Основи виробничої безпеки

Практична робота №4
Тема: ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ БЕЗПЕКИ
Короткі відомості з теоретичної частини роботи
Електробезпека - це система організаційних і технічних заходів, що забезпечують захист людини від шкідливої та небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичного струму.
З метою забезпечення електробезпеки всі виробничі приміщення підрозділяють за
ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом на три класи:
1) Приміщення без підвищеної небезпеки – приміщення, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпеку. (– це сухі приміщення з відносною вологістю не більше 75 % і температурою повітря в межах + 5…+
25 0
С, з неструмопровідними підлогами (дерев'яними, пластмасовими), з повітряним середовищем без струмопровідного пилу).
2) Приміщення з підвищеною небезпекою – приміщення, в яких наявна одна з таких ознак:

сирість – насичена пара, що конденсується, виділяється у вигляді дрібних крапель, та відносна вологість повітря більше 75 %;

струмопровідний пил;

струмопровідні підлоги (земляні, металеві, залізобетонні, цегляні);

висока температура повітря (вище 35 0
С);

можливість одночасного дотику людини до металевих конструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів і до металевих корпусів електроустаткування.
3) Приміщення особливо небезпечні –це приміщення, в яких наявною є одна з таких ознак:

сирість - відносна вологість повітря наближена до 100 % (дощ, сніг, часте обприскування призводять до того, що стіни, стеля, підлога та предмети вкриваються вологою);

хімічно активне або органічне середовище (постійно або тривало містяться агресивні пари, гази, рідина, утворюються відкладення або цвіль), що руйнує
ізоляцію та струмопровідні частини електрообладнання;

одночасно дія двох або більше умов підвищеною небезпеки.
Основні правила безпеки при користуванні побутовими та промисловими
електроприладами:
 При можливості уникати контакту з металевими частинами електрообладнання, яке ввімкнене в електромережу
 Користуватися приладами, які мають шнур живлення з трьохполюсною вилкою
(попереджуюче включення заземлюючого занулюючого дроту )
 Не вмикати в електромережу шнури живлення, які мають пошкоджену ізоляцію
 Не застосовувати для опалення приміщень нестандартне (саморобне) електронагрівальне обладнання
 Не користуватися пошкодженими розетками, саморобними подовжувачами
(переносна електропроводка)
 Не доторкатися руками до обірваних та оголених дротів електромережі, електрообладнання
 Не замінювати самостійно зіпсовані електрозапобіжники, електролампи, не проводити ремонт електрообладнанняелектромережі
 При прибиранні пилу з електрообладнання, митті підлоги обов’язково вимикати від електромережі

 Не залишати без нагляду працююче електрообладнання
 Після закінчення робочого дня вимкнути електрообладнання, від’єднати від розетки електромережі (від’єднуючи вилку від розетки, її слід тримати за корпус, а не смикати за дріт живлення)
Дія електроструму на організм людини:
1. Термічна (опіки тіла, нагрівання тканин по ходу струму)
2. Електролітична (розклад органічної рідини – крові, лімфи, порушення фізико- хімічного складу)
3. Механічна або динамічна (розриви, розшарування тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітою струмомо рідини)
4. Біологічна (порушення біоелектричних процесів, які властиві живій матерії; виникають судоми мязів, тканин серця і легенів).
Три стани людського організму внаслідок дії електроструму
І стан – Потерпілий при свідомості (Забезпечити повний спокій, 2-3 годинне спостереження, виклик лікаря).
ІІ стан –Потерпілий непритомний, але дихає (Людину покласти горизонтально, розстебнути комір і пасок, дати нюхати нашатирний спирт, викликати лікаря).
ІІІ стан –Потерпілий не дихає, або дихає з перервами, уривчасто, як вмираючий
(Роблять штучне дихання і непрямий масаж серця).
Ознайомитися з поняттям про шум, методами та засобами від дії шуму
(законспектувати).
Звук - це механічні коливання з частотою від 20 до 20 000 Гц, які поширюються в просторі . За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові від 20 до 20000 Гц та ультразвукові - більше 20 000 Гц.
Основними характеристиками звуку є: частота (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2), звукова потужність "¥ (Вт) тощо. Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості.
Шум – це хаотичне поєднання звуків різної частоти та інтенсивності. У виробничих умовах він негативно впливає на працівників: послаблює увагу, посилює розвиток втоми, сповільнює реакцію на небезпеку. Внаслідок цього знижується працездатність і підвищується ймовірність нещасних випадків. Тому питання боротьби з шумом актуальне для всіх галузей економіки.
Методи та засоби захисту
Заходи з боротьби із шумом підрозділяються на організаційні, медико- профілактичні, архітектурно-планувальні, технічні.
Організаційні й архітектурно – планувальні заходи:

угруповання приміщень з підвищеним рівнем шуму в одній зоні будинку, відділення їх коридорами, підсобними, допоміжними, складськими приміщеннями;

застосування результатів математичного прогнозування рівня шуму на етапі проектування будівництва або реконструкції;

проектування по можливості більшої кількості виробничих приміщень витягнутої форми, висотою 6...7 м. При цьому забезпечується зменшення числа відбиття звукових хвиль;

заборонено діючим стандартом перебування працюючих у зонах з рівнями звукового тиску L > 135 дБ у будь-якій октавній смузі.
Медико-профілактичні:

проведення попередніх та періодичних медичних оглядів, диспансерне спостереження за здоров'ям працюючих в умовах підвищеного рівня шуму протягом першого року роботи (через індивідуальну чутливість людини відносно дії шуму);


підвищення опірності організму працюючих до впливу шуму (щоденний прийом вітамінів В1, С протягом 2-х тижнів);

використання кімнат психологічного розвантаження, санітарно-курортного лікування.
Технічні засоби захисту від шкідливої дії шуму передбачають використання трьох головних напрямків: а) усунення причин виникнення шуму або зниження його рівня в джерелі;
б) ослаблення шуму на шляху його поширення; в) індивідуальний захист працюючих.
Крім наведених колективних методів боротьби з шумом використовують засоби
індивідуального захисту (ЗІЗ). Сюди належать протишумові навушники, що закривають слухову раковину ззовні і протишумові вставки, що закривають слуховий прохід. До ЗІЗ належать також протишумові шоломи, що закривають голову, і маски, які використовуються разом з навушниками. Як індивідуальні засоби захисту від шуму застосовують спеціальні вкладиші у вушну раковину – беруші, а також шумозахисні навушники.
До профілактичних заходів щодо попередження професійної слухової патології належить скорочення часу контакту людини з шумом, влаштування короткочасних перерв для відновлення слухової функції, суміщення професій, попередні та періодичні медичні огляди.
Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання. Безпека під час
вантажо-розвантажувальних робіт.
Безпека виробничих процесів забезпечується, у першу чергу, безпекою устаткування, що досягається в основному, врахуванням вимог безпеки на етапі його проектування. Загальні вимоги безпеки до виробничих процесів визначені ГОСТ
12.3.003-75*. Вони включають такі положення:

усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідною сировиною, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, що шкідливо впливають на організм людини;

заміна технологічних процесів і операцій, що є джерелом небезпечних і шкідливих виробничих факторів, процесами й операціями, в яких зазначені фактори відсутні або мають допустиму інтенсивність стосовно здоров'я працюючих;

комплексна механізація й автоматизація виробництва;

застосування дистанційного керування технологічними процесами й операціями при наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

герметизація устаткування, що є джерелом шкідливих речовин;

впровадження систем контролю й керування технологічним процесом, що забезпечують захист працюючих і аварійне виключення виробничого обладнання;

своєчасне одержання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на окремих операціях за допомогою автоматичних контрольно-вимірювальних пристроїв і систем;

раціональна організація праці й відпочинку з метою профілактики монотонності чи гіподинамії, обмеження важкості праці;

своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпечних і шкідливих факторів;

застосування методів колективного захисту працюючих;

забезпечення пожежної і вибухової безпечності.

При визначенні необхідних засобів захисту працюючих необхідно керуватися відповідними стандартами системи безпеки праці (ССБП), безпеки виробничих процесів і виробничого устаткування, що застосовується в цих процесах.
Вимоги безпеки при протіканні технологічного процесу повинні передбачатися в технологічній документації.
Правильна організація робочих місць включає також врахування ергономічних вимог до організації робочого місця, передбачених ГОСТ 12.2.049-80. Виконання цих вимог забезпечує економію рухів працюючого, виключення незручних поз при обслуговуванні устаткування, правильне компонування пультів керування і т. п.
Розташування виробничого обладнання, матеріалів, заготовок, готової продукції й відходів виробництва в приміщеннях і на робочих місцях не повинне створювати небезпеку для працюючих. Відстань між одиницями устаткування, а також між обладнанням і стінами виробничих приміщень, будинків та споруд повинна відповідати вимогам діючих норм технологічного проектування, будівельним нормам і правилам.
При транспортуванні вантажів необхідно забезпечувати:

використання безпечних транспортних комунікацій:

застосування засобів пересування вантажів, що виключають виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

механізацію й автоматизацію перевезень.
У формуванні безпечних умов праці велике значення мають навчання та
інструктаж працюючих з безпечних методів проведення робіт, а також урахування медичних протипоказань до використання персоналу в окремих технологічних процесах.
Організація заходів безпеки при виконанні вантажно-ровантажувальних робіт
Навантажувальні і розвантажувальні роботи досі залишаються найбільш травмо- небезпечними і трудомісткими процесами предметної діяльності.
Незадовільна організація праці на цих видах робіт, недотримування вимог безпеки при укладанні, ув’язуванні і штабелюванні вантажів, неправильне використання вантажопідйомних машин, пристроїв і транспортних засобів можуть призводити до аварійних ситуацій з тяжкими наслідками.
Важливу роль у забезпеченні безпеки навантажувально-розвантажувальних робіт відіграє підготовка території (зони складування) для їх виконання. Майданчики поділяють на базові (постійні) і зони складування на будівельному об’єкті (тимчасові).
Для безпечного руху транспортних засобів на території майданчиків встановлюють знаки: “В’їзд”, “Виїзд”, “Розворот” та ін..
Для забезпечення вимог техніки безпеки на цих видах робіт необхідно знати фізико- хімічні і механічні властивості вантажів, їх розміри, способи упаковки, ув’язки і їх транспортабельність.
За ступенем небезпеки при навантажуванні, розвантажуванні вантажі поділяються на сім груп:
1. вантажні мало небезпечні;
2. горючі вантажні;
3. пилові і горючі;
4. балони зі стиснутим газом;
5. обпікаючі рідини;
6. вантажні небезпечні за своїми розмірами;
7. вантажні особливо небезпечні.
Кожен вантаж має своє маркування, що дозволяє вибирати способи складування,зберігання і переміщення, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.
Безпека вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі на транспортних засобах.

Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях,
повітряний баланс, кратність повітрообміну. Природна і штучна вентиляція
Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.
Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на його місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).
Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.
За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.
На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції
(загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.
Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.
Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. Різниця температур обумовлює надходження холодного повітря у приміщення й видалення з нього теплого повітря. Під дією вітру з навітряного боку будівлі виникає, підвищений тиск, а з підвітряного – розріджений. Розрідження зумовлює витяжку теплого й забрудненого повітря з приміщення, а на його заміну надлишок тиску зумовлює надходження свіжого повітря.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
Механічна вентиляція. У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.
Необхідний повітрообмін (м
3
/год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.
Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря
(м
3
/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення. Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).
Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.