Ім'я файлу: Робінзон Крузо, Рижова І, 15 іт.docx
Розширення: docx
Розмір: 11кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 11кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Роботу виконала Рижова Іванна, студентка 2 курсу, групи 21зітСО
Просвітницька апологія людини у творі Д.Дефо "Робінзон Крузо»
Життя та надзвичайні пригоди мореплавця Робінзона Крузо” – перший класичний англійський роман, який можна назвати “історією сучасника”.
У Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Остання третина доби позначена розвитком "руссоїстських" ідей, що протиставляли "природу" та "цивілізацію", "серце" та "розум", "природну" людину та людину "культурну", тобто - нещиру, "штучну.
«Робінзон Крузо» вплинув на своїх сучасників навіть більше, ніж праці англійських економістів, на яких базувався автор. Події у книзі відбуваються у другій половині 17 століття. Створюючи Робінзона, Дефо виходив з притаманної літераторами того часу впевненості, що людина не залежить від часу. Робінзон виявився скоріше сучасником свого автора, людиною часів бурхливого розвитку комерції, згадуваного «авантюрного» періоду в житті англійської буржуазії, що настав після «Славної революції». Жага подорожей і пригод, яку Робінзон розглядає то як свій «первородний гріх», то як хронічну хворобу, є свідченням часу. В романі опоетизовано буржуазну підприємливість, тверезу розсудливість і сувору протестантську мораль сучасного письменникові англійця.Навіть одвічний ідеал гармонійної людини, який не був остаточно забутий, тепер полягає в повному підкоренні визначеному буржуазною
мораллю обов’язку. Суспільним героєм проголошується ідеалізований буржуа.
Прагнення ж дійсно відповідати ідеалові стало родючим грунтом для конфліктів між почуттям і розумом, пристрастями та обов’язком. Перемагає раціоналізм, що ставить індивіда, продукт буржуазної самосвідомості, над суспільством, яке жорстко підпорядковується його волі й розуму. Та народжувалася самовпевнена до екзальтованості буржуазна „воля до життя”. Умовою повноцінного, діяльного людського буття, що гарантувала досягнення власних цілей, було проголошено „розумний егоїзм”. Одна пріоритетність у суспільстві підприємницького успіху робила активність суто буржуазною. Вона стимулювалася безмежним честолюбством, що спиралося на суспільну думку про моральну перевагу таких рис, як енергійність, розсудливість, наполегливість у досягненні власної мети.
Робінзон втілює просвітницькі уявлення про “природну людину” в її взаємовідносинах із природою. Вперше у літературі розвивається тема творчої праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною. У характері героя Дефо відбився досвід трудового люду і концепція людини, притаманна демократичному світогляду епохи Просвітництва. “Які б тяжкі не були мої роздуми, розум мій починав помалу брати верх над відчаєм”, – оповідає про себе Робінзон. Почуття дійсності, твереза оцінка обставин, усвідомлення того, що якщо людина пережила катастрофу, то вона мусить жити і шукати достойний вихід із будь-якого тяжкого становища. Коли Робінзон веде записи в журналі, підраховуючи позитивні й негативні сторони ситуації, що склалася, в логіці його мислення не можна не відзначити тверезого розрахунку, холодного спокою.
Він діє як справжній син своєї країни, свого часу та середовища, коли з корабля, який затонув, поряд із практично необхідними предметами бере три примірники Біблій та перетворюється на проповідника, прагнучи “цивілізувати” дикуна П’ятницю. Практична розсудливість Робінзона поєднується з релігійно-філософською думкою про волю Божу, в якій він шукає пояснення усім життєвими контрастам, трагічним долям.
Зображуючи стосунки Робінзона і П’ятниці Д.Дефо намагається підкреслити благородну цивілізаторську місію англійської буржуазії. Володіння розумом , вважає Робінзон, дає йому право на певне місіонерство, і він намагається прищепити „дитині природи” свою релігійність. На думку Робінзона, вірування і звичаї дикуна не відповідають європейському критерію здорового глузду. Він переконаний, що сама природа надає йому право зробити П’ятницю своїм слугою, хоча обидва вони опиняються на острові в однаково відчайдушному становищі. Але свою „місію” Робінзон виконує вкрай гуманно, на відміну від європейських колонізаторів і работоргівців які в ті часи діяли прямо протилежними, варварськими методами.
Після всіх своїх пригод Робінзон розуміє помилки людства, фальшиві цінності, невміння цінувати своє життя:
«Такова уж человеческая натура: мы никогда не видим своего положения в истинном свете, пока не изведаем на опыте положения еще худшего, и никогда не ценим тех благ, которыми обладаем, покуда не лишимся их».
«Все наши сетования по поводу того, чего мы лишены, проистекают, мне кажется, от недостатка благодарности за то, что мы имеем.»
Ніяких книжок, крім Біблії, у Робінзона не було. Всю ідеальну філософію і етику він вивів виключно на основі власних роздумів і медитацій. Що подвійно дивно, оскільки в повному острівному самоті етика і філософія начебто не потрібні. Виявляється, потрібні, і ще як. Дефо показав, що етика - не модель суспільної поведінки, якої треба дотримуватися за традицією, а спосіб захисту людини від самого себе.
«Однажды утром в подавленном настроении я раскрыл Библию и прочел: «Я никогда тебя не оставлю и не покину тебя». Я сразу понял, что слова эти обращены ко мне – иначе зачем бы попались они мне на глаза именно в тот момент, когда я оплакивал свое положение – положение человека, забытого Богом и людьми? А раз так, – сказал я себе, – раз Господь не покинет меня, то стоит ли горевать – пусть даже весь мир покинет меня?
С другой стороны, если бы даже весь мир был у ног моих, но я лишился бы поддержки и благословения Господня – не очевидно ли, что вторая потеря была бы во сто крат страшнее?»
З цих рядків ми розуміємо, що віра стала надзвичайно дорогою для героя. Він вважав, що втрата Бога із серця - найбільша втрата. Саме віра в Бога і праця допомогли Робінзону вижити і не втратити самого себе. Також головний герой розповідає П‘ятниці про Ісуса Христа і його жертву, тим самим показуючи своє позитивне ставлення до віри та до Бога.
Уже на першій сторінці роману головний герой повідомляє про себе таке: «Через те що в сім’ї я був третім, то мене не готували до жодного ремесла, і голова моя з юних років була набита різними нісенітницями. Батько мій… дав мені досить пристойну освіту в тому обсязі, в якому можна її здобути, виховуючись удома та відвідуючи міську школу. Він хотів, щоб я був юристом, але я мріяв про морські подорожі…» Батько ж справедливо був проти «бродяжницьких нахилів» сина. Велика виховна розмова батька з юним нащадком ні до чого не привела. Він сказав матері таке: «...мені вісімнадцять років, а в ці роки пізно вчитися ремесла, пізно готуватися в юристи. І якби навіть я поступив переписувачем до стряпчого, я знаю наперед, що втечу від свого патрона, не досягнувши терміну випробування, і піду в море». З цієї розповіді ми розуміємо, що Робінзон був егоїстом, думав лише про свої бажання. Отже, все життя Робінзон мріяв про достаток, він хотів мати якомога більше грошей. Але після того, як він потрапив на острів, його думка змінилась:
«Я посміхнувся, побачивши ці гроші: «О, непотрібний мотлох! ‒ сказав я вголос. ‒ Навіщо ти тепер? Ти не вартий навіть, щоб підняти тебе з землі. Один із цих ножів вартий усієї купи. Я не знаю, що з тобою робити; так залишайся ж там, де лежиш, і йди на морське дно, як створіння, чиє життя не варто рятувати!»
Та він взяв ті гроші, про всяк випадок. В кінці історії він розбагатів, але то вже не було для нього головним. Перебуванням на острові він очистив себе він шаленого прагнення грошей, він змінив своє ставлення до себе, людей та природи і розставив пріоритети.
Робінзон не просто зміг вижити, він зумів застосувати всі свої знання і з безплідного острова зробити процвітаючий куточок, пристосований до життя. Це він зробив завдяки праці, наполегливості, цілеспрямованості. Робінзон втілює просвітницькі уявлення про “природну людину” в її взаємовідносинах із природою. Вперше у літературі розвивається тема творчої праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною.