Ім'я файлу: Реферат Павлишин Надія група 43 ФКіС.doc
Розширення: doc
Розмір: 83кб.
Дата: 18.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Павлишин Надія група 43 ФКіС (3).doc
Розширення: doc
Розмір: 83кб.
Дата: 18.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Павлишин Надія група 43 ФКіС (3).doc
Львівський державний університет фізичної культури
ім.Івана Боберського
кафедра фітнесу та рекреації
Реферат на тему:
Особливості організації спорту у Франції
Підготувала
Студентка ЛДУФК
Група 43 ФКіС
Павлишин Надія
Львів 2020
План:
Вступ
1.Особливості організації спорту у Франції
Висновки
Використані джерела
Вступ
В Україні займаються фізичною культурою і спортом приблизно 13,5% населення, що на багато менше, ніж в розвинених країнах, де цей показник становить від 40 до 50%. Труднощі, з якими зіткнулася в своєму розвитку ця сфера, в умовах децентралізаціїпов’язані з недостаністю державної та громадської підтримки, недосконалістю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, внутрішніми організаційними проблемами в самому фізкультурно-спортивному русі, що накопичились за останні роки.
Останні 40 – 50 років у високорозвинутих країнах, завдяки державній політиці, смертність людей зменшилася на 15 %, збільшалася тривалість життя на 15 – 20 років. Натомість в Україні ми маємо шокуючі показники здоров’я населення, Україна посідає перше місце за рівнем смертності в
Європі [1].
Досвід європейських країн, які в більшості своїй вже ефективно проводили реформи в сфері фізичної культури та спорту, потрібно прискіпливо досліджувати та застосувавати ефективні механізми розвитку відповідно до наших реалій та історичного розвитку, минуючи чужі помилки.
Водночас, питання дослідження європейського досвіду управління розвитком фізичною культурою і спортом на місцевому рівні та застосування ефективних прикладів такого управління в сучасних процесах посилення ролі інституту місцевого самоврядування залишаються не вирішеними.
Основними міжнародними документами у сфері фізичної культури та спорту потрібно вважати Міжнародну хартію фізичного виховання та спорту 1978 р. та Спортивну хартію Європи 1992 р. [2, 3].
Ґрунтуючись на положеннях вищевказаних документів, різні країни, залежно від специфіки соціально-економічного і політичного устрою, формують умови для розвитку фізичної культури та спорту, для створення, відновлення і поповнення ресурсної бази як основи функціонування.
В сучасних умовах дуже велику роль у розвитку фізичної культури і спорт провідних країнах світу почали відігравати місцеві органи влади. Це характерно для всіх територіальних органів управління в різних державах: штатам, провінціям, округам, землям, графствам, воєводствам, ґмінам, муніципалітетам, комунам і громадам.
Причому йде про всі сфери фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, починаючи з фізичного виховання в школах, спорту для всіх та спорту вищих досягнень і закінчуючи професійним спортом. Однак є також і свої особливості участі місцевих органів влади в розвитку фізичної культури та спорту в багатьох країнах.
Враховуючи те, що українська система організації та управління фізкультурноспортивним рухом перейшла до принципів децентралізації владних функцій та повноважень, європейський досвід в цій сфері для нас дуже корисний. В цьому аспекті,особливу зацікавленість у вивчені такого досвіду викликає така країни, як Франція.
1. Організація та діяльність управління фізичною культурою та спортом у Франції побудовано на принципах вертикального та горизонтального підпорядкування. У країні 22 регіони, 90 департаментів і 36 тисяч комун. У великих містах діють муніципальні спортивні асоціації, яких у середині 90-х рр. налічувалося приблизно 700. Переважно це Будинки спорту або муніципальні спортивно-оздоровчі центри. Діяльність цих асоціацій координують муніципальні відділи спорту.
Відомий французький економіст В. Андрефф підкреслює, що роль місцевих органів влади і їх дії в сфері фізичного виховання і спорту зводяться до трьох напрямків:
будівництво та модернізація спортивних споруд із урахуванням потреб населення;
організація різних видів фізичної активності та спорту для всіх груп населення;
фінансування [4, 5].
Спортивні бюджети муніципалітетів сильно відрізняються в тому чи іншому місті і залежать не тільки від спортивних традицій, наявності професійних і інших команд, спортивних споруд, а й від ставлення керівництва муніципалітету до спорту. В середньому в провінціях Франції на спорт витрачається 10,33 франка на 1 людину. В бюджетах провінцій частка витрат на спорт коливається від 1,65 до 6,93%, тоді як бюджет Міністерства спорту складає всього 0,18% від загального державного бюджету. Щорічно місцеві органи влади витрачають на розвиток фізичної культури та спорту в своїх областях, містах, регіонах і комунах приблизно 22 – 25 млрд франків [6].
Держава, окрім прямих фінансових дотацій, надає для розвитку місцевих спортивних організацій та спортивних споруд непряму допомогу. Це – виділення різних позик, звільнення від податків при проведенні видовищних заходів, надання права на безкоштовне розміщення буфетів та реклами на стадіонах. На сьогодні, у містах Франції, населення яких перевищує 50 тис. осіб функціонують понад 400 муніципальних спортивно-оздоровчих центрів.
Велике значення в розвитку фізичної культури та спорту у Франції мають комуни. Як правило, більшість із них витрачає на потреби спорту 5% комунального бюджету. Згідно із даними анкетування Національного центру по територіальному громадському функціонуванню, серед 400 французьких комун більшість віддає перевагу розвитку спорту для всіх, забезпеченню належного фізичного виховання в навчальних закладах, а також превентивним заходам.
Таким чином, практично кожний громадянин має доступ до спортивних занять. Кожна комуна має власний спортивний зал, у якому клуби і асоціації організовують заняття з різних видів спорту. Комуни займаються розвитком спорту в школах, спортивно-оздоровчих клубах, центрах і неорганізованим спортом серед населення, будівництвом та утриманням спортивних споруд, організацією спортивних заходів. Департаменти координують спортивний рух. В його структурі є різні комітети і федерації, які займаються організацією як спорту для всіх, так і спорту вищих досягнень, враховуючи професійний спорт, і,звичайно, будівництвом спортивних споруд. Регіони виконують ті ж функції, що і департаменти, але на регіональному рівні.
Від розміру комуни залежить і наявність в ній служби спорту. Приблизно 90% громад, населення яких перевищує 5000 осіб, мають спортивні служби. Згідно з розрахунком, проведеним Національною федерацією муніципальних спортивних служб, на одну людину, що працює в службі спорту, припадає приблизно 1000 мешканців.
Про те, яке місце займають субсидії центральних і місцевих органів, найбільш наочно свідчить діяльність спортивних клубів. Доцільно зазначити, що загалом розміри дотацій професійному футболу перевищують дотації, одержувані від муніципалітетів усіма іншими видами аматорського спорту.
За даними департаменту молоді та спорту Верхнього Рейну, аналіз роботи 443 спортивних клубів вказав на те, що їх середньорічний бюджет становив 122,9 тис. франків, зокрема надходження від змагань – 29%, членські внески – 24,1%, різного роду субсидії – 25,1%, спонсорські внески – 3,4%, інші доходи – 18,4%.
Ці кошти витрачалися на таке: орендна плата – 10,8 %; зарплата тренерського складу – 12,1%; транспортні витрати на участь в змаганнях – 12,4%; адміністративні витрати – 13%; проведення змагань – 23,3%; екіпірування та обладнання – 28,4%.
Будівництво спортивних споруд є прерогативою територіальних громад, зокрема комун. У Франції понад 90% спортивної власності належить територіальним громадам (комунам). Як правило, ці спортивні споруди управляються самими комунами і фінансуються ними. На сьогодні, в Україні відбуваться процес передачі в комунальну власність спортивних закладів органам місцевого самоврядування. Важливою умовою такого процесу є фінансова здатність місцевих громад щодо виконання функцій з управління та утримання спортивних закладів.
У комунах існує дві форми фінансування спортивних споруд:
1) за рахунок платників податків;
2) за рахунок користувачів.
Форму вибирає сама комуна. Як правило, превалює змішане фінансування. Важливим заходом у плані покращення фінансування спорту Франції загалом, стало впровадження у 1985 р. спортивної лотереї, виручені кошти з якої, а це приблизно 3 млрд франків розподіляються щорічно між спортивними федераціями і клубами. Французьке законодавство особливо жорстко регулює питання спортивного обладнання. Наприклад, існує законодавча норма про те, що власник спортивного
обладнання зобов’язаний зробити про це заяву в адміністрацію для складання опису обладнання. Крім того, зміна сутності використання приватного обладнання, а також часткова або повна його ліквідація можуть бути здійснені тільки при наявності дозволу мера населеного пункту. Ця стаття містить також важливу норму, що стосується пільгового оподаткування; будь-яка зміна використання спортивного обладнання без дозволу призводить право зміни системи справляння сукупних податків з власника [7].
Закони, що визначають компетенції територіальних громад (кодекс для комун, закони про децентралізацію 1982 – 1983 рр.), не мають пунктів про фізичну культуру та спорт. Закон про спорт (1984 – 1992 рр.) не ставить перед територіями, враховуючи громади, певного завдання в сфері спорту. Він лише схвалює їх участь у його організації. Посередництво територіальних громад є швидше політичним вибором у загальних положеннях про компетенції муніципальної ради. Це положення ідентично і для регіональних рад. Тобто обрані на місцях органи самі вирішують мати або не мати спортивний орган у своїй структурі.
Мета програм фізичного і спортивного виховання в школах Франції – оволодіння різними видами діяльності в сфері фізичної культури та спорту, які сприяють зміцненню здоров’я школярів, гармонійному розвитку особистості. Програми передбачають передусім розвиток швидкості, сили, витривалості, координації рухів, рівноваги, гнучкості.
Мінімальний обсяг занять у початковій школі – 6 годин на тиждень. У ряді шкіл апробується програма, розрахована на 7 год. занять і більше.
Основним організаційним осередком структури шкільного спорту Франції є спортивна асоціація, яка є в кожній школі. Керує нею викладач фізичної культури. Така практика, на нашу думку, буде корисною для України. Французькі фахівці вважають, що така система дозволяє краще проводити роботу в рамках обов’язкового навчання фізичної культури і занять спортом. Участь школярів у спортивних змаганнях відповідно до їх рівня фізичного розвитку і інтересів дозволяє їм удосконалювати придбані рухові вміння і навички. Спортивна асоціація привчає школярів до відповідальності і співпраці з дорослими, встановлюючи активні зв’язки з різними спортивними і культурними організаціями.
Чемпіонати по шкільному спорту проводяться на трьох рівнях: шкільний (академічний), департаментський і національний. Їх організовують Національна спілка шкільного спорту, Спортивний союз початкових навчальних закладів та Головний спортивний союз вільної освіти.
Заняття з фізичного виховання у дошкільнят (вік 3 – 6 років) і дітей молодшої школи виховання (6 – 10/11 років) проводяться під керівництвом вихователя або вчителя початкової школи. На практиці це означає, що якщо вчитель займається спортом, то він і дітей залучає до занять фізичною культурою, а якщо він віддає перевагу “інтелектуальним” справам, то й учні є недостатньо фізично активні.
Більшість фахівців у Франції стверджують, що впровадження іспиту призвело до зростання академічної значущості предмету та статусу самого вчителя фізичної культури. Впровадження такого методу на сьогодні в Україні, на нашу думку, збільшить зацікавленість дітей і дорослих до здорового способу життя та досягнення успіху.
На сучасному етапі французька система фізичного виховання значну увагу акцентує на позаурочних формах занять. Так, для учнів початкових класів Франції функціонують основні дві позаурочні програми занять фізичними вправами, метою яких є залучення учнів до систематичних занять фізичними вправами.
Більшість видів спорту, якими мають можливість займатися учні молодшої школи, підтримуються незалежною та ліцензованою міністерством освіти асоціацією – Спортивним об’єднанням початкових шкіл. Представники цієї організації та спортивних федерацій з метою зацікавлення учнів початкової школи до занять конкретним видом спорту і пошуку талановитої молоді проводять тренувальні заняття безпосередньо у школі. Таким чином, багато початкових шкіл Франції стають профільними із певних видів спорту.
Зростання конкурентоспроможності французького спорту, завдяки значним капіталовкладенням сприяє утвердженню патріотичних почуттів у громадян та підвищенню міжнародного авторитету держави.
Висновки
Необхідно підкреслити, що в розвинених країнах Європи значно більша частка припадає на фінансування спорту з позабюджетних джерел. Так, частка коштів державного спортивного бюджету в Німеччині, Великобританії, Фінляндії, Швеції, Данії складає менше 20% суми місцевих спортивних бюджетів, у Франції, Італії різниця складає 30%, в Іспанії, Португалії – 40%. Частка вкладень регіональних, муніципальних і місцевих органів управління в сукупний спортивний бюджет становить у Великобританії – 95%, в Німеччині – 98%, Іспанії – 76%, Фінляндії – 85%, Франції – 77%, Швеції – 90% та Італії – 57% [7].
Таким чином, сукупність конкретних механізмів дозволяє досягати вищевказаним країнам високих спортивних результатів. З огляду на викладене, вважаємо за доцільне проаналізувати можливість впровадження в українську систему управління фізичною культурою і спортом позитивного досвіду країн Європейського Союзу. Про таку необхідність свідчить також проведення реформи державної політики у сфері спорту, яка зазначена у Стратегії розвитку України – 2020.
Проведений аналіз вказує, що ефективний розвиток фізичної культури та спорту передусім відбувається за рахунок беззаперечного розуміння дуже важливої ролі фізичної культури та спорту у розвитку громади. Муніципалітети досліджених країн у питаннях фінансової підтримки фізичної культури та спорту бачать свою головну роль. Тому вони постійно проводять роботу з пошуку нових ефективних форм співпраці з спортивною громадою. Такий позитивний досвід вкрай необхідно враховувати та застосовувати в розвитку фізичної культури та спорту нашої країни.
Список використаної літератури
Офіційний веб-сайт Міністерства молоді та спорту України. Реформа спортивної
сфери [Електронний ресурс]. — 2014. — Режим доступу : http://www. dsmsu.gov.ua.
Міжнародна хартія фізичного виховання і спорту [Париж, 21 листопада 1978 р.]
[Електронний ресурс]. — Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
Спортивна хартія Європи [Родос, 14 – 15 травня 1992 р.] [Електронний ресурс]. —
Режим доступу : zakon.rada.gov.ua.
Андрефф В. Управление французским спортом (пер. з франц.) / В. Андрефф //
Тематическая подборка ВНИИФК “Зарубежный спорт: Менеджмент и маркетинг” [Текст]. — 1992. — № 1. — С. 6—16.
. Andreff W. Public and private sport financing in Europe: the impact of financial
crisis / W. Andreff // 84th Western Economic Association International Conference [Text]. —
Vancouver. — 2009. — June 29th — July 3rd.
Кузьменко О. О. Сучасний стан державного управління фізичною культурою
й спортом…
Вапнярська О. І. Зарубіжний досвід управління масовим спортом…