькому значенні.
Проблема жорстокого поводження з дітьми та насилля над ними розглядалася науковцями в різних ракурсах:
- правові та соціальні особливості насильства в сім’ї;
- психологічний аналіз проблеми, психотерапевтична допомога постраждалим дітям;
- вивчення проблеми жорстокості в шкільному колективі;
- найгірші форми дитячої праці;
- види та вплив на розвиток особистості морального насильства над дітьми та ін.
Таким чином, жорстоке ставлення до дітей – це результат дії багатьох чинників: психологічні особливості окремих індивідів, соціальні умови, які впливають на благополуччя сім’ї, діяльність соціальних інститутів, покликаних дбати про дітей, характер нашого суспільства в цілому. Можна виділити такі основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей: фізичне насильство; сексуальне насильство або розбещення; психологічне (емоційне насильство); зневажання основних потреб дитини – в їжі, одязі, відпочинку. При цьому акцент доцільно зробити на психологічному насильстві, що на сьогодні є найменш дослідженим, – примушенні до дій, що суперечать моральним принципам, висміювання, приниження гідності, дратування, кривдження, залякування. Варто зазначити, що жорстоке поводження з дітьми може бути опосередкованим, мати вербальний характер: постійні лайки, крики, застосування нецензурних виразів тощо.
На жаль, вивчення проблеми захисту дітей від жорстокого поводження не можна вважати достатнім як у теоретичному, так і практичному аспекті, оскільки фундаментальних досліджень у цьому напрямі не проводилося.
Насильство над дітьми – проблема не досліджена, тому що:
Практично відсутній механізм збору статистичних даних із питань насильства над дітьми. Більшість випадків завдання психічної та фізичної шкоди здоров’ю залишаються незареєстрованими.
За дослідженням «Відповідальність системи за виявлення, реєстрацію й повідомлення випадків насильства над дітьми» (UNICEF), тільки в 15% фахівців у сфері захисту дітей (педагоги, медики, соціальні працівники, поліцейські та ін. ) виявлено володіння спеціальними знаннями щодо насильства над дітьми.
Для всіх країн характерним є те, що значна частина інформації про насильство у ставленні до дітей залишається прихованою з багатьох причин: страх дітей, мовчання батьків, соціальна прийнятність насильства.
Суспільство усе ще виявляє нерішучість щодо заходів боротьби з насильством у родині. Часто діти вважаються власністю батьків, а не людьми, які мають право на захист особистості. [2 с.42]
1.2 Типи і форми жорстокого поводження з дітьми та їх наслідки
Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей.
• Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація. Коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо.
• Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини.
• Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше.
• Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.
Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.
Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
за часом: те, що відбулося зараз, і те, що трапилося в минулому;
за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – збоку
педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.
Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:
• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття: побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.;
• дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї: батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини; дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
• сексуальне насильство, інцест: гвалтування; нав‘язування сексуальних стосунків; сексуальні дотики/поцілунки; інцест (кровозмішення); показ порнографії; залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;
• використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; покарання, поводження, як з підлеглими; поводження як зі своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
• залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот;
• погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.;
• використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
• ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
• емоційне насильство: приниження; використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб; крики; непослідовність; при соромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
• економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей; відмова дитині у підтримці; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.
При оцінці наслідків жорстокого поводження з дитиною необхідно враховувати не тільки фізичну шкоду. Зазвичай дитина – жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї. маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство.
Дія насилля на психіку дитини опосередкується кількома факторами:
відношення насильника до дитини;
віком дитини;
рівнем її розвитку;
характером самого насилля;
тривалістю насилля;
особистими особливостями дитини;
кількістю травматичних подій.
До набутих рис характеру дітей, які постраждали від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам.
Чим молодша дитина, тим більша вірогідність того, що у неї буде затримка психічного розвитку, неврози та ін. Систематичне знущання з дитини без причин і пояснень з боку дорослих викликає тяжке порушення процесу розвитку дитини з фіксацією на конкретному періоді, коли відбувалось насилля.
Найбільш характерні особливості психічного стану й поведінки дітей різного віку потерпілих від жорстокого поводження.
Вік до 6 місяців життя:
малорухомість;
байдужість до навколишнього світу;
відсутність або слабка реакція на зовнішні стимули;
рідка посмішка у віці 3-6 міс.
Вік 6 міс. – 1,5 року:
боязнь батьків;
боязнь фізичного контакту з дорослими;
постійна безпричинна настороженість;
плаксивість, капризність, сумний вигляд;
страх чи подавленість при спробі дорослих взяти її на руки.
Вік 1,5 – 3 роки:
боязнь дорослих;
рідкі проявлення радості, плаксивість;
реакція переляку на плач інших дітей;
крайності в поведінці – від надмірної агресивності до байдужості.
Вік 3 – 6 років:
примирення з тим що сталось, відсутність опору;
пасивна реакція на біль;
болюча реакція на зауваження та критику;
надмірна поступливість;
псевдо доросла поведінка4
негативізм, агресивність;
брехливість;
жорстокість по відношенню до тварин
Молодший шкільний вік:
прагнення приховати причини травм;
самотність, відсутність друзів;
боязнь йти додому після школи
Підлітковий вік:
втечі з дому;
спроби суїциду;
делінквентна поведінка (анти суспільна);
вживання алкоголю, наркотиків.
Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Діти переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
1.3 Законодавча база по захисту прав дітей від жорстокого поводження
Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок, до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:
фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;
фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.
1 2 3